Справа № 297/1025/18
15 квітня 2019 року м. Берегове
Берегівський районний суд Закарпатської області в особі:
головуючого Гецко Ю. Ю.,
при секретарі судового засідання Михайліченко І. А., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовною заявою 12-ої Державної пожежно-рятувальної частини Управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Закарпатській області до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа на стороні позивача Закарпатська обласна рада, третя особа на стороні відповідача орган опіки та піклування Берегівської міської ради, про усунення перешкод в користування службовим приміщенням шляхом виселення,-
встановив:
В травні 2018 року 12 Державна пожежно-рятувальна частина Управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Закарпатській області (далі ДПРЧ-12 УДСНС України у Закарпатської області) звернулась до Берегівського районного суду із позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про усунення перешкод в користування службовим приміщенням шляхом виселення.
Згідно позиції позивача, викладеної у позові, їх будівля за адресою АДРЕСА_1 , належить до спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст області, власником якого є Закарпатська обласна рада. Нерухоме майно - майновий комплекс пожежного депо власником на підставі акту приймання-передачі від 25.11.2016 року передано в оперативне управління з правами балансоутримувача ДПРЧ-12 УДСНС України у Закарпатської області. З 1992 року на третьому поверсі адміністративної будівлі ДПРЧ-12 проживають відповідачі - сім'я колишнього працівника даної частини, які там не зареєстровані, без будь-яких на це правових підстав. Так, ордер на їх вселення відсутній, вказана будівля не є житлом. Відповідач ОСОБА_1 із своєю сім'єю створює перешкоди у належному використані службових приміщень, ДПРЧ-12 не може використовувати пожежне ДЕПО за його основним функціональним призначенням.
Відповідачами був поданий відзив, згідно якого відповідач ОСОБА_1 працював на різних посадах у структурі Державної пожежної охорони Державної служби України з Надзвичайних ситуацій. З 21.05.2010 року він, відповідач ОСОБА_1 , із родиною отримали від СДПЧ-12 м. Берегово у користування для проживання жиле службове приміщення, яке складається з 2-х жилих кімнат площею 29,9 кв. метрів, санвузлом, коридором і сантехнічним обладнанням, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , на 3-ому поверсі. Надання даного житла у користування було погоджено вищестоящим обласним керівництвом, що підтверджується договором найму службових житлових приміщень в будівлі пожежного депо м. Берегово, актом здачі і приймання жилого службового приміщення. Тобто, вони, відповідачі, вже більше 18 років безперервно, відкрито та на законних підставах користуються житлом, наданим їм керівництвом Державної пожежної охорони Закарпатської області.
Тоді ж, аналогічне житло у цій самій будівлі та на цьому ж поверсі отримали у користування ще декілька інших родин, деякі з яких проживають там і до нині.
Судом по справі залучені в якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору: на стороні відповідачів орган опіки і піклування Берегівської міської ради, так як відповідач ОСОБА_3 є неповнолітніми, а на стороні позивача - Закарпатську обласну раду - власника майнового комплексу будівлі за адресою АДРЕСА_1 .
Представник позивача в судове засідання не зявились, подали заяву про розгляд справи за їх відсутності, позовні вимоги підтримують та просят задовольнити з підстав викладених у позові.
Відповідачі ОСОБА_1 .. ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , та їх представник - адвокат Софілканич О. в судове засідання не зявились, подали заяву про розгляд справи за їх відсутності, позовні вимоги не визнають та просят відмовити з підстав викладених у відзиві.
Інші учасники судового процесу на розгляд справі по суті не з'явились.
Відповідно до наданого висновку третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів орган опіки і піклування Берегівської міської ради у відповідності до вимог ст.125 ЖК УРСР заперечила проти прийняття рішення про виселення ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , із приміщення за адресою АДРЕСА_1 , без надання іншого приміщення.
Судом встановлені наступні фактичні обставини.
Згідно свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 29.11.2005 року власником комплексу за адресою АДРЕСА_1 є Закарпатська обласна рада, за якою зареєстровано вказане комунальне майно. 25.11.2016 року відповідно до акту приймання-передачі воно передане в оперативне управління з правами балансоутримувача 12-ої Державної пожежно-рятувальної частини Управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Закарпатській області.
