06 травня 2019 року м. Житомир справа № 240/4600/19
категорія 112030100
Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Попової О. Г., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Служби безпеки України в Житомирській області про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії,
встановив:
До Житомирського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 із позовом, в якому просить:
- визнати протиправним і скасувати рішення Управління Служби безпеки України в Житомирській області про відмову у виплаті доплати до одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням з 28 квітня 2017 року інвалідності 2 групи, внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби;
- зобов'язати Управління Служби безпеки України в Житомирській області нарахувати та виплатити одноразову грошову допомогу у зв'язку із встановленням інвалідності 2 групи, внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби, в розмірі 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого Законом для працездатних осіб на день встановлення інвалідності, а саме 28 квітня 2017 року, відповідно до Закону України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та постанови Кабінету Міністрів України від 28 травня 2008 року №499 "Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб", з урахуванням раніше виплачених сум.
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 24 вересня 2018 року у справі №806/2219/18 винесено рішення яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено, яке постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 11 грудня 2018 року залишено без змін. Позивач вказала, що у ході судового розгляду справи встановлено, що вперше їй інвалідність (3 група) було встановлено з 03.02.2014, а отже, вона мала право на отримання одноразової грошової допомоги, відповідно до норм Порядку №975.
Однак, відповідачем безпідставно та незаконно прийнято рішення про виплату грошової допомоги, позивачу не відповідно до Порядку №975, а згідно з Порядком №499, при цьому заяву про виплату допомоги позивачем було написано безпосередньо по зразку, наданому працівником СБУ, який оформляв виплату і у зв'язку з цим, позивач правомірно вважала, що виплата повинна бути здійснена на підставі Порядку №499 і тому вказане рішення не оскаржувалося.
Таким чином, зважаючи на те, що виплата їй одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням первинної інвалідності III групи здійснена згідно з Порядком №499, то здійснення виплат при встановленні вищої групи інвалідності має здійснюватись відповідно до норм цього ж Порядку, про що також було зазначено у рішенні Сьомого апеляційного адміністративного суду від 11.12.2018. При цьому, позивач зазначила, що норми Порядку №499 не обмежували її права на виплату доплати різниці одноразової грошової допомоги, з урахуванням раніше виплаченої суми, та встановлювали, що така виплата має здійснюватись згідно з Порядком №499.
Отже, до осіб, яким одноразова грошова допомога призначена до набрання чинності Порядком №975, при встановленні вищої групи інвалідності застосовується законодавство, що діяло на момент первинного встановлення інвалідності.
Відповідно до Порядку №499 позивачу була виплачена одноразова грошова допомога у розмірі 70-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, у сумі 85260,00 грн. На думку позивача вона має право на отримання різниці одноразової грошової допомоги відповідно до норм Порядку №499 у 300-кратному розмірі, у зв'язку із чим звернулась до відповідача з відповідними заявами, однак отримала відмову, оскільки підвищення групи інвалідності відбулось у понад дворічний термін, встановлений законодавством. Позивач з вказаним рішенням відповідача не погоджується у зв'язку із чим звернулась до суду з даним позовом за захистом свого порушеного права.
Ухвалою судді Житомирського окружного адміністративного суду від 08.04.2019 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та виклику учасників справи.
Ухвалою судді Житомирського окружного адміністративного суду від 24.04.2019 у задоволенні клопотання позивача про призначення справи до судового розгляду у відкритому судовому засіданні відмовлено.
Відповідач у строк та в порядку подав відзив на позовну заяву вх. №10127/19 від 26.04.2019, в якому просить відмовити з задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 у повному обсязі. Наголошує, що позивач звернулась із заявою про виплату різниці одноразової грошової допомоги у зв'язку із підвищення групи інвалідності із пропуском дворічного терміну, у зв'язку із чим у відповідача відсутні підстави для здійснення таких виплат (а.с. 45-49).
У відповідності до положень ч.5 ст.262, ч.1 ст.263 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.
Згідно з ч.5 ст.250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов до наступного висновку.
Встановлено, що ОСОБА_1 проходила військову службу в управлінні Служби безпеки України в Житомирській області, де і отримала захворювання, пов'язане з проходженням військової служби, звільнилась у запас за станом здоров'я.
