Харківський окружний адміністративний суд
61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
07 травня 2019 р. № 520/1472/19
Харківський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Шляхової О.М., розглянувши адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Державної міграційної служби України (код ЄДРПОУ 37508470; вул. Володимирська, 9, м. Київ, 01001), третя особа: Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області (Код ЄДРПОУ: 37764460; 61057, м. Харків, вул. Римарська, 24) про скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії, -
Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Харківського окружного адміністративного суду із позовом, в якому з урахуванням уточнень просить суд:
1. Скасувати рішення Державної міграційної служби України від 23.08.2018 року № 312-18.
2. Зобов'язати Державну міграційну службу України повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він народився у Саудівській Аравії (м. Ріяд) у сім'ї палестинців, згодом його батьки повернулись до Палестини (Сектор Газа ) у місто Хан- Юніс . Позивач залишив Палестину з метою навчання. Позивач зазначає, що не може повернутися в Палестину, оскільки боїться стати жертвою переслідування зі сторони угрупування ХАМАС, яке є правлячою організацією у Секторі Газа . Блокада з боку Ізраїлю та діяльність угрупування ХАМАС призводять до систематичного порушення прав людини, тяжкої гуманітарної кризи, насилля у Секторі Газа та створюють ситуацію, що загрожує життю, безпеці та свободі позивача.
Позивач 19.10.2017 року звернувся із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, до ГУ ДМС України в Харківській області. Рішенням Державної міграційної служби України від 23.08.2018 року № 312-18 йому відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту як особі, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», відсутні.
Зазначене рішення, на думку позивача, є необґрунтованим, незаконним та порушує його права, оскільки Державною міграційною службою України при винесенні оскаржуваних рішень не здійснено належного вивчення матеріалів по його справі та по країні походження.
Ухвалою суду від 15.02.2019 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у вищевказаній адміністративній справі та справу призначено до розгляду за правилами загального позовного провадження.
Представник відповідача, Державної міграційної служби України, у наданому до суду відзиві на позов проти заявленого позову заперечував та зазначив, що при перевірці перебування ОСОБА_1 на існуючих обліках ГУ ДМС України в Харківській області, відділом з питань тимчасового проживання іноземців та осіб без громадянства, встановлено, що позивач за клопотанням Харківського Національного університету ім. В.Н. Каразіна востаннє (01.10.2017року) був документований посвідкою на тимчасове проживання в Україні серії НОМЕР_1 , терміном дії до 01.10.2017 року. Був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 . У подальшому, 21.09.2017 року вказана посвідка на тимчасове проживання в Україні була скасована у зв'язку з відрахуванням позивача згідно наказу 2301-3/599 від 14.09.2017 року.
Особисто з заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту ОСОБА_1 звернувся 19.10.2017, після більше ніж місяця нелегального перебування на території України. Позивачем не було надано до відділу з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції жодних документальних доказів, які б свідчили про будь-яку загрозу особисто для нього в Палестині.
Той факт, що позивач звернувся із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, майже через 4 роки перебування на території України, відображає рівень побоювань позивача зазнати переслідувань чи серйозної шкоди.
В ході розгляду заяви про визнання біженцем, або особою, яка потребує додаткового захисту, а також під час проведення співбесід з'ясовано, що позивач звернувся до міграційної служби виключно з метою легалізації на території України, через скасування його посвідки на тимчасове перебування, та ніяк не з метою отримати захист.
Представник відповідача зазначає, що позивачем не було надано до органу міграційної служби жодних доказів, які б підтверджували наявність переслідування або утисків щодо нього, які відповідали б вимогам п.1 та п.13 ч.1 ст.1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту". Таким чином, позовні вимоги позивача є необґрунтованими та не підлягають задоволенню, оскільки при прийняті рішення відповідач діяв у відповідності до чинного законодавства.
