П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
13 травня 2019 р.м.ОдесаСправа № 420/5366/18
Головуючий в 1 інстанції: Тарасишина О.М.
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
доповідача - судді Турецької І.О.,
суддів - Стас Л.В., Шеметенко Л.П.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 21 листопада 2018 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправними дій щодо зменшення розміру пенсії по інвалідності та зобов'язання вчинити певні дії, -
У жовтні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (далі - ГУ ПФУ в Одеській області) в якому, з урахуванням уточнень (а.с.35-37), просив:
- визнати протиправним обмеження пенсії по інвалідності з 21.06.2018 року її максимальним розміром;
- зобов'язати здійснювати виплату пенсії по інвалідності з 21.06.2018 року без її обмеження (з урахуванням надбавок, доплат та підвищень до пенсії) максимальним розміром, а також виплатити різницю пенсії за минулий час, яка виникла внаслідок обмеження.
В обґрунтування позовних вимог заявив, що наведені дії пенсійного органу суперечать рішенню Конституційного Суду України від 20.12.2016 року № 7-рп/2016, позаяк положення Закону, які обмежують розмір пенсії, визнано такими, що не відповідають Конституції України.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 21 листопада 2018 року позов задоволено.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, виходив із того, що передбачені статтею 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» обмеження пенсій максимальним розміром, введені в дію Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24.12.2015р. №911-VIII (далі - Закон №911-VIII), де пункт 2 його Прикінцевих положень, встановив, що максимальний розмір пенсії застосовується лише до пенсій, які призначаються починаючи з 01.01.2016 року. Оскільки позивач під цю категорію осіб не підпадає, суд дійшов висновку про протиправність дій суб'єкта владних повноважень.
Понад те, суд наголосив, що рішенням Конституційного Суду України від 20.12.2016 року № 7-рп/2016 положення ч.7 ст.43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», які обмежували розмір пенсії максимальним її розміром, визнані такими, що не відповідають Конституції України, тобто є неконституційними.
Не погоджуючись з даним судовим рішенням, вважаючи, що воно ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права, ГУПФУ в Одеській просить його скасувати та ухвалити нове - про відмову в задоволенні позову.
Обґрунтування апеляційної скарги зводиться до того, що статтею 2 Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» від 08.07.2011 року №3668, максимальний розмір пенсії призначеної, зокрема, відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 року №2262-XII, не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Зазначений Закон є чинним та неконституційним не визнавався, а тому, на думку апелянта, повинен застосовуватися до спірних правовідносин.
Рішення Конституційного Суду від 20.12.2016 року № 7-рп/2016, на думку апелянта, не має відношення до даної справи, оскільки на момент його прийняття, позивач отримував пенсію за вислугу років, розмір якої не перевищував десять прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача наголошує на законності та обґрунтованості судового рішення та про безпідставність доводів апелянта, у зв'язку з чим, просить залишити рішення суду без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Ураховуючи, що відсутні клопотання від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю, суд апеляційної інстанції, відповідно до п.1 ч.1 ст.311 КАС України, розглянув справу в порядку письмового провадження.
Перевіривши правильність встановлення судом першої інстанції обставин справи та додержання норм матеріального і процесуального права, проаналізувавши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для її задоволення, зважаючи на наступне.
Установлені судом першої та апеляційної інстанцій обставини справи свідчать, що ОСОБА_1 в листопаді 2009 року був звільнений з військової служби в запас та йому була призначена пенсія за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
У серпні 2015 року позивач був призваний на військову службу по мобілізації Збройних Сил України. В 2016 році продовжив службу за контрактом, який було укладено під час дії особливого періоду.
Наказом командувача Сухопутних військ Збройних Сил України від 04.04.2018 року № 128 позивач був звільнений з військової служби в запас та наказом командира військової частини НОМЕР_1 № 97 від 15.05.2018 року виключений зі списків особового складу військового комісаріату (а.с.12).
25.05.2018 року Одеським обласним військовим комісаріатом на адресу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області було направлено подання про призначення позивачу пенсії по інвалідності (а.с.14).
Відповідно до довідки ІНФОРМАЦІЯ_1 № 61/520 від 21.05.2018 року, грошове забезпечення позивача, що підлягало врахуванню для обчислення пенсії складало:
посадовий оклад 6770,00 грн.;
оклад за військовим званням 1410,00 грн.;
надбавка за вислугу років 3681,00 грн.;
всього 5727,20 грн.
