08 травня 2019 р. Справа № 480/4729/18
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Любчич Л.В.
суддів: Спаскіна О.А. , Присяжнюк О.В.
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 31.01.2019, головуючий суддя 1 інстанції Кунець О.М., повний текст рішення складено 31.01.2019, вул. Г. Кондратьєва 159, м. Суми, 40021, по справі № 480/4729/18
за позовом ОСОБА_1
до Конотопського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Сумської області
про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з адміністративним позовом до Конотопського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Сумської області (далі - відповідач, Конотопське ОУПФУ Сумської обл.), в якому просив суд визнати протиправними дії відповідача щодо відмови в здійсненні перерахунку пенсії позивача з урахуванням положень п. 9-1 Порядку обчислення пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого Постановою КМУ № 1210 від 23.11.2011 "Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", виходячи з п'ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої Законом на 1 січня відповідного року; зобов'язати відповідача перерахувати та виплатити пенсію з урахуванням проведених виплат на підставі п. 9-1 Порядку обчислення пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого Постановою КМУ № 1210 від 23.11.2011 "Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", виходячи з п'ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої Законом на 1 січня відповідного року.
Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 31.01.2019 відмовлено у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Не погодившись з даним судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просив рішення суду першої інстанції скасувати, прийняти по справі нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.
В обгрунтування вимог апеляційної скарги апелянт, посилаючись на п.3 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-ХІІ, заначив, що громадяни із числа військовозобов'язаних, які проходять збори (навчальні, перевірочні,спеціальні), у цей період вважаються такими, що проходять військову службу та користуються гарантіями держави на рівні із іншими військовослужбовцями. При цьому позивач послався на правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 17.04.2018, справа № 527/1063/17, Верховного Суду України, висловлену у постанові від 01.03.2016 у справі № 21-1887а15 та практику Європейського суду з прав людини у справах «Звежинський проти Польщі», «Беєлер проти Італії», «Онер'їлдіз проти Туреччини», «Москаль проти Польщі», «Буланов та Купчик проти Україн». Відповідно до ч. 3 ст. 59 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" позивач вважає, що він як особа, яка брала участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, як військовослужбовець, відноситься до категорії осіб, які мають право на отримання пенсії, обчисленої з п'ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня відповідного року.
Ухвалою Другого апеляційного адміністративного суду від 10.04.2019 відкрито апеляційне провадження у справі № 480/4729/18.
На адресу суду від відповідача по справі 22.04.2019 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якій останній просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін та зазначив про те, що під час проходження військових зборів особа має статус саме військовозобов'язаного. Такий вид служби як перебування на військових зборах Законом № 2232 не передбачений. Оскільки, згідно матеріалів пенсійної справи, позивач брав участь у ліквідації наслідків на Чорнобильській АЕС як особа, призвана на військові збори, працювавши при цьому, згідно записів у трудовій книжці, на посаді лікаря педіатра в Конотопській центральній районній лікарні, позивач не відповідає критеріям, визначеним ч. 3 ст. 59 Закону № 796.
Ухвалою Другого апеляційного адміністративного суду від 24.04.2019 закінчено підготовку справи до розгляду та призначено в порядку письмового провадження.
Згідно з положеннями ч. 3 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та відзиві на неї, прийшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції були встановлені наступні обставини, які не оспорені сторонами.
Позивач перебував на учбових зборах та приймав участь у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС з 18.12.1986 по 13.02.1987, що підтверджується довідками Міністерства оборони.
Згідно довідки МСЕК №003627 та посвідчення серії НОМЕР_1 , позивач є інвалідом 3 групи безтерміново по захворюванню пов'язаному з виконанням обов'язків військової служби по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та у відповідності до посвідчення Серія НОМЕР_2 позивач є особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи 1 категорії.
