25 квітня 2019 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду в складі:
головуючого-судді ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3
за участю секретарів ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6
прокурорів ОСОБА_7 , ОСОБА_8
потерпілої ОСОБА_9
представника потерпілої ОСОБА_10
обвинуваченого ОСОБА_11
захисника ОСОБА_12
захисника розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві апеляційні скарги представника ОСОБА_10 в інтересах потерпілої ОСОБА_9 , та захисника ОСОБА_12 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_11 на вирок Дарницького районного суду м. Києва від 08 червня 2017 року у кримінальному провадженні, яке внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12015100020006396 за обвинуваченням:
ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який проживає за адресою: АДРЕСА_1 , та зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судимого
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України,
Вироком Дарницького районного суду м. Києва від 08.06.2017 ОСОБА_11 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України, та йому призначено покарання у виді 2 років позбавлення волі, без позбавлення права керування транспортними засобами.
На підставі ст. 75 КК України, ОСОБА_11 звільнено від відбування покарання з випробуванням, з іспитовим строком на 1 рік, з покладенням на нього обов'язків, передбачених ч. 1, п. 2 ч. 2 ст. 76 КК України.
Цивільний позов потерпілої ОСОБА_9 до ОСОБА_11 про стягнення матеріальної та моральної шкоди задоволено частково: стягнуто з ОСОБА_11 на користь ОСОБА_9 30 000 грн. у рахунок відшкодування моральної шкоди, та 3000 грн. витрат на правову допомогу.
Цивільний позов потерпілої ОСОБА_9 до ОСОБА_11 про відшкодування матеріальної шкоди залишено без розгляду.
В іншій частині цивільного позову потерпілої ОСОБА_9 до ОСОБА_11 відмовлено.
Вироком суду першої інстанції вирішено питання про речові докази та процесуальні витрати.
Вироком суду першої інстанції ОСОБА_11 визнаний винуватим у порушенні правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило потерпілому тілесні ушкодження середньої тяжкості, з правовою кваліфікацією таких дій за ч. 1 ст. 286 КК України, за таких обставин.
ОСОБА_11 21.07.2015 приблизно о 18 годин 00 хвилин, керуючи технічно справним автомобілем "Volkswagen Colf", державний номер НОМЕР_1 , рухаючись проїзною частиною вул. Анни Ахматової в м. Києві, допустив порушення вимог п.п. 10.1, 16.6 "Правил дорожнього руху України", затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 р. №1306 (далі - Правил), а саме: п. 10.1 Правил, у відповідності до яких, перед початком руху, перестроюванням та будь-якою зміною напрямку руху водій повинен переконатися, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху; п. 16.6 Правил, відповідно до яких, повертаючи ліворуч або розвертаючись при зеленому сигналі основного світлофора, водій нерейкового транспортного засобу зобов'язаний дати дорогу трамваю попутного напрямку, а також транспортним засобам, що рухаються в зустрічному напрямку прямо або повертають праворуч. Цим правилом повинні керуватися між собою і водії трамваїв.
Порушення вищевказаних вимог Правил з боку водія ОСОБА_11 виразилось в тому, що він, керуючи вищевказаним транспортним засобом, рухаючись проїзною частиною вул. А. Ахматової, зі сторони проспекту Григоренка в напрямку вул. Дніпровська Набережна, на перехресті з вул. Урлівською в м. Києві, проявив неуважність та під час виконання маневру повороту ліворуч, при зеленому сигналі основного світлофора, виїхав на зустрічний напрямок руху, при цьому не переконався, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху, внаслідок цього не надав дорогу транспортному засобу "Hyundai Grandeur", державний номер НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_13 , яка рухалась прямо в зустрічному напрямку проїзної частини вул. А. Ахматової, чим створив водію аварійну обстановку.
Таким чином, водій ОСОБА_9 не мала технічної можливості запобігти зіткненню шляхом застосування екстреного гальмування. В ситуації, що склалася на дорозі перед дорожньо-транспортною пригодою, водій автомобіля "Volkswagen Colf", державний номер НОМЕР_1 , ОСОБА_11 мав технічну можливість уникнути зіткнення з автомобілем "Hyundai Grandeur", державний номер НОМЕР_2 , шляхом виконання пунктів 10.1, 16,6 Правил.
Порушення Правил водієм ОСОБА_11 знаходяться в причинно-наслідковому зв'язку з наслідками дорожньо-транспортної пригоди, а саме заподіянням водію автомобіля "Hyundai Grandeur", державний номер НОМЕР_2 , ОСОБА_9 тілесних ушкоджень середньої тяжкості, які виразилися у вигляді закритої травми лівого передпліччя; перелому голівки лівої променевої кістки (з невеликим зміщенням уламків); крайового відриву від шилоподібного виростку лівої ліктьової кістки.
Не погодившись з вказаним вироком суду першої інстанції, представник ОСОБА_10 , який діє в інтересах потерпілої ОСОБА_9 , подав апеляційну скаргу, в якій просив вирок суду першої інстанції скасувати, та ухвалити новий вирок, яким призначити ОСОБА_11 покарання без застосування положень ст. 75 КК України, з додатковим покаранням у виді позбавленням права керувати транспортними засобами строком на три роки, та задовольнити цивільний позов ОСОБА_9 до ОСОБА_11 у повному обсязі, стягнувши з ОСОБА_11 на користь ОСОБА_9 555 062,55 грн. у рахунок відшкодування матеріальної шкоди, та 100 000 грн. моральної шкоди.
Обгрунтовуючи доводи апеляційної скарги, представник потерпілої зазначав, що, призначаючи обвинуваченому покарання, суд першої інстанції не врахував характер та ступінь тяжкості вчиненого ОСОБА_11 кримінального правопорушення, невизнання обвинуваченим винуватості у вчиненому, та те, що він не відшкодував завдані потерпілій збитки та не розкаявся у вчиненому кримінальному правопорушенні, унаслідок чого, за відсутності обставин, які пом'якшують покарання, суд першої інстанції безпідставно звільнив обвинуваченого від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком, та не призначив йому додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами на певний строк.
