13 травня 2019 року м. Житомир
справа № 240/4850/19
категорія 106030000
Житомирський окружний адміністративний суд у складі
головуючого судді Горовенко А.В.,
розглянувши у порядку письмового провадження у приміщенні суду за адресою: 10014, місто Житомир, вул. Мала Бердичівська, 23, адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Генерального штабу Збройних Сил України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - ІНФОРМАЦІЯ_1 , про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язаня виконати рішення та поновити на посаді,-
встановив:
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність начальника Генерального штабу Збройних сил України генерала армії В.М. Муженка стосовно невиконання рішення суду та поновлення ОСОБА_1 на посаді офіцера відділу військового обліку та бронювання Житомирського обласного військового комісаріату оперативного командування " ІНФОРМАЦІЯ_2 ";
- зобов"язати начальника Генерального штабу Збройних сил України генерала армії ОСОБА_2 виконати рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 06.03.2019 у справі №0640/4077/18 та поновити капітана ОСОБА_1 на посаді офіцера відділу військового обліку та бронювання ІНФОРМАЦІЯ_3 .
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що відповідно до рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 06.03.2019 у справі №0640/4077/18 зобов"язано начальника генерального штабу Збройних сил України поновити капітана ОСОБА_1 на посаді офіцера відділу військового обліку та бронювання ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Зазначає, що наступного дня, а саме 07.03.2019, з"явився до попереднього місця служби - ІНФОРМАЦІЯ_4 для проходження служби та подав заяву в якій відповідно до вимог п.3 ст.371 Кодексу адміністративного судочинства України просив негайно виконати рішення суду та поновити його на посаді, заяву аналогічного змісту, засобами поштового зв"язку, направив до Генерального штабу Збройних Сил України.
Проте командуванням ІНФОРМАЦІЯ_3 йому було відмовлено в негайному поновленні на службі та лише 11.03.2019 надано лист в якому у письмовій формі повідомлено про відмову у поновленні на службі. Зазначає, що від Генерального штабу Збройних Сил України жодних документів, щодо письмового повідомлення з приводу поновлення на службі не отримував.
Позивач, вважаючи протиправною бездіяльність відповідачів щодо негайного виконання рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 06.03.2019 у справі №0640/4077/18, звернувся до суду за захистом свого порушеного права.
Відповідно до ухвали Житомирського окружного адміністративного суду від 09 квітня 2019 року провадження у справі відкрито, розгляд справи ухвалено здійснити за правилами спрощеного позовного провадження, без виклику учасників справи (у порядку письмового провадження).
Ухвала про відкриття провадження та копія адміністративного позову отримані Генеральним штабом Збройних Сил України - 15.04.2019 та Житомирським обласним військовим комісаріатом - 16.04.2019, відповідно, що засвідчується рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення.
Відповідач у строк, встановлений судом, надіслав до суду відзив на позовну заяву за вх.№10107/19, в якому відповідач просить відмовити у задоволенні позову в зв"язку з його безпідставністю.
В обґрунтування своєї правової позиції зазначає, що відповідач здійснює свої повноваження безпосередньо та через органи військового управління Збройних Сил України на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією України та законами України.
Зауважує, що рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 06.03.2019 у справі №0640/4077/18 позов ОСОБА_1 задоволено, проте в резолютивній частині не було вказаного про звернення його до негайного виконання. Також зазначає, що вказане рішення, на момент подачі відзиву на позовну заяву, не набрало законної сили, оскільки подано апеляційну скаргу на вказане судове рішення, тому законодавчих підстав для його виконання немає.
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - ІНФОРМАЦІЯ_1 26.04.2019 надіслала до суду письмові пояснення щодо позову (вх.№10106/19) в яких заперечує проти позову у зв"язку з його безпідставністю.
В обґрунтування правової позиції зазначає, що підстав для негайного виконання рішення суду не було, оскільки зазначене судове рішення не було звернено до негайного виконання та не набрало законної сили.
Суд зазначає, що судове рішення у справі, постановлене у письмовому провадженні, складено у повному обсязі відповідно до ч.4 ст.243 КАС України, з врахуванням положень ст.263 КАС України - не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи.
Згідно з ч. 5 ст. 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок наявних у справі доказів у їх сукупності, суд зазначає наступне.
Судом встановлено, що відповідно до рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 06.03.2019 у справі №0640/4077/18 за позов ОСОБА_1 до Генерального штабу Збройних Сил України, третя особа: ІНФОРМАЦІЯ_1 , про визнання протиправним наказу, зобов'язання поновити на посаді задоволено:
- визнано протиправним наказ начальника генерального штабу Збройних Сил України №315 від 16 червня 2018 року про звільнення офіцера відділу військового обліку та бронювання Житомирського обласного військового комісаріату оперативного командування " ІНФОРМАЦІЯ_2 " капітана ОСОБА_1 , відповідно до частини 6 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок та військову службу" від 25 березня 1992 року №2232-XII, з урахуванням частини восьмої цієї статті з військової служби у запас за пунктом "е" (через службову невідповідність);
- зобов'язано начальника генерального штабу Збройних Сил України поновити капітана ОСОБА_1 у посаді офіцера відділу військового обліку та бронювання ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.с.9-21).
07 березня 2019 року позивач звернувся до начальника Генерального штабу Збройних Сил України та Житомирського обласного військового комісаріату Міністерства оборони України із заявою в якій зазначає, що згідно з рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 06.03.2019 його поновлено у посаді офіцера військового обліку та бронювання ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Вказав у заяві, що відповідно до п.3 ст.371 Кодексу адміністративного судочинства України негайно виконуються рішення суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби, з огляду на що просив виконати належним чином рішення суду та надати копію наказу про поновлення на службі (а.с.22).
Вказану заяву позивач надіслав на адресу відповідача засобами поштового зв"язку, третій особі подав особисто, що не заперечується учасниками справи.
11 березня 2019 року Житомирський обласний військовий комісаріат листом №1313 повідомив ОСОБА_1 про те, що у рішенні суду від 06.03.2019 у справі №0640/4077/18 зазначено, що рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Сьомого апеляційного адміністративного суду за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, з урахуванням приписів підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України. Також вказав, що на даний момент рішення суду по вказаній справі не набрало законної сили та буде оскаржене відповідачем до Сьомого апеляційного адміністративного суду. З огляду на вказане, відсутні підстави для поновлення на посаді офіцера військового обліку та бронювання ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.с.25).
З даного приводу суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Завданням адміністративного судочинства згідно з частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку субєктів владних повноважень.
Статтею 5 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
Згідно з ч.2 ст.5 КАС України захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших субєктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку субєктів владних повноважень.
З наведеного випливає, що завдання адміністративного судочинства полягає у захисті саме порушених прав особи в публічно-правових відносинах. При цьому захист прав, свобод та інтересів осіб передбачає наявність встановленого судом факту їх порушення.
Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, в Рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб'єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.
Утвердження правової держави відповідно до приписів статті 1, другого речення частини третьої статті 8, статті 55 Основного Закону України полягає, зокрема, у гарантуванні кожному судового захисту прав і свобод, а також у запровадженні механізму такого захисту.
Відносини, що виникають між фізичною чи юридичною особою і представниками органів влади під час здійснення ними владних повноважень, є публічно-правовими і поділяються, зокрема, на правовідносини у сфері управлінської діяльності та правовідносини у сфері охорони прав і свобод людини і громадянина, а також суспільства від злочинних посягань. Діяльність органів влади, у тому числі судів, щодо вирішення спорів, які виникають у публічно-правових відносинах, регламентується відповідними правовими актами.
Рішення, прийняті суб'єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин першої, другої статті 55 Конституції України, статей 2, 5 КАС України.
Отже, обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Таким чином, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.
Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті, і є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.
Суд зазначає, що при зверненні до суду позивачу необхідно обирати такий спосіб захисту, який міг би відновити його становище та захистити порушене право.
Застосування конкретного способу захисту права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.
З цією метою суд повинен з'ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.
Вказаний висновок відповідає такому принципу права як правосуддя, який за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003).
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Відтак, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Згідно ч. 1 ст. 55 Конституції України та п. 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України № 9-зп від 25.12.1997 (справа за зверненням жителів міста Жовті Води) будь-яка особа має право звернутись до суду, якщо її права порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод.
Пунктом 8 ч. 1 ст. 4 КАС України позивача визначено, зокрема, як особу, на захист прав, свобод та інтересів якої подано адміністративний позов до адміністративного суду.
