ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
26.04.2019Справа № 910/1636/19
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «КЖБК БМУ-1»
до Акціонерного товариства «Київенерго»
про стягнення 300 985,99 грн.
Суддя О.В. Гумега
секретар судового засідання
Мухіна Я.І.
Представники: без повідомлення (виклику) учасників справи
Товариство з обмеженою відповідальністю «КЖБК БМУ-1» (позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства «Київенерго» (відповідач) про стягнення безпідставно набутих коштів у розмірі 300 985,99 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що згідно Акту звіряння розрахунків за теплову енергію від 30.04.2018, станом на 01.05.2018 за даними ПАТ «Київенерго» міститься переплата (сальдо, сума попередньої оплати) ТОВ «КЖБК БМУ-1» за Договором № 1321189 на постачання теплової енергії у гарячій воді від 13.10.2017 (далі - Договір) у розмірі 300985,99 грн.
28.12.2018 позивачем на адресу відповідача було надіслано претензію № 28/12/2018-2 з повідомленням про розірвання Договору з 01.05.2018 та з вимогою про повернення на рахунок позивача безпідставно набутих коштів в розмірі 300 985,99 грн. протягом 30 днів, які обчислюються з дня одержання претензії, на рахунок ТОВ «КЖБК БМУ-1». Відповідач не повернув наведені кошти, у зв'язку з чим позивач звернувся з даним позовом до суду.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.02.2019 позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «КЖБК БМУ-1» залишено без руху, встановлено позивачу спосіб та строк усунення недоліків позовної заяви.
Зокрема, позивачу встановлено спосіб усунення недоліків позовної заяви шляхом визначення підстав позову. При цьому суд виходив з того, що позовну заяву подано позивачем про стягнення з відповідача безпідставно набутих коштів у розмірі 300985,99 грн., тоді як у позовній заяві як на підставу позову позивач посилається як на Договір, на підставі якого спірні кошти у розмірі 300985,99 грн. було перераховано відповідачу та які згідно Акту звіряння розрахунків за теплову енергію від 30.04.2018 підтверджені сторонами як переплата за вказаним договором, так і на норми ст. 1212 ЦК України, з урахуванням яких позивач визначив спірні кошти у розмірі 300985,99 грн. як безпідставно набуті.
26.02.2019 через відділ діловодства суду від представника позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви (на виконання ухвали судді про залишення позовної заяви без руху). На усунення недоліків, визначених ухвалою суду від 18.02.2019, позивач повідомив, що у зв'язку із розірванням з 01.05.2018 укладеного між позивачем та відповідачем Договору, відповідач утримує грошові кошти у сумі 300985,99 грн. без достатньої правової підстави та, відповідно, зобов'язаний їх повернути позивачеві. Таким чином, як визначив позивач, правовою підставою позову є розірваний 01.05.2018 Договір № 1321189 від 13.10.2017, який у сукупності з іншими доказами, наведеними у позовній заяві, підтверджують безпідставне утримання відповідачем грошових коштів у сумі 300985,99 грн.
Зважаючи на наявні в матеріалах справи докази, суд дійшов висновку про усунення позивачем недоліків позовної заяви у встановлений судом строк.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.02.2019 прийнято позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «КЖБК БМУ-1» до розгляду, відкрито провадження у справі № 910/1636/19 та призначено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (без проведення судового засідання), встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву та позивачу - відповіді на відзив.
В матеріалах справи наявні докази отримання позивачем та відповідачем ухвали Господарського суду міста Києва від 28.02 2019 про відкриття провадження у справі № 910/1636/19.
12.03.2019 через відділ діловодства суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, зі змісту якого вбачається, що відповідач вважає позовні вимоги неправомірними, необґрунтованими та просить суд відмовити позивачу в задоволенні позову.
Відповідно до ч. 1 ст. 252 ГПК України, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у главі 10 розділу ІІІ ГПК України.
Клопотань про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін від останніх до суду не надходило.
Після відкриття провадження у справі № 910/1636/19 судом було встановлено, що з 15.04.2019 змінено місцезнаходження відповідача - Акціонерного товариства «Київенерго», що підтверджується відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, згідно яких такою адресою є: 85612, Донецька обл., Мар'їнський район, місто Курахове, вул. Енергетиків, буд. 34.
Відповідно до ч. 2 ст. 31 ГПК України справа, прийнята судом до свого провадження з додержанням правил підсудності, повинна бути ним розглянута і в тому випадку, коли в процесі розгляду справи вона стала підсудною іншому суду, за винятком випадків, коли внаслідок змін у складі відповідачів справа відноситься до виключної підсудності іншого суду.
