вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"08" травня 2019 р. Справа№ 910/7871/18
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Жук Г.А.
суддів: Мальченко А.О.
Дикунської С.Я.
за участю секретаря судового засідання Костяк В.Д.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу №61 від 14.01.2019 (вх. №09.1-04.1/1015/19 від 29.01.2019) Комунального підприємства «Теплові мережі Роганської селищної ради» на рішення Господарського суду міста Києва від 03.12.2018
у справі №910/7871/18 (суддя - Літвінова М.Є.)
за позовом Комунального підприємства «Теплові мережі Роганської селищної ради»
до Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України»
про визнання права власності на природний газ
за участю представників сторін:
від позивача: не з'явився
від відповідача: Безпалюк О.Л., довіреність №14-162 від 30.08.2018
Комунальне підприємство «Теплові мережі Роганської селищної ради» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» про визнання за позивачем права власності на природний газ, набутий на підставі договору №1314/1718-ТЕ-32 в об'ємі 47,435 тис.куб.м. вартістю 281 308,52 грн; визнання за позивачем права власності на природний газ, набутий на підставі договору №1316/1718-КП-32 в об'ємі 0,249 тис.куб.м. вартістю 2 362,67 грн; визнання за позивачем права власності на природний газ, набутий на підставі договору №1315/1718-БО-32 в об'ємі 6,351 тис.куб.м. вартістю 60 262,36 грн.
Позов обґрунтований тим, що відповідач не визнає право власності на природний газ, який був поставлений позивачу у квітні 2018 року за вищевказаними договорами, оскільки не підписує акт приймання-передачі природного газу, у зв'язку з чим позивач не може відобразити факт вчинення господарської операції у бухгалтерському обліку в тому звітному періоді, в якому вона була здійснена, згідно вимог ст. 9 Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні».
Рішенням Господарського суду міста Києва від 03.12.2018 у задоволенні позовних вимог Комунального підприємства «Теплові мережі Роганської селищної ради» відмовлено повністю.
Приймаючи рішення у даній справі, місцевий господарський суд, встановив відсутність права власності позивача на спірні обсяги природного газу, та посилаючись на приписи ст. ст. 328, 392 ЦК України дійшов висновку про безпідставність позовних вимог.
Не погодившись з прийнятим рішенням, позивач - Комунальне підприємство «Теплові мережі Роганської селищної ради», 21.01.2019 подав апеляційну скаргу №61 від 14.01.2019 (вх. №09.1-04.1/1015/19 від 29.01.2019), в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 03.12.2018 у справі №910/7871/18 скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що оскаржуване судове рішення прийнято при неправильному дослідженні та оцінці доказів та при неправильному застосуванні норм матеріального права. Апелянт вважає, що обсяги природного газу, які були спожиті ним у квітні 2018 року, є узгодженими та підтвердженими постачальником природного газу - відповідачем, а тому право власності на природний газ виникло з моменту його передачі позивачу оператором газотранспортної системи. Також, на думку апелянта, в даному випадку відсутність підписаних актів приймання-передачі між ним та відповідачем у справі можна порівняти з втратою документа, який посвідчує право власності позивача на природний газ, поставлений у квітні 2018 року, тож визнання права власності на цей газ є єдиним способом захисту прав позивача.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 04.02.2019 апеляційну скаргу Комунального підприємства «Теплові мережі Роганської селищної ради» на рішення Господарського суду міста Києва від 03.12.2018 у справі №910/7871/18 залишено без руху на підставі ст.ст. 174, 260 ГПК України у зв'язку з недоплатою судового збору в сумі 191,00 грн, встановлено позивачу строк для усунення вказаних недоліків апеляційної скарги.
20.02.2019, з урахуванням встановленого строку, скаржник подав до суду клопотання про усунення недоліків, надав докази доплати судового збору у розмірі 191,00 грн (платіжне доручення №155 від 18.02.2019).