У відповіді на відзив представником позивача зазначено, що третьою особою ігнорується інформація по країні походження про безпекову ситуацію, ситуацію із дотриманням прав людини, гуманітарної ситуації у країні походження позивача та можливість стати жертвою переслідувань з боку руху ХАМАС. Як на час звернення позивача із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, так і на даний час у Секторі Газа присутня ситуація загальнопоширеного насильства в ситуації внутрішнього збройного конфлікту та систематичного порушення прав людини, вказані обставини також не були досліджені третьою особою.
У підготовче засідання, призначене на 07.05.2019 року, представник позивача не прибув, через канцелярію суду 07.05.2019 року подав клопотання про розгляд справи без його участі.
Відповідач, який повідомлявся належним чином про дату та місце розгляду справи, у судове засідання не прибув. Через канцелярію суду 25.04.2019 року надав клопотання, в якому зазначив про неможливість прибути у судове засідання, призначене на 07.05.2019 року, представника відповідача та третьої особи.
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 07.05.2019 року закінчено підготовче провадження та призначено судовий розгляд адміністративної справи № 520/1472/19 по суті у приміщенні Харківського окружного адміністративного суду невідкладно після закінчення підготовчого засідання.
Суд, на підставі ст. 205 КАС України, вважає можливим розглянути справу у письмовому провадженні.
Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється згідно до вимог ч. 4 ст. 229 КАС України.
Суд, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши докази у їх сукупності, встановив наступне.
Позивач, ОСОБА_1 звернувся до ГУ ДМС України в Харківській області 19 жовтня 2017 року із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Рішенням Державної міграційної служби України від 23.08.2018 року № 312-18 йому відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту як особі, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», відсутні.
Позивач, не погодившись з вказаним рішенням, звернувся до суду із даним позовом задля захисту своїх порушених прав.
Перевіряючи юридичну та фактичну обґрунтованість мотивів, покладених суб'єктами владних повноважень в основу спірних рішень, на відповідність вимогам ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, суд встановив наступне.
Правовідносини з приводу визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, унормовані Законом України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту".
Відповідно до статті 3 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року, жодна людина не може бути піддана катуванням, нелюдському або такому, що принижує її гідність, поводженню чи покаранню.
Порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати чи позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні, визначається Законом України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", який набув чинності 04.08.2011 року.
Згідно з положеннями пункту 1 статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.
Відповідно до пункту 13 статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.
Відповідно до пунктів 45, 66 Керівництва з процедур і критеріїв визначення статусу біженця Управління Верховного комісару ООН у справах біженців, для того, щоб вважитися біженцем, особа, яка клопоче про отримання статусу біженця, повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування, надати свідчення повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками.
Конвенцією про статус біженців 1951 року і Протоколом 1967 року визначено, що поняття "біженець" включає в себе чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути надано статус біженця: 1) знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, за межами країни свого колишнього місця проживання; 2) наявність ґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; 3) побоювання стати жертвою переслідування повинно бути пов'язане з ознаками, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме: а) расової належності; б) релігії; в) національності (громадянства); г) належності до певної соціальної групи; д) політичних поглядів; 4) неможливістю або небажанням особи користуватися захистом країни походження наслідок таких побоювань.
Суд зазначає, що приписами п.5 ст.4 Директиви Ради Європейського Союзу "Щодо мінімальних стандартів для кваліфікації громадян третіх країн та осіб без громадянства як біженців або як осіб, що потребують міжнародного захисту за іншими причинами, а також суті захисту, що надається" від 27 квітня 2004 року № 8043/04 визначено, що заяви є обґрунтованими, якщо виконуються такі умови: заявник зробив реальну спробу обґрунтувати свою заяву; усі важливі факти, що були в його розпорядженні, були надані, і було задовільне пояснення відносно будь-якої відсутності інших важливих фактів; твердження заявника є зрозумілими та правдоподібними і не протирічать конкретній та загальній інформації за його справою; заявник подав свою заяву про міжнародний захист як можливо раніше, якщо заявник не зможе довести відсутність поважної причини для подання такої заяви; встановлено, що в цілому заявник заслуговує довіри.
