13 травня 2019 р. № 400/462/19
м. Миколаїв
Миколаївський окружний адміністративний суд у складі судді Птичкіної В.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу
за позовом:ОСОБА_1 , АДРЕСА_1
до відповідачів:Міністерства внутрішніх справ України, вул. Академіка Богомольця, 10, м. Київ, 01601 Управління Міністерства внутрішніх справ України в Миколаївській області в особі Ліквідаційної комісії Управління МВС України в Миколаївській області, вул. Декабристів, 5, м. Миколаїв, 54001
про:визнання протиправними рішень відповідачів; зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (надалі - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом, що містив вимоги:
визнати протиправним рішення відповідачів - Міністерства внутрішніх справ України та УМВС в Миколаївській області про відмову у здійсненні позивачу, відповідно до статті 23 Закону України «Про міліцію», доплати одноразової грошової допомоги у розмірі 50-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на час виплати, у зв'язку з установленням позивачу вищої (першої) групи інвалідності внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням служби в органах внутрішніх справ;
зобов'язати відповідача - Управління Міністерства внутрішніх справ України в особі ліквідаційної комісії Управління МВС України в Миколаївській області, відповідно до статті 23 Закону України «Про міліцію», п.п. 7, 9 Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.10.2015 № 850, направити до МВС України висновок щодо виплати позивачу одноразової грошової допомоги у розмірі 50-кратного прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб на час виплати, у зв'язку з установленням позивачу вищої (першої) групи інвалідності внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням служби в органах внутрішніх справ, та за рішенням МВС України провести виплату зазначеної одноразової грошової допомоги;
зобов'язати відповідача - Міністерство внутрішніх справ України, відповідно до статті 23 Закону України «Про міліцію», Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.10.2015 № 850, прийняти рішення про виплату позивачу одноразової грошової допомоги у розмірі 50-кратного прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб на час захворювання, пов'язаного з проходженням служби в органах внутрішніх справ.
В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 вказав, що у 2009 році йому було встановлено ІІ групу інвалідності, причиною якою є захворювання, пов'язане з проходженням служби в органах внутрішніх справ. На підставі статті 23 Закону України від 20.12.1990 № 565-ХІІ «Про міліцію» (надалі - Закон № 565) йому було виплачено одноразову грошову допомогу в розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб. У 2018 році ОСОБА_1 було визнано інвалідом І групи. Ця обставина, на думку позивача, дає йому право на отримання різниці в сумі одноразової грошової допомоги (оскільки у разі встановлення інвалідності І групи одноразова грошова допомога виплачується в розмірі 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб). Відповідачі у реалізації права позивача відмовили, на його думку, безпідставно. За твердженнями ОСОБА_1 , застосуванню підлягають норми затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.2007 № 707 «Порядку та умов виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) або інвалідності працівника міліції, податкової міліції» (надалі - Порядок № 707, що був чинним при звільненні позивача з органів внутрішніх справ), яким право особи на отримання одноразової грошової допомоги у більшому розмірі (в залежності від групи інвалідності) не обмежувалось часом, протягом якого особі було встановлено вищу групу. В адміністративному позові ОСОБА_1 послався на статтю 22 Конституції України, відповідно до якої при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
У відзиві на позовну заяву Управління Міністерства внутрішніх справ України в Миколаївській області (надалі - Управління або відповідач 2) вказало, зокрема, на втрату чинності Законом № 565, а також на те, що нормами чинного «Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.10.2015 № 850 (надалі - Порядок № 850), передбачена можливість отримання відповідної різниці, але за умови, що вищу групу інвалідності буде встановлено протягом двох років після первинного встановлення інвалідності. В даному випадку ця умова не дотримана. Крім того, Управління вказало, що у пункті 12 виписки з акта огляду МСЕК від 16.04.2018 № 279652 вказано діагноз, який не відповідає діагнозу, зазначеному у свідоцтві про хворобу від 20.10.1998 № 660. З урахуванням наведеного, відповідач 2 просив у задоволенні позову відмовити (арк. спр. 31-36).