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 04.03.2019 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою №61 від 14.01.2019 (вх. №09.1-04.1/1015/19 від 29.01.2019) Комунального підприємства «Теплові мережі Роганської селищної ради» на рішення Господарського суду міста Києва від 03.12.2018 у справі №910/7871/18, встановлено відповідачу строк для подання відзиву на апеляційну скаргу, встановлено учасникам справи строк для подання заяв, клопотань, пояснень, з доказами направлення їх іншим учасникам провадження, протягом п'яти днів з дня вручення ухвали про відкриття апеляційного провадження, але не пізніше 27.03.2019.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 02.04.2019 справу №910/7871/18 призначено до розгляду на 08.05.2019.
Відповідач не скористався правом, визначеним ч.1 ст. 263 ГПК України, не подав в строк встановлений судом письмового відзиву на апеляційну скаргу, що у відповідності до ч. 3 ст. 263 ГПК України, не перешкоджає перегляду оскаржуваного рішення суду першої інстанції.
08.04.2019 від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу датований 05.04.2019 (відправлений через поштову установу 06.04.2019),з клопотанням про продовження процесуального строку на його подання, відповідно до ст.119 ГПК України. В обґрунтування пропуску строку на подання відзиву заявник посилається на складний документообіг у товаристві та на велику кількість справ, що розглядаються у судах.
Розглянувши заявлене клопотання про продовження процесуального строку, колегія дійшла висновку, що наведені відповідачем причини не є поважними, пому відмовляє у продовжені процесуального строку на подання відзиву на апеляційну скаргу.
Представник позивача в судове засідання не з'явився, хоча повідомлений про час та місце розгляду справи належним чином. вимоги апеляційної скарги підтримав та просив оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
Представник відповідача в судовому засіданні 08.05.2019 заперечив проти доводів апеляційної скарги та просив рішення Господарського суду міста Києва у даній справі залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення. Представник відповідача вказував на те, що доводи, викладені в апеляційній скарзі, є необґрунтованими, а рішення Господарського суду міста Києва від 03.12.2018 у даній справі є таким, що прийняте у повній відповідності з нормами чинного законодавства.
Відповідно до ст. 269, ч. 1 ст. 270 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. У суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених при перегляді справ в порядку апеляційного провадження.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази в їх сукупності, заслухавши пояснення представника відповідача, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, Північний апеляційний господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги в межах викладених скаржником доводів та вимог, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, 23.10.2017 між Публічним акціонерним товариством «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (постачальник, відповідач у справі) та Комунальним підприємством «Теплові мережі Роганської селищної ради» (споживач, позивач у справі) було укладено договір №1314/1718-ТЕ-32 постачання природного газу, відповідно до пункту 1.1. якого постачальник зобов'язався поставити споживачеві у 2017-2018 роках природний газ, а споживач зобов'язався оплатити його на умовах цього договору.
Договором сторони обумовили, що при виконанні умов договору вони керуються вимогами Закону України «Про ринок природного газу», Положенням про покладення спеціальних обов'язків на суб'єктів ринку природного газу для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку природного газу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22.03.2017 № 187 та іншими нормативно правовими актами, які регулюють взаємовідносини сторін при постачанні та споживанні природного газу.
Відповідно до умов укладеного між сторонами договору (п. 2.1. договору) постачальник передає споживачу з 01.10.2017 по 31.03.2018 (включно) природний газ орієнтовним обсягом 3 375, 786 тис.куб.м., в тому числі по місяцях: жовтень - 252, 373 тис.куб.м., листопад - 507, 687 тис.куб.м., грудень - 685, 708 тис.куб.м., січень - 757, 51 тис.куб.м., лютий - 630, 215 тис.куб.м., березень - 542, 293 тис.куб.м.
Згідно п. 3.1. договору право власності на природний газ переходить від постачальника до споживача після підписання актів приймання-передачі. Після переходу права власності на природний газ споживач несе всі ризики і бере на себе відповідальність, пов'язану з правом власності на природний газ.
