ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
08 травня 2019 року Справа № 902/796/18
Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Саврій В.А., суддя Миханюк М.В. , суддя Дужич С.П.
при секретарі судового засідання Кравчук О.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ГРЕНВІС" на рішення господарського суду Вінницької області від 28.02.19р. (повний текст - 04.03.2019р.) у справі №902/796/18 (суддя Матвійчук В.В.)
за позовом Малого приватного підприємства фірма "ЕРІДОН" (вул.Леніна, буд.46, с.Княжичі, Києво-Святошинський район, Київська область, 08143)
до Товариства з обмеженою відповідальністю "ГРЕНВІС" (вул.Хутірська, буд.4, с.Криштопівка, Іллінецький район, Вінницька область, 22742)
про стягнення 7558022,11 грн.
за участі представників:
позивача - не з'явився;
відповідача - Путілін Є.В. (довіреність б/з від 25.09.2018р.) (в режимі відеоконференції);
Рішенням господарського суду Вінницької області від 28.02.19р. у справі №902/796/18 задоволено частково позов Малого приватного підприємства фірма "ЕРІДОН" до Товариства з обмеженою відповідальністю "ГРЕНВІС" про стягнення 7558022,11 грн.
Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю “ГРЕНВІС” на користь Малого приватного підприємства Фірма “ЕРІДОН” 7382966 грн 36 коп. - основного боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення; 32740 грн 38 коп. - 10% річних; 24704 грн 88 коп. - 18% річних за користування товарним кредитом; 117607 грн. 22 коп. - пені та 113 370 грн 28 коп. - витрат зі сплати судового збору. В решті позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "ГРЕНВІС" звернулося до Північно-західного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою (вх.№836/19 від 01.04.2019р., арк.справи 143-147).
В скарзі апелянт зазначає, що рішення в частині стягнення пені вважає незаконним та необґрунтованим.
Стверджує, що судом першої інстанції при задоволенні позовних вимог про стягнення пені не було враховано, що невиконання зобов'язань в частині повної оплати за поставлений товар виникло внаслідок форс мажорних обставин (приморозків), внаслідок чого частина сільськогосподарської продукції на земельних ділянках, якими користується ТОВ «ГРЕНВІС» була знищена, що спричинило суттєві збитки виробнику, та стало основною причиною виникнення заборгованості.
Апелянт зазначає, що договір поставки не містить умов щодо звільнення відповідальності за наявністю форс-мажорних обставин, чим позивач і скористався. При цьому, ТОВ «ГРЕНВІС» погоджувалось і погоджується на укладання договорів з позивачем щодо розстрочення розрахунку або мирової угоди по даній справі.
Звертає увагу, що позивачем не зазначено збитків, які він зазнав або міг зазнати, та не надано жодних доказів понесення таких збитків або наявності загрози їх понесення, тому справедливим та розумним вважає зменшення розміру штрафних санкцій (пені, штрафу, процентів).
На підставі викладеного апелянт просить суд скасувати рішення господарського суду Вінницької області від 28.02.2019р. в частині стягнення з ТОВ «ГРЕНВІС» на користь приватного підприємства Фірми "ЕРІДОН" пені у розмірі 117 607 грн 22 коп. і прийняти в цій частині нове рішення про зменшення розміру пені. Здійснити розподіл судових витрат.
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 03.04.2019р. відкрито провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "ГРЕНВІС" на рішення господарського суду Вінницької області від 28.02.2019р. у справі №902/796/18. Розгляд апеляційної скарги призначено на 08.05.2019р. об 10:00год. у приміщенні Північно-західного апеляційного господарського суду за адресою: 33001, м.Рівне, вул.Яворницького, 59 у залі судових засідань №4 .
26.04.2019р. на адресу суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу (вх.№16076/19, арк.справи 162-167).
Позивач у відзиві зазначає, що ні під час розгляду справи в суді першої інстанції, ні до апеляційної скарги відповідачем не надано жодного документу, який міг би належним чином підтвердити форс-мажорні обставини, на які він посилається в апеляційній скарзі.
Також зазначає, що відповідачем залишені без відповіді та без надання відповідних доказів під час розгляду справи в суді першої інстанції, відсутні відповідні пояснення та докази і в апеляційній скарзі, щодо наступних питань: коли виникли приморозки, коли закінчились та чим це підтверджено; які саме культури постраждали від приморозків, чи постраждали взагалі; та яким чином приморозки вплинули на належне виконання грошових зобов'язань відповідачем.