У травні 2018 року позивач звернулася до суду з позовом до Управління Служби безпеки України в Житомирській області (далі - УСБУ в Житомирській області) в якому просила визнати протиправним і скасувати рішення відповідача про відмову у призначенні одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням з 28 квітня 2017 року інвалідності 2 групи внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби та зобов'язати УСБУ в Житомирській області нарахувати та виплатити одноразову грошову допомогу у зв'язку із встановленням інвалідності 2 групи, внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби, в розмірі, встановленому Законом по стану на 28 квітня 2017 року, відповідно до Закону України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та постанови Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 №975 "Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві", з урахуванням раніше виплачених сум.
Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 24 вересня 2018 року по справі №806/2219/18 у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено (а.с. 26-28), яке постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 11.12.2018 залишено без змін (а.с. 29-35). Однак, в ході судового розгляду справи встановлено, що уперше позивачу інвалідність (III група) було встановлено з 03.02.2014, а отже, вона мала право на отримання одноразової грошової допомоги відповідно до норм Порядку №975. В той же час, Управлінням Служби безпеки України в Житомирській області прийнято рішення про виплату грошової допомоги позивачу не відповідно до Порядку №975, а згідно з Порядком №499, вказане рішення позивачем не оскаржувалося. Таким чином, зважаючи на те, що виплата позивачу одноразової грошової допомоги, в зв'язку з встановленням первинної інвалідності III групи здійснена згідно з Порядком №499, то здійснення виплат при встановленні вищої групи інвалідності має здійснюватись відповідно до норм цього ж Порядку.
Крім того, постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду встановлено та підтверджено, що позивач має право на отримання одноразової грошової допомоги, у зв'язку з встановленням II групи інвалідності, яка дає право на доплату одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, відповідно до Порядку №499, а не згідно з Порядком №975.
Пунктом 2 Порядку №499 встановлено, що у разі встановлення більшого відсотка втрати працездатності або в разі встановлення групи інвалідності, яка дає право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата провадиться з урахуванням раніше виплаченої суми.
Отже, до осіб, яким одноразова грошова допомога призначена до набрання чинності Порядком №975, при встановленні вищої групи інвалідності застосовується законодавство, що діяло на момент первинного встановлення інвалідності.
Відповідно до Порядку №499 позивачу виплачена одноразова грошова допомога у розмірі 70-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, у сумі 85260,00 грн.
З 28.04.2018 ОСОБА_1 встановлено ІІ групу інвалідності, яка наступила внаслідок захворювання пов'язаного з проходженням військової служби, що підтверджується довідкою до акта огляду медико-соціальної експертної комісії Серії 12 ААА №782586 (а.с. 36).
Після встановлення ІІ групи інвалідності, позивач звернулась до УСБУ в Житомирській області з заявою про виплату одноразової грошової допомоги відповідно до Порядку №499, з урахуванням виплаченої у зв'язку з встановленням ІІІ групи інвалідності (а.с. 15).
Однак листом відповідача від 26.04.2018 №57/15/П-1485/276, позивачу відмовлено у виплаті різниці одноразової грошової допомоги у разі встановлення вищої групи інвалідності у зв'язку з тим, що згідно з пунктом четвертим статті 16-3 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" у разі зміни групи інвалідності доплата до одноразової грошової допомоги здійснюється за умови, якщо зміна відбулася протягом двох років після первинного встановлення інвалідності, а ОСОБА_1 ІІІ групу інвалідності змінено на ІІ групу понад дворічний термін (а.с. 16-17).
23 січня 2019 року ОСОБА_1 звернулася до УСБУ в Житомирській області з заявою провести доплату до раніше виплаченої суми страхового відшкодування, у зв'язку з встановленням їй з 28 квітня 2017 року 2 групи інвалідності у розмірі 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 01 січня 2017 року, відповідно до ст.16-2 Закону України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та Порядку №499, з урахуванням раніше виплачених сум (а.с. 18).
У березні 2019 року позивач отримала лист відповідача №57/15/П-26/276 у якому їй відмовлено у виплаті різниці одноразової грошової допомоги, та роз'яснено, що вона вже скористалась своїм правом та отримала грошову допомогу у відповідності до норм законодавства, тобто статей 16-16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та Порядку, затвердженого постановою КМУ від 28.05.2008 №975, так як не вбачається правових підстав для виплати зазначеної різниці, оскільки пройшло більше двох років з часу встановлення попередньої групи інвалідності та проведенні виплати, як інваліду 2 групи (а.с. 19-21).