Крім того, залишаючи без розгляду цивільний позов потерпілої до обвинуваченого про відшкодування матеріальної шкоди, суд першої інстанції не взяв до уваги звіт №96/11/15 про оцінку вартості збитку, завданого власнику пошкодженого транспортного засобу, в якому визначено об'єктивний розмір заподіяної ОСОБА_11 матеріальної шкоди, а тому дійшов помилкового висновку, що потерпілою не доведено вартість матеріальної шкоди.
Не врахувавши глибину та тяжкість завданих ОСОБА_11 для потерпілої моральних страждань, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про часткове задоволення позовних вимог про відшкодування моральної шкоди.
Від захисника ОСОБА_12 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_11 надійшли заперечення на апеляційну скаргу представника потерпілої, в яких він зазначав, що посилання апелянта на можливість ОСОБА_11 продовжувати створювати загрозу іншим учасникам дорожнього руху, є припущенням, а твердження апелянта про необхідність стягнення з обвинуваченого на користь ОСОБА_9 100 000 гривень моральної шкоди - не доведені належними доказами.
Крім того, зазначав про безпідставне стягнення з обвинуваченого на користь ОСОБА_9 витрат на правову допомогу, оскільки з долучених до цивільного позову договору та квитанцій не вбачається, протягом якого часу, у які дні та в якому обсязі їй надавалась правова допомога.
Також на вирок суду першої інстанції надійшла апеляційна скарга захисника ОСОБА_12 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_11 , в якій він просив вирок суду першої інстанції скасувати, та закрити кримінальне провадження у зв'язку з відсутністю у діях ОСОБА_11 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України, посилаючись на неповноту судового розгляду, та невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, оскільки у вироку суду не вказано, чому суд взяв до уваги одні докази й відкинув інші, а висновки суду першої інстанції містять істотні суперечності.
Апелянт посилався на те, що висновки суду першої інстанції про винуватість ОСОБА_11 у вчиненому кримінальному правопорушенні грунтуються лише на неправдивих показаннях свідка ОСОБА_14 та даних висновку експерта ОСОБА_15 , який складений без дослідження усіх матеріалів досудового розслідування, без урахування показань обвинуваченого та свідка ОСОБА_16 .
Зокрема, показання свідка ОСОБА_14 , який не був присутній на місці дорожньо-транспортної пригоди, та є давнім знайомим потерпілої ОСОБА_9 , що свідчить про його упередженість, мають суттєві розбіжності з показаннями інших учасників, а тому є недопустимим доказом та не можуть бути покладені в основу обвинувального вироку. Суд першої інстанції не взяв до уваги надані стороною захисту фотокартки, з яких убачається, що свідок ОСОБА_14 з'явився на місці дорожньо-транспортної пригоди значно пізніше за часом після зіткнення транспортних засобів. Вказаний свідок відсутній і у даних складеного працівниками поліції протоколу на місці дорожньо-транспортної пригоди.
Крім того, суд першої інстанції не взяв до уваги показання свідка ОСОБА_16 , який під час допиту у суді першої інстанції зазначив, що водій ОСОБА_11 рухався на зелений сигнал світлофора. Такі показання узгоджуються із поясненнями ОСОБА_11 щодо обставин дорожньо-транспортної пригоди, та висновком судового експерта ОСОБА_17 №0145 від 20 січня 2016 року, у відповідності до даних якого, причиною виникнення дорожньо-транспортної пригоди є дії водія ОСОБА_9 , які не відповідали вимогам п. 8.7.3 "е" та п. 8.10 Правил, та з технічної точки хору, перебували у причинному зв'язку із настанням дорожньо-транспортної пригоди. Наведені показання обвинуваченого ОСОБА_11 , свідка ОСОБА_16 та дані висновку автотехнічної експертизи №0145 від 20 січня 2016 року, не спростовані у судовому засіданні.
Однак показання допитаного у судового засіданні експерта ОСОБА_17 не відображені у вироку суду, а показання свідка ОСОБА_16 у вироку викладені невірно, що підтверджується даними аудіозапису судового засідання.
За наявності у матеріалах справи двох протилежних висновків експертиз, суд першої інстанції двічі відхилив клопотання сторони захисту про призначення додаткової судової автотехнічної експертизи.
На думку апелянта, та обставина, що експерт ОСОБА_17 провів експертне дослідження на підставі не завірених належним чином фотознімків, не свідчить про недопустимість висновку автотехнічної експертизи, оскільки експертом проведено дослідження на підставі копій наявних у матеріалах справи документів, достовірність яких не спростована стороною обвинувачення у судовому засіданні.
Крім того, апелянт посилався на наявність у вироку суду першої інстанції значної кількості технічних помилок, що на його думку, свідчить про неповний виклад обставин кримінального провадження.
Також захисник обвинуваченого у апеляційній скарзі зазначав про невідповідність обвинувального акту вимогам ст. 291 КПК України, у зв'язку з чим він підлягав поверненню прокурору, оскільки обвинувальний акт складено 17.11.2015, у той час як ще 17.11.2015, 18.11.2015 та 19.11.2015 слідчим проводилися слідчі дії.
Крім того, у обвинувальному акті невірно викладено фактичні обставини кримінального правопорушення, невірно зазначено місце роботи обвинуваченого ОСОБА_18 , незрозуміло вказано дату народження потерпілої ОСОБА_9 , а реєстр матеріалів досудового розслідування не містить відомостей про допуск до участі у кримінальному провадженні захисника ОСОБА_12 .
Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 08.11.2017 задоволено клопотання захисника ОСОБА_12 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_11 , та у кримінальному провадженні стосовно ОСОБА_11 призначено додаткову судову автотехнічну експертизу, проведення якої доручено експертам Київського науково дослідного інституту судових експертиз.
