06 травня 2019 року м. Житомир справа № 240/5343/19
категорія 112030100
Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Попової О. Г., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної фіскальної служби України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Головне управління Державної фіскальної служби в Івано-Франківській області, про визнання протиправною та скасування відмови, зобов'язання розглянути та прийняти рішення щодо призначення одноразової грошової допомоги,
встановив:
До Житомирського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 із позовом, в якому просить:
- визнати протиправною та скасувати відмову Державної фіскальної служби України щодо нарахування та виплати одноразової грошової допомоги, у зв'язку з встановленням інвалідності та втратою працездатності оформлену листом №8995/7/99-99-04-04-02-17 від 19.03.2019;
- зобов'язати відповідача розглянути та прийняти рішення щодо призначення одноразової грошової допомоги, у зв'язку з встановленням інвалідності відповідно до Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 жовтня 2015 року №850 та виплатити призначену грошову допомогу через Головне управління ДФС України в Івано-Франківській області.
В обґрунтування позову зазначив, що призначення одноразової грошової допомоги відповідно до Порядку №707, можливе лише за умови, що особа мала право на отримання такої допомоги до 12.03.2015. Вказує, що він набув таке право у листопаді 2018 року, тобто після 12.03.2015, а тому розмір допомоги має бути визначений у відповідності із Законом України №565-ХІІ від 20.12.1990, і виплата має здійснюватися відповідно до Порядку №850. Твердження відповідача про те, що він не має права на отримання одноразової грошової допомоги, у зв'язку із тим, що втратив чинність Закон України "Про міліцію" є безпідставними.
Ухвалою судді Житомирського окружного адміністративного суду від 11 квітня 2019 відкрите провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення (виклику) учасників справи.
15 квітня 2019 року до відділу документального забезпечення суду від представника позивача надійшло клопотання вх. №8818/19 від 15 квітня 2019 року відповідно до змісту якої він просить залучити третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Головне управління Державної фіскальної служби в Івано-Франківській області (а.с. 31-32).
Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 16 квітня 2019 року клопотання представника позивача про залучення третьої особи до участі в адміністративній справі №240/5343/19 задоволено, залучено Головне управління Державної фіскальної служби в Івано-Франківській області (вул. Незалежності, 20, м. Івано-Франківськ, Івано-Франківська область, 76018, код ЄДРПОУ 39394463) до участі в адміністративній справі в якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача (а.с. 33-35).
Положеннями частини третьої статті 44 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) визначено, що учасники справи мають право, зокрема: подавати докази; брати участь у судових засіданнях, якщо інше не визначено законом; брати участь у дослідженні доказів; подавати заяви та клопотання, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб; користуватися іншими визначеними законом процесуальними правами.
Частиною четвертою статті 159 КАС України встановлено, що подання заяв по суті справи є правом учасників справи. Неподання суб'єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.
Згідно з частиною п'ятою статті 162 КАС України відзив подається в строк, встановлений судом, який не може бути меншим п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.
Відповідач як у строк, визначений частиною п'ятою статті 162 КАС України та встановлений ухвалою суду від 11 квітня 2019 року станом на 06 травня 2019 року відзив на позовну заяву не надіслав. Доказів наявності поважності причин для пропуску процесуального строку для подання відзиву на позовну заяву відповідачем також надано не було.
Крім того, станом на 06 травня 2019 року третя особа письмових пояснень по суті позову або відзиву у порядку статті 165, частини третьої статті 261 КАС України не надіслала.
Згідно з частиною четвертою статті 243 КАС України судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.
Відповідно до положень частини п'ятої статті 262, частини першої статті 263 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.
Частиною п'ятою статті 250 КАС України встановлено, що датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши усі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 проходив службу у податковій міліції Головного управління Державної фіскальної служби в Івано-Франківській області.
Згідно з наказом Головного управління Державної фіскальної служби в Івано-Франківській області (далі - ГУ ДФС в Івано-Франківській області від 26.09.2018 за №344-о ОСОБА_1 звільнено з податкової міліції органів ДФС у запас за пунктом 64 підпунктом «б» (через хворобу) (а.с. 26).
Відповідно до свідоцтва про хворобу №55 захворювання ОСОБА_1 пов'язане з проходженням військової служби та він не придатний до військової служби в мирний час, обмежено придатний у воєнний час (а.с. 22).
