м. Вінниця
07 травня 2019 р. Справа № 153/1287/18
Вінницький окружний адміністративний суд у складі судді Вільчинського О.В., розглянувши в письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадженні адміністративну справу
за позовом: ОСОБА_1
до: Ямпільського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Вінницької області
про: визнання протиправним ігнорування щодо заяв, стягнення моральної шкоди,
До Вінницького окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) з адміністративним позовом до Ямпільського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Вінницької області (далі - Ямпільське ОУПФУ Вінницької області, відповідач) про визнання протиправним ігнорування щодо заяв, стягнення моральної шкоди. Позовні вимоги обґрунтовує тим, що являється пенсіонером по інвалідності ІІ групи та отримує пенсію по інвалідності у розмірі пенсії за віком. Неодноразово звертався до відповідача із заявами про призначення пенсії як інваліду ІІ групи, однак Ямпільський ОУПФУ Вінницької області ігнорував їх розгляд. Позивач вважає, що вказана бездіяльність зумовила зменшення пенсійних виплат та порушила його конституційні права, а також спричинила приниження його честі і гідності, моральні та фізичні страждання та погіршення стану здоров'я. Завдану моральну шкоду позивач визначив у сумі 250000,00 грн.
Відповідно до вимог пункту 2 частини першої статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
За правилами частини 4 статті 229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Ухвалою від 25.03.2019 відкрито провадження у справі та, зокрема, встановлено відповідачу строк на подання відзиву на позовну заяву.
У строк, встановлений судом, відповідач надав на адресу суду відзив (№ 21431 від 17.04.2019), у якому заперечує проти задоволення позовних вимог, вважаючи позов таким, що не підлягає задоволенню. Свою позицію мотивує тим, що позивач перебуває на пенсійному обліку та отримує пенсію по 2 групі інвалідності, призначену відповідно до пункту 1 статті 33 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування". Зазначає, що 02.03.2018 позивач звернувся до управління із заявою щодо перерахунку його пенсії за наявності пільгового стажу роботи з 11.12.1978 по 22.10.1991. На вказану заяву надано мотивовану відповідь та листом №342/09-42/02 від 21.03.2018 проінформовано про відсутність підстав для призначення пільгової пенсії за списком №2. При цьому, вказано та роз'яснено в листі, що пільгова пенсія призначається по досягненні 55 років, а враховуючи той факт, що позивач вже досяг 77-літнього віку, не дають підстав для призначення пільгової пенсії за списком №2.
Щодо позовних вимог зазначених в позовній заяві позивача, про ігнорування управлінням неодноразових заяв про призначення та виплату позивачу пенсії по інвалідності замість пенсії по віку, то Ямпільське ОУПФУ Вінницької області з цим не погоджується та зазначає, що на всі звернення позивача були надані письмові відповіді у відповідності до приписів Закону України "Про звернення громадян". Вказує, що 26.07.2018 позивач звернувся до управління із заявою про перехід на пенсію по інвалідності. На виконання Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" №2148-УІІІ від 03.10.2017 спеціалістами управління проведено перерахунок пенсії позивачу з 01.10.2017 та листом управління від 31.07.2018 №1009/06-39/02 позивачеві роз'яснено, що здійснено перерахунок пенсії, а саме переведено з пенсії по інвалідності 2 групи в розмірі пенсії за віком на пенсію по інвалідності. В результаті перерахунку, як зазначає відповідач, розмір страхового стажу змінився і склав 36 років 1 місяць 22 дні за рахунок додаткового стажу 7 років 7 місяців, що призвело до збільшення розміру пенсії позивача з 1574,38 грн. до 1878,80 грн.
Щодо позовних вимог про відшкодування моральної шкоди в розмірі 250000 грн., то відповідач вважає їх необґрунтованими, зазначає, що матеріали позовної заяви не містять доказів на підтвердження порушення прав і свободи позивача гарантованих ст.40 Конституції України, за ігнорування неодноразових заяв про призначення та виплату позивачу пенсії по інвалідності; замість пенсії по віку, що завдало йому тяжких моральних та матеріальних страждань. Вказує, що з наданого позивачем медичного документа про хворобу останнього, як доказ на підтвердження моральної шкоди, не можливо встановити, що хвороба позивача знаходиться в причинно-наслідковому зв'язку з протиправними діями відповідача при розгляді його звернень до управління.
Дослідивши матеріали справи, суд установив, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в Ямпільському ОУПФУ Вінницької області та отримує пенсію по 2 групі інвалідності згідно з пунктом 1 статті 33 Закону України "Загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
У березні позивач звернувся до відповідача із заявою щодо перерахунку пенсії за наявності пільгового стажу роботи. Листом від 21.03.2018 № 342/09-42/02 орган Пенсійного Фонду пояснив, що відсутні підстави для призначення пенсії, оскільки на момент звернення позивач досяг 77-річного віку, а пільгова пенсія призначається по досягненню 55 років.