Заслухавши суддю-доповідача щодо змісту оскарженого вироку та доводів, викладених у апеляційних скаргах представника потерпілої та захисника обвинуваченого, вислухавши доводи потерпілої ОСОБА_9 та її представника ОСОБА_10 , які підтримали апеляційну скаргу представника ОСОБА_10 в інтересах потерпілої ОСОБА_9 та заперечували проти задоволення апеляційної скарги захисника ОСОБА_12 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_11 ; доводи обвинуваченого ОСОБА_11 та його захисника ОСОБА_12 , які підтримали апеляційну скаргу, подану захисником обвинуваченого, та заперечували проти апеляційної скарги представника потерпілої, думку прокурора ОСОБА_7 , який підтримав апеляційну скаргу представника ОСОБА_10 в інтересах потерпілої ОСОБА_9 та заперечував проти задоволення апеляційної скарги захисника ОСОБА_12 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_11 ; повторно дослідивши обставини, встановлені під час кримінального провадження, зокрема допитавши обвинуваченого, потерпілу, експертів ОСОБА_19 та ОСОБА_20 , дослідивши документи; провівши судові дебати, надавши обвинуваченому ОСОБА_11 останнє слово, вивчивши і перевіривши матеріали судового провадження, обговоривши та обміркувавши доводи апелянтів, колегія суддів апеляційної інстанції уважає апеляційні скарги представника потерпілої та захисника обвинуваченого такими, що підлягають залишенню без задоволення, з таких підстав.
Відповідно до частини 1 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Об'єктивна сторона складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України, включає такі обов'язкові ознаки: діяння, обстановку, наслідки та причинний зв'язок між діянням і наслідками.
Діяння полягає у порушенні правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту, яке може вчинятися шляхом дії або бездіяльності і полягати у: вчиненні дій, які заборонені правилами; невиконанні дій, які особа може і зобов'язана вчинити відповідно до вимог правил безпеки руху й експлуатації транспорту. Діяння при вчиненні цього злочину завжди пов'язане з недотриманням вимог відповідних нормативних актів - правил безпеки руху та експлуатації транспортних засобів.
Причинний зв'язок між діянням і наслідками має місце тоді, коли порушення правил безпеки руху або експлуатації транспорту, допущене винним, закономірно, з необхідністю тягне за собою наслідки, передбачені ст. 286 КК України.
Суб'єктивна сторона злочину визначається ставленням винного до наслідків і в цілому характеризується необережною виною.
Висновки суду першої інстанції про доведеність висунутого ОСОБА_11 обвинувачення, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення, форми вини і мотивів кримінального правопорушення, та про юридичну кваліфікацію дій обвинуваченого ОСОБА_11 за ч. 1 ст. 286 КК України, колегія суддів апеляційного суду вважає обгрунтованими, оскільки вони відповідають фактичним обставинам кримінального провадження, підтверджуються зібраними, перевіреними та належно оціненими судом першої інстанції доказами.
Показаннями потерпілої ОСОБА_9 , яка пояснила, що 21.07.2015 близько 18-00 год., вона їхала додому по вул. А.Ахматової в крайній лівій смузі. Під'їжджаючи до перехрестя на зелений сигнал світлофору, вона продовжила рух, коли несподівано зліва виїхав автомобіль під керуванням ОСОБА_11 . Вона намагалась уникнути зіткнення, однак уникнути удару не вдалося. Вона втратила свідомість, а коли прийшла до тями, відчувала головний біль та біль в руці. Коли вийшла з автомобіля, до неї підійшов чоловік, який повідомив, що бачив обставини дорожньо-транспортної пригоди. У результаті дорожньо-транспортної пригоди пошкоджено її передню частину автомобіля, та передню праву частину автомобіля, яким керував ОСОБА_11 .
Показаннями допитаного судом свідка ОСОБА_14 , у відповідності до яких, 21.07.2015, рухаючись по вул. А.Ахматової, він зупинив автомобіль біля зупинки громадського транспорту та зайшов у двір на вул. Урлівській. Повернувшись до свого автомобіля, він бачив, як на перехресті вулиць вул. Ахматової та Урлівської по головній дорозі на зелений сигнал світлофора рухався автомобіль "Хюндай", у той час по вул. Урлівській був увімкнений червоний сигнал світлофору. Зіткнення відбулось передньою частиною автомобіля "Хюндай" з боковою частиною правої сторони "Фольксваген", який рухався по вул. Урлівській.
Показаннями свідка ОСОБА_16 , згідно яких, влітку 2015 року на перехресті Ахматової та Урлівської він спілкувався із знайомим, і в цей час почув удар автомобілів, який стався приблизно на відстані 40-50 м від нього. Автомобіль "Фольксваген" білого кольору рухався по вул. Урлівській, у той час як по вул. Ахматової рухався автомобіль Хюндай чорного кольору. Свідок зазначав, що коли перевів погляд на світлофор, то по вул. Урлівській горів зелений сигнал.
Показаннями допитаного судом першої інстанції експерта Науково-дослідного експертно-криміналістисного центру при ГУМВС України в м. Києві ОСОБА_15 , яка пояснила, що висновок автотехнічної експертизи №624ат від 06.11.2015 підтримує в повному обсязі. Експертне дослідження проведено на підставі постанови слідчого про призначення експертизи з вихідними даними та матеріали кримінального провадження. У ситуації, що виникла перед дорожньо-транспортною пригодою, водій ОСОБА_11 повинен був керуватися пунктами 10.1., 16.6 Правил, та мав технічну можливість уникнути дорожньо-транспортну пригоду.
