м. Вінниця
08 травня 2019 р. Справа № 802/1606/17-а
Вінницький окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Томчука А.В., розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом Всеукраїнської громадської організації "Комітет конституційно-правового контролю України" до ректора ПВНЗ "Вінницький інститут конструювання одягу та підприємництва" ОСОБА_3 про визнання дій протиправними
В провадженні Вінницького окружного адміністративного суду перебувала адміністративна справа за позовом Всеукраїнської громадської організації "Комітет конституційно-правового контролю України" до ректора ПВНЗ "Вінницький інститут конструювання одягу та підприємництва" ОСОБА_3 про визнання дій протиправними.
Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивач посилається на те, що в квітні 2017 року направив відповідачу запит про надання публічної інформації у вигляді копій документів про вищий навчальний заклад, яка є предметом суспільного інтересу, у вигляді належним чином засвідчених копій статуту ВНЗ; свідоцтва про реєстрацію ВНЗ ; ліцензії на провадження ВНЗ освітньої діяльності за відповідними спеціальностями та додатки до них; сертифіката про акредитацію освітньої програми ВНЗ; витяг ВНЗ із Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців; перелік структурних підрозділів та робочих органів ВНЗ із зазначенням їх адрес, телефонів, прізвищ керівників; правил прийому до ВНЗ у 2017 році; положення про приймальну комісію ВНЗ у 2017 році; наказу про затвердження складу приймальної комісії ВНЗ у 2017 році; перелік та вартість платних освітніх та інших послуг, які надаються ВНЗ та його структурними підрозділами; планів роботи ВНЗ у сферах наукової, науково-технічної та інноваційної діяльності. В подальшому позивач, отримав від відповідача лист-відповідь, у якому останній не надав жодного запитуваного документа і зазначив, що ПВНЗ "Вінницький інститут конструювання одягу та підприємництва" не є розпорядником інформації в розумінні п.3 ч. 1 ст. 13 Закону України «Про доступ до публічної інформації».
Позивач вважає таку відповідь як відмову у задоволенні запиту, яка порушує право позивача на доступ до публічної інформації; на одержання у порядку, визначеному законом, публічної інформації; на проведення моніторингу з питань запобігання та протидії дискримінації та провадити іншу діяльність, відповідно до законодавства, а тому звернувся до суду із даним адміністративним позовом.
Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 24.10.2017, залишеною без змін постановою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 18.01.2018, задоволено адміністративний позов. Постановлено визнати протиправними дії ректора ПВНЗ "Вінницький інститут конструювання одягу та підприємництва" ОСОБА_3 , що полягають у відмові в задоволенні запиту на інформацію Всеукраїнської громадської організації "Комітет конституційно-правового контролю України". Стягнути за рахунок асигнувань приватного вищого навчального закладу "Вінницький інститут конструювання одягу та підприємництва" понесені позивачем судові витрати в розмірі 1600 грн. (одна тисяча шістсот гривень). В задоволені стягнення з відповідача компенсації витрат на правову допомогу відмовлено.
Разом із тим, постановою Верховного Суду від 22.01.2019 скасовано постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 24.10.2017 та постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 18.01.2019, а справу направлено до суду першої інстанції для нового розгляду. Зокрема згідно постанови Верховного Суду вказано про помилковість висновків судів попередніх інстанцій щодо відсутності правових підстав для задоволення позовних вимог щодо стягнення з відповідача на користь позивача компенсації витрат на правову допомогу у справі.
Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 12.03.2019 матеріали даної справи прийнято до провадження та призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін в порядку визначеному статтею 262 КАС України. Встановлено відповідачу 15-денний строк з дня вручення даної ухвали для подання відзиву.
Відповідач правом на подання відзиву не скористався, ухвала суду від 12.03.2019 отримана ним 18.03.2019 відповідно до повідомлення про вручення рекомендованого поштового відправлення.
22.03.2019 представником позивача подано до суду клопотання щодо виконання вимог ухвали від 12.03.2019.
В силу частини 1 статті 258 КАС України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
З урахуванням викладеного, суд вирішує даний спір за наявними матеріалами на підставі ч. 6. ст. 162 КАС України.
Направляючи справу на новий розгляд суд касаційної інстанції вказав про помилковість висновків судів попередніх інстанцій щодо відсутності правових підстав для задоволення позовних вимог щодо стягнення з відповідача на користь позивача компенсації витрат на правову допомогу у справі.
Так, із врахуванням висновків Верховного Суду, викладених в постанові від 18.01.2019, суд дослідив поставленні останнім питання та встановив наступне.