У довідці до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААБ №101933 від 08.01.2019 зазначено, що за результатами первинного огляду ОСОБА_1 встановлено третю групу інвалідності з 28.11.2018 внаслідок захворювання, що пов'язане з проходженням військової служби (а.с. 13).
Довідкою про результати визначення у застрахованої особи ступеня втрати професійної працездатності у відсотках серії 12 ААА №032652, ступінь втрати професійної працездатності ОСОБА_1 становить 35% (тридцять п'ять відсотків) (а.с. 14).
Реалізуючи надане право на отримання одноразової допомоги у зв'язку із встановленням інвалідності, 21.02.2019 ОСОБА_1 звернувся до начальника ГУ ДФС в Івано-Франківській області з відповідною заявою (рапортом) щодо виплати одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням третьої групи інвалідності, отриманої внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням військової служби та долучив наступні документи:
- копію паспорта та ідентифікаційного коду;
- копію довідки МСЕК серії 12 ААБ №101933 від 08.01.2019;
- копію довідки МСЕК серії 12 ААА №032652 (а.с. 15).
Згідно з листа №64/09-19-04-31 від 28.02.2019 Головне управління ДФС в Івано-Франківській області надало відповідь про те, що заяву позивача та матеріали щодо виплати одноразової грошової допомоги, у зв'язку з встановленням інвалідності направлено на адресу Державної фіскальної служби України для прийняття рішення про призначення одноразової грошової допомоги (а.с. 10, 16-17).
Згодом, ДФС України надіслало на адресу ГУ ДФС в Івано-Франківській області лист за №8995/7/99-99-04-04-02-17 від 19.03.2019 за яким матеріали про виплату ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги повернуто та повідомлено про відсутність підстав для виплати допомоги, оскільки постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції» від 21.10.2015 №850 не поширюється на працівників податкової міліції. Крім того, у вказаному листі Державна фіскальна служба України повідомила, що колишнім працівникам податкової міліції, інвалідність яким встановлено після втрати чинності Законом України від 20.12.1990 №565-ХІІ «Про міліцію», проводити розрахунок та виплату одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням інвалідності та втратою працездатності після 07.11.2015 законні підстави відсутні. Також зазначено, що виплата та розрахунок одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням інвалідності та втратою працездатності пенсіонерам податкової міліції, після втрати чинності Законом України від 20.12.1990 №565-ХІІ «Про міліцію» здійснюється на виконання судових рішень, що набрали законної сили. У зв'язку з вищевикладеним ОСОБА_1 було повернуто заяву та документи, які ним направлялися (а.с. 11-12).
Позивач вважаючи, що ДФС України незаконно було відмовлено йому у виплаті одноразової грошової допомоги, чим порушено його конституційне право на отримання грошової допомоги, звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Згідно з ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст.26 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) закріплено, що держава гарантує правовий і соціальний захист осіб начальницького складу податкової міліції та членів їх сімей. На них поширюються гарантії соціального і правового захисту, передбачені статтями 20-23 Закону України «Про міліцію» та Законом України «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальний захист».
Згідно з ч.6 ст.23 Закону України «Про міліцію», у разі поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного працівнику міліції під час виконання ним службових обов'язків, яке призвело до встановлення йому інвалідності, а також інвалідності, що настала в період проходження служби в органах внутрішніх справ або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби в органах внутрішніх справ, залежно від ступеня втрати працездатності йому виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення інвалідності I групи, 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення інвалідності II групи, 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення інвалідності III групи в порядку та на умовах, визначених Кабінетом Міністрів України. Визначення ступеня втрати працездатності працівником міліції у період проходження служби в органах внутрішніх справ у кожному випадку ушкодження здоров'я здійснюється в індивідуальному порядку відповідно до законодавства.
Але, п.5 Розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Національну поліцію» визнано таким, що втратив чинність Закон України «Про міліцію».
Згідно з п.15 Розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Національну поліцію» передбачено, що право на отримання одноразової грошової допомоги, інших виплат, передбачених Законом України «Про міліцію», зберігається і здійснюється в порядку, що діяв до набрання чинності Законом України «Про Національну поліцію».
На виконання ст.23 Закону України «Про міліцію», постановою Кабінету Міністрів України від 21.10.2015 №850 затверджено Порядок та умови призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції (далі - Порядок №850).