Крім того, винуватість обвинуваченого ОСОБА_11 у вчиненні кримінального правопорушення підтверджується даними протоколу огляду місця дорожньо-транспортної пригоди від 21.03.2015, у ході якого, старшим слідчим СВ Голосіївського РУ ГУ МВС України у м. Києві ОСОБА_21 , за участю понятих ОСОБА_22 та ОСОБА_23 проведено огляд зіткнення транспортних засобів, у ході якого встановлено, що місце дорожньо-транспортної події розташовано на перехресті вулиць Ахматової та Урлівської у м. Києві, проїзна частина горизонтальна, асфальтована, покриття сухе, чисте. Дорожнє покриття призначене для руху у двох напрямках, з трьома смугами руху. Дорожня розмітка та дорожні знаки згідно схеми дорожньо-транспортної пригоди. Рух на вказаній ділянці регулюється автоматичним світлофором. У автомобіля "Фольксваген", державний номер НОМЕР_3 , виявлено деформацію передньої та лівої частини у вигляді вм'ятин, подряпин, відломів частин, пошкодження капоту та тріщини лобового скла. У автомобіля "Хюндай", державний номер НОМЕР_2 виявлено деформацію правої частини у виді вм'ятин, подряпин, відлому частин, пошкодження правого переднього скла дверей (т. 1 а.с.к.п. 114-121).
Даними схеми дорожньо-транспортної пригоди від 21.07.2015, на якій зображено місце розташування транспортних засобів "Фольксваген", державний номер НОМЕР_3 та "Хюндай", державний номер НОМЕР_2 . (т. 1 а.с.к.п. 122).
Даними висновку судово-медичної експертизи № 1810/е від 22.09.2015, згідно якого, при судово-медичному дослідженні ОСОБА_9 виявлені наступні ушкодження: закрита травма лівого передпліччя - садно у ділянці лівого передпліччя (без уточнення точної анатомічної локалізації та опису морфології); перелом голівки лівої променевої кістки (з невеликим зміщенням уламків); крайовий відрив від шилоподібного відростку лівої ліктьової кістки.
Характер та морфологія виявленого тілесного ушкодження, відомі часові дані та обставини події, дозволяють стверджувати про те, що вказане тілесне ушкодження утворилося від дії (за рахунок ударної дії тупих твердих предметів) строк, вказаний у описовій частині Постанови, тобто, 21.07.2015, у різних фазах дорожньо-транспортної пригоди - травма водія автомобіля, що рухався, під час його зіткнення з перешкодою.
Відновлення порушеної анатомічної цілісності кісток лівого передпліччя та початок відновлення порушеної функції лівої руки у даному випадку потребує строк понад 21 добу (у звичайному клінічному перебігу). Вказані строки віддзеркалюють тривалість розладу здоров'я, як загальноприйнятого судово-медичного критерію визначення ступеню тяжкості. Саме тому, виявлене тілесне ушкодження, відноситься до тілесного ушкодження середнього ступеню тяжкості, що спричинило тривалий розлад здоров'я, відповідно п. п. 2.2.1"в" та 4.6. "Правил".
Діагнози, які встановлені ОСОБА_9 під час її звернення 21.07.2015 за медичною допомогою - "закрита черепно-мозкова травма; закрита травма грудної клітки" достатнім обсягом об'єктивних клінічних даних не підтверджений (відсутність морфологічного опису стану м'яких тканин грудної клітки та опису функціональних порушень органів грудної клітки; відсутність опису функціональних порушень головного мозку та опису стану м'яких тканин у ділянці голови), тому, відповідно п. 4.6 та п. 4.13.1 "Правил", слід утриматися від їх судово-медичної оцінки (том 1, а.с.к.п. 128-131).
Даними протоколу проведення слідчого експерименту від 12.10.2015, зі схемою до нього, проведеного слідчим за участю ОСОБА_11 та понятих, з метою перевірки раніше наданих показань свідка ОСОБА_11 щодо обставин дорожньо-транспортної пригоди 21.07.2015 на перехресті вул. А.Ахматової та вул. Урлівської ( том 1, а.с.к.п. 135-139).
Даними протоколу проведення слідчого експеременту від 13.10.2015, зі схемою до нього, проведеного слідчим за участю ОСОБА_9 та понятих, з метою перевірки раніше наданих показань ОСОБА_9 щодо обставин дорожньо-транспортної пригоди 21.07.2015 на перехресті вул. А.Ахматової та вул. Урлівської ( том 1, а.с.к.п. 140-144).
Даними висновку автотехнічної експертизи Науково-дослідного експертно - криміналістичного центру при ГУМВС України в м. Києві від 05.11.2015 року №529АТ, у відповідності до якого, місце зіткнення автомобіля "Хюндай", державний номер НОМЕР_2 та автомобіля "Фольксваген", державний номер НОМЕР_3 знаходиться перед початком подряпин на асфальті, що зафіксовані на схемі дорожньо-транспортної пригоди (том 1, а.с.к.п. 179-182).
Даними висновку автотехнічної експертизи Науково-дослідного експертно - криміналістичного центру при ГУМВС України в м. Києві від 06.11.2015 № 624АТ, у відповідності до якого, вситуації, що склалася на дорозі безпосередньо перед дорожньо - транспортною пригодою, водій автомобіля «Фольксваген», державний номер НОМЕР_3 , ОСОБА_11 повинен був керуватися вимогами пунктів 10.1, 16.6 Правил. У даній дорожній ситуації в діях водія автомобіля "Фольксваген", державний номер НОМЕР_3 ОСОБА_11 , з технічної точки зору, експертом вбачаються невідповідності вимогам пунктів 10.1, 16.6 Правил. У ситуації, що склалася на дорозі безпосередньо перед дорожньо - транспортною пригодою, водій автомобіля «Хюндай», державний номер НОМЕР_2 ОСОБА_9 повинна була керуватися вимогами пунктів 12.3, 12.4 Правил. У даній дорожній ситуації в діях водія автомобіля "Хюндай", державний номер НОМЕР_2 ОСОБА_9 експертом, з технічної точки зору, невідповідностей вимогам пункту 12.3 Правил не вбачається, та вбачаються невідповідності вимогам пункту 12.4 Правил, які не знаходяться в причинному зв'язку з виникненням даної дорожньо-транспортної події. Причиною виникнення даної дорожньо-транспортної пригоди, з технічної точки зору, є невідповідність дій водія автомобіля "Фольксваген", державний номер НОМЕР_3 ОСОБА_11 вимогам пунктів 10.1 та 16.6 Правил (том 1, а.с.к.п. 188-197).
