Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"10" травня 2019 р.м. ХарківСправа № 922/503/19
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Калініченко Н.В.
без повідомлення (виклику) учасників справи
розгянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного
провадження справу за позовом державного підприємства "Завод імені В.О. Малишева", м. Харків, до фізичної особи-підприємця Трофимова Вадима Петровича, м. Харків , про стягнення коштів у розмірі 2 001,16 грн.
Позивач, державне підприємство "Завод імені В.О. Малишева", звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою до відповідача, фізичної особи-підприємця Трофимова Вадима Петровича, про стягнення 1 558,18 грн. основної заборгованості, 49,75 грн. 3% річних, 136,34 грн. інфляційних втрат та 256,89 грн. пені. Також позивач просить суд покласти на відповідача судові витрати.
22 лютого 2019 року, ухвалою господарського суду Харківської області, позовну заяву залишено без руху. Ухвалою господарського суду Харківської області від 11 березня 2019 року вказану позовну заяву було прийнято до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження у справі № 922/503/19, розгляд справи призначено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами.
09 квітня 2019 року, через канцелярію суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх. № 8663), який судом долучено до матеріалів справи. 16 квітня 2019 року від позивача через канцелярію суду надійшла відповідь на відзив (вх. № 9381 від 16 квітня 2019 року), яку судом долучено до матеріалів справи. 02 травня 2019 року, через канцелярію суду від відповідача надійшли заперечення (вх. № 10585 від 02 травня 2019 року), які судом долучено до матеріалів справи.
Розглянувши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно перевіривши матеріали справи та надані учасниками судового процесу докази, суд встановив наступне.
01 грудня 2017 року між позивачем (орендодавець) та відповідачем (орендар) було укладено договір оренди визначеного нерухомого майна, що належить до державної власності № 863 дп. Відповідно до п. 1.1 договору. орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування державне окреме індивідуально визначене майно - нежитлове вбудоване приміщення (ЦЗЛ) на 4-му поверсі 7-поверхової будівлі корпусу технічного профілю (нежитлова будівля літ. "Р/1-7" (ЦЗЛ)) (інвентарний номер № 000513 ), загальною площею 80,9 кв.м., за адресою: м . Харків, вул . Плеханівська, 126 (майно), яке перебуває на балансі ДП "Завод імені В.О. Малишева", вартість якого визначена згідно зі звітом про незалежну оцінку станом на 12 червня 2017 р. виконаним суб'єктом оціночної діяльності ФО-П Попов Ю.А. та становить 205 000,00 грн. Стан майна на момент укладення договору (потребує/не потребує поточного і/або капітального ремонту) визначається в акті приймання-передачі орендованого майна, що додається до цього договору та є невід'ємною частиною договору (п. 1.3 договору). Згідно п. 5.9 договору, оренда зобов'язується здійснювати витрати, пов'язані з утриманням орендованого майна. Протягом 15 робочих днів після підписання цього договору укласти з орендодавцем орендованого майна договір про відшкодування витрат орендодавця на утримання орендованого майна у тому числі на компенсацію з оплати обов'язкових платежів, передбачених чинним законодавством на надання комунальних послуг орендодавцю відповідно до тарифів, встановлених для такої групи споживачі.