Відповідно до підпункту 2 пункту 2 Порядку №850 днем виникнення права на отримання грошової допомоги у разі встановлення працівнику міліції інвалідності або ступеня втрати працездатності без установлення інвалідності є дата встановлення втрати працездатності, що зазначена в довідці медико-соціальної експертної комісії.
Згідно з підпунктом 2 пункту 3 Порядку №850 передбачено, що грошова допомога призначається і виплачується у разі установлення працівникові міліції інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого під час виконання ним службових обов'язків, а також інвалідності, що настала в період проходження служби в органах внутрішніх справ або не пізніше ніж через три місяці після звільнення із служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби в органах внутрішніх справ, у розмірі 150-кратного прожиткового мінімуму, установленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, - у разі встановлення інвалідності III групи.
Відповідно до п.2 Постанови №850 особам, які до набрання чинності Законом України від 13.02.2015 №208-VIII «Про внесення змін до статті 23 Закону України «Про міліцію» щодо виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) або каліцтва працівника міліції мають право на отримання одноразової грошової допомоги, допомога призначається і виплачується відповідно до Порядку та умов виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) або інвалідності працівника міліції, податкової міліції, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.2007 №707 (далі Порядок №707).
Згідно з п.2 Порядку №707 та умов виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) або інвалідності працівника міліції, податкової міліції, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.2007 №707, одноразова грошова допомога виплачується у разі установлення інвалідності, яка настала в період проходження служби в органах внутрішніх справ, органах державної податкової служби або не пізніше ніж через три місяці після звільнення із служби чи після закінчення такого строку внаслідок захворювання або нещасного випадку, що сталися: під час виконання службових обов'язків, пов'язаних з безпосередньою участю в охороні громадського порядку та боротьбі із злочинністю, у розмірі: п'ятирічного грошового забезпечення - інвалідам I групи; чотирирічного грошового забезпечення - інвалідам II групи; трирічного грошового забезпечення - інвалідам III групи; у період проходження служби, - у відсотках відповідного розміру грошового забезпечення згідно із ступенем втрати працездатності, який визначається медико-соціальною експертною комісією.
Отже, на час встановлення позивачу IIІ групи інвалідності внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням військової служби в органах податкової міліції, чинними є обидва Порядки (№707 і №850), які регулюють однопредметні правовідносини щодо призначення та виплати одноразової грошової допомоги у разі встановлення працівникові міліції інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого під час виконання ним службових обов'язків, передбаченої статтею 23 Закону України «Про міліцію».
Однак, призначення та виплата одноразової грошової допомоги, передбаченої статтею 23 Закону України «Про міліцію», здійснюється відповідно до Порядку, під час дії якого встановлена втрата працездатності.
Аналогічна правова позиція викладена у рішенні Верховного Суду у справі №813/3091/16 (провадження №К/9901/30166/18) від 28.03.2018, яка відповідно до ч.5 ст.242 КАС України, має бути врахована судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.
Крім того, за позивачем, якому під час перебування на службі в органі податкової міліції або не пізніше ніж через три місяці після звільнення із служби, встановлено інвалідність, у зв'язку із захворюванням, яке пов'язане з проходженням служби, зберігається право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої статтею 23 Закону України «Про міліцію», що узгоджується з позицією, викладеною у постановах Верховного Суду від 07.03.2018 у справі №464/5571/16-а, від 19.04.2018 у справі №822/31/18 та від 28.08.2018 у справі №804/6297/17.
Отже, позивач, як працівник податкової міліції, має право на отримання одноразової грошової допомоги, відповідно до статті 23 Закону України «Про міліцію» у розмірі, визначеному Порядком №850, що свідчить про обґрунтованість позовних вимог про визнання протиправною відмови Державної фіскальної служби України щодо повернення заяви позивачу та матеріалів без прийняття рішення згідно з п.9 Порядку №850 щодо призначення одноразової грошової допомоги.
Зважаючи на викладене, позовні вимоги про зобов'язання відповідача - ДФС України розглянути питання щодо призначення та виплати одноразової грошової допомоги позивачу як інваліду ІІІ групи, яка встановлена у зв'язку з настанням інвалідності внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням служби в органах внутрішніх справ, згідно ч.6 ст.23 Закону України «Про міліцію» є такими, що підлягають до задоволення.
