13 травня 2019 року м. Дніпросправа № 1140/2771/18
Третій апеляційний адміністративний суд
у складі колегії суддів: головуючого - судді Білак С.В. (доповідач),
суддів: Малиш Н.І., Шальєвої В.А.,
перевіривши матеріали справи та апеляційну скаргу Державної фіскальної служби України на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 29 грудня 2018 року у справі №1140/2771/18 (головуючий суддя у 1 інстанції - Черниш О.А.) за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Ферентіно» до Державної фіскальної служби України про визнання рішення протиправним та зобов'язання вчинити певні дії, -
11.04.2019 року до Третього апеляційного адміністративного суду надійшла адміністративна справа №1140/2771/18 з апеляційною скаргою Державної фіскальної служби України на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 29 грудня 2018 року.
Ухвалою судді від 16.04.2019 року апеляційну скаргу Державної фіскальної служби України залишено без руху, встановлено строк для усунення виявлених недоліків апеляційної скарги протягом десяти днів з дня вручення копії ухвали про залишення апеляційної скарги без руху шляхом надіслання на адресу суду: заяви про поновлення пропущеного строку, з зазначенням інших поважних причин пропуску строку на звернення з апеляційною скаргою; документу підтверджуючого повноваження особи, що підписала довіреність на представництво інтересів апелянта представником.
11 травня 2019 року на адресу суду повернулося рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення з якого вбачається, що копія ухвали про залишення апеляційної скарги без руху від 16.04.2019 року отримана апелянтом 22.04.2019 року.
У визначений судом строк від апелянта надійшло клопотання про доручення документів на усунення недоліків апеляційної скарги, в тому числі заява про поновлення строку на апеляційне оскарження. В обґрунтування заяви зазначає, що первинну апеляційну скаргу ним подано в межах строку встановленого ст.295 КАС України, проте її було повернуто у зв'язку з несплатою судового збору. Враховуючи, що відпали обставини, які слугували підставою для повернення судового збору скаржник звернувся вдруге з апеляційною скаргою, сплативши судовий збір. Вважає, що відсутність фінансування державного органу є підставою для поновлення строку на апеляційне оскарження рішення суду.
З приводу наведеного суд зазначає, що відповідно до частини першої статті 121 Кодексу адміністративного судочинства України, суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Відмовляючи у задоволенні клопотання про поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, суд повинен в сукупності оцінити всі обставини справи, навести мотиви щодо поважності чи неповажності причин пропуску строків на апеляційне оскарження та зазначити з яких підстав подане скаржником клопотання не може бути задоволене.
При цьому, слід зазначити, що поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що оскаржує судове рішення та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій, що підтверджені належними доказами.
Колегія суддів вважає підстави вказані апелянтом у заяві про поновлення строку неповажними, з огляду на наступне.
Відповідно до ст. 295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п'ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Згідно з частиною 2 статті 295 КАС України учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Як свідчать матеріали справи, Кіровоградським окружним адміністративним судом 29.12.2018 року прийнято та складено рішення у справі №1140/2771/18. Таким чином, останнім днем строку апеляційного оскарження в даному випадку є 28.01.2019 року.
Проте, з апеляційною скаргою апелянт звернувся 01.04.2019 року, тобто з пропуском строку, передбаченого статтею 295 КАС України.
При цьому посилання скаржника на ч. 8 ст. 169 КАС України, якою передбачено можливість повторного звернення з апеляційною скаргою після її повернення безпідставними та необґрунтованими, з огляду на наступне.
Так, судом апеляційної інстанції встановлено, що первинна апеляційна скарга була повернута з огляду несплату судового збору у визначений судом строк.
Відповідно до ч. 2 ст. 44 КАС України учасники справи зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
В силу закону, поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що оскаржує судове рішення та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій, що підтверджені належними доказами.
У пункті 74 рішення Європейського Суду з прав людини «Лелас проти Хорватії» Суд звертав увагу на те, що «держава, чиї органи влади не дотримувалися своїх власних внутрішніх правил та процедур, не повинна отримувати вигоду від своїх правопорушень та уникати виконання своїх обов'язків. Іншими словами, ризик будь-якої помилки, зробленої органами державної влади, повинна нести держава, а помилки не повинні виправлятися за рахунок зацікавленої особи, особливо якщо при цьому немає жодного іншого приватного інтересу».
У справі «Рисовський проти України» Європейський Суд з прав людини «... підкреслює особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок … і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси…».
Тобто, виходячи з принципу «належного урядування», державні органи загалом, зобов'язані діяти вчасно та в належний спосіб, а держава не повинна отримувати вигоду у вигляді поновлення судами строку на оскарження судових рішень та виправляти допущені органами державної влади помилки за рахунок приватної особи, яка діяла добросовісно (у даному випадку - за рахунок платника податку у зв'язку з порушенням принципу остаточності судового рішення, прийнятого на користь такого платника податку).
Таким чином, неспроможність відповідача належним чином організувати фінансування витрат на оплату судового збору, не може бути поважною причиною пропуску строку апеляційного оскарження.
Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 19.06.2001 року у справі «Креуз проти Польщі» «право на суд» не є абсолютним, воно може обмежуватися державою різноманітними засобами, в тому числі фінансовими.
Фінансування витрат на оплату судового збору для державних органів із державного бюджету передбачено за кодом економічної класифікації 2800 «Інші поточні платежі», розмір яких щорічно затверджується відповідним кошторисом.
Після прийняття Закону про Державний бюджет України на поточний бюджетний період до затвердження в установлений законодавством термін бюджетного розпису на поточний рік в обов'язковому порядку складається тимчасовий розпис бюджету на відповідний період. Бюджетні установи складають на цей період тимчасові індивідуальні кошториси (з довідками про зміни до них у разі їх внесення).
