08 травня 2019 р.Справа № 2040/8276/18
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Подобайло З.Г.,
Суддів: Бартош Н.С. , Григорова А.М. ,
за участю секретаря судового засідання Ткаченко А.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Міністерства оборони України на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 10.12.2018 року, головуючий суддя І інстанції: Шевченко О.В., м. Харків, повний текст складено 10.12.18 року по справі № 2040/8276/18
за позовом ОСОБА_1
до Міністерства оборони України , ІНФОРМАЦІЯ_1
про визнання протиправним та скасування протоколу, зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Міністерства оборони України, ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якому просить суд:
- визнати протиправним та скасувати п. 26 протоколу № 73 від 13.07.2018 року рішення Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та призначенням компенсаційних сум, яким відмовлено ОСОБА_1 в призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги;
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 повторно подати висновок за формою (додаток 13 Наказу № 530) та документи до нього розпорядникові бюджетних коштів Міністерства оборони України про виплату ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їхніх сімей», в Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 975 від 25.12.2013 року та наказом Міністерства Оборони України № 530 від 14.08.2014 року;
- зобов'язати Міністерство оборони України вирішити питання про призначення та нарахування одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 відповідно до вимог Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їхніх сімей» та в Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 975 від 25.12.2013 року та наказом Міністерства оборони України № 530 від 14.08.2014 року;
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 відповідно до ст. 382 КАС України подати у 15-денний строк після набрання чинності рішення звіт про виконання судового рішення;
- зобов'язати Міністерство оборони України відповідно до ст. 382 КАС України подати у 45-денний строк після набрання чинності рішення звіт про виконання судового рішення.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 10.12.2018 року адміністративний позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано пункт 26 протоколу № 73 від 13.07.2018 року рішення Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та призначенням компенсаційних сум, яким відмовлено ОСОБА_1 в призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги. Зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_2 повторно подати висновок за формою (додаток 13 Наказу № 530) та документи до нього розпорядникові бюджетних коштів, Міністерству оборони України, про виплату ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги відповідно до вимог Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їхніх сімей», в Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 975 від 25.12.2013 року та наказом Міністерства оборони України № 530 від 14.08.2014 року. Зобов'язано Міністерство оборони України вирішити питання про призначення та нарахування одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 відповідно до вимог Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їхніх сімей», в Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 975 від 25.12.2013 року та наказом Міністерства оборони України № 530 від 14.08.2014 року.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Міністерством оборони України, подано апеляційну скаргу в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 10.12.2019 року та прийняти постанову, якою відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог повністю.
Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги, Міністерство оборони України, окрім іншого, зазначає, що позивач проходив строкову військову службу у прикордонних військах КДБ колишнього Союзу Радянських Соціалістичних Республік та являвся військовослужбовцем прикордонних військ. Скаржник зазначає, що на виконання постанови Ради Міністрів СРСР № 328-159СС від 28.03.1957 року прикордонні війська були передані до складу Комітету державної безпеки СРСР зі складу Міністерства внутрішніх справ СРСР спільним наказом (Міністерства внутрішніх справ та КДБ) № 0017/00161 від 02.04.1957 року. Пунктом 1 ч. 1 Указу Президії Верховної Ради колишнього Союзу РСР від 21.03.1989 року № 10223-Х1 «Про виведення із складу Збройних Сил СРСР прикордонних, внутрішніх і залізничних військ» прикордонні війська виведені зі складу Збройних Сил колишнього Союзу РСР. Відповідно до ч.