23 квітня 2019 року м. Ужгород№ 807/563/18
Закарпатський окружний адміністративний суд у складі:
головуючої судді - Калинич Я. М.
при секретарі судового засідання - Попович М.М.
за участю:
позивач: не з'явився,
представник відповідача: Сатмарі Н.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_2 до Головного управління Держгеокадастру в Закарпатській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії, -
ОСОБА_2 (далі - позивач, ОСОБА_2) звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області (далі - відповідач, ГУ Держгеокадастру у Закарпатській області), в якому просить: 1) визнати протиправною відмову Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області у наданні ОСОБА_2 дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність на території Осійської сільської ради Іршавського району Закарпатської області за межами населеного пункту для ведення особистого селянського господарства, площею 1,99 га у контурі 1937; 2) зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Закарпатській області повторно розглянути заяву ОСОБА_2 від 30.01.2018 року у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність на території Осійської сільської ради Іршавського району Закарпатської області за межами населеного пункту для ведення особистого селянського господарства, площею 1,99 га у контурі 1937.
Позовні вимоги обґрунтовує тим, що 30 січня 2018 року позивач звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області із клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність на території Осійської сільської ради Іршавського району за межами населеного пункту, із земель запасу державної власності сільськогосподарського призначення за цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, площею 1,99 га у контурі 1937. До клопотання долучив графічні матеріали, на яких відзначено бажане місце розташування земельної ділянки відповідно до вимог ч. 6 ст. 118 ЗК України. Однак відповідач листом від 28 лютого 2018 року №Ю-330/1-658/0/18-18 повідомив про відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою з підстав, передбачених Постановою КМУ від 07.06.2017 р. №413 та наявності листа Осійської сільської ради Іршавського району від 08.02.2018 року №02-07/52, згідно якого орган місцевого самоврядування вказує на наявність категоричних заперечень щодо надання дозволу на розроблення проекту землеустрою. Вказану відмову суб'єкта владних повноважень вважає незаконною, а висновки такими, що не ґрунтуються на нормах діючого законодавства.
03 серпня 2018 року до Закарпатського окружного адміністративного суду від відповідача надійшов відзив на позов, в якому просить суд відмовити у його задоволенні у зв'язку з тим, що при розгляді звернення громадянина ОСОБА_2 Головне управління Держгеокадастру діяло в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з огляду на те, що воно не відповідало постанові Кабінету Міністрів України від 07.06.2017 р. №413 «Деякі питання удосконалення управління в сфері використання та охорони земель сільськогосподарського призначення державної власності та розпорядження ними», серед іншого, враховано позицію відповідної сільської та селищної ради під час надання (передачі) земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності у власність громадян. Листом від 02.03.2018 року №02-07/91 Осійська сільська рада категорично заперечила щодо надання позивачу дозволу на розроблення проекту землеустрою з метою оформлення земельної ділянки площею 1,99 га для ведення особистого селянського господарства в контурі 1937 на території Осійської сільської ради.
В судове засідання позивач не з'явився. В матеріалах справи міститься заява від такого про розгляд справи у його відсутності.
Представник позивача в судове засідання не з'явився, причини неявки суду не повідомив, хоча належним чином був повідомлений про дату, час та місце проведення такого.
Представник відповідача в судовому засіданні проти задоволення позову заперечувала з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву. Просила суд відмовити у задоволені позову повністю.
Розглянувши подані сторонами документи та матеріали справи, заслухавши пояснення представника відповідача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.
Судом встановлено, що 30 січня 2018 року ОСОБА_2 звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області із письмовим клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність на території Осійської сільської ради Іршавського району Закарпатської області за межами населеного пункту для ведення особистого селянського господарства, площею 1,99 га у контурі 1937 (а.с.6).
Листом Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області від 28.02.2018 р. №Ю-330/1-658/0/18-18 позивачу було повідомлено про неможливість задоволення його клопотання у встановленому законом порядку, у зв'язку із категоричними запереченням Осійської сільської ради щодо передачі земельної ділянки у власність, а також враховуючи прийняття Постанови Кабінету Міністрів України «Деякі питання удосконалення управління у сфері використання та охорони земель сільськогосподарського призначення державної власності та розпорядження ними» від 07.06.2017 року за №413 (а.с.10).