Зазначені слідчі (розшукові) дії, зокрема огляд місця події та слідчі експерименти, проведені слідчим з дотриманням правил, передбачених ст.ст. 223, 229, 231, 237, 240 КПК України.
Порушень вимог кримінального процесуального законодавства при проведенні вищевказаних експертиз, які проведені у порядку, визначеному ст.ст. 242, 243 КПК України, колегією суддів не встановлено.
Ураховуючи вищевикладене, суд першої інстанції обґрунтовано допустив відомості, що містяться у зазначених матеріалах, як докази кримінального провадження.
Як убачається з даних висновку додаткової судової автотехнічної експертизи №24625/17-52/9155/18-52 від 11.05.2018, проведеної експертами Київського науково дослідного інституту судових експертиз на підставі ухвали Апеляційного суду міста Києва від 08.11.2017, за наявних в матеріалах справи даних про швидкість транспортних засобів на момент пригоди, показання водія автомобіля "Хюндай" ОСОБА_9 в частині взаємного розташування транспортних засобів в момент виявлення автомобіля "Фольксваген" є технічно неспроможними.
Питання №3-6 в рамках версії водія автомобіля "Хюндай" ОСОБА_9 не досліджувалися, оскільки дослідження технічно неспроможних даних може привести до отримання заздалегідь хибних висновків.
Враховуючи викладені в рамках версії ОСОБА_11 обставини пригоди, зокрема те, що водій автомобіля "Фольксваген" ОСОБА_11 виконував поворот ліворуч на регульованому перехресті, у дорожньо-транспортній ситуації, що склалася, на початковій стадії розвитку даної пригоди дії водія ОСОБА_24 регламентувалися вимогами п.п. 10.1., 16.6. Правил.
З причин, викладених в дослідницькій частині, вбачати в діях водія ОСОБА_11 невідповідність вимогам п.п. 10.1., 16.6. Правил немає підстав. У дорожній обстановці, що склалася, водій автомобіля "Фольксваген" ОСОБА_11 не мав технічної можливості уникнути дорожньо-транспортної пригоди шляхом своєчасного екстреного гальмування, тобто шляхом виконання вимог п. 12.3 Правил. У даній дорожній обстановці та при заданих вихідних даних для даної
версії, в діях водія ОСОБА_11 невідповідностей вимогам Правил, які
б, з технічної точки зору, були умовою створення аварійної обстановки або знаходились в причинному зв'язку з настанням цієї дорожньо-транспортної пригоди, не вбачається.
В рамках даної версії, в дорожній обстановці, що склалася, водії
автомобіля ОСОБА_9 , виконуючи належним чином вимоги п. 8.7.3."е" Правил, мала технічну можливість уникнути зіткнення з автомобілем
"Фольксваген". У даній дорожній обстановці та при заданих вихідних даних для даної версії, дії водія автомобіля "Хюндай" ОСОБА_9 не відповідали вимогам пунктів 12.4., 12.9. "б", 8.7.3. "е" Правил, а її дії, що не відповідали п. 8.7.3. Правил, з технічної точки зору знаходились в причинному зв'язку виникненням аварійної обстановки та настанням дорожньо-транспортної пригоди (том 2, а.с.к.п. 184-191).
Як убачається з вказаного висновку ескпертизи, показання водія ОСОБА_9 стосовно обставин дорожньо-транспорної пригоди ескпертами визнані технічно неспроможними. Разом з тим, досліджуючи питання спроможності версії водія ОСОБА_9 , експерти використали дані про швидкість руху автомобіля "Фольксваген" 10-15 кмгод зі слів водія ОСОБА_11 . При цьому, ОСОБА_9 у своїх показаннях не зазначала даних про швидкість руху автомобіля "Фольксваген".
Допитані у судовому засіданні під час апеляційного розгляду експерти Київського науково - дослідного інституту судових експертиз ОСОБА_19 та ОСОБА_20 підтвердили висновки додаткової судової автотехнічної експертизи № 24625/17-52/9155/18-52 від 11.05.2018 та пояснили, що експертизу проведено на підставі наявних у матеріалах кримінального провадження вихідних даних, зокрема, при перевірці версії потерпілої ОСОБА_9 стосовно обставин дорожньо-транспортної пригоди вихідні дані про швидкість руху автомобіля "Фольксваген" встановлено з показань ОСОБА_11 (том 2, а.с.к.п. 232-235).
З урахуванням наведеного, на переконання колегії суддів, дані вказаного висновку додаткової судової автотехнічної експертизи стосовно механізму дорожньо-транспортної пригоди не можуть бути визнані обгрунтованими, та не спростовують правильність висновків суду першої інстанції про винуватість ОСОБА_11 у вчиненні кримінального правопорушення.
Крім того, дані вказаного висновку спростовуються сукупністю інших наявних у справі доказів, зокрема, показаннями потерпілої ОСОБА_9 , свідка ОСОБА_14 , експерта ОСОБА_15 , даними висновку автотехнічної експертизи №624АТ від 06.11.2015, яким надано належну оцінку з точки зору достатності та взаємозв'язку.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, у відповідності до вимог закону, провів оцінку кожного із зазначених доказів з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку, та дійшов обґрунтованого висновку про доведеність висунутого ОСОБА_11 обвинувачення за ч. 1 ст. 286 КК України.
