м. Вінниця
25 квітня 2019 р. Справа № 120/867/19-а
Вінницький окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді: Вільчинського О.В.,
за участю:
секретаря судового засідання: Драло В.О.,
позивача: ОСОБА_1,
представника позивача: ОСОБА_2,
представника відповідача: Гончаренка І.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження справу
за позовом: ОСОБА_1
до: управління Укртрансбезпеки у Вінницькій області
про: скасування постанови,
До Вінницького окружного адміністративного суду надійшли матеріали позовної заяви ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1, позивач) до управління Укртрансбезпеки у Вінницькій області (відповідач) про скасування постанови.
Позовні вимоги мотивовані тим, що 12.11.2018 позивач, керуючи транспортним засобом DAF, державний номерний знак НОМЕР_1, що належить безпосередньо позивачу, здійснював переміщення вантажу у вигляді цегли, яку придбав для власних потреб в межах с. Яримівка Тиврівського району Вінницької області. Зазначено, що державними інспекторами управління Укртрансбезпеки у Вінницькій області проведено перевірку транспортного засобу позивача, за результатами якої складений акт. В подальшому, як зазначає позивач, винесено постанову про застосування до нього адміністративно-господарського штрафу в розмірі 1700 грн. за порушення абзацу 3 частини першої статті 60 Закону України "Про автомобільний транспорт", а саме перевезення вантажу без оформлення документів, перелік яких встановлений ст. 48 цього Закону. Позивач вважає вказану постанову незаконною та такою, що підлягає скасуванню, оскільки під час проведення перевірки рухався на своєму транспортному засобі, перевозив вантаж для власних потреб, здійснюючи при цьому внутрішнє перевезення, та мав при собі усі необхідні документи. Переконаний також, що у разі якщо перевезення здійснюється для власних потреб, то товарно-транспортна накладна не потрібна.
Ухвалою від 29.03.2019 за вказаним позовом відкрито провадження у справі. Крім того, встановлені сторонам строки для подання відзиву на позов, відповіді на відзив та заперечень.
16.04.2019 відповідач подав до суду відзив на позов, в якому просив відмовити позивачу у задоволенні позову, оскільки за результатами рейдової перевірки транспортного засобу позивача було встановлено порушення вимог законодавства про автомобільний транспорт, а саме не надано усіх необхідних документів для перевезення вантажу, що визначені статтею 48 Закону України "Про автомобільний транспорт". Зазначив, що позивача своєчасно та належним чином повідомлено про розгляд справи про порушення на автомобільному транспорті, однак на такий розгляд останній не прибув.
Правом на подання відповіді на відзив позивач не скористався.
Позивач та представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримали та просила їх задовольнити в повному обсязі, посилаючись на обставини, викладені в позовній заяві.
Представник відповідача проти позовних вимог заперечував, посилаючись на обставини, викладені в наданому до суду відзиві, та зазначив, що відповідач діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені чинним законодавством, а тому позовні вимоги є необґрунтованими, та такими, що не підлягають задоволенню.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
12.11.2018 контролюючими особами управління Укртрансбезпеки у Вінницькій області на підставі щотижневого графіка проведення рейдових перевірок, затвердженого начальником Укртрансбезпеки у Вінницькій області 09.11.2018, та відповідно до направлення на рейдову перевірку від 12.11.2018 № 009349, по вул. Центральна, 207, с.Яришівка, Тиврівський район, Вінницька область, проводилась рейдова перевірка додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом. Під час вказаної рейдової перевірки був зупинений транспортний засіб марки DAF 75CF250, номерний знак НОМЕР_2, під керуванням позивача, який і належить позивачеві. За результатами перевірки складений акт проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом від 12.11.2018 № 142220 (а. с. 59). У вказаному акті зафіксовано порушення позивачем законодавства про автомобільний транспорт, а саме - надання послуг з перевезення вантажів без оформлення документів, перелік яких, передбачено статтею 48 Закону України "Про автомобільний транспорт" (не оформлено товарно-транспортну накладну).
Відповідач 19.11.2018 за вих. №20/4737-18 рекомендованим листом з повідомленням про вручення надіслав позивачу повідомлення на розгляд справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт 11.12.2018 (а. с. 57).
За результатами розгляду матеріалів перевірки відповідачем 04.01.2019 прийнято постанову №089395 "Про застосування адміністративно-господарського штрафу" (а. с. 55) Вказаною постановою позивача зобов'язано сплатити штраф в розмірі 1700,00 грн. Листом від 07.01.2019 за вих. №20/40-19 відповідач надіслав позивачу примірник зазначеної постанови (а. с. 56). Поштове відправлення одержане позивачем 11.01.2019.