03 серпня 2018 року позивач звернувся до відповідача із заявою про перерахунок пенсії відповідно до постанови КМУ від 15.11.2017 №851 «Про внесення змін до Порядку обчислення пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Листом №9526/03-11 від 09.08.2018 відповідач повідомив позивача про відмову у перерахунку пенсії у зв'язку з відсутністю підстав для застосування ст.59 Закону №796-ХІІ для обчислення розміру пенсії позивача.
Відмовляючи в задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з відсутності підстав для його задоволення.
Суд апеляційної інстанції з даними висновками суду погоджується з огляду на наступне.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я та створює єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення визначені Законом України від 28.02.1991 № 796-XII "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (далі - Закон № 796-XII).
Відповідно до ст. 10 Закону № 796-XII, учасниками ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС вважаються громадяни, які безпосередньо брали участь у будь-яких роботах, пов'язаних з усуненням самої аварії, її наслідків у зоні відчуження у 1986-1987 роках незалежно від кількості робочих днів, а у 1988-1990 роках - не менше 30 календарних днів, у тому числі проведенні евакуації людей і майна з цієї зони, а також тимчасово направлені або відряджені у зазначені строки для виконання робіт у зоні відчуження, включаючи військовослужбовців, працівники державних, громадських, інших підприємств, установ і організацій незалежно від їх відомчої підпорядкованості, а також ті, хто працював не менше 14 календарних днів у 1986 році на діючих пунктах санітарної обробки населення і дезактивації техніки або їх будівництві. Перелік цих пунктів визначається Кабінетом Міністрів України.
Згідно з приміткою до цієї статті до військовослужбовців належать: особи офіцерського складу, прапорщики, мічмани, військовослужбовці надстрокової служби, військовозобов'язані, призвані на військові збори, військовослужбовці-жінки, а також сержанти (старшини), солдати (матроси), які перебувають (перебували) на дійсній строковій службі у збройних силах, керівний і оперативний склад органів Комітету державної безпеки, особи начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, а також інших військових формувань.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни унормовано Законом України від 25.03.1992 № 2232 - XII "Про військовий обов'язок і військову службу".
Відповідно до ч. 9 ст. 1 цього Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" щодо військового обов'язку громадяни України поділяються, зокрема, на такі категорії: військовослужбовці - особи, які проходять військову службу; військовозобов'язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави.
Згідно з ч. 1 ст. 16 Закону України "Про Збройні Сили України" держава забезпечує соціальний і правовий захист військовослужбовців, резервістів, які виконують обов'язки служби у військовому резерві, та військовозобов'язаних, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, членів їх сімей, працівників Збройних Сил України, а також членів сімей військовослужбовців, резервістів та військовозобов'язаних, які загинули (померли), пропали безвісти, стали інвалідами під час виконання службових обов'язків або постраждали у полоні в ході бойових дій (війни), в умовах надзвичайного стану чи під час виконання службових обов'язків за межами України в порядку військового співробітництва або у складі національного контингенту чи національного персоналу у міжнародних операціях з підтримання миру і безпеки.
Стаття 59 Закону Закон № 796-XII стосується виключно військовослужбовців, які брали участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи.
Частиною 3 ст. 59 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" у редакції Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 05 жовтня 2006 року № 231-V було визначено, що особам, які брали участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи під час проходження дійсної строкової служби і внаслідок чого стали інвалідами, пенсія по інвалідності обчислюється відповідно до цього Закону або за бажанням цих осіб з п'ятикратного розміру заробітної плати, що був встановлений на час їхнього перебування в зоні відчуження.
З огляду на зазначене, ч. 3 ст. 59 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" у редакції, чинній до 01 жовтня 2017 року, було визначено одну категорію осіб, які мали право на обчислення пенсії з п'ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, а саме: особи, які брали участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи під час проходження дійсної строкової служби і внаслідок чого стали інвалідами.
Приписами ч. 3 ст. 59 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" у редакції, чинній з 01 жовтня 2017 року, передбачено, що особам, які брали участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, інших ядерних аварій та випробувань, у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї під час проходження дійсної строкової служби і внаслідок цього стали особами з інвалідністю, пенсія по інвалідності обчислюється відповідно до цього Закону або за бажанням таких осіб - з п'ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої Законом на 1 січня відповідного року.
