Справа № 725/2341/19
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Вольська-Тонієвич О.В. Суддя-доповідач - Біла Л.М.
08 травня 2019 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Білої Л.М.
суддів: Гонтарука В. М. Граб Л.С. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу громадянина Народної Республіки Бангладеш ОСОБА_1 на рішення Першотравневого районного суду міста Чернівці від 18 квітня 2019 року (повний текст якого складено у м. Чернівці) у справі за адміністративним позовом Управління Державної міграційної служби України в Чернівецькій області до громадянина Народної Республіки Бангладеш ОСОБА_1 про продовження строку затримання,
18 квітня 2019 року Управління Державної міграційної служби України в Чернівецькій області звернулося до суду з позовом до громадянина Народної Республіки Бангладеш ОСОБА_1 про продовження строку затримання відповідача на шість місяців.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що рішенням Першотравневого районного суду м.Чернівці від 23 жовтня 2018 року примусово видворено та затримано з метою забезпечення примусового видворення громадянина Народної Республіки Бангладеш ОСОБА_1 з поміщенням його до Чернігівського пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконного перебувають в Україні.
За час перебування відповідача у пункті тимчасового тримання, міграційною службою було вжито ряд заходів щодо його ідентифікації та оформлення документів на повернення до країни походження - Народної Республіки Бангладеш.
Однак, станом на час звернення до суду з позовом, з Почесного Консульства Народної Республіки Бангладеш та Посольства Народної Республіки Бангладеш не надійшли документи на повернення відповідача до країни походження, а відповідач відмовляється співпрацювати з працівниками служби, а саме проходити процедуру анкетування. Окільки строк тримання відповідача у Чернігівському ПТПІ закінчується, то позивач просив продовжити строк затримання вказаного іноземця з метою забезпечення його примусового видворення за межі України строком на шість місяців.
Рішенням Першотравневого районного суду міста Чернівці від 18 квітня 2019 року позов задоволено. Продовжено строк затримання громадянина Народної Республіки Бангладеш ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 в Чернігівському пункті тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні Державної міграційної служби України (місцезнаходження: вул.Лісна, 5 с.Розсудів Ріпкинського району Чергнігівської області), з метою забезпечення примусового видворення за межі території України, терміном на шість місяців, починаючи з 23 квітня 2019 року.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нову постанову про відмову у задоволенні позовних вимог. В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що при вирішенні спору судом першої інстанції не надано належної правової оцінки посиланням відповідача на те, що у справах про продовження строку затримання з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення слід встановити одночасно наявність двох умов, а саме: відсутність співпраці з боку іноземця з органами державної міграційної служби та неодержання інформації з країни його походження. В даному випадку жодної з вказаних умов не існує, так як відповідач співпрацював з позивачем, тоді як відповідач не вчинив жодних дій з метою одержання інформації з країни походження іноземця. Просив розглянути справу без його участі.
Позивач не скористався правом подання відзиву на апеляційну скаргу відповідно до ст. 304 КАС України.
Сторони, будучи належним чином повідомленими про дату, час, та місце апеляційного розгляду справи, повноважних представників в судове засідання не направили.
З огляду на викладене, протокольною ухвалою колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 311 КАС України.
За таких умов, згідно з ч. 4 ст. 229 КАС України у випадку неявки в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, під час судового розгляду повне фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не відбувається.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, виходячи з наступного.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено під час апеляційного розгляду справи, рішенням Першотравневого районного суду м.Чернівці від 23 жовтня 2018 року примусово видворено громадянина Народної Республіки Бангладеш ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 Крім того, з метою ідентифікації відповідача його було затримано з поміщенням до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають на території України терміном до шести місяців, починаючи з моменту його затримання (а.с. 6-8).
Відповідач - ОСОБА_1 на даний час перебуває в Чернігівському пункті тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконного перебувають в Україні ДМС України. Жодних документів, на підставі яких можна було б ідентифікувати особу відповідача, немає.