Не погодившись із зазначеною постановою, позивач оскаржив її до суду.
Надаючи правову оцінку спірним відносинам, суд виходить з такого.
Засади організації та діяльності автомобільного транспорту визначено Законом України від 05.04.2001 № 2344-ІІІ "Про автомобільний транспорт" (Закон № 2344-ІІІ).
Відповідно до частини 11 статті 6 зазначеного вище Закону державний контроль автомобільних перевізників здійснюється шляхом проведення планових, позапланових і рейдових перевірок.
Відповідно до абзацу четвертого статті 6 Закону № 2344 реалізація державної політики у сфері автомобільного транспорту здійснюється через центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування.
Згідно з абзацом четвертим пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України №442 від 10.09.2014 "Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади" утворено Державну службу України з безпеки на транспорті, реорганізувавши шляхом злиття Державну інспекцію з безпеки на морському та річковому транспорті, Державну інспекцію з безпеки на наземному транспорті та підпорядкувавши Службі, що утворюється, Державну спеціальну службу транспорту.
Постановою Кабінету Міністрів України №103 від 11.02.2015 затверджено Положення про Державну службу України з безпеки на транспорті (далі - Положення).
Відповідно до пункту 1 Положення Державна служба України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпека) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра інфраструктури і який реалізує державну політику з питань безпеки на наземному транспорті та у сфері безпеки на морському та річковому транспорті (крім сфери безпеки мореплавства суден флоту рибного господарства).
Пунктом 4 Положення передбачено, що основними завданнями Укртрансбезпеки, зокрема, є реалізація державної політики з питань безпеки на автомобільному транспорті загального користування (далі - автомобільний транспорт), міському електричному, залізничному транспорті та у сфері безпеки на морському та річковому транспорті.
У відповідності до пункту 8 Положення, Укртрансбезпека здійснює свої повноваження безпосередньо, через утворені в установленому порядку територіальні органи.
Пунктом 3 постанови Кабінету Міністрів України № 592 від 26.06.2015 "Деякі питання забезпечення діяльності Державної служби з безпеки на транспорті" утворені територіальні органи Державної служби з безпеки на транспорті як структурні підрозділи апарату Служби за переліком згідно з додатком 3, зокрема Управління Укртрансбезпеки в Одеській області.
Процедуру здійснення державного контролю за додержанням суб'єктами господарювання, які провадять діяльність у сфері автомобільного транспорту, зокрема, вимог законодавства про автомобільний транспорт, норм та стандартів щодо організації перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом встановлено Порядком здійснення державного контролю на автомобільному транспорті, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.11.2006 № 1567 (Порядок № 1567).
Відповідно до пункту 2 цього Порядку № 1567 державному контролю підлягають усі транспортні засоби вітчизняних та іноземних суб'єктів господарювання, що здійснюють автомобільні перевезення пасажирів та вантажів на території України.
За приписами м 4 Порядку № 1567 державний контроль на автомобільному транспорті здійснюється посадовими особами органу державного контролю шляхом проведення рейдових перевірок (перевірок на дорозі).
Відтак, саме на Укртрансбезпеку покладені повноваження щодо реалізації державної політики з питань безпеки на автомобільному транспорті загального користування.
Спірною постановою позивача притягнуто до відповідальності за порушення вимог статті 48 Закону України "Про автомобільний транспорт", відповідно до якої автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред'являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення.
Документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів є: для автомобільного перевізника - документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством; для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством.
Так, за твердженням відповідача, на момент проведення рейдової перевірки у позивача була відсутня товарно-транспортна накладна на вантаж.
Натомість позивач стверджує, що він не є суб'єктом відповідного правопорушення, оскільки здійснював перевезенням вантажу виключно для власних потреб.
Оцінюючи наведені доводи сторін, суд звертає увагу на таке.
За приписами статті 1 Закону України "Про автомобільний транспорт" автомобільний перевізник - фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами.
Автомобільним перевізником, що здійснює перевезення вантажів на договірних умовах, є суб'єкт господарювання, який відповідно до законодавства надає послугу згідно з договором про перевезення вантажу транспортним засобом, що використовується на законних підставах. Для виконання перевезень небезпечних вантажів автомобільний перевізник повинен одержати відповідну ліцензію (стаття 33 Закону України "Про автомобільний транспорт").