Відповідно до пункту 3.2. договору постачання природного газу за цим договором здійснюється виключно за умови дотримання споживачем вимог пункту 12 Положення.
Згідно з пунктом 3.3. договору у разі невиконання споживачем вимог пункту 12 Положення постачальник не підтверджує планові обсяги газу (номінацію) для споживача, при цьому передача природного газу не здійснюється.
Відповідно до пункту 3.7. договору приймання-передача природного газу, переданого постачальником споживачеві у відповідному місяці постачання, оформлюється актом приймання-передачі. Обсяг використання природного газу споживачем у відповідному місяці постачання встановлюється шляхом складення добових обсягів, визначених на підставі показників комерційного вузла/вузлів обліку природного газу.
23.10.2017 між Публічним акціонерним товариством «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» та Комунальним підприємством «Теплові мережі Роганської селищної ради» було укладено Договір № 1316/1718-КП-32 постачання природного газу, відповідно до пункту 1.1. якого постачальник зобов'язався поставити споживачеві у 2017-2018 роках природний газ, а споживач зобов'язався оплатити його на умовах цього договору.
Згідно з пунктом 2.1. цього договору постачальник передає споживачу з 01.10.2017 по 31.03.2018 (включно) природний газ орієнтовним обсягом 37,775 тис.куб.м., в тому числі по місяцях: жовтень - 2,821 тис.куб.м., листопад - 5,68 тис.куб.м., грудень - 7,669 тис.куб.м., січень - 8,481 тис.куб.м., лютий - 7,056 тис.куб.м., березень - 6,068 тис.куб.м.
Відповідно до пункту 3.1. договору право власності на природний газ переходить від постачальника до споживача після підписання актів приймання-передачі. Після переходу права власності на природний газ споживач несе всі ризики і бере на себе відповідальність, пов'язану з правом власності на природний газ.
Відповідно до пункту 3.2. договору постачання природного газу за цим Договором здійснюється виключно за умови дотримання споживачем вимог пункту 12 Положення.
За умовами пункту 3.3. договору у разі невиконання споживачем вимог пункту 12 Положення постачальник не підтверджує планові обсяги газу (номінацію) для споживача, при цьому передача природного газу не здійснюється.
Відповідно до пункту 3.7. договору приймання-передача природного газу, переданого постачальником споживачу у відповідному місяці постачання, оформлюється актом приймання-передачі. Обсяг використання природного газу споживачем у відповідному місяці постачання встановлюється шляхом складення добових обсягів, визначених на підставі показників комерційного вузла/вузлів обліку природного газу.
23.10.2017 між Публічним акціонерним товариством «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» та Комунальним підприємством «Теплові мережі Роганської селищної ради» було укладено Договір № 1315/1718-БО-32 постачання природного газу, відповідно до пункту 1.1. якого постачальник зобов'язався поставити споживачеві у 2017-2018 роках природний газ, а споживач зобов'язався оплатити його на умовах цього договору.
Згідно з пунктом 2.1. договору постачальник передає споживачу з 01.10.2017 по 31.03.2018 (включно) природний газ орієнтовним обсягом 1234,547 тис.куб.м., в тому числі по місяцях: жовтень - 92,769 тис.куб.м., листопад - 185,58 тис.куб.м., грудень - 250,397 тис.куб.м., січень - 277,088 тис.куб.м., лютий - 230,538 тис.куб.м., березень - 198,18 тис.куб.м.
Згідно з пунктом 3.1. договору право власності на природний газ переходить від постачальника до споживача після підписання актів приймання-передачі. Після переходу права власності на природний газ споживач несе всі ризики і бере на себе відповідальність, пов'язану з правом власності на природний газ.
Відповідно до пункту 3.2. договору постачання природного газу за цим договором здійснюється виключно за умови дотримання споживачем вимог пункту 12 Положення.
Відповідно до пункту 3.3. договору у разі невиконання споживачем вимог пункту 12 Положення постачальник не підтверджує планові обсяги газу (номінацію) для споживача, при цьому передача природного газу не здійснюється.