Міністерство внутрішніх справ України (надалі - Міністерство або відповідач 1) у відзиві на позовну заяву (арк. спр. 44-48) також вказало на втрату чинності Законом № 565 та на те, що норми чинного Порядку № 850 не надають позивачу права на отримання різниці. Крім того, відповідач 1 зазначив, що при прийнятті рішення необхідно врахувати рішення Європейського суду з прав людини від 03.06.2014 у справі «Великода проти України». На думку відповідача 1, суд не вправі, шляхом зобов'язання адміністративного органу прийняти конкретне рішення, втручатися у здійснення таким органом дискреційних повноважень. Крім того, Міністерство вказало, що, згідно з пунктом 11 Порядку № 850, відповідні виплати проводяться органом внутрішніх справ, в якому проходив (проходить) службу працівник міліції. Міністерство не було роботодавцем ОСОБА_1 , тому його вимоги є безпідставними.
В судовому засіданні представник позивача підтримав вимоги адміністративного позову в частині, що стосуються Міністерства.
Представник Управління вказала на безпідставність позовних вимог до Управління.
Міністерство представника в судове засідання не направило.
Дослідивши письмові докази, заслухавши пояснення представників позивача і Управління, суд
У 1998 році ОСОБА_1 був звільнений з органів внутрішніх справ, та в цьому ж році йому було призначено пенсію за вислугу років на підставі Закону України від 09.04.1992 № 2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців та осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ» (теперішня назва - «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб»).
У 2009 році позивачу було встановлено ІІ групу інвалідності та, на підставі статті 23 Закону № 565 і Порядку № 707, виплачено одноразову грошову допомогу в сумі 28 560 грн.
Чинною у 2009 (рік первинного встановлення ОСОБА_1 інвалідності) редакцією статті 23 Закону № 565 було визначено, що у разі поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного працівнику міліції під час виконання ним службових обов'язків, а також інвалідності, що настала в період проходження служби в органах внутрішніх справ або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби в органах внутрішніх справ, залежно від ступеня втрати працездатності йому виплачується одноразова грошова допомога в розмірі до п'ятирічного грошового забезпечення за останньою посадою в порядку та умовах, визначених Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до чинної у 2009 редакції Порядку № 707, одноразова грошова допомога (далі - грошова допомога) у разі установлення інвалідності, яка настала в період проходження служби в органах внутрішніх справ, органах державної податкової служби або не пізніше ніж через три місяці після звільнення із служби чи після закінчення такого строку внаслідок захворювання або нещасного випадку, що сталися під час виконання службових обов'язків, пов'язаних з безпосередньою участю в охороні громадського порядку та боротьбі із злочинністю, виплачується у розмірі:
п'ятирічного грошового забезпечення - інвалідам І групи;
чотирирічного грошового забезпечення - інвалідам ІІ групи;
трирічного грошового забезпечення - інвалідам І групи.
У разі виникнення у працівника міліції, податкової міліції або членів його сім'ї права на отримання грошової допомоги в розмірі, більшому за раніше виплачену суму, виплата проводиться за вирахуванням такої суми.
Часових обмежень щодо виникнення у працівника міліції права на отримання грошової допомоги в розмірі, більшому за раніше виплачену суму (у випадку, зокрема, встановлення вищої групи інвалідності), Порядок № 707 не містив.
Пунктом 3 Порядку № 850 (дата набрання чинності - 31.10.2015) Кабінет Міністрів України встановив, що грошова допомога у разі установлення працівникові міліції інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого під час виконання ним службових обов'язків, а також інвалідності, що настала в період проходження служби в органах внутрішніх справ або не пізніше ніж через місяці після звільнення із служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби в органах внутрішніх справ, призначається і виплачується у розмірі:
250-кратного прожиткового мінімуму, установленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, - у разі встановлення інвалідності І групи;
200-кратного прожиткового мінімуму, установленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, - у разі встановлення інвалідності ІІ групи;
150-кратного прожиткового мінімуму, установленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, - у разі встановлення інвалідності ІІІ групи.
Ця норма узгоджувалася з останньою чинною редакцією статті 23 Закону № 565.
При цьому, пунктом 4 Порядку № 850 передбачено, що якщо протягом двох років працівникові міліції після первинного встановлення інвалідності із втратою працездатності або ступеня втрати працездатності без установлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено згідно з рішенням медико-соціальної експертної комісії вищу групу чи іншу причину інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає йому право на отримання грошової допомоги в більшому розмірі, виплата проводиться з урахуванням раніше виплаченої суми.
Довідкою до акта огляду медико-соціальною експертною комісією від 16.04.2018 серія 12 ААА № 279652 (арк. спр. 12, зворотній бік) позивачу було встановлено безстроково І групу інвалідності, причиною якої вказано захворювання, пов'язане з проходженням служби в ОВС.