Вважаючи таку відмову суб'єкта владних повноважень протиправною, ОСОБА_2 звернувся з даним позовом до суду.
Приймаючи рішення по суті спірних правовідносин, суд виходить з наступного.
Згідно ч. 1 ст. 3 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
Порядок набуття права на землю громадянами та юридичними особами регулюється нормами глави 19 ЗК України.
Ч. 2 ст. 116 ЗК України встановлено, що набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Так, п. «в» ч. 3 ст.116 ЗК України передбачене право громадян на безоплатну передачу земельних ділянок у їх власність шляхом одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.
Згідно п. б) ч. 1 ст. 121 ЗК України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства у розмірі не більше 2,0 гектара.
Порядок реалізації права на безоплатну приватизацію земельних ділянок громадянами регламентується 118 ЗК України.
Відповідно до ч. 6 ст. 118 ЗК України, громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Повноваження центрального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальних органів щодо передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб надані ч. 4 ст. 122 ЗК України.
Таким чином, для отримання у власність спірної земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства позивач звернувся у законодавчо встановленому порядку до уповноваженого на те органу.
Ч. 7 ст. 118 ЗК України визначає порядок розгляду вищезазначених клопотань уповноваженим органом. Так, вказана законодавча норма передбачає, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.
Окрім того, ч. 7 ст. 118 ЗК України встановлює, що виключною підставою для відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Як вбачається з листа Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області від 28.02.2018 року №Ю-330/1-658/0/18-18, відповідач повідомив про неможливість задоволення клопотання ОСОБА_2 у встановленому законом порядку у зв'язку з категоричним запереченням Осійської сільської ради щодо передачі земельної ділянки у власність, а також враховуючи прийняття Постанови Кабінету Міністрів України «Деякі питання удосконалення управління у сфері використання та охорони земель сільськогосподарського призначення державної власності та розпорядження ними» від 07.06.2017 року за №413 (а.с.10).
На обґрунтування правомірності свого рішення відповідач посилається на норми Постанови Кабінету Міністрів України №413 від 07.06.2017 р., якою затверджено Стратегію удосконалення механізму управління у сфері використання та охорони земель сільськогосподарського призначення державної власності та розпорядження ними (з наступними змінами), вимог пункту 34 частини 1 статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» та необхідність обов'язкового врахування територіального органами під час надання (передачі) земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності позиції органу місцевого самоврядування.
У відзиві відповідач посилався на доручення Віце-прем'єр-міністра України - Міністра регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України Гройсмана В.Б. від 08.10.2014 № 37732/0/1-14, щодо забезпечення прозорості земельних відносин та розширення повноважень місцевих рад. На виконання якого, Головне управління надіслало відповідний лист до відділу в Іршавському районі Головного управління від 06.02.2018 № М-314/0-207/0/18-18 про доручення Державному кадастровому реєстратору і керівнику Відділу письмово та в електронному вигляді надати відомості з Державного земельного кадастру, а також викопіювання з індексної кадастрової карти (плану), на якій орієнтовно відображено запитувану земельну ділянку (а.с.37).
Також, відділом в Іршавському районі Головного управління від 02.03.2018 року № 1-7-0.21-126/101-18 направлено лист до Осійської сільської ради Іршавського району про висловлення своєї позиції щодо можливості передачі згаданої земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності у власність (а.с.38).
За результатами розгляду листа Головного управління по клопотанню ОСОБА_2 Осійська сільська рада Іршавського району листом від 02.03.2018 року № 02-07/91 категорично заперечила щодо надання гр. ОСОБА_2 дозволу на розроблення проекту землеустрою з метою оформлення земельної ділянки площею 1,99 га для ведення особистого селянського господарства в контурі 1937 на території Осійської сільської ради мотивуючи заперечення тим, що відповідно до рішення сесії сільської ради від 30.09.1997 Осійської сільської ради земельні ділянки у контурі 1937 передані у приватну власність та інтенсивно використовуються мешканцям с. Осій, частина з яких виготовила державні ати на право приватної власності старого взірця без присвоєння кадастрових номерів. Листом Осійської сільської ради надано перелік громадян, яким передано земельні ділянки у власність та використовуються земельні ділянки відповідно до вищезазначеного рішення (а.с.39-40).