Згідно з пунктом 3.7. договору приймання-передача природного газу, переданого постачальником споживачеві у відповідному місяці постачання, оформлюється актом приймання-передачі. Обсяг використання природного газу споживачем у відповідному місяці постачання встановлюється шляхом складення добових обсягів, визначених на підставі показників комерційного вузла/вузлів обліку природного газу.
Місцевим господарським судом встановлено, що транспортування природного газу позивачу здійснювалося Публічним акціонерним товариством «Укртрансгаз» на підставі договору транспортування природного газу № 88813 від 26.10.2017.
Зважаючи на вищенаведені умови договорів постачання природного газу, колегія суддів зазначає, що набуття споживачем права власності на природний газ відбувається лише після підписання сторонами відповідних актів приймання-передачі. При цьому місцевим господарським судом встановлено, що актів приймання-передачі природного газу між сторонами підписано не було.
В апеляційній скарзі позивач зазначає, що у зв'язку з тим, що подія, з настанням якої у покупця виникає право власності на газ, не настала, то у відповідності до ч. 1 ст. 22 ЦК України, право власності на природний газ виникає з дій осіб, які за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, а саме з моменту передачі природного газу Укртрансгазу у відповідності до ч. 1 ст. 334 ЦК України, яка в свою чергу, поставила його позивачу, про що є відповідні акти транспортування природного газу та його розподілу по категоріям споживачів. За твердженнями позивача, факт передачі природного газу за квітень 2018 року відбувся, що підтверджується, зокрема, підписаними додатковими угодами до договорів постачання природного газу, що є підтвердженням номінації природного газу для апелянта; актом наданих послуг транспортування природного газу Публічним акціонерним товариством «Укртрансгаз»; відповідними податковими накладними та платіжними дорученнями. Однак, зазначені доводи колегією суддів відхиляються з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.
Згідно з ч. 1 ст. 334 ЦК України право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом.
Тобто, момент виникнення права власності у набувача визначений законодавцем диспозитивно, оскільки законом або договором сторін може бути встановлений і інший момент виникнення у набувача права власності.
Враховуючи те, що сторони умовами вищезазначених договорів передбачили залежність набуття споживачем права власності на природний газ від підписання актів приймання-передачі природного газу між постачальником та споживачем, а не від факту транспортування природного газу та укладення актів відповідно умов договору транспортування природного газу № 88813 від 26.10.2017, судова колегія вважає, що ч. 1 ст. 334 ЦК України не може бути застосована до спірних правовідносин.
Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що посилання позивача на факт транспортування природного газу, як підтвердження номінацій природного газу у квітні 2018 року не може бути підставою для набуття позивачем права власності на природний газ.
Колегія суддів звертає увагу на те, що відповідно до укладених між сторонами договорів постачання природного газу від 23.10.2017 №1314/1718-ТЕ-32, №1316/1718-КП-32, №1315/1718-БО-32 природний газ постачається споживачу орієнтовним обсягом до зазначеного у договорі (п.2.1), та підтверджуються підписаним сторонами Актами приймання-передачі газу і підписаний сторонами акт приймання-передачі природного газу, відповідно до п.3.7 договору, вважається узгодженням сторонами загального обсягу переданого у відповідномі місяці постачання газу (п.п.2.3,2.4 договору). У договорі сторони чітко передбачили (п.п.3.2 - 3.4), що постачання природного газу здійснюється виключно за умовами дотримання споживачем п.12 Положення про покладення спеціальних обов'язків на суб'єктів ринку природного газу для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку природного газу, № 187 від 22.03.2017 (чинний на час укладення договорів), і у разі невиконання споживачем вимог п.12 Положення право постачальника не підтверджувати планові обсяги газу (номінацію) для споживача. Постачальник застосовує процедуру подання номінацій та реномінацій відповідно до Кодексу газотранспортної системи. При цьому , номінація надається в обсязі необхідному споживачу за цим договором за умови виконання споживачем вимог п.12.Положення.
