П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
08 травня 2019 р.м.ОдесаСправа № 1540/3833/18
Головуючий в 1 інстанції: Балан Я. В.
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді - Осіпова Ю.В.,
суддів - Бойка А.В., Шевчук О.А.,
при секретарі Іщенко В.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 12 грудня 2018 року (м. Одеса, дата складання повного тексту рішення - 12.12.2018р.) по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС в Одеській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -
31.07.2018 року ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до ГУ ДФС в Одеській області, в якому, з урахуванням уточнень, просила суд:
- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 24.05.2018 року №0375461131001532, яким визначено суму грошового зобов'язання за платежем - податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки у розмірі 32 696,23 грн.;
- визнати протиправним та скасування податкове повідомлення-рішення від 24.05.2018 року №037546313101532, яким визначено суму грошового зобов'язання за платежем - податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки у розмірі 26 787,22 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірні рішення податкового органу є неправомірними, оскільки були винесені безпідставно та з порушенням вимог чинного законодавства. Крім того, позивач зазначила, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення суперечать принципу стабільності податкового законодавства, оскільки передбачені нормами Податкового кодексу України зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш, як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 12 грудня 2018 року у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 - відмовлено у повному обсязі.
Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням суду 1-ї інстанції, ОСОБА_1 24.01.2019 року подала апеляційну скаргу, в якій зазначила, що судом, при винесенні оскаржуваного рішення порушено норми матеріального та процесуального права, просила скасувати рішення Одеського окружного адміністративного суду від 12.12.2018 року та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
В судове засідання суду апеляційної інстанції сторони з невідомих причин не з'явились, про день, час та місце розгляду справи були своєчасно та належним чином повідомлені.
У зв'язку з неприбуттям сторін в судове засідання справа розглянута на підставі наявних в ній матеріалів.
Заслухавши суддю-доповідача, та перевіривши матеріали справи і доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про відсутність належних підстав для її задоволення.
Судом першої інстанції встановлені наступні обставини справи.
Позивач - ОСОБА_1 - є власником нерухомого майна:
- 1/3 частини (39,1 кв.м) будинку відпочинку, загальною площею 117,3 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
- 1/3 частини (172,57 кв.м) житлового будинку загальною площею 517,7 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 ;
- житлового будинку пл.556,8 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 .
09.07.2018 року ОСОБА_1 отримала податкові повідомлення-рішення ГУ ДФС України, якими визначено суму податкового зобов'язання за платежем - податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об'єктів житлової нерухомості за податкові періоди 2016-2017 роки:
- податкове повідомлення-рішення №037546113101532 від 24.05.2018 року на суму податкового зобов'язання - 32 696,23 грн., за податковий період 2016 рік;
- податкове повідомлення-рішення №037546213101532 від 24.05.2018 року на суму податкового зобов'язання 479,25 грн. за податковий період 2017 року;
- податкове повідомлення-рішення №037546313101532 від 24.05.2018 року на суму податкового зобов'язання 26 787,22 грн. за податковий період 2017 року;
- податкове повідомлення-рішення №037546013101532 від 24.05.2018 року на суму податкового зобов'язання 412,75 грн. за податковий період 2016 року.
Не погоджуючись з такими діями та рішеннями податкового органу №037546113101532 і №037546313101532, позивач звернувся до суду із даним позовом.
Вирішуючи справу по суті та відмовляючи в задоволені позову, суд першої інстанції виходив з необґрунтованості та недоведеності вимог та, відповідно, з правомірності дій та спірних рішень відповідача.
Колегія суддів апеляційного суду, уважно дослідивши матеріали справи та наявні в них докази, погоджується з такими висновками суду 1-ї інстанції і вважає їх обґрунтованими, з огляду на наступне.
Згідно ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах та у спосіб визначений Конституцією та законами України.
Спірні правовідносини, що виникли між сторонами регулюються Конституцією України та Податковим кодексом України.