Не погоджуючись із рішенням, наголошуючи, що відповідачем порушується її право на отримання різниці доплати одноразової грошової допомоги, передбаченої Порядком №499, позивач звернулась із вказаним позовом до суду.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
У відповідності до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Статтею 19 Основного Закону встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з статтею 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до статті 41 Закону України від 25.03.1992 № 2232-XII "Про військовий обов'язок і військову службу" (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов'язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".
Так, 20 грудня 1991 року Верховною Радою України прийнято Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" №2011-XII (далі - Закон №2011-ХІІ), який відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.
Згідно з пунктом 2 частини першої статті 3 Закону №2011-XII дія цього Закону поширюється на військовослужбовців, які стали інвалідами внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням військової служби, чи внаслідок захворювання після звільнення їх з військової служби, пов'язаного з проходженням військової служби, та членів їх сімей, а також членів сімей військовослужбовців, які загинули, померли чи пропали безвісти.
У частині 1 статті 16 Закону №2011-XII зазначено, що одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.
У частині другій статті 16 Закону №2011-ХІІ визначено вичерпний перелік підстав, за наявності яких призначається і виплачується одноразова грошова допомога, зокрема, за п.4 - встановлення військовослужбовцю (крім військовослужбовців строкової служби) інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті.
Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги, за приписами частини 9 статті 16-3 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" визначається Кабінетом Міністрів України.
Так, Кабінет Міністрів України постановою від 25.12.2013 №975 затвердив Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - Порядок №975).
При цьому, пунктом 2 наведеної Постанови установлено, що «особам, які до набрання чинності Порядком, затвердженим цією постановою, мають право на отримання одноразової грошової допомоги:
- допомога, що була призначена, виплачується відповідно до Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 28 травня 2008 р. №499, Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби, що сталися у 2006 році, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2007 року №284 і Порядку та умов виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності співробітників кадрового складу розвідувальних органів, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 листопада 2007 року №1331;
- допомога, що не була призначена, призначається і виплачується в установленому законодавством порядку, що діяло на день виникнення права на отримання такої допомоги».
Отже, до осіб, яким одноразова грошова допомога призначена до набрання чинності Порядком №975, при встановленні вищої групи інвалідності застосовується законодавство, що діяло на момент первинного встановлення інвалідності.
Пунктом 2 Порядку №499 встановлено, що у разі встановлення більшого відсотка втрати працездатності або в разі встановлення групи інвалідності, яка дає право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата провадиться з урахуванням раніше виплаченої суми.
При цьому, норми зазначеного Порядку не обмежували права на її виплату з урахуванням раніше виплаченої суми, та встановлювали, що така виплата має здійснюватись згідно з Порядком №499.
З метою упорядкування законодавства щодо виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, встановлення їм інвалідності чи часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності, визначення цієї допомоги виключно як виплати соціального характеру до Закону № 2011-ХІІ Законом України від 4 липня 2012 року №5040-VI «Про внесення змін до деяких законів України з питань соціального захисту військовослужбовців» (далі - Закон № 5040-VI) були внесені, зокрема, такі зміни: статтю 16 викладено в новій редакції, та доповнено цей Закон статтями 16-1- 16-4.
У Прикінцевих положеннях Закону №5040-VI встановлено, що дія цього Закону не поширюється на осіб, стосовно яких до набрання чинності цим Законом прийнято рішення про виплату їм одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) або каліцтва військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, або які отримали замість зазначеної допомоги інші компенсаційні виплати відповідно до законодавства.
Аналіз наведених положень Закону №5040-VI, Постанови Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року №975 про затвердження Порядку №975 дає підстави для висновку, що змінене з 01 січня 2014 року законодавче регулювання з питань соціального захисту військовослужбовців поширюється на осіб, право на призначення і виплату одноразової грошової допомоги у яких виникло після цієї дати.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 23.10.2018 у справі №806/774/16 (провадження №К/9901/12130/18).
Відповідно до ч.5 ст.242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Як слідує з матеріалів справи, вперше інвалідність (ІІІ група) ОСОБА_1 встановлено з 03.02.2014, а отже позивач мала право на отримання одноразової грошової допомоги відповідно до норм Порядку №975.
Однак, згідно з висновками Сьомого апеляційного адміністративного суду, викладеними у постанові від 11.12.2018 у справі №806/2219/18, відповідачем прийнято рішення про виплату грошової допомоги позивачу не відповідно до Порядку №975, а згідно з Порядком №499. Вказане рішення позивачем не оскаржувалося.
