Справа № 640/21662/18 Суддя (судді) першої інстанції: Шевченко Н.М.
08 травня 2019 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Карпушової О.В., суддів Губської Л.В. та Епель О.В., секретар судового засідання Харитонова Х.Б., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Адміністрації Президента України на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 лютого 2019 р. у справі за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Адміністрації Президента України про визнання протиправними дій, зобов'язати вчинити дії, -
20.12.2018р. до Окружного адміністративного суду міста Києва надійшов позов ОСОБА_3 до Адміністрації Президента України про визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними, зобов'язання розглянути запити на інформацію та звернення від 29.10.2018.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідачем протиправно надано неповну інформацію за її запитами та надано відповідь про припинення розгляду її звернень, що на думку позивача є відмовою у задоволенні запиту та розгляді звернення, у зв'язку з чим просить визнати дії та такі відповіді протиправними.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 лютого 2019 р. позовні вимоги задоволено повністю.
Суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем було надано відповідь на запити позивача від 13.09.2018, 22.10.2018 у відповідній формі та у встановлений законодавством строк, проте такі відповіді є неповними та у повній мірі не дають відповідь на запитувану позивачем інформацію. Також судом зроблено висновок, що застосування відповідачем ч. 2 ст. 8 Закону України «Про звернення громадян» до звернення ОСОБА_3 є неправомірним, з огляду на те, що 29.10.2018 вона звернулась до Адміністрації Президента України відповідно до Закону України «Про звернення громадян», що у свою чергу унеможливлює відмову в наданні відповіді по суті звернення з тих підстав, що позивач вже двічі зверталась з аналогічними питаннями в порядку Закону України «Про доступ до публічної інформації» та на які їй було надано відповідь, оскільки вони регулюються різними законами, форма звернення, строки та порядок їх розгляду також є відмінними.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 лютого 2019 р., як таке, що прийнято з порушенням норм матеріального права, та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволені позовних вимог.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що позивачу було надано обґрунтовану та в повному обсязі відповідь на запитувану інформацію.
Позивачем подано відзив на апеляційну скаргу, яким вважають апеляційну скаргу необґрунтованою, та просять залишити її без задоволення.
Відповідно до ст.311 КАС України, апеляційну скаргу призначено до розгляду в порядку письмового провадження.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що 13.09.2018 ОСОБА_3 звернулась до Адміністрації Президента України у порядку Закону України «Про доступ до публічної інформації» із запитом № 2422 про надання інформації, яким просила надати таку інформацію:
- чи видавав Президент України до 31.12.2017 Указ про утворення Верховного Суду (підпункт 6) пункту 16-1 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України)?;
- чи видавав Президент України до 31.12.2017 Указ про ліквідацію Верховного Суду України (підпункт 6) пункту 16-1 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України)?;
- чи вносив після консультацій з Вищою радою правосуддя Президент України до Верховної Ради України проект закону про утворення Верховного Суду?;
- чи вносив після консультацій з Вищою радою правосуддя Президент України до Верховної Ради України проект закону про ліквідацію Верховного Суду України? (а. с. 18)
19.09.2018 листом № 12-09/3183 Головним департаментом забезпечення доступу до публічної інформації Адміністрації Президента України надано відповідь на запит, в якій зазначено, що порядок утворення та ліквідації Верховного Суду визначений Законом України «Про судоустрій і статус суддів», який набрав чинності 30.09.2016 одночасно з набранням чинності Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)».
Відповідно до п. 7 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» з дня початку роботи Верховного Суду, Верховний Суд України, Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Вищий господарський суд України та Вищий адміністративний суд України припиняють свою діяльність та ліквідуються у встановленому законом порядку.
Додатково повідомлено про те, що відповідно до п. 8 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус судців» Пленум Верховного Суду визначив 15.12.2017 днем початку роботи Верховного Суду. (а. с. 9)
22.10.2018 позивач повторно звернулась до Адміністрації Президента України з запитом № 2794, у якому просила надати наступну інформацію:
- чи видано Президентом України до 31.12.2017 на підставі підпункту 6 пункту 16-1 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України Указ про ліквідацію Верховного Суду України?;
- чи подано до Верховної Ради України на підставі статті 125 Конституції України Президентом після консультацій з Вищою радою правосуддя проект закону про ліквідацію Верховного Суду України?. (а. с. 19)
За наслідками розгляду вищевказаного запиту, листом від 26.10.2018 № 12-09/3685 за підписом керівника Головного департаменту забезпечення доступу до публічної інформації Адміністрації Президента України ОСОБА_5 надано відповідь, аналогічну за змістом листу № 12-09/3183 від 19.09.2018. (а. с. 10)
Водночас, листом від 24.10.2018 № 45-01/191за підписом заступника Глави Адміністрації Президента України ОСОБА_6 ОСОБА_3 надано відповідь на колективне звернення працівників Верховного Суду України, що надійшло від голови депутатської фракції політичної партії «Всеукраїнське об'єднання «Батьківщина» у Верховній Раді України ОСОБА_7 та у якому, зокрема, порушувались питання утворення Верховного Суду та «незаконної» ліквідації Верховного Суду України. (а. с. 20-27)
29.10.2018 у порядку Закону України «Про звернення громадян» ОСОБА_3 надіслала звернення до Адміністрації Президента України, в якому ставились питання, аналогічні тим, які були у запитах про надання інформації, а також, серед іншого, у колективному зверненні працівників Верховного Суду України.