При цьому, вирішуючи питання про належність та допустимість доказів, суд першої інстанції обгрунтовано визнав недопустимим доказом висновок судової автотехнічної експертизи №0145 від 20.01.2016, складений експертом ОСОБА_17 про те, що експертом не вбачається невідповідність вимог Правил з боку водія ОСОБА_11 , які б знаходились в причинному зв'язку з настанням дорожньо-транспортної пригоди з технічної точки зору (том 1, а.с.к.п. 210-215).
Як вірно зазначив суд першої інстанції у вироку, вказаний висновок складено на підставі фотознімків, без надання оцінки всім обставинам дорожньо-транспортної пригоди. На дослідження експерту були надані не завірені належним чином фотознімки, без конкретизації, якого саме кримінального провадження вони стосуються. Вказані фотознімки не надавались та не відкривались стороні обвинувачення у порядку ст. 290 КПК України.
На переконання колегії суддів, у вироку суд першої інстанції навів обгрунтовані мотиви неврахування показань обвинуваченого про відсутність у його діях складу кримінального правопорушення, відповідно до яких зазначені доводи обвинуваченого спростовуються показаннями потерпілої ОСОБА_9 та свідка ОСОБА_14 , які, будучи допитаними у відповідності до вимог ст.ст. 352, 353 КПК України, надали детальні пояснення щодо вчиненого кримінального правопорушення, даними протоколу огляду місця події, протоколів слідчого експерименту, висновками експертів, які перевірені під час апеляційного розгляду та яким судом першої інстанції дана належна оцінка у відповідності до вимог ст. 94 КПК України.
Доводи обвинуваченого щодо неповноти судового розгляду колегія суддів вважає безпідставними, оскільки суд першої інстанції, зберігаючи об'єктивність та неупередженість, створив необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання обов'язків. Під час судового розгляду судом першої інстанції досліджено обставини, з'ясування яких має істотне значення для ухвалення законного, обгрунтованого та справедливого судового рішення.
Доводи захисника ОСОБА_12 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_11 про те, що показання допитаного судом першої інстанції свідка ОСОБА_14 є недопустимим доказом, оскільки останній не був на місці дорожньо-транспортної пригоди, та є упередженим, колегія суддів вважає безпідставними.
Перевіркою матеріалів кримінального провадження встановлено, що перед допитом вказаного свідка, суд першої інстанції з'ясував їх стосунки з потерпілою та попередив свідка про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиві показання, та у судовому засіданні головуючий привів зазначеного свідка до присяги говорити правду і лише правду /том 2, а.с.к.п. 10-12/.
Під час апеляційного розгляду обвинуваченим та його захисником не доведено обставин зацікавленості свідка ОСОБА_14 у вирішенні даного кримінального провадження, його упередженості або наявності у останнього підстав для обмови обвинуваченого.
Посилання захисника ОСОБА_12 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_11 в апеляційній скарзі на те, що показання свідка ОСОБА_16 , які були надані ним у судовому засіданні в суді першої інстанції про те, що водій ОСОБА_11 рухався на зелений сигнал світлофору, не відповідають змісту його показань, є необгрунтованими.
Такі доводи спростовуються даними журналу та аудіозапису судового засідання, з яких убачається, що свідок ОСОБА_16 у суді першої інстанції надав показання, відповідно до яких він не бачив сигнал світлофору безпосередньо у момент зіткнення, натомість перевів погляд на світлофор по вул. Урлівській та помітив зелений сигнал вже після моменту удару. При цьому, свідок не конкретизував, через який час після зіткнення автомобілів він звернув увагу на сигнал світлофору.
Дані про подання обвинуваченим чи його захисником зауважень на журнал судового засідання у частині викладу показань свідка ОСОБА_16 у матеріалах справи відсутні.
З урахуванням наведеного, суд першої інстанції обгрунтовано не визнав показання свідка ОСОБА_16 як доказ невинуватості ОСОБА_11 у вчиненні кримінального правопорушення, а тому доводи апелянта у цій частині є безпідставними.
Під час апеляційного розгляду стороною захисту не порушувалось питання про повторний допит свідків ОСОБА_14 та ОСОБА_16 .
Наведені у апеляційній скарзі захисника обвинуваченого доводи про на наявність у вироку суду першої інстанції значної кількості технічних помилок, що на його думку, свідчить про неповний виклад обставин кримінального провадження, ретельно перевірялися колегією суддів, але не знайшли свого підтвердження у судовому засіданні.
Вирок суду першої інстанції відповідає вимогам ст. 374 КПК України, а допущені судом першої інстанції технічні помилки не тягнуть за собою скасування вироку, та можуть бути виправлені судом у порядку ст. 379 КПК України за заявою учасника кримінального провадження чи іншої заінтересованої особи або за власною ініціативою суду.
Посилання захисника ОСОБА_12 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_11 у апеляційній скарзі наневідповідність обвинувального акту вимогам ст. 291 КПК України, обумовлену тим, що після складення 17.11.2015 обвинувального акту, слідчим 17.11.2015, 18.11.2015 та 19.11.2015 проводилися слідчі дії, є безпідставними.
Відповідно до ч. 8 ст. 223 КПК України, слідчі (розшукові) дії не можуть проводитися після закінчення строків досудового розслідування, крім їх проведення за дорученням суду у випадках, передбачених частиною третьою статті 333 цього Кодексу. Будь-які слідчі (розшукові) або негласні слідчі (розшукові) дії, проведені з порушеннями цього правила, є недійсними, а встановлені внаслідок них докази - недопустимими.
Згідно ч. 2 ст. 283 КПК України, існують такі форми закінчення досудового розслідування: закриття кримінального провадження; звернення до суду з клопотанням про звільнення особи від кримінальної відповідальності; звернення до суду з обвинувальним актом, клопотанням про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру.
