07 травня 2019 рокуЛьвів№ 857/2798/19
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Святецького В.В.
суддів Гудима Л.Я., Пліша М.А.,
з участю секретаря судового засідання Гнідець Р.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Луцького міськрайонного суду Волинської області від 04 лютого 2019 року про залишення без розгляду позовної заяви ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції у Волинській області Департаменту патрульної поліції, інспектора патрульної поліції Управління патрульної поліції у Волинській області Департаменту патрульної поліції Алексюка Івана Георгійовича в справі №161/20162/18 (суддя Рудська С.М., м. Луцьк, ухвала в повному обсязі складена 08.02.2019) про скасування постанови,-
встановив:
У грудні 2018 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Управління патрульної поліції у Волинській області Департаменту патрульної поліції, інспектора патрульної поліції Управління патрульної поліції у Волинській області Департаменту патрульної поліції Алексюка Івана Георгійовича, в якому просив: поновити строк на оскарження постанови в справі про адміністративне правопорушення серії ВР №223397 від 14.11.2018; скасувати постанову в справі про адміністративне правопорушення серії ВР №223397 від 14.11.2018, якою позивача притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.2 ст.122 КУпАП й ч.1 ст. 126 КУпАП, та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 425 грн.
Ухвалою від 04 лютого 2019 року Луцький міськрайонний суд Волинської області адміністративний позов залишив без розгляду.
Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 оскаржив його в апеляційному порядку, оскільки вважає, що рішення прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи.
Вимоги за апеляційною скаргою обґрунтовує тим, що не погодившись зі спірною постановою у справі про адміністративне правопорушення, він у встановлений законодавством строк скористався передбаченим правом подати скаргу до вищестоящого органу (вищестоящої посадової особи), а після отримання відмови у скасуванні вказаної постанови, в межах передбаченого статтею 286 КУпАП України десятиденного строку, звернувся з вказаним позовом до суду.
Вважає, що вказані обставини, які також ним були зазначені при зверненні з позовом до суду, є достатніми для поновлення строку, однак, суд першої інстанції їх неповно з'ясував і не дав належної юридичної оцінки.
З огляду на викладене, просить апеляційну скаргу задовольнити, скасувати рішення суду першої інстанції та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється відповідно до ч. 4 ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України, у зв'язку з неявкою у судове засідання всіх учасників справи.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи та доводи скарги, апеляційний суд вважає, що скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Згідно з ч.2 ст. 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинні була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (ч.3 ст. 122 КАС України).
За змістом пункту 3 частини 1 статті 288 Кодексу України про адміністративні правопорушення постанову іншого органу (посадової особи) про накладення адміністративного стягнення, постанову по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване в автоматичному режимі може бути оскаржено у вищестоящий орган (вищестоящій посадовій особі) або в районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд, у порядку, визначеному Кодексом адміністративного судочинства України, з особливостями, встановленими цим Кодексом.
З аналізу наведеної норми права слідує, що законом передбачено право вибору особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, щодо порядку оскарження постанови про накладення адміністративного стягнення. Так, постанову про накладення адміністративного стягнення може бути оскаржено як у вищестоящий орган (вищестоящій посадовій особі), так і в районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд.
Відповідно до частини 2 статті 286 КАС України позовну заяву щодо оскарження рішень суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності може бути подано протягом десяти днів з дня ухвалення відповідного рішення (постанови), а щодо рішень (постанов) по справі про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксовані в автоматичному режимі, - протягом десяти днів з дня вручення такого рішення (постанови).
Таким чином, для звернення до суду з позовом про оскарження рішень (постанов) по справі про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксовані в автоматичному режимі, законодавством встановлено десятиденний строк, який обчислюється з дня вручення такого рішення (постанови).
Судом встановлено, що 14.11.2018 року інспектором роти №3 Управління патрульної поліції у Волинській області Департаменту патрульної поліції Алексюком І.Г. винесено постанову у справі про адміністративне правопорушення серія ВР №223397, якою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.2 ст. 122 КУпАП, ч.1 ст. 126 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 425 грн.
У цей же день позивачем отримано копію вказаної постанови, а тому останнім днем строку на її оскарження є 24.11.2018 року.
Разом з тим, позовна заява була подана лише 14.12.2018 року, тобто з пропуском встановленого частиною 2 статті 286 КАС України строку звернення до суду.