ч.1, 3 ст. 9 Закону СРСР від 16.05.1991 року «Про органи державної безпеки в СРСР» Комітет державної безпеки СРСР (КДБ СРСР) - союзно-республіканський центральний орган державного управління СРСР. КДБ СРСР безпосередньо підпорядковані, зокрема прикордонні війська. Отже Міністерство оборони СРСР ніколи не було органом управління для прикордонних військ, керівництво якими здійснювало КДБ СРСР та підпорядкованим йому Головним управлінням Прикордонних військ. У подальшому, відповідно до п. 2 постанови Кабінету Міністрів України від 02.01.1992 року № 3 «Питання Державного комітету у справах охорони державного кордону України» встановлено, що Державний комітет у справах охорони державного кордону України є правонаступником колишнього Управління військ Західного прикордонного округу КДБ СРСР. Скаржник зазначає, що таким чином, враховуючи вимоги зазначених вище норм матеріального права, Міністерство оборони України не може бути належним відповідачем по даній справі, оскільки Міністерство оборони СРСР ніколи не було органом управління прикордонних військ КДБ СРСР, МО СРСР не здійснював розрахунків при звільненні позивача з військової служби, через що витрати, пов'язані з виплатою одноразової грошової допомоги позивачу, який проходив службу в прикордонних військах, мають здійснюватися Державною прикордонною службою. Також, вказує , що позивачу встановлено третю групу інвалідності саме в 1998 році, то при вирішенні питання щодо виплати одноразової грошової допомоги позивачу необхідно керуватися законодавством, що діяло на цей день, а саме Законом України «Про соціальний і правовий захисту військовослужбовців та членів їх сімей» (в редакції чинній на момент встановлення інвалідності 14.12.1998 року). Нормативно - правовими актами чітко визначений момент виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги - дата, що зазначена у довідці медико- соціальної експертної комісії про встановлення інвалідності, а не про підвищення групи інвалідності або про підтвердження групи інвалідності. Вище вказану правову позицію Міноборони також підтверджує лист Міністерства охорони здоров'я України від 27.04.2016 р. № 16.06-16/625-16/10515 в якому зазначено, що днем встановлення інвалідності, у розумінні підпункту 4 частини другої статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та пункту 3 Порядку №975, вважається дата проходження первинного огляду МСЕК. Дата підвищення (повторного огляду) групи інвалідності не може вважатися днем встановлення інвалідності. Також , зазначає, що позивач надав до Харківського облвійськкомату довідку МСЕК про повторний огляд від 11.12.2015 року, це означає, що станом на цю дату він вже мав групу інвалідності, тобто день виникнення права на отримання грошової допомоги настав раніше ніж 11.12.2015 року. Вважає , що позивач звільнений з військової служби до прийняття і введення в дію правової норми щодо виплати одноразової грошової допомоги у зв'язку з інвалідністю та названими правовими актами не встановлено про їх поширення на військовослужбовців, які звільнені з військової служби до їх введення в дію; на день звільнення позивача з військової служби не існувало правової норми, яка б давала право на отримання одноразової грошової допомоги; зміни, внесені до ст.41 Закону “Про загальний військовий обов'язок і військову службу” та ст.16 Закону “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”, набули чинності відповідно з 10 травня 2006 року та з 1 січня 2007 року, то ст.16 Закону України „Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”, в редакції згідно Закону від 03.11.06р. №328-У на нього не може бути поширена. Також, вважає , що позивачем пропущено встановлений Законом трирічний строк реалізації і права на отримання одноразової грошової допомоги. Як вбачається з матеріалів справи, позивачу повторно встановлено третю групу інвалідності з 01.01.2016р., а останній звернувся із заявою про виплату одноразової грошової допомоги до Харківського обласного військового комісаріату після спливу трирічного строку, що є підставою для відмови у виплаті позивачу одноразової грошової допомоги. Вищевказана правова позиція Міноборони неодноразово підтверджувалася і Верховним Судом, зокрема в постанові Верховного Суду у складі Судової палати для розгляду справ щодо захисту соціальних прав від 26 червня 2018 року по справі № 750/5074/17.
Сторони по справі повідомлені належним чином про день, час та місце судового розгляду апеляційної скарги.
Апеляційна скарга розглядається у судовому засіданні згідно приписів ст. 229 КАС України.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши, в межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) з 31.10.1985 року по 15.01.1987 року проходив військову службу у Збройних силах та з 24.03.1987 року по 06.12.1987 року приймав участь у бойових діях на території Республіки Афганістан в складі військової частини НОМЕР_2 , що підтверджується копією військового квитка Серії НОМЕР_3 від 24.10.1985 року.