27.09.2018 ОСОБА_1 звернувся до Управління із заявою, в якій, з посиланням на статтю 23 Закону № 565 та норми Порядку № 850, просив погодити висновок про виплату «… одноразової грошової допомоги щодо … встановлення … інвалідності І групи внаслідок захворювання, що пов'язане з проходженням служби в органах внутрішніх справ, відповідно до Порядку від 21 жовтня 2015 року №850 та направити його в Міністерство внутрішніх справ України для прийняття рішення щодо такої виплати …» (арк. спр. 16).
Листом від 16.10.2018 № В-95/38/05-2018 Управління вказало позивачу на відсутність законних підстав для призначення та виплати йому одноразової грошової допомоги в зв'язку із встановленням у 2018 році І групи інвалідності, та зазначило, що, відповідно до пункту 7 Порядку № 850, для прийняття Міністерством рішення по суті порушеного позивачем питання, останній має подати за місцем служби додаткові (у порівнянні з доданими до заяви) документи.
Як пояснили в судовому засіданні представники позивача і відповідача 2, зазначені Управлінням документи позивач подав до відповідача 2 у листопаді 2018 року, та 15.11.2018 Управління направило пакет документів до Міністерства.
При цьому, 27.09.2018 ОСОБА_1 звернувся безпосередньо і до Міністерства із заявою (арк. спр. 19), в якій просив зобов'язати Управління погодити «… Висновок про виплату … одноразової грошової допомоги щодо встановлення … інвалідності І групи внаслідок захворювання що пов'язане з проходженням служби в органах внутрішніх справ, відповідно до Порядку від 21 жовтня 2015 року №850 …».
Листом від 11.10.2018 № 15/2-В-788 (арк. спр. 18) Міністерство, зокрема, вказало позивачу на те, що «… у випадках, коли після первинного огляду МСЕК пройшло більше двох років, правових підстав для призначення одноразової грошової допомоги у зв'язку з установленням вищої групи інвалідності відповідно до умов Порядку немає, так як право на доплату такої грошової допомоги, з урахуванням раніше виплаченої суми, мають лише ті працівники міліції, яким вищу групу інвалідності або більший відсоток втрати працездатності згідно рішення МСЕК встановлено під час повторного огляду, проведеного протягом двох років від дати первинного огляду … з надісланих Вами копій документів з'ясовано, що при повторних оглядах МСЕК у 2012 році Вам установлено другу групу інвалідності, у 2018 році - першу групу інвалідності, проте відсутня інформація про дату проходження первинного огляду МСЕК. З урахуванням викладеного вище, ліквідаційна комісія УМВС України в Миколаївській області не має правових підстав для вчинення дій із призначення Вам одноразової грошової допомоги згідно з Порядком …».
Після отримання повного пакету документів від Управління, Міністерство листом від 05.12.2018 № 15/2-4637 (зміст якого до позивача довів відповідач 2 листом від 10.12.2018 № В-95/38/05-2018, арк. спр. 20) повернуло «… матеріали з питання призначення одноразово грошової допомоги ОСОБА_1 … без прийняття рішення …»
При прийнятті рішення суд виходив з такого.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Як зазначено вище, у заявах до відповідачів ОСОБА_1 послався на норми Порядку № 850. Відповіді позивачу Управління та Міністерство також обґрунтували нормами Порядку № 850.
Згідно з пунктом 7 Порядку № 850 (чинна редакція), працівник міліції, якому призначається грошова допомога у разі встановлення інвалідності чи часткової втрати працездатності без установлення інвалідності, подає за місцем служби такі документи:
заяву (рапорт) про виплату грошової допомоги у зв'язку з установленням інвалідності або ступеня втрати працездатності без установлення інвалідності за формою згідно з додатком до Цих Порядку та умов;
довідку медико-соціальної експертної комісії про результати визначення у застрахованої особи ступеня втрати професійної працездатності (у відсотках).
До заяви додаються копії:
довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією;
постанови відповідної військово-лікарської комісії щодо встановлення причинного зв'язку поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання;
акта розслідування нещасного випадку та акта, що свідчить про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва) працівника міліції, зокрема про те, що воно не пов'язане з учиненням ним кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком учинення ним дій у стані алкогольного, наркотичного, токсичного сп'яніння, або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження, за формою, що затверджується МВС;
сторінок паспорта з даними про прізвище, ім'я та по батькові і місце реєстрації;
документа, що підтверджує реєстрацію у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків (сторінки паспорта громадянина України - для особи, яка через свої релігійні переконання відмовляється від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомила про це відповідному контролюючому органу і має відповідну відмітку у паспорті громадянина України).
