ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
м. Київ
02 травня 2019 року № 756/90/18
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Григоровича П.О., розглянув в порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
доГоловного управління Пенсійного фонду України в м. Києві
про визнання протиправними дій, зобов'язати вчинити дії ,
ОСОБА_1 (надалі - позивач) звернулась до Оболонського районного суду міста Києва з позовом до Управління Пенсійного фонду України в Оболонському районі міста Києва, в якому просила суд:
- визнати неправомірними та незаконними дії щодо відмови у прийнятті документів та призначені пенсії за віком із зниженням пенсійного віку відповідно до ст.55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»;
- зобов'язати Управління Пенсійного фонду України в Оболонському районі м. Києва прийняти документи на призначення та призначити ОСОБА_1 пенсію за віком із зниженням пенсійного віку відповідно до ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з 23.06.2017 року.
Ухвалою Оболонського районного суду міста Києва від 26.01.2018 адміністративний позов передано на розгляд до Окружного адміністративного суду міста Києва.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 02.04.2018 відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні). Здійснено процесуальне правонаступництво та замінено неналежного відповідача - Управління Пенсійного фонду України в Оболонському районі м. Києва на належного - Центральне об'єднане управління Пенсійного фонду України в м. Києві.
Протокольною ухвалою суду проголошеною без виходу до нарадчої кімнати в судовому засіданні 07.08.2018 здійснено процесуальне правонаступництво та замінено Центральне об'єднане управління Пенсійного фонду України в м. Києві на Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач підтримує заявлені позовні вимоги в повному обсязі та просить суд їх задовольнити, посилаючись при цьому на те, що у відповідача не було законодавчо визначених підстав для відмови у призначенні позивачу пенсії на пільгових умовах, як ліквідатору наслідків аварії на Чорнобильській АЕС 2 категорії.
Відповідач проти позову заперечує, посилаючись при цьому на те, що станом на дату звернення позивача до суду з позовом відсутні будь які рішення, дії або бездіяльність, що порушують охоронювані законом права позивача, внаслідок чого позов направлений на захист права, порушення якого ще не настало.
Справа розглянута в порядку письмового провадження у відповідності до положень ч.3 ст.194 Кодексу адміністративного судочинства України.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
Як зазначає позивач в позовній заяві, після досягнення віку з якого виникає право на отримання пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до ч.1 ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», вона звернулась у червні 2017 року до відповідача з питанням про призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку.
Також позивач зазначає, що представник відповідача повідомив, що позивачу буде відмовлено у призначені пенсії за віком в зв'язку з тим, що з поданих документів неможливо встановити участь у роботах по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС незважаючи на записи у трудовій книжці, посвідчення учасника ЛНА на ЧАЕС та відповідних довідок.
За таких обставин позивач звернулась до суду з даним позовом та просить його задовольнити.
Оцінивши за правилами ст. 90 КАС України надані сторонами докази та пояснення, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, Окружний адміністративний суд міста Києва вважає, що позов не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Частиною другою ст.124 Конституції України (в чинній редакції) визначено, що юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
За змістом ч.4 ст.125 КАС України визначено, що з метою захисту прав, свобод та інтересів особи у сфері публічно-правових відносин діють адміністративні суди.
Відтак, судовому захисту підлягає суб'єктивне право особи, яке виникло внаслідок існування юридичного спору між особою, та, в даному випадку, суб'єктом владних повноважень.
Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 25 листопада 1997 № 6-зп «Щодо офіційного тлумачення частини другої статті 55 Конституції України та статті 248-2 Цивільного процесуального кодексу України» частину другу ст. 55 Конституції України необхідно розуміти так, що кожен громадянин України, іноземець, особа без громадянства має гарантоване державою право оскаржити в суді загальної юрисдикції рішення, дії чи бездіяльність будь-якого органу державної влади, органу місцевого самоврядування, посадових і службових осіб, якщо вважають, що ці рішення, дія чи бездіяльність порушують їхні права і свободи або перешкоджають здійсненню цих прав і свобод, а тому потребують правового захисту в суді.
З викладеної правової позиції Конституційного Суду України випливає, що умовою для звернення особи до суду з позовом щодо оскарження рішення, дії чи бездіяльність будь-якого органу державної влади, органу місцевого самоврядування, посадових і службових осіб є наявність у позивача переконання в порушенні його прав або свобод чи в існуванні перешкод у здійсненні цих прав.
Порушенням суб'єктивного права особи є створення будь-яких перепон у реалізації нею свого суб'єктивного права, що унеможливлюють одержання особою того, на що вона має право розраховувати в разі належної поведінки зобов'язаної особи.
Отже, неодмінною ознакою порушення права особи є зміна стану суб'єктивних прав та обов'язків особи, тобто припинення чи неможливість реалізаціїїї права та/або виникнення додаткового обов'язку.
Таким чином, якщо особа вважає, що її суб'єктивне право у певних правовідносинах не може бути реалізованим належним чином, або на неї протиправно поклали певний обов'язок, така особа має право звернутися за судовим захистом.
У разі відповідного звернення особи суд повинен розглянути питання щодо наявності порушення суб'єктивного права заявника у конкретних правовідносинах і на підставі цього розв'язати спір.