Також, за результатом розгляду листа Головного управління відділ в Іршавському районі листом від 05.03.2018 року № 306/401-18-0.21 надав інформацію, що земельні ділянки в контурі 1937 на території Осійської сільської ради за межами населеного пункту відповідно до форми статистичної звітності 6-зем станом на 01.01.2016 вид угідь - пасовища, категорія земель - землі сільськогосподарського призначення; агровиробнича група ґрунтів - 186е, не віднесений до переліку особливо цінних ґрунтів згідно Наказу Держкомзему України від 06.10.2003 № 245; не відноситься до земель, які підлягали паюванню; не відноситься до інвентаризованих земельних ділянок за рахунок державних коштів; не включена до переліку земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності, права на яки виставляються на земельні торги (а.с.41).
Надаючи оцінку правомірності відмови відповідача з цих мотивів, суд зазначає наступне.
Відповідно до вимог ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Юридична сила закону як основного джерела права, його місце в системі нормативно-правових актів закріплені в Конституції України. Однією з ознак, яка відрізняє закон від інших нормативно-правових актів, є прийняття його вищим представницьким органом державної влади. П. 3 ч. 1 ст. 85 Конституції України закріплено, що прийняття законів належить до повноважень Верховної Ради України.
Вища юридична сила закону полягає у тому, що всі підзаконні нормативно-правові акти приймаються на основі законів та за своїм змістом не повинні суперечити їм. Підпорядкованість таких актів законам закріплена у положеннях Конституції України. Отже, у випадку суперечності норм підзаконного акта нормам закону слід застосовувати норми закону, оскільки він має вищу юридичну силу.
Суд звертає увагу, що виключна підстава для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою встановлена ч. 7 ст. 118 ЗК України. Земельний кодекс має за своєю правовою природою вищу юридичну силу, у порівнянні з нормами інших підзаконних нормативно-правових актів, тому при прийнятті рішення стосовно надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність відповідачу слід керуватися положеннями Земельного кодексу.
Суд зазначає, що у зв'язку із затвердженням даної Стратегії зміни до ЗК України не вносились, перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою не змінювався.
Таким чином, оскільки порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у власність, зокрема, порядок одержання дозволу на розроблення проекту землеустрою, врегульовано безпосередньо нормами ЗК України, посилання відповідача на постанову Кабінету Міністрів України від 07 червня 2017 року № 413, як на підставу для відмови позивачу у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою, є неправомірним.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 17 квітня 2018 року в справі № 812/1557/17 (№ К/9901/33241/18).
Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Щодо відмови позивачу з підстави категоричного заперечення Осійською сільською радою щодо надання позивачу дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, суд зазначає наступне.
Відповідно до п.1 Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14.01.2015 № 15 (далі - Положення), Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастр) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Віце-прем'єр-міністра України - Міністра регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства і який реалізує державну політику у сфері топографо-геодезичної і картографічної діяльності та земельних відносин, а також у сфері Державного земельного кадастру.
Згідно з п.2 Положення, Держгеокадастр у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, Указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, іншими актами законодавства.
Відповідно до п.3 Положення передбачено, що основними завданнями Держгеокадастру, зокрема, є реалізація державної політики у сфері топографо-геодезичної і картографічної діяльності, земельних відносин, землеустрою, у сфері Державного земельного кадастру, державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій і форм власності, родючості ґрунтів.
Згідно з пп.13 п.4 Положення, Головне управління Держгеокадастру в області розпоряджається землями державної власності сільськогосподарського призначення в порядку, визначеному чинним законодавством.
Оскільки, спірна земельна ділянка належить до категорії земель сільськогосподарського призначення, тому саме до компетенції Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області відноситься розгляд питання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки.
Відповідно до ст.21 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» передбачено, що Кабінет Міністрів України спрямовує і координує роботу міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, які забезпечують проведення державної політики у відповідних сферах суспільного і державного життя, виконання Конституції та законів України, актів Президента України, додержання прав і свобод людини та громадянина. Міністерства та інші центральні органи виконавчої влади відповідальні перед Кабінетом Міністрів України, підзвітні та підконтрольні йому.
