Справа № 761/27864/17
Провадження № 2/761/796/2019
(заочне)
15 березня 2019 року Шевченківський районний суд м. Києва у складі:
головуючого судді Макаренко І.О.,
при секретарі Савлук І.М.,
за участі:
позивача ОСОБА_1,
представника позивача ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду, в загальному позовному провадженні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1, місце проживання: АДРЕСА_5) до ОСОБА_3 ( місце проживання: АДРЕСА_6), третя особа: Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Деделюк Світлана Юріївна про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири та виключення з державного реєстру запису право власності,
Позивач звернулася до Шевченківського районного суду м. Києва з вищевказаним позовом, посилаючись на те, що є власником квартири АДРЕСА_1, що підтверджується свідоцтвом про право власності на житло від 16 листопада 1994 року, яке видане згідно з розпорядженням від 15 листопада 1994 року №10024 та зареєстроване в Київському БТІ за номером 121 від 02 грудня 1994 року.
Відповідно до інформаційної довідки КВ-2016 №6811 від 25 березня 2016 року, згідно з даними Київського міського бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна, квартира АДРЕСА_2 зареєстрована за ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого виконкомом Радянської райради від 15 листопада 1994 року.
Наприкінці 2015 року, зі слів сусідів, стало відомо, що вказана квартира належить директору ТОВ «Управляюча компанія «Політех» ОСОБА_5 З метою перевірки вказаних відомостей, позивач 23 грудня 2015 року звернулася до державного нотаріуса Другої київської державної нотаріальної контори Шершун Н.К., яка надала інформаційну довідку з Держанвого реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, згідно з якою власником квартири АДРЕСА_3 є ОСОБА_5, підставою виникнення права власності є договір дарування №585 від 25 березня 2015 року, який було укладено між ОСОБА_5 та ОСОБА_3
При цьому ОСОБА_3 набула право власності на вказану вище квартиру на підставі договору купівлі-продажу квартири від 30 серпня 1995 року. Зазначені обставини стали підставою для звернення до правоохоронних органів із заявою про вчинення кримінального правопорушення. За результатами заяви про вчинення кримінального правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесено відомості про початок досудового розслідування в межах кримінального провадження №12015100100015586, порушеного за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст. 190 КК України.
Після звернення до правоохоронних органів, між ОСОБА_5 та ОСОБА_3 було укладено договір про розірвання договору дарування квартири від 14 червня 2016 року.
Враховуючи наведені обставини справи та те що позивачем не укладалися жодні договори купівлі-продажу спірної квартири, позивач просить суд визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_4 від 30 серпня 1995 року; виключити з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис про право власності ОСОБА_3 на нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 43,5 кв.м.
Відзив на позовну заяву від відповідача у справі на адресу суду не надходив.
Відповідно до ст. 178 ЦПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Позивач та представник позивача з'явилися в судове засідання, позовні вимоги підтримали в повному обсязі та просили суд задовольнити, проти заочного розгляду справи не заперечували.
Відповідач в судове засідання не з'явився, про дату та час розгляду справи повідомлявся належним чином.
Третя особа в судове засідання не з'явилася, подала до суду заяву про розгляд справи за її відсутності.
Враховуючи, що позивач та представник позивача не заперечували проти проведення заочного розгляду справи, а належним чином повідомлений відповідач у судове засідання не з'явився, суд постановив ухвалу про проведення заочного розгляду справи на підставі наявних у справі доказів, у відповідності до ст. 280 ЦПК України.
Дослідивши матеріали справи, повно і всебічно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
Квартира АДРЕСА_1, належить на праві власності ОСОБА_1, що підтверджується свідоцтвом про право власності на житло від 16 листопада 1994 року, що видане виконкомом Радянської райради.
На підставі свідоцтва про право власності, ОСОБА_1 було видано технічний паспорт на квартиру АДРЕСА_1.
Відповідно до інформаційної довідки Київського міського бюро технічної інвентаризації КВ-2016 №6811 від 25 березня 2016 року, квартира АДРЕСА_1, зареєстрована на праві власності за ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого виконкомом Радянської райради від 16 листопада 1994 року.
