Україна
Донецький окружний адміністративний суд
14 травня 2019 р. Справа№200/3585/19-а
приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Михайлик А.С. розглянув в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження в приміщенні Донецького окружного адміністративного суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Волноваської районної державної адміністрації про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 звернулася до Донецького окружного адміністративного суду із позовом до Управління соціального захисту населення Волноваської районної державної адміністрації про визнання протиправними дій щодо непризначення допомоги при народженні дитини - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та зобов'язання її призначити.
В обґрунтування вимог позивач зазначила, що 10.07.2017 звернулася до відповідача із заявою про призначення допомоги при народженні ІНФОРМАЦІЯ_1 дитини - дочки ОСОБА_3 , тобто протягом дванадцятимісячного строку на звернення за призначенням такої допомоги. У листі від 21.09.2018 позивача повідомлено про те, що через відсутність позивача за місцем перебування та неявку до відповідача на його виклик позивачу на підставі рішення комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам від 15.03.2018 № 84 відмовлено у призначенні допомоги при народженні дитини. Вказану відмову позивач вважає необґрунтованою, оскільки Законом України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми» не визначено таких відстав для відмови у призначенні дороги.
Відповідач проти задоволення заявлених вимог заперечував, просив суд відмовити в задоволенні позову. За змістом наданого відзиву на адміністративний позов, допомога при народженні дитини не могла бути призначена через неотримання інформації та документів від органу праці та соціального захисту населення за попереднім місцем проживання позивача у м. Кривій Ріг щодо факту призначення та отримання позивачем допомоги при народженні дочки ОСОБА_3 та розміру отриманої або неотриманої нею допомоги, а в подальшому - через отримання інформації про непроживання позивача за повідомленою відповідачу адресою в заяві про призначення допомоги при народженні дитини. Соціальним інспектором здійснено додаткову перевірку достовірності інформації щодо місця фактичного проживання позивача. Позивача за місцем перебування не було, через що їй залишено повідомлення про необхідність з'явитись до управління протягом трьох днів. Позивач до управління не з'явилась. 28.03.2019 до управління надійшла справа позивача з управління праці та соціального захисту населення виконкому Центрально-Міської районної у м. Кривому Розі ради. Втім, враховуючи обставини та рішення комісії від 15.03.2018 з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам № 84 відповідачем прийнято рішення про відмову в призначенні допомоги при народженні дитини.
До суду сторони не з'явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялись судом належним чином. Відповідач надав до суду клопотання про розгляд справи за відсутності його представника.
Ухвалами від 18 березня 2019 року відкрито провадження у справі, справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомленням сторін (у письмовому провадженні).
Ухвалою від 19 квітня 2019 року справу призначено до розгляду у судовому засіданні на 10.05.2019.
Через неявку сторін до суду на підставі частини 9 статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України суд дійшов висновку про можливість розгляду справи в порядку письмового провадження.
Згідно з ч. 4 ст. 243 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.
Відповідно до ч. 5 ст. 250 цього Кодексу датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , реєстраційний номер НОМЕР_1 , зареєстрована у м. Донецьк. Згідно з довідкою № 0000199584 від 10.05.2017 позивач взята на облік як внутрішньо переміщена особа, фактичним місцем проживання визначено є: АДРЕСА_1 .
Відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 , дочка позивача - ОСОБА_2 народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Донецьк. Згідно довідки № 0000199625 від 10.05.2017 ОСОБА_2 також зареєстрована в якості внутрішньо переміщеної особи за адресою: АДРЕСА_1 .
З матеріалів справи вбачається, що позивач 10.05.2017 звернулась до відповідача із заявою (вх. реєстраційний номер 1613/3) про призначення допомоги при народженні дитини, за наслідком розгляду якою відповідачем прийнято рішення від 06.04.2018 про відмову в призначенні допомоги у призначенні соціальної допомоги за первинним зверненням ОСОБА_1 № 1613/3 від 10.05.2017 згідно рішення комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам від 15.03.2018 № 84. Того ж дня відповідачем сформовано повідомлення про відмову в призначенні допомоги при народженні дитини.
