м. Вінниця
02 травня 2019 р. Справа № 120/501/19-а
Вінницький окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді: Вільчинського О.В.,
за участю:
секретаря судового засідання: Драло В.О.,
позивача: ОСОБА_1 ,
представника відповідача: Тимошевської Ю.Й.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовом: ОСОБА_1
до: Головного управління ДФС у Вінницькій області
про: визнання протиправними та скасування вимог,
До Вінницького окружного адміністративного суду звернулася ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) з адміністративним позовом до Головного управління ДФС у Вінницькій області (далі - ГУ ДФС у Вінницькій області, контролюючий орган, відповідач) про визнання протиправною та скасування вимоги.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що Податковий кодекс України (далі - ПК України) передбачає обов'язок самозайнятих осіб стати на облік у контролюючому органі, при цьому, такий обов'язок передбачено у разі, коли особа здійснює підприємницьку діяльність, а також у разі, коли особа здійснює незалежну професійну діяльність. Якщо фізична особа зареєстрована як підприємець та при цьому така особа провадить незалежну професійну діяльність, така фізична особа обліковується у контролюючих органах як фізична особа-підприємець з ознакою провадження незалежної професійної діяльності. На переконання позивача, оскільки вона є фізичною особо.-підприємцем та особою, яка провадить незалежну професійну діяльність, тому у неї не виникає обов'язку подання різних звітностей, оскільки у такому випадку буде мати місце подвійний облік ідентичної господарської діяльності, та відповідно і подвійне оподаткування, що суперечить принципам податкового законодавства. Позивач вважає, що сформована відповідачем відносно неї вимога про сплату недоїмки є протиправною та підлягає скасуванню, зокрема, через те, що перебуваючи на податковому обліку як фізична особа-підприємець з ознакою провадження незалежної професійної діяльності на загальній системі оподаткування, вона веде єдиний податковий облік та здійснює сплату податків і зборів за єдиним видом діяльності.
Ухвалою від 18.02.2019 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, призначено останню до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження у судовому засіданні з повідомленням сторін. Крім того, встановлені сторонам строки для подання відзиву на позовну заяву, відповіді на відзив та заперечення.
12.03.2019 за вх. № 13645 на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому представник відповідача зазначає, що платниками єдиного внеску є фізичні особи-підприємці, а також особи, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську діяльність), іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності. Вважає, що оскільки позивач провадить незалежну професійну діяльність, то оскаржувана вимога про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску прийнята в межах повноважень, в порядку та у спосіб, передбачені чинним законодавством, а тому просить у задоволенні позову відмовити повністю.
Позивач в свою чергу 19.03.2019 подала відповідь на відзив (вх.. №15064), у якій не погоджується з позицією контролюючого органу. Зокрема, зазначає, що вона здійснює діяльність як фізична особа-підприємець, при цьому види її діяльності за КВЕД як фізичної особи-підприємця та особи, яка провадить незалежну професійну діяльність співпадають, а тому не має обов'язку подання звітності як особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, оскільки у такому випадку буде мати місце подвійний облік ідентитичної господарської діяльності, а відповідно і подвійне оподаткування, що суперечить принципам податкового законодавства. Позивач переконання, що перебуваючи на податковому обліку як фізична особа-підприємець на спрощеній системі оподаткування, повинна перебувати на податковому обліку як фізична особа-підприємець з ознакою провадження незалежної професійної діяльності та вести єдиний податковий облік та сплату податків саме як фізична особа-підприємець за видами діяльності КВЕД.
Заперечення на відповідь на відзив контролюючий орган не подавав.
Ухвалою від 17.04.2019 у справі № 120/864/19-а Вінницький окружний адміністративний суд об'єднав в одне провадження адміністративні справи: № 120/501/19-а за позовом ОСОБА_1 до ГУ ДФС у Вінницькій області про визнання протиправною та скасування вимоги; № 120/864/19-а за позовом ОСОБА_1 до ГУ ДФС у Вінницькій області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу. Об'єднаній справі присвоєно спільний номер № 120/501/19-а.
Відтак, предметом розгляду цієї адміністративної справи є вимоги ГУ ДФС у Вінницькій області про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску від 05.11.2018 №Ф-235056-55 в розмірі 12283,05 грн. та про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску від 08.02.2019 № Ф-235056-55 в розмірі 14737,44 грн.
У матеріалах справи наявний відзив на позовну заяву (вх. № 19292 від 08.04.2019) щодо визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску від 08.02.2019 № Ф-235056-55 в розмірі 14737,44 грн. та відповідь на вказаний відзив (вх. № 20322 від 12.04.2019).
У відзиві на позов контролюючий орган вважає, що оскільки позивач провадить незалежну професійну діяльність, то оскаржувана вимога про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску прийнята в межах повноважень, в порядку та у спосіб, передбачені чинним законодавством, а тому просить у задоволенні позову відмовити повністю.
У відповіді на відзив позивач вважає, що викладені відповідачем обґрунтування у відзиві не спростовують заявленого позову. Зазначає, що перебуваючи на податковому обліку як фізична особа-підприємець, повинна перебувати на податковому обліку як фізична особа-підприємець з ознакою провадження незалежної професійної діяльності та вести єдиний податковий облік та сплату податків саме як фізична особа-підприємець за видами діяльності КВЕД.
Позивач в судовому засіданні 02.05.2019 позовні вимоги підтримала повністю, просила їх задовольнити, посилаючись на обставини, викладені в позовній заяві та відповіді на відзив.
Представник відповідача в судовому засіданні 02.05.2019 просила відмовити в задоволенні позовних вимог з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву.
Заслухавши пояснення сторін, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
ОСОБА_1 зареєстрована як фізична особа-підприємець Липовецьким районним управлінням юстиції Вінницької області. Дата запису: 01.06.2012, номер запису: 2156 000 0000002574; Код КВЕД 69.10 - Діяльність у сфері права. Позивач взята на податковий облік за № 7044 від 06.06.2012; перебуває на обліку як платник єдиного внеску за №0210032986 від 01.06.2012 та перебуває на загальній системі оподаткування з 06.06.2012.
На підставі рішення Ради адвокатів Вінницької області від 16.09.2015 № 9 ОСОБА_1. видано Свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю.
22.09.2015 позивач звернулася до контролюючого органу (Липовецького відділення Іллінецької ОДПІ ГУ ДФС у Вінницькій області) з заявою, відповідно до якої просила внести зміни щодо обліку її як платника податків.
Згідно з реєстраційними даними ІТС "Податковий блок" позивач має 2 ознаки: ОПФ - "910" - фізична особа-підприємець та ознаку незалежної професійної діяльності - адвокат.
За даними інформаційної системи органів ДФС станом на 28.02.2018 заборгованість позивача зі сплати єдиного соціального внеску як особи, яка проводить незалежну професійну діяльність (КБК 71040000 00) становить 12283,08 грн.
05.11.2018 ГУ ДФС у Вінницькій області винесено відносно ОСОБА_2 вимогу про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску від № Ф-235056-55 в розмірі 12283,05 грн., яку позивач отримала 03.12.2018.
Зазначену вимогу позивач 26.11.2018 оскаржила до Фіскальної Служби України (далі - ДФСУ). Рішенням ДФСУ від 04.01.20019 № 366/6/99-99-11-05-02-25 про результати розгляду скарги вимогу про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску від 05.11.2018 № Ф-235056-55 залишено без змін.
За даними інформаційної системи органів ДФС станом на 31.01.2019 заборгованість позивача зі сплати єдиного соціального внеску як особи, яка проводить незалежну професійну діяльність (КБК 71040000 00) становить 14737,44 грн.
08.02.2019 ГУ ДФС у Вінницькій області винесено відносно ОСОБА_2 вимогу про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску № Ф-235056-55 в розмірі 14737,44 грн., яку позивач отримала 27.02.2019.
Вважаючи такі вимоги протиправною позивач оскаржила їх до адміністративного суду.
Вирішуючи даний спір, суд виходив з таких мотивів та норм права.
Відповідно до статті 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулює Податковий кодекс України (далі - ПК України), зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
За визначенням підпункту 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 ПК України самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою - підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності.
Незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.
Відповідно до пункту 65.1 статті 65 14 ПК України взяття на облік фізичних осіб - підприємців у контролюючих органах здійснюється за податковою адресою на підставі відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, наданих державним реєстратором згідно із Законом України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань".
Разом з тим, відповідно до пункту 65.2 статті 65 ПК України облік самозайнятих осіб здійснюється шляхом внесення до Державного реєстру фізичних осіб - платників податків записів про державну реєстрацію або припинення підприємницької діяльності, незалежної професійної діяльності, перереєстрацію, постановку на облік, зняття з обліку, внесення змін стосовно самозайнятої особи, а також вчинення інших дій, які передбачені Порядком обліку платників податків, зборів.
При цьому відповідно до підпункту 65.4.4 пункту 65.4 статті 65 ПК України контролюючий орган відмовляє в розгляді документів, поданих для взяття на облік особи, яка здійснює незалежну професійну діяльність, у разі коли фізична особа вже взята на облік як самозайнята особа.
Таким чином, податковим законодавством виключена можливість подвійного взяття на облік особи, яка здійснює незалежну професійну діяльність, у разі коли фізична особа вже взята на облік як самозайнята особа.
Відповідно до положень пунктів 178.1, 178.2 статті 178 ПК України особи, які мають намір здійснювати незалежну професійну діяльність, зобов'язані стати на облік у контролюючих органах за місцем свого постійного проживання як самозайняті особи та отримати довідку про взяття на облік згідно із статтею 65 цього Кодексу. Доходи громадян, отримані протягом календарного року від провадження незалежної професійної діяльності, оподатковуються за ставкою, визначеною пунктом 167.1 статті 167 цього Кодексу.
З аналізу зазначених положень законодавства вбачається, що адвокатська діяльність підпадає під визначення незалежної професійної діяльності, оподаткування доходів від отримання якої регулюється статтею 178 ПК України, лише у випадку, якщо така особа не зареєстрована як фізична особа-підприємець відповідно до вимог законодавства.
Щодо питання обліку та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування суд зазначає таке.
Відповідно до п.2 ч.1 ст. 1 Закону України № 2464-VI від 08.07.2010 "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" (далі - Закон №2464) єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування;
В силу вимог п. 4, п. 5 ч. 1 ст.4 Закону України № 2464 платниками єдиного внеску є фізичні особи-підприємці, у тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, та особи, які провадять незалежну професійну діяльність а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності
Суд зазначає, що законодавець розмежовує фізичних осіб-підприємців, та осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, при цьому порядок обліку та сплати єдиного внеску фізичними особами-підприємцями з ознакою провадження незалежної професійної діяльності Законом України № 2464 не передбачений.
Облік платників єдиного внеску здійснюється відповідно до ст. 5 Закону України №2464, зокрема відповідно до частини 3статті 5 Закону України № 2464 взяття на облік платників єдиного внеску, на яких не поширюється дія Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань", контролюючим органом здійснюється за місцезнаходженням чи місцем проживання у день отримання від них заяви про взяття на облік платника єдиного внеску за формою № 1-ЄСВ згідно з додатком 1 до Порядку обліку платників єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та Положення про реєстр страхувальників затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 116 від 24.11.2014.
Суд зауважує, що оскільки позивач зареєстрована як фізична особа-підприємець згідно Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань", до неї не можуть застосовуватись положення ч.3 ст.5 Закону України № 2464. Зазначені висновки суду підтверджуються також положеннями п. 2 ч. 1 ст. 7 Закону України № 2464, відповідно до яких єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.
Таким чином, суд дійшов висновку, що ОСОБА_1 , перебуваючи на податковому обліку, як фізична особа-підприємець, повинна перебувати на податковому обліку як фізична особа-підприємець з ознакою провадження незалежної професійної діяльності, вести єдиний податковий облік та сплату податків саме як фізична особа-підприємець із зареєстрованими видами діяльності.
Крім цього, суд вказує, що одним з принципів податкового законодавства України відповідно до норм статті 4, пункту 56.21 статті 56 ПК України є принцип презумпції добросовісності дій, рішень платника податків, у зв'язку з чим передбачається, що дії платників податків, які мають своїм результатом одержання податкової вигоди економічно виправдані, а відомості, що містяться у податкових деклараціях, податкових накладних та інших первинних документах, є достовірними. Надання фіскальному органу всіх належним чином оформлених документів, передбачених податковим законодавством, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковим органом не встановлено та не доведено належними та допустимими доказами, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність яких установлена судом.