03.04.2017 на підставі Конституції України, Закону України «Про доступ до публічної інформації», Закону України «Про інформацію» позивач направив відповідачу запит №61/1-16 про надання публічної інформації у вигляді копій документів про вищий навчальний заклад (далі по тексту - ВНЗ), яка є предметом суспільного інтересу, у вигляді належним чином засвідчених копій статуту ВНЗ; свідоцтва про реєстрацію ВНЗ ; ліцензії на провадження ВНЗ освітньої діяльності за відповідними спеціальностями та додатки до них; сертифіката про акредитацію освітньої програми ВНЗ; витяг ВНЗ із Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців; перелік структурних підрозділів та робочих органів ВНЗ із зазначенням їх адрес, телефонів, прізвищ керівників; правил прийому до ВНЗ у 2017 році; положення про приймальну комісію ВНЗ у 2017 році; наказу про затвердження складу приймальної комісії ВНЗ у 2017 році; перелік та вартість платних освітніх та інших послуг, які надаються ВНЗ та його структурними підрозділами; планів роботи ВНЗ у сферах наукової, науково-технічної та інноваційної діяльності.
На запит відповідач листом повідомив позивача, що він не є розпорядником публічної інформації. Також зазначено, що позивач має змогу отримати інформацію, яку він запитує на офіційному сайті Інституту.
Надаючи правову оцінку заявленим позивачем вимогам, з урахуванням викладених ним обставин, суд зазначає таке.
Згідно з положеннями статті 40 Конституції України, усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк. Зазначена норма кореспондується із ст. 34 Конституції України, якою передбачено, що кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.
Спеціальним законом, який визначає порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом, та інформації, що становить суспільний інтерес, є Закон України "Про доступ до публічної інформації" №2939-VI від 13.01.2011 року (далі - Закон №2939-VI).
Законом регламентований порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації. Метою цього Закону є забезпечення прозорості та відкритості суб'єктів владних повноважень і створення механізмів реалізації права кожного на доступ до публічної інформації.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про доступ до публічної інформації" публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом.
Відповідно до п. 2 ст. 5 Закону України "Про доступ до публічної інформації" право на доступ до публічної інформації забезпечується шляхом надання відповіді на інформаційний запит. Право на доступ до публічної інформації гарантується обов'язком розпорядників інформації надавати та оприлюднювати інформацію, крім випадків, передбачених Законом (п.1 ч. 1 ст. 3 Закон №2939-VI). Доступ до інформації забезпечується шляхом надання інформації за запитами на інформацію (ч. 2 ст. 5 Закон №2939-VI).
Запит на інформацію - це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні. Запитувач має право звернутися до розпорядника інформації із запитом на інформацію незалежно від того, стосується ця інформація його особисто чи ні, без пояснення причини подання запиту, (ч. 1, 2 ст. 19 Закон №2939-VI).
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 22 вказаного Закону, розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту у випадку, якщо інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини другої статті 6 цього Закону.
Частиною 4 вказаної статті Закону визначено, що у відмові в задоволенні запиту на інформацію має бути зазначено: 1) прізвище, ім'я, по батькові та посаду особи, відповідальної за розгляд запиту розпорядником інформації; 2) дату відмови; 3) мотивовану підставу відмови; 4) порядок оскарження відмови; 5) підпис.
Публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом.
Відповідно до ч.1 ст.22 Закону України «Про доступ до публічної інформації», розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту в таких випадках: 1) розпорядник інформації не володіє і не зобов'язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит; 2) інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини другої статті 6 цього Закону; 3) особа, яка подала запит на інформацію, не оплатила передбачені статтею 21 цього Закону фактичні витрати, пов'язані з копіюванням або друком; 4) не дотримано вимог до запиту на інформацію, передбачених частиною п'ятою статті 19 цього Закону.".
Тобто, згідно вимог ч.1 ст.22 Закону України «Про доступ до публічної інформації», передбачені виключні підстави для відмови запитувачу в задоволенні його запиту на інформацію.
Таким чином, дії відповідача щодо ненадання відповіді на запит на інформацію та ненадання запитуваної публічної інформації, в даному випадку, є неправомірними.
Посилання відповідача, що останній не є розпорядником публічної інформації та на нього не розповсюджуються норми Закону України «Про доступ до публічної інформації», на переконання суду є необґрунтованими та безпідставними, з огляду на таке.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.12 Закону України «Про доступ до публічної інформації» суб'єктами відносин у сфері доступу до публічної інформації є запитувачі інформації - фізичні, юридичні особи, об'єднання громадян без статусу юридичної особи, крім суб'єктів владних повноважень.
