06 травня 2019 року ЛуцькСправа № 140/545/19
Волинський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого - судді Смокович В.І.,
розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання відмови протиправною, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернулася із позовом до Міністерства оборони України про визнання протиправною відмову внести на розгляд Кабінету Міністрів України проект акту щодо внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1994 року № 63 "Про організаційні заходи щодо застосування Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", доповнивши її перелік державами: Польща та Німеччина і періодами бойових дій на їх території; зобов'язання Міністерства оборони України у місячний термін внести на розгляд Кабінету Міністрів України проект акту щодо внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1994 року №63 «Про організаційні заходи щодо застосування Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", доповнивши її перелік державами: Польща та Німеччина і періодами бойових дій на їх території.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 є інвалідом І групи, членом сім'ї (дочкою) учасника бойових дій у Другій світовій війні ОСОБА_2, померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 від отриманого поранення при захисті Батьківщини; також є пенсіонером, отримує пенсію по втраті годувальника відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб"; перебуває у черзі на квартирному обліку виконавчого комітету Луцької міської ради та у списку осіб на позачергове забезпечення житловим приміщенням.
З метою отримання грошової компенсації за належне для отримання житлове приміщення, передбачену постановою Кабінету Міністрів України від 28 березня 2018 року № 214 «Питання забезпечення житлом деяких категорій осіб, які брали участь у бойових діях на території інших держав, а також членів їх сімей», як член сім'ї загиблого, померлого ветерана війни-учасника бойових дій на території інших держав, ОСОБА_1 зверталась із відповідним позовом до Комісії щодо розгляду заяв членів сімей загиблих та осіб з інвалідністю про виплату грошової компенсації виконавчого комітету Луцької міської ради. Однак, рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 21 вересня 2018 року, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 18 грудня 2018 року, їй було відмовлено у задоволенні позову.
Вказані судові рішення мотивовані тим, що ОСОБА_1 не є членом сім'ї загиблого учасника бойових дій на території інших країн, статус якому установлено відповідно до пунктів 2, 13-15 частини першої статті 6 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", тому дія постанови Кабінету Міністрів України від 28 березня 2018 року № 214 «Питання забезпечення житлом деяких категорій осіб, які брали участь у бойових діях на території інших держав, а також членів їх сімей» на неї не поширюється.
Позивач вважає, її право на отримання грошової компенсації за належне для отримання житлове приміщення порушується невнесенням у Перелік держав і періодів бойових дій на їх території, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1994 року № 63 «Про організаційні заходи щодо застосування Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»» (далі - Постанова №63), таких країн як Польща та Німеччина і періодів ведення на їх територіях бойових дій під час Другої світової війни. Тому, 02 січня 2019 року вона звернулась до Кабінету Міністрів України, а 28 січня 2019 року до Міністерства оборони України із письмовими заявами про подачу до Кабінету Міністрів України документів (проекту акта) для внесення змін до Постанови № 63, доповнивши перелік держав і періодів бойових дій на їх території державами Польща та Німеччина і відповідними періодами ведення на їх територіях бойових дій.
Однак, відповідач листом від 19 лютого 2019 року повідомив ОСОБА_1 про те, що оскільки вона перебуває на квартирному обліку у Виконавчому комітеті Луцької міської ради, тому, у відповідності до вимог житлового законодавства, забезпечення її житлом (виплати грошової компенсації) віднесено до компетенції вказаного органу місцевого самоврядування. Рекомендовано звернутись до міського голови із відповідною заявою для подальшого вирішення цього питання.
Позивач вважає таку відмову Міністерства оборони України подати до Кабінету Міністрів України проект акту для внесення змін до Постанови № 63, доповнивши цей перелік державами Польща та Німеччина і періодів ведення на їх територіях бойових дій, неправомірною, такою, що порушує її права на соціальний захист та отримання грошової компенсації за належне для отримання житлове приміщення.