З довідки від 11 лютого 2016 року, що надана слідчим СВ ВП №1 Шевченківського УП ГУ Національної поліції у м. Києві Л.Д. Охремчуком Л.Д., вбачається, що 24 грудня 2015 року внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за фактом вчинення кримінального правопорушення щодо ОСОБА_1 та відкрито кримінальне провадження №12015100100015586 за фактом вчинення кримінального правопорушення передбаченого ч. 4 ст. 190 КК України.
Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна, право власності на квартиру АДРЕСА_1 було зареєстровано за ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу серія та номер: 1/4015-4300 від 30 серпня 1995 року, видавник: Товарна біржа «Українська біржа «Десятинна».
Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна право власності на квартиру АДРЕСА_1 було зареєстровано за ОСОБА_5 на підставі договору дарування, серія та номер:585 від 25 березня 2015 року.
Згідно з довідкою про склад сім'ї або зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку, осіб №115 від 20 травня 2016 року, що видана ТОВ «Управляюча компанія «Політех», ОСОБА_1 з 06 серпня 1991 року зареєстрована в квартирі АДРЕСА_1.
30 серпня 1995 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 було укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, який був підписаний генеральним директором Товарної біржі «Українська біржа Десятинна».
Відповідно до інформаційної довідки Київського міського бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна КВ-2015 №8591 від 17 березня 2015 року право власності на квартиру АДРЕСА_1 було зареєстровано за ОСОБА_3 на підставі біржевого договору купівлі-продажу від 30 серпня 1995 року.
Згідно з листа Державного архіву м. Києва №068/02-12/1415 від 12 липня 2018 року вбачається, що у документах фонду 1606 Товарна біржа «Українська біржа «Десятинна» у справі №347 «Договори №№4251-4300 купівлі-продажу і міни об'єктів нерухомості та документи до них за 1995 рік» значиться договір купівлі-продажу №1/5164-4300 від 28 серпня 1995 року, який не містить інформацію про ОСОБА_1 чи ОСОБА_3
У документах фонду Р-1606 Товарна біржа «Українська біржа «Десятинна», а саме у справі №453 «Журнал реєстрації договорів купівлі-продажу за 1995 рік», біржовий контракт №1/4015 має дату 23 червня 1995 року і не містить інформації про ОСОБА_1 та ОСОБА_3
З урахуванням того, що спірні правовідносини виникли у 1995 році та не є такими, що продовжують існувати після набрання чинності ЦК України (2003 року), тому застосуванню підлягають норми законодавства, які діяли на момент виникнення цивільно-правових відносин між сторонами та норми чинного законодавства України, які діють на час ухвалення судового рішення.
Відповідно до ст.. 44 ЦК УРСР (1963 року) у письмовій формі укладаються: 1) угоди державних, кооперативних та інших громадських організацій між собою і з громадянами, з винятком угод, зазначених у статті 43 цього Кодексу, та окремих видів угод, для яких інше передбачено законодавством Союзу РСР і Української РСР; 2) угоди громадян між собою на суму понад сто карбованців, за винятком угод, зазначених у статті 43 цього Кодексу, та інших угод, передбачених законодавством Союзу РСР і Української РСР; 3) інші угоди громадян між собою, відносно яких закон вимагає додержання письмової форми.
Письмові угоди повинні бути підписані особами, які їх укладають.
Статте 47 ЦК УРСР (1963 року) нотаріальне посвідчення угод обов'язкове лише у випадках, зазначених у законі. Недодержання в цих випадках нотаріальної форми тягне за собою недійсність угоди з наслідками, передбаченими частиною другою статті 48 цього Кодексу.
Згідно зі ст.. 48 ЦК УРСР (1963 року) недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону, в тому числі ущемлює особисті або майнові права неповнолітніх дітей. По недійсній угоді кожна з сторін зобов'язана повернути другій стороні все одержане за угодою, а при неможливості повернути одержане в натурі - відшкодувати його вартість у грошах, якщо інші наслідки недійсності угоди не передбачені законом.
Відповідно до сь. 227 ЦК УРСР (1963 року) договір купівлі-продажу жилого будинку повинен бути нотаріально посвідчений, якщо хоча б однією з сторін є громадянин. Недодержання цієї вимоги тягне недійсність договору (стаття 47 цього Кодексу).
