13.05.2019 Справа № 904/5471/18
м.Дніпро, просп. Д. Яворницького, 65
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Подобєд І.М. (доповідач),
суддів: Орєшкіна Е.В., Дармін М.О.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Придніпровська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 12.02.2019 у справі №904/5471/18 (суддя Манько Г.В.; рішення ухвалене о 15:18 год. у місті Дніпро, повне рішення складено 14.02.2019)
за позовом Акціонерного товариства "Українська залізниця", м.Київ в особі Регіональної філії "Придніпровська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця", м.Дніпро
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Елітмет", м.Дніпро
про стягнення штрафу за неправильно зазначену масу вантажу
У грудні 2018 року Акціонерне товариство "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Придніпровська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Елітмет" про стягнення штрафу за невірно зазначену масу вантажу у розмірі 129400,00 грн. та витрати по сплаті судового збору у сумі 1941,00 грн.
Позовні вимоги з посиланням на приписи статей 24, 118, 122 Статуту залізниць України обґрунтовано тим, що відповідач як вантажовідправник зобов'язаний сплатити штраф у розмірі п'ятикратної провізної плати за всю відстань перевезення, оскільки допустив порушення при складенні перевізних документів, а саме зазначив у накладній неправильну масу вантажу, що було виявлено під час проведення переважування та про що було складено відповідний комерційний акт.
Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 12.02.2019 у справі №904/5471/18 (суддя Манько Г.В.) позов задоволено частково.
Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Елітмет" на користь Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Придніпровська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" штраф в сумі 12940,00 грн. та судовий збір в сумі 1941,00 грн.
Означене рішення місцевого господарського суду вмотивоване доведеністю позовних вимог, оскільки саме на відправника покладається обов'язок заповнення комплекту перевізних документів, а судом встановлено, що правильність внесених відомостей до накладної №38257382 підтвердив своїм підписом представник відправника - відповідача. Разом з тим, задовольняючи позовні вимоги частково суд першої інстанції виходив із наявності підстав для зменшення розміру штрафу до 12940,00 грн. в порядку статті 233 Господарського кодексу України.
Позивач (АТ "Українська залізниця" в особі РФ "Придніпровська залізниця") звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 12.02.2019 у справі №904/5471/18 в частині зменшення штрафу; задовольнити позов у повному обсязі; покласти на відповідача витрати по сплаті судового збору.
В обґрунтування апеляційної скарги позивач вказує, що не погоджується з вищезазначеним рішенням суду і вважає, що судом невірно застосовано норми матеріального та процесуального права. Вважає, що судом безпідставно застосовано до спірних правовідносин статтю 233 Господарського кодексу України. Стверджує, що в даному випадку штрафна санкція не є договірною, а випливає із зазначених положень Статуту залізниць України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України 06.04.1998 №457, якими чітко визначено розмір штрафу, тому підстав для його зменшення суд першої інстанції не мав. Щодо відсутності збитків залізниці, позивач зазначає, що відповідні обставини звільняють від відповідальності за недостовірність даних залізничної накладної, яка покликана дисциплінувати оформлення вантажовідправником документів. Недостовірність даних в залізничній накладній могла б спричинити виникнення непорозумінь, в яких залізниця змушена була б доводити свою непричетність. Таким чином, недостовірність даних є суттєвим порушенням, за яке законодавством імперативно передбачено негативні наслідки для вантажоперевізника, тому за таке порушення передбачено відповідальність. Крім того, Статутом залізниць України передбачена відповідальність не лише за неправильність, а й за неточність або неповноту відомостей, зазначених у накладній. При цьому позивач посилається на п. 6.2. роз'яснення Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з перевезення вантажів залізницею" №04-5/601 від 29.05.2002, відповідно до якого при застосуванні статей 118, 122 Статуту залізниць України слід враховувати, що штраф підлягає стягненню за самий факт допущення вантажовідправником зазначених порушень, незалежно від того, чи завдано залізниці у зв'язку з цим збитки.
Відповідач (ТОВ "Елітмет") у відзиві на апеляційну скаргу просить в задоволенні апеляційної скарги позивача відмовити, рішення суду першої інстанції залишити без змін. Вказує на те, що штраф встановлений Статутом залізниць є надвеликим та таким, що в десятки разів перевищує розміри штрафів, які зазвичай встановлюють суб'єкти господарювання у вільних договірних відносинах. В той же час, в даному випадку відповідач був позбавлений можливості вести перемовини з позивачем з приводу зменшення розміру штрафу, оскільки такий штраф встановлено Статутом залізниць України. При цьому відповідач також був позбавлений можливості обрати іншого контрагента, оскільки позивач є 100% монополістом у сфері залізничних перевезень. Через специфіку господарської діяльності відповідача, яка пов'язана із перевезенням металів у великій кількості, використання іншого транспорту для перевезення є абсолютно неможливим.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги та заперечень проти неї, перевіривши повноту встановлених місцевим господарським судом обставин справи та правильність їх юридичної оцінки, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Судом першої інстанції встановлені такі неоспорені обставини.