При цьому посилається на статтю 6 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», відповідно до якої учасники бойових дій на території інших країн - військовослужбовці Радянської Армії, Військово-Морського Флоту, Комітету державної безпеки, особи рядового, начальницького складу і військовослужбовці Міністерства внутрішніх справ колишнього Союзу РСР (включаючи військових та технічних спеціалістів і радників), працівники відповідних категорій, які за рішенням Уряду колишнього Союзу РСР проходили службу, працювали чи перебували у відрядженні в державах, де в цей період велися бойові дії, і брали участь у бойових діях чи забезпеченні бойової діяльності військ (флотів).
Як убачається із наданих доказів, бойовий шлях її батька за рішенням Уряду СРСР у 1944-1945 роках пролягав через Білорусію, Польщу, Німеччину, де він отримав поранення та перебував на лікуванні. За участь у бойових діях під час другої Світової війни на території Польщі та Німеччини отримав бойові відзнаки нагороди. У зв'язку із наведеним позивач уважає, що її батько окрім того, що він є учасником бойових дій у Другій світовій війні та інвалідом Великої Вітчизняної війни, він також вважається учасником бойових дій на території інших держав (Польщі та Німеччини). А невнесення цих країн у перелік Постанови № 63 позбавляє її права на отримання грошової компенсації за належне до отримання житлове приміщення на підставі Порядку № 214, що є неприпустимим відповідно до статті 24 Конституції України щодо рівності усіх громадян перед законом. Позивачу відомо, що деякі особи - інваліди війни, які приймали участь у бойових діях на території інших держав, та які перебувають разом із нею у черзі на забезпечення житлом, уже отримали грошові компенсації на підставі Порядку № 214, хоча порядковий номер у черзі був значно нижчий, ніж у позивача. Вказані обставини спричиняють порушення принципів черговості при наданні житла або відповідної грошової компенсації, призводять до правової невизначеності.
Керуючись наведеним позивач просить позовні вимоги задовольнити.
Відповідач правом подачі відзиву на позов не скористався. Тому, відповідно до частини шостої статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України (Далі - КАС України) суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Ухвалою судді від 07 березня 2019 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження за даним адміністративним позовом. Розгляд справи постановлено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (арк. спр. 1).
Суд, перевіривши доводи позивача у позові, дослідивши письмові докази на предмет належності, допустимості, достовірності кожного доказу окремо, а також достатності і взаємозв'язку доказів у їхній сукупності, встановив такі обставини.
ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, є інвалідом з дитинства І групи, має статус члена сім'ї загиблого (померлого) ветерана війни, отримує пенсію за видом «У разі втрати годувальника». Вказані обставини стверджуються копіями паспорта НОМЕР_2, посвідчення НОМЕР_3, посвідчення НОМЕР_4, пенсійного посвідчення НОМЕР_5, довідок (арк. спр. 11, 12, 19). Довідкою Управління праці, соціальних питань та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи Маневицької районної державної адміністрації № 388/1.9 від 18 лютого 2006 року підтверджено, що ОСОБА_1 на підставі пункту 1 статті 10 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» є членом сім'ї померлого військовослужбовця і має право на пільги, передбачені статтею 15 цього ж Закону (арк. спр. 12 зворот). Відповідно до довідки Відділу реєстру житлового фонду департаменту житлово-комунального господарства Луцької міської ради ОСОБА_1 взята на квартирний облік при виконавчому комітеті Луцької міської ради для отримання державного житла на позачергову чергу з 16 квітня 2010 року за № 113 (арк. спр. 19 зворот).
