справа№1.380.2019.000937
02 травня 2019 року м. Львів
Львівський окружний адміністративний суд, суддя Гавдик З.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправною бездіяльність, стягнення заборгованості по виплаті пенсії, -
Позивач - ОСОБА_1 звернувся до Львівського окружного адміністративного суду із вищевказаним адміністративним позовом, в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність Залізничного об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Львова яка полягає у не виплаті, починаючи з травня місяця 2017 року по серпень місяць 2018 року, пенсії ОСОБА_1.
- стягнути з Залізничного об'єднаного управління Пенсійного фонду Україні Львова код ЄДРПОУ 13814885 в користь ОСОБА_1 - борг по виплаті пенсії у розмірі 18154 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 19.07.2017 року позивач звернувся із письмовою заявою до Залізничного об'єднаного правління пенсійного фонду України м. Львова з проханням призначення пенсії за віком на пільгових умовах згідно із ст.13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» та відповідно до п. 2 Розділу XV (Прикінцеві положення) Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Відповідачем 07.09.2018 року надано відповідь №6691/04-17, згідно якої позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах. Не погодившись із вказаним рішенням Залізничного об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Львова позивач оскаржив його до Залізничного районного суду м. Львова.
Постановою Залізничного районного суду м. Львова від 27.10.2017року, яка набрала законної сили, було визнано рішення Залізничного об'єднаного управління пенсійного фонду України м. Львова про відмову в призначенні пенсії на пільгових умовах неправомірною та зобов'язано управління зарахувати до пільгового стажу відповідний період роботи позивача.
Враховуючи викладене, з 07.05.2017 року позивача поставлено на облік до Залізничного об'єднаного управління пенсійного фонду України м.Львова.
Саме з цього часу Відповідач почав нараховувати пенсійне забезпечення позивачу.
Розмір щомісячної пенсії з 07.05.2017 року склав 1206,22 грн., з 01.10.2017 року - 1373 грн., з 01.07.2018 року - 1435 грн., і відповідно, зазначена сума кожного місяця повинна була б перераховуватись на рахунок позивача.
Однак з невідомих причин, вказана пенсія позивачу виплачена не була, і борг по виплаті пенсії станом на серпень місяць 2018 року склав 18154 грн.
Як вбачається із відповіді начальника Залізничного відділу обслуговування громадян управління обслуговування громадян головного управління пенсійного фонду України у Львівській області за №73/6-20/02.10-14 від 28.08.2018 року - вказаний борг по виплаті пенсії позивачу у розмірі 18154 грн. повинен був бути виплачений ще у вересні 2018 року.
Однак до даного часу - (листопад-грудень місяць 2018року) вказаний борг по виплаті пенсії позивачу у розмірі 18154 грн. виплачений так і не був.
Діями, що полягають у невиплаті та неперерахуванні пенсії, відповідач порушив охоронювані Конституцією та Законами України права позивача, позбавивши його єдиного джерела для існування.
Позивач вважає що дії відповідача щодо відмови у невиплаті та неперерахуванні пенсії порушують його права на належне пенсійне забезпечення.
Позиція відповідача викладена у відзиві на позовну заяву. Щодо сум невиплаченої пенсії у 2017-2018 р.р. зазначає, що, постановою КМУ від 25.04.2018 року № 335 внесено зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 8 червня 2016 р. № 365 «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам», а саме : «Орган, що здійснює соціальні виплати, на підставі рішення комісії призначає (відновлює) таку соціальну виплату з місяця, в якому надійшла заява внутрішньо переміщеної особи. Суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України.»
На сьогоднішній день такий порядок Кабінетом Міністрів України ще не визначений.
Тільки після визначення Кабінетом Міністрів України окремого порядку буде проведена виплата.
Згідно п. 3 ч. 3 ст. 246 КАС України, суд зазначає, що ухвалою судді від 04 березня 2019 року у даній справі було відкрито спрощене провадження в адміністративній справі.
Судом встановлені наступні обставини:
ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Львівській області як непрацюючий одержувач пенсії за віком з 07.05.2017 року.
Відповідно до довідки від 12.05.2016 року №1306001052 позивача взято на облік як внутрішньо переміщену особу. Фактичним місцем проживанням ОСОБА_1 є: АДРЕСА_1.
ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області з заявою про виплату заборгованості пенсії.
28.08.2018 року листом за №73/Б-20/02.10-14 повідомлено позивача про те, що борг по виплаті пенсії в розмірі 18154,64 грн. буд виплачено у вересні 2018 року. Пенсію за віком по Списку № 2 обчислено з врахуванням страхового стажу - 27 років 00 місяці 15 днів, коефіцієнт стажу - 0,27000, середньомісячного розміру заробітної плати для обчислення пенсії - 3309,25 грн., індивідуальний коефіцієнт для обчислення - 0,87909 за період роботи з 01.07.2000 по 13.02.2016 за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку із застосуванням показника середньої заробітної плати в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії, а саме 3764,40 грн.