Також суд зазначає, що залежно від певних обставин отримання і надання документів, які можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особою, котра звертається за встановленням статусу біженця, може бути взагалі неможливим, тому така обставина не є підставою для визнання відсутності умов, за наявності яких надається статус біженця або визнання особи такою, що потребує додаткового захисту.
За таких обставин, підтвердження обґрунтованості побоювань переслідування (через інформацію про можливість таких переслідувань у країні походження біженця) можуть отримуватися від особи, яка шукає статусу біженця, та незалежно від неї - з різних достовірних джерел інформації, наприклад, із резолюцій Ради Безпеки ООН, документів і повідомлень Міністерства закордонних справ України, інформації, зібраної та проаналізованої Державною міграційною службою України, Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців, Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджених наказом Міністерства внутрішніх справ України від 7 вересня 2011 року №649, інших міжнародних, державних та неурядових організацій, із публікацій у засобах масової інформації, а також з інформаційних носіїв, які розповсюджуються Регіональним представництвом Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців у Білорусі, Молдові, Україні. Для повноти встановлення обставин у таких справах, як правило, слід використовувати більш ніж одне джерело інформації про країну походження.
Тобто, ненадання документального доказу усних тверджень не повинно бути перешкодою в прийнятті заяви чи прийнятті об'єктивного рішення щодо статусу біженця та особи, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, з урахуванням принципу офіційності, якщо такі твердження збігаються з відомими фактами та загальна правдоподібність яких є достатньою.
Суд зазначає, що частиною 5 статті 5 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" передбачено, що особа, яка на законних підставах тимчасово перебуває в Україні, і під час такого перебування в країні її громадянської належності чи попереднього постійного проживання виникли умови, зазначені в пунктах 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, внаслідок яких вона не може повернутися до країни свого походження і має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, повинна звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, до закінчення строку перебування на території України.
Частиною 1 ст. 7 вищезазначеного Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" передбачено, що оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, проводиться на підставі заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Така заява особисто подається іноземцем чи особою без громадянства або її законним представником до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за місцем тимчасового перебування заявника.
Відповідно до ч. 7 ст. 7 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" заявник, якому виповнилося вісімнадцять років, подає заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, в якій викладає основні відомості про себе та обставини, що змусили його залишити країну походження. До заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, додаються документи, що посвідчують особу заявника, а також документи та матеріали, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Умови, за наявності яких правовий статус біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, не надається, визначені статтею 6 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", зокрема, не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 Законом України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", відсутні.
З матеріалів справи вбачається, що позивач народився ІНФОРМАЦІЯ_1 у місті Ер-Рияд Королівства Саудівська Аравія. До моменту свого від'їзду на навчання до України в грудні 2013 року позивач мешкав в місті Хан Юніс (Палестина). Там він навчався в школі Тарік Бен Зіяд , а потім в школі Абделкадір Алхусіні . Після чого він 14.12.2013 року приїхав на навчання до України до міста Харкова.
Судовим розглядом встановлено, що позивач виїхав з території Палестини через пункт пропуску у місті Рафах 11.12.2013 року, прибув до міста Каір (Єгипет), провів там 2 дні, після чого прилетів літаком до міста Москва (Російська Федерація), через дві години сів на літак та прилетів до України 14.12.2013 року. Позивач прибув до України з метою навчання. Державний кордон з Україною Позивач перетнув легально на запрошення вищого навчального закладу - Харківської національної академії міського господарства за навчальною візою.
З наявних в матеріалах справи доказів, а саме протоколів співбесід із позивачем встановлено, що позивач повідомив, що 14.12.2013 року він приїхав на навчання до України на запрошення Харківської національної академії міського господарства (раніше Харківський інститут інженерів комунального будівництва. З січня 2014 року до вересня 2014 року Позивач навчався на підготовчому факультеті в Харківській національній академії міського господарства. Після цього з вересня 2014 року до вересня 2017 року він навчався на медичному факультеті Харківського Національного університету ім. В.Н. Каразіна.