01 грудня 2017 року між позивачем (балансоутримувач) та відповідачем (орендар) було укладено договір про відшкодування витрат орендодавця на утримання нерухомого майна № 864 дп. Відповідно до п.п. 1.1, 1.2 договору, орендодавець забезпечує обслуговування та експлуатацію індивідуально визначене майно - нежитлове вбудоване приміщення (ЦЗЛ) на 4-му поверсі 7-поверхової будівлі корпусу технічного профілю (нежитлова будівля літ. "Р/1-7" (ЦЗЛ)) (інвентарний № 000513 ), загальною площею - 80,9 кв.м., за адресою: м. Харків, вул. Плеханівська, 126 , (далі - майно), що перебуває на балансі Державного підприємства "Завод імені В.О. Малишева", а орендар бере участь у витратах орендодавця по виконанню вказаних послуг пропорційно до займаної ним площі, якщо інше не випливає з характеру послуг, наданих орендодавцем за цим договором та інших обов'язкових платежів, передбачених чинним законодавством. Орендар користується майном, загальною площею 80,9 кв.м., яке складається з нежитлового вбудованого приміщення (ЦЗЛ) на 4-му поверсі 7-поверхової будівлі корпусу технічного профілю (нежитлова будівля літ. "Р/1-7" (ЦЗЛ)) (інвентарний № 000513), за адресою: м . Харків, вул. Плеханівська, 126, з метою розміщення офісу. Оплата експлуатаційних послуг на утримання будівлі, компенсацію з оплати обов'язкових платежів, передбачених чинним законодавством та надання комунальних послуг встановлених згідно Додатку № 1, який є невід'ємною частиною договору. Оплата експлуатаційних послуг на утримання будівлі та сплата земельного податку та інших обов'язкових платежів до державного та місцевого бюджетів, вноситься орендарем на рахунок орендодавцю, не пізніше 12 числа кожного місяця наступного за розрахунковим на рахунок орендодавцю, не пізніше 12 числа кожного місця наступного за розрахунковим на підставі акту наданих послуг, підписаного обома сторонами, та рахунку-фактури. Оплата експлуатаційних послу на утримання будівлі здійснюється до моменту повернення орендарем орендованого майна орендодавцю. Майно вважається поверненим орендодавцю з моменту підписання сторонами акту приймання-передачі (п.п. 2.1, 2.2, 2.3 договору). Орендар зобов'язується своєчасно вносити плату за надані експлуатаційні послуги на утримання майна (п.п. 3.2, 3.2.3 договору). Відповідно до п. 6.1 договору, цей договір укладено на підставі договору оренди № 869 дп від 01 грудня 2017 року терміном з 01 грудня 2017 року до 01 листопада 2020 року.
Як вказує позивач у позовній заяві, він свої зобов'язання за договором виконав в повному обсязі та за період грудень 2017 року - січень 2018 року надав експлуатаційні послуги, що підтверджується підписаним сторонами актом здачі-приймання робіт (надання послуг) № ДП-0002399 від 31 грудня 2017 року на суму 779,09 грн., рахунком-фактури № ДП-002322 від 31 грудня 2017 року на суму 779,09 грн. та актом здачі-приймання робіт (надання послуг) № ДП - 0000061 від 31 січня 2018 року на суму 779,09 грн., рахунком-фактури № ДП - 0000076 від 31 січня 2018 року на суму 779,09 грн., які (останній акт та рахунок) направлено на адресу відповідача, втім залишилися не підписаними та не повернутими на адресу позивача, а вартість отриманих послуг за період грудень 2017 року та січень 2018 року не оплачена, що й стало підставою для позивача звернутися з даним позовом до суду.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог і заперечень проти них суд виходить з наступного.
Згідно статті 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України, статті 173 Господарського кодексу України зобов'язання є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. За змістом статті 193 Господарського кодексу України та статті 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, не допускається; частиною 3 статті 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості. За приписами статті 193 Господарського кодексу України та статті 526 Цивільного кодексу України, яка містить аналогічні положення, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Згідно із статтею 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. За статтею 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Стаття 129 Конституції України відносить до основних засад судочинства змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Відповідно до частини 1статті 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Частиною 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Відповідно до частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Як зазначалося вище в даному рішенні суду, між сторонами було укладено договір оренди індивідуально визначеного нерухомого майна, що належить до державної власності № 863 дп від 01 грудня 2017 року. Про виконання умов вказаного договору оренди, свідчить: 1) акт приймання-передачі орендованого майна від 01 грудня 2017 року, відповідно до якого відповідач прийняв від позивача в платне користування державне окреме індивідуально визначене майно: - нежитлова будівля літ. "Р/1-7" (ЦЗЛ) (інвентарний № 000513 ), загальною площею - 80,9 кв.м., за адресою: м. Харків, вул . Плеханівська, 126 , що перебуває на балансі ДП "Завод ім. В.О. Малишева"; 2) акт приймання-передачі орендованих нежитлових приміщень від 31 січня 2018 року по договору оренди № 863 дп від 01 грудня 2017 року, відповідно до якого відповідачем 31 січня 2018 року повернуто позивачеві майно, що є предметом вказаного вище договору оренди. Тобто, з 01 грудня 2017 року по 31 січня 2018 року сторони перебували в договірних правовідносинах по оренді нерухомого майна.
