Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"25" квітня 2019 р.м. ХарківСправа № 922/3293/18
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Погорелової О.В
при секретарі судового засідання Федоровій К.О.
розглянувши в порядку загального позовного провадження справу
за позовом ФОП Мартиненко Андрія Миколайовича, м. Харків
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Крона-Компані", м. Київ
про визнання дій щодо виселення протиправними
за участю представників учасників справи:
позивача - Калугін О.Ю.
відповідача - Харченко К.С.,
Позивач, ФОП Мартиненко Андрій Миколайович, звернувся до господарського суду Харківської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Крона-Компані", відповідач, в якому просить суд визнати протиправними дії Товариства з обмеженою відповідальністю "Крона-Компані" щодо виселення ФОП Мартиненко Андрія Миколайовича з приміщень, які знаходяться в користуванні ФОП Мартиненко Андрія Миколайовича на умовах оренди за договором оренди від 01 грудня 2016 року №Е-1-1/Х-1.
В обґрунтування позовних вимог, з урахуванням заяви про зміну підстав позову від 28.01.2019, позивач вказує на протиправність дій відповідача щодо виселення позивача з займаних приміщень, оскільки такі дії відповідача порушують ст.ст. 188, 291 ГК України та п. 42 договору №Е-1-1/Х-1.
Ухвалою суду від 03.12.2018 позовна заява була прийнята до розгляду, відкрито провадження у справі, постановлено про розгляд справи за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 26.12.2018 о 10:00.
Разом з позовною заявою, 30.11.2018, позивачем до суду була подана заява про забезпечення позову, в задоволенні якої, ухвалою господарського суду Харківської області від 03.12.2018, було відмовлено.
21.12.2018 до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому він проти позову заперечує та просить суд відмовити в його задоволенні. В обґрунтування заперечень проти позову відповідач вказує на те, що орендар (відповідач) до дати початку (09 грудня 2016 року) не уклав договори страхування від усіх ризиків та не підтримав їх безперервність (договорів страхування) впродовж всього строку оренди. Також орендар не передбачив в укладеному договорі страхування від 18.07.2018 положення, які б виключати можливість притягнення орендодавця до відповідальності у порядку застосування права регресу, чим також порушив свої зобов'язання щодо страхування. Отже, орендар не виконував свої зобов'язання щодо страхування за договором. Зазначені обставини на розсуд орендодавця є демонстрацією невідповідного/неприйнятного орендарем ставлення до орендодавця, яке завдає шкоди репутації Торговельного центру. Орендодавець 25.10.2018 відправив повідомлення про припинення договору через вчинення орендарем істотного порушення договору (в тому числі не виконання зобов'язань щодо страхування). Таким чином, орендодавець на підставі та у порядку встановленому договором повідомив орендаря про припинення договору і останнім днем чинності договору було 25 листопада 2018 року. Таким чином, починаючи з 25.11.2018 у позивача немає жодних підстав для використання приміщення в своїй господарський діяльності. Пунктом 42.1. договору встановлено, що після закінчення строку оренди, а також у разі розірвання або припинення дії цього договору, орендар зобов'язаний звільнити приміщення від будь-якого майна (в т.ч. відокремлюваних поліпшень) і повернути приміщення та обладнання орендодавцеві протягом 10 (десяти) календарних днів з дня настання однієї із згаданих в цьому пункті обставин. Зазначений в цьому пункті триденний строк надається орендареві виключно для звільнення приміщення, і не може бути використаний для проведення будь-якої підприємницької діяльності в приміщенні (з 25 листопада по 04 грудня 2018 року). Жодних дій з боку орендодавця саме щодо виселення позивача не здійснювалося (оскільки таке право в силу положень ст. 42 договору виникає через 10 днів з моменту припинення договору). До 03 грудня 2018 року після дати розірвання договору відповідач намагався завадити неправомірному використанню приміщення з боку позивача в підприємницькій діяльності, яка велася без належних підстав (неправомірно), та просив звільнити приміщення від майна позивача (не здійснюючи при цьому будь-яких дій щодо недопущення позивача до приміщення або вчинення ним дій спрямованих на вивезення власного майна).
Ухвалою суду від 26.12.2018, занесеною до протоколу судового засідання, строк підготовчого провадження у справі був продовжений до 03.03.2019 та підготовче засідання було відкладено до 04.02.2019 о 10:00.
28.01.2019 до суду від позивача надійшла заява про зміну підстав позову, яка протокольною ухвалою суду від 04.02.2019 була прийнята судом до розгляду.
Ухвалою суду від 04.02.2019, занесеною до протоколу судового засідання, підготовче засідання було відкладено до 18.02.2019 об 11:20.
