08 травня 2019 р.Справа № 440/33/19
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Подобайло З.Г.,
Суддів: Григорова А.М. , Бартош Н.С. ,
за участю секретаря судового засідання Ткаченко А.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 11.02.2019 року, головуючий суддя І інстанції: С.С. Сич, м. Полтава, повний текст складено 11.02.19 року по справі № 440/33/19
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Національної поліції в Полтавській області
про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
02 січня 2019 року позивач ОСОБА_1 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Національної поліції в Полтавській області /надалі - відповідач; ГУНП в Полтавській області / про: визнання протиправною бездіяльності Головного управління Національної поліції в Полтавській області щодо неналежного розгляду звернення ОСОБА_1 реєстраційний номер ФИ-8771247 від 24.11.2018; визнання протиправною бездіяльності Головного управління Національної поліції в Полтавській області щодо невжиття відповідних заходів реагування по обставинам викладеним у зверненні ОСОБА_1 . реєстраційний номер ФИ-8771247 від 24.11.2018; визнання протиправною бездіяльності Головного управління Національної поліції в Полтавській області щодо ненадання роз'яснення порядку оскарження прийнятого рішення у відповіді від 07.12.2018 за вих. №24/ФИ-596/Кц, 24/ФИ-597/Кц; зобов'язання Головного управління Національної поліції в Полтавській області повторно розглянути звернення ОСОБА_1 реєстраційний номер НОМЕР_1 від 24.11.2018 та вжиття заходів реагування з урахуванням обставин встановлених судом.
В обґрунтування позовної заяви позивачем зазначено, що 24.11.2018 через Державну установу "Урядовий контактний центр" Національної системи опрацювання звернень до органів виконавчої влади Фисун Д.Г. направив звернення реєстраційний номер НОМЕР_1 до Головного управління Національної поліції в Полтавській області, яким повідомив, що в провадженні Полтавського районного суду Полтавської області знаходиться кримінальне провадження №12014170300001197 по обвинуваченню гр. ОСОБА_2 за ч. 2 ст. 342, ч. 2 ст. 345 КК України та гр. ОСОБА_3 за ч. 2 ст. 342 КК України, справа №545/1842/15-к. Зазначив, що обвинувачена гр. ОСОБА_2 під час перебування під вартою передала своїм родичам письмові записи, можливо фізичної розправи над ОСОБА_1 , як потерпілим, надавала вказівки знімати та фотографувати ОСОБА_1 з метою переслідування та помсти. У зв'язку з вищевикладеними фактами просив захистити його, як потерпілого, від протиправних дій гр. ОСОБА_2 та гр. ОСОБА_3 , оскільки родичка гр. ОСОБА_2 погрожувала заявнику фізичною розправою через її чоловіка. Просив вжити належних заходів реагування, направлених на документування протиправних дій обвинувачених гр. ОСОБА_2 та гр. ОСОБА_3 з фіксуванням на технічні засоби з подальшим складенням відповідних адміністративних протоколів чи порушення кримінальних проваджень по факту вчинення незаконних дій вказаних осіб, які суперечать нормам чинного законодавства України, а також просив взяти стан розгляду справи №545/1842/15-к на особистий контроль для вжиття заходів реагування щодо попередження та документування протиправних дій обвинувачених з прийняттям законних рішень. По викладеним у заяві обставинам позивач просив надати змістовну відповідь з вжитими заходами реагування, направленими на недопущення протиправних дій обвинувачених гр. ОСОБА_2 та гр. ОСОБА_3 в судових засіданнях Полтавського районного суду Полтавської області. Листом Слідчого управління Головного управління Національної поліції в Полтавській області від 07.12.2018 позивача повідомлено, що заяви від 06.12.2018 зареєстровано у журналі єдиного обліку заяв і повідомлень про кримінальні правопорушення та інші події Полтавського ВП ГУНП за №36523,36524,36525 та приєднано до матеріалів кримінального провадження №1201817004002851 з правовою кваліфікацією за ч. 1 ст. 296 КК України, у якому слідчим СВ Полтавського ВП ГУНП Савельєвим Д.В. проводиться досудове розслідування. Вважаючи, що вимоги, викладені у заяві №ФИ-8771247 від 24.11.2018, відповідачем не виконано, відповідних заходів реагування по обставинам, викладеним у зверненні не вжито, ОСОБА_1 звернувся до суду з даним позовом.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 11.02.2019 року закрито провадження у справі. Роз'яснено позивачу, що даний спір належить розглядати за правилами Кримінального процесуального кодексу України.