Укладений між сторонами договір про відшкодування витрат орендодавця на утримання нерухомого майна № 864 дп від 01 грудня 2017 року є похідним договором від договору оренди індивідуально визначеного нерухомого майна, що належить до державної власності № 863 дп від 01 грудня 2017 року.
З огляду на наведене, а саме дію договору оренди в період з 01 грудня 2017 року по 31 січня 2018 року, вбачається й той факт, що договір про відшкодування витрат орендодавця на утримання нерухомого майна № 864 дп від 01 грудня 2017 року був діючим - майно перебувало у користування відповідача у вказаний період і, відповідно, у відповідача, на підставі п. 2.3 договору, був наявний обов'язок щодо оплати експлуатаційний послуг на утримання будівлі.
При цьому, в акті приймання-передачі орендованого майна від 01 грудня 2017 року зазначено, що майно потребує поточного ремонту, і відповідно, відповідач беручи вказане майно в оренду усвідомлював його стан, а саме потребу поточного ремонту, і лише 31 січня 2018 року мало місце повернення орендарю орендованого майна. Тобто, суд вкотре наголошує на тому, що в період з 01 грудня 2017 року по 31 січня 2018 року мало місце користування відповідачем об'єктом оренди, і відповідно наявність обов'язку відшкодування експлуатаційних послуг за умовами договору про відшкодування витрат орендодавця на утримання нерухомого майна № 864 дп від 01 грудня 2017 року.
Більш того, в матеріалах справи наявний акт здачі приймання робіт (надання послуг) № ДП - 0002399 від 31 грудня 2017 року, який підписаний і позивачем, і відповідачем з зазначенням, що сторони претензій одна до одної не мають. Акт здачі-приймання робіт (надання послуг) № ДП - 0000061 від 31 січня 2018 року було складено позивачем та направлено на адресу відповідача разом з рахунком-фактури № ДП - 0000076 від 31 січня 2018 року, втім залишені останнім без підписання та задоволення. Водночас, не реагування відповідача на направлений позивачем акт здачі-приймання робіт (надання послу) від 31 січня 2018 року та рахунок-фактури від 31 січня 2018 року, за надані експлуатаційні послуги в період січня 2018 року не є підставою для несплати відповідачем експлуатаційних послу, оскільки, як зазначалося вище в даному рішенні суду, відповідно до п. 2.3 договору відшкодування експлуатаційних витрат здійснюється до повернення орендованого майна, яке (майно) було повернуто позивачу 31 січня 2018 року.
Доказів здійснення оплати за спірною господарською операцією за період грудень 2017 - січень 2018 р.р. відповідач суду не надав.
Враховуючи вище викладене, позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості за договором про відшкодування витрат орендодавця на утримання нерухомого майна № 864 дп від 01 грудня 2017 року у розмірі 1 558,18 грн. є обґрунтованими та такими що підлягають до задоволення.
Розглянувши частину позовних вимог позивача про стягнення з відповідача 256,89 грн. пені суд зазначає наступне.
Згідно зі ст. ст. 610, 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов'язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки. Відповідно до ст. 546 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання. Стаття 549 Цивільного кодексу України визначає, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. В силу ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Пунктом 5.2 договору сторонами передбачено відповідальність у вигляді пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день порушення строків грошового зобов'язання.
Перевіривши правомірність нарахування позивачем пені, виходячи з п. 5.2 договору, приписів ст. 232 ГК України, 253, 254, 530 ЦК України, ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", суд встановив, що позивачем не враховано вимоги вище вказаних норм, а саме здійснено нарахування пені до виникнення у відповідача обов'язку оплати наданих послуг (проведено нарахування на останній день, встановлений відповідачу на оплату отриманих послуг, - 12.01.2018 року та 12.02.2018 року), водночас така помилка не призвела до невірно визначеної суми пені, яка підлягає стягненню за вірний період (з 13 січня 2018 року по 12 липня 2018 року та з 13 лютого 2018 року по 12 серпня 2018 року). За таких обставин, позов в частині стягнення на користь позивача з відповідача пені у розмірі 256,89 є обґрунтованим, правомірним та задовольняється судом.
Розглянувши частину позовних вимог про стягнення з відповідача 49,75 грн. 3% річних та 136,34 грн. інфляційних втрат, суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору. Інфляційні нарахування на суму бору, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційні процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так cамо як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.