Такий підхід національного законодавства також узгоджується з позицією Європейського суду з прав людини, викладеною в пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі Компанія Вестберґа таксі Актіеболаґ та Вуліч проти Швеції. Суд визначив, що адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.
Відповідно до частини першої та другої статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, яка сформувалась з питань імперативності правила про прийняття рішення на користь платників податків, встановлено, що у разі існування неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов'язків платника податків слід віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків (справи "Серков проти України" (заява №39766/05), "Щокін проти України" (заяви №23759/03 та №37943/06), які відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" підлягають застосуванню судами як джерела права.
Предметом регулювання статті 1 Першого протоколу до Конвенції є втручання держави у право на мирне володіння майном. У практиці ЄСПЛ (серед багатьох інших, наприклад, рішення ЄСПЛ у справах "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції" від 23.09.1982, "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства" від 21.02.1986, "Щокін проти України" від 14.10.2010, "Сєрков проти України" від 07.07.2011, "Колишній король Греції та інші проти Греції" від 23.11.2000, "Булвес" АД проти Болгарії" від 22.01.2009, "Трегубенко проти України" від 02.11.2004, "East/West Alliance Limited" проти України" від 23.01.2014) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання у право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а саме: чи є втручання законним; чи має воно на меті "суспільний", "публічний" інтерес; чи є такий захід (втручання у право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.
Втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі закону нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким і передбачуваним з питань застосування та наслідків дії його норм.
Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення "суспільного", "публічного" інтересу - втручання держави у право на мирне володіння майном може бути виправдано за наявності об'єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Саме національні органи влади мають здійснювати первісну оцінку наявності проблеми, що становить суспільний інтерес, вирішення якої б вимагало таких заходів. Поняття "суспільний інтерес" мас широке значення (рішення від 23.11.2000 у справі "Колишній король Греції та інші проти Греції"). Крім того. ЄСПЛ також визнає, що й саме по собі правильне застосування законодавства, безперечно, становить "суспільний інтерес" (рішення ЄСПЛ від 02.11.2004 у справі "Трегубенко проти України").
Критерій "пропорційності" передбачає, що втручання у право власності розглядатиметься як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов'язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. "Справедлива рівновага" передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, визначеною для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо особа несе "індивідуальний і надмірний тягар". При цьому з питань оцінки "пропорційності" ЄСПЛ, як і з питань наявності "суспільного", "публічного" інтересу, визнає за державою досить широку "сферу розсуду", за винятком випадків, коли такий "розсуд" не ґрунтується на розумних підставах.
Враховуючи практику ЄСПЛ, суд вважає, що оскаржувані вимоги ГУ ДФС у Вінницькій області про сплату боргу (недоїмки) від 05.11.2018 № Ф-23056-55, та від 08.02.2019 № Ф-23056-55 є протиправними, а тому підлягають скасуванню.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
В силу вимог частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Водночас, відповідачем не було надано належних доказів на підтвердження своєї правової позиції, а відтак, суд дійшов висновку, що Головне управління ДФС у Вінницькій області, приймаючи оскаржувані вимоги, діяло не на підставі, не у межах повноважень та не у спосіб, що передбачені законодавством України. Відтак, позовні вимоги є такими, що підлягають задоволенню.
Вирішуючи питання щодо стягнення на користь позивача судових витрат, суд виходив з такого.
За приписами частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
З огляду на вказані норми процесуального законодавства на користь позивача підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ДФС у Вінницькій області сплачений нею судовий збір.
Керуючись ст.ст. 73-77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -
Позов задовольнити повністю.
Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДФС у Вінницькій області про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску від 05.11.2018 № Ф-235056-55 в розмірі 12283,05 грн.
Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДФС у Вінницькій області про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску від 08.02.2019 № Ф-235056-55 в розмірі 14737,44 грн.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Вінницькій області витрати зі сплати судового збору в сумі 768,40 грн. (сімсот шістдесят вісім гривень сорок копійок).
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 )
Головне управління ДФС у Вінницькій області (21100, м. Вінниця, вул. Хмельницьке шосе, 7, код ЄДРПОУ 39402165)
Рішення у повному обсязі виготовлено 08.05.2019
Суддя Вільчинський Олександр Ванадійович