"26" квітня 2019 р.м. Одеса Справа № 916/2750/18
Господарський суд Одеської області у складі судді Смелянець Г.Є.
при секретарі судового засідання Орлов О.О.
розглянувши у судовому засіданні справу №916/2750/18
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Александрія Нова";
до відповідача Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2;
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача ОСОБА_3;
про визнання акту таким, що містить неправдиву інформацію та визнання акту нечинним, -
за участю представників:
від позивача: Пудлинська Л.І. довіреність від 05.11.2018р.
від відповідача: не з'явився
від третьої особи: Семенов В.І. ордер серії ОД №273249 від 12.03.2019р.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Александрія Нова» звернулось до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 з позовом, в якому просить господарський суд:
- визнати акт прийому-передачі від 01.01.2018р. - таким, що містить неправдиву (недостовірну, таку, що не відповідає дійсності) інформацію щодо того, що «Сумма в размере 650000 (шестьсот пятьдесят тысяч гривен) получена в полном объёме. Претензий по оплате согласно п.3.2 Арендодатель не имеет»;
- визнати нечинним акт прийому-передачі від 01.01.2018р. у зв'язку з не указанням в ньому реквізитів (ідентифікуючих даних) сторін та указанням неправдивої інформації щодо того, що «Сума раз мере 650000 (шестьсот пятьдесят тысяч гривен) получена в полном объёме. Претензий по оплате согласно п.3.2 Арендодатель не имеет».
Позовні вимоги обґрунтовані посиланнями на те, що позивач не підписував акт приймання передачі із зазначеною у ньому інформацією «Сумма в размере 650000 (шестьсот пятьдесят тысяч гривен) получена в полном объёме. Претензий по оплате согласно п.3.2 Арендодатель не имеет», а також не одержував та не міг одержати грошові кошти в розмірі 650 000 грн. від відповідача, оскільки у останнього була відсутня фінансова спроможність оплатити позивачу грошові такі грошові кошти.
11.01.2019р. за вх.№2-118/19 господарський суд одержав клопотання відповідача про застосування строків позовної давності та за вх.№546/18 - відзив на позов, в якому відповідач просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі, з посиланням при цьому на те, що Господарським судом Одеської області 25.01.2010р. винесено рішення, яким позов СПД-ФО ОСОБА_2 було задоволено та з ТОВ «Александрія Нова» на користь СПД-ФОП ОСОБА_2 стягнуто суму боргу 588749,90грн., а у задоволенні зустрічних вимог ТОВ «Александрія Нова» до СПД-ФО ОСОБА_2 про визнання недійсним договору оренди від 01.01.2008р. нежитлового приміщення, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 635кв.м, яке складається із приміщень СТО 365кв.м та паркувального майданчику, укладеного між СПД-ФО ОСОБА_2 та ТОВ «Александрія Нова» та зобов'язання СПД-ФО ОСОБА_2 повернути вищезазначені нежитлові приміщення ТОВ «Александрія Нова» відмовлено у повному обсязі. Постановою Вищого господарського суду України від 16.06.2010р. залишено в силі рішення Господарського суду Одеської області від 25.01.2010р. При цьому під час розгляду справи №29/124-08-3108 було призначено судову почеркознавчу експертизу та згідно висновку №359/02 судово-почеркознавчої експертизи Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз від 17.04.2009р. надпис «Знамеровская» на наданому на експертизу договорі оренди від 01.01.2008р., укладеному між СПД-ФО ОСОБА_2 та ТОВ «Александрія Нова», розміщений на третьому аркуші у розділі «Орендодавець», виконаний ОСОБА_6 підписи від імені ОСОБА_6 У наданих на експертизу у вищевказаному договорі та акті прийому передачі від 01.01.2008р. виконані самою ОСОБА_6 Що стосується зустрічного позову, то судом встановлено, що ТОВ «Александрія Нова» не надало доказів, якими підтверджувалися обставини, на які воно посилалося, а саме щодо вчинення правочину під впливом обману. Суд першої інстанції вважав, що ТОВ «Александрія Нова» укладало спірний договір добровільно за своєю волею, тобто зовнішнє волевиявлення співпадало з внутрішньою волею, а посилання ТОВ «Александрія Нова» на те, що угода була укладена під впливом обману з боку СПД-ФО ОСОБА_2 є безпідставним та таким, що спростовується матеріалами справи, а тому позовні вимоги обґрунтовані, підтверджуються матеріалами справи та підлягають задоволенню у повному обсязі, також в свою чергу зустрічні позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Також відповідач посилається на те, що Виписка з медичної карти амбулаторного хворого, згідно з якою у період з 25.12.2007р. по 05.01.2008р. ОСОБА_6 знаходилися на амбулаторному лікуванні в республіканській клінічній лікарні місті Тирасполь, не була надана як доказ до господарського суду Одеської області під час розгляду справи № 29/124-08-3108.