На підтвердження отриманого статусу позивач надала суду копію постанови № 426 14 військово-лікарської комісії, з якої убачається, що громадянин ОСОБА_2 13 березня 1943 року отримав наскрізне кульове поранення м'яких тканин шиї справа без пошкодження великих судин, нервів і хребта, яке у подальшому призвело до розвитку «раку стравоходу» та яке стало причиною його смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 (пов'язане із захистом Батьківщини) (арк.спр. 13). Також позивач надала копії архівних довідок про підтвердження нагородження ОСОБА_2 медалями, орденами у 1943-1945 роках, проходження служби в Радянській армії у 1942 - 1946 роках (арк.спр. 13 зворот, 14); копію довідки від 01 березня 2004 року про отримання ОСОБА_2 на фронті Великої Вітчизняної війни 11 листопада 1944 року поранення у м. Бжезно, Польща (арк. спр. 15).
Із листа виконавчого комітету Луцької міської ради № 0-26/602 від 06 серпня 2018 року (відповідь на запит ОСОБА_1 у порядку Закону України «Про надання інформації») позивачці стало відомо, зокрема, що на підставі Постанови Кабінету Міністрів України № 214 від 28 березня 2018 року «Питання забезпечення житлом деяких категорій осіб, які брали участь у бойових діях на території інших держав, а також членів їх сімей» Комісією щодо розгляду заяв членів сімей загиблих та осіб з інвалідністю про виплату грошової компенсації (далі - Комісія) прийнято рішення щодо призначення грошової компенсації 4 особам, які перебувають на квартирному обліку у позачерговому порядку. Водночас, ОСОБА_1 прийнято рішення про відмову у призначенні такої компенсації (арк. спр. 20). Окрім того, 11 особам, які перебувають на квартирному обліку у позачерговому порядку, призначено грошову компенсацію на підставі Постанови Кабінету Міністрів України № 719 від 19 жовтня 2016 року «Питання забезпечення житлом деяких категорій осіб, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України, а також членів їх сімей».
ОСОБА_1 оскаржувала у судовому порядку рішення від 13 липня 2018 року щодо відмови у призначенні їй, як члену сім'ї загиблого, померлого ветерана війни-учасника бойових дій на території інших держав, грошову компенсацію за належне для отримання житлове приміщення та просила зобов'язати Комісію провести розрахунок та призначити грошову компенсацію за належне для отримання житлове приміщення, передбачену Постановою Кабінету Міністрів України від 28 березня 2018 року № 214, із розрахунку на чотирьох осіб, вказаних у довідці №Ш-414/19.9-11 від 08.06.2018.
У позові ОСОБА_1 було відмовлено, оскільки вона не наділена статусом члена сім'ї загиблого, померлого ветерана війни-учасника бойових дій на території інших держав, а тому дія Постанови Кабінету Міністрів України від 28 березня 2018 року № 214 у даному випадку на заявницю не поширюється.
З метою отримання такого статусу (член сім'ї загиблого, померлого ветерана війни-учасника бойових дій на території інших держав) ОСОБА_1 02 січня 2019 року звернулась до Кабінету Міністрів України із заявою про внесення змін у Постанову № 63, доповнивши перелік державами: Польща, Німеччина і періоди бойових дій на їх території (арк. спр. 22-25). Вказаний лист Кабінет Міністрів України 09 січня 2019 року для розгляду і надання відповіді направив Міністерству оборони України (арк. спр. 26). Також, позивач 28 січня 2019 року звернулась до Міністерства оборони України із заявою про подання до Кабінету Міністрів України проекту постанови про внесення змін у Постанову № 63, доповнивши перелік країнами Польща та Німеччина, періодами бойових дій на їх території (арк. спр. 27-31).
Головне квартирно-експлуатаційне управління Збройних Сил України листом № 303/4/352 від 19 лютого 2019 року надало позивачці відповідь на її заяви від 02 січня 2019 року, 28 січня 2019 року, адресовані Кабінету Міністрів України, Міністерству оборони України відповідно (арк. спр. 32). Роз'яснено, що вона є членом сім'ї загиблого, померлого учасника бойових дій у період Другої Світової війни та перебуває на квартирному обліку при виконавчому комітеті Луцької міської ради (за місцем фактичного проживання). Разом з тим, за рахунок фонду Міністерства оборони України забезпечуються житлом (грошвою компенсацією) військовослужбовці, особи звільнені з військової служби у запас або у відставку та члени їх сімей, які перебувають на квартирному обліку у Збройних Силах України. А громадяни, які перебувають на квартирному обліку за місцем їх фактичного проживання, забезпечуються житловими приміщеннями органами місцевого самоврядування. Рекомендовано звернутись до голови міської ради для вирішення вказаного питання.
