ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
13.05.2019Справа № 910/2883/19
Суддя Господарського суду міста Києва Морозов С.М. розглянувши без повідомлення сторін у спрощеному позовному провадженні справу
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Сота Україна», м. Київ
до Акціонерного товариства «Українська залізниця», м. Київ
про стягнення 25 414,61 грн, -
Товариство з обмеженою відповідальністю «Сота Україна» (позивач) звернулось до суду з позовною заявою про стягнення з Акціонерного товариства "Українська залізниця" (відповідач) суми заборгованості за Договором поставки №ПВРЗ(ВМТП-18.20)ю від 04.01.2018 року у розмірі 25 414,61 грн, а саме суми пені в розмірі 10 638,85 грн, суми інфляційних втрат в розмірі 12 898,32 грн та 3% річних в розмірі 1 877,44 грн, посилаючись на неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором щодо вчасної оплати отриманого товару.
Ухвалою суду від 11.03.2019 відкрито провадження у справі №910/2883/19, постановлено, розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження, без виклику учасників справи, надано відповідачу строк у 15 днів з дати отримання ухвали на подання відзиву.
Відповідач, згідно рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення №0103049584788 отримав ухвалу суду від 11.03.2019 про відкриття провадження у справі 14.03.2019.
02.04.2019 року (в межах строку, визначеного судом з урахуванням поштового обігу) відповідачем надіслано до суду відзив на позовну заяву. Відповідно до вказаного відзиву сторона зазначає, що позовні вимоги є необґрунтованими, оскільки позивач не вказує за який саме поставлений товар та на підставі яких саме документів відповідач з ним розрахувався з пропущенням строків оплати визначених умовами Договору поставки. Позивач не підтвердив своєчасного надання ним відповідачу повного комплекту документів, які вказані в п. 4.2. Договору, та на підставі яких відповідач оплачує позивачу кожну прийняту партію товару. Окрім того, позивач не підтвердив час реєстрації податкових накладних. Також, в зазначеному відзиві відповідач приводить контррозрахунок сум пені та 3% річних по Договору.
09.04.2019 року від відповідача до суду надійшла заява про застосування строків позовної давності до вимог про стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат.
02.05.2019 року позивачем подано відповідь на відзив, відповідно до якої він зазначає, що позивачем не пропущено строк на звернення з даним позовом до суду, а тому підстави для застосування позовної давності відсутні. Окрім того, позивачем до відповіді на відзив подано додаткові докази по справі.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
У зв'язку з перебуванням судді Морозова С.М. у період з 02.05.2019 року по 11.05.2019 року у відпустці, суд здійснює розгляд справи, відповідно до статті 240 Господарського процесуального кодексу України, у перший робочий день після виходу з відпустки - 13.05.2019 року.
Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд м. Києва, -
04.01.2018 року між позивачем (постачальник) та відповідачем (покупець) укладено Договір поставки №ПВРЗ(ВМТП-18.20)ю (далі - Договір), відповідно до п. 1.1. якого постачальник зобов'язався поставити і передати у зумовлені строки у власність покупцю певну продукцію (товар), відповідно до Специфікації №1 (Додаток №1), яка є невід'ємною частиною договору, а покупець зобов'язувався прийняти товар та своєчасно здійснити його оплату відповідно до умов договору.
У п. 1.2. Договору сторони погодили найменування товару: прокат товстолистовий г/к 25 мм ст. 09Г2С.
Згідно п. 1.3. Договору кількість і асортимент товару передбачається у Специфікації №1, яка додається до Договору (Додаток №1).
Як передбачено в п. п. 3.1., 3.4. Договору покупець оплачує поставлений постачальником товар за ціною, вказаною у Специфікації №1 (Додаток №1). Ціна цього договору становить 3 530 546,31 грн, з урахуванням ПДВ 20% - 588 424,39 грн.
За умовами п. 4.2. Договору покупець оплачує постачальнику кожну прийняту партію товару не пізніше 10 банківських днів з дати поставки товару покупцю, але не раніше реєстрації податкової накладної, при умові своєчасного надання постачальником належним чином оформлених рахунку-фактури, видаткової накладної, товарно-транспортної накладної, податкової накладної, документів якості на поставлений товар.
Відповідно до п. 5.1.1. Договору постачальник здійснює поставку товару на умовах СРТ Україна, вул. Заводська, 5, смт Панютине, м. Лозова, Харківська область, (відповідно до Інкотермс 2010).