Таким чином до адміністративного суду вправі звернутися з позовом особа, яка має суб'єктивне уявлення, особисте переконання в порушенні її прав чи свобод. Однак обов'язковою умовою надання правового захисту судом є об'єктивна наявність відповідного порушення права або законного інтересу на момент звернення до суду.
Наведене свідчить, що адміністративний суд під час розгляду справи повинен встановити факт або обставини, які б свідчили про порушення прав, свобод чи інтересів позивача з боку відповідача - суб'єкта владних повноважень, створення перешкод для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод позивача.
Таким чином, передумовою для захисту права є його порушення. Якщо ж таке право порушеним не є, то, відповідно, воно не може бути захищеним (поновленим) судом.
Враховуючи викладене суд дійшов до висновку, що не можуть бути задоволені будь-які вимоги позивача з оскарження дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, які не породжують для нього виникнення, зміну чи припинення жодних прав чи обов'язків, навіть і в тому випадку якщо суд доходить висновку щодо певних порушень при здійсненні посадовою особою функціональних обов'язків при вчиненні таких дій.
В даному випадку суд встановив, що позивач звернувся із позовом бо вважає, що протиправною бездіяльність Генерального штабу Збройних Сил України його позбавлено можливості реалізувати, надане та гарантоване державою право, а також встановлене судовими рішеннями, однак суд зауважує, що судове рішення від 06.03.2019 у справі №0640/4077/18, ні на момент звернення позивача до відповідача, ні на момент розгляду даної справи судом не набрало законної сили відповідно до вимог Кодексу адміністративного судочинства України.
Проте суд зазначає, що спірні правовідносини між позивачем та Генеральним штабом Збройних Сил України з приводу поновлення його на посаді, вже вирішені судом.
Зокрема, у справі «Горнсбі проти Греції» від 19.03.1997 Європейський суд вказав, що для цілей статті 6 Конвенції виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина «судового розгляду». Однак право на суд було б ілюзорним, якби правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін. Однак, у разі невиконання рішення суду в добровільному порядку існує механізм примусового виконання рішення.
Положеннями частини першої статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду.
За відсутності обставин протиправності відповідних рішень, дій чи бездіяльності суб"єкта владних повноважень - відповідача та порушення ним прав, свобод, інтересів особи-позивача, суд залишає заяву без задоволення. За наявності підстав для задоволення заяви суд постановляє ухвалу в порядку, передбаченому статтею 249 цього Кодексу (частина шоста статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України).
З огляду на зазначене, процесуальним законом встановлено порядок виконання судових рішень в адміністративних справах та визначено певну послідовність дій, які необхідно вчинити для того, щоб зобов'язати відповідача належним чином виконати рішення суду.
Тобто, якщо позивач вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю Генерального штабу Збройних Сил України на виконання вказаного судового рішення порушувалися його права, свободи чи інтереси то він повинен був звернутись до суду в порядку статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України із заявою про визнання протиправним рішення дій чи бездіяльності відповідача, а не пред'являти новий адміністративний позов, оскільки суб'єкт владних повноважень не може бути зобов'язаний виконувати судове рішення шляхом ухвалення судом іншого рішення.
Обраний позивачем спосіб захисту не відповідає критерію захисту порушеного права в порядку позовного провадження, у зв"язку з чим підстави для задоволення позовних вимог відсутні, такі вимоги не можуть бути самостійним предметом позову і повинні розглядатися не в позовному провадженні, а шляхом подання відповідної заяви відповідно до ч.1 ст.383 КАС України.
Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Враховуючи викладене, суд дійшов до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.
Відповідно до вимог ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України питання щодо розподілу судових витрат судом не вирішується.
Керуючись статтями 4, 6-9, 32, 77, 90, 139, 242-246, 255, 262, 263, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, Житомирський окружний адміністративний суд,-
вирішив:
У задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідн. номер НОМЕР_1 ) до Генерального штабу Збройних Сил України (пр-т Повітрофлотський, буд.6, м.Київ, 03168, код ЄДРПОУ 22991050), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Житомирський обласний військовий комісаріат ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ), про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язаня виконати рішення та поновити на посаді, - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Житомирського апеляційного адміністративного суду через Житомирський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду складено у повному обсязі 13 травня 2019 року.
Суддя А.В. Горовенко