Пенсійний фонд, у зв'язку з переходом позивача на пенсію по інвалідності, розрахував її у розмірі 15 370,40 грн. (а.с.21-22), проте, почавши її виплачувати з 21.06.2018 року, обмежив розмір пенсії до 14 350,00 грн. (а.с.38).
Обмеження розміру пенсії стало підставою для звернення позивача до суду з даним позовом.
Аналіз фактичних обставин справи та законодавчих норм, що регулюють спірні правовідносини, свідчить про обґрунтованість висновку суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог.
Такого висновку суд апеляційної інстанції дійшов ураховуючи наступне.
Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини 7 статті 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24.12.2015р. №911-VIII чинній з 01.01.2016р. по 20.12.2016р., максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність. Тимчасово, у період з 01.01.2016р. по 31.12.2016р., максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10740 грн.
Рішенням Конституційного Суду України від 20.12.2016р. №7-рп/2016 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення частини 7 статті 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992р. №2262-XII, згідно з якими максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність; тимчасово, у період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10740 грн.
Згідно пункту 2 резолютивної частини цього рішення №7-рп/2016 положення частини 7 статті 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», які визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Відповідно до статті 2 Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» від 08.07.2011р. №3668-VI, в редакції Законів України від 24.12.2015р. №911-VIII, від 06.12.2016р. №1774, максимальний розмір пенсій, призначених (перерахованих) відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність. Тимчасово, по 31 грудня 2017р., максимальний розмір пенсій, призначених (перерахованих) відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» не може перевищувати 10740 грн.
Саме на приписи даної норми посилається апелянт, наполягаючи, що вона є чинною, оскільки не визнана такою, що не відповідає Конституції України.
Проте, надаючи правову оцінку даному аргументу потрібно звернути увагу на наступне.
Відповідно до пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» обмеження пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) максимальним розміром, встановленим цим Законом, не поширюється на пенсіонерів, яким пенсія (щомісячне довічне грошове утримання) призначена до набрання чинності цим Законом.
Згідно пункту 2 Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24.12.2015р. №911-VIII дія положень цього Закону щодо визначення максимального розміру пенсії застосовується до пенсій, які призначаються починаючи з 01.01.2016р.
Як встановлено матеріалами справи, позивач є пенсіонером, перебуває на обліку у ГУПФУ в Одеській області та з листопада 2009 року отримував пенсію за вислугою років на підставі Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», згодом, в межах того ж самого Закону, був переведений на пенсію по інвалідності.
Ураховуючи наявні обставини, положення вищевказаного законодавства щодо обмеження розміру пенсії не можуть розповсюджуватися на позивача.
До того ж, є правильною позиція суду першої інстанції, що частина 7 статті 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», якою було передбачено обмеження пенсій максимальним розміром, втратила чинність з часу проголошення рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016р. №7-рп/2016.
Аналогічна правова позиція щодо застосування норм права, викладена у постанові Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі №127/4267/17, яка, відповідно до ч.5 ст.242 КАС України, повинна враховуватися судом.
Отже, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції та не свідчать про неправильне застосування судом норм матеріального права.
Підсумовуючи викладене та враховуючи те, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи та вірно зазначена юридична кваліфікація встановлених фактів, колегія суддів, згідно зі ст. 316 КАС України, дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляції.
Стаття 328 КАС України встановлює право учасників справи, а також осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки на касаційне оскарження рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Водночас частина 5 вказаної статті встановлює, що не підлягають касаційному оскарженню, у тому числі судові рішення у справах незначної складності, крім випадків, якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Відповідно до п.3 ч.6 ст. 12 КАС України до справ незначної складності відносяться, зокрема, справи про оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень щодо обчислення, призначення перерахунку, здійснення, надання, пенсійних виплат.
Враховуючи, що судом апеляційної інстанції постановлено рішення у справі незначної складності, колегія суддів дійшла висновку про відсутність права у учасників справи на касаційне оскарження рішення, окрім випадків, встановлених ч.5 ст.328 КАС України.
Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області - залишити без задоволення.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 21 листопада 2018 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправними дії щодо зменшення розміру пенсії по інвалідності та зобов'язання вчинити певні дії - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення у випадках, встановлених ч.5 ст.328 КАС України.
Доповідач - суддя І.О. Турецька
суддя Л.В. Стас
суддя Л.П. Шеметенко
Повне судове рішення складено 13.05.2019 року.