Статтею 60 Закону № 2344-III встановлена відповідальність автомобільних перевізників у вигляді адміністративно-господарських штрафів за порушення законодавства про автомобільний транспорт, зокрема, за надання послуг з перевезень пасажирів та вантажів без оформлення документів, перелік яких визначений статтями 39 та 48 цього Закону, - штраф у розмірі ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Таким чином, відповідальність за порушення вимог законодавства сфері автомобільного транспорту під час перевезення вантажів несуть саме перевізники.
Згідно зі статтею 50 Закону України "Про автомобільний транспорт" договір про перевезення вантажу автомобільним транспортом укладається відповідно до цивільного законодавства між замовником та виконавцем у письмовій формі (договір, накладна, квитанція тощо). Істотними умовами договору є: найменування та місцезнаходження сторін; найменування та кількість вантажу, його пакування; умови та термін перевезення; місце та час навантаження і розвантаження; вартість перевезення; інші умови, узгоджені сторонами.
Частиною першою статті 909 Цивільного кодексу України визначено, що за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.
Відповідно до частини третьої цієї статті, укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами).
Разом з цим, як визначено у розділі 1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 №363, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 20.02.1998 за №128/2568, товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.
Отже, товарно-транспортна накладна є документом, який складається з метою оформлення перевезень вантажів відповідно до укладеного договору і використовується для проведення остаточних розрахунків за надані послуги з перевезення вантажів.
Водночас, пунктом 2 Переліку документів, необхідних для здійснення перевезення вантажу автомобільним транспортом у внутрішньому сполученні, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.02.2009 №207, визначено, що для водія юридичної особи або фізичної особи - підприємця, що здійснює вантажні перевезення для власних потреб такими документами є: накладна або інший документ, який підтверджує право власності на вантаж; посвідчення на право керування транспортним засобом відповідної категорії; реєстраційний документ на транспортний засіб або інший засвідчений в установленому порядку документ, що підтверджує право керування, користування чи розпорядження транспортним засобом; талон про проходження державного технічного огляду; поліс (сертифікат) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.
Таким чином, у разі перевезення вантажів для власних потреб складення товарно-транспортної накладної не вимагається.
Наданими позивачем письмовими доказами підтверджено, що позивач 12.11.2018 придбав у фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 без замовлення цеглу М-75 у кількості 3,2 тис шт. на суму 8000 грн. Зазначене підтверджується наявною у матеріалах справи видатковою накладною № Ан-000368 від 12.11.2018. За вказану цеглу позивач сплатив кошти у сумі 8000 грн., що підтверджується квитанцією до прибуткового касового ордера № 1236 від 12.11.2018.
Відповідачем у ході розгляду справи по суті не доведено факт здійснення позивачем перевезень вантажу за договором перевезення вантажу, тобто факту надання послуг з перевезення, а тому позивач не підпадає під статус перевізника, який надає послуги з перевезення вантажу.
За вищевикладених обставин, суд погоджується з доводами позивача про те, що на момент проведення рейдової перевірки 12.11.2018 позивач здійснював перевезення вантажу, що належав йому на праві власності та призначений для власних потреб. Відповідачем наведені обставини не спростовано.
За таких обставин, суд дійшов висновку, що відсутні підстави для притягнення позивача до відповідальності за порушення Закону, а саме надання послуг з перевезення без оформлення товарно-транспортної накладної, осельки таке порушення він не вчиняв.
Згідно з ч. 2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Статтею 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Частиною другою статті 77 КАС України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У цій справі відповідач не довів правомірність свого рішення. Водночас зібраними у справі письмовими доказами підтверджено обґрунтованість позовних вимог позивача.
Зважаючи на встановлені в ході судового розгляду фактичні обставини справи та враховуючи вищенаведені норми законодавства, якими урегульовано спірні відносини, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позивних вимог.
При цьому, зважаючи на те, що спірна постанова є правовим актом індивідуальної дії, який відповідно до пункту 2 частини другої статті 245 КАС України, у разі його неправомірності, визнається судом протиправним і скасовується, суд, керуючись приписами частини другої статті 9 КАС України, вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог, визнати протиправною та скасувати постанову управління Укртрансбезпеки у Вінницькій області від 04.01.2019 № 089395.
Вирішуючи питання щодо розподіл судових витрат, суд виходив з такого.