Посилаючись на положення ст.ст.11, 15, 16, 509, 526, 530, 610, 612, 617, 625-629, 712 Цивільного кодексу України, ст.ст.174, 193 Господарського кодексу України, стверджує, що порушення відповідачем умов Договору щодо оплати товару є підставою для нарахування як передбачених договором штрафних санкцій у вигляді пені, так і інших компенсаційних платежів, а наявність обставин непереборної сили за договором не звільняє відповідача від встановленого законом обов'язку відшкодувати матеріальні втрати кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та не позбавляє кредитора права на отримання компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами та належним чином виконати основне зобов'язання.
Зазначає, що аналогічні правові висновки містяться у постанові Верховного Суду України від 09.11.2016р. у справі №3-1195гс16.
Крім цього звертає увагу, що пунктом 6.8. Договору поставки №1018/18/15 від 07.08.2016р. сторони погодили, що стягнення штрафних санкцій (пені, штрафу, процентів) за цим Договором відповідно до п.6 ст.232 Господарського кодексу України не обмежується строком нарахування та припиняється в день виконання стороною зобов'язання, а строк позовної давності щодо стягнення штрафних санкцій, у відповідності до ст.259 Цивільного кодексу України, продовжується до 3 (трьох) років. Така позиція підтверджується Постановою Вищого господарського суду України у справі №37/172.
Позивач зазначає, що апелянт, як при складані апеляційної скарги, так і під час розгляду цієї справи в суді першої інстанції, не надав жодних доказів, які свідчать про наявність обставин та підстав для зменшення судом розміру штрафних санкцій - пені.
З огляду на викладене позивач вважає апеляційну скаргу ТОВ «ГРЕНВІС» необґрунтованою, такою що не базується на матеріалах справи, а вимоги такими, що не підлягають задоволенню, у зв'язку з чим просить суд у задоволенні апеляційної скарги відмовити повністю.
Мале приватне підприємство фірма "ЕРІДОН" не забезпечило явку свого представника у судове засідання 08.05.2019р., хоч про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги було повідомлене у встановленому законом порядку.
Враховуючи приписи ст.ст.269, 273 ГПК України про межі та строки перегляду справ в апеляційній інстанції, той факт, що учасники справи були належним чином та своєчасно повідомлені про дату, час та місце судового засідання, а також те, що явка представників учасників справи в судове засідання обов'язковою не визнавалася, колегія суддів визнала за можливе розглядати апеляційну скаргу за відсутності представника позивача.
У судовому засіданні суду апеляційної інстанції представник відповідача підтримав доводи апеляційної скарги та надав пояснення в обґрунтування позиції. Вважає рішення суду першої інстанції незаконним та необґрунтованим, у зв'язку з чим просив його скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у позові в частині стягнення пені.
Розглядом матеріалів справи встановлено.
07.08.2017р. між Малим приватним підприємством Фірма “ЕРІДОН” (Постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю “ГРЕНВІС” (Покупець) укладено Договір поставки №1018/18/15, згідно з предметом якого, Постачальник зобов'язується поставити Покупцю продукцію виробничо-технічного призначення (Товар), а Покупець зобов'язується прийняти та оплатити вартість такого Товару.
Згідно п.1.2. Договору, найменування, асортимент та кількість Товару, який підлягає поставці за цим Договором, зазначаються в Додатках, які є його невід'ємною частиною.
Як погоджено п.2.1. Договору, ціна Товару в національній валюті та її еквівалент в іноземній валюті (долар США або Євро), зазначається у Додатках до цього Договору.
Ціна Товару в національній валюті є орієнтовною та остаточно визначається на дату фактичної оплати Товару на умовах цього Договору. Еквівалент Товару в іноземній валюті, який зазначено в Додатку до цього Договору, є незмінним на весь період дії цього Договору. (п.2.2. Договору)
Загальна вартість Товару, що постачається за цим Договором (ціна Договору), визначається Додатками та видатковими накладними, з врахуванням п.3.2. Договору. У випадку розбіжності даних у Додатках та у видаткових накладних щодо кількості, асортименту, ціни Товару, перевагу має видаткова накладна (п.2.3. Договору).