Пунктом 8 Порядку встановлено, що керівник органу внутрішніх справ, у якому проходив (проходить) службу працівник міліції, подає МВС в 15-денний строк з дня реєстрації документи, зазначені в пунктах 6 або 7 цих Порядку та умов, висновок щодо виплати грошової допомоги.
Управління відповідні документи та висновок щодо виплати грошової допомоги направило до Міністерства.
Оскільки прийняття відповідного рішення не віднесено до повноважень Управління, і таке рішення Управління не приймало, суд встановив, що позовні вимоги в частині визнання протиправним рішення відповідача 2 про відмову у здійсненні позивачу доплати одноразової грошової допомоги є безпідставними.
Не підлягають задоволенню як передчасні також вимоги про зобов'язання Управління «… за рішенням МВС України провести … виплату … одноразової грошової допомоги …».
МВС в місячний строк після надходження зазначених у пункті 8 цих Порядку та умов документів приймає рішення про призначення або у випадках, передбачених пунктом 14 цих Порядку та умов, про відмову в призначенні грошової допомоги і надсилає його разом із зазначеними документами керівникові органу внутрішніх справ, у якому проходив (проходить) служби працівник міліції, для видання наказу про виплату такої допомоги, або у разі відмови - для письмового повідомлення осіб із зазначенням мотивів відмови (пункт 9 Порядку № 850).
В порушення цієї норми, Міністерство не прийняло рішення про призначення або про відмову у призначенні грошової допомоги.
В зв'язку з цим, суд встановив, що позовні вимоги в частині визнання протиправним рішення відповідача 1 про відмову у здійсненні позивачу доплати до одноразової грошової допомоги є безпідставними.
Проте, суд визнав, що відповідач 1 допустив протиправну бездіяльність, оскільки у визначений пунктом 9 Порядку № 850 строк не прийняв рішення (про призначення або про відмову, відповідно пункту 14 Порядку № 850, в призначенні грошової допомоги).
Відповідно до частини четвертої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України, у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті (у випадку визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною), суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Вимога про зобов'язання Міністерства прийняти рішення про призначення позивачу одноразової грошової допомоги, на думку суду, задоволенню не підлягає. Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не може втручатися у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.
Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективного державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади.
Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного судочинства є контроль легальності. Перевірка доцільності переступає компетенцію адміністративного суду і виходить за межі завдання адміністративного судочинства.
Отже, під дискреційним повноваженням суд повинен розуміти таке повноваження, яке надає певний ступінь свободи адміністративному органу при прийнятті рішення, тобто коли у межах, що визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибрати один з кількох варіантів рішення.
Законодавством встановлена процедура прийняття відповідних рішень і суд не може підміняти цю процедуру та адміністративного суб'єкта, до компетенції якого віднесено прийняття відповідних рішень.
Суд є правозастосовуючим органом, тобто, не створюючи правових норм, не підміняючи собою органи виконавчої та законодавчої влади, на підставі закону у встановленому процесуальним законом порядку вирішує справи.
Суд не може підмінити установлену законодавством процедуру розгляду документів.
Відповідач 1, як вказано вище, не прийняв мотивованого (із зазначенням підстав, що передбачені пунктом 14 Порядку № 850) рішення про відмову у задоволенні заяви позивача. За таких обставин, на думку суду, задоволення позовної вимоги ОСОБА_1 про зобов'язання Міністерства прийняти рішення про призначення грошової допомоги, буде втручанням у дискреційні повноваження адміністративного суб'єкта.
З урахуванням цього, суд визнав, що належним способом захисту порушеного права позивача є зобов'язання Міністерства повторно розглянути документи, що були направлені відповідачем 2, та прийняти рішення по суті.
Одночасне задоволення позовних вимог про зобов'язання відповідача 2 направити відповідачу 1 висновок (разом з усіма документами) та про зобов'язання відповідача прийняти рішення за результатами їх розгляду є неможливим, оскільки в такому випадку виконання відповідачем 1 покладеного судом обов'язку буде поставлено в залежність від вчинення певних дій відповідачем 2.
Саме тому, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог в частині зобов'язання відповідача направити відповідачу 1 висновок щодо виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги.
Оскільки, як вказано у листі від 05.12.2018 № 15/2-4637, Міністерство повернуло раніше направлені відповідачем 2 документи до Управління, для виконання покладеного судом обов'язку щодо прийняття рішення за заявою позивача, відповідач 1 має витребувати від відповідача 2 зазначені документи.