Згідно з частиною першою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Оскільки відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 26.06.2015 №592 управління Укртрансбезпеки у Вінницькій області є структурним підрозділом апарату Державної інспекції з безпеки на наземному транспорті без права юридичної особи та немає власних бюджетних асигнувань, суд вважає за можливе стягнути судові витрати позивача зі сплати судового збору у розмірі 1921 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Державної інспекції з безпеки на наземному транспорті як юридичної особи публічного права, у підпорядкуванні якої перебуває відповідач.
Стосовно стягнення з відповідача понесених позивачем витрат на правничу допомогу, слід зазначити таке.
За змістом ч. 2 ст. 134 КАС України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Частиною 3 цієї ж статті визначено, що для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч.4 ст.134 КАС України).
Частиною 5 цієї статті передбачено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Отже, витрати на правничу допомогу адвоката мають бути: пов'язаними з конкретною справою; співмірними із складністю справи, що визначається предметом спору, обсягом дослідження доказів, тривалістю розгляду справи, тощо; ціною позову; обсягом наданих послуг, що має бути підтверджено актами наданих послуг, актами виконаних робіт, тощо; витраченим часом адвоката на надання правничої допомоги; підтверджені належними доказами, а саме квитанцією до прибуткового касового ордера, платіжним дорученням з відміткою банку або іншим банківським документом, касовим чеком, тощо.
В контексті відшкодування витрат на правову допомогу у цій справі у розмірі 4000 грн., варто зауважити, що з витягу з договору № 16-1-01/19 про надання правової допомоги від 16.01.2019 неможливо встановити, в якій конкретній справі/позові надавались правничі послуги. Також, в матеріалах справи відсутні акти наданих послуг/виконаних робіт, прийому-передачі, з яких би вбачався обсяг наданих послуг та їх прийняття позивачем. Відсутні докази на підтвердження фактичного отримання коштів в сумі 4000 грн. адвокатом від позивача, що може бути підтверджено витягом з Книги обліку доходів і витрат адвоката як фізичної особи, яка провадить незалежну професійну діяльність за період січня 2019 року. При цьому сама по собі квитанція до прибуткового касового ордера № 16-01/19 від 16.01.2019 на суму 4000 грн., підписана та видана адвокатом, без доказів дійсного оприбуткування цих коштів у відповідності до норм податкового законодавства України, не може слугувати достатнім доказом понесення витрат на правничу допомогу позивачем.
Разом з тим, необхідно зазначити, що дана справа належить до категорії справ незначної складності, у якій характер спірних правовідносин, предмет доказування та склад учасників, не потребує понесення значних правових витрат позивачем.
При цьому, у поданих документах жодним чином не обґрунтовано заявлену фахівцем у галузі права та адвокатом вартість послуг з посиланням на первинні документи.
Крім того, згідно з позицією, сформульованою Верховним Судом у постанові від 15.05.2018 у справі № 821/1594/17, з огляду на запровадження нових правил відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, для підтвердження та обґрунтування розміру витрат на правничу допомогу необхідне приведення укладених до 15.12.2017 договорів у відповідність до вимог діючого КАС України та доведення відображення фахівцем у галузі права та адвокатом доходів, отриманих від незалежної професійної діяльності, як самозайнятої особи шляхом надання доказів ведення Книги обліку доходів та витрат, затвердженої наказом Міндоходів від 16.09.2013 № 481 "Про затвердження форми Книги обліку доходів і витрат, яку ведуть фізичні особи - підприємці, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування, і фізичні особи, які провадять незалежну професійну діяльність, та Порядку її ведення", зареєстрованим у в Міністерстві юстиції України 01.10.2013 за № 1686/24218.
Враховуючи те, що наданими до суду документами обґрунтованість та фактичний обсяг витрат на правничу допомогу у конкретній адміністративній справі не підтверджено належними та допустимими доказами, суд дійшов висновку, що судові витрати на правову допомогу у розмірі 4000 грн. не підлягають стягненню на користь позивача з відповідача суб'єкта владних повноважень.
Керуючись ст.ст. 73-77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд
Позов задовольнити повністю.
Визнати протиправною та скасувати постанову управління Укртрансбезпеки у Вінницькій області від 04.01.2019 № 089395 про застосування адміністративно-господарського штрафу.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Державної інспекції з безпеки на наземному транспорті (01135, м. Київ, просп. Перемоги, 14, код ЄДРПОУ 39816845) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1921 (одна тисяча дев'ятсот двадцять одна) грн.
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3)
Управління Укртрансбезпеки у Вінницькій області (21036, м.Вінниця, вул. Хмельницьке шосе, 23)
Суддя Вільчинський Олександр Ванадійович