Доказів надіслання зазначених рішення та повідомлення позивачу відповідачем суду не надано.
На запит позивача на урядову «гарячу лінію» листом від 21.09.2018 № Д-543 відповідач повідомив позивача про прийняте рішення щодо відмови у призначенні допомоги при народженні дитини.
На вимогу позивача від 14.11.2018 надати зазначене рішення відповідач у листі від 19.11.2018 № 01/10246 повідомив про можливість позивача отримати його шляхом особистого звернення до управління.
До суду із даним позовом позивач звернулась 05.03.2019, тобто у межах визначеного КАС України строку.
ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ, ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ, ОЦІНКА АРГУМЕНТІВ УЧАСНИКІВ СПРАВИ ТА ВИСНОВКИ
Частиною 1 статті 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Правовідносини, що виникають у сфері соціального захисту сімей з дітьми, регулюються Законом України від 21 листопада 1992 року № 2811-XII "Про державну допомогу сім'ям з дітьми" (далі - Закон № 2811-XII).
За приписами ст. 1 Закону № 2811-XII громадяни України сім'ї, в яких виховуються та проживають неповнолітні діти, мають право на державну допомогу у випадках та на умовах, передбачених цим Законом та іншими законами України.
Порядок призначення і виплати державної допомоги сім'ям з дітьми та перелік документів, необхідних для призначення допомоги за цим Законом, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Статтею 10 Закону № 2811-XII визначено, що допомога при народженні дитини за цим Законом надається одному з батьків дитини (опікуну), який постійно проживає разом з дитиною.
Згідно абз. 5 п. 2 Порядку призначення і виплати державної допомоги сім'ям з дітьми, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2001 року № 1751 (далі - Порядок № 1751), допомога за місцем фактичного проживання призначається за умови неотримання зазначеної допомоги за зареєстрованим місцем проживання заявника. Перевірка відомостей щодо неотримання допомоги здійснюється органами соціального захисту населення з використанням інформаційних систем.
Згідно зі ст. 11 Закону № 2811-ХІІ допомога батькам при народженні дитини призначається на підставі свідоцтва про народження дитини. Для призначення допомоги при народженні дитини до органу праці та соціального захисту населення за умови пред'явлення паспорта або іншого документа, що посвідчує особу, та свідоцтва про народження дитини подається одним з батьків (опікуном), з яким постійно проживає дитина, заява за формою, встановленою центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, та копія свідоцтва про народження дитини.
Даний перелік документів є вичерпним.
Згідно зі ст. 6 Закону України "Про державну допомогу сім'ям з дітьми" документи, необхідні для призначення державної допомоги сім'ям з дітьми, подаються особою, яка претендує на призначення допомоги, самостійно. За наявності письмової заяви особи, яка претендує на призначення допомоги, але за станом здоров'я або з інших поважних причин не може самостійно зібрати необхідні документи, збір зазначених документів покладається на органи, що призначають допомогу.
Документи, необхідні для призначення державної допомоги сім'ям з дітьми, розглядаються органом, що призначає та здійснює виплату державної допомоги, протягом 10 днів з дня звернення.
Про призначення державної допомоги чи про відмову в її наданні із зазначенням причини відмови та порядку оскарження цього рішення орган, що призначає і здійснює виплату державної допомоги сім'ям з дітьми, видає чи надсилає заявникові письмове повідомлення протягом 5 днів після прийняття відповідного рішення.
Відповідно до ч. 6 ст. 11 Закону № 2811-ХІІ та п. 12 Порядку № 1751 допомога при народженні дитини призначається за умови, якщо звернення за її призначенням надійшло не пізніше дванадцяти місяців з дня народження дитини.
Позивач народила дочку ІНФОРМАЦІЯ_1, із заявою про призначення допомоги при народження дитини звернулась 10.05.2017, тобто у межах 12 місяців після народження дитини.
З аналізу зазначених вище приписів Закону № 2811-ХІІ вбачається, що достатнім для призначення дороги при народженні дитини є пред'явлення паспорту або іншого документу, що посвідчує особу, свідоцтва про народження дитини, заяви за формою, встановленою центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, та копії свідоцтва про народження дитини. У разі неможливості особи надати ці документи за її заявою їх збір може здійснюватись органом, що призначає допомогу.