У травні 2018 року зі станції відправлення Сихів Львівської залізниці Товариство з обмеженою відповідальністю "Елітмет" за залізничною накладною №38257382 у вагоні №68778067 здійснило відправлення вантажу - брухт чорних металів, не пойменований у алфавіті, вид 501, вкрито листами, згідно ескізу №6 від 16.06.2015, вантаж помарковано вапном - на станцію призначення Запоріжжя - Ліве Придніпровської залізниці.
Відповідно до накладної №38257382 маса вантажу, визначена відправником становить 49200 кг (а.с.9).
Правильність внесених у накладну відомостей, як це передбачено приписами Правил оформлення перевізних документів, своїм підписом підтвердив представник відповідача.
При проходженні вагону №68778067 через станцію Нижньодніпровськ-Вузол Придніпровської залізниці, залізницею за допомогою вагонних 150 т електронно-тензометричних ваг проведено перевірку маси вантажу, під час якої виявлено, що маса вантажу у вищезазначеному вагоні не відповідає масі, вказаній відправником у накладній, а саме виявилось: вага брутто - 54900 кг, тара за документом - 20900 кг, вага нетто - 34000 кг, що менше вказаної в документі на - 15200 кг, про що було складено комерційний акт №450003/117/156 від 06.06.2018 (а.с.10).
Позивач на підставі статей 118, 122 Статуту залізниць України у зв'язку з неправильним зазначенням відповідачем маси вантажу у залізничній накладній №38257382, вагон №68778067, нарахував відповідачу штраф у розмірі 129400,00 грн. грн. з розрахунку: провізна плата за накладною №№38257382 за вагон №68778067, за всю відстань перевезення 25880,00 грн. х 5 = 129400,00 грн.
Несплата відповідачем означеного штрафу в добровільному порядку стала приводом для звернення позивача із позовом, що розглядається в цій справі про його стягнення в судовому порядку.
Статтею 122 Статуту залізниць України встановлено, що за неправильно зазначені у накладній масу, кількість місць вантажу, його назву, код та адресу одержувача з відправника, порта стягується штраф у розмірі згідно із статтею 118 цього Статуту. При цьому відправник несе перед залізницею відповідальність за наслідки, які виникли.
Стаття 118 Статуту залізниць України встановлює, що за пред'явлення вантажу, який заборонено до перевезень або який потребує під час перевезення особливих заходів безпеки, та з неправильним зазначенням його найменування або властивостей з відправника, крім заподіяних залізниці збитків і витрат, стягується штраф у розмірі п'ятикратної провізної плати за всю відстань перевезення. Якщо через порушення відправником Правил перевезення небезпечних вантажів сталася аварія, збитки відшкодовуються відправником.
Задовольняючи позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача штрафу в сумі 12940,00 грн. і таким чином відмовляючи в стягненні решти штрафу в сумі 116460,00 грн., суд першої інстанції при зменшенні розміру штрафу на підставі статті 233 Господарського кодексу України виходив із того, що прийняв до уваги відсутність у позивача будь-яких збитків, а також те, що діями позивача не створено аварійно-небезпечну ситуацію, вантажопідйомність вагону не було перевищено.
Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції з наступних підстав.
Предметом спору є вимоги позивача про стягнення з відповідача грошових коштів в сумі 129400,00 грн. штрафу на підставі статей 118, 122 Статуту залізниць України у зв'язку з неправильним зазначенням відповідачем маси вантажу у залізничній накладній.
