23 квітня 2019 року Справа № 160/1566/19
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді: Букіної Л.Є., розглянувши у спрощеному позовному провадженні без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної установи «Дніпровська виправна колонія (№89)» про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, -
До Дніпропетровського окружного адміністративного суду 18.02.2019 року надійшов позов надійшов позов ОСОБА_1 до Державної установи «Дніпровська виправна колонія (№89)» про визнання протиправною бездіяльності щодо невиплати грошової компенсації за речове майно у розмірі 12485,54 грн. та стягнення грошової компенсації за час затримки розрахунку за речове майно у розмірі 265115 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач усупереч вимог постанови Кабінету Міністрів України від 14.08.2013 року № 578 «Про забезпечення речовим майном персоналу Державної кримінально-виконавчої служби» не виплатив позивачу грошової компенсації замість речового майна, що підлягає видачі, в розмірі 12485,54 грн. згідно з довідкою від 06.02.2018 року за період несення служби у держаній установи «Дніпровська виправна колонія (№89)» до 15.01.2018 року, за період вимушеного прогулу з 15.01.2018 року до звернення до суду із цим позовом. Вважає таку бездіяльність протиправною та просить стягнути з відповідача грошову компенсацію за неотримане речове майно та грошової компенсації за час затримки розрахунку за речове майно.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22.02.2019 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Від відповідача на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній просить відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог з огляду на їх необґрунтованість та неможливості виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за речове майно у розмірі 12485 грн. за відсутності відповідних кошторисних призначень.
Дослідивши письмові докази, долучені до матеріалів справи, проаналізувавши відповідні норми чинного законодавства, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з таких підстав.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 проходи службу у Державній кримінально-виконавчій службі України, зокрема: на посаді начальника оперативного відділу Державної установи «Дніпровська виправна колонія (№89)».
Наказом Державної установи «Дніпровська виправна колонія (№89)» від 15.01.2018 року за номером 09/ОС-18 «Про особовий склад», підполковника внутрішньої служби ОСОБА_1 (А-092012), начальника оперативного відділу звільнено зі служби у Державній кримінально-виконавчій службі України (за власним бажанням) з 15.01.2018 року.
Згідно з довідкою начальника відділу речового та продовольчого забезпечення управління за № 2 від 06.02.2018 року, виданої на підставі вищевказаного наказу, позивачу належить грошова компенсація замість речового майна, що підлягає видачі, в розмірі 12485,54 грн.
Позивач звертався до відповідача із рапортом щодо виплати грошової компенсації за речове майно згідно з цією довідкою, однак йому відмовили, що зумовило звернення до суду із цим позовом.
При вирішенні спору суд виходить із того, що згідно ч. 1 ст.23 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» держава забезпечує соціальний захист персоналу Державної кримінально-виконавчої служби України відповідно до Конституції України, цього Закону та інших законів України (далі Закон України №2713-IV).
Частиною 2 статті 23 Закону України №2713-IV визначено, що умови грошового і матеріального забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплата праці працівників кримінально-виконавчої служби визначаються законодавством і мають забезпечувати належні матеріальні умови для комплектування Державної кримінально-виконавчої служби України висококваліфікованим персоналом, диференційовано враховувати характер і умови служби чи роботи, стимулювати досягнення високих результатів у службовій та професійній діяльності і компенсувати персоналу фізичні та інтелектуальні затрати.
Відповідно до ч.5 статті 23 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» на осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби поширюється соціальний захист поліцейських, визначений Законом України «Про національну поліцію», а також порядок і умови проходження служби, передбачені для поліцейських. Умови і розміри грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплати праці працівників кримінально-виконавчої служби визначаються Кабінетом Міністрів України.
Особи рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби мають право на носіння форменого одягу із знаками розрізнення, зразки якого розробляються відповідно до законодавства (ч.5. ст.21 цього Закону).
Постановою Кабінету Міністрів України №578 від 14.08.2013 року затверджено Порядок забезпечення речовим майном персоналу Державної кримінально-виконавчої служби; норми забезпечення речовим майном персоналу Державної кримінально-виконавчої служби.