Таким чином, Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" розширено перелік категорій осіб, на яких вказана норма розповсюджується, а саме: осіб, які брали участь у інших ядерних аваріях та випробуваннях, а також осіб, які брали участь у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї.
Враховуючи вищезазначене, ч. 3 ст. 59 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" передбачає, що її дія (право на обчислення пенсії по інвалідності за особливою процедурою) поширюється на осіб, які відповідають наступним критеріям: 1) особа брала участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, або 2) особа брала участь у ліквідації наслідків інших ядерних аварій та випробувань, або 3) особа брала участь у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї.
Таке право виникає у зазначених осіб лише за наявності у сукупності трьох умов (розширене тлумачення зазначеної статті без внесення змін до частини третьої статті 59 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" не допускається): 1) особа має статус особи з інвалідністю; 2) особа отримала статус особи з інвалідністю виключно внаслідок участі у ліквідації відповідних наслідків та у військових навчаннях; 3) особа брала участь у ліквідації відповідних наслідків та військових навчаннях лише під час проходження дійсної строкової служби.
Таким чином, ч. 3 ст. 59 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" не містить норм, які можуть викликати неоднозначність у її застосуванні.
Як підтверджено матеріалами справи, а саме копією довідки командира військової частини НОМЕР_3 від 13.02.1987 № 34/3340, позивач у період з 18.12.1986 по 13.02.1986 перебував на учбових зборах (а.с. 32).
З урахуванням наведеного, на момент участі у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС позивач не проходив дійсну строкову службу в армії, а як військовозобов'язаний був призваний на збори, в зв'язку з чим положення ч.3 ст.59 Закону № 796-ХІІ на нього не поширюються.
Враховуючи вищезазначене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що оскільки позивач, приймаючи участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, не проходив дійсну строку військову службу, підстави для проведення перерахунку його пенсії, встановлені ч. 3 ст. 59 Закону № 796-XII, п. 9-1 Порядку, відсутні.
Посилання апелянта на на правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 17.04.2018, справа № 527/1063/17, Верховного Суду України, висловлену у постанові від 01.03.2016 у справі № 21-1887а15, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки зазначені справи стосуються інших правовідносин.
Посилання апелянта на практику Європейського Суду з прав людини колегія суддів вважає безпідставними, оскільки під час судового розгляду не було встановлено порушеного права позивача, то відсутні підстави стверджувати що відповідач по справі діяв не в належний спосіб.
Щодо посилання апелянта на рішення Конституційного Суду України (Другий Сенат) за конституційними скаргами ОСОБА_2 та ОСОБА_3 щодо відповідності Конституції України (конституційності положень частини 3 статті 59 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 25.04.2019 справа № 3-14/2019 (402/19, 1737/19), колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 152 Конституції України закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
Оскільки на час прийняття відповідачем рішення про відмову в перерахунку позивачу пенсії рішення Конституційного Суду України від 25.04.2019 справа № 3-14/2019 (402/19, 1737/19) не існувало, то підстави для визнання дій Конотопського ОУПФУ Сумської обл. щодо відмови в здійсненні перерахунку пенсії та зобов'язання провести перерахунок та виплатити пенсію відсутні.
Ухвалюючи дане судове рішення колегія суддів керується ст.322 КАС України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення «Серявін та інші проти України») та Висновком № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.
Згідно рішення Європейського суду з прав людини по справі «Северянін та інші проти України»(п.58) суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору по даній справі, колегія суддів прийшла до висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші зазначені в апеляційній скарзі аргументи позивача, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.
З урахуванням зазначеного, колегія суддів вважає, що відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 326, 327 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 31 січня 2019 року по справі № 480/4729/18 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя (підпис)Л.В. Любчич
Судді(підпис) (підпис) О.А. Спаскін О.В. Присяжнюк
Постанова складена в повному обсязі 08.05.2019