Не погоджуючись із зазначеними діями суб'єкта владних повноважень, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Зміст спірних правовідносин полягає в тому, що позивач вважає спірну відмову протиправною та такою, що порушує його права щодо пенсійного забезпечення.
Вказані обставини, та зміст спірних правовідносин підтверджені наявними у справі доказами.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Європейська соціальна хартія (переглянута) від 03 травня 1996 року, ратифікована Законом України від 14 вересня 2006 року № 137-V, яка набрала чинності з 01 лютого 2007 року (далі - Хартія), визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист (пункт 23 частини І). Ратифікувавши Хартію, Україна взяла на себе міжнародне зобов'язання запроваджувати усіма відповідними засобами досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися права та принципи, що закріплені у частині І Хартії.
Отже, право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується міжнародними зобов'язаннями України.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг визначає Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV.
Згідно із статтею 1 Закону №1058-IV пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.
Статтею 8 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.
Відповідно до статті 4 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, цього Закону, законів України "Про недержавне пенсійне забезпечення", Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (далі - закони про пенсійне забезпечення), а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні. Виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.
Статтею 5 вказаного Закону передбачено, що він регулює відносини, які виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом, зокрема, визначаються порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування.
Згідно ст.46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми неотриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії.
Нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
Статтею 47 цього ж Закону, передбачено, що пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до ч.1 ст.1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від 20.10.2014 року №1706-VII внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.
Абзацом 1 частини 1 статті 4 цього ж Закону, передбачено, що факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону.
Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 05.11.2014 №637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам», якою визначено, що призначення та продовження виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення, надання соціальних послуг, субсидій та пільг за рахунок коштів державного бюджету та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування внутрішньо переміщеним особам здійснюються за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно з Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2014 р. № 509 (Офіційний вісник України, 2014 р., № 81, ст. 2296). Виплата (продовження виплати) пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення (далі - соціальні виплати), що призначені зазначеним особам, проводиться через рахунки та мережу установ і пристроїв публічного акціонерного товариства Державний ощадний банк України з можливістю отримання готівкових коштів і проведення безготівкових операцій через мережу установ і пристроїв будь-яких банків тільки на території населених пунктів, де органи державної влади здійснюють свої повноваження в повному обсязі. Соціальні виплати особам з інвалідністю I групи та іншим особам, які, за висновком лікарсько-консультативної комісії, не здатні до самообслуговування і потребують постійної сторонньої допомоги, за їх письмовою заявою можуть проводитися публічним акціонерним товариством "Укрпошта" з доставкою за фактичним місцем проживання/перебування таких осіб.
Припинення або відновлення соціальних виплат проводиться структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі їх утворення) рад або територіальними органами Пенсійного фонду України згідно з Порядком здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 червня 2016 р. № 365 «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам».
Пунктом 4 Порядку № 365 передбачено, що соціальні виплати внутрішньо переміщеним особам призначаються і виплачуються структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад (далі - структурні підрозділи з питань соціального захисту населення), територіальними органами Пенсійного фонду України, робочими органами Фонду соціального страхування, центрами зайнятості (далі - органи, що здійснюють соціальні виплати) за місцем їх фактичного проживання/перебування, незалежно від факту реєстрації місця проживання/перебування.
Згідно з абз.1 п.10 цього ж Порядку №365, структурний підрозділ з питань соціального захисту населення протягом трьох робочих днів з дня складення акта обстеження матеріально-побутових умов сімї (крім осіб, зазначених в абзацах другому і третьому пункту 7 цього Порядку) та отримання електронної справи отримувача соціальної виплати вносить на розгляд комісій з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, утворених районними, районними у мм. Києві і Севастополі держадміністраціями, виконавчими органами міських, районних у містах (у разі утворення) рад (далі - комісії), подання про призначення (відновлення) або про відмову в призначенні (відновленні) відповідної соціальної виплати.
Відповідно до п.11 Порядку №365 комісія розглядає подання про призначення (відновлення) або про відмову у призначенні (відновленні) відповідної соціальної виплати протягом пяти робочих днів з дня отримання такого подання.
За результатами розгляду подання з урахуванням акта обстеження матеріально-побутових умов сімї або інших документів, визначених в абзацах другому і третьому пункту 7 цього Порядку, комісія приймає рішення про призначення (відновлення) або відмову у призначенні (відновленні) соціальної виплати з моменту припинення її виплати, в тому числі з урахуванням інформації про стан фінансування та виплати, що оприлюднюється на офіційному веб-сайті Мінсоцполітики або інших органів, що здійснюють соціальні виплати (п.12 Порядку №365).