Позивач має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - інвалідів війни, що підтверджується копією посвідчення Серії НОМЕР_4 , виданого 11.12.2015 року.
Як свідчать матеріали справи, під час проходження військової служби позивач отримав осколкове поранення голови, контузію головного мозку, які пов'язані з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країні, де велись бойові дії, а саме в результаті вибуху снаряду під час воєнних дій у республіці Афганістан, що підтверджується копіями свідоцтва про хворобу № 14 від 11.11.1998 року лікарняної комісії Дзержинського РВК, висновку експерта ХОБСМЕ № 921-Д від 25.05.1998 року .
Внаслідок отриманих поранень та у зв'язку з захворюванням, що пов'язане з виконанням військових обов'язків при проходженні військової служби у місцях, де велися бойові дії, позивачу 14.12.1998 року вперше встановлено ІІІ групу інвалідності, після повторного огляду з 01.01.2016 року - встановлено ІІІ групу інвалідності безстроково, що підтверджено копією довідки до акта огляду медико-соціальної експертної комісії Серії 12 ААА № 104831 від 11.12.2015 року.
Судом встановлено, що 19.12.2017 року позивач звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_1 із заявою та усіма належними додатками стосовно призначення йому виплати одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням йому інвалідності ІІІ групи у 2015 році (повторно), яка пов'язана з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велися бойові дії. Проте, ІНФОРМАЦІЯ_3 було повідомлено позивача про відсутність підстав для призначення та виплати йому одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням йому інвалідності.
Не погоджуючись із позицією Харківського ОВК позивач звернувся до Харківського окружного адміністративного суду із позовною заявою.
Так, рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 22.03.2018 року по справі № 820/1508/18 адміністративний позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії було задоволено. Визнано протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка полягає у неподанні у 15-денний строк з дня реєстрації всіх документів розпорядникові бюджетних коштів висновку щодо виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги, передбаченої Законом України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їхніх сімей”, Постановою КМУ 975 від 25.12.2013 року "Про затвердження Порядку та умов призначення і виплат одноразової грошової допомоги..." та Наказом Міністерства оборони України № 530 від 14.08.2014 р. Зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_2 подати висновок (за формою Додаток 13 Наказу № 530) та документи до нього розпорядникові бюджетних коштів Міністерства оборони України про виплату ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги, передбаченої Законом України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їхніх сімей”, Постановою КМУ 975 від 25.12.2013 року "Про затвердження Порядку та умов призначення і виплат одноразової грошової допомоги..." та Наказом Міністерства оборони України № 530 від 14.08.2014 року.
Зазначене рішення суду набрало законної сили 23.05.2018 року.
Відповідно до ч.4 ст. 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
На виконання судового рішення від 22.03.2018 року по справі № 820/1508/18 Харківським ОВК було направлено до МО України документи для вирішення питання про призначення позивачу одноразової грошової допомоги.
Як свідчать матеріали справи, рішенням Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, оформленого протоколом № 73 від 13.07.2018 року (пункт 26 протоколу) сержанту ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ) відмовлено у призначенні одноразової грошової допомоги, оскільки Міністерство оборони України не здійснювало розрахунок під час звільнення з Прикордонних військ КДБ СРСР. ОСОБА_1 29.09.1987 року звільнено зі стокової військової служби, 14.12.1998 року під час первинного огляду органами МСЕК визнано особою з інвалідністю ІІІ групи внаслідок отриманого поранення, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби, в країнах, де велися бойові дії, з 01.01.2016 року підтверджено ІІІ групу інвалідності безстроково. На день звільнення з військової служби заявник проходив службу в Прикордонних військах КГБ СРСР. Згідно з п.17 Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги, затвердженого постановою КМУ від 25.12.2013 року № 975 та п.6 ст. 16-3 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", особам, звільненим з військової служби, виплата одноразової грошової допомоги здійснюється органом державної влади, який здійснював розрахунок під час звільнення з військової служби. Крім того зазначено, згідно зі статтею 23 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” фінансове забезпечення витрат, пов'язаних з реалізацією цього Закону, здійснюється за рахунок коштів, що передбачаються в Державному бюджеті України на відповідний рік для Міністерства оборони України, розвідувальних органів України та інших центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військова формування та правоохоронні органи. Таки чином, витрати пов'язані з виплатою одноразової грошової допомоги особам, які проходили службу в прикордонних військах мають здійснюватися Державною прикордонною службою України.
Позивач, вважаючи вказане рішення МО України противоправним, звернувся з даним адміністративним позовом до суду.
Приймаючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивач проходив службу саме у Збройних силах СРСР, які на той час були підпорядковані та знаходились на фінансовому забезпеченні Міністерства оборони СРСР, правонаступником якого в подальшому стало Міністерство оборони України, то в силу ст. 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" і постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві" від 25.12.2013 № 975, обов'язок призначення та виплати позивачу одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням йому ІIІ групи інвалідності, у зв'язку з травмою, пов'язаною з виконанням обов'язків військової служби, покладений саме на Міністерство оборони України.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо часткового задоволення позову , виходячи з наступного .
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку із виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни здійснюється відповідно до Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу” № 2232-XII від 25.03.1992 року (далі - Закон України № 2232-XII).
Відповідно до статті 41 Закону України № 2232-XII виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов'язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".
Спірні правовідносини між сторонами в справі щодо порядку та підстав призначення та нарахування одноразової грошової допомоги у разі інвалідності військовослужбовців, як складової їх соціального захисту, регулюються правовими нормами Закону України від 20 грудня 1991 року №2011-XII "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі - Закон України № 2011-XII).
Відповідно до статті 1 Закону України № 2011-XII, соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом. Згідно зі статтею 1-2 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 3 Закону України № 2011-XII, дія цього Закону поширюється на військовослужбовців, які стали інвалідами внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням військової служби, чи внаслідок захворювання після звільнення їх з військової служби, пов'язаного з проходженням військової служби, та членів їх сімей, а також членів сімей військовослужбовців, які загинули, померли чи пропали безвісти.
Згідно з частиною 1 статті 16 Закону України № 2011-XII, одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.
Частиною 2 статті 16 Закону №2011-XII встановлено вичерпний перелік підстав, за наявності яких призначається і виплачується одноразова грошова допомога, зокрема, за п. 4 - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті.
При цьому розмір одноразової грошової допомоги у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності третьої групи становить суму 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб (п. “б” ч. 1 ст. 16-2 Закону України № 2011-XII).
Постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 р. № 975 (далі - Постанова № 975) затверджено Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі по тексту - Порядок). Зазначений Порядок визначає механізм призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності (далі - одноразова грошова допомога) військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - військовослужбовець, військовозобов'язаний та резервіст).
Так, згідно пункту 17 Порядку № 975, особам, звільненим з військової служби, виплата одноразової грошової допомоги здійснюється органом державної влади, який здійснював розрахунок під час звільнення з військової служби.
Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 22.03.2018 у справі № 288/349/17.
Колегія суддів звертає увагу на те , що єдиною підставою для прийняття рішення Комісією Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум про відмову в призначенні одноразової грошової допомоги є твердження щодо відсутності у позивача права на отримання вказаної допомоги через те, що особам, які звільнилися з Прикордонних військ КДБ СРСР, виплата одноразової допомоги не здійснюється Міністерством оборони України.
Так , військовий обов'язок в СРСР визначався ст. 132 Конституції СРСР як почесний обов'язок радянських громадян із зброєю в руках захищати соціалістичну Вітчизну і нести військову службу в рядах Збройних Сил СРСР. Порядок виконання цього обов'язку регулювався Законом СРСР «Про загальний військовий обов'язок» від 12.10.1967 року. Відповідно до цього закону всі чоловіки - громадяни СРСР - незалежно від расової і національної приналежності віросповідання, освіти, осілості, соціального і майнового положення зобов'язані проходити дійсну військову службу в рядах Збройних Сил СРСР.
Прикордонні війська структурно входили до складу Комітету державної безпеки СРСР (КДБ СРСР, до 1978 року - КДБ при Раді Міністрів СРСР) та були складовою частиною Збройних Сил СРСР у період з 01.09.1939 року по 21.03.1989 року.
На виконання постанови Ради Міністрів СРСР № 328-159сс від 28.03.1957 року спільним наказом МВС - КДБ СРСР № 0017/00161 від 02.04.1957 року прикордонні війська були переведені зі складу МВС СРСР до складу КДБ при РМ СРСР.
Законом СРСР від 12.10.1967 № 42 «Про загальний військовий обов'язок» у редакції, що діяла на момент проходження ОСОБА_2 військової служби, визначено, що Прикордонні війська КДБ СРСР вважалися складовою частиною Збройних Сил СРСР.
31.07.1989 року головою ВР СРСР підписаний Закон СРСР N 304-I «Про затвердження Указів Президії Верховної Ради СРСР про внесення змін і доповнень до законодавчих актів СРСР», яким затверджений Указ Президії Верховної Ради СРСР від 21.03.1989 року «Про виведення із складу Збройних Сил СРСР прикордонних, внутрішніх і залізничних військ» і з цього часу прикордонні війська СРСР входили до системи КДБ СРСР. 03.12.1991 року КДБ СРСР був ліквідований на підставі Закону Президента СРСР № 124-Н «Про реорганізацію органів державної безпеки».
Відповідно до постанови Верховної Ради України від 24.08.1991 № 1431-ХІІ «Про військові формування» підпорядковано всі військові формування, дислоковані на території республіки, Верховній Раді України. Утворено Міністерство оборони України. Уряд України приступив до створення Збройних сил України, республіканської гвардії та підрозділу охорони Верховної ради, Кабінету Міністрів України і Національного банку України.
Статтею 4 Закону України «Про правонаступництво України» від 12.09.1991 № 1543-ХІІ встановлено, що органи державної влади і управління, органи прокуратури, суди та арбітражні суди, сформовані на підставі Конституції (основного Закону) Української РСР, діють в Україні до створення органів державної влади і управління, органів прокуратури, судів та арбітражних судів на підставі нової Конституції України.
Згідно з п. 2 постанови Кабінету Міністрів України від 02..01.1992 № 3 «Питання Державного комітету у справах охорони державного кордону» установлено, що Державний комітет у справах охорони державного кордону України є правонаступником колишнього Управління військ західного прикордонного округу КДБ СРСР.
Відповідно до п. 1 Положення про Міністерство оборони України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.11.2014 № 671, Міністерство оборони України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом міністрів України.
Міністерство оборони України є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику з питань національної безпеки у воєнній сфері, сфері оборони і військового будівництва у мирний час та особливий період. Міністерство оборони України є органом військового управління, у підпорядкуванні якого перебувають Збройні Сили.
Таким чином, прикордонні війська колишнього СРСР у період часу з 01.09.1939 року по 21.03.1989 року були складовою частиною Збройних Сил СРСР.
Оскільки позивач проходив службу саме у Збройних силах СРСР, які на той час були підпорядковані та знаходились на фінансовому утриманні Міністерства оборони СРСР, правонаступником якого в подальшому стало Міністерство оборони України, перебував на обліку в органах Міністерство оборони України, колегія суддів вважає, що обов'язком Міністерства оборони в даних правовідносинах є призначення і виплата одноразової грошової допомоги військовослужбовцям, які отримали інвалідність внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва) під час виконання обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велися бойові дії в розмірі встановленому ст. 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у своїх численних постановах, зокрема, від 24 квітня 2019 року ( справа №754/5986/16-а), від 26.09.2018 (справа №760/9113/17), від 18.10.2018 (справа №820/3353/16), від 02.11.2018 (справа №825/1558/18).
З урахуванням наведеного та встановленого факту проходження позивачем у період з 24.03.87 року по 06.12.1987 року військової служби у складі військової частини Збройних Сил СРСР, які на той час були підпорядковані та знаходились на фінансовому забезпеченні Міністерства оборони СРСР, правонаступником якого в подальшому стало Міністерство оборони України, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо протиправності оскаржуваного рішення комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 13.07.2018 року .
Крім того, колегія суддів вважає за необхідне вказати на таке.
Згідно зі ст.ст. 1, 2 Угоди між державами-учасницями Співдружності Незалежних Держав про соціальні і правові гарантії військовослужбовців, осіб, звільнених з військової служби, та членів їхніх сімей, яка набула чинності для України 14.02.1992 року, встановлено, що за військовослужбовцями, особами, які звільнились з військової служби і проживають на території держав-учасниць Співдружності, а також членами їхніх сімей зберігаються права і пільги, встановлені раніше законами та іншими нормативними актами колишнього Союзу РСР. Односторонні обмеження зазначених прав і пільг військовослужбовців, осіб, звільнених з військової служби, та членів їхніх сімей не допускаються.
Держави Співдружності своїм законодавством встановлюють і забезпечують всю повноту політичних, соціально-економічних та особистих прав і свобод військовослужбовцям, особам, звільненим з військової служби, та членам їхніх сімей відповідно до норм міжнародного права і положень цієї Угоди.
Статтею 4 зазначеної Угоди передбачено, що держави-учасниці Співдружності беруть на себе зобов'язання у 1992 році розробити і прийняти взаємопогоджені законодавчі акти про соціальний захист військовослужбовців, осіб, звільнених з військової служби, та членів їхніх сімей.
Законом України "Про ратифікацію Протоколу до Угоди між державами - учасницями Співдружності Незалежних Держав про соціальні та правові гарантії військовослужбовців, осіб, звільнених з військової служби, та членів їхніх сімей від 14.02.1992 р.", від 07.06.2001 р. № 2495-ІІІ ратифіковано Протокол до Угоди між державами - учасницями Співдружності Незалежних Держав про соціальні та правові гарантії військовослужбовців, осіб, звільнених з військової служби, та членів їхніх сімей від 14.02.1992 року.
Відповідно до статті 1 даного Протоколу, на громадян, які проходили військову службу у військових частинах Збройних Сил, інших військах, військових формуваннях та органах колишнього Союзу РСР та які переведені (зараховані) на військову службу в Збройні Сили, інші війська, інші військові формування та органи держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав, при їх переїзді на постійне місце проживання з однієї Держави Співдружності до іншої поширюються права та пільги, гарантії та компенсації, встановлені законодавством та іншими нормативними правовими актами для військовослужбовців Держави Співдружності, обраної для постійного проживання.
Таким чином, наведеними вище міждержавними Угодами не встановлено порядок отримання одноразової грошової допомоги, однак, зазначеними актами гарантується кожному військовослужбовцю, який проходив військову службу у військових частинах Збройних Сил, інших військах, військових формуваннях та органах колишнього Союзу РСР, право на отримання пільг, гарантій та компенсацій на території тієї держави Співдружності, на якій він проживає.
Відтак, громадяни України мають право, гарантоване Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», на отримання одноразової грошової допомоги у зв'язку з інвалідністю внаслідок захворювань, які пов'язані із виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 27 лютого 2018 року у справа № 816/978/16.
Інших підстав для відмови позивачеві у призначенні одноразової грошової допомоги Міністерством оборони України в рішенні , оформленому пунктом 26 протоколу № 73 від 13.07.2018 року не наведено.