Позивач уважає відмову Міністерства оборони України щодо внесення на розгляд Кабінету Міністрів України проект акту щодо внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1994 року № 63 "Про організаційні заходи щодо застосування Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", доповнивши її перелік державами: Польща та Німеччина і періодами бойових дій на їх території протиправною та просить суд зобов'язати відповідача у місячний строк внести на розгляд Кабінету Міністрів України проект акту щодо внесення змін до Постанову № 63, доповнивши її перелік державами: Польща та Німеччина і періодами бойових дій на їх території.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд керується таким.
Правовий статус ветеранів війни, забезпечення створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяння формування у суспільстві шанобливого ставлення до них визначається Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» № 3551-XII від 22 жовтня 1993 року (далі - Закон № 3551 із наступними змінами і доповненнями).
Відповідно до пунктів 1, 2 частини першої статті 6 Закону № 3551 учасниками бойових дій визнаються:
1) військовослужбовці, які проходили службу у військових підрозділах, частинах, штабах і установах, що входили до складу діючої армії в період громадянської та Другої світової воєн, під час інших бойових операцій по захисту Батьківщини, партизани і підпільники громадянської та Другої світової воєн;
2) учасники бойових дій на території інших країн - військовослужбовці Радянської Армії, Військово-Морського Флоту, Комітету державної безпеки, особи рядового, начальницького складу і військовослужбовці Міністерства внутрішніх справ колишнього Союзу РСР (включаючи військових та технічних спеціалістів і радників), працівники відповідних категорій, які за рішенням Уряду колишнього Союзу РСР проходили службу, працювали чи перебували у відрядженні в державах, де в цей період велися бойові дії, і брали участь у бойових діях чи забезпеченні бойової діяльності військ (флотів).
Військовослужбовці Збройних Сил України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, поліцейські, особи рядового, начальницького складу і військовослужбовці Міністерства внутрішніх справ України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, які за рішенням відповідних державних органів були направлені для участі в міжнародних операціях з підтримання миру і безпеки або у відрядження в держави, де в цей період велися бойові дії.
Перелік держав, зазначених у цьому пункті, періоди бойових дій у них та категорії працівників визначаються Кабінетом Міністрів України.
Таким чином, вказаними пунктами правової норми розмежовано визначення поняття учасника бойових дій: військовослужбовці, які проходили службу в період Другої світової війни та учасники бойових дій на території інших країн. А повноваження щодо визначення переліку держав, зазначених у пункті 2 частини першої статті 6 цього Закону, законодавець делегував Кабінету Міністрів України.
На виконання таких повноважень Кабінет Міністрів України 08 лютого 1994 року прийняв Постанову № 63 «Про організаційні заходи щодо застосування Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (далі - Постанова № 63).
Пунктами 1-2 вказаної Постанови у початковій редакції дозволено Міністерству оборони для визначення осіб, які можуть вважатися учасниками бойових дій, тимчасово застосовувати затверджені Генеральним штабом Збройних Сил колишнього Союзу РСР переліки підрозділів, частин, з'єднань, об'єднань та органів управління, що входили до складу діючої армії у роки Великої Вітчизняної війни 1941-1945 років. Затверджено перелік держав, яким надавалася допомога за участю військовослужбовців Радянської Армії, Військово-Морського Флоту, Комітету державної безпеки та осіб рядового, начальницького складу і військовослужбовців Міністерства внутрішніх справ колишнього Союзу РСР, і періодів бойових дій на їх території. Судом установлено, що держави Польща і Німеччина та відповідні періоди проведення бойових дій на їх території не внесені у вказаний перелік.
