ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
08 травня 2019 року Справа № 924/1195/18
Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Саврій В.А., суддя Дужич С.П. , суддя Миханюк М.В.
при секретарі судового засідання Кравчук О.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Заступника прокурора Хмельницької області на ухвалу господарського суду Хмельницької області від 05.03.2019р. у справі №924/1195/18 (суддя Гладюк Ю.В.)
за позовом Першого заступника керівника Хмельницької місцевої прокуратури в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах - Державна служба України з безпеки на транспорті, м.Київ в особі Управління Укртрансбезпеки в Одеській області, м.Одеса
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Каскад-Холод ЛТД", м.Хмельницький
про стягнення грошей
за участі представників сторін:
Державна служби України з безпеки на транспорті: представник - Охтан Н.П., довіреність №1199 від 27.06.2019р.;
прокурор: Шаптіліс О.І. - посвідчення №047204 від 14.06.2017р.;
ТОВ "Каскад-Холод ЛТД": не з'явився;
Ухвалою господарського суду Хмельницької області від 05.03.2019р. у справі №924/1195/18 залишено без розгляду позовну заяву Першого заступника керівника Хмельницької місцевої прокуратури в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах - Державна служба України з безпеки на транспорті в особі Управління Укртрансбезпеки в Одеській області до Товариства з обмеженою відповідальністю "Каскад-Холод ЛТД" про стягнення грошей.
Не погоджуючись з винесеною ухвалою, Заступник прокурора Хмельницької області звернувся до Північно-західного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою (вх.№700/19 від 18.03.2019р., арк.справи 82-90).
В сказі прокурор, зокрема, зазначає, що підставою для звернення з даним позовом до суду прокурором стало те, що наслідком несплати коштів відповідачем є ненадходження коштів до Державного бюджету України, що суттєво порушує інтереси держави, а тому є підстави для звернення до суду з позовом на захист інтересів держави в особі Державної служби України з безпеки на транспорті. При цьому, чинним законодавством України не передбачено механізму примусового стягнення Укртрансбезпекою та її територіальними підрозділами плати за проїзд автомобільними дорогами транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, у разі її несплати в добровільному порядку. За своєю правовою природою плата за проїзд великоваговим транспортним засобом є сумою відшкодування матеріальних збитків державі внаслідок руйнування автомобільних доріг загального користування.
Прокурор також зазначає, що постановляючи ухвалу судом безпідставно не враховано, що підставою для звернення прокурора з даною позовною заявою стало нездійснення захисту Державною службою України з безпеки на транспорті в особі Управління Укртрансбезпеки в Одеській області майнових прав та інтересів держави, тобто її пасивна поведінка. Так, усвідомлюючи порушення інтересів держави та маючи відповідні повноваження для їх захисту, Державна служба з безпеки на транспорті з вересня 2017 року за їх захистом до суду не зверталась.
Стверджує, що суд не звернув увагу на положення ст.23 Закону України «Про прокуратуру», ст.53 ГПК України, якими врегульовано підстави звернення прокурора до суду в інтересах держави та не передбачено обов'язку прокурора зазначати причин бездіяльності позивача і доводити умисність такої бездіяльності.
Таким чином, сам факт бездіяльності Державної служби з безпеки на транспорті є підставою для звернення прокурора з відповідним позовом на захист інтересів держави. Жодним законодавчим актом прокурора не зобов'язано в позовній заяві зазначати причини бездіяльності позивача. Доводи суду щодо даного питання не відповідають положенням чинного законодавства і є надуманими.
Також прокурор зазначає, що суд першої інстанції залишаючи позов без розгляду не врахував, що листом прокуратури від 23.11.2018р. запропоновано Державній службі України з безпеки на транспорті вжити заходів та надати докази про причини невжиття територіальними управліннями Укртрансбезпеки заходів щодо стягнення в судовому порядку плати за проїзд автомобільними дорогами загального користування транспортними засобами, вагові параметри яких перевищують нормативні. Листом від 11.12.2019р. Державною службою України з безпеки на транспорті надано відповідь Хмельницькій місцевій прокуратурі про відсутність в служби повноважень щодо звернення до суду з вказаних питань.
За таких обставин, Державна служба України з безпеки на транспорті самоусунулась від виконання своїх обов'язків, а сам факт нездійснення нею своїх обов'язків є підставою для звернення до суду саме прокурором з відповідним позовом на захист інтересів держави.
Також судом не дана оцінка тому факту, що в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження здійснення Державною службою з безпеки на транспорті заходів, спрямованих на захист інтересів держави в судовому порядку, а тому у прокурора були всі законні підстави звернутися з відповідним позовом до суду.
Обґрунтовуючи апеляційні вимоги, прокурор посилається на положення п.3 ч.2 ст.129, п.3 ч.1 ст.131-1 Конституції України, ч.3 ст.23 Закону України «Про прокуратуру», рішення Європейського суду з прав людини у справах «Ф.В. проти Франції», «Менчинська проти Російської Федерації», Рекомендацій Парламентської Асамблеї Ради Європи від 27.05.2003р. №1604 (2003) «Про роль прокуратури в демократичному суспільстві, заснованому на верховенстві закону», рішення Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08.04.1999р. №3-рп/99, постанови Верховного Суду від 25.04.2018р. у справі №806/1000/17, постанови Касаційного господарського суду в складі Верховного Суду від 02.10.2018р. справі №4/166 «б».