Надання вказаних документів позивачем відповідачу не є спірною обставиною даної справи, не заперечується відповідачем.
Отримання додаткових документів та відомостей для призначення допомоги про народження дитини, у тому числі підтвердження достовірності інформації щодо місця проживання особи (зокрема, відповідного рішення комісії з питань призначення соціальних виплат) Законом № 2811-ХІІ не передбачено.
В обґрунтування правомірності своїх дій відповідач послався на п. 7 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 р. № 365, де визначено, що для призначення (відновлення) соціальних виплат структурний підрозділ з питань соціального захисту населення за власною ініціативою або за зверненням органів, що здійснюють соціальні виплати, протягом 15 робочих днів з дня отримання відповідної заяви внутрішньо переміщеної особи або з дня надходження звернення від органів, що здійснюють соціальні виплати, проводить перевірку достовірності зазначеної в заяві інформації про фактичне місце проживання/перебування внутрішньо переміщеної особи.
В той же час, підзаконний нормативно-правовий акт, на який посилається відповідач як підставу для відмови у призначенні допомоги, не є законом, а тому не може змінювати в бік звуження права громадян, які встановлено нормативно-правовими актами вищої юридичної сили.
До того ж, вказаний пункт цього Порядку станом на теперішній час скасований постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 червня 2017 року у справі № 826/12123/16, яка набрала законної сили 04.07.2018, а також залишена без змін постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 20 грудня 2018 року у справі № 826/12123/16. Вказаною постановою суду, крім того, скасовано п.п. 8, 9, 13 цього Порядку, а також Порядок здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 р. № 365 та абз. 10 п. 1 постанови Кабінету Міністрів України «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» від 5 листопада 2014 р. № 637.
Підставою для скасування цих нормативно-правових актів (їх окремих пунктів) судом було визначено те, що вони обмежують осіб, що належать до внутрішньо переміщених осіб (ВПО) у реалізації їхніх прав, зокрема, прав на пенсійне та соціальне забезпечення та є такими, що призводить до непрямої дискримінації за ознакою місця проживання та перебування на обліку ВПО, а також порушує принцип рівності, передбачений ст. 24 Конституції України та гарантії вільного пересування територією України, передбачені ст. 33 Конституції України.
Згідно з ч. 3 ст. 7 КАС України у разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.
Таким чином суд не вбачає підстав для застосування п. 7 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 р. № 365.
Згідно зі статтею 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основи соціального захисту.
Відповідно до статті 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень.
Стаття 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» визначено, що громадянам України, а також іноземцям та особам без громадянства, які на законних підставах перебувають в Україні, гарантуються свобода пересування та вільний вибір місця проживання на її території, за винятком обмежень, які встановлені законом.
Реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.
Суд звертає увагу, що реалізація позивачем права на вільний вибір місця проживання в України, гарантованого Законом України від 11.12.2003 № 1382-IV "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" (далі - Закон № 1382-IV), не може позбавляти її права на отримання страхових виплат.
Право позивача на призначення допомоги при народженні дитини не може ставитись в залежність від місця проживання особи.
Відповідно до Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» статус внутрішньо переміщеної особи надає особі спеціальні, додаткові права, або «інші права», як це зазначено у ст. 9 Закону, не звужуючи при цьому обсяг конституційних прав та свобод особи. Вказаний Закон встановлює гарантії дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб.
Разом з тим реалізація прав позивача протиправно обмежена залежністю від наявності/відсутності довідки внутрішньо переміщеної особи.
За викладеним у рішенні Європейського Суду з прав людини «Пічкур проти України» виплата соціальних платежів сама по собі не може ставити осіб, які проживають у різних країнах, у відносно схоже становище, оскільки будь-яка система соціального забезпечення, включаючи пенсійне забезпечення, у першу чергу створена для забезпечення певних мінімальних стандартів рівня життя осіб, що проживають у відповідній країні, та обслуговування їхніх потреб. Більше того, важко зробити якесь правильне порівняння між пенсіонерами, що проживають у відповідній країні, та тими, які проживають в іншому місці, через низку економічних та соціальних відмінностей, що застосовуються залежно від країни.