Як убачається із матеріалів справи, обвинувальний акт у кримінальному провадженні №12015100020006396 стосовно ОСОБА_11 , складено 17.11.2015, та затверджено прокурором прокуратури Дарницького району міста Києва ОСОБА_25 30.11.2015.
Згідно даних реєстру матеріалів досудового розслідування, 17.11.2015 проведено допит свідка ОСОБА_26 та 18.11.2015 допитано допит свідка ОСОБА_16 . Доступ до матеріалів досудового розслідування ОСОБА_11 надано 19.11.2015, про що складено відповідний протокол.
Копію обвинувального акту та реєстру матеріалів досудового розслідування вручено ОСОБА_11 04.12.2015, та 14.12.2015 обвинувальний акт стосовно ОСОБА_11 направлено до Дарницького районного суду міста Києва.
З наведеного убачається, що допит свідків ОСОБА_26 та ОСОБА_16 у кримінальному провадженні стосовно ОСОБА_11 проведені органом досудового розслідування до моменту затвердження обвинувального акту прокурором, відкриття сторонам матеріалів та направлення обвинувального акту до суду, тобто до закінчення досудового розслідування, а тому доводи апелянта у цій частині є необгрунтованими.
Невірне зазначення у обвинувальному акті даних про місце роботи обвинуваченого ОСОБА_18 , та дату народження потерпілої ОСОБА_9 , а також відсутність у реєстрі матеріалів досудового розслідування відомостей про допуск до участі у кримінальному провадженні захисника ОСОБА_12 , не є підставою для скасування вироку суду першої інстанції з цих підстав.
Обвинувальний акт відповідає вимогам ст. 291 КПК України, а тому в цій частині доводів апеляційної скарги колегія суддів не убачає істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, передбачених ст. 412 КПК України.
Таким чином, суд першої інстанції всебічно, повно й неупереджено дослідив всі обставини кримінального провадження, і навів у вироку сукупність доказів, перевірених колегією суддів під час апеляційного розгляду, які з точки зору достатності та взаємозв'язку правильно покладено в обґрунтування висновків про доведеність винуватості ОСОБА_11 у вчиненні кримінального правопорушення, що спростовує доводи обвинуваченого та його захисника про відсутність у діях ОСОБА_11 складу кримінального правопорушення.
Покарання ОСОБА_11 за вчинене кримінальне правопорушення призначено з дотриманням вимог ст. 65 КК України, за своїм видом і розміром є справедливим, відповідає тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі обвинуваченого, є необхідним для його виправлення та попередження нових злочинів.
Суд, призначаючи покарання обвинуваченому ОСОБА_11 і при виборі останньому заходу примусу та порядку його відбування, належним чином врахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, дані про особу обвинуваченого та всі інші обставини, які відповідно до положень КК України, у тому числі статей 66, 67 цього Кодексу, впливають на вибір заходу примусу та порядок його відбування.
При цьому до обставин, які характеризують особу обвинуваченого, судом віднесено те, що ОСОБА_11 раніше не судимий, позитивно характеризується за місцем проживання та роботи, одружений, на обліку у лікарів нарколога і психіатра не перебуває.
При виборі заходу примусу судом першої інстанції не встановлено обставин, що пом'якшують або обтяжують покарання.
Врахувавши конкретні обставини кримінального правопорушення, провівши аналіз особи винного - як у загально-соціальному плані, так і в плані його потенційної суспільної небезпеки, суд першої інстанції у відповідності до вимог ст. ст. 50, 65 КК України призначив покарання обвинуваченому ОСОБА_11 у виді обмеження волі у межах санкції, передбаченої ч. 1 ст. 286 КК України, без призначення додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами на певний строк, та дійшов висновку про можливість звільнення ОСОБА_11 від відбування покарання з випробуванням з призначенням іспитового строку та покладенням на нього обов'язків, передбачених ст. 76 КК України, з чим погоджується колегія суддів.
Отже, судом першої інстанції ОСОБА_11 призначене покарання з дотриманням вимог ст. ст. 50, 65 КК України, яке за своїм видом і розміром є справедливим, відповідає ступеню тяжкості вчинених ним кримінальних правопорушень та особі обвинуваченого, є необхідним і достатнім для його виправлення, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженим, так й іншими особами.
При цьому судом першої інстанції фактично враховані усі обставини, на які є посилання в апеляційній скарзі представника ОСОБА_10 в інтересах потерпілої ОСОБА_9 .
Всупереч доводам апеляційної скарги представника ОСОБА_10 в інтересах потерпілої ОСОБА_9 , досліджені під час судового розгляду матеріали, які характеризують особу обвинуваченого, не дають достатніх підстав для висновку про підвищену суспільну небезпеку його особи та призначення йому більш суворого покарання.
Колегія суддів погоджується також з висновком суду першої інстанції про часткове задоволення цивільного позову потерпілої ОСОБА_9 до обвинуваченого ОСОБА_11 в частині стягнення 30 000 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди та 3000 грн витрат на правову допомогу, та залишення без розгляду цивільного позову потерпілої ОСОБА_9 до обвинуваченого ОСОБА_11 про відшкодування матеріальної шкоди.
Відповідно до ч. 1 ст. 1177 ЦК України, шкода, завдана фізичній особі, яка потерпіла від кримінального правопорушення, відшкодовується відповідно до закону.
Як убачається із матеріалів кримінального провадження, до початку судового розгляду, захисник ОСОБА_10 в інтересах потерпілої ОСОБА_9 звернувся з позовом до ОСОБА_11 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої злочином, а також судових витрат, в якому просив стягнути з ОСОБА_11 на користь ОСОБА_9 555 062, 55 грн у рахунок відшкодування матеріальної шкоди, 100 000 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди та 10 000 грн у рахунок відшкодування судових витрат, посилаючись на те, що протиправними діями відповідача потерпілій ОСОБА_27 заподіяно матеріальну шкоду, яка складається з вартості збитку, нанесеного пошкодженням транспортного засобу ОСОБА_9 , моральну шкоду, яка полягає у фізичних та емоційних стражданнях, яких вона зазнала у зв'язку із завданням їй тілесних ушкоджень, та витрат на оплату вартості правової допомоги адвоката (том 1 а.с. 37-38).