Заперечуючи підстави для нарахування позивачем означеного штрафу, відповідач під час розгляду справи судом першої інстанції посилався на порушення, які були допущені працівниками позивача при складанні комерційного акту, а щодо зменшення розміру штрафних санкцій з підстав встановлених статтею 551 Цивільного кодексу України та статті 233 Господарського кодексу України вказував на те, що позивач не поніс та не міг понести збитки, оскільки маса вантажу, який фактично перевезений, менша, а не більше тієї, яка зазначена в накладній, а інший учасник господарських відносин - отримувач товару ПАТ "Запоріжсталь" також не має жодних претензій до відповідача. До того ж, відповідач вказував на наявність підстав для задоволення його клопотання про залишення позовної заяви без розгляду як такої, що подана особою, повноваження якої не підтверджено, в межах якого має бути розглянуто правомірність дій представників позивача по пред'явлення до відповідача вимог про стягнення штрафу, всупереч позиції ПАТ "Укрзалізниця", зазначеній в телеграмі від 08.02.2017 №Ц-1-25/315-17, згідно до якої з метою виключення корупційної складової зі сторони співробітників ПАТ "Укрзалізниця" по відношенню до користувачів залізничного транспорту зобов'язала у разі затримки вагонів з неправильно зазначеною масою вантажу застосовувати штрафні санкції відповідно до вимог статей 118, 122 Статуту залізниць України тільки у разі перевантаження вагона понад його вантажопідйомність, претензійно-позовну роботу проводити тільки у вищезазначених випадках.
Відповідно до частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Відповідно до статті 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
За приписами статей 74, 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до положень частин 1 і 3 статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому досліджені наявних у справі доказів. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Стаття 238 Господарського процесуального кодексу України встановлює, що рішення суду складається із вступної, описової, мотивувальної і резолютивної частин. У мотивувальній частині рішення зазначаються:
1) фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини;
2) докази, відхилені судом, та мотиви їх відхилення;
3) мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику;
4) чи були і ким порушені, не визнані або оспорені права чи інтереси, за захистом яких мало місце звернення до суду, та мотиви такого висновку;
5) норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування;
6) норми права, на які посилалися сторони, які суд не застосував, та мотиви їх незастосування.
Суд першої інстанції, всупереч наведеним вище нормам процесуального права, повно та всебічно фактичні обставини цього спору не встановив, мотивовану оцінку усім аргументам учасників справи у своєму рішення не надав, а мотиви, за яких судом не прийняті до розгляду доводи сторін щодо вказаних обставин, не навів.
Причиною апеляційного оскарження за скаргою позивача є питання правомірності висновків суду першої інстанції відносно встановлених судом обставин справи та вимог відповідача про зменшення розміру заявленого до стягнення штрафу.
Відповідно до частини першої статті 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Дослідивши матеріали справи, колегія суддів погоджується з тим, що судом першої інстанції правильно встановлено, що позивачем не надано суду доказів спричинення йому відповідачем будь-яких збитків та доказів того, що діями відповідача створено аварійно-небезпечну ситуацію, оскільки вантажопідйомність вагону не було перевищено.
Однак колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що такі обставини є достатніми для зменшення розміру штрафу.
Відповідно до статті 24 Статуту залізниць України, вантажовідправники несуть відповідальність за всі наслідки неправильності, неточності або неповноти відомостей, зазначених ним у накладній, а залізниці надане право перевіряти правильність цих відомостей, а також періодично перевіряти кількість та масу вантажу, що зазначаються у накладній. Зазначена норма встановлює чіткі вимоги до відправника щодо оформлення вантажу та покликана забезпечити дисциплінованість учасників господарських відносин та визначає критерії обґрунтованості в подальшому будь-яких претензій залізниці до учасників господарських відносин (відправника та одержувача).
Відтак, недотримання вимог, визначених Статутом залізниць України, який є спеціальним нормативним актом, що визначає обов'язки, права і відповідальність залізниць, а також підприємств, організацій, установ і громадян, які користуються залізничним транспортом, покладає на порушника відповідальність, яка в даному випадку передбачена статтями 118, 122 Статуту залізниць України. При цьому, зазначений штраф, відповідно до статей 118, 122 Статуту залізниць України, стягується з вантажовідправника незалежно від наявності збитків та наслідків, можливості його зменшення Статутом не передбачено.
Зазначене вище щодо застосування норм матеріального права відповідає позиції Верховного Суду, викладеній, зокрема, в постанові від 05.02.2019 у справі №914/2339/17.
Тому колегією суддів суду апеляційної інстанції відхилюються доводи відповідача про невідповідність положень Статуту залізниць України сучасному стану економічних відносин між суб'єктами господарювання та залізницею, про зловживання залізницею своїм монопольним становищем у господарських відносинах з відповідачем тощо.