Крім того, позивачем надано повний пакет документів необхідний для прийняття рішення. У свою чергу, третя особа - ГУ ДФС у Івано-Франківській області, отримавши відповідну заяву позивача та додані до неї документи, керуючись п.8 Порядку №850, зобов'язаний направити висновок про виплату позивачу одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням групи інвалідності внаслідок захворювання, що пов'язане з проходженням служби у податковій поліції, та інші документи, перелік яких визначений Порядком №850, для прийняття рішення, до того ж аналогічні норми зазначенні і у Порядку №707.
Відповідно до п.5 Порядку №707 визначено перелік документів, які необхідно подати працівнику податкової міліції органу державної податкової служби за місцем проходження служби для виплати грошової допомоги у разі встановлення групи інвалідності.
Згідно з п.7 Порядку №707 орган внутрішніх справ, орган державної податкової служби, у якому проходив службу працівник міліції, податкової міліції, подає МВС та ДПА у семиденний строк з дня реєстрації документів висновок щодо можливості проведення грошової допомоги разом з документами, зазначеними у пунктах 4 і 5 цього Порядку, копією висновку службового розслідування за фактом поранення (контузії, травми або каліцтва) такого працівника, установлення групи інвалідності чи загибелі (смерті). МВС та ДПА у десятиденний строк приймає рішення про призначення виплати і надсилає його разом із документами, зазначеними у пунктах 4 і 5, органу внутрішніх справ, органу державної податкової служби, у якому проходив службу працівник міліції, податкової міліції, для проведення виплати.
З матеріалів справи видно, що ГУ ДФС в Івано-Франківській області листом №64/09-19-04-31 від 28.02.2019 до ДФС України направлявся відповідний висновок (а.с. 10, 15-16), однак доказів того, що останнім приймалося будь-яке рішення щодо призначення ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги, у матеріалах справи не міститься.
Отже, суд вважає, що дії ДФС України щодо повернення ОСОБА_1 без розгляду матеріалів про призначення одноразової грошової допомоги є протиправними, тому вимоги підлягають задоволенню.
Таким чином, з огляду на викладене, суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог, а саме: про визнання дій ДФС України щодо повернення без розгляду матеріалів про призначення одноразової грошової допомоги позивачу протиправними, зобов'язання Державної фіскальної служби України розглянути матеріали про призначення одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 та прийняти відповідне рішення.
Стосовно позовних вимог у частині визнання протиправною відмови ДФС України щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням інвалідності та втрати працездатності, оформленої листом від 19 березня 2019 року №8995/7/99-99-04-04-02-17, суд зазначає наступне.
Згідно з п.8 Порядку №850 керівник органу внутрішніх справ, у якому проходив (проходить) службу працівник міліції, подає МВС в 15-денний строк з дня реєстрації документи, зазначені в пунктах 6 або 7 цих Порядку та умов, висновок щодо виплати грошової допомоги.
Пункт 9 Порядку №850 встановлює, що МВС в місячний строк після надходження зазначених у пункті 8 цих Порядку та умов документів приймає рішення про призначення або у випадках, передбачених пунктом 14 цих Порядку та умов, про відмову в призначенні грошової допомоги і надсилає його разом із зазначеними документами керівникові органу внутрішніх справ, у якому проходив (проходить) службу працівник міліції, для видання наказу про виплату такої допомоги, або у разі відмови - для письмового повідомлення осіб із зазначенням мотивів відмови.
Наведене вище дає суду підстави для висновку, що розгляд заяви та документів ОСОБА_1 відбувся без дотримання процедури, визначеної Порядком №850. Тобто, ДФС України у встановленому порядку звернення позивача з доданими документами не розглянуто та не прийнято вмотивованого рішення щодо можливості призначення виплати одноразової грошової допомоги позивачу та повернуто документи, чим допущено порушення права позивача на належний розгляд поданої ним заяви та документів і прийняття відповідного рішення з приводу призначення та виплати одноразової грошової допомоги, відповідно до Порядку №850.
Таким чином, суд зазначає, що позовні вимоги не можуть бути задоволені у спосіб, обраний позивачем.
Статтею 8 Конституції України закріплено, що в Україні визнається і діє принцип верховенство права. Принцип верховенства права сформувався як інструмент протидії свавіллю держави, що виявляється в діях її органів як у цілому, так і окремих із них. Верховенство права - це розуміння того, що верховна влада, держава та її посадові особи мають обмежуватися законом.