Таким чином, враховуючи приписи ч. 2 ст. 31 ГПК України, суд розглядає справу № 910/1636/19, яка була прийнята судом до свого провадження з додержанням правил підсудності.
Відповідно до ч. 8 ст. 252 ГПК України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву (ч. 2 ст. 161 ГПК України).
При розгляді справи у порядку спрощеного провадження судом досліджено позовну заяву і додані до неї докази, а також відзив та додані до нього докази.
Розглянувши подані матеріали, суд дійшов висновку, що наявні в матеріалах справи докази в сукупності достатні для прийняття законного то обґрунтованого судового рішення, відповідно до ст.ст. 236, 252 Господарського процесуального кодексу України.
З'ясувавши обставини справи, на які посилався позивач як на підставу своїх вимог, а відповідач, як на підставу своїх заперечень, та дослідивши матеріали справи, суд
1. Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача.
Звертаючись з даним позовом до суду про стягнення з відповідача безпідставно набутих коштів у розмірі 300 985,99 грн., позивач зазначив наступне.
13.10.2017 між Товариством з обмеженою відповідальністю «КЖБК БМУ-1» (далі - абонент, позивач) та Публічним акціонерним товариством «КИЇВЕНЕРГО», яке в подальшому змінило найменування на Акціонерне товариство «КИЇВЕНЕРГО» (далі - енергопостачальна організація, відповідач) був укладений Договір № 1321189 на постачання теплової енергії у гарячій воді (далі - Договір або Договір № 1321189 від 13.10.2017).
24.04.2018 рішенням Київської міської ради № 571/4581 «Про деякі питання припинення Угоди щодо реалізації проекту управління та реформування енергетичного комплексу м. Києва від 27.09.2001, укладеної між Київською міською державною адміністрацією та Акціонерною енергопостачальною компанією «Київенерго» на підставі рішень Київської міської ради від 21.12.2000 № 128/1105, від 21.12.2000 № 129/1106, від 21.12.2000 № 131/1108 (зі змінами, внесеними додатковими угодами від 25.11.2002, від 28.09.2006, від 29,12.2006, від 30.04.2007, від 07.11.2013, від 30.11.2016, від 19.12.2017, відповідно до рішень Київської міської ради від 28.09.2006 № 31/88, від 28.09.2006 № 102/159, від 26.04.2007 № 474/1135, від 23.10.2013 № 274/9762, від 28.07.2016 № 854/854, від 20.06.2017 № 439/2661, розпорядження Київської міської державної адміністрації від 29.12.2006 № 1868)» внесено зміни до Угоди щодо реалізації проекту управління та реформування енергетичного комплексу м. Києва від 27.09.2001, укладеної між Київською міською державною адміністрацією та ПАТ «Київенерго».
Так, Додатковою угодою до Угоди щодо реалізації проекту управління та реформування енергетичного комплексу м. Києва від 27.09.2001 було встановлено новий строк дії Угоди, зокрема, відповідно до п. 5.1 дана Угода набуває чинності з моменту її підписання повноважними представниками обох сторін і скріплення печатками сторін і діє:
- в частині користування майном ТЕЦ № 5 та ТЕЦ № 6, електроенергетичним майном, необхідним для передачі та постачання електричної енергії, майном сміттєспалювального заводу, розташованого на вул. Колекторній, 44 у Дарницькому районі м. Києва (Завод «Енергія»), що є комунальною власністю територіальної громади міста Києва та перебуває у володінні та користуванні ПАТ «Київенерго», до 31.07.2018 включно;
- в частині користування іншим майном, крім майна, зазначеного у підпункті 5.1.1 пункту 5.1 цієї Угоди, до 30.04.2018 включно.
На виконання п. 5 Додатку № 4 до Договору № 1321189 від 13.10.2017 між енергопостачальною організацією та абонентом 30.04.2018 було укладено Акт звіряння розрахунків за теплову енергію, відповідно до якого, станом на 01.05.2018, за даними ПАТ «КИЇВЕНЕРГО» міститься переплата (сальдо, сума попередньої оплати) ТОВ «КЖБК БМУ-1» за Договором № 1321189 від 13.10.2017 у розмірі 300 985,99 грн. Копію наведеного Акту позивачем додано до позовної заяви.