Відповідно до п.1 затвердженого Порядку №578, останній визначає механізм речового забезпечення персоналу Державної кримінально-виконавчої служби - осіб рядового і начальницького складу, спеціалістів, які не мають спеціальних звань, та працівників, які працюють за трудовими договорами.
Речовим забезпеченням є задоволення потреб персоналу у формі одягу, взутті, натільній білизні, теплих і постільних речах, спорядженні, тканинах для пошиття форми одягу, нарукавних знаках і знаках розрізнення, спеціальному одязі та взутті, санітарно-господарському майні, постовому одязі, ремонтних матеріалах (далі - речове майно), що дає змогу створити необхідні умови для виконання персоналом службових завдань (п.2 цього Порядку).
Пунктами 8, 9 зазначеного Порядку визначено, що речове майно особистого користування видається особам із числа персоналу безоплатно за нормами забезпечення №1-5, а інвентарне майно - за нормами №6-13. Право на забезпечення речовим майном за встановленими нормами забезпечення мають: особи рядового і начальницького складу - з дня присвоєння їм відповідних спеціальних звань та/або призначення на посади; курсанти - з дня зарахування їх до списків навчальних закладів; спеціалісти, які не мають спеціальних звань, та інші працівники, які працюють за трудовими договорами, - з дня призначення на відповідні посади. Видача речового майна в особисте користування проводиться згідно з антропометричними даними (зріст, об'єм грудей, шиї, голови, розмір взуття). Забезпечення речовим майном осіб із числа персоналу здійснюється в органах і установах, де вони проходять службу або працюють. Поставлення на речове забезпечення осіб рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби (далі - особи рядового і начальницького складу) в органі чи установі здійснюється на підставі наказу керівника органу чи установи про призначення на посаду та атестата на предмети речового майна за формою згідно з додатком 1, а у разі присвоєння особі первинного спеціального звання або призначення на посаду спеціалістів, які не мають спеціальних звань, та працівників, які працюють за трудовими договорами, - на підставі відповідного наказу керівника органу чи установи.
Особам рядового і начальницького складу (крім курсантів) після перших трьох років служби за їх бажанням та рішенням керівника органу чи установи дозволяється за умови наявності в їх користуванні придатних до використання предметів раніше виданого речового майна особистого користування замість одних предметів, передбачених нормами забезпечення, отримувати інші, вартість яких не перевищує вартості предметів, що замінюються, або отримувати за них грошову компенсацію. Грошова компенсація виплачується за умови наявності коштів та в межах бюджетних асигнувань, установлених на відповідні цілі (п. 22 Порядку №578).
Грошова компенсація замість предметів речового майна особистого користування, що підлягають видачі особам рядового і начальницького складу, виплачується згідно з пунктом 60 цього Порядку. Вартість предметів речового майна особистого користування визначається ДПтС відповідно до їх закупівельної вартості (п. 23 Порядку №578).
За пунктом 27 цього Порядку під час звільнення із служби особам рядового і начальницького складу за їх бажанням може видаватися речове майно особистого користування, яке не було ними отримано на день звільнення, або виплачуватися грошова компенсація за нього за цінами, що діють на день підписання наказу про звільнення.
Згідно п.29 цього Порядку особам, які звільняються із служби через службову невідповідність, за порушення дисципліни, у разі набрання законної сили рішенням суду щодо притягнення до відповідальності за вчинення злочину або адміністративного корупційного правопорушення, речове майно особистого користування не видається, а вартість виданих предметів, строк носіння яких не закінчився, утримується із зазначених осіб з урахуванням зносу. Своєчасно не отримане речове майно особистого користування не видається і за нього не виплачується грошова компенсація особам, які звільняються із служби протягом трьох років після присвоєння їм першого спеціального звання.
Для виплати персоналу грошової компенсації за належні до отримання предмети речового майна особистого користування оформляється довідка про виплату грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна за формою згідно з додатком 7 у двох примірниках, перший з яких подається бухгалтерії органу чи установи для виплати компенсації, другий додається до арматурної картки (п.60 цього Порядку №578).
Аналізуючи вищевказані правові норми, суд доходить висновку, що у позивача з моменту звільнення зі служби в органах Державної кримінально-виконавчої служби України виникло право на грошову компенсацію за неотримане речове майно за цінами, що діяли на день підписання наказу про звільнення.
Як вже встановлено судом і підтверджено матеріалами справи, ОСОБА_1 при звільненні не виплачено грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно.
Вищевказане право позивача на отримання грошової компенсації за неотримане речове майно не заперечувалось і відповідачем. Водночас, підставою невиплати спірної грошової компенсації відповідач зазначає відсутність бюджетного фінансування установи на вказані цілі.
Суд не погоджується з посиланням відповідача на абз. 2 п.22 Постанови №578, норми якого вказують, що виплата грошової компенсації вартості за неотримане речове майно здійснюється при наявності коштів у межах бюджетних асигнувань, оскільки вказана норма регулює грошову компенсацію за неотримане речове майно особам рядового і начальницького складу (крім курсантів) після перших трьох років служби та стосуються зовсім інших умов, зокрема: обміну раніше виданого речового майна особистого користування на інше майно (вартість якого не перевищує вартості предметів, що замінюються) або отримання за нього грошової компенсації за наявності відповідних кошторисних призначень.
У даному ж випадку, під час звільнення позивача зі служби, відповідач повинен був за бажанням позивача видати речове майно особистого користування, яке неотримано останнім на день звільнення, або виплатити грошову компенсацію за нього за цінами, що діють на день підписання наказу про звільнення, як це передбачає п.27 Порядку №578. При цьому будь якого посилання на те, що така виплата здійснюється лише за наявності бюджетного фінансування у даній нормі відсутнє.
Як зазначив Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях, державні органи не вправі посилатись на відсутність коштів, як на підставу невиконання своїх зобов'язань і виправдання своєї бездіяльності, що узгоджується з практикою Європейського суду с прав людини (рішення «Кечко проти України», «Сук проти України»).
Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що відповідач допустив протиправну бездіяльність, яка полягає у невиплаті під час звільнення позивача грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, не провівши із позивачем повний розрахунок грошового забезпечення.
За таких обставин, суд дійшов висновку про необхідність стягнення з відповідача на користь позивача грошової компенсації вартості неотриманого речового майна в сумі 12485,54 грн. та задоволення позовних вимог у цій частині відповідно.
Щодо позовних вимог позивача про стягнення на його користь грошової компенсації за час затримки розрахунку за невиплачене речове майно суд зазначає про відсутність підстав для задоволення позовних вимог у цій частині, оскільки беручи до уваги основне завдання речового забезпечення осіб рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, суть і призначення механізму грошової компенсації вартості неотриманого речового майна суд зауважує, що виплата компенсації вартості неотриманого речового майна має на меті покриття фактичних (дійсних) витрат, які понесла особа у зв'язку з придбанням предметів, речей для забезпечення потреб, пов'язаних з проходженням служби (виконанням завдань).
Відповідно, з моменту звільнення позивача зі служби та до моменту звернення до суду із цим позовом, останній не виконував цих обов'язків, а тому не міг отримувати предметів речового забезпечення та не мав права на те, щоб його отримувати, позаяк був виключений з особового складу Державної установи «Дніпровська виправна колонія (№89)», відповідно й не міг нести витрат, пов'язаних з його придбанням.
За таких обставин, у задоволенні позовних вимог у цій частині слід відмовити.
Підсумовуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову.
Керуючись ст. 241-246, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, -
Позовні вимоги ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Державної установи «Дніпровська виправна колонія (№89)» щодо невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за неотримане речове майно у сумі 12485,54 грн.
Стягнути з Державної установи «Дніпровська виправна колонія (№89)» (адреса: 40102, м. Дніпро, вул. Д. Галицького, буд. 1, код ЄДРПОУ 08562909) на користь ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_1) грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно у сумі 12485,54 грн. (дванадцять тисяч чотириста вісімдесят п'ять гривень, 54 коп.).
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, у разі якщо її не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного перегляду справи.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 частини 1 розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня його складання.
Учасник справи, якому повне рішення суду не вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя Л.Є. Букіна