З метою виконання рішення суду позивач неодноразово звертався до Почесного Консульства Народної Республіки Бангладеш в Україні, Посольства Народної Республіки Бангладеш у Москві з листами про надання допомоги щодо ідентифікації відповідача та оформлення йому документів на повернення до країни походження (а.с. 13-15). Направлення вищевказаних листів підтверджується наявними у справі копіями квитанцій (а.с. 13-16).
Разом з тим, жодної інформації з Посольства та Почесного Консульства Народної Республіки Бангладеш щодо сприяння в поверненні громадянина Народної Республіки Бангладеш ОСОБА_1 до країни походження не надходило.
Крім того, Управлінням державної міграційної служби України в Чернівецькій області належним чином було відреаговано на відсутність інформації з Посольства та Консульської установи та з метою сприяння у налагодженні контакту з уповноваженими особами, позивач звернувся до Державної міграційної служби України (а.с. 20).
Відповідно до листа Державної міграційної служби в Україні від 22 березня 2019 року, дактилоскопічні картки відбитків пальців рук громадян Народної Республіки Бангладеш, в тому числі і відповідача ОСОБА_1 переведені у формат WSQ та надіслані до Посольства Народної Республіки Бангладеш у Республіці Польща (м.Варшава) через Департамент консульської служби Міністерства закордонних справ України. Також надіслано лист Міністру внутрішніх справ Народної Республіки Бангладеш Асадуззаман Хану щодо надання допомоги ідентифікації та документуванні громадян Бангладешу, які утримуються в ПТПІ (а.с. 21).
Крім того, із наданих до позовної заяви відповідей першого заступника директора Чернігівського ПТПІ від 06.11.2018; від 11.12.2018 та від 22.01.2019 на запити міграційної служби, вбачається, що ОСОБА_1 відмовлявся заповнювати анкету для виготовлення йому довідки (свідоцтва) на повернення в країну походження та можливості його примусового видворення з України (а.с. 10,12,18).
Вказані обставини слугували підставою для звернення позивача до суду з даним адміністративним позовом.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки станом на час розгляду справи позивачем не отримано з Почесного Консульства Народної Республіки Бангладеш, Посольства Народної Республіки Бангладеш інформації чи документів, необхідних для ідентифікації відповідача, а також враховуючи те, що відповідач відмовляється співпрацювати з представниками міграційної служи щодо встановлення його особи, то наявні підстави для продовження строку затримання.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Згідно з ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 129-1 Конституції України визначено, що судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на території України.
За приписами ч. 1 ст. 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України.
Як передбачено ч. 4 ст. 30 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" іноземці та особи без громадянства, які не мають законних підстав для перебування на території України, затримані в установленому порядку та підлягають примусовому видворенню за межі України, у тому числі прийняті відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію, розміщуються в пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, протягом строку, необхідного для їх ідентифікації та забезпечення примусового видворення (реадмісії) за межі України, але не більш як на вісімнадцять місяців.
За наявності обґрунтованих підстав вважати, що іноземець або особа без громадянства, стосовно якої подано адміністративний позов про примусове видворення, ухилятиметься від виконання рішення про її примусове видворення, а так само у разі відсутності в іноземця або особи без громадянства, яка вчинила порушення законодавства України з прикордонних питань або про правовий статус іноземців, документа, що дає право на виїзд з України, на підставі заяви поданої органом охорони державного кордону до іноземця або особи без громадянства суд може застосувати такий захід як затримання з метою ідентифікації та (або) забезпечення видворення за межі території України (ч. 1 ст.289 КАС України).
Відповідно до ч. 11 ст. 289 КАС України строк затримання іноземців та осіб без громадянства в пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, становить шість місяців. За наявності умов, за яких неможливо ідентифікувати іноземця або особу без громадянства, забезпечити примусове видворення чи реадмісію особи у зазначений строк або прийняти рішення за заявою про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, цей строк може бути продовжений, але не більш як на вісімнадцять місяців.
