465/4903/18
2/465/916/19
Іменем України
23.04.2019 року м.Львів
Франківський районний суд м. Львова в складі:
головуючої - судді - Мартинишин М.О.
з участю секретаря - Потюк В.М.
представника позивача - ОСОБА_1
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ПАТ «УкрСиббанк» про визнання договору споживчого кредиту недійсним, -
позивач ОСОБА_2 звернулася з позовом до Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» про визнання недійсним кредитного договору, застосування до договору наслідків недійсності нікчемного правочину - реституції.
Свої позовні вимоги мотивує тим, що 16 червня 2006 року між ОСОБА_2 та відділенням № 415 Акціонерного комерційного інноваційного банку «УкрСиббанк» (далі - УкрСиббанк) в особі начальника вказаного відділення ОСОБА_3 укладено договір про надання споживчого кредиту № НОМЕР_1, згідно з яким Укрсиббанк передав їй 98 000 дол. США (що дорівнювало в еквіваленті на гривні 494 900 грн.) під 11,8% річних (до договору про надання споживчого кредиту № НОМЕР_1 від 16 червня 2006 року було укладено дві додаткові угоди, а саме Додаткова угода № 1 від 13 квітня 2009 року та Додаткова угода № 2 від 13 квітня 2009 р.). Для забезпечення виконання зобов'язання по договору споживчого кредитування були укладені договори поруки від 16 червня 2006 року № 18365 (поручителем виступив ОСОБА_4) та договір іпотеки квартири, що знаходиться за адресою: м. Львів, вул. Пимоненка, 15а/98. Однак вважає, що договір споживчого кредиту № НОМЕР_1 від 16 червня 2006 року укладений з порушенням норм Закону України «Про захист прав споживачів» (в редакції чинній на момент укладення договору споживчого кредиту № НОМЕР_1 від 16 червня 2006 року) та норм ЦК України, внаслідок чого є недійсним.
Порушення норм Закону України «Про захист прав споживачів» полягає в тому, що ОСОБА_2 в супереч вимогам ч.2. ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» перед укладенням договору про надання споживчого кредиту банк не повідомив у письмовій формі про кредитні умови, а саме: наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов'язаннями споживача; тип відсоткової ставки; орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, пов'язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо); податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати докладнішу інформацію; переваги та недоліки пропонованих схем кредитування. На його думку було порушене її право передбачене в ст. 15 Закону України «Про захист прав споживачів», а саме, споживач має право на одержання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про продукцію, що забезпечує можливість її свідомого і компетентного вибору. Інформація повинна бути надана споживачеві до придбання ним товару чи замовлення роботи (послуги). Інформація про продукцію повинна містити: дані про ціну (тариф), умови та правила придбання продукції. Внаслідок зазначених вище порушень вважає, що договір про надання споживчого кредиту № НОМЕР_1 укладено з використанням «нечесної підприємницької практики», тому є недійсним в силу ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів». Просить позов задоволити.
В судовому засіданні представник позивачки підтримав позов і просив його задовольнити, надавши суду пояснення аналогічні змісту позовної заяви.
Представник відповідача подав відзив, в якому просить відмовити у задоволенні позову ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» про визнання недійсним кредитного договору, застосування до договорів наслідків недійсності нікчемного правочину - реституції в повному обсязі. Зазначив що доказів, що доводили б факт умисних дій, чи умисної бездіяльності банку із метою обману позичальника та доводили б заперечування, або замовчування банком наявності обставин, які можуть перешкодити вчиненню кредитного договору позичальником до суд не було надано. Також зазначає, що сторонами правочину кредитного договору в п.9.13 визначено, що підписання кредитного договору позичальником свідчить про те, що позичальник повністю розуміє всі умови цього договору, свої права та обов'язки за цим поговором і погоджується з ними. Перед підписанням даного кредитного договору позичальником отримано інформаційний лист відповідно до вимог чинного законодавства України, зокрема п. 2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів». Відповідач вважає, що є помилковою позиція позивача про можливість застосування до кредитного договору № НОМЕР_1 постанови НБУ № 168 від 10.05.2007 року, оскільки на момент укладення спірного кредитного договору (16.06.2006 року) вказана постанова НБУ не була чинною. Також відповідач вважає помилковою позицію позивача, що відсутність індивідуальної ліцензії на видачу кредиту в іноземній валюті є підставою недійсності договору споживчого кредиту № НОМЕР_1, оскільки у відповідача була генеральна ліцензія на видачу кредитів в іноземній валюті. Просить у позові відмовити.
Представник відповідача у судове засідання не з'явився, про причини своєї неявки суд не повідомили, хоча належним чином був повідомленні про день, час та місце слухання справи, а тому суд вважає, що справу слід слухати у їх відсутності на підставі наявних у справі даних та доказів, достатніх для постановлення рішення, проти чого і не заперечив представник позивача.
Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи та всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку, що позов підставний та підлягає до задоволення з наступних підстав.
Відповідно до ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного судочинства.
Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини громадянина захищаються судом та відповідно до вимог чинного цивільного процесуального законодавства України кожній особі гарантується право звернення безпосередньо до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав.