У подальшому Постановами Кабінету Міністрів України № 530 від 05 серпня 1994 року, № 1471 від 29 жовтня 2004 року, № 158 від 15 лютого 2006 року, № 726 від 25 травня 2006 року, № 1296 від 08 листопада 2007 року, № 197 від 16 березня 2009 року вносились зміни у Постанову № 63. Держави Польща і Німеччина за результатами внесення змін у Постанову № 63 не включені у перелік.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» Кабінет Міністрів України (Уряд України) є вищим органом у системі органів виконавчої влади.
Згідно із частиною другою статті 3 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» Кабінет Міністрів України здійснює виконавчу владу на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною першою статті 4 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» визначено, що Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується Конституцією України, цим Законом, іншими законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України.
Частиною першою статті 117 Конституції України визначено, що Кабінет Міністрів України в межах своєї компетенції видає постанови і розпорядження, які є обов'язковими до виконання.
Згідно із частинами другою, третьою статті 49 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» акти Кабінету Міністрів України нормативного характеру видаються у формі постанов Кабінету Міністрів України.
Частина третя статті 4 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» установлює, що Кабінет Міністрів України відповідно до Конституції України та цього Закону затверджує Регламент Кабінету Міністрів України, який визначає порядок проведення засідань Кабінету Міністрів України, підготовки та прийняття рішень, інші процедурні питання його діяльності.
Постановою Кабінету Міністрів України від 18 липня 2007 року № 950 затверджено Регламент Кабінету Міністрів України (далі - Регламент).
Параграфом 3-1 Регламенту установлено засади формування та реалізації державної політики. Так, забезпечення формування та реалізації державної політики у сферах, віднесених до компетенції Кабінету Міністрів, здійснюється міністерствами шляхом: вивчення стану справ у відповідних сферах; визначення суспільно важливих проблем, що потребують розв'язання, та їх пріоритезації; пошуку оптимальних шляхів розв'язання проблем; розроблення концепцій реалізації державної політики у відповідних сферах; планування ресурсів та заходів, необхідних для реалізації державної політики; розроблення проектів законодавчих актів, інших актів законодавства, здійснення контролю за виконанням прийнятих актів; проведення моніторингу та оцінювання результатів реалізації державної політики та розроблення на основі такого оцінювання пропозицій щодо її продовження, коригування чи припинення.
У процесі формування та реалізації державної політики враховується необхідність: досягнення стратегічних цілей, визначених Програмою діяльності Кабінету Міністрів, іншими стратегічними та програмними документами; розв'язання суспільно важливих проблем; виконання міжнародних зобов'язань України, зокрема Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами - членами, з іншої сторони.
Главою 2 Регламенту установлено процедуру підготовки проектів актів Кабінету Міністрів України. Зокрема, проекти актів Кабінету Міністрів готуються на основі та на виконання Конституції і законів України, актів Президента України, постанов Верховної Ради, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, актів Кабінету Міністрів, доручень Прем'єр-міністра, а також за ініціативою членів Кабінету Міністрів, центральних органів виконавчої влади, державних колегіальних органів, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій з дотриманням вимог цього Регламенту.
Розроблення проекту акта починається невідкладно після отримання відповідного завдання та триває виходячи з необхідності врахування у загальному часі підготовки проекту акта вимог, встановлених цим Регламентом щодо часу, достатнього для погодження проекту акта заінтересованими органами, та часу, достатнього для проведення Мін'юстом правової експертизи (Параграф 32 Глави 2 Регламенту).
Як визначено параграфом 33 Глави 2 Регламенту головним розробником проекту акта Кабінету Міністрів є орган, який вносить проект акта до Кабінету Міністрів.
Розробниками проектів актів Кабінету Міністрів є міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, державні колегіальні органи, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські держадміністрації відповідно до своєї компетенції.