Практикою Суду встановлено, що дискримінація означає поводження з особами у різний спосіб, без об'єктивного та розумного обґрунтування, у відносно схожих ситуаціях.
Відмінність у ставленні є дискримінаційною, якщо вона не має об'єктивного та розумного обґрунтування, іншими словами, якщо вона не переслідує легітимну ціль або якщо немає розумного співвідношення між застосованими засобами та переслідуваною ціллю.
Стаття 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначає, що Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції.
За приписами статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Керуючись частиною другою статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України та статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суд застосовує Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Щодо посилань позивача на неможливість призначення позивачу допомоги при народженні дитини через тривале неотримання справи позивача від органу, який призначає допомогу, за попереднім місцем проживання позивача, суд зауважує, що вказана підстава не була викладена у рішенні про відмову у призначенні допомоги при народженні дитини, а крім того вказане не може бути підставою для порушення визначеного ч. 2 ст. 6 Закону № 2811-ХІІ 10-денного строку розгляду документів, необхідних для призначення допомоги.
Допомога при народженні дитини за своєю природою є допомогою самій дитині, а не її батькам. Даний адміністративний позов стосується інтересів дитини та її належного матеріального забезпечення.
Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд, зокрема, у постанові від 14 лютого 2018 року у справі № 591/610/16 (провадження № К/9901/12622/18).
Відповідно до ст. 3 Конвенції про права дитини, що ратифікована постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов'язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.
Беручи до уваги наведене, суд дійшов висновку про протиправність відмови відповідача у призначенні допомоги при народженні дитини рішенням від 06.04.2018.
Згідно з ч. 2 ст. 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.
На підставі частини 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України для ефективного захисту прав позивача суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та визнати протиправним та скасувати рішення від 06.04.2018 про відмову в призначенні соціальної допомоги позивачу.
Беручи до уваги, що у даному випадку безпосередній вплив на права позивача має зазначене рішення, у задоволенні вимог позивача про визнання протиправними дій щодо не призначення допомоги при народженні дитини слід відмовити, оскільки вони охоплюються скасуванням цього рішення.
Враховуючи відсутність спору щодо належності поданих позивачем документів для призначення допомоги при народженні дитини, дотримання строку звернення за призначенням допомоги та незаконність визначених відповідачем підстав відмови у призначенні допомоги, беручи до уваги те, що управління праці та соціального захисту населення при розгляді документів позивача мало лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки та мало прийняте передбачене законом рішення, суд дійшов висновку, що в даному випадку відповідач не наділений дискреційними повноваженням, а відтак суд вважає за необхідне зобов'язати його призначити позивачу допомогу при народженні дитини.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 6 березня 2019 року у справі № 1640/2594/18).
Підстави для здійснення розподілу судових витрат відсутні.
З огляду на викладене вище, на підставі Закону України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми», Порядку призначення і виплати державної допомоги сім'ям з дітьми, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 1751 від 27 грудня 2001 року та керуючись ст.ст. 2, 3, 5, 9, 12, 15, 19, 22, 25, 32, 72, 76, 77, 79, 139, 194, 205, 241-243, 245, 246, 291, 371 КАС України, суд, -
Позов ОСОБА_1 (РНКПО НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) до Управління соціального захисту населення Волноваської районної державної адміністрації (85700, Донецька обл., Волноваський район, місто Волноваха, вулиця Гагаріна, будинок 36, код ЄДРПОУ 03197227) про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії, - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Управління соціального захисту населення Волноваської районної державної адміністрації від 06.04.2018 про відмову ОСОБА_1 в призначенні соціальної допомоги.
Зобов'язати Управління соціального захисту населення Волноваської районної державної адміністрації призначити ОСОБА_1 допомогу при народженні дитини, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за заявою від 10.05.2017.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо справу було розглянуто в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
У відповідності до пп. 15.5 п. 15 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.
Суддя Михайлик А.С.