У відповідь на дане звернення листом від 29.11.2018 № 22/053766-10 Адміністрація Президента України повідомила про застосування ч. 2 ст. 8 Закону України «Про звернення громадян» та припинення розгляду звернення ОСОБА_3 з питань реалізації Главою держави повноважень при здійсненні ліквідації Верховного Суду України та щодо статусу Верховного Суду, з тих підстав, що таке звернення є аналогічним за змістом до запитів на надання інформації, які опрацьовувались в Адміністрації Президента України і на які вже було надано відповідь. (а. с. 11)
Вказані обставини підтверджені відповідними доказами.
Відповідно до ч.1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Закон України «Про інформацію» (надалі - Закон № 2657) регулює відносини щодо створення, збирання, одержання, зберігання, використання, поширення, охорони, захисту інформації.
Відповідно до частини 1 статті 5 Закону № 2657 кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів.
Законом України "Про доступ до публічної інформації" (надалі Закон №2939) визначено порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, та інформації, що становить суспільний інтерес.
Відповідно до ч.1 ст.2 Закону № 2939 метою цього Закону є забезпечення прозорості та відкритості суб'єктів владних повноважень і створення механізмів реалізації права кожного на доступ до публічної інформації.
Згідно ч. 1 ст. 1 Закону № 2939 публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом.
Згідно п. 1 ч. 1 ст. 3 Закону № 2939 право на доступ до публічної інформації гарантується: обов'язком розпорядників інформації надавати та оприлюднювати інформацію, крім випадків, передбачених законом.
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 5 Закону № 2939 доступ до інформації забезпечується шляхом надання інформації за запитами на інформацію.
Частиною 1 ст.13 Закону № 2939 визначено поняття запиту на інформацію - це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні.
Публічна інформація повинна мати ознаки: готовий продукт інформації, який отриманий або створений лише в процесі виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством; заздалегідь відображена або задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація; така інформація знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень або інших розпорядників публічної інформації; інформація не може бути публічною, якщо створена суб'єктом владних повноважень не під час виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків; інформація не може бути публічною, якщо створена не суб'єктом владних повноважень.
Відповідно до ч.1 ст. 22 Закону № 2939 розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту в таких випадках: 1) розпорядник інформації не володіє і не зобов'язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит; 2) інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини другої статті 6 цього Закону; 3) особа, яка подала запит на інформацію, не оплатила передбачені статтею 21 цього Закону фактичні витрати, пов'язані з копіюванням або друком; 4) не дотримано вимог до запиту на інформацію, передбачених частиною п'ятою статті 19 цього Закону.
Частиною третьою цієї статті визначено, що розпорядник інформації, який не володіє запитуваною інформацією, але якому за статусом або характером діяльності відомо або має бути відомо, хто нею володіє, зобов'язаний направити цей запит належному розпоряднику з одночасним повідомленням про це запитувача. У такому разі відлік строку розгляду запиту на інформацію починається з дня отримання запиту належним розпорядником.
З доводів апеляційної скарги вбачається, що відповідач вважає необґрунтованим та безпідставний висновок суду першої інстанції, що на запитувану інформацію відповідачем надано неповну відповідь, оскільки судом не обґрунтовано у чому полягає неповнота відповідей Адміністрації Президента України на запити позивача, на які саме питання не надано відповідь відповідачем, яку саме інформацію слід зазначити у відповіді Адміністрації Президента України.
Проаналізувавши такі доводи та надані відповідачем відповіді на запити позивача, колегія суддів вважає такі доводи апеляційної скарги такими, що не заслуговують на увагу, оскільки тим самим відповідач знов ухиляється від надання публічної інформації, при цьому перекладає свої обов'язки на судовий орган, який в даному випадку не є розпорядником запитуваної інформації.
З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідачем було надано неповну відповідь на запити позивача від 13.09.2018 та 22.10.2018, оскільки у повній мірі не дають відповідь на запитувану позивачем інформацію.
Щодо доводів апеляційної скарги про невірне застосування абзацу 9 частини першої статті 19 та частини четвертої статті 15 Закону України «Про звернення громадян», колегія судів зазначає наступне.
Усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк (ст. 40 Конституції України).
Питання реалізації громадянами вказаних конституційних прав регулює, зокрема, Закон України № 393/96-ВР «Про звернення громадян» (далі- Закон № 393/96-ВР).
Згідно з ч. 1 ст. 1 Закону № 393/96-ВР громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов'язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.
Звернення, оформлені належним чином і подані у встановленому порядку, підлягають обов'язковому прийняттю та розгляду (ч. 1 ст. 7 Закону № 393/96-ВР).
