"10" травня 2019 р. Справа № 363/1860/19
10 травня 2019 року суддя Вишгородського районного суду Київської області Котлярова І.Ю., розглянувши матеріали позовної заяви заступника керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі: Лебедівської сільської ради Вишгородського району Київської області до ОСОБА_1 про відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди,-
До Вишгородського районного суду Київської області надійшла позовна заява заступника керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі: Лебедівської сільської ради Вишгородського району Київської області до ОСОБА_1 про відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди.
Предметом судового розгляду у даній справі є позовні вимоги прокурора про відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди.
При зверненні з даним позовом в обґрунтування необхідності самостійного захисту інтересів держави прокурор вказав на задоволення насамперед суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільного важливого та соціально значущого питання, а саме своєчасного надходження коштів до бюджету та їх цільове використання у сфері містобудування, а також захист суспільних інтересів загалом для задоволення відповідних потреб територіальної громади та суспільства. Крім того, вказав, що в бюджеті сільської ради не передбачено кошти на сплату судового збору, що унеможливлює, в свою чергу звернутися сільській раді для захисту прав самостійно.
Вивчивши дану заяву та додані до неї документи, судом зазначається наступне.
Згідно з пунктом 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює, зокрема, представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Так, роль прокурора у сфері представництва інтересів держави має допоміжний характер і основну роль згідно чинного законодавства України відіграють профільні органи державної влади чи органи місцевого самоврядування, які самостійно звертаються до суду.
Згідно положень ч. 1 ст. 167 ЦК України держава діє у цивільних правовідносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин.
З метою представництва інтересів громадянина або держави в суді прокурор в межах повноважень, визначених законом, звертається до суду з дотриманням вимог процесуального закону, та зобов'язаний надати суду документи, які підтверджують наявність поважних причин, що унеможливлюють самостійне звернення цих осіб до суду для захисту своїх прав, свобод та інтересів.
Зокрема, відповідно до ч. 4 ст. 56 ЦПК України, прокурор, який звертається в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державною здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
Відповідно до правової позиції викладеної в постанові від 06.02.2019 року по справі № 927/246/18 Верховний Суд наголошує, що прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією з засад правосуддя (пункт третій частини другої статті 129 Конституції України).
Суд враховує, що відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини сторонами судового розгляду є позивач і відповідач, які мають рівні права, включаючи право на юридичну допомогу. Підтримка прокуратурою однієї зі сторін може бути виправдана за певних умов, наприклад, з метою захисту вразливих осіб, які вважаються не здатними захистити свої інтереси самостійно, або в разі, якщо правопорушення зачіпає велику кількість людей, або якщо вимагають захисту реальні державні інтереси або майно (KOROLEV v. RUSSIA (no. 2), № 5447/03, § 33, ЄСПЛ, від 01 квітня 2010 року; MENCHINSKAYA v. RUSSIA, № 42454/02, § 35, ЄСПЛ, від 15 січня 2009 року).
Європейський Суд з прав людини неодноразово звертав увагу на участь прокурора в суді на боці однієї зі сторін як обставину, що може впливати на дотримання принципу рівності сторін. Оскільки прокурор або посадова особа з аналогічними функціями, пропонуючи задовольнити або відхилити скаргу, стає противником або союзником сторін у справі, його участь може викликати в однієї зі сторін відчуття нерівності (рішення у справі "Ф.В. проти Франції" (F.W. v. France) від 31.03.2005, заява 61517/00, п. 27).
Пункт третій частини першої статті 131-1 Конституції України передбачає можливість представництва прокурором інтересів держави у виключних випадках. Тому необхідно з'ясувати, що мається на увазі під "виключним випадком" і чи є таким випадком ситуація у конкретній справі.
Насамперед, випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї конституційної норми є поняття "інтерес держави". "Інтереси держави" охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація "інтересів держави", особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно.
У рекомендаціях Парламентської Асамблеї Ради Європи від 27.05.2003 № 1604 (2003) "Про роль прокуратури в демократичному суспільстві, заснованому на верховенстві закону" щодо функцій органів прокуратури, які не відносяться до сфери кримінального права, передбачено важливість забезпечити, щоб повноваження і функції прокурорів обмежувалися сферою переслідування осіб, винних у скоєнні кримінальних правопорушень, і вирішення загальних завдань щодо захисту інтересів держави через систему відправлення кримінального правосуддя, а для виконання будь-яких інших функцій були засновані окремі, належним чином розміщені та ефективні органи.
Аналіз частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" дає підстави стверджувати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох "виключних" випадках: якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; у разі відсутності такого органу.
Перший "виключний випадок" передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.
У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб'єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.
"Не здійснення захисту" виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб'єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.
"Здійснення захисту неналежним чином" виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.
"Неналежність" захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з'ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.
При цьому захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб'єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб'єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб'єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.
Прокурор не може вважатися альтернативним суб'єктом звернення до суду і замінювати належного суб'єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.
Більше того, саме лише посилання в позовній заяві на те, що уповноважений орган не здійснює або неналежним чином здійснює відповідні повноваження, для прийняття заяви для розгляду недостатньо. У такому разі прокурор повинен надати належні та допустимі докази відповідно до вимог процесуального закону (наприклад, внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань про вчинене кримінальне правопорушення на підставі статті 367 Кримінального кодексу України (службова недбалість); вирок суду щодо службових осіб; докази накладення дисциплінарних стягнень на державних службовця, які займають посаду державної служби в органі державної влади та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, за невиконання чи неналежне виконання службових обов'язків тощо).
Зазначене вище узгоджується з усталеними правовими висновками Верховного Суду, зокрема в постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 07.12.2018 року у справі № 924/1256/17, а також у постановах Верховного Суду від 23.10.2018 року у справі № 926/03/18, від 23.09.2018 року у справі № 924/1237/17.
Одночасно Верховний Суд наголошує, що обставини дотримання прокурором встановленої частинами 3, 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" процедури, яка повинна передувати зверненню до суду з відповідним позовом, підлягають з'ясуванню судом незалежно від того, чи має місце факт порушення інтересів держави у конкретних правовідносинах.
В даному випадку до заяви не додані документи, що підтверджують наявність передбачених законом підстав для звернення до суду в інтересах інших осіб в контексті вимог ч. 1 ст. 56 ЦПК України та ст.23 Закону України «Про прокуратуру». Суд вважає, що наведені прокурором обґрунтування щодо наявності підстав для такого представництва, не є достатньою підставою для звернення в суд в інтересах держави саме прокурора. Крім того, не зазначено причин неможливості Лебедівською сільською радаю, яка є самостійною юридичною особою з відповідною процесуальною дієздатністю, самостійно здійснювати захист своїх прав та охоронюваних законом інтересів у судовому порядку.
Відповідно до положень п. 4 ч. 4 ст. 185 ЦПК України, заява повертається у випадках коли відсутні підстави для звернення прокурора до суду в інтересах держави або для звернення до суду особи, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи.
Враховуючи, вищевикладене позовна заява заступника керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі: Лебедівської сільської ради Вишгородського району Київської області до ОСОБА_1 про відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди, підлягає поверненню позивачеві.
Керуючись п. 4 ч. 4 ст.185, ст. ст.259-261, 353 ЦПК України суддя,-
Позовну заяву заступника керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі: Лебедівської сільської ради Вишгородського району Київської області до ОСОБА_1 про відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди - повернути позивачу.
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення до Київського апеляційного суду.
Суддя І.Ю. Котлярова