11 травня 2019 р. № 400/160/19
м. Миколаїв
Миколаївський окружний адміністративний суд у складі судді Птичкіної В.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу
за позовом:ОСОБА_1 , АДРЕСА_1
до відповідача:Головного управління ДФС у Миколаївській області, вул. Лягіна, 6, м. Миколаїв, 54001
про:визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу від 20.11.2018 № Ф-77788-18,
ОСОБА_1 (надалі - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом про визнання протиправною та скасування вимоги Головного управління ДФС у Миколаївській області (надалі - Управління або відповідач) про сплату боргу (недоїмки) від 20.11.2018 № Ф-77788-17.
В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 вказав, що у 2002-2008 роках він здійснював підприємницьку діяльність. 15.01.2019 до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань був внесений запис про державну реєстрацію припинення позивачем підприємницької діяльності. У січні 2019 року ОСОБА_1 отримав вимогу Управління від 20.11.2018 № Ф-77788-17 (надалі - Вимога, арк. спр. 10), відповідно до якої борг позивача з єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (надалі - ЄСВ) станом на 31.10.2018 складає 15 819,54 грн. На думку позивача, відповідач сформував Вимогу в порушення норм Закону України від 08.07.2010 № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (надалі - Закон № 2464), оскільки з жовтня 2017 року ОСОБА_1 працює за трудовим договором на посаді водія в Миколаївському обласному центрі екстреної медичної допомоги та медицини катастроф Миколаївської обласної ради. Отже, сплату ЄСВ (виходячи із заробітної плати) за позивача здійснює його роботодавець, при цьому доходу від підприємницької діяльності ОСОБА_1 не отримував.
У відзиві на позовну заяву (арк. спр. 25-27) Управління зазначило, що, починаючи з 01.10.2017, у разі якщо фізичні особи-підприємці, які застосовують загальну систему оподаткування, не отримали дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року, такі платники зобов'язані визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування ЄСВ, встановленої Законом № 2464. При цьому сума ЄСВ не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. Фізичні особі-підприємці, у тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування і є одночасно найманими працівниками, не звільняються від сплати єдиного внеску та подання обовязкової звітності за себе як фізичні особи-підприємці. Сплата ЄСВ у такому разі не здійснюється подвійно, адже за фізичну особу-підприємця, яка працює найманим працівником у юридичної особи, сплачує роботодавець (утримань ЄСВ із заробітної плати немає). Оскільки, відповідно до даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, підприємницьку діяльність позивача було припинено у січні 2019 року, нарахування ЄСВ до цього періоду є обґрунтованим. Також Управління вказало, що нарахування позивачу ЄСВ було здійснено в інтегрованій картці платника (ІКП) в автоматичному режимі відповідно до обраної системи оподаткування.
Ухвалою про відкриття провадження у справі суд зобов'язав відповідача подати належним чином засвідчені копії всіх документів, на підставі яких було сформовано Вимогу; розрахунок суми недоїмки (з посиланням на норми законодавства).
Правом подання відповіді на відзив позивач не скористався.
В судовому засіданні позивач і його представник вимоги адміністративного позову підтримали, представник відповідача просив у задоволенні позову відмовити.
Дослідивши письмові докази, заслухавши пояснення позивача, його представника, представника відповідача, суд
Згідно з відомостями Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (арк. спр. 14-15), ОСОБА_1 був зареєстрований в якості фізичної особи-підприємці 28.03.2002.
Інформації про обрану позивачем систему оподаткування матеріали справи не містять.
15.01.2019 до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань був внесений запис про припинення ОСОБА_1. підприємницької діяльності.
До позовної заяви ОСОБА_1 додав видану 14.01.2019 Миколаївським обласним центром екстреної медичної допомоги та медицини катастроф Управління охорони здоров'я облдержадміністрації довідку № 6 про те, що позивач з 01.10.2017 працює водієм автотранспортних засобів виїзної бригади станції швидкої медичної допомоги м. Миколаєва (арк. спр. 11), а також довідку про заробіток позивача (арк. спр. 12).
До відзиву Управління додало: витяг з ІКП (арк. спр. 28-29) та детальний розрахунок сум заборгованості з ЄСВ (арк. спр. 30). Відповідно до цих документів, нарахування було здійснено: 09.02.2018 - за 2017 рік, сума 8 448 грн., 19.04.2018 - за І квартал 2018 року, сума - 2 457,18 грн., 19.07.2018 - за ІІ квартал 2018 року, сума - 2 457,18 грн., 19.10.2018 - за ІІІ квартал 2018 року, сума - 2 457,18 грн.
Пояснень щодо підстав та порядку обчислення вказаних сум відповідач не надав.
При прийнятті рішення суд виходив з такого.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 4 Закону № 2464, платниками єдиного внеску є, зокрема, фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.
Абзацами першим та другим частини п'ятої статті 8 Закону № 2464 (в редакції, чинній у 2017-2018 роках) визначено, що єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску. У разі якщо база нарахування єдиного внеску не перевищує розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід, сума єдиного внеску розраховується як добуток розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід (прибуток), та ставки єдиного внеску.