Окрім того, ТОВ «Александрія Нова» вже зверталося до Господарського суду Одеської області 31.07.2012р. за вх.№3418/2012 з позовною заявою про звільнення нежитлового приміщення та стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮМІ» суми в розмірі 150020 грн. Як вбачається з тексту рішення від 26.09.2012р. по справі №517/2245/2012 01.01.2008р. між ТОВ «Александрія Нова» та ТОВ «ЮМІ» було укладено договір оренди, згідно п. 1.1. договору оренди та Акту прийому-передачі від 01.01.2008р. ТОВ «Александрія Нова» передало в оренду ТОВ «ЮМІ» нежитлове приміщення, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 загальною площею 635,00кв.м., що складається з приміщення СТО площею 365,00кв.м., а також паркувального майданчику площею 270,00кв.м. Даний об'єкт згідно договору оренди використовується для ведення підприємницької діяльності. Враховуюче вище зазначене рішення, яке було ухвалено на підставі позовної заяви ТОВ «Александрія Нова» можна дійти до висновку, що 01.01.2008р. директором ТОВ «Александрія Нова» ОСОБА_6 укладалися договори оренди та вона була присутня в м. Одесі, а ствердження її про те, що вона знаходилась за межами м. Одеси не відповідає дійсності.
З моменту укладання акту прийому-передачі від 01.01.2008р. до моменту подання 07.12.2018р. позовної заяви про визнання акту таким, що містить неправдиву інформацію та визнання акту нечинним пройшло 10 років та 11 місяців, а тому позивач звернувся до суду після спливу позовної давності.
У відповіді на відзив за вх.№1114/19 від 21.01.2019р. позивач посилається на те, що ТОВ «Александрія Нова» ніколи не укладало договору оренди нерухомого майна, розташованого в АДРЕСА_1 з СПД ФО ОСОБА_2 Підпис на цьому договорі отримано СПД ФО ОСОБА_2 шляхом обману та використання особистої довіри директора ТОВ «Александрія Нова». Окрім того, 01.01.2008р. ТОВ «Александрія Нова» взагалі не укладало договорів, оскільки 01.01.2018р. директор ТОВ «Александрія Нова» ОСОБА_6 перебувала за межами міста Одеси, що підтверджується Випискою з медичної картки амбулаторного хворого.
Питання чинності акту приймання -передачі від 01.01.2008р. та відповідності його змісту фактичним обставинам справи не було предметом розгляду судами всіх трьох інстанцій у справі №29/124-08-3108. Також судами всіх трьох інстанцій не досліджувалося питання щодо фінансової спроможності СПД ФО ОСОБА_2 здійснити 01.01.2008р. оплату 650 000 грн.
Окрім того, позивач посилається на те, що при проведенні експертизи у справі №29/124-08-3108 не досліджувався зміст акту прийому-передачі від 01.01.2008р. на предмет наявності дописок та додрукованого тексту.
Відповідачем не зазначено який закон порушено при отриманні директором ТОВ «Александрія Нова» ОСОБА_6 Виписки з медичної картки амбулаторного хворого.
Ухвалою від 14.02.2019р. задоволено заяву ТОВ «Александрія Нова» та у фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 витребуваний оригінал акту прийму-передачі від 01.01.2008р.
У заяві №5465/19 від 20.03.2019р. відповідач посилається на те, що з моменту підписання акту прийому-передачі від 01.01.2008р. пройшло понад 10 років, а отже у відповідача відсутня можливість виконати ухвалу господарського суду Одеської області від 14.02.2019р. та надати до суду витребуваний акт.
У заяві за вх.№3937/19 від 26.03.2019р. позивач просить суд визнати, що позивачем не пропущено строк позовної давності, з посиланням при цьому на те, що з моменту звернення ТОВ «Александрія Нова» до суду із зустрічним позовом про визнання недійсним договору оренди, строк позовної давності для звернення до суду з позовною заявою про визнання акту прийому-передачі недійсним - перервано, оскільки ч.2 ст.264 ЦК України встановлено, що позовна давність переривається якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач.