Відповідно до п. 7.1 Договору, спори сторін, пов'язані з укладенням, зміною, виконанням та розірванням цього договору, регулюються правилами, обміном листами (телеграмами, факсами), укладенням додаткових угод, а також іншими необхідними заходами. Пропозиції по зміненню договірних величин теплопостачання надаються сторонами не пізніше, ніж за 30 днів до початку кварталу. Сторони зобов'язуються розглянути претензію іншої сторони, та прийняти необхідні заходи щодо її урегулювання на взаємній основі (п. 7.2 Договору).
Згідно п. 7.3 Договору сторони передбачили, що після закінчення 30 днів, з моменту отримання претензії відповідачем та не досягнення згоди, сторони мають право звернутися для вирішення спору до Господарського суду міста Києва.
28.12.2018 позивач надіслав на адресу відповідача Претензію № 28/12/2018-2 з повідомленням про розірвання Договору № 1321189 від 13.10.2017 з 01.05.2018 та з вимогою про повернення безпідставно набутих коштів у розмірі 300 985,99 грн. протягом 30 днів, які обчислюються з дня одержання претензії, на рахунок ТОВ «КЖБК БМУ-1». Позивачем додано до позовної заяви копію наведеної Претензії з доказами її надіслання відповідачу, а також до позовної заяви додано докази отримання відповідачем 04.01.2019 наведеної претензії згідно рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення № 0306102702451.
Позивач зазначив, що наведена Претензія була залишена відповідачем без розгляду, станом на 07.02.2019 відповідач не повернув безпідставно набуті кошти, про причини несплати коштів не повідомив.
Позивач в обґрунтування позовних вимог як у позовній заяві, так і в заяві про усунення недоліків позовної заяви послався на приписи ст. 1212 Цивільного кодексу України, згідно яких:
Особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Положення цієї глави застосовуються також до вимог про:
1) повернення виконаного за недійсним правочином;
2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння;
3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні;
4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
Позивач вважає, що у зв'язку із розірванням з 01.05.2018 укладеного між позивачем та відповідачем Договору, відповідач утримує грошові кошти у сумі 300985,99 грн. без достатньої правової підстави та, відповідно, зобов'язаний їх повернути позивачеві.
Правовою підставою позову позивач визначив розірваний 01.05.2018 Договір № 1321189 від 13.10.2017. На думку позивача, даний Договір у сукупності з іншими доказами, наведеними у позовній заяві, підтверджують безпідставне утримання відповідачем грошових коштів у сумі 300985,99 грн.
Відповідач, згідно поданого відзиву на позовну заяву, не погоджується з позовними вимогами, вважає їх неправомірними та необґрунтованими, просить суд відмовити позивачу в задоволенні позову, з огляду на таке:
- підставою спірних правовідносин є Договір;
- зі змісту позовної заяви вбачається, що Договір припинив свою дію ще в 2017 році;
- позовна заява не містить розрахунку ціни позову, а тому не можливо встановити, чи була переплата та як і коли вона утворилась;
- в порушення ст.ст. 74, 76, 77, 78, 79 ГПК України позивач не довів належними первинними бухгалтерськими документами здійснення ним попередньої оплати по Договору.
Крім того, відповідач у відзиві зазначив, що відповідно до ст. 653 ГПК України правовими наслідками розірвання або припинення договору є те, що сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов'язанням до моменту зміни, припинення або розірвання договору; предметом позовних вимог є попередня оплата, а отже спіні відносини регулюються нормами цивільного права, що містяться в главі 54 Цивільного кодексу України (купівля-продаж).
2. Норми права.
Загальні підстави для виникнення зобов'язання у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 ЦК України. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Стаття 1212 ЦК України регулює випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав.
Предметом регулювання інституту безпідставного набуття чи збереження майна є відносини, які вникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
Зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).
Об'єктивними умовами виникнення зобов'язань з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або незбільшення майна в іншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна з боку набувача шляхом зменшення або відсутності збільшення на стороні потерпілого; 4) відсутність правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.
За приписами частини 1 статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Відповідно до частини першої, пункту 1 частини другої статті 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені цими актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно частин першої, другої статті 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, установлених статтею 11 цього Кодексу.
Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.ст. 525, 526 ЦК України).
Згідно з частиною першою статті 177 ЦК України об'єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші.
Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
Частиною першою статті 202 ЦК України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Отже, системний аналіз положень частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частини першої статті 177, частини першої статті 202, частини першої статті 1212 ЦК України дає можливість дійти висновку про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей).
Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками відповідних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов'язків, зокрема, внаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені частиною другою статті 11 ЦК України.
Загальна умова частини першої статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов'язальних (договірних) відносинах, бо отримане однією зі сторін у зобов'язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі цієї статті тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.
Набуття однією зі сторін зобов'язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов'язання не вважається безпідставним.
У випадку, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 ЦК України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава у встановленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі. Або ж коли набуття відбулось у зв'язку з договором, але не на виконання договірних умов. Чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання коштів).
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 02.10.2013 у справі №6-88цс13, від 02.09.2014 у справі №910/1620/13, від 14.10.2014 у справі №922/1136/13 та від 25.02.2015 у справі №910/1913/14, від 02.02.2016 р. у справі №6-3090цс15 та у постановах Верховного Суду від 19.03.2018 у справі №904/5844/17, від 10.04.2018 у справі №910/6129/17, від 05.04.2018 у справі №914/833/17, від 04.05.2018 у справі № 927/468/17.
Крім того, суд зазначає, що за змістом положень статті 1212 ЦК України про зобов'язання у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави цей вид зобов'язань породжується наявністю таких юридичних фактів: 1) особа набула або зберегла у себе майно за рахунок іншої особи; 2) правові підстави для такого набуття (збереження) відсутні або згодом відпали. А отже, кошти, отримані як оплата за поставку товару (виконання робіт, надання послуг) за договором і набуті за наявності правових підстав для цього, не можуть бути витребувані згідно зі статті 1212 ЦК України як безпідставне збагачення. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 22.01.2013 у справі N 5006/18/13/2012, від 14.10.2014 у справі № 922/1136/13 та у постанові Верховного Суду від 19.03.2018 у справі №904/5844/17.
Згідно з ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) в зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до частин 1, 2 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Згідно зі статтею 663 та частинами 1, 2 статті 692 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.
Частиною 2 статті 693 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
3. Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини. Висновки суду.
Судом встановлено, що 13.10.2017 між Товариством з обмеженою відповідальністю «КЖБК БМУ-1» (далі - абонент, позивач) та Публічним акціонерним товариством «КИЇВЕНЕРГО», яке в подальшому змінило найменування на Акціонерне товариство «КИЇВЕНЕРГО» (далі - енергопостачальна організація, відповідач) був укладений Договір № 1321189 на постачання теплової енергії у гарячій воді (далі - Договір або Договір № 1321189 від 13.10.2017).
Відповідно до п. 1.1 Договору, його предметом є постачання, користування та своєчасна сплата в повному обсязі спожитої теплової енергії у гарячій воді, для проведення пусконалагоджувальних робіт, на умовах передбачених договором.
Пунктами 2.2.1, 2.2.3 Договору встановлено, що енергопостачальна організація зобов'язується постачати теплову енергію у гарячій воді для потреби: опалення та вентиляції - в період опалювального сезону; гарячого водопостачання - протягом року; в кількості та в обсягах згідно з Додатком № 1 до цього Договору та повідомляти абонента про зміну тарифів (Додаток № 3 до Договору).
Порядок розрахунків за теплову енергію сторони погодили у Додатку № 4 до Договору, яким передбачено, що:
- абонент до початку розрахункового періоду (місяця) сплачує енергопостачальній організації вартість заявленої у Договорі кількості теплової енергії на розрахунковий період, з урахуванням сальдо розрахунків на початок місяця, або оформлює Договір про заставу майна, згідно Закону України «Про заставу», як засіб гарантії сплати спожитої теплової енергії (п. 2 Додатку № 4 до Договору);
- абонент щомісяця з 12 по 15 число самостійно отримує в ЦОК за адресою: вул.. Бориспільська, 6А облікову картку фактичного споживання теплової енергії за звітній період; акт звіряння розрахунків на початок розрахункового періоду; акт виконаних робіт (п. 5 Додатку № 4 до Договору).
Відповідно до п. 8.1 Договору цей Договір набуває чинності з дня його підписання та діє до 13.12.2017.
Згідно п. 8.2 Договору цей Договір припиняє свою дію у випадках: закінчення строку, на який він був укладений; за взаємною згодою сторін; прийняття рішень Господарським судом, передбачених п. 6.4.1 Договору; ліквідації сторін.
Аналіз змісту умов Договору свідчить, що даний Договір не містить умов стосовно його пролонгації після 13.12.2017.
Перелік підстав для припинення дії Договору чітко визначений пунктом 8.2 цього Договору.