Відповідач (постачальник за договором) стверджує, що позивачем не виконано умов п.12 Положення про покладення спеціальних обов'язків на суб'єктів ринку природного газу для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку природного газу, № 187 від 22.03.2017, а тому йому не було підтверджено номінації - планові обсяги природного газу на квітень 2018 та не поставлено природний газ у квітні 2018, як було передбачено додатковою угодою до договору постачання газу. Низький рівень розрахунків за спожитий газ та наявність заборгованості за спожитий природний газ у минулі періоди стали підставою для відмови у підтверджені номінацій на поставку природного газу у квітні 2018 та відмови у підписанні актів приймання передачі природного газу у квітні 2018.
Наявність заборгованості у спірний період підтверджено представленими в матеріалах справи розрахунками та не спростовано позивачем належними та допустимими доказами під час розгляду спору.
Відповідно до ч.1ст.12 Закону України №Про ринок природного газу» постачання природного газу здійснюється відповідно до договору, за яким постачальник зобов'язується поставити споживачеві природний газ належної якості та кількості у порядку, передбаченому договором, а споживач зобов'язується оплатити вартість газу прийнятого у розмірі, строки та порядку передбаченому договором.
Згідно п.1 р.2 Правил постачання природного газу, затверджених Постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг № 2496 від 30.09.2015, підставою для постачання природного газу є : наявність у споживача об'єкта, який підключено до газорозподільної системи, договору розподілу природного газу, укладеного в установленому порядку між споживачем та Оператором ГРМ, та присвоєння споживачу Оператором ГРМ персонального ЕІС-коду, як суб'єкту ринку природного газу; наявність у споживача, об'єкт якого підключено до газотранспортної системи, договору транспортування природного газу, укладеного в установленому порядку між споживачем та Оператором ГТС, та присвоєння споживачу Оператором ГТС персонального ЕІС-коду, як суб'єкту ринку природного газу; наявність у споживача з постачальником договору постачання природного газу та дотримання його умов; наявність підтвердженого обсягу природного газу на відповідний розрахунковий період для потреб споживача; відсутність простроченої заборгованості споживача за поставлений природний газ перед постачальником, що має підтверджуватися письмовою довідкою діючого постачальника або складеним з ним актом звірки взаєморозрахунків.
Отже однією з обов'язкових передумов поставки природного газу споживачу є не тільки наявність укладеного між сторонами договору поставки природного газу, а й дотримання сторонами його умов, в тому числі умови своєчасної оплати вартості спожитого газу за попередні періоди. Відсутність підтвердженого обсягу природного газу на відповідний розрахунковий період для потреб споживача на законодавчому рівні виключає можливість здійснення поставки природного газу споживачу, розподілу природного агу Оператором ГРМ, навіть за наявності укладеного між сторонами договору поставки.
Згідно з ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Частиною 1 ст. 16 ЦК України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до ст. 392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги, позивач стверджує, що в даному випадку відсутність підписаних актів приймання-передачі можна порівняти із втратою документа, який посвідчує право власності позивача на природний газ, поставлений у квітні 2018 року, тож визнання права власності на цей газ є єдиним способом захисту прав позивача. На переконання апелянта, підписання актів приймання-передачі природного газу є лише документальним оформленням права власності апелянта на природний газ. Проте, судова колегія не погоджується із такими доводами, виходячи з наступного.
За змістом статті 392 ЦК України позов про визнання права власності на майно подається власником тоді, коли в інших осіб виникають сумніви щодо належності йому цього майна, коли створюється неможливість реалізації позивачем свого права власності через наявність таких сумнівів чи внаслідок втрати правовстановлюючих документів. Зазначена правова норма, в якій йдеться про визнання права власності, не породжує, а підтверджує наявне у позивача право власності, набуте раніше на законних підставах.
