Номер провадження 2/754/1801/19
Справа №754/12478/16-ц
24 квітня 2019 року Деснянський районний суд м. Києва в складі:
головуючого - судді - Лісовської О.В.
за участю секретаря - Грей О.П.
представника позивача ОСОБА_1
представника відповідача ОСОБА_2
представника відповідача ОСОБА_3
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про стягнення боргу за договором позики, -
Позивач ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до відповідача ОСОБА_5 про стягнення боргу за договором позики, мотивуючи свої вимоги тим, що 15.08.2016 року між сторонами був укладений договір позики, відповідно до умов якого позивач передав відповідачу у борг 5000000, 00 грн. Строк повернення грошових коштів був встановлений 1 місяць, тобто до 15.09.2016 року. Однак, в установлений договором строк відповідач кошти не повернув, свої зобов"язання не виконує, уникає зустрічей з ним, а також відмовляється повернути грошові кошти. На підставі викладеного позивач звертається до суду з даним позовом, в якому просить стягнути з відповідача на його користь борг за договором позики у розмірі 5000000, 00 грн. та судові витрати по справі.
Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 12.10.2016 року задоволено заяву представника позивача про забезпечення позову.
Заочним рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 27.12.2016 року задоволено позовні вимоги ОСОБА_4
Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 10.04.2017 року задоволено заяву представника позивача про скасування заходів забезпечення позову.
Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 27.04.2017 року задоволено заяву представників відповідачів про скасування заочного рішення суду від 27.12.2016 року.
Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 2505.2017 року скасовано ухвалу суду від 10.04.2017 року.
Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 04.08.2017 року частково задоволено клопотання представника відповідача, по справі призначено судово-почеркознавчу експертизу, у зв'язку з чим провадження у справі було зупинено.
Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 30.01.2018 року провадження у справі відновлено у зв'язку з повернення справи до суду з повідомленням експерта про неможливість надання висновку.
Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 07.03.2018 року задоволено клопотання представника відповідача про витребування доказів у позивача.
Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 18.04.2018 року позовну заяву ОСОБА_4 залишено без розгляду.
Постановою Апеляційного суду м. Києва від 30.05.2018 року ухвалу Деснянського районного суду м. Києва від 18.04.2018 року скасовано, справу направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Ухвалою судді Деснянського районного суду м. Києва від 20.06.2018 року справу прийнято до провадження і призначено до судового розгляду.
Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 14.09.2018 року відмовлено у задоволенні заяви представника позивача про відвід судді, провадження у справі зупинено на підставі ч. 3 ст. 40 ЦПК України.
Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 20.09.2018 року провадження у справі відновлено.
Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 13.11.2018 року задоволено клопотання представника відповідача про витребування доказів у позивача.
04.02.2019 року до суду надійшли письмові пояснення представника позивача.
У судовому засіданні представник позивача повністю підтримав позовні вимоги, просив задовольнити їх в повному обсязі.
Позивач ОСОБА_4 у судове засідання не з'явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, у своїй письмовій заяві просить проводити розгляд справи в його відсутність.
Представник відповідача ОСОБА_2 у судовому засіданні позовні вимоги не визнав. Зазначив, що сторони по справі не знайомі, будь-яких договорів відповідач з позивачем не укладав, підпис на договорі позики не відповідача ОСОБА_5, оригінал договору стороною позивача до суду не наданий, що унеможливлює проведення експертизи для підтвердження підпису відповідача на ньому. На підставі викладеного представник відповідача просить у задоволенні позову відмовити повністю.
Представник відповідача ОСОБА_3 у судовому засіданні позовні вимоги не визнав, підтримав пояснення представника ОСОБА_2, просив у задоволенні позову відмовити повністю.
Відповідач ОСОБА_5 у судове засідання не з"явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, про причини неявки не повідомив. Суд вважає можливим розглядати справу у відсутності відповідача, за наявних у справі матеріалів.
Вислухавши пояснення представника позивача, представників відповідача, вивчивши письмові матеріали справи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_4 не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.
Згідно із статтями 12, 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів.
Відповідно до вимог статей 76-79 ЦПК України доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір. Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, змістом яких є не допустити судовий процес у безладний рух.
Судом встановлено, що 15.08.2016 року між позивачем ОСОБА_4 та відповідачем ОСОБА_5 був укладений Договір позики, відповідно до умов якого відповідач отримав від позивача у борг грошові кошти у розмірі 5000000, 00 грн.
Згідно із умовами вказаного Договору позики грошові кошти відповідач зобов"язувався повернути у строк до 15.09.2016 року.
Однак, в установлений у договорі строк відповідач грошові кошти не повернув, уникає зустрічей з позивачем, не виконує свої зобов"язання, у зв'язку з чим позивач і звернувся до суду з даним позовом.
Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов"язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов"язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов"язку.
Сторонами у зобов"язанні є боржник і кредитор (ч. 1 ст. 510 ЦК України).
Згідно із ст. 526 ЦК України зобов"язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Частиною 1 статті 527 ЦК України визначено, що боржник зобов"язаний виконати свій обов"язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов"язання чи звичаїв ділового обороту.
Якщо у зобов"язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін), як це передбачено ч. 1 ст. 530 ЦК України.
У своїх позовних вимогах позивач просить суд стягнути з відповідача борг за договором позики, зважаючи на невиконання останнім своїх боргових зобов'язань у визначений у розписці строк.
Сторона відповідача, заперечуючи проти позовних вимог, вказує про те, що відповідач не знайомий з позивачем, не укладав будь-яких договорів з ним, наданий суду договір позики відповідач не підписував, а тому підстав для стягнення з відповідача грошових коштів немає.
Для перевірки викладених стороною відповідача фактів судом було задоволено клопотання представника відповідача і призначена судово-почеркознавча експертиза, згідно ухвали суду від 04.08.2017 року.
На вирішення експерта судом було поставлено питання: "Чи виконаний підпис на Договорі позики від 15.08.2016 року у графі "позичальник" від імені ОСОБА_5 особисто ОСОБА_5".
Для виконання експертизи судом було зобов'язано сторону позивача надати на вимогу експерта оригінал Договору позики від 15.08.2016 року, а сторону відповідача - надати вільні та експериментальні зразки підпису відповідача ОСОБА_5
Стороною відповідача вимоги суду та експерта були виконані частково, а стороною позивача оригінал Договору позики наданий не був, у зв'язку з чим справу було повернуто до суду з Повідомленням експерта про неможливість надання висновку експерта, згідно ухвали суду.
Суд, аналізуючи вказані вище обставини, вважає за необхідне зазначити, що на момент вирішення питання судом про призначення експертизи представник позивача запевняв суд у тому, що оригінал розписки буде наданий на першу вимогу експерта та суду (журнал судового засідання від 04.08.2017 року). Оскільки Договір позики є основним документом, що необхідний для проведення судово-почеркознавчої експертизи, враховуючи позицію представника позивача, судом і було задоволено клопотання представника відповідача про призначення судової експертизи.
Слід також зазначити, що відповідно до вимог ст. 109 ЦПК України у разі ухилення учасника справи від подання експертам необхідних матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі, якщо без цього провести експертизу неможливо, суд залежно від того, хто із цих осіб ухиляється, а також яке для них ця експертиза має значення, може визнати факт, для з'ясування якого експертиза була призначена, або відмовити у його визнанні.
Зважаючи на те, що стороною відповідача вимога експерта та суду була виконана, були надані відповідні експериментальні та вільні зразки підпису відповідача (достатні на думку сторони відповідача для проведення експертизи), а сторона позивача проігнорувала вимоги експерта та суду щодо надання оригіналу Договору позики від 15.08.2016 року, який мав би досліджуватися експертом, не повідомив суд про неможливість надання такого документів, суд приходить до висновку про те, що сторона позивача свідомо (на момент проведення експертизи) ухилилася від надання суду такого доказу.
У подальшому сторонами позивача та відповідача були надані суду Висновок почеркознавчої експертизи та Висновок експертного почеркознавчого дослідження відповідно.
Суд, оцінивши надані сторонами письмові докази, приходить до наступного висновку.
Відповідно до вимог ч. 1, 2 ст. 106 ЦПК України учасник справи має право подати до суду висновок експерта, складений на його замовлення. Порядок проведення експертизи та складення висновків експерта за результатами проведеної експертизи визначається відповідно до чинного законодавства України про проведення судових експертиз.
Згідно із ч. 5, 6 ст. 106 ЦПК України у висновку експерта зазначається, що висновок підготовлений для подання до суду, та що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок. Експерт, який склав висновок за зверненням учасника справи , має ті самі права і обов'язки, що й експерт, який здійснює експертизу на підставі ухвали суду.
Так, суду стороною позивача був наданий Висновок експерта щодо проведення почеркознавчої експертизи від 05.01.2018 року, складений ТОВ "Експертно-правова консалтингова компанія "ЮРЕКС" (експерт ОСОБА_7.).
Відповідно до Висновку експерта, що був складений за заявою ОСОБА_4, на дослідження була надана електрофотокопія Договору позики від 15.08.2016 року, укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 (а.с.185-190 т. 2). Згідно із висновками експертами зазначено, що підпис від імені ОСОБА_5 у графі "позичальник" виконаний ОСОБА_5
Стороною відповідача суду був наданий Висновок експертного почеркознавчого дослідження підпису від імені ОСОБА_5 від 07.12.2018 року, складений ТОВ "Центр судових інженерно-технічних експертиз та архітектур" (спеціаліст ОСОБА_8.) (а.с. 213-217 т.2).