Ухвалою від 18.02.2019 провадження у справі №922/3293/18 зупинено до набрання законної сили рішенням господарського суду Харківської області у справі №922/3249/18.
Постановою Східного апеляційного господарського суду від 09.04.2019 апеляційну скаргу ФОП Мартиненка Андрія Миколайовича задоволено. Ухвалу господарського суду Харківської області від 18.02.2019 в частині зупинення провадження у справі №922/3293/18 скасовано, а справу передано на розгляд до господарського суду Харківської області.
Ухвалою суду від 16.04.2019 підготовче засідання у справі призначено на 23.04.2019 о 09:30.
Ухвалою суду від 23.04.2019, занесеною до протоколу судового засідання, підготовче провадження у справі було закрите та справа призначена до судового розгляду по суті на 25.04.2019 об 11:00.
У судовому засіданні 25.04.2019 представник позивача підтримав позов у повному обсязі та просив суд його задовольнити.
Присутній у судовому засіданні 25.04.2019 представник відповідача проти позову заперечував та просив суд відмовити в його задоволенні.
З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти них, всебічно та повно дослідивши матеріали справи та надані учасниками справи докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив наступне.
01 грудня 2016 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Крона-Компані" (орендодавець) та Фізичною особою - підприємцем Мартиненко Андрієм Миколайовичем (орендар) був укладений договір оренди №Е-1-1/Х-1 (надалі - договір).
Згідно з пунктом 2.1 договору, орендодавець зобов'язується передати в оренду приміщення, яке знаходиться в Торговому центрі, а орендар зобов'язується прийняти, оплатити оренду і повернути приміщення орендодавцю на умовах, визначених цим договором.
Пунктами 1.1, 3.1, 3.3 договору передбачено, що під приміщенням розуміється нежитлове приміщення загальною площею 841,4 кв.м., частина Торговельного центру, яке знаходиться на першому поверсі Торгового центру, - секція № Е-1-1; Торговий центр - будівля торгово-розважального центру "Караван Меgastorе", розташована за адресою: м. Харків, вул. Героїв Праці, 7.
Відповідно до пунктів 8.3, 8.4 договору датою початку є 09.12.2016. Строк оренди становить 1090 (одна тисяча дев'яносто) календарних днів та починає обчислюватися з дати підписання сторонами акту прийому-передачі приміщення.
Акт прийому-передачі приміщення за договором був підписаний сторонами 09.12.2016.
Відповідно до п. 5.1. договору, до дати надання доступу до приміщення або до дати початку, якщо опоряджувальні роботи орендарем не проводяться орендар зобов'язаний укласти договори страхування від ризиків настання випадків, вказаних в п. 5.2., передати їх орендодавцеві в порядку, передбаченому п. 5.4. цього договору та безперервно впродовж всього строку оренди підтримувати дію вищеназваних договорів страхування за свій рахунок. Договори страхування, передбачені цим договором, повинні бути укладені із страховою компанією, погодженою сторонами у додатку Є до цього договору.
Згідно п. 5.4 договору, починаючи з дати надання доступу до приміщення або з дати початку, якщо опоряджувальні роботи орендарем не проводяться, орендар повинен, до закінчення строку оренди, забезпечити дію договорів страхування, вказаних у п. 5.2., а також інше страхування, якщо таке прямо передбачено чинним законодавством України. Орендар на вимогу орендодавця повинен надавати орендодавцю копії документів (в т. ч. засвідчені нотаріально копії договорів страхування, які передбачені статтею цього договору, чинні на дату укладання договору), які підтверджують, що орендар дотримується вимог, перелічених у цій статті та, що усі необхідні для чинності таких договорів страхові внески та платежі були сплачені, не пізніше ніж 31 січня 2017 року.
Згідно з п. 5.3 договору, страхування повинно покривати та передбачати щонайменше відсутність умов притягнення орендодавця до відповідальності у порядку застосування права регресу (п.п. 5.3.3 п. 5.3 договору).
Відповідно до п. 41.1 договору, цей договір може бути розірваний або припинений відповідно до договору або відповідно до чинного законодавства України.
Відповідно до п. 41.3 договору, орендодавець має право припинити дію цього договору, письмово попередивши про це орендаря не менш ніж за 30 (тридцять) календарних днів, у разі вчинення орендарем істотного порушення цього договору. В такому випадку, договір вважається розірваним на 31 (тридцять перший) календарний день від дня відправки орендодавцем повідомлення про дострокове розірвання цього договору. В цілях цього договору істотним порушенням орендарем своїх зобов'язань за цим договором, яке надає орендодавцю право відмови від зобов'язань за цим договором, буде наявність будь-якої за наступних обставин, зокрема:
- п.п. 41.3.6 п. 41.3 - орендар не виконує своїх зобов'язань щодо страхування;
- п.п. 41.3.8 п. 41.3 - орендар, на власний розсуд орендодавця, демонструє невідповідне або неприйнятне ставлення до орендодавця або до інших орендарів Торговельного центру, яке завдає шкоди репутації Торговельного центру.