Вирішуючи цивільний позов, суд першої інстанції врахував, що з вини обвинуваченого потерпілій ОСОБА_9 заподіяно моральну шкоду, яка полягає у тому, що наслідки ситуації вчинення відносно неї кримінального правопорушення постали для позивача як психотравмуючі та обумовили порушення фізичної, психоемоційної та соціальної сфер існування особистості, перешкоджали можливості активної та повноцінної життєдіяльності та викликали формування негативних психологічних переживань. Унаслідок спричинення потерпілій середньої тяжкості тілесних ушкоджень, вона перенесла фізичний біль та пережила емоційний стрес, зазнала фізичних страждань, у зв'язку з чим у неї виникала необхідність адаптуватися до нових, дискомфортних умов існування та життєдіяльності.
Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, який підлягає стягненню з обвинуваченого на користь потерпліої ОСОБА_9 , суд першої інстанції, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, врахував характер та обсяг фізичних і душевних страждань, яких зазнала потерпіла, характеру немайнових втрат (їх тривалості і можливості відновлення), стану здоров'я потерпілої, та обгрунтовано визначив його у розмірі 30 000 грн, з чим погоджується колегія суддів.
Оскільки позивачем не надано належних на підтвердження вартості заподіяного збитку пошкодженням транспортного засобу у сумі 555 062,55 грн, суд першої інстанції обгрунтовано залишив без розгляду цивільний позов у цій частині.
На переконання колегії суддів, долучена до цивільного позову копія звіту від 08.12.2015 про оцінку вартості збитку нанесеного власником пошкодженого колісного транспортного засобу, не є належним підтвердженням вартості заподіяного ОСОБА_9 матеріальної шкоди.
Крім того, суд першої інстанції обгрунтовано частково задовольнив позовні вимоги в частині стягнення вартості витрат на правову допомогу, ухваливши стягнути з обвинуваченого 3000 грн на відшкодування витрат адвоката, пов'язаних із складенням цивільного позову та наданням консультацій.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 84 ЦПК України (у редакції станом на 21.07.2015), витрати, пов'язані з оплатою правової допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги.
Граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлюється законом
На підтвердження понесених витрат на правову допомогу адвоката, до цивільного позову додано копію договору про надання правової допомоги №19/11-15 від 19.11.2015, укладеного між ОСОБА_9 та адвокатським бюро "Кузьмін та партнери" в особі ОСОБА_10 , та квитанцію від 23.05.2015 про сплату ОСОБА_9 на рахунок адвокатського бюро "Кузьмін та партнери" 10000 грн.
Разом з тим, вказані документи не містять детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Додана до цивільного позову квитанція про сплату грошової суми у розмірі 10000 грн, враховуючи дату здійснення вказаного платежу - 23.05.2015, не підтверджує розрахунок витрат на надання правової допомоги, та не свідчить про надання адвокатом ОСОБА_10 правової допомоги для ОСОБА_9 саме у межах кримінального провадження №12015100020006396.
Отже, підстав для задоволення апеляційних скарг представника потерпілої та захисника обвинуваченого, колегія суддів не вбачає.
У відповідності до ч. 2 ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції вправі вийти за межі апеляційних вимог, якщо цим не погіршується становище обвинуваченого або особи, щодо якої вирішувалося питання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру. Якщо розгляд апеляційної скарги дає підстави для прийняття рішення на користь осіб, в інтересах яких апеляційні скарги не надійшли, суд апеляційної інстанції зобов'язаний прийняти таке рішення.
Згідно ч. 5 ст. 74 КК України, особа також може бути за вироком суду звільнена від покарання на підставах, передбачених статтею 49 цього кодексу.
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 49 КК України особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею злочину і до дня набрання вироком законної сили минуло три роки - у разі вчинення злочину невеликої тяжкості, за який передбачене покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі.
Згідно ч. 2 ст. 12 КК України, злочин, передбачений ч. 1 ст. 286 КК України, відноситься до категорії злочинів невеликої тяжкості.
Матеріали кримінального провадження не містять даних про те, що після вчинення зазначеного кримінального правопорушення обвинувачений ОСОБА_11 ухилявся від слідства або суду, або вчинив новий злочин середньої тяжкості, тяжкий або особливо тяжкий злочин.
Оскільки кримінальне правопорушення, передбачене за ч. 1 ст. 286 КК України, ОСОБА_11 вчинив 21.07.2015, та вирок суду першої інстанції не набрав законної сили, то колегія суддів вважає за необхідне, на підставі ч. 5 ст. 74 КК України, звільнити ОСОБА_11 від призначеного вироком суду першої інстанції покарання за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України, у зв'язку із закінченням строків давності.
Керуючись ст.ст. 12, 49, 74 КК України, ст.ст. 285, 404, 405, 407, 418, 419, 532 КПК України, колегія суддів,
Апеляційні скарги представника ОСОБА_10 в інтересах потерпілої ОСОБА_9 , та захисника ОСОБА_12 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_11 залишити без задоволення, а вирок Дарницького районного суду м. Києва від 08 червня 2017 року стосовно ОСОБА_11 - без змін.
На підставі ст. 12, п. 1 ч. 1 ст. 49 та ч. 5 ст. 74 КК України, звільнити ОСОБА_11 від покарання, призначеного вироком Дарницького районного суду м. Києва від 08 червня 2017 року за ч. 1 ст. 286 КК України, у зв'язку із закінченням строків давності.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом трьох місяців з дня проголошення судового рішення судом апеляційної інстанції.
Судді:
__________________ ____________________ _______________
ОСОБА_1 ОСОБА_3 ОСОБА_2