Обмеження дискреційної влади як складова верховенства права і правової держави вимагає, насамперед, щоб діяльність як держави загалом, так і її органів, включаючи законодавчий, підпорядковувалася утвердженню і забезпеченню прав і свобод людини.
Положеннями ст.6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Відповідно до ст.17 Закону України від 23.02.2006 №3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" рішення Європейського суду з прав людини підлягають застосуванню судами як джерела права.
Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні від 06.09.1978 у справі "Класс та інші проти Німеччини", із принципу верховенства права випливає, зокрема, що втручання органів виконавчої влади у права людини має підлягати ефективному нагляду, який, як правило, повинна забезпечувати судова влада. Щонайменше це має бути судовий нагляд, який найкращим чином забезпечує гарантії незалежності, безсторонності та належної правової процедури".
Засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом. Так, при розгляді справи було б неприйнятно враховувати право на ефективний засіб захисту, а саме, запобігання порушенню або припиненню порушення з боку суб'єкта владних повноважень, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту.
Верховний Суд України у своїй постанові від 16.09.2015 у справі № 21-1465а15 зазначив, що у випадку задоволення позову, рішення суду має бути таким, яке б гарантувало дотримання і захист прав, свобод, інтересів позивача від порушень з боку відповідача, забезпечувало його виконання та унеможливлювало необхідність наступних звернень до суду. Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії, чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникла б необхідність повторного звернення до суду.
Враховуючи неправильно обраний позивачем спосіб захисту порушеного права та застосовуючи механізм захисту права та його відновлення, порушеного суб'єктом владних повноважень, керуючись повноваженнями, наданими ч.2 ст.9, ч.2 ст.245 КАС України суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та визнати протиправними дії Державної фіскальної служби України щодо повернення заяви та матеріалів ОСОБА_1 без прийняття рішення згідно з п.9 Порядку №850 та зобов'язати Державну фіскальну службу України розглянути матеріали про призначення одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 та прийняти відповідне рішення.
Покладення такого обов'язку на відповідача не є перебиранням функції іншого суб'єкта владних повноважень у реалізації відповідних управлінських функцій і вирішенні питань, віднесених до виключної компетенції такого суб'єкта та зобов'язанням його приймати рішення, які входять до його компетенції чи до компетенції іншого органу, з огляду на обов'язковість ефективного механізму захисту порушеного права.
Стосовно позовної вимоги про зобов'язання Державної фіскальної служби України виплатити ОСОБА_1 призначену грошову допомогу через Головне управління ДФС України в Івано-Франківській області суд зазначає, що вказана вимога позивачем пред'явлена передчасно, оскільки рішення відповідачем про виплату та нарахування позивачу одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням третьої групи інвалідності не приймалось.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Згідно з ч.3 ст.139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
При зверненні до суду з адміністративним позовом позивачем сплачений судовий збір у загальній сумі 1536,80 грн. У зв'язку із частковим задоволенням позовних вимог суд дійшов висновку, що судові витрати, понесені позивачем, належать відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача пропорційно до задоволених вимог у розмірі 768,40 грн.
Керуючись статтями 77, 90, 139, 242-246, 250-251, 295 КАС України, суд,
вирішив:
Адміністративний позов ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, РНОКПП НОМЕР_1) до Державної фіскальної служби України (МСП 04053, м. Київ, Львівська площа, 8, код ЄДРПОУ 39392197), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Головне управління Державної фіскальної служби в Івано-Франківській області (вул. Незалежності, 20, м. Івано-Франківськ, Івано-Франківська область, 76018, код ЄДРПОУ 39394463), про визнання протиправною та скасування відмови, зобов'язання розглянути та прийняти рішення щодо призначення одноразової грошової допомоги - задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Державної фіскальної служби України щодо повернення заяви та матеріалів ОСОБА_1 без прийняття рішення згідно з п.9 Постанови Кабінету Міністрів України №850 від 21.10.2015.
Зобов'язати Державну фіскальну службу України розглянути матеріали про призначення одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 та прийняти відповідне рішення щодо призначення одноразової грошової допомоги, у зв'язку з встановленням інвалідності відповідно до Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 жовтня 2015 року №850.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Державної фіскальної служби України на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати у розмірі 768,40 грн.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Сьомого апеляційного адміністративного суду за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, з урахуванням приписів підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення суду складено у повному обсязі: 06 травня 2019 року.
Суддя О.Г. Попова