Щодо решти обставин, які мають істотне значення та можуть бути підставою для зменшення штрафних санкцій в розумінні загальних положень цивільного та господарського законодавства, а саме статті 551 Цивільного кодексу України та статті 233 Господарського кодексу України, то в даному спорі посилання відповідача на існування у ТОВ "Елітмет" фінансових проблем, які настали за відсутності вини цього товариства через введення тимчасової адміністрації у ПАТ "Діамантбанк", в якому на рахунках відповідача знаходяться грошові кошти, якими він не має змоги розпоряджатися саме через дії держави, не приймаються судом апеляційної інстанції до уваги, оскільки дії Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію ПАТ "Діамантбанк" Старцевої Т.В. щодо незадоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку та обмеження операцій по переказу коштів фізичних та юридичних осіб, які перебувають на їх рахунках у цій банківській установі, про що було повідомлено ТОВ "Елітмет" в листі Тимчасової адміністрації ПАТ "Діамантбанк" від 31.05.2017 №1485/50.1/2.1, не знаходяться у будь-якому причинному зв'язку із обставинами та діями сторін, які стали підставою для нарахування означеного штрафу.
При цьому посилання відповідача на ту обставину, що сплата на вимогу ПАТ "Укрзалізниця", яке належить до державної форми власності, означеного штрафу за порушення, яке не могло завдати позивачеві жодних збитків, буде мати вкрай несприятливі наслідки для відповідача, який втратив можливість розпоряджатися своїми коштами на рахунках в ПАТ "Діамантбанк" на суму більш ніж 1500000,00 грн., також відхиляються судом, оскільки дійсний майновий стан відповідача не підтверджений в матеріалах справи будь-якими доказами, що виключає можливість його оцінки судом на предмет спроможності виконання зобов'язань зі сплати штрафу, які є предметом спору у цій справі.
Отже, судом апеляційної інстанції в межах предмету даного спору та доводів сторін не встановлено обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру штрафних санкцій в розумінні положень статті 551 Цивільного кодексу України та статті 233 Господарського кодексу України.
За наведеного вище висновок суду першої інстанції про зменшення розміру штрафу лише з тих підстав, що діями відповідача не створено аварійно-небезпечну ситуацію та, що у позивача відсутні будь-які збитки, зроблений при невірному застосуванні норм матеріального права (статей 118, 122 Статуту залізниць України та статті 233 Господарського кодексу України), та з порушенням норм процесуального права (статті 74,76, 77, 86 Господарського процесуального кодексу України), а тому є помилковим.
Відтак колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги позивача щодо відсутності у суду першої інстанції підстав для зменшення означеного штрафу.
Щодо висловлених відповідачем заперечень про відсутність у Придніпровської залізниці, як регіональної філії, повноважень пред'являти позов про стягнення штрафів відповідно до розпоряджень ПАТ "Українська залізниця", то судом апеляційної інстанції встановлено з матеріалів справи, що листом (телеграмою) від 08.02.2017 за вих. №Ц-125/315-17 член правління ПАТ "Українська залізниця" Залєсний М. довів до відома Залізниць, що у зв'язку зі скаргами вантажовідправників України та з метою виключення корупційної складової зі сторони співробітників ПАТ "Укрзалізниця" по відношенню до користувачів залізничного транспорту загального користування зобов'язано у разі затримки вагонів з неправильно зазначеною масою вантажу застосовувати штрафні санкції відповідно до вимог статей 118, 122 Статуту залізниць України тільки у разі перевантаження вагона понад його вантажопідйомність; у разі нестачі вантажу керуватися діючими нормативними документами; претензійно-позовну роботу проводити тільки у вищезазначених випадках (а.с.53).
Частина третя статті 11 Цивільного кодексу України встановлює, що цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.
Відповідно до частини четвертої статті 11 Цивільного кодексу України у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування.
Нормативно - правовий акт - це офіційний письмовий документ, прийнятий уповноваженими на це суб'єктами нормотворчості у визначеній формі та за встановленою процедурою, спрямований на встановлення, зміну або скасування норм права.
Відповідно до Указу Президента України від 27 червня 1996 року №468/96 "Про Єдиний державний реєстр нормативних актів" та постанови Кабінету Міністрів України від 23 квітня 2001 року №376 "Про затвердження Порядку ведення Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів та користування ним" з метою забезпечення додержання єдиних принципів ідентифікації нормативно-правових актів та ведення їх державного обліку в межах інформаційного простору України створений Єдиний державний реєстр нормативно-правових актів (далі - Реєстр).
Дослідивши зміст означеного вище листа (телеграми) ПАТ "Українська залізниця" від 08.02.2017 за вих. №Ц-125/315-17, колегія суддів встановила, що цей документ за своїм характером не є нормативно-правовим актом та відсутній в Єдиному державному реєстрі нормативно-правових актів.