Пунктом 3.1. Договору сторони погодили, що оплата Товару здійснюється Покупцем в національній валюті України шляхом перерахування грошових коштів на банківський рахунок Постачальника в порядку, на умовах та в строки, визначені цим Договором та Додатками до нього. У випадку поставки Товару на умовах попередньої оплати, допускається оплата та поставка Товару на підставі Рахунку на попередню оплату, що містить істотній умови поставки, без укладення Додатків до цього Договору. Датою оплати Товару вважається день зарахування грошових коштів на банківський рахунок Постачальника.
Пунктом 3.2. Договору сторони погодили, що визначення ціни та загальної ціни вартості Товару, що підлягає оплаті Покупцем, здійснюється в національній валюті України, виходячи із курсу продажу долару США або Євро до гривні, встановленому на Міжбанківській валютній біржі на момент закриття торгів у день, що передує даті оплати Товару (надалі курс Міжбанку). Для визначення курсу Міжбанку Сторони використовують дані, розміщені на веб-сайті http://minfin.com.ua/currency/mb/archive/, якщо інші джерела визначення курсу іноземних валют не зазначені в Додатках до цього Договору (надалі Джерело курсу іноземних валют).
Оплата Товару, який постачається на умовах попередньої оплати, здійснюється Покупцем на підставі Рахунку на оплату, сформованого Постачальником, з врахуванням умов пунктів 3.1. та 3.2. Договору. Термін дії Рахунку на оплату складає 3(три) банківських дні, включаючи дату його оформлення, якщо інше не буде погоджено Сторонами. В разі порушення строків оплати, визначених Рахунком на оплату, зарахування платежів здійснюється Постачальником, виходячи з курсу Міжбанку, встановленого на момент надходження грошових коштів на банківський рахунок Постачальника. Оплата ОСОБА_1 , який постачається на умовах відстрочення оплати чи з використанням вексельного способу розрахунків, здійснюється Покупцем, з дотриманням пунктів 3.2. та 3.5. цього Договору. (п.3.3. Договору)
Згідно п.3.4.Договору, оформлення видаткових накладних та Товару, який постачається на умовах попередньої оплати, здійснюється за цінами, зазначеними в Рахунку на оплату. У разі недотримання Покупцем строків оплати Товару, встановлених Рахунком на оплату, оформлення видаткової накладної здійснюється за цінами, визначеними з дотриманням умов пункту 3.2. цього Договору, на момент надходження грошових коштів на банківський рахунок Постачальника. Оформлення видаткових накладних на Товар, який постачається на умовах відстрочення оплати або з використанням вексельного способу розрахунків, здійснюється за цінами, визначеними на дату формування видаткової накладної з дотриманням умов пункту 3.2. цього Договору.
В тому разі, коли на день проведення Покупцем оплати Товару, отриманого на умовах відстрочення оплати або з використанням вексельного способу розрахунків (дата зарахування коштів або передача векселів), курс іноземної валюти, визначений з дотриманням умов пункту 3.2. цього Договору, є вищим за відповідний курс іноземної валюти, що використаний на дату оформлення видаткової накладної , Сторони для визначення вартості Товару, яка підлягає оплаті Покупцем, застосовують формулу: С = А1/А2 х В, де:
С- вартість Товару, що підлягає оплаті;
В - вартість неоплаченого Товару за відповідними видатковими накладними;
А1 - курс іноземної валюти на дату оплати Товару, визначений згідно умов договору;
А2 - курс іноземної валюти на дату оформлення видаткової накладної, визначений згідно умов Договору.
Відповідно до п.3.5.Договору, у разі, коли на момент проведення розрахунків (на дату здійснення оплати або передачі векселів) курс продажу іноземних валют, визначений у відповідності до умов пункту 3.2. Договору, буде меншим за відповідний курс, використаний на момент оформлення видаткових накладних, Покупець проводить оплату отриманого Товару, виходячи із курсу продажу іноземних валют, використаного на дату оформлення видаткових накладних.
Здійснюючи плату Товар, Покупець зобов'язаний зазначити у платіжному дорученні за яким саме Додатком до цього Договору та /або Рахунку на оплату, та /або видатковою накладною, а також, у разі необхідності, за який саме Товар здійснюється оплата. У разі відсутності такої інформації, а також у разі порушення Покупцем грошових зобов'язань за цим Договором, отриманий платіж зараховується Постачальником на власний розсуд. (п. 3.7. Договору)
Згідно п.5.1. Договору, умови та строки поставки Товару зазначаються у Додатках до цього Договору або у Рахунку та оплату, який містить істотні умови поставки.