Позивач був відрахований з 3-го курсу вказаного навчального закладу наказом № 2301-3/599 від 14.09.2017 року за невиконання навчального плану, а саме за не здачу інтегрованого іспиту КРОК.
Позивач не являється військовозобов'язаним, оскільки в Палестині немає армії.
В своїй заяві позивач стверджує, що не може повернутися до Палестини через небезпеку в цьому регіоні та через своє бажання продовжувати навчання. Крім того, він вважає, що якщо він поїде, йому буде необхідно довго чекати візу, йому можуть відмовити та не випустити з сектору Газа і він не зможе більше навчатися.
Позивач 12.10.2017 року сплатив штраф за нелегальне перебування на території України та 19.10.2017 року звернувся до Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області із відповідною заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
З метою забезпечення попереднього розгляду заяви та у підтвердження своїх слів особа без громадянства ОСОБА_1 у якості доказів надав до уповноваженого органу такі документи:
- оригінал проїзного документу № 3414489 виданий 05.09.2013 органом Ramallah, терміном дії до 04.09.2018;
- нотаріально засвідчений переклад проїзного документу (паспорту) НОМЕР_2 , виданого 05.09.2013 органом Ramallah, терміном дії до 04.09.2018;
- довідка Харківського Національного Університету ім. В.Н. Каразіна від 22.09.2017 року № 2301-2/189 про підтвердження про перебування на навчанні та про підстави відрахування з вищого навчального закладу;
- ксерокопію посвідки на тимчасове проживання серії НОМЕР_1;
- ксерокопію студентського квитка № 352/14, виданого Харківським національним університетом ім. В.Н. Каразіна;
- копію протоколу про адміністративне правопорушення ПР МХК 119398 від 12.10.2017;
- інформацію по країні походження - Палестині .
Із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту до ГУ ДМС України в Харківській області ОСОБА_1 звернувся 19.10.2017 року. Подання заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту позивач обґрунтував наявністю небезпеки у країні громадської належності.
Із протоколів співбесід судом встановлено, що позивач дійсно проживав у м. Хан Юніс в Палестині. За словами позивача, в країні громадянської належності в нього залишилися чотири брати та сім сестер, він повідомив точну адресу, де за його словами він раніше мешкав, та до сьогодні проживають його близькі.
Проте позивачем а ні під час проведення співбесід, ані до суду не надано жодних документальних доказів, які б свідчили про будь-яку загрозу особисто для нього в Палестині.
Суд зазначає, що значна тривалість проміжків часу між виїздом з країни громадянської належності, прибуттям в Україну та часом звернення із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, свідчить про відсутність у особи обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань. При цьому мотив звернення із даною заявою може бути іншим.
Зазначена позиція суду узгоджується із висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 14.03.2018 року по справі № 820/1502/17.
Враховуючи вищевикладене, суд зазначає, що дата звернення позивача із відповідною заявою про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту є значно пізнішою від дати прибуття до України, що свідчить про відсутність у позивача реальних побоювань стати жертвою переслідувань у країні походження.
Суд також зазначає про обґрунтованість висновків ГУДМС України в Харківській області про відсутність будь-яких документальних доказів дискримінації стосовно позивача. Позивач - мусульманин (сунніт), до інцидентів із застосуванням фізичного насильства, які були пов'язані з расовою, національною, релігійною належністю, причетним ніколи не був. Позивач не повідомив жодних фактів про інциденти із застосуванням фізичного насильства персонально до нього з боку ХАМАС. Крім того, інформацію щодо затримання ХАМАС його двоюрідного брата, викладену в заяві, позивач документально не підтвердив.