Позивач, не погодившись з даною ухвалою суду, подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати оскаржувану ухвалу та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції. В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач зазначає, що приймаючи зазначену ухвалу суд першої інстанції дійшов до помилкових висновків, які призвели до неправильного вирішення справи, неповно з'ясував всі обставини справи, що мають значення при вирішенні спору, невірно застосував до спірних правовідносин вимоги процесуального права. Вказує, що у суду першої інстанції були відсутні підстави для закриття провадження по справі, оскільки дана справа є справою адміністративної юрисдикції.
Сторони по справі повідомлені належним чином про день, час та місце судового розгляду апеляційної скарги.
Апеляційна скарга розглядається у судовому засіданні згідно приписів ст. 229 КАС України.
Відповідно до ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, дослідивши матеріали справи у їх сукупності, ухвалу суду першої інстанції, приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з такого.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено судом апеляційної інстанції, що 24.11.2018 ОСОБА_1 направив через Урядовий контактний центр до ГУНП в Полтавській області заяву реєстраційний №ФИ-8771247, в якій зазначив, що в провадженні Полтавського районного суду Полтавської області знаходиться кримінальне провадження №12014170300001197 по обвинуваченню гр. ОСОБА_2 за ч. 2 ст. 342, ч. 2 ст. 345 КК України та гр. ОСОБА_3 за ч. 2 ст. 342 КК України, справа №545/1842/15-к. Звернув увагу на те, що обвинувачена гр. ОСОБА_2 під час перебування під вартою передала своїм родичам письмові записи, можливо фізичної розправи над ОСОБА_1 , як потерпілим, надавала вказівки знімати та фотографувати ОСОБА_1 з метою переслідування та помсти. У зв'язку з викладеним, позивач просив захистити його як потерпілого від протиправних дій обвинувачених гр. ОСОБА_2 та гр. ОСОБА_3 , адже, за твердженням позивача, родичка гр. ОСОБА_2 погрожувала ОСОБА_1 фізичною розправою через її чоловіка, а відтак позивач вважає, що є ризики нападу на нього із застосуванням психічного чи фізичного тиску з метою уникнення від відповідальності гр. ОСОБА_2 та гр. ОСОБА_3 Зазначив, що вказані протиправні дії, які мають триваючий характер, направлені на уникнення від кримінальної відповідальності гр. ОСОБА_2 та гр. ОСОБА_3 , які в судовому засіданні зривають процес, ображають постійно заявника як потерпілого, чим завдають нелюдських страждань, принижуючи честь, гідність та ділову репутацію. На вказані порушення вчинені гр. ОСОБА_2 та гр. ОСОБА_3 не вживається жодних заходів реагування зі сторони відповідних компетентних органів, адже, вказані особи, принижуючи честь, гідність та ділову репутацію ображаючи нецензурними висловами, порушують процес шляхом вчинення протиправних дій, також на адресу учасників процесу постійно лунають погрози, приниження та нецензурна лексика, яка супроводжується непристойним поводженням, що суперечить загальним нормам моралі та поведінки у судовому засіданні, що є неприпустимим фактом. Наголошує, що протиправність дій гр. ОСОБА_2 підтверджуються ухвалою Полтавського районного суду Полтавської області від 14.08.2017, в якій зазначено, що у судовому засіданні гр. ОСОБА_2 вела себе неадекватно, а саме: на адресу учасників процесу виражалась нецензурно, прокурора обливала водою. На вказану ухвалу жодним чином не здійснено належного реагування відповідними компетентними органами, що є неприпустимим фактом та ставить під сумнів ефективність проведення реформ в правоохоронних органах, які не здатні вживати заходів направлених в першу чергу на недопущення вчинення протиправних та незаконних дій. У зв'язку з викладеним, позивач просив вжити належних заходів реагування, направлених на документування протиправних дій обвинувачених гр. ОСОБА_2 та гр. ОСОБА_3 з фіксуванням на технічні засоби з подальшим складанням відповідних адміністративних протоколів чи порушення кримінальних проваджень по факту вчинення незаконних дій вказаних осіб, які суперечать нормам чинного законодавства України, взяти стан розгляду справи №545/1842/15-к на особистий контроль для вжиття заходів реагування щодо попередження та документування протиправних дій обвинувачених з прийняттям законних рішень та викладеним у заяві обставинам просив надати змістовну відповідь з вжитими заходами реагування, направленими на недопущення протиправних дій обвинувачених гр. ОСОБА_2 та гр. ОСОБА_3 в судових засіданнях Полтавського районного суду Полтавської області.
Вказане звернення ОСОБА_1 надійшло до СУ ГУНП в Полтавській області 28.11.2018.