Договір вступає в силу з моменту його підписання вповноваженими представниками Сторін та скріплення печатками Сторін та діє до 31.12.2018р., а в частині проведення розрахунків за поставлений Товар - до моменту проведення остаточних розрахунків. Закінчення строку дії цього Договору не звільняє Сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії цього Договору (п. 9.2. Договору).
В рамках Договору поставки №1018/18/15 від 07.08.2017р. Сторонами підписано наступні Додатки: №1018/18/15/1-ЗЗР від 27.10.2017р., №1018/18/15/2-ЗЗР від 27.10.2017р., №1018/18/15/3-ЗЗР від 19.04.2018р., №1018/18/15/1-МД/П від 27.10.2017р., № 1018/18/15/2-МД/П від 27.10.2017р., №1018/18/15/3-МД/П від 19.04.2018р.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем в межах Договору поставлено відповідачу Товар на загальну суму 7474460,89 грн.:
- на підставі Додатку №1018/18/15/1-ЗЗР від 27.10.2017р., за видатковими накладними №81644 від 27.10.2017р., №81803 від 30.10.2017р., Відповідачу було поставлено засоби захисту рослин на суму 2304548,50 грн.
- на підставі Додатку №1018/18/2-ЗЗР від 27.10.2017р., за видатковими накладними №81646 від 27.10.2017р., №81799 від 30.10.2017р., №81974 від 31.10.2017р., відповідачу було поставлено засоби захисту рослин на суму 3618501,87 грн.
- на підставі Додатку №1018/18/3-ЗЗР від 19.04.2018р., за видатковими накладними №34119 від 20.04.2018р., №42180 від 02.05.2018р., №42994 від 03.05.2018р., №49597 від 14.05.2018р., відповідачу було поставлено засоби захисту рослин на суму 413385,60 грн.
- на підставі Додатку №1018/18/15/1-МД/П від 27.10.2017р., за видатковою накладною №81647 від 27.10.2017р., відповідачу було поставлено засоби захисту рослин на суму 53136,00 грн;
- на підставі Додатку №1018/18/15/2-МД/П від 27.10.2017р., за видатковою накладною №81650 від 27.10.2017р., відповідачу було поставлено засоби захисту рослин на суму 962920,92 грн.
- на підставі Додатку №1018/18/15/3-МД/П від 19.04.2018р., за видатковою накладною №51389 від 14.05.2018р., відповідачу було поставлено засоби захисту рослин на суму 121968,00 грн.
Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується відповідачем, останній провів часткові розрахунки за поставлений Товар, і оплатив Товар поставлений за Додатками: - №1018/18/15/3-ЗЗР від 19.04.2018р. на суму 82658,14 грн, з яких 50000,00 грн за платіжним дорученням №2650 від 20.04.2018р., а 32658,14 грн за платіжним дорученням №2651 від 24.04.2018р.; - №1018/18/15/3-МД/П від 19.04.2018р. на суму 24393,60 грн за платіжним дорученням №10 від 08.05.2018р.
Отже, матеріалами справи підтверджується наявність заборгованості відповідача перед позивачем за Договором в загальному розмірі 7367409,15 грн, що визнав відповідач у поданій ним заяві до суду першої інстанції (арк.справи 98-100).
Розглянувши доводи апеляційної скарги, відзиву, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, Північно-західний апеляційний господарський суд прийшов до висновку про наступне:
Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України є, зокрема, договори. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Як зазначено в ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Дії позивача по передачі товару та дії відповідача по прийняттю вказаного товару, за визначеною ціною свідчать про те, що у боржника (відповідача) виникло зобов'язання по оплаті отриманого товару.
Згідно зі ст.712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
За порушення відповідачем взятих на себе зобов'язань, позивачем було заявлено до стягнення 10% річних від простроченої суми, відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України та п. 6.7. Договору поставки №1018/18/15 від 07.08.2017, в сумі 32 743,65 грн.; 18 % річних за користування товарним кредитом, відповідно до ст. 536, ч. 5 ст. 694 ЦК України, умов пунктів 4. та 5. Додатків №1018/18/15/3-ЗЗР від 19.04.2018, №1018/18/15/3-МД/П від 19.04.2018 до Договору в сумі 24704,88 грн.; пеню в сумі 117 607,22 грн, та 15 557,21 грн інфляційних нарахувань.
Перевіривши за допомогою системи “ЛІГА ЗАКОН”, розрахунки заявлених до стягнення сум інфляційних та 18% річних судом першої інстанції виявлено помилки в бік заниження, оскільки за перерахунком суду сума інфляційних за визначений в розрахунку період складає 21771,24 грн, а 18% - складає 24712,43 грн. При цьому вказані вимоги задоволенню підлягають у розмірах, визначених в позовній заяві.