Таким чином, у суду відсутні підстави вважати, що позивач має обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи.
Судом встановлено, що за результатами розгляду особової справи позивача відповідачем прийнято рішення від 23.08.2018 року №312-18 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
При цьому, матеріали справи свідчать, що прийняттю зазначеного рішення передувало складення головним спеціалістом відділу з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції УСІОБГ ГУ ДМС України в Харківській області висновку щодо відмови у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту у справі №2017КН0044.
Зі змісту висновку вбачається, що під час опрацювання заяви ОСОБА_1 та проведення аналізу його звернення використано інформацію, надану Відділенням Посольства України в державі Ізраїль при Палестинській національній адміністрації (лист від 08.11.2017 року № 61622/17-500-416, с. о/с 83-86), відповідно до якої на початку жовтня 2017 року у Секторі Газа за активного посередництва Єгипту була підписана нова угода про примирення між Фатахом і Хамасом. Поїздка до анклаву урядової делегації ПА на чолі з Прем'єр-міністром Р.Хамдаллою стала можливою після того, як де-факто владний там ісламський рух висловив готовність передати повноваження уряду національної єдності. Проведено засідання кабінету, створено кілька комітетів для вирішення головних питань передачі влади, зокрема, стосовно прикордонних переходів та службовців, які працювали у Секторі Газа до захоплення там влади Хамасом у 2007 році. 9 жовтня 2017 року повноважні представники Фатаху та Хамасу провели в Каїрі кілька раундів переговорів щодо подальших кроків з реалізації угоди про примирення.
1 листопада 2017 року відбулася офіційна передача адміністративного контролю над прикордонними переходами від Хамасу до ПА в особі підрозділу президентської гвардії. На прикордонному переході Рафах у церемонії взяли участь представники Єгипту, вперше з часу розколу у 2007 році з палестинської сторони на будівлі вивішено портрет президента ПА М.Аббаса.
Процес примирення та передачі влади проходить за активного посередництва Єгипту і заохочення та підтримки з боку ООН та ЄС; США та Ізраїль не заперечують, однак висувають умовою створення нового палестинського уряду національної єдності визнання Хамасом Ізраїлю , його відмову від насильства та визнання ним раніше підписаних ізраїльсько-палестинських угод. Водночас після підписання нової угоди про примирення між Фатахом і Хамасом на початку жовтня 2017 року іде процес передачі владних повноважень від ісламського руху до уряду національної єдності, у тому числі міністерств, органів правопорядку, безпекових структур, прикордонних переходів. За наявною інформацією, Хамас у Секторі Газа і Фатах на Західному березі звільнили раніше ув'язнених політичних противників.
Таким чином, влада в анклаві переходить до ПА, основу якої складає Фатах, а отже у Секторі Газа створюються умови, в яких відсутнє переслідування членів, прибічників та активістів партії Фатах з політичних мотивів.
Крім того, це дасть можливість поступово зняти блокаду як з ізраїльської, так і єгипетської сторони, забезпечити не лише пересування, але і працевлаштування жителів анклаву в Ізраїлі (до 2000 року десятки тисяч з них працювали в Ізраїлі), що знизить гостроту безробіття і сприятиме поліпшенню соціально-економічної та гуманітарної ситуації у Секторі Газа .
Отже, за висновком по справі №2017КН0044, повідомлені заявником побоювання повернення до країни його походження, з урахуванням отриманої довідкової інформації по країні походження, не дають підстав визначити заявника біженцем.
Крім того, позивач повідомив, що в Україну прибув 14.12.2013 року на підставі паспорту, маючи запрошення та візу на навчання. У позивача жодних проблем із отриманням паспорту не виникало.
Позивач на батьківщині до адміністративної або кримінальної відповідальності не притягався, з цих приводів державними органами не переслідувався. Аналіз матеріалів особової справи заявника показує, що територію Палестини він залишив добровільно, маючи дозвіл влади країни на виїзд, та свідомо обирав країну вибуття.