Ухвалою від 13.03.2019р. задоволено заяву ОСОБА_3 та останнього залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача.
Ухвалою у протокольній формі від 25.03.2019р. третій особі відмовлено у задоволенні клопотання про закриття провадження у справі у зв'язку з недостатністю підстав для закриття провадження у справі.
У судові засідання щодо розгляду справи по суті відповідач не з'явився, але про дату, час і місце судових засідань повідомлений належним чином.
Представником третьої особи під час розгляду справи по суті надані усні пояснення, згідно з якими третя особа просить суд відмовити позивачу у задоволенні позову, з посиланням при цьому на те, що Висновок №16604 експертного економічного дослідження по листу Суворовського РВ ОМУ ГУМУС в Одеській області, який складений Одеським НДІСЕ 27.12.2010р. не може бути доказом у даній справі за відсутністю відповідного вироку у кримінальній справі; що позивачем пропущений строк позовної давності на звернення до суду з вимогами про визнання недійсним акту приймання-передачі від 01.01.2008р. та про застосування пропущеного строку відповідачем подано до суду відповідну заяву; що акт приймання-передачі від 01.01.2008р. був досліджений судами різних юрисдикцій під час розгляду відповідних справ як доказ у цих справах; що позивач просить визнати нечинним акт, який зокрема слугував підставою винесення рішення у справі №2а/1570/8954/2011, на виконання якого було проведено торги та передано у власність ОСОБА_3 відповідну будівлю.
На підставі ст.240 ГПК України у судовому засіданні 26.04.2019р., яке відбулося за участю представників позивача та третьої особи, господарським судом оголошено вступну та резолютивну частину рішення.
Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представників позивача та третьої особи у судових засіданнях щодо розгляду справи по суті, господарським судом встановлено:
Рішенням господарського суду Одеської області від 25.01.2010р. у справі №29/124-08-3108 задоволено позов СПД - фізичної особи ОСОБА_2 та з ТОВ „Александрія Нова" на користь СПД - фізичної особи ОСОБА_2 стягнуто борг в сумі 588749,90 грн.
У задоволенні зустрічного позову ТОВ „Александрія Нова" про визнання недійсним договору оренди від 01.01.2008р. не житлового приміщення, укладеного між СПД - фізичної особи ОСОБА_2 та ТОВ „Александрія Нова" та зобов'язання СПД - фізичної особи ОСОБА_2 повернути приміщення відмовлено.
При цьому у рішенні господарського суду Одеської області від 25.01.2010р. у справі №29/124-08-3108 встановлені обставини укладання договору оренди між ТОВ „Александрія Нова" (орендодавець) і СПД - фізичною особою ОСОБА_2 (орендар) 01.01.2008р., згідно з яким Орендодавець передає, а Орендар приймає в строкове платне користування приміщення, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 635 кв.м та складається із приміщень СТО 365 кв.м та паркувального майданчику.
Відповідно до умов п. 3.3. договору оренди від 01.01.2008р. сторони домовилися, що Орендар вносить залоговий платіж в розмірі 650 000 грн.
Також у рішенні господарського суду Одеської області від 25.01.2010р. у справі №29/124-08-3108 встановлені обставини укладення між сторонами 01.01.2008р. акту приймання -передачі, згідно з яким Орендодавець передає, а Орендар приймає в строкове платне користування приміщення за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 635 кв.м. Сума в розмірі 650 000 грн. була отримана відповідачем в повному обсязі, претензій по оплаті згідно п. 3.2 договору Орендодавець не має.
Поряд з цим, у рішенні господарського суду Одеської області від 25.01.2010р. у справі №29/124-08-3108 встановлено, що ТОВ „Александрія Нова" укладало спірний договір добровільно за своєю волею, тобто зовнішнє волевиявлення співпадало з внутрішньою волею, а посилання позивача на те що угода укладена під впливом обману з боку суб'єкта підприємницької діяльності-фізичної особи ОСОБА_2 є безпідставним та таким, що спростовується матеріалами справи.