Відповідно до п. 41.4 договору, у разі припинення цього договору відповідно до п. 41.3 орендар звільняє приміщення та повертає його орендодавцю відповідно до положень ст. 42 цього договору.
Згідно п. 41.7 з дня закінчення строку оренди, розірвання, припинення, визнання недійсним договору, орендар втрачає право на користування приміщенням, включаючи проведення будь-якої підприємницької діяльності в приміщенні.
Як вказує позивач, 02.11.2018 у відділенні поштового зв'язку він отримав повідомлення ТОВ "Крона-Компані" №02/25-10 від 25.10.2018 про дострокове розірвання договору оренди від 01.12.2016 №Е-1-1/Х-1, у зв'язку з порушенням орендарем своїх зобов'язань щодо страхування, та враховуючи, що орендодавець розцінює ставлення орендаря до орендодавця як неприйнятне, що завдає шкоди репутації Торговельного центру, Товариство на підставі пункту 41.3 та пунктів 41.3.6, 41.3.8 договору № Е-1-1/Х-1 повідомляє про розірвання договору на 31 календарний день з моменту відправлення цього повідомлення.
Керуючись пунктами 43.1 та 43.2 договору №Е-1-1/Х-1, в порядку досудового вирішення спору, позивач звернувся до відповідача з листом, в якому просив розгорнуто навести докази наявності обставин, передбачених підпунктами 41.3.6 та 41.3.8 пункту 41.3 договору №Е-1-1/Х-1 та долучити засвідчені належним чином докази на їх підтвердження. Вказаний лист відповідач отримав 09.11.2018.
У відповідь, на електронну пошту позивача, 16.11.2018 надійшли проекти додаткової угоди від 15.11.2018 до договору оренди №Е-1-1/Х-1 від 01.12.2018, акт повернення приміщення від 25.11.2018, згідно з якими пропонувалося викласти в новій редакції пункти 8.4 та 42.1 договору. Нова редакція вказаних пунктів договору №Е-1-1/Х-1 передбачала, що строк оренди закінчується 25.11.2018, а повернення приміщення та обладнання має бути здійснено орендодавцем протягом 4 (чотирьох) днів після закінчення строку оренди.
Зазначені проекти позивачем погоджені та підписані не були. Позивач вважає, що оскільки сторони не досягли згоди щодо розірвання договору в односторонньому порядку за ініціативи Товариства, останнє має право передати спір на вирішення суду, а договір вважатиметься розірваним виключно з дня набрання чинності даним рішенням, якщо іншого строку набрання чинності не встановлено ж рішенням суду. У зв'язку з цим і наслідки дострокового розірвання договору настануть виключно з дня набрання чинності даним рішенням, якщо іншого строку набрання чинності не встановлено за рішенням суду.
Проте, незважаючи на приписи чинного законодавства, Товариство надіслало на електронну адресу позивача вимогу від 23.11.2018 №02/23-11 про звільнення та повернення приміщення секції Е-1-1 у відповідності з умовами договору, відповідно до якої позивач повинен до 04.12.2018 звільнити орендовані приміщення. Як вказує позивач, внаслідок протиправних дій відповідача (щодо виселення позивача з орендованих приміщень) позивач позбавлений можливості користуватися орендованими приміщеннями, в тому числі використовувати їх в господарській діяльності.
Такі обставини, на думку позивача, свідчать про порушення його прав та охоронюваних законом інтересів і є підставою для їх захисту у судовому порядку, у зв'язку з чим позивач звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог і заперечень проти них, суд виходить з наступного.
Частиною 1 статті 206 ГК України встановлено, що господарське зобов'язання може бути розірвано сторонами відповідно до правил, встановлених статтею 188 цього Кодексу.
Частиною 1 статті 188 ГК України визначено, що зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором.
Отже, право сторони на розірвання договору в односторонньому порядку, за умови встановлення відповідного права у договорі, прямо передбачено чинним законодавством.
Щодо посилань відповідача на частину 1 статті 291 ГК України суд зазначає, що даною нормою дійсно встановлено, що одностороння відмова від договору оренди не допускається.
Разом із тим, частиною 3 цієї ж статті визначено, що на вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний з підстав, передбачених Цивільним кодексом України для розірвання договору найму, в порядку, встановленому статтею 188 цього Кодексу.
Як зазначалося вище, частина 1 статті 188 ГК України прямо дозволяє розірвання господарського договору в односторонньому порядку, якщо це передбачено договором.