Позивач є зареєстрованою, відповідно до вимог Закону України «Про громадські об'єднання», юридичною особою, а отже є суб'єктом запиту - запитувачем інформації.
Відповідно до ст. 13 Закону України №2939-VI розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються: 1) суб'єкти владних повноважень - органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб'єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов'язковими для виконання; 2) юридичні особи, що фінансуються з державного, місцевих бюджетів, бюджету Автономної Республіки Крим, - стосовно інформації щодо використання бюджетних коштів; 3) особи, якщо вони виконують делеговані повноваження суб'єктів владних повноважень згідно із законом чи договором, включаючи надання освітніх, оздоровчих, соціальних або інших державних послуг, - стосовно інформації, пов'язаної з виконанням їхніх обов'язків; 4) суб'єкти господарювання, які займають домінуюче становище на ринку або наділені спеціальними чи виключними правами, або є природними монополіями, - стосовно інформації щодо умов постачання товарів, послуг та цін на них. До розпорядників інформації, зобов'язаних оприлюднювати та надавати за запитами інформацію, визначену в цій статті, у порядку, передбаченому цим Законом, прирівнюються суб'єкти господарювання, які володіють: 1) інформацією про стан довкілля; 2) інформацією про якість харчових продуктів і предметів побуту; 3) інформацією про аварії, катастрофи, небезпечні природні явища та інші надзвичайні події, що сталися або можуть статися і загрожують здоров'ю та безпеці громадян; 4) іншою інформацією, що становить суспільний інтерес (суспільно необхідною інформацією). На розпорядників інформації, визначених у пунктах 2, 3, 4 частини першої та в частині другій цієї статті, вимоги цього Закону поширюються лише в частині оприлюднення та надання відповідної інформації за запитами. Усі розпорядники інформації незалежно від нормативно-правового акта, на підставі якого вони діють, при вирішенні питань щодо доступу до інформації мають керуватися цим Законом.
Відповідно до ч.1 ст.32 Закону України «Про вищу освіту», безпосереднє управління діяльністю вищого навчального закладу здійснює його керівник - ректор. Частиною 2 статті 32 Закону України «Про вищу освіту» передбачено перелік владних управлінських функцій, що виконуються ректором.
Відтак, відповідач є розпорядником інформації відповідно до п. 3 ч.1 ст.13 Закону України «Про доступ до публічної інформації», та на якого розповсюджуються приписи ч. 3 ст. 13 вказаного Закону, зокрема на розпорядників інформації, визначених у пунктах 2, 3, 4 частини першої та в частині другій статті, вимоги цього Закону поширюються лише в частині оприлюднення та надання відповідної інформації за запитами.
Отже, обов'язок відповідача в силу вказаних вище положень не лише оприлюднювати публічну інформацію на своєму офіційному веб-сайті, а й надавати таку інформацію за запитами на інформацію.
Інформація, що становить суспільний інтерес (суспільно необхідна інформація) - це інформація, яка є предметом суспільного інтересу, і право громадськості знати цю інформацію переважає потенційну шкоду від її поширення. Предметом суспільного інтересу вважається інформація, яка свідчить про загрозу державному суверенітету, територіальній цілісності України; забезпечує реалізацію конституційних прав, свобод і обов'язків; свідчить про можливість порушення прав людини, введення громадськості в оману, шкідливі екологічні та інші негативні наслідки діяльності (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, тощо (ст. 29 Закону України "Про інформацію").
Як видно із цієї норми, закон досить широко визначає сфери суспільного інтересу, також він не обмежує види інформації, що можуть становити предмет суспільного інтерес.
Приписи п.3, 6 ч.1 ст.21 Закону України «Про громадські об'єднання» визначають право громадських об'єднань на одержання у порядку, визначеному Законом, публічну інформацію, що знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації та здійснювати інші права, не заборонені Законом.
Таким чином, нормами чинного законодавства, прямо передбачено право громадських організацій на запит та на отримання копій документів-носіїв публічної інформації.
Відтак, положеннями Закону України «Про доступ до публічної інформації» передбачено чіткий обов'язок розпорядників інформації надавати відповідь на запитувану інформацію. А в силу ч.2 ст. 22 Закону України «Про доступ до публічної інформації», відповідь розпорядника інформації про те, що інформація може бути одержана запитувачем із загальнодоступних джерел, або відповідь не по суті запиту вважається неправомірною відмовою в її наданні.