Договір купівлі-продажу жилого будинку підлягає реєстрації у виконавчому комітеті місцевої Ради народних депутатів.
У відповідності до положень ст.. 15 Закону України «Про товарні біржі» біржовою операцією визнається угода, що відповідає сукупності зазначених нижче умов: а) якщо вона являє собою купівлю-продаж, поставку та обмін товарів, допущених до обігу на товарній біржі; б) якщо її учасниками є члени біржі; в) якщо вона подана до реєстрації та зареєстрована на біржі не пізніше наступного за здійсненням угоди дня.
Угоди, зареєстровані на біржі, не підлягають нотаріальному посвідченню.
Зміст біржової угоди (за винятком найменування товару, кількості, ціни, місця і строку виконання) не підлягає розголошенню. Цю інформацію може бути надано тільки на письмову вимогу судам, органам прокуратури, служби безпеки, внутрішніх справ та аудиторським організаціям у випадках, передбачених законодавством України.
Угода вважається укладеною з моменту її реєстрації на біржі. Біржові операції дозволяється здійснювати тільки членам біржі або брокерам.
Згідно із ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Статтею 317 ЦК України (2003 року) передбачено, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Відповідно до ст. 202 ЦК України (2003 року) правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу (ч.1 ст.215 ЦК України).
Частиною 2 ст. 203 ЦК України (2003 року) зазначено, що особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.
Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (ч.1-3, 5 ст.203 ЦК України).
Відповідно до ст. 216 ЦК України (2003 року) недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.
У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину.
Реституція як спосіб захисту цивільного права (частина перша статті 216 ЦК) застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним. У зв'язку з цим вимога про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, за правилами реституції може бути пред'явлена тільки стороні недійсного правочину.
Рішення суду про задоволення позову про повернення майна, переданого за недійсним правочином, чи витребування майна із чужого незаконного володіння є підставою для здійснення державної реєстрації права власності на майно, що підлягає державній реєстрації, за власником, а також скасування попередньої реєстрації (статті 19, 27 Закону України від 1 липня 2004 року N 1952-IV "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень").
Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Якість судового рішення залежить головним чином від якості його вмотивування. Виклад підстав прийняття рішення не лише полегшує розуміння та сприяє визнанню сторонами суті рішення, але, насамперед, є гарантією проти свавілля. По-перше, це зобов'язує суд дати відповідь на аргументи сторін та вказати на доводи, що лежать в основі рішення й забезпечують його правосудність; по-друге, це дає можливість учасникам процесу зрозуміти, яким чином захищено право особи.
Враховуючи вищевикладене, даючи оцінку зібраним по справі доказам, що підтверджують ту обставину, що між позивачем та відповідачем не укладалися жодні договори купівлі-продажу квартири, а за фактом шахрайський дій відповідача розпочато кримінальне провадження, суд вважає, що позовні вимоги є обґрунтованими з наведених вище підстав і такими, що підлягають задоволенню.
На підставі ст.141 ЦПК України судом стягуються у відповідності розмірі витрати по сплаті судового збору із відповідачів.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 92, 202, 203, 215, 216, 317 ЦК України, ст.ст. 12, 81, 137, 141, 258, 263-265, 280-283, 354, 355 ЦПК України,
Позов ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1, місце проживання: АДРЕСА_5) до ОСОБА_3 (місце проживання: АДРЕСА_6), третя особа: Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Деделюк Світлана Юріївна про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири та виключення з державного реєстру запису право власності - задовольнити.
Визнати недійним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, що був укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 від 30 серпня 1995 року, за реєстраційним №1/4015-4300, який був підписаний генеральним директором Товарної біржі «Українська біржа Десятинна».
Виключити з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис про право власності ОСОБА_3 на квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 43,5 кв.м., реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 605959580000.
Стягнути з ОСОБА_3 (місце проживання: АДРЕСА_6) в дохід держави судовий збір у розмірі 1280 грн.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.
Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Відповідно до п. 15.5 розділу 15 XIII «Перехідні положення» Цивільного процесуального кодексу України позивач має право оскаржити заочне рішення суду до Київського апеляційного суду через Шевченківський районний суд м. Києва шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Суддя: