26 квітня 2019 року м.Київ справа № 810/4232/18
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кушнової А.О., за участю секретаря судового засідання Сакевич Ж.В., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області про визнання протиправною та скасування вимоги,
Суть спору: до Київського окружного адміністративного суду звернувся Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - позивач, ФОП ОСОБА_1.) з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області (далі - відповідач, ГУ ДФС у Київській області) про визнання протиправною та скасування вимоги №Ф-35121-17 від 11.05.2018.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він зареєстрований як фізична особа-підприємець з 16.12.2012.
15 червня 2018 року позивачем по справі було одержано вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 11.05.2018 №Ф-35121-17.
Позивач вказує, що станом на день звернення із адміністративним позовом у позивача відсутні будь-які узгоджені податкові зобов'язання, відсутні акти перевірки та податкові повідомлення-рішення про донарахування податкових зобов'язань, відсутні рішення судів, якими позивача зобов'язано сплатити податки та збори на підставі рішень контролюючих органів.
Позивач пояснює, що ГУ ДФС у Київській області було зазначено, що вимогу було сформовано на підставі акта перевірки, проте такий акт взагалі відсутній, що свідчить про протиправність дій відповідача щодо виставлення вимоги.
Натомість частина 3 статті 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» дозволяє органам доходів і зборів здійснювати обчислення єдиного внеску саме на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.
Позивач стверджує, що вимогу про сплату боргу може бути направлено виключно після проведення перевірки платника податків, за результатами якої складається та направляється податкове повідомлення-рішення, оскільки податкова вимога - це вимога про сплату узгодженої суми податкового зобов'язання.
Позивач наполягає на тому, що податковий орган зобов'язаний першочергово направити податкове повідомлення-рішення, тільки після спливу терміну оплати донарахованих зобов'язань податкового органу виникає право направлення вимоги.
При цьому, позивач наголошує, що ГУ ДФС у Київській області не було дотримано передбаченої форми вимоги.
Відповідач позов не визнав та подав відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що позивач зареєстрований 16.10.2012 як фізична особа-підприємець та 18.10.2012 взятий на облік до органів ДПІ в Ірпінському районі. З 01.11.2012 перебував на спрощеній системі платником 2 групи. З 18.06.2018 має стан 11 (припинено).
Згідно частини третьої статті 7 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" для платників, зазначених у п. 4 ч. 1 ст. 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, єдиний внесок нараховується на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
За період діяльності позивача в автоматичному режимі нараховувалися, в межах ставок, встановлених чинним законодавством, зобов'язання з єдиного внеску.
Як вбачаться з облікової картки платника зобов'язання позивачем з 2015 року не виконувалися. Так, починаючи з 1 кварталу 2015 року позивачу нараховано в розмірі мінімального страхового внеску щоквартально - 20036,95 грн.
Сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена в строки, встановлені Законом, обчислена органами доходів і зборів у випадках, передбачених Законом, є недоїмкою.
Враховуючи вимоги чинного законодавства, та у зв'язку з наявністю заборгованості позивача перед бюджетом, ГУ ДФС у Київській області було сформовано та направлено на адресу позивача - вимогу про сплату борги (недоїмки) від 11.05.2018 №Ф-35121-17.
Відповідач вважає, що ГУ ДФС у Київській області мала всі передбачені законодавством підстави для винесення спірної вимоги та направлення її на адресу позивача. Оскаржувана вимога відповідає нормам Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" та Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 №449, а тому підстави для її скасування відсутні.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 17.09.2018 відкрито загальне позовне провадження у справі, витребувано докази по справі та призначено підготовче судове засідання на 23.10.2018.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 23.10.2018 витребувано докази по справі та відкладено підготовче судове засідання на 15.11.2018.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 15.11.2018 продовжено строк проведення підготовчого провадження на 30 календарних днів та відкладено підготовче судове засідання на 20.12.2018.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 31.01.2019 витребувано докази по справі від відповідача та відкладено підготовче судове засідання на 18.02.2019.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 14.03.2019 закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті на 20.03.2019.
Присутній у судовому засіданні 23.10.2018 позивач та його представник підтримали позовні вимоги та просили суд задовольнити позов.