В подальшому позивач звернувся до управління із заявою про перехід із пенсії по інвалідності 2 групи у розмірі пенсії за віком на пенсію по інвалідності. У відповідності до зазначеної заяви та на виконання Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" працівниками Ямпільського ОУПФУ у Вінницькій області здійснено перерахунок пенсії, у результаті якого розмір страхового стажу змінився, що призвело до збільшення пенсійних виплат із 1574,38 грн. до 1878,80 грн..
Вважаючи протиправним ігнорування відповідачем заяв про призначення та виплату пенсії по інвалідності замість пенсії по віку, позивач звернувся до Вінницького окружного адміністративного суду із цим позовом.
Визначаючись щодо заявлених позовних вимог, суд виходив із такого.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Пенсійний фонд України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики України. Пенсійний фонд України у своїй діяльності керується Конституцією України та законами України, актами Президента України та Кабінету Міністрів України, наказами Міністерства соціальної політики України, іншими актами законодавства України, а також дорученнями Президента України та Міністра.
Отже, відповідач має діяти в межах та у спосіб, встановлених законодавчих норм.
Згідно зі статтею 22 Конституції України, права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права та свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Згідно зі статтею 92 Конституції України виключно законами України визначаються основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначені Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин.
Згідно із пунктом 1 частини 1 статті 8 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (Закон №1058-IV) право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані інвалідами в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
У частині 1 статті 9 Закону №1058-IV зазначено, що відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
При цьому статтею 10 Закону №1058-IV гарантовано особі право вибору пенсійних виплат.
Відповідно до ст.10 Закону №1058-IV що особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором.
Кожна наступна зміна виду пенсії є переведенням або переходом з одного виду пенсії на інший, а не новим її призначенням, оскільки в практиці застосування пенсійного законодавства не існує поняття другого, третього, подальшого або іншого призначення пенсії. Законодавець оперує лише поняттям призначення пенсії, яким є первинне її призначення та поняттям переведення пенсії з виду на вид, яким є всі подальші зміни виду пенсії.
Умови призначення пенсії по інвалідності визначені статтею 30 Закону №1058-IV. Так, пенсія по інвалідності призначається в разі настання інвалідності, що спричинила повну або часткову втрату працездатності за наявності страхового стажу, передбаченого статтею 32 цього Закону.
Пенсія по інвалідності призначається незалежно від того, коли настала інвалідність: у період роботи, до влаштування на роботу чи після припинення роботи.
Пенсія по інвалідності від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання призначається відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності".
Розмір пенсії по інвалідності визначений статтею 33 Закону №1058-IV. Так, за приписами ч. 1 ст. 33 Закону №1058-IV пенсія по інвалідності залежно від групи інвалідності призначається в таких розмірах: особам з інвалідністю I групи - 100 відсотків пенсії за віком; особам з інвалідністю II групи - 90 відсотків пенсії за віком; особам з інвалідністю III групи - 50 відсотків пенсії за віком, обчисленої відповідно до статей 27 і 28 цього Закону.
Таким чином, величина пенсійних виплат для осіб з інвалідністю 1, 2 і 3 груп визначається в процентному співвідношенні пенсії за віком.
За приписами частини третьої статті 45 Закону №1058-IV переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється з дня подання заяви на підставі документів про страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час переведення з одного виду пенсії на інший в пенсійній справі, а також додаткових документів, одержаних органами Пенсійного фонду. При переведенні з одного виду пенсії на інший за бажанням особи може враховуватися заробітна плата (дохід) за періоди страхового стажу, зазначені в частині першій статті 40 цього Закону, із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу), який враховувався під час призначення (попереднього перерахунку) попереднього виду пенсії. Якщо особа після призначення пенсії по інвалідності продовжувала працювати та набула не менш як 24 місяці страхового стажу після призначення (попереднього перерахунку) пенсії незалежно від перерв у роботі, при переведенні вперше з пенсії по інвалідності на пенсію за віком застосовується середня заробітна плата (дохід), визначена частиною другою статті 40 цього Закону для призначення пенсії.
Відповідно до пункту 4-3 розділу ХV Закону №1058-IV (зі змінами, внесеними Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" від 03.10.2017 №2148-VIII) пенсії, призначені відповідно до цього Закону до набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій", з 01.10.2017 перераховуються із застосуванням середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, обчисленої як середній показник за 2014, 2015 та 2016 роки із застосуванням величини оцінки одного року страхового стажу в розмірі 1 %. При здійсненні перерахунку пенсій відповідно до абзацу першого цього пункту використовується розмір прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, установлений на 1 грудня 2017 року Законом України "Про Державний бюджет України на 2017 рік", збільшений на 79 гривень.