Згідно з частинами першою, третьої та четвертої ст. 15 Закону №393/96-ВР органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов'язані об'єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань). Відповідь за результатами розгляду заяв (клопотань) в обов'язковому порядку дається тим органом, який отримав ці заяви і до компетенції якого входить вирішення порушених у заявах (клопотаннях) питань, за підписом керівника або особи, яка виконує його обов'язки. Рішення про відмову в задоволенні вимог, викладених у заяві (клопотанні), доводиться до відома громадянина в письмовій формі з посиланням на Закон і викладенням мотивів відмови, а також із роз'ясненням порядку оскарження прийнятого рішення.
Відповідно до частини першої ст. 19 Закону №393/96-ВР органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об'єднання громадян, засоби масової інформації, їх керівники та інші посадові особи в межах своїх повноважень зобов'язані: об'єктивно, всебічно і вчасно перевіряти заяви чи скарги; у разі прийняття рішення про обмеження доступу громадянина до відповідної інформації при розгляді заяви чи скарги скласти про це мотивовану постанову; на прохання громадянина запрошувати його на засідання відповідного органу, що розглядає його заяву чи скаргу; скасовувати або змінювати оскаржувані рішення у випадках, передбачених законодавством України, якщо вони не відповідають закону або іншим нормативним актам, невідкладно вживати заходів до припинення неправомірних дій, виявляти, усувати причини та умови, які сприяли порушенням; забезпечувати поновлення порушених прав, реальне виконання прийнятих у зв'язку з заявою чи скаргою рішень; письмово повідомляти громадянина про результати перевірки заяви чи скарги і суть прийнятого рішення; вживати заходів щодо відшкодування у встановленому законом порядку матеріальних збитків, якщо їх було завдано громадянину в результаті ущемлення його прав чи законних інтересів, вирішувати питання про відповідальність осіб, з вини яких було допущено порушення, а також на прохання громадянина не пізніш як у місячний термін довести прийняте рішення до відома органу місцевого самоврядування, трудового колективу чи об'єднання громадян за місцем проживання громадянина; у разі визнання заяви чи скарги необгрунтованою роз'яснити порядок оскарження прийнятого за нею рішення; не допускати безпідставної передачі розгляду заяв чи скарг іншим органам; особисто організовувати та перевіряти стан розгляду заяв чи скарг громадян, вживати заходів до усунення причин, що їх породжують, систематично аналізувати та інформувати населення про хід цієї роботи.
Згідно з частиною першої ст. 18 Закону №393/96-ВР громадянин, який звернувся із заявою чи скаргою до органів державної влади, місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, засобів масової інформації, посадових осіб, має право, зокрема одержати письмову відповідь про результати розгляду заяви чи скарги.
За правилами частини другої статті 8 Закону № 393/96-ВР не розглядаються повторні звернення одним і тим же органом від одного і того ж громадянина з одного і того ж питання, якщо перше вирішено по суті.
З матеріалів справи вбачається, що 29.10.2018 року ОСОБА_3 звернулася до Адміністрації Президента у порядку Закону № 393/96-ВР зі зверненням щодо ліквідації Верховного Суду України.
Перші два запити (від 13.09.2018 та 22.10.2018) позивачем подавалися в порядку Закону України «Про доступ до публічної інформації».
Колективне звернення ж від працівників Верховного Суду України адресоване Голові депутатської фракції Політичної партії «Всеукраїнське об'єднання Батьківщина» ОСОБА_7 від 24.07.2018 року, на яке відповідач посилається як на повторне звернення від одного і того ж громадянина з одного і того ж питання, та що мало розглядатися одним і тим же органом, стосувалося протиправного втручання в організацію роботи Верховного Суду України під час впровадження реформи судоустрою відповідно до Закону України № 1401-VIII «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», тобто стосувалося порушення трудових прав суддів, а не утворення Верховного Суду.
З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що застосування відповідачем ч. 2 ст. 8 Закону України «Про звернення громадян» до звернення ОСОБА_3 від 29.10.2018 року є неправомірним.
Таким чином, враховуючи вищенаведені обставини та зазначені норми, колегія суддів дійшла висновку, що відповідачем не доведено правомірність дій з приводу розгляду запитів та звернення позивача.
Стаття 77 КАС України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Отже, колегія суддів дійшла висновку, що всі наведені апелянтом аргументи є такими, що не заслуговують уваги, оскільки вони не спростовують вірних висновків суду першої інстанції і не є підставою для скасування рішення суду першої інстанції.
На підставі вищезазначеного, судова колегія вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому відсутні підстави для її скасування.
Повне судове рішення складено 08.05.2019 р.
Керуючись статтями 308, 309, 311, 313, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу Адміністрації Президента України на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 лютого 2019 р. - залишити без задоволення.
Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 лютого 2019 р. у справі за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Адміністрації Президента України про визнання протиправними дій, зобов'язати вчинити дії - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Колегія суддів: О.В. Карпушова
Л.В. Губська
О.В. Епель