Відповідно до Висновку на дослідження була надана копія Договору позики від 15.06.2016 року, укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 Згідно із висновками спеціалістом зазначено, що підпис від імені ОСОБА_5 у наданій копії Договору позики виконаний не самим ОСОБА_5, а іншою особою з наслідуванням підпису (підписами) ОСОБА_5
Суд звертає увагу на те, що відповідно до пп. 1.2.1 п. 1.2 розділу 1 Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 08.10.1998 року № 53/5 почеркознавча експертиза належить до криміналістичних видів експертиз, які відповідно до ч. 3 ст. 7 Закону України "Про судову експертизу" здійснюються виключно державними спеціалізованими установами.
Крім того, згідно із п. 3.5 Інструкції почеркознавча експертиза повинна проводитися тільки за оригіналами документів.
Зважаючи на вимоги діючого законодавства, досліджені письмові докази, встановлені по справі обставини, суд приходить до висновку про те, що вказані Висновки не можуть бути прийняті судом до уваги, як належні докази у справі, оскільки на дослідження в обох випадках надавалися копії Договору позики, що є порушенням вимог діючого законодавства; документи, в яких міститься підпис ОСОБА_5, також у більшості надавалися у копіях.
Частиною 1 статті 78 ЦПК України визначено, що суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом.
З урахуванням вимог вказаної норми діючого законодавства Висновки від 05.01.2018 року та від 07.12.2018 року судом до уваги не приймаються.
Також судом були перевірені доводи позивача щодо відсутності оригіналу Договору позики від 15.08.2016 року та заперечення сторони відповідача щодо неприйнятності копії Договору позики, як доказу на підтвердження позовних вимог.
Як вбачається з письмових матеріалів справи, позивач звернувся до суду із позовом до відповідача про стягнення заборгованості за договором позики, обґрунтовуючи свої позовні вимоги тим, що 15.08.2016 року між сторонами був укладений договір позики, відповідно до умов якого позивач передав відповідачу у борг 5000000, 00 грн. із строком повернення до 15.09.2016 року. Однак, в установлений договором строк відповідач кошти не повернув, у зв'язку з чим позивач звертається до суду з даним позовом.
В обґрунтування заперечень стороною відповідача вказується про те, що договір позики відповідачем з позивачем не укладався, вони не знайомі, ніяких боргових зобов'язань у відповідача перед позивачем немає, оригінал договору позики стороною позивача ані для огляду у судовому засіданні, ані для проведення судової експертизи наданий не був.
Так, ухвалою суду від 07.03.2018 року було витребувано докази у позивача та його представників, а саме витребувано для огляду у судовому засіданні оригінал Договору позики від 15.08.2016 року. На виконання ухвали суду стороною позивача оригінал Договору позики надано не було.
26.03.2018 року до суду надійшло клопотання представника позивача (а.с.24 т.2), в якому він просив суд встановити додатковий строк для виконання ухвали Деснянського районного суду м. Києва від 07.03.2018 року, у зв'язку з тим, що вказаний документ знаходиться у позивача і потрібен час для того, що даний Договір був отриманий представником позивача.
У подальшому у судовому засіданні 18.04.2018 року представник позивача, в обґрунтування неможливості надання оригіналу Договору позики, надав суду довідку ст. оу ВКП Печерського УПГУНП у м. Києві Шпак С.М. від 17.03.2017 року (а.с.40 т.2). Відповідно до наданої довідки 14.03.2017 року ОСОБА_10 звертався із заявою про крадіжку портфелю, в якому знаходився, у тому числі оригінал Договору позики від 15.08.2016 року, укладений між сторонами.
Слід зазначити, що відповідно до вимог ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
За своїми ознаками договір позики є реальним, оплатним або диспозитивно безоплатним, одностороннім, строковим або безстроковим.
Договір позики вважається укладеним в момент здійснення дій з передачі предмета договору на основі попередньої домовленості (пункт 2 частини першої статті 1046 ЦК України).
Ця особливість реальних договорів зазначена у частині другій статті 640 ЦК України, за якою якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.
Частиною другою статті 1047 ЦК України передбачено, що на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Як встановлено судом, на підтвердження своїх позовних вимог стороною позивача надано суду копію Договору позики від 15.08.2016 року (а.с.7 т.1), який не завірений ані в установленому законом порядку, ані підписом позивача чи його представників.
У подальшому під час розгляду справи по суті стороною позивача також не був наданий для огляду оригінал вказаного Договору, про що вже зазначалося вище.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 95 ЦПК України письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом.