Датою поставки товару вважається день підписання покупцем або його уповноваженим представником видаткової накладної, яка готується постачальником та надається разом з товаром покупцю (п. 5.1.4. Договору).
Підтвердженням одержання товару покупцем є видаткова накладна, підписана уповноваженими представниками сторін (п. 5.2.5. Договору).
Відповідно до п. 6.1.1. Договору покупець взяв на себе зобов'язання своєчасно та в повному обсязі сплачувати за поставлені товари.
В Додатку №1 до Договору (Специфікація №1) сторони погодили найменування товару, код товару за класифікатором, ГОСТ, кількість, ціну товару.
У Додатковій угоді №1/1 від 31.01.2018 року до Договору сторони дійшли згоди, що виконана частина Договору по Специфікації №1 (Додаток №1) складає 42 711,48 грн з ПДВ, з урахуванням ПДВІ 20% 7 118,58 грн. (п. 1 Додаткової угоди №1/1 від 31.01.2018 року до Договору).
Окрім того, пунктом 3 вказаної Додаткової угоди сторони дійшли згоди доповнити договір Специфікацією №2 (Додаток №2) на суму 3 487 744,58 грн, з урахуванням ПДВ 20% 581 290,76 грн, у зв'язку з чим внесли зміни до п. 4.1., 4.2., 4.3., 4.4., 4.5., 4.6. щодо кількості та ціни товару.
Специфікацією №2 (Додатком №2) до Додаткової угоди №1/1 від 31.01.2018 року до Договору сторони погодили найменування товару, код товару за класифікатором, ГОСТ, кількість, ціну товару.
Договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами і діє до 31 грудня 2018 року, а в частині розрахунків - до повного виконання (п. 10.1. Договору).
Як вказує позивач, ним на виконання умов Договору в період з 12.01.2018 року по 02.05.2018 року було поставлено відповідачу товар на загальну суму 3 504 027,78 грн, що підтверджується наступними видатковими накладними:
- №28 від 12.01.2018 року на суму 42 711,48 грн;
- №76 від 08.02.2018 року на суму 610 217,24 грн;
- №77 від 08.02.2018 року на суму 610 217,24 грн;
- №78 від 08.02.2018 року на суму 610 217,24 грн;
- №141 від 16.02.2018 року на суму 563 277,46 грн;
- №153 від 19.02.2018 року на суму 609 296,89 грн;
- №461 від 02.05.2018 року на суму 458 090,26 грн.
Товар, за вказаними видатковими накладними, як зазначає позивач, отримано відповідачем, що підтверджується підписами уповноважених осіб відповідача на вказаних документах про отримання товару.
Як зазначає позивач та підтверджується доданими ним до матеріалів справи платіжними документами, відповідач взяті на себе зобов'язання за договором виконав повністю, проте з порушенням встановлених Договором строків.
Так відповідачем було здійснено оплату отриманого за договором товару на загальну суму в розмірі 3 504 027,78 грн, а саме:
- за видатковою накладною №28 від 12.01.2018 року відповідачем здійснена оплата на суму 42 711,48 грн 23 січня 2018 року;
- за видатковою накладною №76 від 08.02.2018 року відповідачем здійснена оплата на суму 610 217,24 грн 21 лютого 2018 року;
- за видатковою накладною №77 від 08.02.2018 року відповідачем здійснена оплата на суму 610 217,24 грн 21 лютого 2018 року;
- за видатковою накладною №78 від 08.02.2018 року відповідачем здійснена оплата на суму 610 217,24 грн 21 лютого 2018 року;
- за видатковою накладною №141 від 16.02.2018 року відповідачем здійснена оплата на суму 563 277,46 грн 22 березня 2018 року;
- за видатковою накладною №153 від 19.02.2018 року відповідачем здійснена оплата на суму 609 296,89 грн 22 березня 2018 року;
- за видатковою накладною №461 від 02.05.2018 року відповідачем здійснена оплата на суму 458 090,26 грн 16 травня 2018 року.
Ці обставини відповідачем при розгляді спору не заперечуються.
За твердженнями позивача, оплата за видатковими накладними №141 від 16.02.2018 року та №153 від 19.02.2018 року відповідачем здійснена з пропущенням строків, передбачених умовами п. 4.2. Договору, у зв'язку з чим позивачем нараховано відповідачу суму пені в розмірі 10 638,85 грн, суму 3% річних в розмірі 1 877,44 грн та суму інфляційних втрат в розмірі 12 898,32 грн.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частина 1 статті 626 ЦК України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
У відповідності до положень ст. ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно зі ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
З огляду на встановлений ст.204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину суд визнає Договір поставки №ПВРЗ(ВМТП-18.20)ю від 04.01.2018 року належною підставою, у розумінні норм ст. 11 ЦК України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
У відповідності до ст. 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно зі ст. 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Суд встановив факт поставки позивачем товару на загальну суму 3 504 027,78 грн згідно зазначених вище видаткових накладних та факт оплати відповідачем вартості поставленого позивачем товару на суму 3 504 027,78 грн, що не заперечується відповідачем та в силу ч. 1 ст. 75 ГПК України не потребує доказуванню при розгляді цього спору.
Однак, як встановлено п. 4.2. Договору покупець оплачує постачальнику кожну прийняту партію товару не пізніше 10 банківських днів з дати поставки товару покупцю, але не раніше реєстрації податкової накладної, при умові своєчасного надання постачальником належним чином оформлених рахунку-фактури, видаткової накладної, товарно-транспортної накладної, податкової накладної, документів якості на поставлений товар.
В підтвердження факту реєстрації податкової накладної позивачем до матеріалів справи надано Податкові накладні, зокрема, №94 від 16.02.2018 про реєстрацію поставки на суму 469 397,88 грн (без ПДВ) за видатковою накладною №141 від 16.02.2018 року та №106 від 19.02.2018 про реєстрацію поставки на суму 507 747,38 грн (без ПДВ) за видатковою накладною №153 від 19.02.2018 року.
Окрім того, слід зазначити, що пунктом 5.2.1. Договору встановлено, що прийом товару здійснюється покупцем у відповідності з Інструкцією №П-6 від 15.06.65 «Про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання по кількості» та Інструкцію №П-7 від 25.04.66 «Про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання по якості» при наявності товаро-супровідних документів: товарно-транспортної накладної, податкової накладної, видаткової накладної на кожну партію товару та документів якості на поставлений товар.
Таким чином, під час приймання товару (проставляння підпису на вказаних вище видаткових накладних) відповідач (уповноважена особа відповідача) засвідчили факт отримання товаро-супровідних документів (передбачених пунктами 4.2. та 5.2.1. Договору), що в свою чергу спростовує заперечення відповідача, про відсутність в матеріалах справи доказів на підтвердження отримання відповідачем повного комплекту документів, вказаних в п. 4.2. Договору.
Відповідно до ч. 1 ст. 691 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.
Договір купівлі-продажу є оплатним, відтак одним із основних обов'язків покупця є оплата ціни товару. Ціна - грошове відображення вартості товару за його кількісну одиницю. Ціна товару, як правило, визначається у договорі за згодою сторін.
У відповідності до ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.
Згідно із частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
При вирішенні спору суд виходить з того, що з огляду на положення ст. ст. 6, 627 - 628, 638 Цивільного кодексу України, ст. ст. 42, 180 Господарського кодексу України, з яких випливає, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства, зважаючи на факт виконання сторонами зобов'язань по договору, про що сторонами не заперечується, суд дійшов до висновку про укладення між сторонами договору з погодженням всіх його умов, які обумовлюються.
З огляду на положення п. 4.2. Договору обов'язок відповідача щодо оплати вартості поставленого позивачем товару мав бути виконаний не пізніше 10 банківських днів з дати поставки товару покупцю, але не раніше реєстрації податкової накладної, при умові своєчасного надання постачальником належним чином оформлених рахунку-фактури, видаткової накладної, товарно-транспортної накладної, податкової накладної, документів якості на поставлений товар, а прострочення виконання відповідачем зобов'язання з оплати вартості товару за вказаною вище видатковою накладною у останнього виникло після спливу названого строку.
Згідно ч. 1 ст. 251 та ч. 1 ст. 252 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами.
Відповідно до ст. 253 та ч. 5 ст. 254 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок. Якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.
З урахуванням умов Договору та положень чинного цивільного законодавства, оскільки поставку товару за видатковою накладною №141 було здійснено позивачем 16.02.2018 року, тому останній день строку оплати відповідачем товару є 02.03.2018 року (10 банківських днів від 16.02.2018), а прострочення виконання зобов'язання з оплати вартості поставленого позивачем товару за вказаною накладною у відповідача виникло з 03.03.2018 року, відповідно, і за видатковою накладною №153 поставку товару позивачем було здійснено 19.02.2018 року, тому останній день строку оплати відповідачем товару є 05.03.2018 року (10 банківських днів від 19.02.2018), а прострочення виконання зобов'язання з оплати вартості поставленого позивачем товару за вказаною накладною у відповідача виникло з 06.03.2018 року.
Враховуючи, що за видатковою накладною №141 від 16.02.2018 року відповідачем було здійснено оплату 22.03.2018, а не до 02.03.2018 року, а за видатковою накладною №153 від 19.02.2018 року відповідачем було здійснено оплату 22.03.2018, а не до 05.03.2018 року, як передбачено умовами Договору, то наявний факт прострочення оплати вартості отриманого за Договором товару, а саме за видатковою накладною №141 від 16.02.2018 року на 20 днів, а за видатковою накладною №153 від 19.02.2018 року на 17 днів.
Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.
У відповідності до ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.
За змістом ст. ст. 546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою, різновидом якої є штраф та пеня. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
За приписами ст. 551 Цивільного кодексу України предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Згідно п. 7.3. Договору за несвоєчасну оплату покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі облікової ставки НБУ за кожний день прострочення від суми неоплаченої вартості товару.
У відповідності до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Факт наявності прострочення відповідача щодо вчасної оплати вартості отриманого за Договором товару за визначеними вище видатковими накладними підтверджується наявним в матеріалах справи доказами.
Судом перевірено наведений у матеріалах справи розрахунок пені позивача та встановлено його невідповідність умовам Договору в частині нарахування по видатковій накладній №153, оскільки він здійснений за період більший, ніж у відповідача рахувалась прострочка по оплаті, що призвело до завищення нарахованих останнім штрафних санкцій, у зв'язку з чим суд проводить власний розрахунок пені.
Сума пені за видатковою накладною №141 від 16.02.2018 року, за розрахунками суду, становить 5 246,97 грн = 563 277,46 (сума поставки за видатковою накладною №141) х 20 (кількість днів прострочення за період з 03.03.2018 по 22.03.2018) х 17 (облікова ставка НБУ за вказаний період)/365/100.
Сума пені за видатковою накладною №153 від 19.02.2018 року, за розрахунками суду, становить 4 824,30 грн = 609 296,86 (сума поставки за видатковою накладною №153) х 17 (кількість днів прострочення за період з 06.03.2018 по 22.03.2018) х 17 (облікова ставка НБУ за вказаний період)/365/100.
Таким чином, обґрунтованою за прострочення виконання відповідачем зобов'язання з оплати поставленого позивачем товару за названими вище видатковими накладними є сума пені у розмірі 10 071,27 грн = 5 246,97 грн + 4 824,30 грн.
Поряд з цим, у своєму відзиві відповідач просив суд застосувати до вимог позивача про стягнення з нього пені наслідки спливу строку позовної давності та на цій підставі відмовити позивачеві у задоволенні позову.
Так, згідно ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
При розгляді цього спору, суд виходить з того, що позовна давність не є інститутом процесуального права.
Статтею 258 Цивільного кодексу України передбачено, що для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).
Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України).
При цьому, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до прийняття ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. ч. 3 та 4 ст. 267 Цивільного кодексу України).
Таким чином, при застосуванні позовної давності та наслідків її спливу (ст. 267 Цивільного кодексу України) необхідно досліджувати та встановлювати насамперед обставини про те, чи порушено право особи, про захист якого вона просить, і лише після цього - у випадку встановленого порушення, і наявності заяви сторони про застосування позовної давності - застосовувати позовну давність та наслідки її спливу.
Пунктом 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року №14 "Про судове рішення у цивільній справі" встановлено, що у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина четверта статті 60 ЦПК).
Оскільки правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів та осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси (частини перша та друга статті 3 ЦПК), то суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб.
Судом встановлено наявність порушеного права позивача внаслідок прострочення відповідачем оплати вартості поставленого ним товару у передбачений договором строк.
Статтею 264 Цивільного кодексу України визначено випадки, в яких перебіг позовної давності переривається.
Зокрема, у ч. 1 вказаної статті визначено, що перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.
Відповідно до п. п. 4.3., 4.4. постанови №10 від 29.05.2013 Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» якщо відповідно до чинного законодавства або договору неустойка (пеня) підлягає стягненню за кожний день прострочення виконання зобов'язання, позовну давність необхідно обчислювати щодо кожного дня окремо за попередній рік до дня подання позову, якщо інший період не встановлено законом або угодою сторін. При цьому, однак, слід мати на увазі положення частини шостої статті 232 ГК України, за якими нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Даний шестимісячний строк не є позовною давністю, а визначає максимальний період часу, за який може бути нараховано штрафні санкції (якщо інший такий період не встановлено законом або договором).
Правила переривання перебігу позовної давності (стаття 264 Цивільного кодексу України) застосовуються господарським судом незалежно від наявності чи відсутності відповідного клопотання сторін у справі, якщо в останній є докази, що підтверджують факт такого переривання.
У дослідженні обставин, пов'язаних із вчиненням зобов'язаною особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку (частина перша статті 264 ЦК України), господарському суду необхідно у кожному випадку встановлювати, коли конкретно вчинені боржником відповідні дії, маючи на увазі, що переривання перебігу позовної давності може мати місце лише в межах строку давності, а не після його спливу.
До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, можуть, з урахуванням конкретних обставин справи, належати:
- визнання пред'явленої претензії;
- зміна договору, з якої вбачається, що боржник визнає існування боргу, а так само прохання боржника про таку зміну договору;
- письмове прохання відстрочити сплату боргу;
- підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звірки взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір;
- письмове звернення боржника до кредитора щодо гарантування сплати суми боргу;
- часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій. При цьому якщо виконання зобов'язання передбачалося частинами або у вигляді періодичних платежів і боржник вчинив дії, що свідчать про визнання лише певної частини (чи періодичного платежу), то такі дії не можуть бути підставою для переривання перебігу позовної давності стосовно інших (невизнаних) частин платежу.
Визнання боржником основного боргу, в тому числі і його сплата, саме по собі не є доказом визнання ним також і додаткових вимог кредитора (зокрема, неустойки, процентів за користування коштами), а так само й вимог щодо відшкодування збитків і, відтак, не може вважатися перериванням перебігу позовної давності за зазначеними вимогами.
До подібного висновку щодо відсутності підстав вважати перериванням перебігу позовної давності за додатковими вимогами визнання відповідачем основного боргу приходив і Верховний Суд у своїй постанові від 29 травня 2018 року у справі №911/4235/16.
Положеннями ч. 5 ст. 261 ЦК України встановлено, що за зобов'язаннями з визначеним строком виконання, перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання такого зобов'язання.
При цьому, за приписами чинного цивільного законодавства початок перебігу позовної давності пов'язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, а скільки з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи.
За змістом вказаної вище норми, початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.
За висновками суду, позивач про порушення своїх прав довідався (або міг довідатись) з моменту закінчення передбаченого п. 4.2. Договору строку виконання відповідачем своїх зобов'язань з оплати вартості поставленого ним товару за кожною видатковою накладною, таким чином, строк протягом якого позивач міг звернутися до суду за захистом свого порушеного права щодо стягнення з відповідача пені за кожною видатковою накладною сплинув (спливає) через рік після закінчення такого строку.
Отже, за видатковою накладною №141 від 16.02.2018 року, строк, протягом якого позивач міг звернутися до суду за захистом свого порушеного права щодо стягнення з відповідача пені, сплив 03.03.2019 року, а за видатковою накладною №153 від 19.02.2018 року - 06.03.2019 року.
Позивач з позовною заявою до суду звернувся 04.03.2019 року, про що свідчить відмітка відділення поштового зв'язку на конверті, в якому позивачем були направлені до суду позовні матеріали.
Таким чином, з урахуванням викладеного, строк, протягом якого позивач міг звернутися до суду за захистом свого порушеного права щодо стягнення з відповідача пені за видатковою накладною №141 від 16.02.2018 року позивачем пропущено на 1 день, а строк, протягом якого позивач міг звернутися до суду за захистом свого порушеного права щодо стягнення з відповідача пені за видатковою накладною №153 від 19.02.2018 року позивачем не пропущено.
Враховуючи встановлені судом обставини, у задоволенні вимог позивача щодо стягнення пені за прострочення виконання відповідачем зобов'язань з оплати вартості товару за видатковою накладною №141 від 16.02.2018 року належить відмовити, оскільки позивач пропустив строк позовної давності, а відповідач просить суд застосувати наслідки спливу строку позовної давності до таких вимог та як встановлено судом, строк позовної давності не переривався, поважних причин пропуску строку позовної давності позивач не зазначив та з відповідними письмовими заявами про поновлення пропущеного строку позивач до суду не звертався.
За видатковою накладною №153 від 19.02.2018 року, в межах строку позовної давності, обґрунтованою, за розрахунками суду, є сума пені у розмірі 4 824,30 грн, а тому, пеня за вказаною видатковою накладною підлягає до стягнення з відповідача.
Позивачем заявлено до стягнення з відповідача суми 3% річних в розмірі 1 877,44 грн та суми інфляційних втрат в розмірі 12 898,32 грн.
Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Перевіривши надані позивачем розрахунки вказаних сум, судом визнаються вони частково обґрунтованими. Частина нарахувань 3% річних по видатковій накладній №153 є необґрунтованою, оскільки нарахована за більший період, ніж у відповідача виникло прострочення з оплати вартості товару.
Таким чином, вимоги позивача про стягнення з відповідача суми 3% річних та інфляційних втрат, за розрахунками суду та частковими розрахунками позивача, підлягають задоволенню в частині, а саме на суму 3% річних в розмірі 925,94 грн за видатковою накладною №141 та 851,35 грн. за видатковою накладною №153 та суми інфляційних втрат в розмірі 6 196,05 грн за видатковою накладною №141 та 6 702,27 грн за видатковою накладною №153. Отже загальна задоволена до стягнення з відповідача сума 3% річних становить 1 777,29 грн, а сума інфляційних втрат становить 12 898,32 грн.
Окрім того, суд вважає за необхідне зазначити, що загальна позовна давність, в три роки, до вимог про стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат, позивачем не пропущена, з урахуванням строків звернення до суду, а тому застосуванню не підлягає.
Практикою Європейського суду з прав людини передбачено, що п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, проте його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Інші доводи, міркування сторін, судом розглянуті, але до уваги та врахування при вирішенні даної справи не приймаються, оскільки на результат вирішення спору не впливають.
За приписами ст. ст. 73, 74 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідачем належними засобами доказування обставин, на які посилається позивач в обґрунтування своїх позовних вимог не спростовано, водночас позивачем не доведено суду наявності правових підстав для покладення на відповідача відповідальності за неналежне виконання умов договору у вигляді штрафних санкцій понад суми, визнані судом обґрунтованими.
За таких обставин, дослідивши всі обставини справи, перевіривши їх наявними доказами, судом встановлено часткову обґрунтованість заявленого позову, відтак до стягнення з відповідача на користь позивача підлягає сума пені в розмірі 4 824,30 грн, сума 3% річних в розмірі 1 777,29 грн та сума інфляційних втрат в розмірі 12 898,32 грн.
Окрім того, позивачем в позовній заяві зазначено, що він планує понести витрати на послуги адвоката в розмірі 10 000,00 грн, в той же час жодного доказу в підтвердження існування таких витрат до суду не надав, у зв'язку з чим зазначена стаття витрат позивача, відповідно до положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України, судом не розподіляється.
Судовий збір, у розмірі 1 473,93 грн, пропорційно розміру задоволених позовних вимог, відповідно до положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України, покладається на відповідача, а решта судових витрат позивача зі сплати судового збору у розмірі 447,07 грн у зв'язку з частковою відмовою у задоволенні позову - на позивача.
Керуючись ст. ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 232, 233, 237-238, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» (ідентифікаційний код 40075815, місцезнаходження: 03680, м. Київ, вул. Тверська, буд. 5) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Сота Україна» (ідентифікаційний код 41323412, місцезнаходження: 04111, м. Київ, вул. Черняховського, буд. 29) суму пені в розмірі 4 824,30 грн. (чотири тисячі вісімсот двадцять чотири гривни 30 копійок), суму 3% річних в розмірі 1 777,29 (одна тисяча сімсот сімдесят сім гривень 29 копійок), суму інфляційних втрат в розмірі 12 898,32 грн (дванадцять тисяч вісімсот дев'яносто вісім гривень 32 копійки) та суму судового збору в розмірі 1 473,93 грн. (одна тисяча чотириста сімдесят три гривни 93 копійки).
3. В іншій частині позову відмовити.
4. Судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 447,07 грн покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю «Сота Україна».
5. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.
6. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
7. Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому ст. 257 та п. 17.5. розділу XI "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України.
Суддя С.М. Морозов