Колегія суддів Північного апеляційного господарського суду вважає за необхідне зазначити, що в силу приписів ст. 392 ЦК України позов про визнання права власності може бути заявлений до особи, яка оспорює або не визнає таке право власника, а також у разі втрати документа, який засвідчує його право власності, а такі факти порушення, невизнання чи заперечення прав позивача відповідачем або створення неможливості реалізації свого права власності в матеріалах справи відсутні, оскільки з матеріалів справи вбачається, що право власності на природний газ, поставлений позивачу у квітні 2018 року за договорами постачання природного газу №1314/1718-ТЕ-32, №1316/1718-КП-32 та №1315/1718-БО-32, у Комунального підприємства «Теплові мережі Роганської селищної ради» не виникло, оскільки відповідні акти приймання-передачі, підписання яких є необхідною умовою, визначеною сторонами для набуття споживачем права власності на природний газ, не підписано.
Оскільки у Комунального підприємства «Теплові мережі Роганської селищної ради» не виникло права власності на природний газ, поставлений відповідно до вищевказаних договорів, то порушення права власності як такого не відбулося. Як слушно зауважив суд першої інстанції, підставою для звернення до суду з позовом про визнання права власності відповідно до ст. 392 ЦК України є спір або невизнання існуючого права, а не намір набути вказане право за рішенням суду. Аналогічна правова позиція висловлена у постановах Верховного Суду від 22.05.2018 у справі №923/1283/16, від 14.06.2018 у справі №904/7403/17, від 14.08.2018 у справі №9/057-09/6/13, від 24.10.2018 у справі №902/147/15 (902/685/16).
Крім того, судова колегія зауважує, що передумовою для застосування статті 392 ЦК України є відсутність іншого, окрім зазначеного, шляху для відновлення порушеного права.
Застосування позову про визнання права власності можливе лише за умови, що особи, які не визнають, заперечують та/або оспорюють право власності, не перебувають із власником у зобов'язальних відносинах. Права, у тому числі право власності осіб, які перебувають у зобов'язальних відносинах, повинні захищатися за допомогою відповідних норм інституту зобов'язального права. Вказане кореспондується із правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 23.12.2014 у справі №5011-74/9393-2012.
З урахуванням викладеного, місцевий господарський суд на підставі повного з'ясування усіх обставин, які мають значення для справи, дійшов правомірного висновку про відмову у задоволенні позову.
Доводи апеляційної скарги щодо неповноти дослідження доказів та неправильного застосування норм матеріального права під час вирішення справи в суді першої інстанції не знайшли свого підтвердження в суді апеляційної інстанції.
Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду вважає, що місцевим господарським судом належним чином досліджено обставини справи та надано цим обставинам відповідну правову оцінку, рішення Господарського суду міста Києва від 03.12.2018 у справі № 910/7871/18 відповідає фактичним обставинам справи, не суперечить чинному законодавству України, а тому передбачених законом підстав для зміни чи скасування оскаржуваного рішення в розумінні приписів ст. 277 ГПК України не вбачається. Скаржником не надано належних та допустимих доказів на підтвердження своєї правової позиції, а також не наведено переконливих аргументів у відповідності з нормами чинного законодавства, щодо спростування висновків суду першої інстанції.
Судові витрати в порядку ст. 129 ГПК України покладаються на апелянта (позивача у даній справі).
Керуючись ст. ст. 129, 253-254, 269, п. 1 ч. 1 ст. 275, ст. 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд
1. Апеляційну скаргу Комунального підприємства «Теплові мережі Роганської селищної ради» на рішення Господарського суду міста Києва від 03.12.2018 у справі №910/7871/18 залишити без задоволення.
2. Рішення господарського суду міста Києва від 03.12.2018 у справі №910/7871/18 залишити без змін.
3. Справу №910/7871/18 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.
Сторони мають право оскаржити постанову в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 20 днів, відповідно до ст.ст. 286-291 ГПК України.
Головуючий суддя Г.А. Жук
Судді А.О. Мальченко
С.Я. Дикунська
Повний текст постанови складено 13.05.2019