Частиною 6 статті 95 ЦПК України визначено, що якщо подано копію (електронну) копію письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу. Якщо оригінал письмового доказу не подано, а учасник справи ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.
Згідно з процесуальним законодавством сторони мають певні права та обов'язки, реалізація яких, як правило, залежить від самих учасників процесу.
Надання доказів на підтвердження доводів і обставин, на які позивач посилається як на підставу свої вимог, є обов'язком саме позивача, при цьому суд може зобов'язати позивача надати певні докази в оригіналах, якщо це необхідно для забезпечення об'єктивного розгляду справи, і ненадання їх за вимогою суду або не реагування на вимогу суду є неналежним виконання процесуальних прав та свідчить про те, що позивач не вчиняє активних дій для доведення обґрунтованості своїх вимог перед судом.
У даній справі позивач та його представники були неодноразово поінформовані судом про необхідність подання оригіналу Договору позики.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. У разі ненадання запитуваної інформації суд має право розглянути справу за наявними у ній матеріалами.
Аналогічна правова позиція викладена і у постанові Верховного суду від 01.08.2018 року у справі № 325/1653/15ц.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно із ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Статтями 10-13 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України.
Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Суд застосовує норми права інших держав у разі, коли це передбачено законом України чи міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України. Суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз'яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов'язків.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах - не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Відповідно до вимог ст. 76-83 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами : 1 ) письмовими, речовими і електронними доказами; 2 ) висновками експертів; 3 ) показаннями свідків.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. У разі посилання учасника справи на не вчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину не вчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Врахувавши те, що на обґрунтування своїх позовних вимог позивач та його представники не надали суду належні та допустимі докази, які суд витребовував, не довели їх переконливість, а також не довели обставини, на які посилався позивач як на підставу своїх вимог, не довели факту укладення Договору позики від 15.08.2016 року між сторонами, факт передачі грошових коштів, суд вважає, що підстав для задоволення позовних вимог немає.
Що стосується наданої стороною позивача копії довідки ст. оу ВКП Печерського УПГУНП у м. Києві Шпак С.М. від 17.03.2017 року, відповідно до якої 14.03.2017 року ОСОБА_10 звертався із заявою про крадіжку портфелю, в якому знаходився, у тому числі оригінал Договору позики від 15.08.2016 року, укладений між сторонами, то слід зазначити наступне.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 214 КПК України слідчий, прокурор невідкладено, але не пізніше 24 годин після подання заяви, повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення або після самостійного виявлення ним - будь-якого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, зобов'язаний внести відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань, розпочати розслідування та через 24 години з моменту внесення таких відомостей надати заявнику витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань.
Слід звернути увагу на той факт, що ОСОБА_10 в установленому законом порядку звернувся до поліції із заявою про крадіжку портфелю, тобто повідомив про вчинення відносно нього кримінального правопорушення, але згідно наданого стороною позивача Висновку по заяву ОСОБА_10 від 06.04.2017 року (а.с.208 т.2) підстави для внесення відомостей до Реєстру відсутні.
Але після складання представниками поліції даного Висновку ОСОБА_10, будучи представником позивача, із відповідними скаргами не звертався, дії представників поліції не оскаржував, будь-яких дій щодо відшукування викрадених документів не вжив.
Крім того, довідка від 17.03.2017 року була надана суду лише 18.04.2018 року, тобто за минуванням року після викрадення документів, але протягом певного періоду часу розгляду справи представники позивача запевняли суд у тому, що оригінал Договору позики наявний у позивача і буде наданий суду за першою вимогою.
Слід зазначити, що Висновок поліції від 06.04.2017 року був наданий суду лише 27.11.2018 року разом з Повідомленням позивача про неможливість подання суду оригіналу Доказу (а.с.207 т.2).
Враховуючи те, що єдиним належним доказом на підтвердження наявних між сторонами правовідносин у даному випадку є Договір позики, відповідно до якого позивачем було передано кошти відповідачу, оригінал наданий не був, суд вважає, що є всі підстави для відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4
Відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України судові витрати суд відносить на рахунок позивача.
На підставі викладеного, керуючись ст. 12, 19, 81, 141, 258-260, 263-265 ЦПК України, ст. 509, 510, 525, 526, 527, 625, 1046, 1048, 1050, 1052 Цивільного кодексу України, -
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про стягнення боргу за договором позики - відмовити.
Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду через Деснянський районний суд м. Києва протягом тридцяти днів з дня проголошення.
Позивач - ОСОБА_4, адреса реєстрації: АДРЕСА_1, ІПН НОМЕР_1.
Відповідач - ОСОБА_5, адреса реєстрації: АДРЕСА_2, ІПН НОМЕР_2.
Повний текст рішення виготовлений 03 травня 2019 року.
Суддя О.В.Лісовська