Віце - прем'єр - міністром України - Міністром регіонального розвитку будівництва та житлово-комунального господарства України надано Держземагентству України доручення від 08.10.2014 № 37732/0/1-14, в якому йдеться про обов'язкове направлення на розгляд місцевих рад питань щодо розпорядження землями сільськогосподарського призначення державної власності на етапі надання згоди на розроблення відповідної документації із землеустрою за зверненнями юридичних та фізичних осіб щодо відведення земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності, які не перебувають у їхньому користуванні.
На виконання вказаного доручення, Держземагентством України прийнято наказ від 15.10.2014 № 328 «Про введення в дію рішень колегії Держземагентства України» від 14.10.2014 року, зокрема, рішення колегії Держземагентства України № 2/1 «Про обов'язкове направлення на розгляд місцевих рад питань щодо розпорядження землями сільськогосподарського призначення державної власності», яким запроваджено з 15.10.2014 року обов'язкове врахування позиції органів місцевого самоврядування щодо розпорядження землями сільськогосподарського призначення державної власності.
Відповідно до п. 2 рішення колегії № 2/1 «Про обов'язкове направлення на розгляд до місцевих рад питань щодо розпорядження землями сільськогосподарського призначення державної власності», начальники головних управлінь Держземагентства в областях, м. Києві за зверненнями юридичних та фізичних осіб щодо відведення земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності, які не перебувають у їхньому користуванні, що надходитимуть з 15.10.2014 року, забезпечують обов'язкове направлення на розгляд місцевих рад питань щодо розпорядження землями сільськогосподарського призначення державної власності на етапі надання згоди на розроблення відповідної документації із землеустрою. Під час розгляду клопотань про надання дозволів на розроблення документації із землеустрою щодо земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності надсилають органам місцевого самоврядування (сільським, селищним, міським радам) за місцем розташування земельної ділянки запити про висловлення позиції щодо можливості надання дозволу на розроблення документації із землеустрою, на підставі якої зазначені земельні ділянки можуть бути передані у власність або користування.
Згідно з пп.2.3 п.2 рішення колегії Держземагентства України №2/1, у разі надходження у десятиденний строк від органу місцевого самоврядування мотивованих заперечень стосовно надання дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, які безпосередньо передбачені законом, зокрема ч. 7 ст. 118 та ч. 3 ст. 123 Земельного кодексу України відмовляють заявникові у задоволенні відповідного клопотання.
Механізм безоплатної передачі земель сільськогосподарського призначення у власність та вичерпні підстави для відмови в цьому визначені нормами Земельного кодексу України.
Згідно з ч.7 ст.118 ЗК України, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених ст. 122 вказаного Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Вказана норма кореспондується з ч.3 ст.123 ЗК України, згідно з якою відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
З аналізу вказаних положень законодавства, перелік підстав для відмови в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність є вичерпним.
Матеріали справи свідчать, що обґрунтовуючи відмову у наданні ОСОБА_2 дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки, яка викладена у листі від 28.02.2018 року №Ю-330/1-658/0/18-18, відповідач посилається, зокрема на лист Осійської сільської ради від 08.02.2018 року №02-07/52.
Суд не бере до уваги вищевказане посилання відповідача з огляду на наступне.
Згідно листа від 08.02.2018 року №02-07/52 Осійська сільська рада категорично заперечує щодо надання дозволів громадянину ОСОБА_2 на розроблення проектів землеустрою з метою оформлення земельних ділянок площею 1,99 га для ведення особистого селянського господарства та 0,12 га індивідуального садівництва, що розташовані за межами населеного пункту, в контурі №1937 на території Осійської сільської ради.
Вичерпний перелік підстав відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки визначений ч.7 ст.118 ЗК України.
Судом встановлено, що вказаний лист не містить жодної з передбачених законом підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, вказана відмова є немотивованою.
Таким чином, суд вважає, що відмовляючи ОСОБА_2 в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою відповідач діяв всупереч нормам ЗК України.
Суд також відхиляє твердження відповідача про те, що вирішуючи питання про зобов'язання повторно розглянути у встановленому законом порядку заяву ОСОБА_2, суд втручається у дискреційні повноваження суб'єктів владних повноважень з огляду на наступне.