Право на оскарження рішень, дій чи бездіяльності розпорядників інформації передбачено ст. 23 Закону України «Про доступ до публічної інформації». Частинами 2 та 3 цієї статті визначено, що запитувач має право оскаржити, зокрема: відмову в задоволенні запиту на інформацію; ненадання відповіді на запит на інформацію; несвоєчасне надання інформації. Оскарження рішень, дій чи бездіяльності розпорядників інформації до суду здійснюється відповідно до Кодексу адміністративного судочинства України.
Проаналізувавши матеріали справи та вимоги чинного законодавства України, суд дійшов висновку, що відповідачем протиправно відмовлено позивачу у задоволенні запиту про інформацію, а тому позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Визначаючись щодо питання про компенсацію витрат на правову допомогу, з урахуванням позиції Верховного Суду у даній справі, суд виходить з наступного.
В силу частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відповідно до частин першої та третьої статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до частини другої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
За змістом частини третьої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Відповідно до частини четвертої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Частиною п'ятою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до частини сьомої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Аналіз наведених положень процесуального законодавства дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
При цьому, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
Матеріалами справи підтверджується, що 05.05.2017 позивач уклав з фахівцем у галузі права Свириденко Ю.Ю (копія диплому про вищу освіту за спеціальністю "Правознавство" міститься в матеріалах справи) договір надання юридичних послуг (правових послуг, правової допомоги), предметом якого є надання позивачу юридичної консультації, складання адміністративного позову щодо визнання дій ректора ПВНЗ "Вінницький інститут конструювання одягу та підприємництва" ОСОБА_3 протиправними та відшкодування витрат на юридичні послуги. Платіжним дорученням №53 від 21.08.2017 підтверджується оплата позивачем на розрахунковий рахунок Свириденко Ю.Ю. коштів в сумі 6000,00 грн.
Згідно акту прийому-передачі наданих правових послуг, правової допомоги відповідно до договору про надання юридичних послуг б/н від 05.05.2017 виконавець (Свириденко Ю.Ю.) а замовник (позивач) прийняв правові послуги, правову допомогу, передбачені договором про надання юридичних послуг б/н від 05.05.2017 (з розрахунку 1 година роботи = 600 грн.) Всього 6000 грн. з зазначенням кількості витрачених годин на надання послуг, зокрема: аналіз запитів на інформацію, аналіз відповідей розпорядника інформації, аналіз судової практики, складання інших процесуальних документів на вимогу замовника, надання консультацій з приводу вищенаведених правових аналізів документів, етапів судового розгляду справи, розрахування судового збору та підготовка відповідної позовної заяви, підготовка позову.
Оцінивши акт передачі-прийому наданих правових послуг, правової допомоги відповідно до договору про надання юридичних послуг від 05.05.2017, судом встановлено, що розмір витрат на професійну правничу допомогу є співмірним з наданими послугами фахівцем у галузі права.
Відповідно до статті 59 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009, передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб'єктами права.
Суд враховує, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст.41 конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява №19336/04).
У рішенні ЄСПЛ у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються тільки витрати, які мають розумний розмір.
З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку про стягнення на користь Всеукраїнської громадської організації "Комітет конституційно-правового контролю України" сплаченого при зверненні до суду судового збору сумі 1600 грн. та судових витрат на професійну правничу допомогу у сумі 6000 грн. за рахунок асигнувань приватного вищого навчального закладу "Вінницький інститут конструювання одягу та підприємництва".
Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -
Адміністративний позов задовольнити.
Визнати протиправними дії ректора ПВНЗ "Вінницький інститут конструювання одягу та підприємництва" ОСОБА_3 , що полягають у відмові в задоволенні запиту на інформацію Всеукраїнської громадської організації "Комітет конституційно-правового контролю України".
Стягнути за рахунок асигнувань приватного вищого навчального закладу "Вінницький інститут конструювання одягу та підприємництва" понесені позивачем судові витрати в розмірі 1600 грн. (одна тисяча шістсот грн.).
Стягнути на користь Всеукраїнської громадської організації "Комітет конституційно-правового контролю України" понесені судові витрати на правничу допомогу за рахунок асигнувань приватного вищого навчального закладу "Вінницький інститут конструювання одягу та підприємництва" в сумі 6000 (шість тисяч) грн. 00 коп.
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Позивач: Всеукраїнська громадська організація "Комітет конституційно-правового контролю України" (вул. Петрозаводська 2А, м. Київ, 03035)
Відповідач: Ректор приватного вищого навчального закладу "Вінницький інститут конструювання одягу та підприємництва" ОСОБА_3 АДРЕСА_1
Повний текст рішення складено 08.05.2019
Суддя Томчук Андрій Валерійович