Згідно з чинною до 01.01.2017 редакцією пунктів 2 і 3 частини першої статті 7 («База нарахування єдиного внеску») Закону № 2464, для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, єдиний внесок нараховується на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за місяць, у якому отримано дохід (прибуток).
У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року, такий платник має право самостійно визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску (пункт 2).
Для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, єдиний внесок нараховується на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску (пункт 3).
Мінімальним страховим внеском, згідно з пунктом 5 частини першої статті 1 Закону № 2464, є сума єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця.
Інформація про те, яку систему оподаткування обрав ОСОБА_1., у справі відсутня.
З 01.01.2017 слова «має право» в абзаці другому пункту 2 частини першої статті 7 Закону № 2464 були замінені словом «зобов'язаний», а пункт 3 був доповнений абзацом такого змісту: «Для платників, віднесених до першої групи платників єдиного податку, визначених у підпункті 1 пункту 291.4 статті 291 Податкового кодексу України, ця сума не може бути меншою за 0,5 мінімального страхового внеску із зарахуванням відповідних періодів здійснення підприємницької діяльності до страхового стажу, який обчислюється відповідно до статті 24 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», пропорційно до сплаченого єдиного внеску.
Суд зауважив, що відповідач не надав інформації, на підставі якого пункту (2 чи 3) частини першої статті 7 Закону № 2464, було здійснено нарахування ЄСВ позивачу.
При цьому, як пунктом 2, та і пунктом 3 частини першої статті 7 Закону № 2464, як вказано вище, встановлено, що обов'язок визначення бази нарахування покладений на платника єдиного внеску.
Виходячи з матеріалів справи, позивач базу нарахування не визначив.
Відповідно до частин другої і третьої статті 9 Закону № 2464, обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок. Обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.
Управління перевірку правильності нарахування та сплати позивачем єдиного внеску не здійснило, наявність звітності, поданої ОСОБА_1 , та/або бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до Закону № 2464, нараховується єдиний внесок, не довело.
Відповідно, належні та допустимі докази обчислення єдиного внеску в сумі 15 819,54 грн. Управління суду не надало.
За визначенням, наведеним у пункті 6 частини першої статті 1 Закону № 2464, недоїмкою є сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом.
Згідно з частиною четвертою статті 25 Закону № 2464, орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.
Як вказано в пункті 2 розділу VI Інструкції, у разі виявлення органом доходів і зборів своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий орган доходів і зборів обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції в порядку і розмірах, визначених розділом VІІ цієї Інструкції. Сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена в строки, встановлені Законом, обчислена органами доходів і зборів у випадках, передбачених Законом, є недоїмкою.
Згідно з пунктом 3 розділу VI Інструкції, органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо:
дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів;
платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску;
платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій.
Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів на суму боргу, що перевищує 10 гривень.
Пунктом 4 розділу VI Інструкції передбачено, що вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів за формою згідно з додатком 6 до цієї Інструкції (для платника - юридичної особи) або за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції (для платника - фізичної особи). Тобто, у тому випадку, якщо нарахування єдиного внеску за результатами документальної перевірки не було здійснено, вимогу може бути сформовано лише на підставі звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів (у сукупності).
За таких обставин, суд встановив, що відповідач визначив суму недоїмки з порушенням вимог частини третьої статті 9 Закону № 2464 та пункту 4 розділу VI Інструкції, які не передбачають таке визначення та, відповідно, формування вимоги в автоматичному режимі, лише на підставі наявної у відповідача інформації про те, що позивач є платником єдиного внеску.
Суд відхилив аргументи позивача стосовно того, що факт перебування фізичної особи-підприємця у трудових правовідносинах з роботодавцем - юридичною особою звільняє таку фізичну особу-підприємця від обов'язку сплати ЄСВ та подання обов'язкової звітності за себе, оскільки ці твердження не ґрунтуються на нормах Закону № 2464.
Згідно з частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони з дотриманням встановлених вимог, зокрема, встановлюють наявність підстав, повноважень, належність способу, в який прийнято (вчинено) відповідне рішення, дія, бездіяльність.
Оцінивши аргументи сторін та надані ними докази, суд дійшов висновку, що Вимога є такою, що прийнята за відсутності підстав, встановлених законодавством.
Таким чином, сформувавши та надіславши вимогу про сплату боргу, Управління порушило права позивача, за захистом яких останній звернувся до суду.
На підставі викладеного, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог.
Судовий збір розподіляється відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України.
Керуючись статтями 9, 12, 19, 77, 139, 241-246, 250, 255, 257, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління ДФС у Миколаївській області (вул. Лягіна, 6, м. Миколаїв, 54001, ідентифікаційний код 39394277) задовольнити.
2. Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДФС у Миколаївській області про сплату боргу (недоїмки) від 20.11.2018 № Ф-77788-17 на суму 15 819,54 грн.
3. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Миколаївській області (вул. Лягіна, 6, м. Миколаїв, 54001, ідентифікаційний код 39394277) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судовий збір в сумі 768,40 грн., що був сплачений платіжною квитанцією від 21.01.2019 № 11F477180E.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду, або справу було розглянуто в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається учасниками справи відповідно до статті 297 Кодексу адміністративного судочинства України з урахуванням пункту 15.5 Розділу VII Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя В.В. Птичкіна