Присутній у судових засіданнях 15.11.2018, 14.03.2019 та 20.03.2019 представник відповідача адміністративний позов не визнав та просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог.
Позивач та його представник у судове засідання, призначене на 20.03.2019, не з'явились, про дату, час та місце судового засідання були повідомлені належним чином та своєчасно.
Відповідно до ч.9 ст. 205 Кодексу адміністративного судочинства України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
Відповідно до ч.3 ст.194 Кодексу адміністративного судочинства України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження на підставі наявних у суду матеріалів.
Враховуючи, що матеріали справи у достатній мірі характеризують взаємовідносини сторін, відсутність потреби у заслуховуванні інших свідків чи експерта, протокольною ухвалою суду від 20.03.2019 постановлено здійснювати подальший розгляд справи №810/4232/18 у порядку письмового провадження.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, є громадянином України, що підтверджується паспортом серії НОМЕР_2, виданим Сакським МРВ ГУМВС України у АР Крим 09.08.2005 (а.с. 14-15).
Згідно виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців від 16.10.2012 серії АА №467870 ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1) був зареєстрований як фізична особа-підприємець 16.10.2012 за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 12-13).
Позивачем обрано спрощену систему оподаткування з 22.10.2012 та відповідно останній належить до 2 групи платників єдиного податку, про що свідчить заява про застосування спрощеної системи оподаткування від 22.10.2012 (а.с. 52-53).
Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 22.10.2018 №1004557015 станом на 22.10.2018 внесено відповідний запис до розділу Дата та номер запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичною особою-підприємцем, підстава для його внесення щодо фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, а саме, дата запису: 18.06.2018; номер запису: 23570060003007698, стан суб'єкта: припинено, підстава: власне рішення (а.с. 58-59).
ГУ ДФС у Київській області сформовано та направлено на адресу позивача вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 11.05.2018 №Ф-35121-17, якою орган доходів і зборів вимагав у позивача сплатити борг з єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування станом на 30.04.2018 у розмірі 20036,95 грн. (а.с. 7).
Не погодившись із вказаною вимогою, позивач оскаржив її в адміністративному порядку.
Рішенням Державної фіскальної служби України про результати розгляду скарги від 25.07.2018 №10841/К/99-99-11-07-02-25 вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 11.05.2018 №Ф-35121-17 залишено без змін, а скаргу ФОП ОСОБА_1 від 25.06.2018 №б/н- без задоволення (а.с. 10-11).
Не погоджуючись із даною вимогою, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Надаючи нормативно-правову оцінку обставинам справи, суд зазначає наступне.
Спеціальним законом, який визначає правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку є Закон України від 08.07.2010 №2464-VI "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" (далі - Закон №2464-VI; в редакції, чинній з 01.01.2015).
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону №2464-VI єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Згідно з пунктом 4 частини першої статті 4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.
Частиною четвертою статті 4 Закону №2464-VI передбачено, що особи, зазначені у пункті 4 частини першої цієї статті, які обрали спрощену систему оподаткування, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони є пенсіонерами за віком або інвалідами та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Взяття на облік осіб, зазначених у пунктах 1,4,5 частини першої статті 4 цього Закону, здійснюється органом доходів і зборів шляхом внесення відповідних відомостей до реєстру страхувальників (абз. 2 ч. 1 ст. 5 Закону №2464-VI).
Згідно з пунктом 3 частини першої статті 7 Закону №2464-VI єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Відповідно до частини другої статті 9 Закону №2464-VI обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.
Відповідно до частини третьої статті 9 Закону №2464-VI обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.
В силу приписів пункту 1 та пункту 4 частини другої статті 6, абзацу 3 частини восьмої, частин одинадцятої та дванадцятої статті 9 Закону №2464-VI платник єдиного внеску зобов'язаний: своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок; подавати звітність та сплачувати до органу доходів і зборів за основним місцем обліку платника єдиного внеску у строки, порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Зокрема, платники єдиного внеску, зазначені у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний рік, до 10 лютого наступного року, крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування, які сплачують єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.
У разі несвоєчасної або не в повному обсязі сплати єдиного внеску до платника застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про збір та ведення обліку єдиного внеску, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.
Єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника.
Законом України від 06.12.2016 №1774 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" внесено зміни до Закону №2464, що діють з 01.01.2017, зокрема щодо обов'язковості визначення бази нарахування ЄВ у разі неотримання доходу (прибутку) у звітному році або окремому місяці звітного року.
Єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.
У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску (п.2 ч.1 ст.7 Закону №2464-VI).
Єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску (п.3 ч.1 ст.7 Закону №2464- VI).
В розумінні пункту 6 частини першої статті 1 Закону №2464-VI сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або несплачена у строки, встановлені цим Законом, є недоїмкою.
Статтею 25 Закону №2464-VI передбачені заходи впливу та стягнення, які застосовуються до платників єдиного внеску.
Відповідно до частин другої та третьої статті 25 Закону №2464-VI у разі виявлення своєчасно не сплачених сум страхових внесків платники єдиного внеску зобов'язані самостійно обчислити ці внески і сплатити їх з нарахуванням пені в порядку і розмірах, визначених цією статтею.
Суми недоїмки стягуються з нарахуванням пені та застосуванням штрафів.
Згідно з частиною четвертою статті 25 Закону №2464-VI орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.
Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом.
Платник єдиного внеску зобов'язаний протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги про сплату недоїмки сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею.
У разі незгоди з розрахунком суми недоїмки платник єдиного внеску узгоджує її з органом доходів і зборів шляхом оскарження вимоги про сплату єдиного внеску в адміністративному або судовому порядку.
Розділом VI Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 №449, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 07.05.2015 №508/26953 (далі - Інструкція; в редакції, чинній на момент винекнення спірних правовідносин), визначено порядок стягнення заборгованості з платників.
Пунктом 2 розділу VI Інструкції передбачено, що у разі виявлення органом доходів і зборів своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий орган доходів і зборів обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції у порядку і розмірах, визначених розділом VІІ цієї Інструкції.
Абзацами 1-4 пункту 3 розділу VI Інструкції передбачено, що органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо:
дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів;
платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску;
платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій.
Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів платника на суму боргу, що перевищує 10 гривень (абз.11 п.3 розділу VI Інструкції).
Відповідно до абзацу 1 пункту 4 розділу VI Інструкції вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи фіскального органу за формою згідно з додатком 6 до цієї Інструкції (для платника - юридичної особи) або за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції (для платника - фізичної особи).
При формуванні вимоги про сплату боргу (недоїмки) їй присвоюється порядковий номер, який складається з трьох частин: перша частина - літера "Ю" (вимога до юридичної особи) або "Ф" (вимога до фізичної особи), друга частина - порядковий номер, третя частина - літера "У" (узгоджена вимога) (абз.3 п.4 розділу VI Інструкції).
Тобто, підставою для формування вимоги про сплату боргу зі сплати єдиного внеску є акти документальних перевірок, самостійні звіти платника про нарахування єдиного внеску та облікові дані з інформаційної системи органу доходів і зборів.
При цьому, розділом IV Інструкції визначений порядок нарахування, обчислення і сплати єдиного внеску.
Так, пунктом 5 розділу IV Інструкції визначено порядок обчислення і строки сплати єдиного внеску платниками, зазначеними у підпункті 3 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, які обрали спрощену систему оподаткування: 1) зазначена категорія платників самостійно для себе обчислює суму єдиного внеску, яка не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць, незалежно від отримання доходу (прибутку); 2) платники сплачують єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.
Пунктом 10 розділу IV Інструкції визначено, що обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів здійснюється на підставі актів документальної перевірки правильності нарахування та сплати єдиного соціального внеску, звітності, що подається платниками до органу доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суму виплат (доходу), на які нараховується єдиний внесок.
Як встановлено з матеріалів справи, сума недоїмки у розмірі 20036,95 грн., згідно оскаржуваної вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 11.05.2018 №Ф-35121-17, виникла у зв'язку з несплатою позивачем у повному обсязі сум мінімального страхового внеску щоквартально, починаючи з І кварталу 2015 року по ІІ квартал 2018 року.