Положеннями ч.ч. 12 та 13 вказаної статті Кодексу передбачено, що про продовження строку затримання не пізніш як за п'ять днів до його закінчення орган (підрозділ), за клопотанням якого затримано іноземця або особу без громадянства, кожні шість місяців подає відповідний адміністративний позов. У такому позові зазначаються дії або заходи, що вживалися органом (підрозділом) для ідентифікації іноземця або особи без громадянства, забезпечення виконання рішення про примусове видворення (реадмісію) або для розгляду заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні.
Умовами, за яких неможливо ідентифікувати іноземця чи особу без громадянства, забезпечити примусове видворення чи реадмісію особи, є:
1) відсутність співпраці з боку іноземця або особи без громадянства під час процедури його ідентифікації;
2) неодержання інформації з країни громадянської належності іноземця або країни походження особи без громадянства чи документів, необхідних для ідентифікації особи.
Аналогічні положення визначено також пунктом 6 Розділу ІІІ Інструкції про примусове повернення та примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства, затвердженої Наказом Міністерства внутрішніх справ України, Адміністрації Державної прикордонної служби України, Служби безпеки України від 23.04.2012р. №353/271/150 (далі - Інструкція №353/271/150).
Порядок дій з ідентифікації та документування іноземців встановлено Розділом VI Інструкції №353/271/150, пунктом 1 якого передбачено, що якщо іноземець не має документів, що посвідчують особу, орган ДМС, орган охорони державного кордону України або орган СБУ вживають заходів щодо його ідентифікації та документування.
З цією метою до дипломатичних представництв або консульських установ держави походження іноземця надсилаються відповідні запити, до яких долучаються кольорові фотокартки на кожну особу, заповнені анкети визначеного консульською установою зразка та інші відомості про іноземця, які дають змогу встановити особу та підтвердити громадянство.
У разі відсутності акредитованого в Україні дипломатичного представництва або консульської установи країни походження іноземця запити до компетентних органів відповідної країни щодо його ідентифікації надсилаються через Департамент консульської служби МЗС.
Якщо від компетентних органів країни походження іноземця не надходить відповідь, запити щодо його ідентифікації надсилаються через Департамент консульської служби МЗС України повторно.
Даючи правову оцінку доводам апелянта щодо відсутності правових підстав для продовження строку його затримання, суд апеляційної інстанції враховує наступне.
Так, апелянт вказує на те, що позивачем не вживались передбачені законодавством заходи з метою ідентифікації відповідача.
З даного приводу колегія суддів зауважує, що в матеріалах справи наявні копії листів до Почесного Консульства Народної Республіки Бангладеш в Україні, Посольства Народної Республіки Бангладеш у Москві з листами про надання допомоги щодо ідентифікації відповідача та оформлення йому документів на повернення до країни походження, відповіді на які не надходили до позивача.
Крім того, в матеріалах справи наявний лист Державної міграційної служби в Україні від 22 березня 2019 року, відповідно до якого, дактилоскопічні картки відбитків пальців рук громадян Народної Республіки Бангладеш, в тому числі і відповідача ОСОБА_1 переведені у формат WSQ та надіслані до Посольства Народної Республіки Бангладеш у Республіці Польща (м.Варшава) через Департамент консульської служби Міністерства закордонних справ України. Також надіслано лист Міністру внутрішніх справ Народної Республіки Бангладеш Асадуззаман Хану щодо надання допомоги в ідентифікації та документуванні громадян Бангладешу, які утримуються в ПТПІ (а.с. 21).
Вказані докази у своїй сукупності підтверджують дотримання позивачем вимог п. 1 Інструкції №353/271/150.
При цьому, колегія суддів зазначає, що у відповідача відсутні визначені законодавством та міжнародними договорами України підстави для перебування в Україні, відсутні також обставини, які, згідно ч.8 ст.26 та ч.1 ст.31 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" забороняють примусове видворення за межі України (Відповідач не перебуває у процедурі визнання біженцем та особами, які потребують додаткового захисту; не підпадає під захист ст. 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод; в країні громадянської належності їх життю або свободі не загрожуватиме небезпека за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань; не загрожує смертна кара або страта, катування, жорстоке, нелюдське або таке, що принижує гідність, поводження чи покарання; не загрожує видворення або примусове повернення до країн, де можуть виникнути зазначені випадки).