При цьому, позивач заявив клопотання про поновлення пропущеного строку звернення до суду.
Обставиною, на яку позивач посилається як на підставу для поновлення йому пропущеного строку, є звернення зі скаргою на постанову у справі про адміністративне правопорушення до начальника УПП у Волинській області ДПП. Так, матеріалами справи підтверджується, що зі скаргою позивач звернувся 14.11.2018 року, а відповідь на вказану скаргу датована 03.12.2019.
До суду позивач звернувся 14.12.2018, в межах 10-денного строку з моменту отримання відповіді.
Матеріалами справи підтверджується, що суд першої інстанції не вирішив заявлене клопотання про поновлення строку та постановив ухвалу про відкриття провадження в адміністративній справі.
В подальшому, оскаржуваною ухвалою від 04 лютого 2019 року задовольнив клопотання відповідача про залишення позовної заяви без розгляду з підстав пропуску строку звернення до суду.
Так, суд першої інстанції застосував положення ч.4 ст. 123 КАС України, відповідно до яких якщо після відкриття провадження у справі суд дійде висновку, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і суд на знайде інших підстав для визнання причин пропуску звернення до адміністративного суду поважними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Постановляючи зазначену ухвалу, суд першої інстанції вказує, зокрема, на те, що звернення зі скаргою до вищестоящого органу (вищестоящої посадової особи) не є досудовим порядком вирішення спору, а тому наведені в позовній заяві причини пропуску строку є неповажними.
Колегія суддів погоджується з тим, що вказаний вище порядок оскарження не є досудовим порядком вирішення спору і в даному випадку не можуть застосовуватися інші строки, встановлені ч. 4 ст. 122 КАС України , а саме - тримісячний строк, який обчислюється з дня вручення позивачу рішення за результатами розгляду його скарги на рішення, дії або бездіяльність суб'єкта владних повноважень.
Проте наголошує на тому, що суд першої інстанції залишаючи позов без розгляду, не з'ясував, не дослідив та не дав правової оцінки зазначеній обставині, а саме - оскарженню постанови до вищестоящої особи, як такій, яка вказувала б на поважність причини пропуску строку звернення до суду, а не служила підставою для застосування спеціального строку, передбаченого ч. 4 ст.122 КАС України. Та, відповідно, не навів у своєму рішенні будь-якого обґрунтування неприйняття доводів позивача, а обмежився лише посиланням, що наведені позивачем підстави для поновлення строку звернення з даним позовом до суду не можуть бути визнані поважними.
З огляду на наведене, суд першої інстанції порушив норми процесуального права і дійшов передчасного висновку про залишення позову без розгляду.
Даний висновок колегії суддів узгоджується з правовою позицією Верховного Суду викладеній в постанові від 30.01.2018 року по справі № 210/3915/17.
До того ж, відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Колегія суддів звертає увагу, що з Рішення Європейського Суду з прав людини по справі «Іліан проти Туреччини» слідує, що правило встановлення обмежень до суду у зв'язку з пропуском строку звернення до суду, повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання, слід звертати увагу на обставини справи.
Під цим слід розуміти вагомість права, про захист якого особа звернулася до суду, її поведінку, що передувала зверненню до суду та аргументи щодо пропуску строку такого звернення.
Згідно зі ст. 320 КАС України підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків суду обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.
З огляду на вищевикладене, доводи апеляційної скарги є суттєвими і складають підстави для висновку про неповне з'ясування судом обставин, що мають значення у справі, порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання, що є обов'язковими підставами для скасування судового рішення.
Відповідно до ч. 3 ст. 312 КАС України, у випадках скасування судом апеляційної інстанції ухвал про відмову у відкритті провадження у справі, про повернення позовної заяви, зупинення провадження у справі, закриття провадження у справі, про залишення позову без розгляду справа (заява) передається на розгляд суду першої інстанції.
Керуючись статтями 229, 243, 308, 310, 312, 315, 320, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Скасувати ухвалу Луцького міськрайонного суду Волинської області від 04 лютого 2019 року про залишення позовної заяви без розгляду в справі №161/20162/18 та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя В. В. Святецький
судді Л. Я. Гудим
М. А. Пліш
Повне судове рішення складено 08.05.2019.