Окрім того, під час розгляду справи №29/124-08-3108 судом призначено почеркознавчу експертизу та згідно висновку № 359/02 судово-почеркознавчої експертизи Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз від 17.04.09р. надпис „Знамеровская" на наданому на експертизу договорі оренди від 01.01.08р., укладеному між суб'єктом підприємницької діяльності-фізичною особою ОСОБА_2 та товариством з обмеженою відповідальністю "АЛЕКСАНДРІЯ НОВА", розміщений на третьому аркуші у розділі „Орендодавець", виконаний ОСОБА_6, підписи від імені ОСОБА_6 у наданих на експертизу у вищевказаному договорі та акті прийому передачі від 01.01.08р. виконані самою ОСОБА_6
Постановою Вищого господарського суду України від 16.06.2010р. рішення господарського суду Одеської області від 25.01.2010р. у справі №29/124-08-3108 залишено без змін.
Також судом встановлено, що постановою Одеського окружного адміністративного суду від 17.01.2012р. у справі №2а/1570/8954/2011 задоволено адміністративний позов ДПІ у Суворовському районі м. Одеси до ТОВ „Олександрія Нова" про стягнення суми заборгованості по штрафній санкції у розмірі 3250000 грн. та з ТОВ "АЛЕКСАНДРІЯ НОВА" стягнуто суму заборгованості по штрафній фінансовій санкції у розмірі 3250000 грн.
При цьому у постанові Одеського окружного адміністративного суду від 17.01.2012р. у справі №2а/1570/8954/2011 встановлено, що 01.01.2008р. між суб'єктом підприємницької діяльності-фізичною особою ОСОБА_2 та товариством з обмеженою відповідальністю "АЛЕКСАНДРІЯ НОВА" був укладений договір оренди, за умовами якого Орендодавець передає, а Орендар приймає в строкове платне користування приміщення, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 635кв.м та складається із приміщень СТО 365 кв.м. та паркувального майданчику 270кв.м.
З договірних умов, визначених сторонами в пунктах 2.1, 2.2 даного договору, вбачається, що об'єкт оренди передається в користування на протязі 1 робочого дня з моменту підписання договору оренди та внесення передплати згідно із п. 3.2 договору. Передача об'єкта підтверджується актом прийому-передачі, в момент підписання акту прийому-передачі Орендодавець передає ключі від об'єкту, а Орендар вносить передплату.
За умовами пунктів 3.1-3.3 договору, регулярна місячна орендна плата складає еквівалент 2000 доларів США. Оплата здійснюється в гривні за курсом НБУ на момент оплати. Орендна плата вноситься шляхом внесення передплати до каси Орендодавця за період 35 місяців. Орендар вносить платіж в розмірі 650000 грн.
На виконання вказаних договірних умов, 01.01.2008р. між вищезазначеними сторонами укладено акт прийому-передачі, за яким Орендодавець передав Орендарю в строкове платне користування приміщення за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 635кв.м.; сума в розмірі 650000 грн. була отримана орендодавцем в повному розмірі, претензій по оплаті згідно п.3.2 договору Орендодавець не має.
Окрім того, позивачем до матеріалів справи надані:
- Висновок №16604 експертного економічного дослідження по листу Суворовського РВ ОМУ ГУМУС в Одеській області, який складений Одеським НДІСЕ 27.12.2010р.;
- Ухвала слідчого судді Суворовського районного суду м. Одеси від 02.08.2013р. у справі №523/11392/13-к;
- Ухвала слідчого судді Суворовського районного суду м. Одеси від 14.11.2014р. у справі №523/15990/14-к;
- Лист ДПА в Одеській області від 10.12.2010р. №45341/з/17-0402;
- Лист ДПІ у Суворовському районі м. Одеси від 15.09.2010р. №26226/9/17-215;
- Виписка з медичної картки амбулаторного хворого;
- Довідка до господарського суду Одеської області у справі №29/124-08-3108.
Проаналізувавши наявні у справі докази, та надавши їм правову оцінку, господарський суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову, з наступних мотивів.
Згідно ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Положеннями ст.203 ЦК України унормовано загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (частина 1); особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності (частина 2); волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі (частина 3); правочин має вчинятися у формі, встановленій законом (частина 4); правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (частина 5); правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей (частина 6).
Отже, вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.
Позивач, звертаючись з позовом до суду з вимогою про визнання недійсним спірного акта зобов'язаний довести наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання такого акта недійсними на момент його підписання і настання відповідних наслідків. Відповідність чи невідповідність акта вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент його складення та підписання.
Між тим, як вище встановлено господарським судом, акт прийому-передачі від 01.01.2018р., визнання нечинним якого є предметом позовних вимог ТОВ "АЛЕКСАНДРІЯ НОВА", складений сторонами на виконання умов укладеного між сторонами договору оренди, згідно з яким позивач передає, а відповідач приймає в строкове платне користування приміщення, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 635 кв.м та складається із приміщень СТО 365 кв.м та паркувального майданчику.
При цьому, такі обставини встановлені у рішенні господарського суду Одеської області від 25.01.2010р. у справі №29/124-08-3108, яке постановою ВГСУ від 16.06.2010р. залишено без змін.
Відповідно до ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Преюдиціальність - це обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу.
Не потребують доказування преюдиціальні факти, тобто, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) у процесі розгляду іншої справи, в якій беруть участь ті самі сторони, в тому числі і в тих випадках, коли в іншому спорі сторони мали інший процесуальний статус. Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме фактам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах).
З огляду на вищевикладене, господарський суд вважає, що спірний акт приймання-передачі не є самостійним правочином, а лише підтверджує факт виконання сторонами відповідного договору оренди від 01.01.2018р., тобто є одним із доказів, що підтверджує виконання сторонами своїх зобов'язань за укладеним між ними договором оренди.
При цьому, на підставі ч.4 ст.236 ГПК України судом враховуються висновки щодо застосування норм права, викладені у постанові Верховного Суду від 27.11.2018р. у справі №910/22274/17, у постанові Верховного Суду від 11.04.2018р. у справі №910/12827/17 та у постанові Верховного Суду від 22.05.2018р. у справі №910/12258/17.
Отже, із врахуванням сучасної судової практики, яка виводить акти приймання-передачі з-під дії статті 202 ЦК України, господарський суд не приймає до уваги посилання позивача на те, що акт приймання-передачі є правочином.
Відповідно до ст. 12 Цивільного кодексу України особа здійснює свої права вільно на власний розсуд.
До прав, які підлягають цивільно-правовому захисту, відносяться всі майнові й особисті немайнові права, які належать суб'єктам цивільного права.
Особа, законний інтерес або право якої порушено, може скористатися способом захисту, який прямо передбачений нормою матеріального права або може скористатися можливістю вибору між декількома способами захисту, якщо це не заборонено законом. Якщо ж спеціальні норми не встановлюють конкретних заходів, то особа має право обрати спосіб із числа, передбачених ст. 16 ЦК України з урахуванням специфіки порушеного права й характеру правопорушення.
Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, суду належить зважати на його ефективність з точки зору ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У п. 145 рішення від 15.11.1996 року у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги ст. 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.
Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за ст. 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява N 38722/02)).
З урахуванням наведеного, ефективний засіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.
Права особи в суді повинні бути захищені таким способом, який реально відновить її порушені інтереси.
Позивачем не обґрунтовано, яким чином обраний ним спосіб захисту (щодо визнання недійсним правочину у вигляді Акту приймання-передачі від 01.01.2008р.) зможе забезпечити реальний та ефективний захист його порушеного (невизнаного) права.
Таким чином, виходячи з того, що спірний акт приймання-передачі від 01.01.2008р. не є правочином у розумінні вимог ст.202 ЦК України, а також був досліджений в якості доказу господарським судом Одеської області під час розгляду справи №29/124-08-3108 та адміністративним судом під час розгляду справи №2а/1570/8954/2011 господарський суд дійшов висновку про те, що позивачем обрано невірний спосіб захисту свого порушеного права.
Щодо позовних вимог про визнання акту прийому-передачі від 01.01.2018р. таким, що містить неправдиву (недостовірну, таку, що не відповідає дійсності) інформацію, господарський суд виходить з наступного.
Відповідно до ч.1 ст.269 ЦК України особисті немайнові права належать кожній фізичній особі від народження або за законом.
У ст.270 ЦК України встановлено, що відповідно до Конституції України фізична особа має право на життя, право на охорону здоров'я, право на безпечне для життя і здоров'я довкілля, право на свободу та особисту недоторканність, право на недоторканність особистого і сімейного життя, право на повагу до гідності та честі, право на таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції, право на недоторканність житла, право на вільний вибір місця проживання та на свободу пересування, право на свободу літературної, художньої, наукової і технічної творчості. Цим Кодексом та іншим законом можуть бути передбачені й інші особисті немайнові права фізичної особи. Перелік особистих немайнових прав, які встановлені Конституцією України, цим Кодексом та іншим законом, не є вичерпним.