Натомість, відповідачем не надано належних і допустимих доказів, які підтверджували б самостійне нарахування позивачем сум єдиного внеску, що стали підставою для виникнення недоїмки, зазначеної в оскаржуваній вимозі. Також відповідач не надав до суду інших доказів, які свідчили б про нарахування позивачу сум єдиного внеску органом доходів і зборів (акт документальної перевірки).
У відзиві на позовну заяву представник відповідача вказує, що нарахування єдиного внеску за період діяльності позивача здійснено в автоматичному режимі.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 31.01.2019 витребувано від відповідача докази по справі, а саме письмові пояснення про те, яким чином відбувається нарахування мінімального страхового внеску, починаючи з І кварталу 2015 року, чи складається акт перевірки або інший документ, яким встановлюється сума єдиного соціального внеску, яка підлягає нарахуванню, чим передбачені повноваження податкового органу по нарахуванню єдиного соціального внеску в автоматичному режимі без складання акту перевірки; письмові пояснення про те, чи подавав позивач звіти (розрахунки) з єдиного соціального внеску, починаючи з 01.01.2015.
На виконання вимог ухвали суду від 31.01.2019 представником відповідача надано розрахунок боргу по єдиному внеску та звіти про суми нарахованого єдиного внеску за 2013 та 2014 роки.
При цьому з розрахунку боргу по єдиному внеску на суму 20036,95 грн. вбачається, що підставою виникнення боргу як в наданому суду розрахунку боргу по єдиному внеску, так і в зворотному боці інтегрованої картки платника з єдиного внеску наявні такі записи:
- від 20.01.2015 про нарахування єдиного внеску на суму 40,25 грн. на підставі документу №326992/ev від 20.01.2015,
- від 20.04.2015 про нарахування єдиного внеску на суму 1267,95 грн. на підставі документу №1143515/ev від 20.04.2015,
- від 20.07.2015 про нарахування єдиного внеску на суму 1267,95 грн. на підставі документу №1928949/ev від 20.07.2015,
- від 19.10.2015 про нарахування єдиного внеску на суму 1323,47 грн. на підставі документу №23788941/ev від 19.10.2015,
- від 19.01.2016 про нарахування єдиного внеску на суму 1434,51 грн. на підставі документу №269299/ev від 19.01.2016,
- від 19.04.2016 про нарахування єдиного внеску на суму 909,48 грн. на підставі документу №1808723/ev від 19.04.2016,
- від 19.07.2016 про нарахування єдиного внеску на суму 941,16 грн. на підставі документу №2584086/ev від 19.07.2016,
- від 19.10.2016 про нарахування єдиного внеску на суму 957,00 грн. на підставі документу №3380985/ev від 19.10.2016,
- від 19.01.2017 про нарахування єдиного внеску на суму 990,00 грн. на підставі документу №282322/ev від 19.01.2017,
- від 19.04.2017 про нарахування єдиного внеску на суму 2112,00 грн. на підставі документу №2031343/ev від 19.04.2017,
- від 19.07.2017 про нарахування єдиного внеску на суму 2112,00 грн. на підставі документу №2873905/ev від 19.07.2017,
- від 19.10.2017 про нарахування єдиного внеску на суму 2112,00 грн. на підставі документу №5016977/ev від 19.10.2017,
- від 19.01.2018 про нарахування єдиного внеску на суму 2112,00 грн. на підставі документу №321541/ev від 19.01.2018,
- від 19.04.2018 про нарахування єдиного внеску на суму 2457,18 грн. на підставі документу №6474684/ev від 19.04.2018 (43-49, 116).
На питання суду про правову природу документів, вказаних в графі «Підстави виникнення боргу» в розрахунку боргу по єдиному внеску та в графі «Опис операції» зворотного боку інтегрованої картки платника з єдиного представником відповідача зазначено, що нарахування єдиного внеску відбувається в автоматичному режимі на рівні ДФС України усім категоріям підприємців, що знаходяться на обліку в територіальних органах ДФС, відповідно до алгоритму обрахунку, згідно чинного законодавства. Операція по нарахуванню щоквартального зобов'язання в режимі мінімального страхового внеску, відображається в інтегрованій картці платника технологічним документом, якому присвоюється унікальний 7-значний номер з позначкою /ev. Надати копії таких документів за поясненнями представника відповідача неможливо, оскільки вони формуються в системі автоматично і їх роздрукування є неможливим.