Враховуючи вищенаведене, те, що згідно пунктом 26 протоколу № 73 від 13.07.2018 року єдиною підставою для відмови в призначенні одноразової грошової допомоги позивачу, було те, що у позивача відсутнє право на отримання вказаної допомоги через те, що особам, які звільнилися з Прикордонних військ КДБ СРСР виплата одноразової допомоги не здійснюється Міністерством оборони України, всі інші доводи апеляційної скарги, з приводу права позивача на отримання одноразової грошової допомоги, законодавство, яке підлягає до застосування в даному випадку, відсутність документів на підтвердження причинного зв'язка захворювання позивача та інше не впливає на розгляд справи по суті. Крім того , рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 22.03.2018 року по справі № 820/1908/18, яке набрало законної сили, підтверджено право ОСОБА_1 на отримання одноразової грошової допомоги згідно статті 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та в порядку, визначеному постановою Кабінету Міністрів України № 975 від 25.12.2013 року, отже не може піддаватися сумніву та повторному перегляду в межах розгляду цього спору між сторонами.
Щодо посилання суду на постанову Верховного Суду від 26 червня 2018 у справі №750/5074/17, то необхідно зазначити, що при дослідженні змісту вказаної постанови, колегією суддів встановлено, що предметом спору у вказаній вище справі, на відміну від спору, що розглядається у цій справі, була відмова Міністерства оборони України в призначенні одноразової грошової допомоги у зв'язку з тим, що в поданих особою документах відсутні ті, які свідчать про причини та обставини поранення. Позивачем у справі №750/5074/17 є військовослужбовець, якому встановлено ІІІ групу інвалідності, яка з моменту первинного огляду та встановлення до моменту звернення з заявою про призначення одноразової грошової допомоги не змінювалась, а лише підтверджувалася при черговому проходженні медичного огляду.
Також, даною постановою Верховного Суду викладена правова позиція щодо врегулювання спірних правовідносин, що унормовані Законом України "Про соціальний захист та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" в редакції, що діяла у період з 01.01.2007р. по 01.01.2014р.
Таким чином, суд апеляційної інстанції не вбачає підстав для врахування правових висновків Верховного Суду, висловлених у постанові від 26 червня 2018 у справі №750/5074/17 при вирішенні даної справи, враховуючи, що судом касаційної інстанції прийнято судове рішення за інших обставин справи.
Доводи апелянта не спростовують правильності прийнятого судом першої інстанції рішення.
Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов'язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України виокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме - у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (див. рішення Конституційного Суду України від 6 липня 1999 року № 8-рп/99 та від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002).
Необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян, як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов'язана з ризиком для життя і здоров'я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей (див. рішення Конституційного Суду України від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002).
Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Відповідно до пунктів 21, 24 рішення у справі "Федоренко проти України" (№ 25921/02) Європейський Суд з прав людини, здійснюючи прецедентне тлумачення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції сформулював правову позицію про те, що право власності може бути "існуючим майном" або "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи "законними сподіваннями" отримання права власності. Аналогічна правова позиція сформульована Європейським судом з прав людини і в справі Стреч проти Сполучного Королівства (Stretch v. the United Kingdom № 44277/98).
У межах вироблених Європейським Судом з прав людини підходів до тлумачення поняття "майно", а саме в контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як "наявне майно", так і активи включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування стосовно ефективного здійснення свого "права власності" (пункт 74 рішення Європейського Суду з прав людини у справі Фон Мальтцан та інші проти Німеччини). Суд робить висновок, що певні законні очікування заявників підлягають правовому захисту, та формує позицію для інтерпретації вимоги як такої, що вона може вважатися "активом": вона повинна мати обґрунтовану законну підставу, якою, зокрема є чинна норма закону, тобто встановлена законом норма щодо виплат (пенсійних, заробітної плати, винагороди, допомоги) на момент дії цієї норми є "активом", на який може розраховувати громадянин як на свою власність (Maltzan (Freiherr Von) and others v. Germany № 71916/01, № 71917/01 та № 10260/02).
Відповідно до ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до ч.1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення-без змін.
Згідно зі ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, рішення або ухвалу-без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийняв законне і обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому підстав для скасування рішення суду першої інстанції не вбачається.
Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Міністерства оборони України залишити без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 10.12.2018 року по справі № 2040/8276/18 залишити без змін.
.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя (підпис)З.Г. Подобайло
Судді(підпис) (підпис) Н.С. Бартош А.М. Григоров
Повний текст постанови складено 13.05.2019 року