Таким чином, зважаючи на те, що виплата позивачу одноразової грошової допомоги, у зв'язку з встановленням первинної інвалідності ІІІ групи здійснена згідно з Порядком №499, то здійснення виплат при встановленні вищої групи інвалідності має здійснюватись відповідно до норм цього ж Порядку.
При цьому, норми зазначеного Порядку не обмежували права на виплату позивачу доплати, з урахуванням раніше виплаченої суми, та встановлювали, що така виплата має здійснюватись згідно з Порядком №499.
Отже, до осіб, яким одноразова грошова допомога призначена до набрання чинності Порядком №975, при встановленні вищої групи інвалідності застосовується законодавство, що діяло на момент первинного встановлення інвалідності.
Так, згідно з висновком УСБУ у Житомирській області від 22.12.2014 ОСОБА_1 отримала одноразову грошову допомогу відповідно до норм Порядку №499 у зв'язку із втратою здоров'я та встановленням 3 групи інвалідності у сумі 86260,00 грн у розмірі 70-кратного прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб (а.с. 22-23).
Тобто ОСОБА_1 скористалася своїм правом та отримала нараховану суму у відповідності до норм законодавства, що діяло на час встановлення їй третьої групи інвалідності.
25 квітня 2018 року ОСОБА_1 звернулася до Управління з заявою щодо виплати їй одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням вищої групи інвалідності з 06 червня 2017 року (довідка до акта огляду медико-соціальної експертної комісії від 06.06.2017 серії 12 ААА № 782586) (а.с. 15).
За результатами розгляду вказаного звернення листом від 26 квітня 2018 року за №57/15/П-158/276 Управління повідомило позивача про відсутність правових підстав для виплати понад дворічний термін після первинного встановлення інвалідності, різниці одноразової грошової допомоги у разі встановлення вищої групи інвалідності (а.с. 16-17).
23 січня 2019 року ОСОБА_1 повторно звернулася до Управління стосовно виплати різниці одноразової грошової допомоги у разі встановлення вищої групи інвалідності (а.с. 18).
За результатами розгляду вказаного звернення листом від 19 лютого 2019 року за №57/27/П-26/276 Управління повідомило позивача про відсутність правових підстав для виплати понад дворічний термін після первинного встановлення інвалідності, різниці одноразової грошової допомоги у разі встановлення вищої групи інвалідності. Крім того, Управління у черговий раз повідомило ОСОБА_1 про відсутність правових підстав для виплати понад дворічний термін після первинного встановлення інвалідності, різниці одноразової грошової допомоги у разі встановлення вищої групи інвалідності.
Відповідно до п.4 ст.16 Закону №2011-ХІІ якщо протягом двох років військовослужбовцю, військовозобов'язаному або резервісту після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено вищу групу інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає їм право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата провадиться з урахуванням раніше виплаченої суми. Слід зазначити, що вказана норма Закону діє з 04 липня 2012 року.
При цьому, відповідно до Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України", який набрав чинності з 01 січня 2017 року, п.4 ст.16-3 доповнено абзацом другим такого змісту:
"У разі зміни групи інвалідності, її причини або ступеня втрати працездатності понад дворічний термін після первинного встановлення інвалідності виплата одноразової грошової допомоги у зв'язку із змінами, що відбулися, не здійснюється."
Аналогічні положення містяться і у п.8 Порядку №975, де також зазначено, що якщо протягом двох років військовослужбовцю, військовозобов'язаному та резервісту після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено згідно з рішенням медико-соціальної експертної комісії вищу групу чи іншу причину інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає їм право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата провадиться з урахуванням раніше виплаченої суми. У разі повторного встановлення (зміни) групи інвалідності, причин її виникнення або ступеня втрати працездатності понад дворічний строк після первинного встановлення інвалідності виплата одноразової грошової допомоги не здійснюється.
Однак, як підтверджується матеріалами справи одноразову грошову допомогу позивачу при первинному встановленні 3 групи інвалідності, яка була встановлена позивачу з 03.02.2014, було призначено та нараховано за нормами Порядку №499.
І хоча норми вказаного Порядку не встановлювали обмеження дворічним терміном права на виплату різниці одноразової грошової допомоги у зв'язку із підвищенням групи інвалідності, з урахуванням раніше виплаченої суми, однак норми Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України", які встановили таке обмеження, набрали чинності з 01 січня 2017 року.