Так, за правилами статті 67 Конституції України, кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Пунктом 15.1 статті 15 ПК України визначено, що платниками податків визнаються фізичні особи (резиденти і нерезиденти України), юридичні особи (резиденти і нерезиденти України) та їх відокремлені підрозділи, які мають, одержують (передають) об'єкти оподаткування або провадять діяльність (операції), що є об'єктом оподаткування згідно з цим Кодексом або податковими законами, і на яких покладений обов'язок із сплати податків та зборів згідно з цим Кодексом.
Разом з тим, Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» від 28.12.2014р. №71-VIII, який набрав чинності з 01.01.2015 року, запроваджено новий місцевий податок, зокрема, податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
Підпунктом 266.1.1 п.266.1 ст.266 ПК України встановлено, що платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.
При цьому, об'єктом оподаткування є об'єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка (пп.266.2.1. п.266.2 ст.266 ПКУ).
Базою оподаткування є загальна площа об'єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток (пп.266.3.1 п.266.3 ст.266 ПКУ).
Так, згідно пп.266.3.2 п.266.2 ст.266 ПК України, база оподаткування об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.
Відповідно до пп.266.4.1 п.266.4 ст.266 ПК України база оподаткування об'єкта/об'єктів житлової нерухомості, в тому числі їх часток, що перебувають у власності фізичної особи - платника податку, зменшується: а) для квартири/квартир незалежно від їх кількості - на 60 кв. метрів; б) для житлового будинку/будинків незалежно від їх кількості - на 120 кв. метрів; в) для різних типів об'єктів житлової нерухомості, в тому числі їх часток (у разі одночасного перебування у власності платника податку квартири/квартир та житлового будинку/будинків, у тому числі їх часток), - на 180 кв. метрів. Таке зменшення надається один раз за кожний базовий податковий (звітний) період (рік).
А за правилами підпункту 266.5.1 п.266.5 ст.266 ПК України, ставки податку для об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об'єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 1,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування.
За змістом же пп.266.4.2 п.266.4 ст.266 ПК України, сільські, селищні, міські ради та ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, встановлюють пільги з податку, що сплачується на відповідній території, з об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних або юридичних осіб, громадських об'єднань, благодійних організацій, релігійних організацій України, статути (положення) яких зареєстровані у встановленому законом порядку, та використовуються для забезпечення діяльності, передбаченої такими статутами (положеннями). Пільги з податку, що сплачується на відповідній території з об'єктів нежитлової нерухомості, встановлюються залежно від майна, яке є об'єктом оподаткування.
Як слідує з пп.266.6.1. п.266.6.1 ст.266 ПК України, базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року.
Податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку, обчисленого згідно з пп.266.7.1 п.266.7 цієї статті, та відповідні платіжні реквізити, зокрема, органів місцевого самоврядування за місцезнаходженням кожного з об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, надсилаються (вручаються) платнику податку контролюючим органом за місцем його податкової адреси (місцем реєстрації) до 1 липня року, що настає за базовим податковим (звітним) періодом (роком) (пп.266.7.2. п.266.5 ст.266 ПКУ).
Судами обох інстанцій з матеріалів справи встановлено, що у податковий (звітний) період - 2016 та 2017 роки, позивач була власником об'єктів житлової нерухомості, а відтак, остання є платником податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
Тому, контролюючим органом 24.05.2018 року, тобто до 1 липня 2018 року, як того вимагає податкове законодавство, прийняті оскаржувані повідомлення - рішення.
У тексті позовної заяви, позивач, посилаючись на порушення ГУ Державної фіскальної служби в Одеській області п.59.1 ст.59 Податкового кодексу України, вказала, що до податкових повідомлень-рішень не було надано розрахунків податкових зобов'язань, із зазначенням необхідної для їх визначення інформації.
Проте, судова колегія зазначає, що згідно статті 58 Податкового кодексу України, до податкового повідомлення-рішення додається розрахунок податкового зобов'язання - за наявності.
Форма та порядок надіслання податкового повідомлення-рішення і розрахунку грошового зобов'язання визначається центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.
Так, позивачем помилково ототожнено поняття «податкове повідомлення-рішення» та «податкова вимога», і зазначено статтю 59 ПК України, яка стосується саме податкової вимоги.