При перевірці розрахунку 10% річних господарським судом Вінницької області виявлено помилку в бік завищення. За перерахунком суду розмір 10% річних за визначений в розрахунку період складає 32740,38 грн., а тому у сумі 3,27 грн 10% річних відмовлено.
Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується відповідачем, позивачем правомірно заявлено до стягнення 7367409,15 грн. основного боргу, 10% річних від простроченої суми, відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України та п.6.7. Договору поставки №1018/18/15 від 07.08.2017, в сумі 32740,38 грн.; 18% річних за користування товарним кредитом, відповідно до ст.536, ч.5 ст.694 ЦК України, умов пунктів 4 та 5 Додатків №1018/18/15/3-ЗЗР від 19.04.2018р., №1018/18/15/3-МД/П від 19.04.2018р. до Договору в сумі 24704,88 грн.; 15557,21 грн інфляційних нарахувань.
Відповідно до ч.1 ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Апелянт оскаржує рішення в частині стягнення пені.
Щодо твердження скаржника в апеляційній скарзі про неправомірність стягнення пені, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Порушенням зобов'язання, згідно ст.610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Як встановлено п.3 ст.611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Відповідно до ч.1 ст.546 Цивільного кодексу України та ст.230 Господарського кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, крім іншого, неустойкою.
Згідно ч.1 ст.550 Цивільного кодексу України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.
Статтею 230 Господарського кодексу України, встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Стаття 628 Цивільного кодексу України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Статтею 216 Господарського кодексу України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Одним із видів господарських санкцій, які відповідно до статті 217 ГК України можуть застосовуватися у сфері господарювання, є штрафні санкції, що можуть застосовуватися у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня) відповідно до умов договору між сторонами.
Відповідно до 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Пунктом 6.2. Договору встановлено, що несвоєчасне оплату Товару Покупець сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного Банку України від вартості неоплаченого Товару за кожний день прострочення.
Пунктом 6.8. Договору Сторони погодили, що стягнення штрафних санкцій (пені, штрафу, процентів) за цим Договором відповідно до п.б ст.232 Господарського кодексу України не обмежується строком нарахування та припиняється в день виконання стороною зобов'язання, а строк позовної давності щодо стягнення штрафних санкцій, у відповідності до ст.259 Цивільного кодексу України, продовжується до 3 (трьох) років.
Перевіривши у апеляційному провадженні розрахунок суми пені колегія суддів встановила, що розрахунок є вірним, а відтак вимога про стягнення пені в розмірі 117607,22 грн. задоволена правомірно.
При цьому, апелянт не надав належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів в спростування позовних вимог позивача.
Як вірно зазначено судом першої інстанції, доводи відповідача щодо збігу строку позовної давності за вимогами про стягнення пені спростовуються умовами Договору, за яким Сторони передбачили, що стягнення штрафних санкцій (пені, штрафу, процентів) за цим Договором відповідно до п.б ст.232 Господарського кодексу України не обмежується строком нарахування та припиняється в день виконання стороною зобов'язання, а строк позовної давності щодо стягнення штрафних санкцій, у відповідності до ст.259 Цивільного кодексу України, продовжується до трьох років.
Як роз'яснено у п.3.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України, від 29.05.2013р. №10 “Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів”, за правилами частини першої статті 259 ЦК України сторонам дозволено за домовленістю збільшувати встановлену законом як загальну, так і спеціальну позовну давність. Умова про збільшення позовної давності може бути вміщена як в укладеному сторонами договорі купівлі-продажу, поставки, надання послуг тощо, так і в окремому документі або в листах, телеграмах, телефонограмах та інших документах, якими обмінювалися сторони і які повинні однозначно свідчити про досягнення згоди сторін щодо збільшення строку позовної давності. Також в зазначеному п.3.3. вказаної постанови Пленуму зазначено про можливість збільшення загальної та спеціальної позовної давності.
Відповідач також просив про зменшення розміру пені в сумі 117607,22 грн.
Частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. Зазначена стаття кореспондується зі ст.233 Господарського кодексу України, яка визначає, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен з'ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.
Отже, питання про зменшення розміру неустойки вирішується судом на підставі аналізу конкретної ситуації, тобто сукупності з'ясованих ним обставин, що свідчать про наявність підстав для вчинення зазначеної дії.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до ч.ч.1-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 ГПК України.