Також судом встановлено, у даному нерухомому майні - в будівлі пожежного депо в окремих приміщеннях проживають чотири сім'ї колишніх співробітників ДСНС без реєстрації, одна з яких сім'я відповідача ОСОБА_1 , яка займає приміщення із двох кімнат. Вказане доведено відповідним актом та доповідною запискою та поясненнями сторін.
Відповідно до відзиву та пояснень по суті відповідачів у спірному приміщені проживають разом із дружиною та дитиною.
Даний факт знайшов своє підтвердження в судовому засіданні.
Спірне приміщення відповідач ОСОБА_1 отримав у користування на підставі договору найму службових житлових приміщень в будівлі пождепо та акту здачі і приймання жилого службового приміщення від 21.05.2010 року, укладеного із керівництвом СДПЧ-12 м.Берегове.
Представник позивача вважала, що адміністративна будівля не є житлом, і в 1999 році не мала статусу жилого службового приміщення та вказаний договір найму в Управлінні Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Закарпатській області не зареєстрований, тому відповідач необґрунтовано посилається у заперечені на житлові норми законодавства та у відповідності на захист прав 12-ої Державної пожежно-рятувальної частини відповідачів слід виселити із службового приміщення, яке знаходиться на третьому поверсі. В позовної заяви також посилається на ст.109 ЖК УРСР із глави «Користування жилими приміщеннями в будинках державного і громадського житлового фонду», хоча комплекс будівлі до такого житлового фонду не належить.
Крім того, представник позивача у позові посилається на ст.391 ЦК України, згідно якої власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
При цьому положення статі 391 ЦК України підлягають застосуванню лише в тих випадках, коли між сторонами не існує договірних відносин і майно перебуває у користуванні відповідача не на підставі укладеного з позивачем договору.
Оскільки відповідач ОСОБА_1 та члени його сім'ї в 2010 році на підставі договору найму вселились у спірне приміщення, який ніким не припинений, в судовому порядку незаконним не визнаний, отже є чинним, тому суд приходить до висновку, що відповідачі проживають там на законних підставах.
Суд вважає, що вказаний спір пов'язаний із житловими правами відповідачів, тому до його вирішення слід застосовувати норми, на які посилався у відзиві відповідачів.
Так, відповідно до ст. 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
За змістом статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року кожен має право на повагу до свого житла. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
Крім того, у рішення Європейського суду з прав людини у справі «Кривіцька та Кривіцький проти України» викладені загальні принципи тлумачення статті 8 Конвенції щодо права на повагу до свого житла.
Зокрема, Європейський суд з прав людини констатував, що «згідно з Конвенцією поняття «житло» не обмежується приміщенням, яке законно займано або створено. Чи є конкретне місце проживання «житлом», яке підлягає захисту на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин, а саме - від наявності достатніх та триваючих зв'язків із конкретним місцем» (KRYVITSKA AND KRYVITSKYY v. UKRAINE, № 30856/03, § 40, ЄСПЛ, від 02 грудня 2010 року).
Відповідно до ч.4 ст. 9 ЖК УРСР ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.
Нормою ст. 125 ЖК УРСР встановлено імперативне правило, відповідно до якого без надання іншого жилого приміщення у випадках, зазначених у статті 124 цього Кодексу, не може бути виселено, зокрема: осіб, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації, що надали їм службове жиле приміщення, не менш як десять років; пенсіонерів по старості.
Встановлено,що відповідач ОСОБА_1 тривалий час працював на різних посадах у структурі Державної пожежної охорони Державної служби України з Надзвичайних ситуацій, є пенсіонером, та самим представником позивача вказана обставина була підтверджена.
Отже, суд приходить до висновку, що права позивача - 12-ої Державної пожежно-рятувальної частини відповідачами порушені не були, позовні вимоги безпідставні, а тому у позові слід відмовити повністю.
Керуючись ст. ст. 12, 13, 81, 141, 259, 263, 265, 268, 352, 354, 355 ЦПК України, ст.47 Конституції України, ст. ст.9, 125 ЖК УРСР, ст.8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, суд
вирішив:
В задоволені позову 12-ої Державної пожежно-рятувальної частини Управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Закарпатській області до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 . третя особа на стороні позивача Закарпатська обласна рада, третя особа на стороні відповідача орган опіки та піклування Берегівської міської ради, про усунення перешкод в користування службовим приміщенням шляхом виселення - відмовити повністю.
Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду;
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана через Берегівський районний суд до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Суддя Гецко Ю. Ю.