Отже, враховуючи відсутність в матеріалах справи доказів того, що дія Договору була продовжена сторонами за взаємною згодою сторін після 13.12.2017, а також за відсутності в матеріалах справи доказів припинення дії Договору з таких підстав як взаємна згода сторін; прийняття рішень Господарським судом, передбачених п. 6.4.1 Договору; ліквідація сторін, суд дійшов висновку, що Договір припинив свою дію 13.12.2017. Докази протилежного позивачем не зазначено та до матеріалів справи не додано.
Матеріалами справи підтверджується, що 30.04.2018 між позивачем (ТОВ «КЖБК БМУ-1») та відповідачем (АТ «КИЇВЕНЕРГО») було складено Акт звіряння розрахунків за теплову енергію, відповідно до якого, за даними ПАТ «КИЇВЕНЕРГО», станом на 01.05.2018 міститься переплата (сальдо розрахунків за теплову енергію з урахуванням ПДВ) ТОВ «КЖБК БМУ-1» за Договором № 1321189 від 13.10.2017 у розмірі 300 985,99 грн. Отже, наведений Акт складено сторонами на підставі Договору № 1321189 від 13.10.2017, а відповідно, вказана у цьому акті сума у розмірі 300 985,99 грн. є сумою, яка була набута ПАТ «КИЇВЕНЕРГО» в період чинності Договору № 1321189 від 13.10.2017, тобто на підставі цього договору.
Водночас, як встановлено судом, позивачем не додано до матеріалів справи жодних доказів на підтвердження постачання відповідачем теплової енергії за Договором № 1321189 від 13.10.2017 (акти виконаних робіт, тощо за період дії Договору) та здійснення позивачем оплати поставленої теплової енергії в порядку, визначеному Додатком № 4 до Договору (платіжні доручення, банківські виписки, тощо за період дії Договору), з урахуванням яких можливо б було встановити факт переплати позивачем за Договором № 1321189 від 13.10.2017 коштів у розмірі 300985,99 грн.
Крім того, з матеріалів справи вбачається надіслання позивачем та отримання відповідачем Претензії позивача № 28/12/2018-2 від 28.12.2018 з повідомленням про розірвання Договору № 1321189 від 13.10.2017 з 01.05.2018 та з вимогою про повернення безпідставно набутих коштів у розмірі 300 985,99 грн. протягом 30 днів, які обчислюються з дня одержання претензії, на рахунок ТОВ «КЖБК БМУ-1» (далі - Претензія). При цьому зі змісту Претензії вбачається, що в якості підстави для розірвання Договору позивач послався на пункти 8.1, 8.2 Договору та ст. 651 Цивільного кодексу України.
Як зазначалось, пунктом 8.1 Договору встановлено термін дії цього договору (з дня його підписання та до 13.12.2017), а пунктом 8.2 Договору встановлено випадки, за яких цей договір припиняє свою дію (закінчення строку, на який він був укладений; за взаємною згодою сторін; прийняття рішень Господарським судом, передбачених п. 6.4.1 Договору; ліквідації сторін). Договір не містить умов щодо його розірвання.
Статтею 651 Цивільного кодексу України встановлено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.
Отже, зважаючи на зміст пунктів 8.1, 8.2 Договору та норми ст. 651 Цивільного кодексу України, враховуючи, що Договір припинив свою дію 13.12.2017, суд дійшов висновку, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами наявність у нього підстав для звернення до відповідача після закінчення строку дії Договору з Претензією про розірвання цього Договору з 01.05.2018.
Таким чином, з огляду на встановлені судом обставини підтверджується, що спірні кошти у розмірі 300985,99 грн. набуто відповідачем на підставі Договору № 1321189 від 13.10.2017, а відповідно, твердження позивача про те, що відповідач утримує спірні кошти без достатньої правової підстави є безпідставними та необґрунтованими, рівно як посилання позивача на застосування до спірних правовідносин сторін положень ст. 1212 Цивільного кодексу України.
Водночас, наявними в матеріалах справи доказами, позивачем не доведено суду наявність підстав для стягнення з відповідача коштів переплати у розмірі 300985,99 грн. на підставі Договору № 1321189 від 13.10.2017.
Так, єдиним доказом, на який посилається позивач, є Акт звіряння розрахунків за теплову енергію від 30.04.2018, відповідно до якого, за даними ПАТ «КИЇВЕНЕРГО», станом на 01.05.2018 міститься переплата (сальдо розрахунків за теплову енергію з урахуванням ПДВ) ТОВ «КЖБК БМУ-1» за Договором № 1321189 від 13.10.2017 у розмірі 300 985,99 грн.