Відповідно до змісту позовних вимог позивач просить визнати протиправним ігнорування відповідачем його (позивача) заяв про призначення та виплату пенсії по інвалідності замість пенсії по віку. При цьому позивач у тексті позовної заяви зазначає, що є пенсіонером по інвалідності 2 групи з 27.04.2010 та отримує пенсію по інвалідності в розмірі пенсії за віком. З обґрунтування, зазначеного у позовній заяві, не можливо встановити в чому суть порушеного права позивача. Суд звертає увагу позивача, що відповідно до Закону №1058-IV в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати 1) пенсія за віком; 2) пенсія по Закону №1058-IV інвалідності; 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника. Величина пенсійних виплат для осіб з інвалідністю 1, 2 і 3 груп визначається в процентному співвідношенні пенсії за віком. Саме такий вид пенсії як пенсія по інвалідності призначена та виплачується позивачеві. Величина пенсійної виплати по інвалідності відповідно до Закону №1058-IV визначається в процентному співвідношенні пенсії за віком.
Матеріалами справи підтверджується, що на всі заяви позивача відповідачем надано відповіді. У відповідності до заяви позивача від 26.07.2019 та на виконання Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" відповідачем здійснено перерахунок пенсії позивача, у результаті якого збільшився розмір пенсійних виплат позивача із 1574,38 грн. до 1878,80 грн.
Статтею 1 Закону України "Про звернення громадян" передбачено, що громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов'язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.
Згідно статті 15 Закону України "Про звернення громадян" органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов'язані об'єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань).
Відповідно Стаття 20 Закону України "Про звернення громадян" звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п'ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п'яти днів. На обґрунтовану письмову вимогу громадянина термін розгляду може бути скорочено від встановленого цією статтею терміну. Звернення громадян, які мають встановлені законодавством пільги, розглядаються у першочерговому порядку.
Враховуючи викладене у суду відсутні підстави задоволення позовної вимоги щодо визнання протиправним ігнорування розгляду заяв позивача.
Щодо позовних вимог про стягнення з Ямпільського ОУПФУ Вінницької області моральної шкоди в розмірі 250000 грн., суд зазначає таке.
Положеннями статті 56 Конституції України гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної чи моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Відповідно до частини 1 статті 23 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її права.
Відповідно до загальних підстав цивільно - правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювана, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювана та вини останнього в її заподіянні.
Згідно з статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.
Постановою Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" від 31.03.1995 №4 (пункт 3) визначено, що під моральною шкодою слід розуміти втрату немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства, моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Пунктами 4, 5 зазначеної Постанови встановлено, що у позовній заяві про відшкодування моральної шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, яким неправомірними діями чи бездіяльністю заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами цей розмір підтверджується. Обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Цю частину позовних вимог позивач мотивував тим, що бездіяльність управління зумовила зменшення пенсійних виплат та порушила його конституційні права, а також спричинила приниження його честі і гідності, моральні та фізичні страждання та погіршення стану здоров'я.
Проте, позивачем не надано доказів на підтвердження факту заподіяння моральної шкоди, не зазначено, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди та якими доказами це підтверджується. Також не підтвердив наявність причинного зв'язку між моральною шкодою і протиправним, на думку позивача, діянням Ямпільського ОУПФУ у Вінницькій області.
Сам лише факт порушення, на думку позивача, прав не може слугувати виключною підставою для стягнення моральної шкоди. Крім того, суд зазначає, що під час розгляду справи не знайшов протиправних діянь відповідача відносно ОСОБА_1 .
Окрім того, стягнення матеріальної шкоди є похідною позовною вимогою. Оскільки суд не виявив протиправних дій чи бездіяльності посадових осіб Ямпільського ОУПФУ у Вінницькій області, тому відсутні необхідні умови для відшкодування моральної шкоди (а саме: протиправність діяння, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні).
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення вимог позивача щодо стягнення моральної шкоди.
За приписами вимог пункту 4 частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з нормами частин першої, другої статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд дійшов висновку, про відсутність підстав для задоволення адміністративного позову.
Підстави для відшкодування судових витрат у справі відповідно до ст. 139 КАС України відсутні.
Керуючись ст.ст. 73-77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -
У задоволенні позову відмовити повністю.
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 )
Ямпільське об'єднане управління Пенсійного фонду України Вінницької області (24500, Вінницька область, Ямпільський район, м. Ямпіль, вул. Незалежності, 9, код ЄДРПОУ 41247227)
Суддя Вільчинський Олександр Ванадійович