24.04.2019 Справа №607/2861/19
Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області в складі :
головуючого В.М. Братасюка
за участю секретаря Т.І. Созанської
позивача ОСОБА_1
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням,-
В провадженні суду перебуває позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування квартирою за адресою АДРЕСА_1.
На підставу позовних вимог посилається на ту обставину, що відповідач, її колишній чоловік, уже три роки не проживає у спірному житлі, не сплачує комунальні платежі і не бере участі в утриманні житла, а тому є усі підстави, позов задовольнити.
В судове засідання позивач з'явився, позов підтримав і з підстав, зазначених в ньому просить задовольнити вимоги в повному обсязі.
Відповідачі своїм конституційним правом на захист не скористався, заперечень щодо заявленого позову не надав, повноважного представника у суд не направив, хоча був повідомлений судом належним чином про день, час та місце розгляду справи.
Суд вважає за можливе розглянути справу заочно за відсутності відповідача, оскільки право на участь в судовому процесі є диспозитивним правом, а не обов'язком учасників судового процесу.
Всесторонньо та повно дослідивши матеріали справи, суд вважає, що у задоволенні позову слід відмовити з наступних підстав.
Відповідно до ст.16 ЦК України кожен має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Позивач є титульним власником квартири за адресою АДРЕСА_1, що стверджується Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 1675118 від 25.01.2014 року.
Означену квартиру позивачем будо набуто на підставі договору купівлі продажу квартири, серія та номер:78, виданого 25.01.2014 року, видавник Василевич О.О., приватний нотаріус Тернопільського міського нотаріального округу.
Згідно довідки ДП Фаворит 2 від 06.02.2019 року № 136, у зазначеній квартирі має зареєстроване місце проживання відповідач, і, як встановлено судом з відомостей будинкової книги - з 11.03.2014 року.
Відповідач ОСОБА_2, громадянин республіки Туреччина, є колишнім чоловіком позивачки, з котрим остання уклала шлюб 15 грудня 2012 року у державі Турецька республіка, проте сам шлюб було розірвано рішенням 5 сімейного суду Кючюкчемедже республіки Туреччина 08.05.2018 року.
Актом перевірки паспортного режиму по АДРЕСА_1, складеним комісією в складі паспортистів ДП Фаворит 2, майстра дільниці та свідків - мешканців квартир 68 та 110, стверджується, що ОСОБА_2 зареєстрований в спірній квартирі, але був відсутній під час перевірки.
В судовому засіданні сама позивач пояснила, що відповідач уже три роки не проживає у житлі, не сплачує комунальні платежі і не бере участі в утриманні житла.
У відповідності до ч.2 ст.405 ЦК України, члени сім'ї власника, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом і втрачають це право, якщо відсутні в ньому без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ними і власником житла або законом.
Згідно абз. 2 ч. 1 ст. 7 Закону України Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні, зняття з реєстрації місця проживання особи, крім інших підстав, здійснюється на підставі судового рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, про виселення, про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою.
Абзацом 3 п. 34 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №5 від 07 лютого 2014 року «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав», усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном, зокрема жилим приміщенням, шляхом зняття особи з реєстраційного обліку, залежить від вирішення питання про право користування такої особи жилим приміщенням відповідно до норм житлового та цивільного законодавства (наприклад, статті 71, 72, 116, 156 ЖК УРСР; стаття 405 ЦК), а саме від вирішення однієї із таких вимог: про позбавлення права власності на жиле приміщення; про позбавлення права користування жилим приміщенням; про визнання особи безвісно відсутньою; про оголошення фізичної особи померлою.
Поряд з тим судом уже наголошено вище, що позивачка є титульним власником житла, набутим за цивільно правовою угодою, під час перебування в шлюбі з відповідачем котрий є громадянином республіки Туреччина, а отже мають місце приватноправові відносини з іноземним елементом, і з метою визначення застосовуваного права підлягають до врахування приписи ЗУ «Про міжнародне приватне право».
Відповідно ч.1 ст. 61 ЗУ «Про міжнародне приватне право», подружжя може обрати для регулювання майнових наслідків шлюбу право особистого закону одного з подружжя або право держави, у якій один з них має звичайне місце перебування, або, стосовно до нерухомого майна, право держави, у якій це майно знаходиться
Отже, згідно статті 60 Сімейного кодексу України майно, набуте подружжям під час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Аналогічне правило передбачене ч.3 ст.368 ЦК України, за приписами якої майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.
З огляду на наведене, в силу національного Закону, відповідач є співвласником спірної квартири, а отже його право на користування житлом, не є сервітутним і не припиняється на підставі ч.2 ст. 405 ЦК України, навіть якщо відповідач не користується квартирою понад один рік.
При цьому суд не сприймає аргументи позивачки про відсутність до неї майнових претензій від відповідача в ході судового розгляду про розірвання шлюбу. Критичність судової оцінки полягає у тому, що суд республіки Туреччина розглядав позов виключно про розірвання шлюбу сторін справи, і не вирішував питання поділу майна, що відображено в п. 3 резолютивної частини рішення суду від 08.05.2018 року, копія перекладу якого приєднана до справи.
Керуючись ст. 4, 13, 82, 263, 265, 280 ЦПК України, суд, -
В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування квартирою за адресою АДРЕСА_1 - відмовити.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня отримання його копії.
Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку.
Рішення набирає законної сили через тридцять днів з дня складання повного тексту, якщо не була подана апеляційна скарга. У разі подання апеляційної скарги, рішення набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку, визначеному п.15.5 Розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України , до Тернопільського апеляційного суду шляхом подачі через суд першої інстанції, у 30-денний строк з дня складання повного тексту, апеляційної скарги. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Позивач ОСОБА_1 АДРЕСА_1
Відповідач ОСОБА_2 АДРЕСА_1
Головуючий суддяВ. М. Братасюк