Отже, суд апеляційної інстанції відхиляє посилання відповідача, як на підставу для звільнення від відповідальності на лист (телеграму) ПАТ "Українська залізниця" №Ц-1-25/315-17 від 08.07.2017, в якому зазначено про необхідність застосування до відправників штрафних санкцій у разі затримки вагонів з неправильно зазначеною масою вантажу у випадках перевантаження вагона понад його вантажопідйомність, оскільки вказаний лист (телеграма) не є нормативно-правовим документом і має виключно інформаційно-розпорядчий характер та за своєю суттю не вносить змін до Статуту залізниць України щодо підстав та виду відповідальності за неправильне зазначення маси вантажу у перевізному документі у вигляді стягнення штрафу.
Разом із цим, колегія суддів вважає, що висновку суду першої інстанції про наявність підстав для зменшення означеного штрафу обов'язково мав передувати висновок суду стосовно наявності підстав для його стягнення.
Відповідно до положень частини п'ятої статті 307 Господарського кодексу України, які кореспондуються з положеннями частини другої статті 908, статті 920 Цивільного кодексу України, умови перевезення вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність суб'єктів господарювання за цими перевезеннями визначається транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами. Сторони можуть передбачити в договорі також інші умови перевезення, що не суперечать законодавству, та додаткову відповідальність за неналежне виконання договірних зобов'язань.
Статтею 6 Статуту залізниць України встановлено, що накладна - основний перевізний документ встановленої форми, оформлений відповідно до цього Статуту та Правил перевезення вантажів і наданий залізниці відправником разом з вантажем. Накладна є обов'язковою двосторонньою письмовою формою угоди на перевезення вантажу, яка укладається між відправником та залізницею на користь третьої сторони - одержувача і супроводжує вантаж до станції призначення.
Згідно з частиною першою статті 22 Статуту залізниць України за договором залізничного перевезення вантажу залізниця зобов'язується доставити ввірений їй вантажовідправником вантаж у пункт призначення в зазначений термін і видати його одержувачу, а відправник зобов'язується сплатити за перевезення встановлену плату.
На підставі частин 1, 2, 3 статті 23 Статуту залізниць України відправники повинні надати станції навантаження на кожне відправлення вантажу заповнену накладну (комплект перевізних документів). Станція призначення видає накладну одержувачу разом з вантажем. Дата приймання і видачі вантажу засвідчується на накладній календарним штемпелем станції. В разі проведення митного контролю дата видачі вантажу ставиться після закінчення митних операцій.
Статтею 37 Статуту залізниць України встановлено, що під час здавання вантажів для перевезення відправником має бути зазначена у накладній їх маса.
У частині четвертій статті 52 Статуту залізниць України зазначено, що маса вантажу вважається правильною, якщо різниця у масі, визначена на станції відправлення, порівняно з масою, що виявилася на станції призначення, не перевищує: у разі недостачі - норми природної втрати маси вантажу і граничного розходження визначення маси нетто; у разі надлишку - граничного розходження визначення маси нетто.
Відповідно статті 129 Статуту залізниць України обставини, що можуть бути підставою для матеріальної відповідальності залізниці, вантажовідправника, вантажоодержувача, пасажирів під час залізничного перевезення, засвідчуються комерційними актами або актами загальної форми, які складають станції залізниць. Комерційний акт складається для засвідчення таких обставин: невідповідності найменування, маси і кількості місць вантажу, багажу чи вантажобагажу натурою з даними, зазначеними у транспортних документах; у разі виявлення вантажу, багажу чи вантажобагажу без документів або документів без вантажу, багажу чи вантажобагажу; псування, пошкодження вантажу, багажу і вантажобагажу; повернення залізниці вкраденого вантажу, багажу або вантажобагажу.
Залізниця зобов'язана скласти комерційний акт, якщо вона сама виявила зазначені вище обставини або якщо про існування хоча б однієї з них заявив одержувач або відправник вантажу, багажу чи вантажобагажу. В усіх інших випадках обставини, що виникли в процесі перевезення вантажу, багажу і вантажобагажу і які можуть бути підставою для матеріальної відповідальності, оформляються актами загальної форми.
Відповідно до пункту 9 Правил складання актів, затверджених наказом Міністерства транспорту України 28.05.2002 №334, у комерційному акті детально описуються стан вантажу або багажу і обставини, за яких виявлена не збереженість, а також обставини, які могли бути причиною виникнення не збереженості вантажу, багажу чи вантажобагажу. Ніякі припущення та висновки про причини не збереженості або про вину відправника і залізниці до акта не вносяться. Усі графи бланка акта мають бути заповнені. Не дозволяється проставляння рисок та лапок замість повторення необхідних даних. У комерційному акті зазначається, чи правильно навантажений, розміщений і закріплений вантаж, а також про наявність та стан захисного маркування для вантажів, що перевозяться у відкритих вагонах. У разі неправильного завантаження, розміщення, закріплення вантажу в акті зазначається, яке порушення було допущено. Особи, які склали або підписали комерційний акт або акт загальної форми, що містить дані, які не відповідають дійсності, несуть установлену законодавством відповідальність.
Згідно з пунктом 5.5. розділу 5 Правил оформлення перевізних документів, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000 №644 якщо під час перевезення вантажу або на станції його призначення буде виявлено неправильне зазначення у накладній маси, кількості місць вантажу, його назви, коду та адреси одержувача з відправника стягується штраф у розмірі згідно зі статтею 118 Статуту залізниць України. При цьому відправник несе перед залізницею відповідальність за наслідки, які виникли.
Отже, за змістом положень статей 6, 118, 122, 129 Статуту залізниць України допустимими доказами неправильного зазначення у накладній маси вантажу, відправленого вантажовідправником залізницею до станції призначення для отримання вантажоодержувачем, в розумінні частини першої статті 77 Господарського процесуального кодексу України, є належно складені працівниками залізниці комерційні акти за наслідком контрольного зважування вантажу, який було здано до перевезення залізницею.
Як убачається з матеріалів справи та встановлено апеляційним судом, на проміжній станції Нижньодніпровськ - вузол Придніпровської залізниці був складаний комерційний акт №450003/117/156 від 06.06.2018 (а.с.10), в якому зазначено, що 06.06.2018 проводилось контрольне переважування вагону №68778067 в статичному режимі, з повною зупинкою та розчепленням на справних вагонних 150-тн електронних вагах та виявилося, що вага брутто 54900 кг, тара за документом 20900 кг, а вага нетто 34000 кг, що менше ваги вказаної в документі на 15200 кг, при повторному зважуванні вагону вага підтвердилася. Зважування проводилося в присутності ДСЗ Клюєва, АРВ Плітченко, прийомоздавальника Сергієнко, які засвідчили це своїми підписами. Зав. вантажним двором за штатним розкладом немає.
На підтвердження повноважень осіб, які підписали комерційний акт №450003/117/156 від 06.06.2018, позивач надав Робочу інструкції Агента з розшуку вантажів та багажу ОСОБА_1 , затверджену 02.02.2016 начальником станції Нижньодніпровськ-Вузол (а.с.79), в якій зазначено, зокрема, що Агент з розшуку вантажів організовує роботу по своєчасному розшуку вантажів за заявленими претензіями, обслуговує електронно-тензометричні ваги та здійснює зважування на електронно-тензометричних вагах вагонів, що потребують перевірки ваги в статичному режимі. Завдання та обов'язки Агента передбачають серед іншого складення комерційних актів по виявлених випадках перевезень вантажу, який прибуває призначенням на станцію Нижньодніпровськ-Вузол (комісійна видача вантажу), виконує зважування вагонів, що потребують перевірки ваги в статичному режимі згідно Технологічного процесу ПКО станції, складає актові матеріали по застосуванню ст. 122 Статуту залізниці України надає їх в Тех.-ПД, ДНМ тощо. Також позивачем наданий Наказ №739 від 29.12.2017 (а.с.80), яким призначено відповідальними особами, які мають право підпису комерційних актів замість начальника вантажного району, завідувача вантажного двору, складу, контейнерного відділу, контейнерного майданчика, сортувальної платформи низку працівників, серед яких зазначено ОСОБА_2
Таким чином, матеріалами справи спростовані доводи відповідача стосовно того, що комерційний акт №450003/117/156 від 06.06.2018 підписаний неповноважними особами, оскільки відповідно до вказаної робочої інструкції до трудових обов'язків Агента з розшуку вантажів ОСОБА_1 входить обов'язок здійснювати зважування вагонів, а замість начальника вантажного району цей акт підписаний уповноваженою на це особою - прийомоздавальником ОСОБА_2 .