Крім того, судовому захисту підлягає також охоронюваний законом інтерес.
У Рішенні від 1 грудня 2004 № 18-рп/2004 Конституційний Суд України розтлумачив, що поняття «охоронюваний законом інтерес» треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам .
Отже, охоронюваний законом інтерес полягає у прагненні особи набути певних матеріальних або нематеріальних благ з метою задоволення певних потреб, якщо такі прагнення є абстрактними, тобто не випливають із певного суб'єктивного права у конкретних правовідносинах. Тому порушенням охоронюваного законом інтересу, яке дає підстави для звернення особи за судовим захистом, є створення об'єктивних перешкод на шляху до здобуття відповідного матеріального та/або нематеріального блага.
Водночас за відсутності об'єктивного порушення прав чи законних інтересів особи її вимоги не підлягають задоволенню.
Викладені конституційні норми кореспондуються з нормами Кодексу адміністративного судочинства України.
Згідно із ч.1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У відповідності до ч.1 ст.5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.
Отже, судовому захисту в адміністративних судах підлягають порушені права, свободи та законні інтереси особи в публічно-правових відносинах. При цьому визначальним для вирішення питання про обґрунтованість вимог особи у розв'язанні публічно-правового спору є встановлення факту порушення відповідних прав, свобод чи інтересів такої особи.
У свою чергу, як вже зазначалось, порушення прав, свобод та інтересів особи наявне тоді, коли сталися зміни стану суб'єктивних прав та обов'язків особи, тобто припинення чи неможливість реалізації її права та/або виникнення додаткового обов'язку в публічно-правових відносинах.
Відповідні зміни або перешкоди можуть бути створені протиправними рішеннями, діями або бездіяльністю суб'єкта владних повноважень.
Якщо відповідні рішення, дії чи бездіяльність протиправно, на думку особи, спричинили виникнення, зміни чи припинення прав та обов'язків особи (тобто є юридично значимими), особа може порушити питання про визнання протиправними таких рішень, дій чи бездіяльності в судовому порядку.
Таким чином, до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, які породжують, змінюють або припиняють права та обов'язки у сфері публічно-правових відносин, вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, якщо позивач вважає, що цими рішеннями, діями чи бездіяльністю його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або має місце інше ущемлення прав чи свобод.
При цьому, позивач на власний розсуд визначає, чи порушені його права рішеннями, дією або бездіяльністю суб'єкта владних повноважень. Водночас задоволення відповідних вимог особи можливе лише в разі об'єктивної наявності порушення, тобто встановлення, що рішення, дія або бездіяльність протиправно породжують, змінюють або припиняють права та обов'язки у сфері публічно-правових відносин.
З цього приводу Вищий господарський суд України в постанові від 28 липня 2010 зазначив таке: «Реалізуючи передбачене статтею 55 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.
Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб відновлення порушеного права позивача.
Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові».
Окружний адміністративний суд міста Києва приймає до уваги те, що в матеріалах справи відсутні будь-які докази, які підтверджують, що позивач в будь-який час до подання позовної заяви зверталась до відповідача з питанням про призначення пенсії.
Одночасно в матеріалах справи відсутні докази відмови відповідача у прийнятті документів та призначення пенсії до подання даного позову.
Разом з цим, відповідачем до відзиву, поданого в судовому засіданні 20.11.2018 подано заяву позивача при призначення пенсії, яка датована 25.10.2018, в той час як до суду позивач звернулась в січні 2018.
Також відповідачем зазначено, що, як станом на дату звернення позивача до суду з позовом, так і станом на дату подання відзиву (20.11.2018) органом пенсійного фонду не приймалось рішення по суті поданої позивачем заяви, в той час як заява та власне додані до неї документи були прийняті відповідачем до розгляду, що позивачем спростовано не було.
За таких обставин суд приходить до висновку про те, що станом на дату звернення позивача до суду органом Пенсійного фонду в рамках досліджуваних правовідносин не приймалось будь-яких рішень, та не вчинялось дій/бездіяльності, які б впливали на права та інтереси позивача.
Подане позивачем 21.03.2019 через відділ документального обігу та контролю (канцелярію) суду рішення відповідача №2882/03 від 08.01.2019 про відмову в призначенні пенсії, судом відхиляється, адже правомірність даного рішення не є предметом спору.
Окружний адміністративний суд міста Києва вважає за необхідне звернути увагу позивача на те, що до компетенції (повноважень) суду не належить вирішення пенсійних питань, в той час як суд перевіряє законність рішень, дій, бездіяльності суб'єкта владних повноважень, в даному випадку, Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, під час призначення та/або перерахунку пенсій.
Оскільки в матеріалах справи відсутні докази відмови в прийнятті документів, а рішення про відмову в призначенні пенсії не є предметом оскарження, у задоволенні позову має бути відмовлено повністю.
Керуючись статтями 9, 14, 31, 33, 72-78, 90, 244-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва,-
У задоволенні позову відмовити повністю.
ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1, адреса: АДРЕСА_1).
Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві (ідентифікаційний код ЄДРПОУ 42098368, адреса: 04053, м.Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 16).
Рішення набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України. Рішення суду може бути оскаржено за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до п/п. 15.5 п. 15 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції Закону № 2147-VIII) до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Суддя П.О. Григорович