За таких обставин, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивачем вживалися заходи для ідентифікації відповідача з метою забезпечення виконання рішення про примусове видворення (реадмісію), а не надання оригіналів документів, з огляду на умови передбачені ч. 13 ст. 289 КАС України, за яких неможливо ідентифікувати відповідача, забезпечити його примусове видворення чи реадмісію у строк затримання, встановлений рішенням Першотравневого районного суду міста Чернівці від 07.09.2018 у справі №725/4771/18 є обґрунтованою підставою для продовження строку затримання відповідача.
Стосовно ж доводів апеляційної скарги з приводу наявності співпраці з боку відповідача під час процедури його ідентифікації з позивачем, що виключає можливість продовження строку затримання відповідача з метою його ідентифікації та подальшого видворення, то колегія суддів зазначає, що в межах розгляду даної справи фактично має місце лише усне повідомлення відповідачем його ідентифікаційних даних та даних щодо країни походження, що не вказує на наявність обставин, що беззаперечно підтверджують факти належної співпраці відповідача з позивачем, оскільки повідомлені відповідачем дані не підтверджені жодними доказами. При цьому, відповідачем не повідомлено позивачу місце перебування та особу (осіб) у яких знаходиться документ, що посвідчує особу відповідача та від яких його можливо витребувати.
Тобто, доводи апеляційної скарги щодо наявності співпраці з позивачем з боку відповідача під час процедури його ідентифікації не підтвердженні жодними доказами по справі.
Натомість, на підтвердження відсутності співпраці з боку відповідача, Управлінням Державної міграційної служби України в Чернівецькій області надано до позовної заяви відповіді першого заступника директора Чернігівського ПТПІ від 06.11.2018, 11.12.2018 та 22.01.2019, які надіслані на запити міграційної служби, з яких вбачається, що ОСОБА_1 відмовлявся заповнювати анкету для виготовлення йому довідки (свідоцтва) на повернення в країну походження та можливості його примусового видворення з України (а.с.10,12,18).
На переконання суду апеляційної інстанції, вказані вище обставини вказують на необґрунтованість доводів апелянта щодо наявності належної співпраці відповідача з позивачем під час здійснення процедури його ідентифікації.
Разом з тим, згідно з ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Відповідно до п.113 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Чахал проти Великобританії" (заява № 22414/93) будь-яке позбавлення волі відповідно до статті 5 п. 1 (f) Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод буде виправданим доти, доки триває процедура депортації. Якщо така процедура не провадиться з належною ретельністю, затримання перестає бути допустимим.
Європейський Суд з прав людини у справі "Амюр проти Франції" (рішення від 25 червня 1996 року) та у справі "Дугуз проти Греції" (рішення від 06 березня 2001 року) вказав, що у разі, якщо національне законодавство передбачає можливість позбавлення волі - особливо стосовно іноземного громадянина - шукача притулку - таке законодавство повинно бути максимально чітким і доступним для того, щоб уникнути ризику свавілля.
З огляду на це, право на свободу та особисту недоторканність не є абсолютним і може бути обмежене, але тільки на підставах та в порядку, які чітко визначені в Законі.
Крім того, ЄСПЛ у п.36 по справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), № 37801/97 від 1 липня 2003 року зазначив, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
Рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя (див. п.30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 року).
Судова колегія зазначає, що згідно з практикою ЄСПЛ, зокрема, в рішенні по справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, п. 29).
Враховуючи, що доводи апеляційної скарги не ґрунтуються на вимогах законодавства та не спростовують висновків суду першої інстанції щодо наявності підстав для продовження строку затримання відповідача, то колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому підстави для його скасування або зміни відсутні.
Відповідно до п. 1 ч.1 ст. 315, ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу громадянина Народної Республіки Бангладеш ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Першотравневого районного суду міста Чернівці від 18 квітня 2019 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.
Постанова суду складена в повному обсязі 08 травня 2019 року.
Головуючий Біла Л.М.
Судді Гонтарук В. М. Граб Л.С.