На звернення позивача надано відповідь листом СУ ГУНП в Полтавській області від 07.12.2018, яким заявника повідомлено про те, що заяви 06.12.2018 зареєстровано до журналу єдиного обліку заяв і повідомлень про вчинені кримінальні правопорушення та інші події Полтавського ВП ГУНП за №36523, 36524, 36525 та приєднано до матеріалів кримінального провадження №12018170040002851 з правовою кваліфікацією за ч. 1 ст. 296 КК України, у якому слідчим СВ Полтавського ВП ГУНП Савельєвим Д.В. проводиться досудове розслідування.
Закриваючи провадження у справі, суд першої інстанції виходив з того, що при визначенні юрисдикції у випадку оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень має значення, в тому числі, і предмет спору. У разі, коли він виник чи пов'язаний з кримінальним провадженням, то на такі правовідносини юрисдикція адміністративних судів не поширюється.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції ,що даний спір не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, виходячи з наступного.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 20 липня 2006 року у справі "Сокуренко і Стригун проти України" вказав, що фраза "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін "судом, встановленим законом" у пункту 1 статті 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів". Суд дійшов висновку, що національний суд не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом, і, таким чином, не міг вважатися судом, "встановлений законом".
Отже, поняття "суд, встановлений законом" зводиться не лише до правової основи самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.
Судовий захист є одним із найефективніших правових засобів захисту інтересів фізичних та юридичних осіб. Неправомірні рішення, дії чи бездіяльність посадових осіб органів місцевого самоврядування, прийняті з порушенням прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, можуть бути оскаржені відповідно до частини другої статті 55 Конституції України.
Згідно з ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи (пункти 1, 2 ч. 1 ст. 4 КАС України).
Вжитий у Кодексі адміністративного судочинства України термін "суб'єкт владних повноважень" означає: орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
Згідно з ч. 1, 2 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1 - 4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю. Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
За приписами ч. 1 ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: 1) спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження; 2) спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби; 3) спорах між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень; 4) спорах, що виникають з приводу укладання, виконання, припинення, скасування чи визнання нечинними адміністративних договорів; 5) за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, коли право звернення до суду для вирішення публічно-правового спору надано такому суб'єкту законом; 6) спорах щодо правовідносин, пов'язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму; 7) спорах фізичних чи юридичних осіб із розпорядником публічної інформації щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності у частині доступу до публічної інформації; 8) спорах щодо вилучення або примусового відчуження майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності; 9) спорах щодо оскарження рішень атестаційних, конкурсних, медико-соціальних експертних комісій та інших подібних органів, рішення яких є обов'язковими для органів державної влади, органів місцевого самоврядування, інших осіб; 10) спорах щодо формування складу державних органів, органів місцевого самоврядування, обрання, призначення, звільнення їх посадових осіб; 11) спорах фізичних чи юридичних осіб щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності замовника у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України "Про особливості здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для гарантованого забезпечення потреб оборони", за винятком спорів, пов'язаних із укладенням договору з переможцем переговорної процедури закупівлі, а також зміною, розірванням і виконанням договорів про закупівлю; 12) спорах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів охорони державного кордону у справах про правопорушення, передбачені Законом України "Про відповідальність перевізників під час здійснення міжнародних пасажирських перевезень"; 13) спорах щодо оскарження рішень Національної комісії з реабілітації у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917 - 1991 років".
Отже, до юрисдикції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Згідно з п. 2 ч. 2 ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів не поширюється на справи, що мають вирішуватися в порядку кримінального судочинства.
Зі змісту позовної заяви вбачається, що предметом позову у цій справі є оскарження дій відповідача щодо ненадання належної відповіді на заяву ОСОБА_1 від 24.11.2018 (вхідний № ФИ-8771247), а також зобов'язання відповідача розглянути звернення позивача.
У свою чергу, як вбачається із змісту заяви позивача, в останній поставлено питання тяганини при розслідуванні кримінальної справи № 12014170300001197, порушеної за частинами 2, 4 статті 190 Кримінального кодексу України, по якому позивача визнано потерпілим, та необхідності створення комісії для притягнення винних осіб до відповідальності.
Відповідно до п. 14 ч. 1 ст. 92 Конституції України, судоустрій, судочинство, організація і діяльність прокуратури, органів дізнання і слідства визначаються виключно законами. Правосуддя в Україні здійснюється шляхом розгляду і вирішення справ по спорах відповідно до процесуального законодавства України.
