Справа № 758/1553/18
№ апеляційного провадження: 22-ц/824/2577/2019
Головуючий у суді першої інстанції: Войтенко Т.В.
Доповідач у суді апеляційної інстанції:Семенюк Т.А.
7 травня 2019 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Головуючого судді - Семенюк Т.А.
Суддів - Кирилюк Г.М., Рейнарт І.М.,
при секретарі Осінчук Н.В.,
розглянувши в судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» на рішення Подільського районного суду міста Києва від 29 жовтня 2018 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-
У лютому 2018 року позивач звернувся до суду з позовом до відповідача про стягнення заборгованості за кредитним договором, посилаючись в обґрунтування своїх вимог на те, що 12 червня 2013 року між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 укладено договір № б/н, відповідно до умов якого відповідач отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок.
Зазначив, що Банк свої зобов'язання виконав, проте відповідач, в супереч умовам договору, свої зобов'язання щодо погашення кредитної заборгованості належним чином не виконує, внаслідок чого станом на 31 грудня 2017 року утворилась заборгованість в розмірі 117 170,42 грн., яка складається з: 8 862,97 грн. заборгованості за кредитом, 104 274,12 грн. заборгованості по процентам за користування кредитом, 4033,33 грн. заборгованості за пенею та комісією.
У зв'язку із викладеним просив суд стягнути з відповідача на користь Банку 117 170,42 грн. заборгованості за кредитом та 1 762,00 грн. судового збору.
Рішенням Подільського районного суду міста Києва від 29 жовтня 2018 року у позові відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду, представник АТ КБ «ПриватБанк» подала апеляційну скаргу, в якій просить рішення скасувати та ухвалити нове про задоволення заяви, вважаючи, що судом порушено норми матеріального та процесуального права, не враховано обставини, які мають суттєве значення для справи.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, доводи апеляційної скарги, заперечення, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду та матеріали справи в межах апеляційного оскарження, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково.
З матеріалів справи вбачається, що 12 червня 2013 року між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 укладено договір № б/н, відповідно до умов якого відповідач отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок зі сплатою відсотків за користування кредитом на суму залишку заборгованості.
Відповідач підтвердив свою згоду на те, що його заява разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг та Тарифами банку складає договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві.
Відповідно до п. 2.1.1.5.5 Умов та правил надання банківських послуг, позичальник зобов'язується погашати заборгованість за кредитом, відсотками за його використання за перевитрати платіжного ліміту, а також сплачувати комісії на умовах, передбачених договором.
Власник картрахунку зобов'язаний слідкувати за витратами коштів в межах платіжного ліміту з метою запобігання виникнення овердрафту, згідно п. 2.1.1.5.7 Договору.
Судом встановлено, що позивач свої зобов'язання за договором про надання банківських послуг виконав в повному обсязі, а саме надав відповідачу можливість розпоряджатися кредитними коштами на умовах передбачених договором та в межах встановленого кредитного ліміту.
Також судом встановлено, що відповідач систематично не виконував взяті на себе за кредитним договором зобов'язання щодо своєчасного та у повному обсязі погашення кредиту, відсотків за його користування, внаслідок чого за відповідачем рахується заборгованість у розмірі 8 862,97 грн. заборгованості за кредитом, 104274,12 грн. заборгованості по процентам за користування кредитом, 4033,33 грн. заборгованості за пенею та комісією.
Договором передбачено порядок та умови погашення кредиту, погашення заборгованості по кредиту, сплата нарахованих за період користування кредитом відсотків, комісії за користування кредитом та інших витрат.
За приписами ч. 1, ч. 2 ст. 639 ЦК України, договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.
Згідно з ч. 1 ст. 1054 ЦК України, кредитодавець зобов'язується за кредитним договором надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
За ч. 2 ст. 1054 та ч. 2 ст. 1050 ЦК України, наслідками порушення боржником зобов'язання щодо повернення чергової частини суми кредиту є право заявника достроково вимагати повернення всієї суми кредиту.
Згідно з ч. 1 ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Статтею 530 ЦК України визначено, що, якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.
Згідно з п. 1.1.7.12. Умов та правил надання банківських послуг договір діє протягом 12 місяців з моменту підписання. Якщо протягом цього строку жодна зі сторін не проінформує іншу сторону про припинення дії договору, він автоматично пролонгується на такий же строк.
За ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.
Відповідно до ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Згідно зі ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Частиною 1 ст. 625 ЦК України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Відповідно до статті 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Статтею 257 ЦК України встановлено загальну позовну давність тривалістю у три роки.
Початок перебігу позовної давності пов'язується не стільки зі строком дії (припиненням дії) договору, скільки з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (ст. 261 ЦК України).
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позовну заяву подано з пропуском трирічного строку позовної давності, встановленого ст. 257 ЦК України.
Проте, з таким висновком суду погодитись не можна.
Як вбачається з матеріалів справи, картка № НОМЕР_1 була видана ОСОБА_1 12 червня 2013 року зі строком дії до 31 грудня 2016 року.
У цій справі сторони погодили, що строк дії договору відповідає строку дії картки.
З матеріалів справи вбачається, що відповідачу Банком надано кошти у виконання вимог кредитного договору від 12 червня 2013 року.