Відповідно до абзацу другого частини четвертої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України, суд надав правову оцінку питання, щодо якого звернувся позивач, що викладена нижче.
Як вказано вище, Закон № 565 втратив чинність 07.11.2015.
Порядок № 850, на норми якого послалися відповідачі, як вказано вище, набрав чинності 31.10.2015. Так, постановою від 21.10.2015 № 850 Кабінет Міністрів України, відповідно до статті 23 Закону № 565, затвердив «Порядок та умови призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції, та установив, що «… особам, які до набрання чинності Законом України від 13 лютого 2015 р. № 208-VIII «Про внесення змін до статті 23 Закону України «Про міліцію» щодо виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) або каліцтва працівника міліції мають право на отримання одноразової грошової допомоги, допомога призначається і виплачується відповідно до Порядку та умов виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) або інвалідності працівника міліції, податкової міліції, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 12 травня 2007 р. № 707 …».
В свою чергу, у тексті чинної редакції постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2007 № 707 «Про затвердження Порядку та умов виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) або інвалідності працівника міліції, податкової міліції» (виданої також відповідно до статті 23 Закону № 565) вказано: «… установити, що особам, які до набрання чинності Законом № 208-VIII … від 13.02.2015 мають право на отримання одноразової грошової допомоги, допомога призначається і виплачується відповідно до Порядку та умов, затверджених цією Постановою, згідно з Постановою КМ № 850 … від 21.10.2015 …».
Суд дійшов висновку, що використані у текстах постанов № 707 і № 850 слова «… особам, які до набрання чинності Законом № 208-VІІІ … від 13.02.2015 (особам, які до набрання чинності Законом України від 13 лютого 2015 р. № 208-VIII …) мають право на отримання одноразової грошової допомоги …» стосуються тих осіб, у яких до 12.03.2015 (дата набрання чинності Законом України від 13.02.2015 № 208-VIII «Про внесення змін до статті 23 Закону України «Про міліцію» щодо виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) або каліцтва працівника міліції») вже виникло право на отримання одноразової грошової допомоги. Інше тлумачення словосполучення «мають право» (з урахуванням того, що відповідні норми про застосування Порядку № 707 в текстах постанов № 707 і № 850 були зафіксовані 21.10.2015, тобто після набрання чинності Законом № 208-VIII - 12.03.2015) унеможливлює застосування Порядку № 707 після набрання чинності Порядком № 850.
На підставі викладеного, суд визнав, що порушене позивачем питання має бути розглянуто та вирішено відповідно до норм Порядку № 707, оскільки право на отримання одноразової грошової допомоги у ОСОБА_1 виникло у 2009 році, а у 2018 році настали обставини, з якими пов'язана можливість отримання грошової допомоги в розмірі більшому за раніше виплачену суму.
При цьому суд повторно зазначив, що, на відміну від Порядку № 850, у Порядку № 707 не встановлені часові обмеження щодо виникнення у працівника міліції права на отримання грошової допомоги в розмірі, більшому за раніше виплачену суму, а також звернув увагу відповідача 1 на те, що підставами для відмови у призначенні одноразової грошової допомоги є лише обставини, вказані у пункті 8 Порядку № 707.
Судові витрати по справі відсутні.
Керуючись статтями 9, 12, 19, 77, 241-246, 250, 255, 257, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Міністерства внутрішніх справ України (вул. Академіка Богомольця, 10, м. Київ, 01601, ідентифікаційний код, 00032684) Управління Міністерства внутрішніх справ України в Миколаївській області в особі Ліквідаційної комісії Управління МВС України в Миколаївській області (вул. Декабристів, 5, м. Миколаїв, 54001, ідентифікаційний код 08592253) задовольнити частково.
2. Визнати протиправною бездіяльність Міністерства внутрішніх справ України, що полягає у неприйнятті рішення за заявою ОСОБА_1 від 27.09.2018.
3. Зобов'язати Міністерство внутрішніх справ України протягом десяти днів з дня набрання судовим рішенням законної сили прийняти рішення за заявою ОСОБА_1 від 27.09.2018 про виплату одноразової грошової допомоги, з урахування правової оцінки питання, наданої у рішенні.
4. В задоволенні інших позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду , або справу було розглянуто в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається учасниками справи відповідно до статті 297 Кодексу адміністративного судочинства України з урахуванням пункту 15.5 Розділу VII Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя В.В. Птичкіна