Згідно ст.275 ЦК України фізична особа має право на захист свого особистого немайнового права від протиправних посягань інших осіб. Захист особистого немайнового права здійснюється способами, встановленими главою 3 цього Кодексу. Захист особистого немайнового права може здійснюватися також іншим способом відповідно до змісту цього права, способу його порушення та наслідків, що їх спричинило це порушення.
Вибір способу захисту особистого немайнового права, зокрема права на повагу до гідності та честі, права на недоторканість ділової репутації, належить позивачеві. Разом із тим, особа, право якої порушено, може обрати як загальний, так і спеціальний способи захисту свого права, визначені законом, який регламентує конкретні цивільні правовідносини. У зв'язку з цим суди повинні брати до уваги, що відповідно до статті 275 ЦК захист особистого немайнового права здійснюється у спосіб, встановлений главою 3 цього Кодексу, а також іншими способами відповідно до змісту цього права, способу його поширення та наслідків, що їх спричинило це порушення. До таких спеціальних способів захисту відносяться, наприклад, спростування недостовірної інформації та/або право на відповідь (стаття 277 ЦК), заборона поширення інформації, якою порушуються особисті немайнові права (стаття 278 ЦК) тощо.
Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події і явища, яких не існувало або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).
Між тим позивач просить суд визнати акт таким, що місить неправдиву (недостовірну) інформацію, а не саму інформацію, що зазначена в цьому акті недостовірною.
Водночас, інформація, яка зазначена в акті прийму-передачі від 01.01.2008р. стосувалася предмета позову суб'єкта підприємницької діяльності-фізичної особи ОСОБА_2 у справі №29/124-08-3108 та була доказом у вказаній справі.
Більш того, акт прийму-передачі від 01.01.2008р. із зазначеною у ньому інформацією, в т.ч. „Сума в розмірі 650 000 грн. була отримана в повному обсязі, претензій по оплаті згідно п. 3.2 договору Орендодавець не має", був підписаний директором ТОВ "АЛЕКСАНДРІЯ НОВА" ОСОБА_6
При цьому, обставини щодо підписання директором ТОВ «Александрія Нова» ОСОБА_6 вказаного акту прийму-передачі від 01.01.2008р. встановлені у рішенні господарського суду Одеської області по справі №29/124-08-3108 та в силу вимог ч.4 ст.75 ГПК України не потребують доказуванню у даній справі.
За таких обставин, приймаючи до уваги вищенаведене, а також оцінюючи надані документальні докази в їх сукупності, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Александрія Нова» до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 задоволенню не підлягають.
Щодо заяви відповідача про застосування строків позовної давності, суд виходить з наступного.
У ст. 256 Цивільного кодексу України встановлено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Відповідно до ст. 257 Цивільного кодексу України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Згідно ст. 261 Цивільного кодексу України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Відповідно до ст. 267 Цивільного кодексу України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення (п. 2.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 р. № 10 «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів»).
Враховуючи, що судом було відмовлено у позовних вимогах з підстав невірно обраного позивачем способу захисту свого порушеного права, заява відповідача про застосування строків позовної давності, задоволенню не підлягає.
Посилання позивача на відсутність у відповідача фінансової спроможності здійснити оплату грошових коштів позивачу 01.01.2008р. та надані на підтвердження таких посилань докази (Висновок №16604 експертного економічного дослідження по листу Суворовського РВ ОМУ ГУМУС в Одеській області, який складений Одеським НДІСЕ 27.12.2010р.; лист ДПА в Одеській області від 10.12.2010р. №45341/з/17-0402; лист ДПІ у Суворовському районі м. Одеси від 15.09.2010р. №26226/9/17-215) не приймаються до уваги господарським судом. Із врахуванням того, що позивачем у даному позові неправильно обрано спосіб захисту його порушеного права.
На підставі ст.129 ГПК України судові витраті позивача по сплаті судового збору покладаються на позивача.
Керуючись ст.ст. 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Відмовити Товариству з обмеженою відповідальністю «Александрія Нова» у задоволенні позовних вимог у справі №916/2750/18 у повному обсязі.
2. Судові витрати Товариства з обмеженою відповідальністю «Александрія Нова» по сплаті судового збору покласти на позивача.
Рішення господарського суду набирає законної сили в порядку ст. 241 Господарського процесуального кодексу України і може бути оскаржено в апеляційному порядку до Південно-західного апеляційного господарського суду через господарський суд Одеської області шляхом подачі апеляційної скарги протягом 20 днів з дня складання повного рішення.
Повне рішення складено 06 травня 2019 р.
Суддя Г.Є. Смелянець