Також судом встановлено, що відповідач систематично не виконував взяті на себе за кредитним договором зобов'язання щодо своєчасного та у повному обсязі погашення кредиту, відсотків за його користування, внаслідок чого за відповідачем рахується заборгованість у розмірі 8 862,97 грн. заборгованості за кредитом, 104274,12 грн. заборгованості по процентам за користування кредитом, 4033,33 грн. заборгованості за пенею та комісією.
Доказів на спростування наданого позивачем розрахунку відповідачем суду не надано.
Разом з цим, колегія суддів не погоджується з розміром відсотків, нарахованих за користування кредитними коштами, які зазначені у розрахунку заборгованості.
Як вбачається з матеріалів справи, сторони при укладанні договору досягли домовленості про розмір відсотків за користування кредитними коштами у 30 %.
Оскільки позивачем не надано належних та допустимих доказів про повідомлення ОСОБА_1 про зміну розміру процентів, а встановлений договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшений кредитором в односторонньому порядку, застосуванню підлягає ставка у розмірі 30%.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 12 червня 2013 року отримав кредитну картку з терміном дії до грудня 2016 року.
Згідно правового висновку Великої Палати Верховного Суду міститься у постанові від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц (провадження № 14-318цс18), право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з ч.2 ст.1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені ч.2 ст.625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Аналогічні висновки містяться у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року (провадження № 14-10цс18) та від 04 липня 2018 року (провадження № 14-154цс18).
З матеріалів справи вбачається, що проценти (30%) за користування кредитом почали відраховуватись з 28 лютого 2014 року по 31 грудня 2016 року, перевіривши розрахунок позивача щодо відсотків, колегія суддів встановила, що за вказаний період 30% складають 7554 грн. 16 коп.
З урахуванням сплачених відповідачем 414,80 грн. на погашення відсотків за кредитним договором, стягненню на користь Банку підлягають відсотки у розмірі 7139 грн. 36 коп.
Відповідно до статті 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (частина друга статті 549 ЦК України). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (частина третя статті 549 ЦК України).
За положеннями статті 61 Конституції України, ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.
Враховуючи викладене та відповідно до статті 549 ЦК України, штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування за одне й те саме порушення - строків виконання грошових зобов'язань за кредитним договором свідчить про недотримання положень, закріплених у статті 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення.
Такий же висновок застосування норм матеріального права викладено в постанові Верховного Суду України від 21 жовтня 2015 року в справі № 6-2003ц15.
Положення пунктів 22, 23 статті 1, статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» з подальшими змінами у взаємозв'язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.
Відповідно до пункту 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи,договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача, тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на кредитного договору тощо).
Встановивши в кредитному договорі сплату щомісячної комісії за обслуговування кредиту, Банком не зазначаються, які саме послуги за вказану комісію надаються позичальнику
При цьому нарахування комісії за послуги, що супроводжують кредит, а саме за компенсацію сукупних послуг банку за рахунок позивача, що є незаконним.
Зазначене узгоджується з правовою позицією ВСУ від 16 листопада 2016 року у справі № 6-1746цс16.
Відповідно до частини третьої ст. 549 ЦК України, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Разом з тим, комісія в розумінні Умов та Правил надання банківських послуг є винагорода, яка сплачується позичальником на користь банку за надані останнім послуги пов'язані з обслуговуванням клієнта.
Таким чином, пеня, як вид забезпечення виконання зобов'язання та комісія, як винагорода за надані послуги, не є тотожними поняттями, оскільки відрізняються за своєю правовою природою.
Однак, позивачем в позовній заяві, зокрема в прохальній її частині вимагається до стягнення з відповідача 4033,33 грн. заборгованості за пенею та комісією. При цьому, позивачем не розмежовано, який саме розмір пені вимагається ним до стягнення та за який саме період він виник, а також не зазначено яка сума комісії нарахована позивачем та за які саме послуги банку.
Таким чином, позовні вимоги в частині стягнення заборгованості за пенею та комісією задоволенню не підлягають у зв'язку з їх недоведеністю.
Оскільки наявними в матеріалах справи письмовими доказами підтверджується факт укладення між сторонами договору, отримання кредитної картки, користування нею та факт існування за відповідачем заборгованості внаслідок неналежного виконання ним своїх обов'язків по сплаті кредиту, стягненню з відповідача на користь позивача підлягає стягненню тіло кредиту у розмірі 8 862,97 грн., відсотки за користування кредитом у розмірі 7139 грн. 36 коп.
Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з прийняттям постанови про часткове задоволення позовних вимог ПАТ КБ «ПриватБанк».
На підставі ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивачів підлягає стягненню судовий збір у розмірі 601 грн. 72 коп.
Керуючись ст.ст. ст.ст. 367, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» задовольнити частково.
Рішення Подільського районного суду міста Києва від 29 жовтня 2018 року скасувати та прийняти постанову наступного змісту.
Позов Публічного акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором б/н від 12 червня 2013 року у розмірі 16002,33 грн. та судові витрати у розмірі 601 грн. 72 коп.
Постанова набирає чинності з моменту її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Повний текст постанови складено 11 травня 2019 року.
Головуючий
Судді