Перевіривши правомірність нарахування позивачем 3% річних та інфляційних втрат, приписи 253, 254, 530, 625 ЦК України, судом встановлено, що позивачем не враховано вимоги вище вказаних норм, а саме здійснено нарахування 3% річних до виникнення у відповідача обов'язку оплати наданих послуг (проведено нарахування на останній день встановлений відповідачу на оплату отриманих послуг 12.01.2018 та 12.02.2018 року), водночас така помилка не призвела до невірно визначеної суми 3% річних, яка підлягає стягненню за вірний період. За таких обставин, позов в частині стягнення на користь позивача з відповідача 3% річних у розмірі 49,75 грн. (з 13 січня 2018 року по 20 лютого 2019 року та з 13 лютого 2018 року по 20 лютого 2019 року) та інфляційних втрат у розмірі 136,34 грн. (за період з 01 лютого 2018 року по 31 січня 2019 року та з 01 березня 2018 року по 31 січня 2019 року) є обґрунтованим, правомірним та задовольняється судом.
Позиція відповідача, викладена у відзиві на позовну заяву (вх. № 8663 від 09 квітня 2019 року) залишається судом без розгляду, з огляду на наступне. Згідно ч. 1 ст. 251 ГПК України відзив подається протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі. Як вбачається з поштового повідомлення про вручення поштового відправлення (арк. спр. 47), відповідачем одержано ухвалу про відкриття провадження у справі 14 березня 2019 року, відповідно відповідач мав строк на подання до суду відзиву на позовну заяву - до 29 березня 2019 року (включно). Втім, вказаний відзив відповідачем було подана до суду 09 квітня 2019 року, тобто поза межами встановленого кодексом строку. Відповідно до приписів ст. 118 ГПК України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду. Враховуючи вище викладене, а саме подання відповідачем відзиву на позов з пропуском строку, встановленого законом та без жодного обґрунтування поважності причин такого пропуску, відзиві на позов (вх. № 8663 від 09 квітня 2019 року) залишається судом без розгляду.
Позиція відповідача, викладена у запереченнях (вх. № 10585 від 02 травня 2019 року) залишається судом без розгляду, з огляду на наступне. До ч. 2 ст. 251 ГПК України відповідач має право подати до суду заперечення протягом строку, встановленого судом в ухвалі про відкриття провадження у справі. Як вбачається з матеріалів справи, ухвалою господарського суду Харківської області від 11 березня 2019 року судом було встановлено, зокрема, відповідачу п'ятиденний строк з дня отриманні відповіді на відзив на подання до суду заперечень. З Витягу з відстеження пересилання поштових відправлень вбачається, що відповідь на відзив отримана відповідачем 19 квітня 2019 року, і відповідно п'ятиденний строк на подання заперечень сплинув 25 квітня 2019 року. З порушенням визначеного судом процесуального строку (02 травня 2019 року проти 25 квітня 2019 року) відповідачем подано до суду заперечення. Відповідно до приписів ст. 118 ГПК України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду. Враховуючи вище викладене, а саме подання відповідачем заперечень з пропуском строку, встановленого судом та без жодного обґрунтування поважності причин такого пропуску, заперечення (вх. № 20585 від 02 травня 2019 року) залишаються судом без розгляду.
На підставі п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір у розмірі 1 921,00 грн. покладається на відповідача.
Враховуючи викладене та керуючись статтями 1-5, 8, 10-12, 20, 41-46, 73-80, 86, 91, 123, п. 2 ч. 1 ст. 129, ст.ст. 232, 233, 236-241, 247, 248, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
Позов задовольнити повністю.
Стягнути з фізичної особи-підприємця Трофимова Вадима Петровича ( АДРЕСА_1 , код ІПН НОМЕР_2 ) на користь державного підприємства "Завод імені В.О. Малишева" (61001, м. Харків, вул. Плеханівська, 126, код ЄДРПОУ 14315629) 1 558,18 грн. основної заборгованості, 49,75 грн. 3% річних, 136,34 грн. інфляційних втрат, 256,89 грн. пені та 1 921,00 грн. судового збору.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене безпосередньо до апеляційного господарського суду, у межах апеляційного округу, протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення, відповідно до ст.ст. 256, 257 ГПК України та з урахуванням п. 17.5 Перехідних положень Кодексу.
Повне рішення складено "10" травня 2019 р.
Суддя Н.В. Калініченко