Суд також вважає за необхідне зауважити, що вищевказані норми прямо кореспондуються з положеннями цивільного законодавства щодо свободи договору та його обов'язковості для сторін.
Так, згідно із пунктом 3 частини 1 статті 3 ЦК України свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства.
Згідно з частиною 1 статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частиною 1 статті 627 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до положень ст. 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.
Таким чином, умова договору про можливість його розірвання в односторонньому порядку відповідає чинному законодавству та є обов'язковою для сторін.
Як зазначалося вище, відповідно до п. 5.1 договору, до дати надання доступу до приміщення або до дати початку, якщо опоряджувальні роботи орендарем не проводяться орендар зобов'язаний укласти договори страхування від ризиків настання випадків, вказаних в п. 5.2, передати їх орендодавцеві в порядку, передбаченому п. 5.4 цього договору та безперервно впродовж всього строку оренди підтримувати дію вищеназваних договорів страхування за свій рахунок. Договори страхування, передбачені цим договором, повинні бути укладені із страховою компанією, погодженою сторонами у додатку Є до цього договору.
Згідно п. 5.4 договору, починаючи з дати надання доступу до приміщення або з дати початку, якщо опоряджувальні роботи орендарем не проводяться, орендар повинен, до закінчення строку оренди, забезпечити дію договорів страхування, вказаних у п. 5.2, а також інше страхування, якщо таке прямо передбачено чинним законодавством України. Орендар на вимогу орендодавця повинен надавати орендодавцю копії документів (в т. ч. засвідчені нотаріально копії договорів страхування, які передбачені статтею цього договору, чинні на дату укладання договору), які підтверджують, що орендар дотримується вимог, перелічених у цій статті та, що усі необхідні для чинності таких договорів страхові внески та платежі були сплачені, не пізніше ніж 31 січня 2017 року.
Згідно з п. 5.3 договору, страхування повинно покривати та передбачати щонайменше відсутність умов притягнення орендодавця до відповідальності у порядку застосування права регресу (п.п. 5.3.3 п. 5.3 договору).
Проте, договір страхування був укладений орендарем 18.07.2018 та орендар не передбачив в укладеному договорі страхування положення, які б виключати можливість притягнення орендодавця до відповідальності у порядку застосування права регресу, чим також порушив свої зобов'язання щодо страхування. Орендодавець 25 жовтня 2018 року відправив повідомлення про припинення договору через вчинення орендарем істотного порушення договору (в тому числі не виконання зобов'язань щодо страхування). Таким чином, орендодавець на підставі та у порядку встановленому договором повідомив орендаря про припинення договору і останнім днем чинності договору було 25 листопада 2018 року.
При цьому, суд зазначає, що в матеріалах справи відсутні докази визнання договору оренди №Е-1-1/Х-1 від 01.12.2016 недійсним як в цілому, так і в частині п. 41.3. договору.
У відповідності до ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Згідно зі ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
За змістом ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Водночас обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 77 ГПК України).
Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.
З огляду на вищевикладене, господарський суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для визнання протиправними дій відповідача щодо виселення позивача з орендованих приміщень, оскільки відповідач діяв у відповідності до умов договору та чинного законодавства.
При цьому, суд зазначає, що Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Також, Європейський суд з прав людини зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).
З огляду на викладене, враховуючи фактичні обставини справи та наведені норми законодавства, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову.
Відповідно до ст. 123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно ст. 124 ГПК України, разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи.
Відповідачем у справі заявлено про відшкодування судових витрат на поштові відправлення в орієнтовному розмірі 100,00 грн.
Відповідно до ст. 129 ГПК України, враховуючи відмову у задоволенні позову, судові витрати, які складаються з судового збору у розмірі 1762,00 грн. та витрат на поштові відправлення у розмірі 73,40 грн., покладаються на позивача.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 188, 206 ГК України, ст.ст. 627-629, 651 ЦК України, ст.ст. 12, 13, 73, 74, 76-79, 91, 129, 232, 233, 236 - 241 Господарського процесуального кодексу України, суд -
В задоволенні позову відмовити повністю.
Стягнути з ФОП Мартиненко Андрія Миколайовича (АДРЕСА_1, ІПН НОМЕР_1) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Крона-Компані" (04074, м. Київ, вул. Лугова, 12, код ЄДРПОУ 32759456) - 73,40 грн. судових витрат за поштові пересилання.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Відповідно до ст. 241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Згідно ст.ст. 256, 257 ГПК України, рішення може бути оскаржене до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення, з урахуванням приписів п.п. 17.5 п.17 Перехідних положень ГПК України.
Повне рішення складено 06 травня 2019 року.
Суддя О.В. Погорелова