Як випливає зі змісту Рекомендації №R (80) 2 Комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень від 11 березня 1980 року, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим ч. 2 ст. 2 КАС України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за встановленими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше було б порушено принцип розподілу влади.
Разом з тим, звернувшись до адміністративного суду з даним позовом позивач просить не зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Закарпатській області надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, а тільки виконати встановлений законом обов'язок та розглянути його клопотання відповідно до вимог ЗК України. Тому суд вважає, що зобов'язуючи суб'єкт владних повноважень виконати свої безпосередні обов'язки в порядку, встановленому законом, не вказуючи при цьому, яке конкретно рішення необхідно прийняти, суд не втручається в дискреційні повноваження державного органу.
За правилами, встановленими ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Отже, дослідивши обставини справи крізь призму законодавчих норм, що регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що ГУ Держгеокадастру у Закарпатській області не доведено правомірності відмови позивачу у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою, а тому позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
При цьому, відповідно до вимог ч. 4 ст. 254 КАС України, суд зобов'язує відповідача вирішити питання, щодо якого звернувся позивач з урахуванням правової оцінки, наданої судом у даному рішенні.
Вирішуючи питання про стягнення з відповідача на користь ОСОБА_2 судові витрати у справі, суд зазначає наступне.
Згідно з ч. 1 ст. 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до п.1 ч. 3 статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до ч.1 ст. 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката (ч. 2 ст. 134 КАС України).
Відповідно до ч. 3 ст. 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Згідно з ч. 4 ст. 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Відповідно до ч. 5 ст. 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Частиною 7 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Відповідно до ст. 30 Закону України «Про адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Судом встановлено, що між позивачем та ОСОБА_8 10 вересня 2018 року укладений договір про надання професійної правничої допомоги (а.с.105).
Відповідно до додатку до договору про надання професійної правничої допомоги від 10 вересня 2018 року сума гонорару за надання правової допомоги, яку клієнт (ОСОБА_2) сплатив 4225,00 грн. (а.с.106).
Також, на підтвердження витрат на правничу допомогу представником позивача подано акт виконаних робіт за Договором про надання професійної правничої допомоги від 10.09.2018 року від 19.09.2018 року (а.с.107).
Згідно з квитанцією до прибуткового касового ордера № 15 від 19 вересня 2018 року за надання правової допомоги у адміністративній справі № 807/563/18 за договором від 10 вересня 2018 року позивачем сплачено 4225,00 грн. (а.с.108).
Таким чином, судові витрати позивача на професійну правничу допомогу у розмірі 4225,00 грн. документально підтверджені належно оформленими документами, наявними в матеріалах справи.
Аналогічна позиція викладена у додатковій постанові Верховного Суду від 23.05.2018 №820/2262/18 (К/9901/1650/18).
Керуючись ст. ст. 5, 9, 19, 77, 139, 243, 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
1. Адміністративний позов ОСОБА_2 до Головного управління Держгеокадастру в Закарпатській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії - задовольнити повністю.
2. Визнати протиправною відмову Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області у наданні ОСОБА_2 дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність на території Осійської сільської ради Іршавського району Закарпатської області за межами населеного пункту для ведення особистого селянського господарства, площею 1,99 га у контурі 1937.
3. Зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Закарпатській області (Закарпатська область, м. Ужгород, пл. Народна, буд. 4, код ЄДРПОУ 39766716) повторно розглянути заяву ОСОБА_2 від 30.01.2018 року у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність на території Осійської сільської ради Іршавського району Закарпатської області за межами населеного пункту для ведення особистого селянського господарства, площею 1,99 га у контурі 1937.
4. Стягнути на користь ОСОБА_2 (АДРЕСА_1, РНОКПП НОМЕР_1) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області (Закарпатська область, м. Ужгород, пл. Народна, буд. 4, код ЄДРПОУ 39766716) витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 4225,00 грн. (чотири тисячі двісті двадцять п'ять гривень).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Закарпатський окружний адміністративний суд.
Повний текст рішення виготовлено та підписано 03 травня 2019 року.
СуддяЯ.М. Калинич