У пункті 45 Порядку складання, розгляду, затвердження та основних вимог до виконання кошторисів бюджетних установ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2002 № 228, зазначено, що під час складання на наступний рік розписів відповідних бюджетів, кошторисів, планів асигнувань загального фонду бюджету, планів надання кредитів із загального фонду бюджету та планів спеціального фонду, планів використання бюджетних коштів (крім планів використання бюджетних коштів одержувачів) і помісячних планів використання бюджетних коштів враховуються обсяги здійснених видатків і наданих кредитів з бюджету згідно з тимчасовими розписами відповідних бюджетів та тимчасовими кошторисами, тимчасовими планами використання бюджетних коштів і тимчасовими помісячними планами використання бюджетних коштів.
З урахуванням наведеного та беручи до уваги, що особа, яка утримується за рахунок державного бюджету, має право в межах бюджетних асигнувань здійснити розподіл коштів з метою забезпечення сплати судового збору, суд вважає, що обставини, пов'язані з фінансуванням установ чи організацій з державного бюджету, відсутністю в ньому коштів, призначених для сплати судового збору тощо, не можуть бути підставою для реалізації суб'єктом владних повноважень права на апеляційне/касаційне оскарження у будь-який необмежений час після закінчення такого строку та, відповідно, підставою для поновлення зазначеного строку.
Так, у п. 40 та у п. 41 справи «Пономарьов проти України» Європейський Суд з прав людини зазначив, що «… якщо строк на ординарне апеляційне оскарження поновлений зі спливом значного періоду часу та з підстав, які видаються непереконливими, як у цій справі, де нібито складне економічне становище перешкоджало відповідачу сплатити державне мито, таке рішення може порушити принцип юридичної визначеності, так як і перегляд в порядку нагляду… Суд визнає, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Суди повинні обґрунтовувати відповідне рішення. У кожному випадку національні суди повинні встановити, чи виправдовують причини поновлення строку оскарження втручання у принцип res judicata, особливо коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів стосовно часу або підстав для поновлення строків».
Таким чином, у ситуації з пропуском строків державними органами поважними причинами пропуску строку апріорі не може виступати необхідність дотримання внутрішньої процедури виділення та погодження коштів на сплату судового збору контролюючими органами чи тимчасова відсутність таких коштів. Це пов'язано з тим, що держава має дотримуватись раніше згаданого принципу «належного урядування» та не може отримувати вигоду від порушення правил та обов'язків, встановлених нею ж.
Отже, наведені підстави для поновлення строку апеляційного оскарження є неповажними, оскільки відповідачем причини пропуску строку апеляційного оскарження обґрунтовуються лише неможливістю сплатити судовий збір одночасно з поданням апеляційної скарги у зв'язку з відсутністю фінансування.
Аналогічна правова позиція викладена, зокрема в постановах Верховного Суду від 15.05.2018 року по справі № 804/2979/17, від 26.04.2019 року 826/10619/17.
Таким чином, неналежна організація фінансування суб'єкта владних повноважень, необхідного для виконання вимог процесуального закону - КАС України, не може бути поважною причиною пропуску ним строку апеляційного оскарження. Поновлення строку апеляційного оскарження в цьому випадку є порушенням принципу остаточності судового рішення.
Отже, такі підстави (причини) для поновлення пропущеного строку апеляційного оскарження спірного судового рішення, як, зокрема відсутність фінансування в період від прийняття рішення до моменту подання апеляційної скарги, а також повторна подача апеляційної скарги, у зв'язку з поверненням апеляційної скарги не можуть бути підставами для поновлення пропущеного строку апеляційного оскарження.
Крім того слід зазначити, що посилання скаржника на те, що ним сплачено судовий збір за подачу первинної скарги був здійснений платіжним дорученням від 28.02.2019 року №426 не приймаються судом, оскільки з часу сплати судового збору до дня ухвалення рішення про повернення апеляційної скарги 07.03.2019 року, скаржником не вжито дій щодо направлення зазначеного платіжного доручення до суду апеляційної інстанції. Разом з тим, 01 березня 2019 року скаржником направлено клопотання про продовження строку на усунення недоліків апеляційної скарги з посиланням на те, що на теперішній час не можливо сплатити судовий збір у зв'язку відсутністю коштів та блокуванням рахунків апелянта.
Таким чином, на думку суду, внутрішня організація роботи щодо підготовки апеляційної скарги (належна або неналежна) не може вважатись поважною причиною пропуску процесуального строку апеляційного оскарження та, відповідно, не є доказом того, що скаржник з об'єктивних причин був позбавлений можливості подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з моменту отримання копії рішення, а навпаки, свідчить про неналежну організацію роботи на підприємстві, безвідповідальність працівників та відсутність вимогливості і контролю за підлеглими з боку адміністрації.
Відповідно до п.4 ч.1 ст.299 КАС України суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними.
Оскільки підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження зазначені скаржником у клопотанні про поновлення строку визнані судом неповажними, колегія суддів дійшла висновку про відмову у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Державної фіскальної служби України на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 29 грудня 2018 року у справі №1140/2771/18.
Керуючись статтями 299, 325, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Відмовити у задоволенні заяви Державної фіскальної служби України про поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження.
Відмовити у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Державної фіскальної служби України на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 29 грудня 2018 року у справі №1140/2771/18 за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Ферентіно» до Державної фіскальної служби України про визнання рішення протиправним та зобов'язання вчинити певні дії.
Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст ухвали складений 13 травня 2019 року.
Головуючий - суддя С.В. Білак
суддя Н.І. Малиш
суддя В.А. Шальєва