Отже, посилання позивача на неотримання розрахунку разом з податковим повідомленням-рішенням є необґрунтованими та не мають правового обґрунтування, оскільки відповідний розрахунок надається лише за наявності, що передбачено ст.58 ПК України.
Разом з тим, позивач зазначає, що підставами для прийняття податковим органом оскаржуваних податкових повідомлень-рішень стали рішення органів місцевого самоврядування: Таїровської селищної ради Овідіопольського району Одеської області №1227-VI від 10.07.2015 року, №552-VIІ від 31.01.2017 року та Чорноморської міської ради Одеської області №179-VIІ від 27.01.2017 року, №24-VIІ від 06.01.2016 року та Положення про податок на майно на території Чорноморської міської ради, яке затверджене рішенням Чорноморської міської ради Одеської області №637-VI від 10.07.2015 року (а.с.52-53).
Однак, жодних посилань на офіційні оприлюднення вищевказаних рішень, або їх копій - позивачем до суду не надано.
Згідно ч.3 ст.77 КАС України, докази суду надають учасники справи. Суд може пропонувати сторонам надати докази та збирати докази з власної ініціативи, крім випадків визначених цим Кодексом.
За приписами статті 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Судами 1-ї та 2-ї інстанції встановлено (інформація яка міститься на сайті http://ovidiopol-rda.odessa.gov.ua), що рішення Таїровської селищної ради Овідіопольського району Одеської області року №552-VIІ від 31.01.2017 року та №1227-VI від 10.07.2015 - на офіційному сайті Овідіопольської районної державної адміністрації не знайдені.
Рішенням Чорноморської міської ради Одеської області № 179-VIІ від 27.01.2017 року встановлюються ставки податку для об'єктів житлової нерухомості у розмірі: квартира/квартири загальною площею від 120 кв.м., будинок/будинки загальною площею від 250 кв.м., різні типи об'єктів житлової нерухомості загальною площею від 370 кв.м. - 0,5 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 кв.м. бази оподаткування.
А згідно рішення Чорноморської міської ради Одеської області 24-VIІ від 06.01.2016 року затверджено, що за наявності у власності платника податку об'єкта (об'єктів) житлової нерухомості, у тому числі його частки, що перебуває у власності фізичної чи юридичної особи - платника податку, загальна площа якого перевищує 300 квадратних метрів (для квартири) та/або 500 квадратних метрів (для будинку), сума податку, розрахована відповідно до підпунктів "а"-"г" цього підпункту, збільшується на 25 000 гривень на рік за кожен такий об'єкт житлової нерухомості (його частку)".
Разом з тим, перехідними положеннями Закону України №909-19 від 24.12.2015 року «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році» закріплено:
«…Встановити, що в 2016 році до прийнятих рішень органів місцевого самоврядування про встановлення місцевих податків і зборів на 2016 рік не застосовуються вимоги, встановлені підпунктом 12.3.4 п.12.3 ст.12 ПК України та Законом України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності»».
Пунктом 4 перехідних положень Закону №5132 «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2017 році» передбачено:
«…У 2017 році до прийнятих рішень органів місцевого самоврядування про встановлення місцевих податків і зборів, які прийняті на виконання цього закону не застосовуються вимоги п.п.12.3.4 п.12.3 ст.12 ПК України та Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності».
Таким чином, у 2016-2017рр. було зупинено дію підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України, а, тому, відповідно, відсутні обмеження для органів місцевого самоврядування щодо строків прийняття рішення про встановлення місцевих податків та зборів.
Отже, Податковим кодексом України встановлений обов'язок громадянина сплатити податок за 2016 і 2017 роки незалежно від термінів прийняття рішення органу місцевого самоврядування про встановлення відповідних податків і зборів.
Аналогічної правової позиції з цього спірного питання дотримується і Верховний Суд, зокрема, у постановах від 04.09.2018 по справі №820/5457/17, від 26.06.2018 по справі №824/651/17-а та від 24.04.2018 у справі №803/1307/17.