Суд зазначає, що вказані доводи відповідача щодо автоматичного нарахування органом доходів і зборів сум єдиного внеску суперечать вищенаведеним законодавчим приписам частини третьої статті 9 Закону №2464-VI та пункту 10 розділу IV Інструкції.
У зв'язку з відсутністю безпосередніх доказів нарахування позивачем або органом доходів і зборів сум єдиного внеску у розмірі 20036,95 грн. (звіти, акти документальної перевірки), суд вважає посилання представника відповідача на дані інтегрованої картки платника та подані до суду роздруківки картки не достатнім доказом виникнення у позивача спірної заборгованості.
Суд також враховує, що згідно практики Європейського суду з прав людини втручання у право на мирне володіння майном є сумісним з вимогами статті 1 Першого протоколу, коли воно законне і не свавільне (рішення у справі "Ятрідіс проти Греції" (Iatridis v. Greece) (1999) п. 58). Зокрема, друге речення першого пункту дозволяє позбавлення майна лише "на умовах, передбачених законом".
Європейський суд з прав людини наголошував, що поняття "майно" у першій частині статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 має автономне значення, яке не обмежується правом власності на речі матеріального світу та не залежить від формальної класифікації, прийнятої в національному законодавстві: деякі інші права та інтереси, що становлять активи, також можуть розглядатися як "майнові права", а отже, як "майно" (див. mutatis mutandis рішення у справі "Бейелер проти Італії" від 05.01.2000) (Beyeler v. Italy, заява № 33202, § 100)).
У зв'язку з цим відповідачем не продемонстровано суду, що він діяв у межах повноважень, у спосіб та в порядку, передбачених законом. Із наведених відповідачем аргументів не слідує право контролюючого органу здійснювати нарахування єдиного внеску без проведення документальної перевірки, натомість саме під час проведення документальної перевірки контролюючий орган може встановити чи було отримано платником дохід від здійснення господарської діяльності та визначити базу нарахування єдиного внеску.
При цьому суд акцентує увагу на тому, що жодна норма податкового законодавства не дозволяє контролюючому органу здійснювати нарахування єдиного внеску без проведення документальної перевірки саме в автоматичному режимі на рівні ДФС України, що за переконанням суду свідчить про здійснення такого нарахування не відповідачем, як уповноваженим на те органом, а засобами відповідного програмного забезпечення ДФС України, яка є центральним органом в системі органів доходів і зборів і не уповноважена нараховувати єдиний внесок платнику податків, який знаходиться на обліку в територіальному органі доходів і зборів.
Згідно з частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до вимог статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи вищевикладене, а також те, що відповідачем не доведено належними, достатніми доказами нарахування позивачу єдиного внеску, що стало підставою для виникнення недоїмки у сумі 20036,95 грн., у тому числі доказів, які б свідчили про самостійне нарахування позивачем сум єдиного внеску чи нарахування позивачу сум єдиного внеску органом доходів і зборів на підставі акту документальної перевірки чи рішення про нарахування, суд дійшов висновку про протиправність винесення вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 11.05.2018 №Ф-35121-17.
Отже, позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.
Відповідно до вимог частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Під час звернення до суду позивачем був сплачений судовий збір на суму 704,80 грн., що підтверджується квитанцією від 06.09.2018 №7 на суму 704,80 грн., який підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - відповідача у справі.
На підставі викладеного, керуючись статтями 243-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. Позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
2. Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області про сплату боргу (недоїмки) від 11.05.2018 №Ф-35121-17 на суму 20036,95 грн.
3. Стягнути на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1, місце проживання: АДРЕСА_1) судовий збір у сумі 704,80 грн. (сімсот чотири грн. 80 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області (ідентифікаційний код 39393260, місцезнаходження: 03680, м. Київ, вул. Народного Ополчення, буд. 5а).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.
Повний текст рішення складено 26.04.2019.
Суддя Кушнова А.О.