Разом з тим, судом апеляційної інстанції з матеріалів справи встановлено, що складеним на станції призначення Запоріжжя-Ліве комерційним актом №460005/713 від 09.06.2018 (а.с.11-12) підтверджено, що на підставі комерційного акту №450003/117 від 06.06.2018 станції Нижньодніпровськ-Вузол проведена комісійна видача вантажу вантажоодержувачу прибувшого відправкою вказаною на лицьовій стороні цього акту прийомоздавальником вантажу і багажу Астаф'євою К.В., прийомоздавальником заводу Мельниковой О.А. у присутності ДС ОСОБА_3 О.В., зі зважуванням вагону на справних електронних вагах вантажоодержувача №4226194, прийнятих до обліку Запорізькою дирекцією залізничних перевезень під №088 повірка 05.04.2018. При цьому встановлено, що згідно документу значиться вага нетто 49200 кг, тара 20900 кг, фактично брутто 54350 кг, тара з документу 20900 кг, нетто 33450 кг, що менше документу на 15750 кг. Цей комерційний акт підписали ДС Руденко О.В., аг.к. Стасенко Г.В., пр.зд. Астаф'єва К.В., пр. з-да ОСОБА_4 .
На підтвердження повноваження працівників залізниці, які підписали комерційний акт №450003/117 від 06.06.2018, позивач в матеріали справи будь-яких доказів не надав.
Між тим пунктом 10 Правил складання актів, передбачено, що комерційний акт підписує начальник станції (його заступник), начальник вантажного району, завідувач (завідувач вантажного двору, складу, контейнерного відділу, контейнерного майданчика, сортувальної платформи) і працівник станції, який особисто здійснював перевірку, а також одержувач, якщо він брав участь у перевірці. Крім того, у разі необхідності, до перевірки вантажу і підписання акту можуть бути залучені також інші працівники залізниці.
Отже, в пункті 10 Правил складання актів передбачено перелік осіб - працівників залізниці, які мають право підписувати комерційної акти в силу їх посадового становища: начальник станції (його заступник), начальник вантажного району, завідувач (завідувач вантажного двору, складу, контейнерного відділу, контейнерного майданчика, сортувальної платформи), а також працівники залежно від обставин їх особистої участі у перевірці вантажу, який прибув на станцію залізниці. За сукупністю трьох підписів зазначених працівників залізниці комерційний акт буде вважатися таким, що складений згідно з вимогами пункту 10 Правил складання актів.
У своєму відзиві на позов відповідач окремо наголошував на розбіжностях між комерційними актами від 06.06.2018 та від 09.06.2018, а також вказував на те, що комерційний акт від 09.06.2018 складений залізницею з порушенням законодавства (не підписаний начальником вантажного району, завідувачем вантажного двору, складу, контейнерного відділу, сортувальної платформи тощо), тому не може бути врахований судом як допустимий доказ.
Суд першої інстанції приймаючи означені комерційні акти у якості належних доказів, мотивів прийняття доводів позивача та відхилення доводів відповідача стосовно складання цих документів неуповноваженими особами залізниці у своєму рішенні не навів.
Дослідивши доводи сторін з приводу доведеності належними та допустимими доказами самого факту правопорушення, у зв'язку із яким позивачем був нарахований означений штраф, колегія суддів вважає, що комерційний акт №450003/117/156 від 06.06.2018 №460005/713 є недопустимим, а комерційний акт від 09.06.2018 є неналежним доказом у даному спорі, виходячи з таких мотивів.
Визначений пунктом 10 Правил складання актів на виконання вимог статті 129 Статуту залізниць України склад працівників залізниці, які є уповноваженими особами на підписання комерційних актів є імперативним приписом. Однак зазначена норма не виключає можливості залучення до складення комерційного акту й інших працівників залізниці, поряд з особами, підписи яких є обов'язковими реквізитами комерційного акту.
Така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 01.06.2018 у справі №910/3930/17, від 18.06.2018 у справі №910/11397/17, від 23.11.2018 у справі №916/2450/17.
За змістом частин 1, 3 статті 64 та частини 3 статті 65 Господарського кодексу України передбачено, що підприємство, як організаційна форма господарювання, може складатися з виробничих структурних підрозділів (виробництв, цехів, відділень, дільниць бригад бюро лабораторій тощо та самостійно визначає свою організаційну структуру, чисельність працівників та штатний розпис. Керівництво підприємством здійснюється його керівником, який призначається (обирається) власником безпосередньо або через уповноважені органи для чи наглядову раду такого підприємства (у разі її утворення) та відповідно до статуту є посадовою особою цього підприємства з правом розподілу обов'язків між працівниками підприємства.
Отже, якщо в штаті структурного підрозділу залізниці не передбачено посади начальника вантажного району (завідувач вантажного двору, складу, контейнерного відділу, контейнерного майданчика, сортувальної платформи), то на підставі наказу начальника такого підрозділу залізниці чи відповідно до робочої (посадової) інструкції іншого працівника залізниці має бути уповноважено на підписання від імені залізниці комерційних актів для забезпечення вимоги щодо оформлення за підписом трьох осіб, перелік яких визначено пунктом 10 Правил складання актів.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 21.05.2018 у справі №916/2001/17, від 23.06.2018 у справі № 916/1993/17, від 23.11.2018 у справі №916/2450/17 тощо.
При цьому пункт 10 Правил приймання вантажів та пункт 22 Правил видачі вантажів застосовуються на станції відправлення та призначення, а не на транзитній станції.
Як встановлено вище судом апеляційної інстанції, комерційний акт №450003/117/156 від 06.06.2018 підписаний представниками залізниці, повноваження яких на підписання комерційних актів, згідно вимог пункту 10 Правил складання актів та статті 129 Статуту залізниць України, підтверджені в матеріалах цієї справи.
Між тим, станція Нижньодніпровськ-Вузол є проміжною, фактично транзитною станцією, яка здійснювала контрольне переважування, а не приймала вантаж до перевезення або здійснювала видачу вантажу на станції призначення. Відтак у даному випадку приписи пункту 10 Правил приймання вантажів та пункту 22 Правил видачі вантажів поширюють свою дію на станцію відправлення Сихів Львівської залізниці та на станцію призначення Запоріжжя - Ліве Придніпровської залізниці, а не на транзитні станції.
Тому до уваги, як доказ на підтвердження неправильності у визначення маси вантажу, має бути прийнятий тільки комерційний акт №460005/713 від 09.06.2018, складений саме на станції Запоріжжя-Ліве, відповідно до якого вага нетто вантажу менша документа на 15750 кг.
Разом із цим доказів покладення на ДС Руденко О.В., аг.к. Статсенко Г.В. та пр.зд Астаф'єва К. ОСОБА_5 ., якими був підписаний комерційний акт №460005/713 від 09.06.2018, обов'язків щодо підписання комерційних актів від імені залізниці, як особи, підпис якої є обов'язковим для дійсності таких актів в силу пункту 10 зазначених Правил складання актів, позивачем суду не надано.
Отже, комерційний акт №460005/713 від 09.06.2018 є неналежним доказом у даному спорі.
Така обставина, встановлена судом апеляційної інстанції, свідчить про необґрунтованість позовних вимог позивача, який не довів належними доказами обставин, які входять в предмет доказування та мають значення для правильного вирішення даного спору, що, відповідно, є підставою для повної відмови в задоволенні цих позовних вимог.
Таким чином, доводи заявника апеляційної скарги про порушення норм матеріального та процесуального права судом першої інстанції під час прийняття оскарженого судового рішення знайшли своє підтвердження.
За приписами пункту 4 частини першої статті 277 Господарського процесуального кодексу України порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права є підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення.
При цьому частина друга статті 277 Господарського процесуального кодексу України визначає, що неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.
За викладених обставин, колегія суддів суду апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції дійшов неправомірного висновку про часткове задоволення позовних вимог позивача, тому наявні підстави для часткового задоволення апеляційної скарги та повного скасування оскарженого рішення з ухваленням судом апеляційної інстанції нового рішення - про повну відмову позивачеві в задоволенні його позовних вимог.
Згідно з частиною чотирнадцятою статті 129 Господарського процесуального кодексу України якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Відповідно до наявних у справі доказів, позивачем були понесені судові витрати в сумі 1941,00 грн. на сплату судового збору за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру та в сумі 2911,00 грн. на сплату судового збору за подання апеляційної скарги на рішення господарського суду першої інстанції. Відповідач доказів про понесення судових витрат у зв'язку із розглядом цієї справи суду не надав.
За приписами пункту 2 частини першої статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
За результатами перегляду цієї справи судом апеляційної інстанції, зважаючи на повну відмову позивачеві в задоволенні його позовних вимог, колегія суддів відповідно до наведених вище положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладає на позивача усі понесені ним судові витрати, які відшкодуванню не підлягають.
Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 275, 277 ч. 1 п. 4, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд -
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Придніпровська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" - задовольнити частково.
Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 12.02.2019 у справі №904/5471/18 - скасувати повністю та ухвалити нове рішення:
У задоволенні позовних вимог Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Придніпровська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Елітмет" про стягнення суми 129400 грн. 00 коп. штрафу - повністю відмовити.
Покласти на Акціонерне товариство "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Придніпровська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" судові витрати в сумі 1941 гр. 00 коп., понесені у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, та в сумі 2911 грн. 00 коп., понесені у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення її повного тексту з підстав, встановлених пунктом 2 частини третьої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено 13.05.2019.
Головуючий суддя І.М. Подобєд
Суддя Е.В. Орєшкіна
Суддя М.О. Дармін