При цьому суд зазначає, що у мережевому виданні, матеріали якого підготовлені на підставі власної інформації та відкритих джерел, в результаті протистояння двох палестинських рухів "ФАТХ" та "ХАМАС", у 2007 році територія Палестинської національної адміністрації була розподілена між двома вищезазначеними рухами - "ФАТХ" контролює Західний берег ріки Йордан (з центром у місті Рамалла), а "ХАМАС" - сектор Газа.
За ІКП датованої в кінці жовтня 2017 року: "...Возвращение Палестинской национальной администрации (ПНА) в сектор Газа, ставшее возможным благодаря достигнутому движениями ФАТХ и ХАМАС соглашению, стало важним шагом в направлений преодоления раскола между палестинцами, продолжающегося более 10 лет. Об этом заявил в среду помощник генерального секретаря ООН по политическим вопросам Мирослав Енча на заседании Совета Безопасности по ближневосточному урегулированию. По его словам, последние события в регионе, несмотря на "затянувшуюся негативную тенденцию" в палестино-израильском урегулировании, дают "основания для осторожного оптимизма". Как напомнил Енча, 2 октября премьер-министр Палестины Рами Хамдалла прибыл в Газу с делегацией из 150 человек, включая министров иностранньїх дел и глав ключевых агентств, а на следующий день правительство провело первое совещание в анклаве с 2014 года. 12 октября ФАТХ и ХАМАС подписали соглашение, которое позволяет ПНА возобновить деятельность в секторе Газа, а уже 1 ноября администрация возьмет под свой контроль погран-переходы анклава, отметил он.
Також за ІКП: "...Израиль снова откроет главний для Гази с точки зрения торговли пункт пропуска, а также расширит палестинскую рыбацкую зону во вторник, если режим тишины на границе будет сохраняться. "Министр оборони Израиля Авигор Либерман в воскресенье заявил, что в случае сохранения тишиы на границе между Израилем и Газой, еврейское государство опять откроет главний пункт пропуска к палестинскому анклаву.
Як повідомляє Міжнародна Амністія у доповіді 2016/17 "Права людини в сучасному світі, "палестинские вооружённые группировки в Газе время от времени неизбирательно стреляли ракетами и минами по Израилю, не причинив смертей и серьёзных увечий. Израильская армия отреагировала авиаударами и артиллерийским, огнём...".
Таким чином, у офіційних джерелах відсутня інформація про те, що на території Палестини відбуваються відкриті військові дії.
З огляду на вищевказане, незважаючи на наявність напруженої ситуації з безпекою, на території Палестини, у тому числі в Секторі Газа, на даний час не відбувається відкритий збройний конфлікт між Палестиною та Ізраїлем.
Отже з огляду на необґрунтованість історії переслідування позивача, суд зазначає, що обставини, вказані позивачем, не можуть слугувати належними підставами в розумінні Конвенції про статус біженців 1951 року та Протоколу щодо статусу біженців 1967 року для визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а отже оскаржуване у даній справі рішення відповідача винесено обґрунтовано, з дотриманням вимог закону, а тому скасуванню не підлягає.
Відповідно до положень ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно із положеннями частин 1 та 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, за правилами, встановленими ст.90 КАС України, проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають.
З урахуванням встановлених фактів, суд приходить до висновку про наявність підстав для відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .
Розподіл судових витрат здійснити в порядку ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України.
На підставі викладеного, керуючись ст. 19 Конституції України, ст.ст. 246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Державної міграційної служби України (код ЄДРПОУ 37508470; вул. Володимирська, 9, м. Київ, 01001), третя особа: Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області (Код ЄДРПОУ: 37764460; 61057, м. Харків, вул. Римарська, 24) про скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Другого апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно - телекомунікаційної системи шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, або спрощеного позовного провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Повний текст рішення виготовлено та підписано 13 травня 2019 року.
Суддя Шляхова О.М.