Якщо питання, що потребує врегулювання, належить до компетенції кількох органів виконавчої влади, розробником проекту акта Кабінету Міністрів є орган, компетенція якого у відповідній сфері правового регулювання є домінуючою. Інші органи виконавчої влади, що відповідно до компетенції беруть участь у розробленні проекту акта або його погодженні, є заінтересованими органами.
З аналізу наведених норм слід дійти висновку, що процедура видання Кабінетом Міністрів України нормативно-правових актів є чіткою і законодавчо установленою. Усі без винятку урядові акти проходять однакові стадії їх видання, кожна з яких містить певні етапи. Перша стадія - розроблення та подання проекту до Кабінету Міністрів України містить такі етапи: 1) встановлення необхідності прийняття акта; 2) розроблення проекту нормативно-правового акта; 3) узгодження проекту; 4) проведення його правової експертизи; 5) подання проекту нормативно-правового акта до Кабінету Міністрів України.
Відповідно до Пложення про Міністерство оборони України, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 26 листопада 2014 року № 671 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 19 жовтня 2016 р. № 730, далі - Положення № 671), Міністерство оборони України (Міноборони) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України.
Міноборони є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику з питань національної безпеки у воєнній сфері, сферах оборони і військового будівництва у мирний час та особливий період.
Міноборони є центральним органом виконавчої влади та військового управління, у підпорядкуванні якого перебувають Збройні Сили та Держспецтрансслужба.
Основними завданнями Міноборони є: 1) забезпечення формування та реалізація державної політики з питань національної безпеки у воєнній сфері, сферах оборони і військового будівництва у мирний час та особливий період щодо: організації в силах оборони заходів оборонного планування; визначення засад воєнної, військової кадрової та військово-технічної політики у сфері оборони; 2) здійснення військово-політичного та адміністративного керівництва Збройними Силами; 3) здійснення в установленому порядку координації діяльності державних органів та органів місцевого самоврядування щодо підготовки держави до оборони; 4) забезпечення в межах повноважень, передбачених законом, реалізації державної політики з оборонних питань, що пов'язані з використанням повітряного простору України та захистом суверенітету держави; 5) координація діяльності Держспецтрансслужби для забезпечення стійкого функціонування транспорту в мирний час та в особливий період (пункт 3 Положення).
Міноборони відповідно до покладених на нього завдань, зокрема, розробляє проекти законів України, актів Президента України та Кабінету Міністрів України (підпункт 1 пункту 4 Положення).
Враховуючи встановлені фактичні обставини справи на підставі досліджених доказів, суд дійшов висновку, що необхідність внесення відповідачем до Кабінету Міністрів України проекту змін до Постанови № 63 в частині доповнення переліку країн позивач обґрунтовує порушенням її прав, як члена сім'ї загиблого, померлого учасника бойових дій у період Другої Світової війни та бажає набути статусу члена сім'ї особи, яка брала участь у бойових діях на території інших держав. Порушення своїх прав та інтересів убачає у неможливості отримати грошову компенсацію за належне для отримання житлове приміщення, передбачену постановою Кабінету Міністрів України від 28 березня 2018 року № 214 «Питання забезпечення житлом деяких категорій осіб, які брали участь у бойових діях на території інших держав, а також членів їх сімей».
Однак, суд враховує чітко визначену процедуру нормотворчого процесу Кабінету Міністрів України. Під час розгляду даного спору не встановлено обставин щодо вивчення відповідачем стану справ у відповідній сфері; визначення суспільно важливої проблеми у виокремленому питанні, та її пріоритезація, як цього вимагає Параграф 3-1 Регламенту. Також судом встановлено, що мотивація позивача не ґрунтується на основі та на виконання Конституції і законів України, актів Президента України, постанов Верховної Ради, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, актів Кабінету Міністрів, доручень Прем'єр-міністра, а також за ініціативою членів Кабінету Міністрів, центральних органів виконавчої влади, державних колегіальних органів, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій. Водночас, установлено, що мотивами є власний суб'єктивний інтерес в отриманні грошової компенсації за житлове приміщення.