Отже, наявність обставин для зменшення штрафних санкцій повинна бути доведена належними та допустимими доказами саме відповідачем.
Апелянт посилається на форс-мажорні обставини, та зазначає, що позивачем не надано доказів щодо наявності збитків, які він зазнав або міг зазнати у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем зобов'язання, та не надав жодних доказів понесення таких збитків або наявності загрози їх понесення, тому відповідач вважає, що справедливим та розумним є зменшення розміру пені.
Згідно ст.3 Цивільного кодексу України загальними засадами цивільного судочинства є судовий захист цивільного права та інтересу, справедливість, добросовісність та розумність.
Частиною 2 статті 218 Господарського кодексу України встановлено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідачем належними та допустимими доказами не було доведено наявності у спірному правовідношенні виняткових обставин, які є підставою для зменшення розміру нарахованої позивачем пені, а також не було доведено форс-мажорних обставин.
Крім цього, статтею 627 Цивільного кодексу України закріплено принцип свободи договору: відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно ст.203 Цивільного кодексу України умовами чинності правочинів є дотримання вимог: щодо змісту правочину; щодо цивільної дієздатності суб'єктів правочину; щодо відповідності волевиявлення внутрішній волі суб'єкта (суб'єктів) правочину; щодо форми правочину; щодо реальності правочину та щодо дотримання спеціальних умов.
В даному випадку, Договір поставки підписано уповноваженими представниками сторін та скріплено печатками підприємств без будь-яких зауважень.
Відтак, підписуючи Договір, відповідач, у відповідності з п.3 ст.181 Господарського кодексу України, погодився з його умовами, в тому числі, щодо розміру та порядку застосування пені.
Відповідач не був позбавлений права, закріпленого в п.4 ст.181 Господарського кодексу України, щодо надання протоколу розбіжностей до договору.
Пунктом 5 статті 231 Господарського кодексу України передбачено, що у разі недосягнення згоди між сторонами щодо встановлення та розміру штрафних санкцій за порушення зобов'язання спір може бути вирішений в судовому порядку за заявою заінтересованої сторони відповідно до вимог цього Кодексу.
Доказів існування відповідного судового рішення (або, принаймні, розгляду судом відповідного спору) відповідачем не надано.
Сторони, підписавши Договір поставки, погодили, що у разі невиконання Покупцем взятих на себе зобов'язань по оплаті поставленого Товару, встановлюються штрафні санкції у вигляді пені.
В даному випадку, узгоджені сторонами в Договорі штрафні санкції не суперечать вимогам чинного законодавства, а тому були правомірно застосовані господарським судом Вінницької області.
З огляду на викладене, суд першої інстанції, дійшов вірного висновку щодо відмови у задоволенні клопотання про зменшення розміру пені.
Відповідно до ст.86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
В силу приписів ст.74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до ч.4 ст.11 ГПК України, суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
За усталеною практикою Європейського суду з прав людини (справи “Серявін та інші проти України”, “Пронін проти України”, “Кузнєцов та інші проти Російської Федерації” одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Зазначене судом першої інстанції було дотримано в повній мірі.
При цьому, п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.
Питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Відхиляючи скаргу апеляційний суд у принципі має право просто підтвердити правильність підстав, на яких ґрунтувалося рішення суду нижчої інстанції (рішення у справі Гарсія Руїс проти Іспанії”).
Доводи скаржника в апеляційній скарзі, спростовуються наведеним вище, матеріалами справи та не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства і висновків суду не спростовують.
У відповідності до ст.276 ГПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Доводи скаржника, зазначені в апеляційній скарзі, апеляційним судом не визнаються такими, що можуть бути підставою згідно ст.ст.275-280 ГПК України для скасування чи зміни оскаржуваного рішення, тому суд апеляційної інстанції вважає, що рішення місцевого господарського суду прийнято у відповідності до норм матеріального та процесуального права і його слід залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
На підставі ст.129 ГПК України судовий збір за розгляд апеляційної скарги покладається на скаржника.
Керуючись ст.ст.269, 270, 272, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північно-західний апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ГРЕНВІС" на рішення господарського суду Вінницької області від 28.02.2019р. у справі №902/796/18 - залишити без задоволення, а рішення господарського суду першої інстанції - без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку.
Повний текст постанови складено 13.05.2019р.
Головуючий суддя Саврій В.А.
Суддя Миханюк М.В.
Суддя Дужич С.П.