Разом з тим, факт наявності обов'язку із сплати податкових зобов'язань з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, які є власниками об'єктів нежитлової нерухомості, не є спірним у цій справі.
Так, при зверненні з позовом до суду, позивач не заперечувала наявності у неї об'єктів оподаткування в розумінні підпункту 266.2.1 пункту 266.2 статті 266 ПК України, як і не заперечувала правильності визначення податковим органом бази оподаткування згідно п.п. 266.3.1, 266.3.2 п. 266.3 ст.266 ПК України.
Ставки податку для об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об'єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує три відсотки розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування (пп.266.5.1 п.266.5 ст.266 ПКУ (у редакції на яка діяла протягом 2016 року)).
В силу положень підпункту 12.3.5. п.12.3 ст.12 ПК України, у разі якщо сільська, селищна, міська рада або рада об'єднаних територіальних громад, що створена згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, не прийняла рішення про встановлення відповідних місцевих податків і зборів, що є обов'язковими згідно з нормами цього Кодексу, такі податки до прийняття рішення справляються виходячи з норм цього Кодексу із застосуванням їх мінімальних ставок.
У матеріалах справи, наявні розрахунки податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2016 та 2017 рік, які належать ОСОБА_1 , згідно яких, при обчисленні суми податку для об'єктів житлової нерухомості контролюючим органом застосовувалась ставка 1 % за 2016 рік та 0,5 і 0,10 % за 2017 рік (а.с.79-80).
Судова колегія вважає за необхідне зазначити, що позивачем не надано зауважень щодо калькуляції розрахунку спірних податкових повідомлень-рішень.
Відповідно до Закону України №909-19 від 24.12.2015 року "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році" ст.266 доповнено підпунктом "ґ" такого змісту:
"ґ) за наявності у власності платника податку об'єкта (об'єктів) житлової нерухомості, у тому числі його частки, що перебуває у власності фізичної чи юридичної особи - платника податку, загальна площа якого перевищує 300 квадратних метрів (для квартири) та/або 500 кв.метрів (для будинку), сума податку, розрахована відповідно до підпунктів "а"-"г'' цього підпункту, збільшується на 25000 грн. на рік за кожен такий об'єкт житлової нерухомості (його частку)".
Так, як вже зазначалося вище та встановлено судами 1-ї та 2-ї інстанцій, сумарна загальна площа об'єктів житлової нерухомості, які є власністю позивача ОСОБА_1 , становить 768,47 кв.м.:
- 1/3 частини (39,1 кв.м) будинку відпочинку, загальною площею 117,3 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
- 1/3 частини (172,57 кв.м) житлового будинку загальною площею 517,7 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 ;
- житловий будинок пл.556,8 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 .
Відтак і збільшення на 25000 грн. суми податку, розрахованої відповідно до пп. "ґ" пп.266.7.1 п.266.7 ст.266 ПК України на 2016 рік та 2017 роки для ОСОБА_1 , є законним і обґрунтованим.
А за правилами ч.4 ст.319 Цивільного кодексу України, власність зобов'язує.
І на останнє ще слід зазначити й про те, що відповідно до приписів ст.ст.9,77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд, згідно ст.90 цього ж Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
А відповідно до ч.2 ст.77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Враховуючи вищевикладене, судова колегія приходить до висновку, що суд першої інстанції порушень норм матеріального і процесуального права при вирішенні даної справи не допустив, вірно встановив фактичні обставини справи та надав їм належної правової оцінки. Наведені ж у апеляційній скарзі доводи, правильність висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на припущеннях та невірному трактуванні норм матеріального права.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.315 КАС України, суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Отже, за таких обставин, колегія суддів апеляційного суду, діючи виключно в межах доводів апеляційної скарги, відповідно до ст.316 КАС України, залишає цю апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду 1-ї інстанції - без змін.
Керуючись ст.ст.308,310,315,316,321,322,325,329 КАС України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 12 грудня 2018 року - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови виготовлено 10.05.2019р.
Головуючий у справі
суддя-доповідач: Ю.В. Осіпов
Судді: А.В. Бойко
О.А. Шевчук