У матеріалах справи міститься заява позивача з якою вона звернулась до відповідача про виплату їй одноразової грошової допомоги у більшому розмір з урахуванням раніше виплаченої суми, яка датована 25.04.2018 про проведення доплати до раніше виплаченої суми страхового відшкодування, у зв'язку із встановленням 2 групи інвалідності з 28.04.2017.
Тому суд погоджується із доводами відповідача стосовного того, що на момент переогляду та встановлення ОСОБА_1 другої групи інвалідності пройшло більше трьох років.
Стосовно посилань позивача на позицію викладену Верховним Судом України у постанові від 20.03.2017 у справі №295/3091/17, суд вважає їх безпідставними, оскільки Верховний Суд України вирішував питання рівнозначності умов для виплати військовослужбовцям страхових сум, які передбачені статтею 16 Закону у редакції, що діяла до 01.01.2017 та одноразової грошової допомоги, яка була запроваджена з 01.01.2017, і не містила норми щодо обмеження певним строком виплати допомоги у більшому розмірі у випадку встановлення вищої групи інвалідності.
Крім того, безпідставними та необґрунтованими є посилання позивача на постанови Верховного Суду від 23.10.2018 у справі №806/774/16, Вищого адміністративного суду України від 22.05.2014 у справі №К/800/62429/13, від 09.07.2015 у справі № 800/19036/15, а також постанови ВСУ від 10.06.2014, від 18.11.2014 у справі №21-446а14, від 21.04.2015 у справі №21-183а13, оскільки вищевказані постанови були винесені до внесення змін до статті 16-3 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", зокрема пункт 4 цієї статті був доповнений абзацом другим згідно із Законом №1774-VIII від 06.12.2016, який застосовується з 1 січня 2017 року.
Щодо посилань позивача на рішення Сьомого апеляційного адміністративного суду від 11.12.2018 у справі №806/2219/18, то суд зазначає, що в постанові суду міститься посилання на ревалентні норми права (Порядок №499), які необхідно застосовувати при вирішення питання про призначення одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням 2 групи інвалідності ОСОБА_1
Суд не бере до уваги посилання відповідача на те, що у довідках про встановлення позивачу груп інвалідності зазначено невірні формулювання підстав для встановлення інвалідності, а саме оскільки отримане позивачем захворювання пов'язане з проходженням військової служби, а не отримане під час виконання обов'язків військової служби, що підтверджується довідками до акта огляду медико-соціальної експертної комісії від 16.04.2014 серії 10ААВ №830291, від 06.06.2017 серії 12ААА №782586, де у графі "Причина інвалідності" вказано: "захворювання пов'язане з проходженням військової служби", оскільки як під час вирішення питання про призначення позивачу грошової допомоги ні у первинному висновку ні в оскаржуваному рішенні відповідача про відмову у призначенні такої допомоги не містилось таких підстав для відмови у призначення відповідної грошової допомоги, містились лише посилання на пропуск позивачем дворічного терміну з часу встановлення позивачу первинної 3 групи інвалідності до встановлення позивачу 2 групи.
Оскільки, з моменту встановлення позивачу 3 групи інвалідності до моменту встановлення 2 групи інвалідності пройшло більше ніж два роки, суд дійшов висновку, що право на отримання доплати одноразової грошової допомоги згідно з п.4 ст.16-3 Закону №2011-ХІІ та Порядку №499 у позивача відсутнє.
Частиною першою та другою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Положеннями статті 90 КАС України визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідачем на виконання ч.2 ст.77 КАС України спростовано, а позивачем не доведено протиправність відмови у призначенні ОСОБА_1 доплати одноразової грошової допомоги, оформленої листом від 18.02.2019 №57/27/П-26/276, а тому позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Враховуючи відмову у задоволенні позовних вимог та відсутність документально підтверджених судових витрат у даній адміністративній справі, питання про їх розподіл судом не вирішується.
Керуючись статтями 2, 77, 90, 139, 159, 242-246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
вирішив:
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, РНОКПП НОМЕР_1) до Управління Служби безпеки України в Житомирській області (вул. Фещенка-Чопівського, 7, м. Житомир, 10008, код ЄДРПОУ 20001510) про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Сьомого апеляційного адміністративного суду за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, з урахуванням приписів підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення суду складено у повному обсязі: 06 травня 2019 року.
Суддя О.Г. Попова