На підставі викладеного просить суд скасувати ухвалу господарського суду Хмельницької області від 05.03.2019р. у справі №924/1195/18 та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 08.04.2019р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Заступника прокурора Хмельницької області на ухвалу господарського суду Хмельницької області від 05.03.2019р. у справі №924/1195/18 та призначено розгляд апеляційної скарги на 08.05.2019 р. об 10:30год. у приміщенні Північно-західного апеляційного господарського суду за адресою: 33001, м.Рівне, вул.Яворницького, 59 у залі судових засідань №4.
Відповідач не забезпечив явку свого представника у судове засідання суду апеляційної інстанції 08.05.2019р., хоч про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги був повідомлений у встановленому законом порядку (арк.справи 126).
Враховуючи приписи ст.ст.269, 273 ГПК України про межі та строки перегляду справ в апеляційній інстанції, той факт, що учасники справи були належним чином та своєчасно повідомлені про дату, час та місце судового засідання, а також те, що явка представників учасників справи в судове засідання обов'язковою не визнавалася, колегія суддів визнала за можливе розглядати апеляційну скаргу за відсутності представника відповідача.
У судовому засіданні прокурор та представник Державної служби України з безпеки на транспорті підтримали доводи апеляційної скарги та надали пояснення в обґрунтування позиції. Вважають ухвалу суду першої інстанції незаконною та необґрунтованою, у зв'язку з чим просять її скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Згідно ч.1 ст.271 ГПК України апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, Північно-західний апеляційний господарський суд прийшов до висновку про наступне:
Відповідно до п.3 ч.2 ст.129 Конституції України прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією з засад правосуддя.
Європейський Суд з прав людини неодноразово звертав увагу на участь прокурора в суді на боці однієї з сторін як обставину, що може впливати на дотримання принципу рівності сторін. Оскільки прокурор або посадова особа з аналогічними функціями, пропонуючи задовольнити або відхилити скаргу, стає противником або союзником сторін у справі, його участь може викликати в однієї з сторін відчуття нерівності (рішення у справі «Ф.В. проти Франції» від 31.03.2005р.).
Пункт 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України передбачає можливість представництва прокурором інтересів держави у виключних випадках. Суд виходить з того, що під "виключним випадком", за якого прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї конституційної норми є поняття "інтерес держави". "Інтереси держави" охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність є предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація "інтересів держави", особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необгрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно.
У рекомендаціях Парламентської Асамблеї Ради Європи від 27.05.2003 №1604 (2003) "Про роль прокуратури в демократичному суспільстві, заснованому на верховенстві закону" щодо функцій органів прокуратури, які не відносяться до сфери кримінального права передбачено важливість забезпечити, щоб повноваження і функції прокурорів обмежувалися сферою переслідування осіб, винних у скоєнні кримінальних правопорушень, і вирішення загальних завдань щодо захисту інтересів держави через систему відправлення кримінального правосуддя, а для виконання будь - яких інших функції були засновані окремі, належним чином розміщені та ефективні органи.
Аналіз ч.3 ст.23 Закону "Про прокуратуру" дає підстави стверджувати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох "виключних" випадках:
- якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження;
- у разі відсутності такого органу.
Перший випадок передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються. У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб'єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно. У другому - коли відповідний орган відсутній.
При цьому:
- "не здійснення захисту" виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб'єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається;
- "здійснення захисту неналежним чином" виявляється в активній поведінці (сукупності дії і рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною;
- "належність" захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з'ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.
З врахуванням вказаного вище, захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб'єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб'єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб'єктом, і які є підстави для звернення прокурора до суду.
Прокурор не може вважатися альтернативним суб'єктом звернення до суду і замінювати належного суб'єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.
Вказане вище узгоджується з усталеними правовими висновками Верховного Суду, зокрема в постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 07.12.2018р. у справі №924/1256/17, а також у постановах Верховного Суду від 23.10.2018р. у справі №926/03/18, від 23.09.2018р. у справі №1237/17, від 06.02.2019р. у справі № 927/246/18.
Також слід врахувати, що звертаючись з позовом за захистом інтересів держави, прокурор має довести: наявність інтересів держави, які порушені; наявність підстав для представницьких функцій у випадках невиконання або неналежного виконання своїх повноважень органами державної влади (місцевого самоврядування), які наділені такими функціями у відповідних правовідносинах або, в разі відсутності відповідного органу.
Прокурор, обґрунтовуючи наявність інтересів держави, вказує, що несплата відповідачем заявлених до стягнення грошей призведе до їх ненадходження в спеціальний фонд Державного бюджету України, та, відповідно до зменшення коштів на фінансування розвитку мережі та утримання автомобільних доріг загального користування, що суттєво порушить економічні інтереси держави.
В той же час, при обґрунтуванні представницьких функцій, прокурор зазначив про пасивність поведінки позивача, який маючи відповідні повноваження для захисту державних інтересів, впродовж тривалого часу позивач за їх захистом не звертається.
Колегія суддів звертає увагу, що згідно вищевказаної практики Верховного Суду саме лише посилання в позовній заяві на те, що уповноважений орган не здійснює або неналежним чином здійснює відповідні повноваження, для прийняття заяви для розгляду недостатньо. У такому разі прокурор повинен надати належні та допустимі докази відповідно до вимог процесуального закону (наприклад, внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань про вчинене кримінальне правопорушення на підставі статті 367 ККУ (службова недбалість); вирок суду щодо службових осіб; докази накладення дисциплінарних стягнень на державного службовця, який займає посаду державної служби в органі державної влади та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, за невиконання чи неналежне виконання службових обов'язків тощо).
Сама по собі обставина не звернення позивача з позовом протягом певного періоду, без з'ясування фактичного стану правовідносин між сторонами спору, не свідчить про неналежне виконання таким органом своїх функцій із захисту інтересів держави.
Судом також враховується , що відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Акт про перевищення транспортним засобом нормативних вагових параметрів ВН№0152923 та Розрахунок плати за проїзд великовагових та (або) великогабаритних засобів автомобільними дорогами загального користування на загальну суму 627,75 Євро, що еквівалентно 19607,99грн., були складені 24.09.2017р.
Згідно статті 256 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Отже, строк, у межах якого Державна служба України з безпеки на транспорті самостійно могла звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу спливає 24.09.2020р.
Колегія суддів бере до уваги, що звернення прокурора з даним позовом (20.12.2018р.) мало місце за рік і дев'ять місяців до закінчення у Державної служби України з безпеки на транспорті строку позовної давності, а саме строку в межах якого орган державної влади міг звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права.
Отже, вказані прокурором обставини пасивної поведінки позивачів, без відповідних підтверджуючих доказів (що не дає можливості, на виконання вимог Верховного Суду, перевірити фактичний стан правовідносин між сторонами), не дають підстав для висновку про невиконання чи неналежне виконання Держслужбою України з безпеки на транспорті, яка є самостійною юридичною особою з повним обсягом процесуальної дієздатності, своїх функцій відносно захисту прав держави. При цьому, про наявність відповідних функцій у позивача зазначив сам прокурор.
В контексті вищенаведеного необхідно вказати, що перед зверненням з цим позовом, прокурор повідомив про такий намір позивача листом від 12.12.2018р. №82-147-18. Даний лист свідчать про те, що прокурор прийняв на себе функції альтернативного суб'єкта звернення до суду який може замінювати належного суб'єкта владних повноважень, за умови, що останній може і бажає захищати інтереси держави самостійно. Про неприпустимість такого підходу вказує Верховний суд, про що зазначено вище.
Наведене свідчить про недоведеність наявності підстав до звернення з позовом саме прокурором, оскільки їх наявність визначається не лише обґрунтованістю у позові інтересів держави, а сукупністю наявності таких інтересів з обґрунтованими (документально підтвердженим) представницькими функціями.
Таким чином, відсутність у даному випадку законних підстав для представництва інтересів держави свідчать про заявлення позову особою, яка не має процесуальної дієздатності, що стало підставою для залишення позову без розгляду за п.1 ч.1 ст. 226 ГПК.
Відповідно до ст.86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
В силу приписів ст.74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до ч. 4 ст. 11 ГПК України, суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
За усталеною практикою Європейського суду з прав людини (справи «Серявін та інші проти України», «Пронін проти України», «Кузнєцов та інші проти Російської Федерації» одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Зазначене судом першої інстанції було дотримано в повній мірі.
При цьому, п.1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.
Питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Відхиляючи скаргу апеляційний суд у принципі має право просто підтвердити правильність підстав, на яких ґрунтувалося рішення суду нижчої інстанції (рішення у справі Гарсія Руїс проти Іспанії»).
Доводи скаржника в апеляційній скарзі, спростовуються наведеним вище, матеріалами справи та не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства і висновків суду не спростовують.
У відповідності до ст.276 ГПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За наведених обставин, апеляційну скаргу Заступника прокурора Хмельницької області на ухвалу господарського суду Хмельницької області від 05.03.2019р. у справі №924/1195/18 - залишити без задоволення, а ухвалу місцевого господарського суду - без змін.
На підставі ст.129 ГПК України судовий збір за розгляд апеляційної скарги покладається на скаржника.
Керуючись ст.ст.269, 270, 271, 272, 273, 275, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північно-західний апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу Заступника прокурора Хмельницької області на ухвалу господарського суду Хмельницької області від 05.03.2019р. у справі №924/1195/18 - залишити без задоволення, а ухвалу господарського суду першої інстанції - без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.
Повний текст постанови складено 13.05.2019р.
Головуючий суддя Саврій В.А.
Суддя Дужич С.П.
Суддя Миханюк М.В.