Суд звертає увагу, що розроблення проекту акта починається невідкладно після отримання відповідного завдання. Суд не встановив наявність відповідних завдань, адресованих Міністерству оборони України Кабінетом Міністрів України або будь-яким іншим органом. Із наведених вище норм слідує, що фізична особа не є належним суб'єктом звернення до органу виконавчої влади про необхідність внесення змін у нормативно-правовий акт. Нормативно-правовий акт, яким установлюються, змінюються, припиняються (скасовуються) загальні правила регулювання однотипних відносин, розрахований на довгострокове та неодноразове застосування відносно широкого кола осіб.
Предмет заявленого ОСОБА_1 позову (необхідність розширення Переліку держав і періодів бойових дій на їх території, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1994 року N 63) стосується суб'єктивного права заявниці на отримання грошової компенсації за належне до отримання житлове приміщення у зв'язку із бажаним набуттям статусу члена сім'ї особи, яка брала участь у бойових діях на території інших держав.
Керуючись наведеним, суд дійшов висновку про безпідставність позову у частині визнання протиправною відмови внести на розгляд Кабінету Міністрів України проект акту щодо внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1994 року № 63 "Про організаційні заходи щодо застосування Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", доповнивши її перелік державами: Польща та Німеччина і періодами бойових дій на їх території.
Щодо зобов'язання відповідача у місячний термін внести на розгляд Кабінету Міністрів України проект акту щодо внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1994 року №63 «Про організаційні заходи щодо застосування Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", доповнивши її перелік державами: Польща та Німеччина і періодами бойових дій на їх території, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з частиною першою статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом зобов'язання суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії.
Відповідно до пункту 4 частини другої статті 245 КАС України у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти рішення про зобов'язання відповідача вчинити певні дії.
Отже, Кодексом адміністративного судочинства України передбачене зобов'язання суб'єкта владних повноважень прийняти рішення у випадку встановлення протиправності такого неприйняття, однак, суд не наділений правом порушувати законодавчо-встановлену процедуру нормотворчості Кабінетом Міністрів України та порядку ініціювання внесення змін у його постанови. Наведене свідчить про необґрунтованість позову у цій частині.
Водночас, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 18 липня 2006 року у справі "Проніна проти України" (Заява №63566/00) звертає увагу, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення (пункт 23 зазначеного Рішення).
З огляду на викладене та встановлені судом фактичні обставини, решта аргументів позивача не береться судом до уваги, оскільки вони не спростовують висновків суду щодо відсутності у відповідача обов'язку вносити на розгляд Кабінету Міністрів України проект акту щодо внесення змін до Постанови № 63, доповнивши її перелік державами: Польща та Німеччина і періодами бойових дій на їх території.
Зважаючи на всі наведені обставини в їх сукупності, суд дійшов висновку, що у задоволенні позову про визнання протиправною відмову відповідача щодо внесення на розгляд Кабінету Міністрів України проект акту щодо внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1994 року № 63 "Про організаційні заходи щодо застосування Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", доповнивши її перелік державами: Польща та Німеччина і періодами бойових дій на їх території; зобов'язання Міністерства оборони України у місячний термін внести на розгляд Кабінету Міністрів України вказаний проект необхідно відмовити повністю.
Питання про розподіл судових витрат судом не вирішується у відповідності до вимог статті 139 КАС України.
Керуючись статтями 243 246, 262, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, на підставі Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", Регламенту Кабінету Міністрів України, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 18 липня 2007 року № 950, суд
У задоволенні позову ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1) до Міністерства оборони України (03168, місто Київ, проспект Повітрофлотський, 6, ідентифікаційний код юридичної особи 00034022) про визнання відмови протиправною, зобов'язання вчинити дії відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга подається учасниками справи до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд.
Суддя В.І. Смокович
Повний текст судового рішення складено 06 травня 2019 року.