Наведений акт скріплено печатками сторін та підписано з боку позивача начальником ВРЮС ЦР ДепПТЕ СВП «КЕК» ПАТ «КИЇВЕНЕРГО» О.С.Ремез, а з боку відповідача наявні підписи керівника та головного бухгалтера. Заперечення сторін щодо підписання наведеного акту уповноваженими представниками сторін в матеріалах справи відсутні.
Судом враховано, що згідно з ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 наведеного Закону, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Суд зазначає, що відповідно до вимог чинного законодавства акт звірки розрахунків у сфері бухгалтерського обліку та фінансової звітності не є зведеним обліковим документом, а є лише технічним (фіксуючим) документом, за яким бухгалтерії підприємств звіряють бухгалтерський облік операцій. Акт відображає стан заборгованості та в окремих випадках - рух коштів у бухгалтерському обліку підприємств та має інформаційний характер, тобто має статус документа, який підтверджує тотожність ведення бухгалтерського обліку спірних господарських операцій обома сторонами спірних правовідносин. Сам по собі акт звірки розрахунків не є належним доказом факту здійснення будь-яких господарських операцій: поставки, надання послуг тощо, оскільки не є первинним бухгалтерським обліковим документом.
Разом з цим, акт звірки може вважатися доказом у справі в підтвердження певних обставин, зокрема в підтвердження наявності заборгованості суб'єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо, однак, за умови, що інформація, відображена в акті підтверджена первинними документами та акт містить підписи уповноважених на його підписання сторонами осіб. Як правило, акти звірок розрахунків (чи заборгованості) складаються та підписуються бухгалтерами контрагентів і підтверджують остаточні розрахунки сторін на певну дату. Підписання акту звірки, у якому зазначено розмір заборгованості, уповноваженою особою боржника, та підтвердження наявності такого боргу первинними документами свідчить про визнання боржником такого боргу. Відповідний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 05.03.2019 у справі № 910/1389/18.
Таким чином, сам по собі акт звірки розрахунків не є належним доказом факту здійснення будь-яких господарських операцій (зокрема, поставки теплової енергії), оскільки не є первинним бухгалтерським обліковим документом.
Отже, за відсутності в матеріалах справи жодних первинних документів на підтвердження здійснення сторонами господарських операцій за Договором № 1321189 від 13.10.2017, у суду відсутні підстави для встановлення факту переплати позивачем за поставлену теплову енергію на підставі Договору № 1321189 від 13.10.2017 та у визначеній позивачем сумі.
Відповідно до ч.ч. 1-3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Згідно зі статтею 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами:
1) письмовими, речовими і електронними доказами;
2) висновками експертів;
3) показаннями свідків.
Статтею 74 ГПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Подані сторонами докази мають бути належними, допустимими, достовірними, достатніми (ст.ст. 76-79 ГПК України).
Згідно із ст. 86 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Таким чином, оцінивши подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про відсутність у позивача належних та достатніх обґрунтувань заявлених ним вимог про стягнення з відповідача безпідставно набутих коштів у розмірі 300985,99 грн., а тому в позові належить відмовити повністю.
При цьому суд зазначає, що припинення надання відповідачем послуг у сфері теплопостачання з 01.05.2018 не є перешкодою для встановлення (на підставі належних та допустимих доказів, якими є первинні документи) факту наявності заборгованості відповідача перед позивачем, яка виникла на підставі Договору № 1321189 від 13.10.2017.
4. Стосовно розподілу судових витрат.
Частиною 1 статті 124 ГПК України визначено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи. При цьому частиною 2 наведеної статті ГПК України передбачено, що у разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.
Позивачем в позовній заяві наведено попередній (орієнтовний) розрахунок витрат, які позивач очікує понести, у зв'язку із розглядом справи.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
З огляду на відмову в позові, судовий збір покладається на позивача.
Керуючись ст.ст. 31, 56, 58, 73, 74, 76-80, 86, 13, 124, 129, 219, 220, 232, 233, 236-238, 240, 241 ГПК України, Господарський суд міста Києва
У задоволенні позову відмовити повністю.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України).
Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку, передбаченому ст.ст. 253, 254, 256-259 ГПК України з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 Розділу XI "Перехідні положення" ГПК України.
Повне рішення складено 26.04.2019
Суддя Гумега О.В.