Згідно з ч. 1 ст. 1, ч. 1 ст. 4 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України) порядок кримінального провадження на території України визначається лише кримінальним процесуальним законодавством України. Кримінальне провадження на території України здійснюється з підстав та в порядку, передбачених цим Кодексом, незалежно від місця вчинення кримінального правопорушення.
Кримінальне провадження - досудове розслідування і судове провадження, процесуальні дії у зв'язку із вчиненням діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (п. 10 ст. 3 КПК України).
Оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів досудового розслідування чи прокурора під час досудового розслідування визначено параграфом 1 глави 26 КПК України.
Так, за приписами п. 1 ч. 1 ст. 303 КПК України на досудовому провадженні можуть бути оскаржені бездіяльність слідчого, прокурора, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань після отримання заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення, у неповерненні тимчасово вилученого майна згідно з вимогами статті 169 цього Кодексу, а також у нездійсненні інших процесуальних дій, які він зобов'язаний вчинити у визначений цим Кодексом строк, - заявником, потерпілим, його представником чи законним представником, підозрюваним, його захисником чи законним представником, представником юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, володільцем тимчасово вилученого майна, іншою особою, права чи законні інтереси якої обмежуються під час досудового розслідування.
При цьому, згідно з ч. 1 ст. 306 КПК України скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора розглядаються слідчим суддею місцевого суду згідно з правилами судового розгляду, передбаченими статтями 318 - 380 цього Кодексу, з урахуванням положень цієї глави.
Отже, правовідносини, щодо розгляду заяв про вчинення кримінального правопорушення за своєю правовою природою є кримінально-процесуальними.
За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції , що спір, який виник між сторонами у справі, підлягає розгляду в порядку, передбаченому Кримінальним процесуальним кодексом України, оскільки захист прав заявника, з урахуванням обов'язковості дотримання вимог частини ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, вимагав би від адміністративного суду, до якого надійшов такий позов, перевіряти та надавати оцінку обставинам, не властивим суду адміністративної юрисдикції, дотримання відповідачем приписів, встановлених Кримінальним процесуальним кодексом України.
Відповідно до п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Європейський суд з прав людини у рішенні від 12.10.1978 року у справі "Zand v. Austria" зазначив, що словосполучення "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття "суд, встановлений законом" у частині першій статті 6 Конвенції передбачає "всю організаційну структуру судів, включно з <…> питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів <…>". З огляду на це не вважається "судом, встановленим законом" орган, який, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.
Враховуючи вимоги, наведені у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 р., Верховний Суд України неодноразово, зокрема, в постановах від 24.04.2012 р. по справі № 21-989во10, від 16.09.2015 р. по справі № 21- 1666а15, вказував на те, що спори, які стосуються перевірки правомірності дій (рішень) правоохоронних органів, вчинених (прийнятих) при досудовому розслідуванні, не відносяться до юрисдикції адміністративних судів.
Також, у рішенні Конституційного Суду України від 23.05.2001 р. № 6-рп/2001 зазначено, що захист прав і свобод людини не може бути надійним без надання їй можливості оскаржити до суду окремі процесуальні акти, дії чи бездіяльність органів дізнання, попереднього слідства і прокуратури. Але таке оскарження може здійснюватись у порядку, встановленому КПК України, оскільки діяльність посадових осіб як і діяльність суду, має свої особливості, не належить до сфери управлінської сфери.
Аналогічний висновок зроблено Конституційним Судом України у рішенні від 14.12.2011 р. № 19-рп/2011, в якому зазначено, що з метою реалізації положень статті 55 Конституції України та недопущення обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина у разі оскарження до суду рішень, дій чи бездіяльності прокурора, слідчого, органу дізнання стосовно заяв і повідомлень про вчинені або підготовлювані злочини такі скарги суди повинні розглядати аналогічно до порядку оскарження до суду рішень і дій прокурора, слідчого, органу дізнання, встановленого КПК України.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції, що спір, який виник між сторонами в цій справі підлягає розгляду в порядку, передбаченому Кримінальним процесуальним кодексом України в межах кримінального, а не адміністративного судочинства.
Відповідно до ст.3 Закону України "Про звернення громадян" заява (клопотання) - звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством їх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, народних депутатів України, депутатів місцевих рад, посадових осіб, а також висловлення думки щодо поліпшення їх діяльності.
Статтею 4 Закону України "Про звернення громадян" передбачено, що до рішень, дій (бездіяльності), які можуть бути оскаржені, належать такі у сфері управлінської діяльності, внаслідок яких: порушено права і законні інтереси чи свободи громадянина (групи громадян); створено перешкоди для здійснення громадянином його прав і законних інтересів чи свобод; незаконно покладено на громадянина які-небудь обов'язки або його незаконно притягнуто до відповідальності.