Пунктом 14 Порядку №365 передбачено, що у разі прийняття рішення про призначення (відновлення) або відмову у призначенні (відновленні) соціальної виплати комісія не пізніше наступного робочого дня надсилає копію такого рішення органові, що здійснює соціальні виплати, та структурному підрозділу з питань соціального захисту населення.
Суд зазначає, що постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 №335 внесено зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 №365 «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам», зокрема, пункт 15 викладено в наступній редакції «Орган, що здійснює соціальні виплати, на підставі рішення комісії призначає (відновлює) таку соціальну виплату з місяця, в якому надійшла заява внутрішньо переміщеної особи. Суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України». Наразі такого окремого порядку не існує.
Отже, в силу вимог п.15 Порядку №365 встановлено, що соціальні виплати, у т.ч. пенсія, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України.
Разом з тим, з аналізу вищенаведених норм можна прийти до висновку, що порядок та умови отримання пенсійних виплат регулюються виключно Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Так, за змістом конституційних норм (ст.ст.113, 116, 117 Конституції України), Кабінет Міністрів України не наділений правом вирішувати питання, які належать до виключної компетенції Верховної Ради України, так само як і приймати правові акти, які підміняють або суперечать законам України.
Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України виключно законами України визначаються, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.
Особливу увагу варто звернути на те, що у преамбулі до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» зазначено, що зміна умов і норм загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.
Конституційне поняття «Закон України», на відміну від поняття «законодавство України», не підлягає розширеному тлумаченню, це - нормативно-правовий акт, прийнятий Верховною Радою України в межах повноважень. Зміни до закону вносяться за відповідно встановленою процедурою Верховною Радою України шляхом прийняття закону про внесення змін. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, а тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлено законами.
Судом встановлено, що жодних змін у вказаний Закон з приводу особливостей виплати заборгованості пенсіонерам, які є внутрішньо переміщеними особами, Верховною Радою не приймались.
Статтею 6 КАС України визначено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Відповідно до ст.7 КАС України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.
У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.
Отже, у випадку суперечності норм підзаконного акту нормам закону слід застосовувати норми закону, оскільки він має вищу юридичну силу.
При цьому, суд звертає увагу, що статус внутрішньо переміщеної особи надає особі спеціальні, додаткові права (або «інші права», як це зазначено у ст.9 Закону №1706-VII «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб»), не звужуючи, між тим, обсяг конституційних прав та свобод особи та створюючи додаткові гарантії їх реалізації, а тому відповідач повинен всіляко сприяти відновленню виплат, гарантованих державою внутрішньо переміщеним особам.
Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Як встановлено судом під час розгляду справи, право на отримання позивачем пенсії відповідачем не оскаржується, однак зазначене право було піддано формальним обмеженням, з підстав та у спосіб, які суперечать вимогам Конституції та законам України.
Таким чином, право позивача щодо виплати раніше призначеної пенсії є абсолютним та не може бути обмежено.
Суд зазначає, що відповідно до постанови КМУ №821 від 08.11.2017 року «Деякі питання функціонування територіальних органів Пенсійного фонду України» проведено реорганізацію Залізничного об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Львова шляхом приєднання в Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області.
Враховуючи наведене, суд вважає, що заявлені позовні вимоги знайшли своє підтвердження матеріалами справи, є обґрунтованими, докази є належними та достатніми для задоволення адміністративного позову.
Розподіл судових витрат не здійснюється, оскільки ухвалою судді від 04.03.2019 року позивача звільнено від сплати судового збору.
Керуючись ст.ст. 19-21, 72-77, 139, 242-246, 255, 293, 295, підп.15.5 п.15 Перехідних положень КАС України, суд,
Позов ОСОБА_1 (АДРЕСА_1) до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (79016, м. Львів, вул. Митрополита Андрея, 10) про визнання протиправною бездіяльність, стягнення заборгованості по виплаті пенсії, - задоволити повністю.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо невиплати, починаючи з травня 2017 року по серпень 2018 року, пенсії ОСОБА_1.
Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (ЄДРПОУ 13814885, м. Львів, вул. Митрополита Андрея, 10) в користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1, АДРЕСА_1) заборгованість із виплати пенсії за період з травня 2017 року по серпень 2018 року у розмірі 18154,00 грн.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення може бути оскаржене за правилами, встановленими ст. ст. 295 - 297 Кодексу адміністративного судочинства України відповідно, з урахуванням положень підп.15.5 п.15 розд. VII «Перехідні положення» цього Кодексу.
Рішення суду складено в повному обсязі 07.05.2019 року.
Суддя Гавдик З.В.