За правилами ст. 12 вказаного Закону, дія цього Закону не поширюється на порядок розгляду заяв і скарг громадян, встановлений кримінальним процесуальним, цивільно-процесуальним, трудовим законодавством, законодавством про захист економічної конкуренції, законами України "Про судоустрій і статус суддів" та "Про доступ до судових рішень", Кодексом адміністративного судочинства України", законами України "Про засади запобігання і протидії корупції", "Про виконавче провадження".
Оскільки заява ОСОБА_1 від 24.11.2018 стосується питання розслідування кримінального провадження, то вказана заява, відповідно до ст. 12 Закону України "Про звернення громадян", не підлягає розгляду в порядку, встановленому цим Законом.
Відповідно до ст. 60 Кримінального процесуального кодексу України заявником є фізична або юридична особа, яка звернулася із заявою або повідомленням про кримінальне правопорушення до органу державної влади, уповноваженого розпочати досудове розслідування, і не є потерпілим.
Частиною 2 статті 60 Кримінального процесуального кодексу України передбачено, що заявник має право отримати інформацію про закінчення досудового розслідування.
Згідно з ч.2 ст.40 КПК України слідчий уповноважений: 1) починати досудове розслідування за наявності підстав, передбачених цим Кодексом; 2) проводити слідчі (розшукові) дії та негласні слідчі (розшукові) дії у випадках, встановлених цим Кодексом; 3) доручати проведення слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій відповідним оперативним підрозділам; 5) звертатися за погодженням із прокурором до слідчого судді з клопотаннями про застосування заходів забезпечення кримінального провадження, проведення слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій; 6) повідомляти за погодженням із прокурором особі про підозру; 7) за результатами розслідування складати обвинувальний акт, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру та подавати їх прокурору на затвердження; 8) приймати процесуальні рішення у випадках, передбачених цим Кодексом, у тому числі щодо закриття кримінального провадження за наявності підстав, передбачених статтею 284 цього Кодексу; 9) здійснювати інші повноваження, передбачені цим Кодексом.
Слідчий несе відповідальність за законність та своєчасність здійснення процесуальних дій (ч.1 ст.40 КПК України).
Частиною 4 статті 40 КПК України передбачено, що слідчий зобов'язаний виконувати доручення та вказівки прокурора, які надаються у письмовій формі. Невиконання слідчим законних вказівок та доручень прокурора, наданих у порядку, передбаченому цим Кодексом, тягне за собою передбачену законом відповідальність.
Слідчий, здійснюючи свої повноваження відповідно до вимог цього Кодексу, є самостійним у своїй процесуальній діяльності, втручання в яку осіб, що не мають на те законних повноважень, забороняється.
Позивач є заявником в розумінні ст. 60 Кримінального процесуального кодексу України, який може оскаржити дії, рішення та бездіяльність слідчого або прокурора, яка полягає у невиконанні вказівок прокурора у кримінальному провадженні.
Колегія суддів зазначає, що законність процесуальних актів, дій чи бездіяльності, вчинених при здійсненні процесуальних повноважень, не може перевірятися за межами передбаченого законом процесуального контролю.
Намагання здійснити контроль за процесуальною діяльністю поза межами відповідного процесуального регулювання є протиправним втручанням у діяльність особи, наділеної в установленому порядку процесуальними правами, та є посяганням на її процесуальну незалежність.
Отже, спори, які стосуються перевірки правомірності дій (рішень) правоохоронних органів, вчинених (прийнятих) при досудовому розслідуванні не відносяться до юрисдикції адміністративних судів.
Таким чином, при визначенні юрисдикції у випадку оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень має значення, в тому числі, і предмет спору. У разі, коли він виник чи пов'язаний з кримінальним провадженням, то на такі правовідносини юрисдикція адміністративних судів не поширюється.
Такий висновок суду апеляційної інстанції узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 05.06.2018 по справі № 826/13340/15.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність правових підстав для розгляду справи в порядку адміністративного судочинства та необхідність закриття провадження на підставі пункту 1 частини 1 статті 238 КАС України.
Наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Статтею 316 КАС України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Таким чином, колегія суддів, переглянувши ухвалу суду першої інстанції, дійшла висновку, що при прийнятті рішення суд першої інстанції дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин норми процесуального права.
Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 11.02.2019 року по справі № 440/33/19 залишити без змін.
.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий суддя (підпис)З.Г. Подобайло
Судді(підпис) (підпис) А.М. Григоров Н.С. Бартош
Повний текст постанови складено 13.05.2019 року