За вимогами ст. ст.12,81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених цим кодексом. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Судом встановлено, що 16 червня 2006 року між ОСОБА_2 та відділенням № 415 Акціонерного комерційного інноваційного банку «УкрСиббанк» (далі - УкрСиббанк) в особі начальника вказаного відділення ОСОБА_3 укладено договір про надання споживчого кредиту № НОМЕР_1, згідно з яким Укрсиббанк передав їй 98 000 дол. США (що дорівнювало в еквіваленті на гривні 494 900 грн.) під 11,8% річних (до договору про надання споживчого кредиту № НОМЕР_1 від 16 червня 2006 року було укладено дві додаткові угоди, а саме Додаткова угода № 1 від 13 квітня 2009 року та Додаткова угода № 2 від 13 квітня 2009 р.).
Для забезпечення виконання зобов'язання по договору споживчого кредитування були укладені договори поруки від 16 червня 2006 року № 18365 (поручителем виступив ОСОБА_4) та договір іпотеки квартири, що знаходиться за адресою: м. Львів, вул. Пимоненка, 15а/98.
Відповідно до ст. 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. У договорах за участю фізичної особи - споживача - враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів.(ст.627 ЦК України).
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Згідно з рішенням Конституційного Суду України № 15-рп/2011 від 10 листопада 2011 року, дія Закону України «Про захист прав споживачів» поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.
В іншому Рішенні Конституційний Суд України дійшов висновку, що умови договору споживчого кредиту, його укладання та виконання повинні підпорядковуватися таким засадам, згідно з якими особа споживача вважається слабкою стороною у договорі та підлягає особливому правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності і розумності (абзац восьмий підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 11 липня 2013 року № 7-рп/2013 у справі про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань).
Відповідно до п. 12 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 5 від 12.04.1996 року "Про практику розгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів", у справах за позовами про захист прав споживачів, порушених внаслідок недостовірної або неповної інформації про товар (роботу, послугу) суд має виходити з припущення, що споживач не має спеціальних знань про властивості та характеристики товарів (робіт, послуг).
Згідно із абзацом 2 пункту 16 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 5 "Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин" суди повинні з'ясувати виконання банками чи іншими фінансовими установами положення статей 11, 18, 21 Закону України "Про захист прав споживачів", а також пункту 3.8 Правил (щодо договорів, укладених після набрання постановою чинності), де передбачено обов'язок банків у разі надання кредиту в іноземній валюті під час укладення кредитного договору попередити споживача, що валютні ризики під час виконання зобов'язань за цим договором несе споживач.
Відповідно до положень ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов'язаний повідомити споживача у письмовій формі про кредитні умови, зокрема: мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений; форми його забезпечення; наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов'язаннями споживача; тип відсоткової ставки; суму, на яку кредит може бути виданий; орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, пов'язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо).
Згідно із ст. 19 Закону України «Про захист прав споживача» нечесна підприємницька практика забороняється. Нечесна підприємницька практика включає будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною. Підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору.
Хартією захисту споживачів від 1973 року № 543, передбачено, що надання товарів чи послуг, у тому числі у фінансовій галузі, не має здійснюватися за допомогою прямого чи опосередкованого обману споживача, оскільки споживачу під час укладення кредитного договору об'єктивно бракує знань для здійснення правильного вибору послуг із запропонованих на ринку та оцінки укладеного договору.
У Директиві 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради Європи від 11.05.2005р. щодо несправедливих видів торговельної практики зазначається, що фінансові послуги через їхню складність та властиві їм серйозні ризики потребують встановлення детальних вимог, включаючи зобов'язання торговця. Оманливі види торговельної практики утримують споживача від поміркованого і таким чином ефективного вибору. Директива розділяє комерційну діяльність, що вводить в оману на дію і бездіяльність та застосовується до правовідносин до і після укладення угоди. Згідно п.2 ст. 7 Директиви, комерційна діяльність вважається такою, що вводить в оману, якщо вона містить недостовірну інформацію або створює загальне враження, що вводить чи може ввести в оману, навіть, якщо інформація вірна у відношенні одного або декількох елементів такої інформації. Разом з тим, бездіяльністю, що вводить в оману вважається така комерційна діяльність, в котрій, виходячи з фактичної ситуації, приймаючи до уваги всі особливості, обставини та обмеження комунікативного середовища, продавець не надає суттєво необхідної середньо-статистичному споживачеві інформації для прийняття обдуманого рішення щодо угоди, що веде або може призвести до укладення середньостатистичним покупцем угоди, яка не була б укладена ним при інших обставинах. Також, вводячою в оману бездіяльністю визнається ненадання продавцем або несвоєчасне надання в двоякій, нечіткій, незрозумілій формі інформації, що вважається суттєвою. Зокрема, суттєвою є інформація про ціну угоди.
Відповідно до п. 7 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 6 листопада 2009 року № 9, який детально регламентує порядок визнання правочинів недійсними, правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом.
Підставами для визнання недійсними окремих частин кредитного договору, є серед іншого ненадання позивачем інформації про істотні умови кредитного договору, а також ведення позичальника в оману стосовно таких істотних характеристик як валюта кредитних коштів, складу, кількості та порядку їх надання, а також стосовно очікуваного результату від отримання споживчого кредиту та його сукупної вартості.
Відповідно до п. 6 ст. 19 ЗУ "Про захист прав споживачів" правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики, є недійсними.
Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 203, ч. 1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент його вчинення стороною (сторонами) вимог про те, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Відповідно до п. 1 ст.230 ЦК України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (ч. 1 ст.229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.
У відповідності до п. 20 Постанови Пленуму ВСУ № 9 від 06.11.2009р "Про судову практику визнання правочинів недійсними", правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. Ознакою обману є умисел в діях однієї із сторін правочину. наявність умислу, істотність значення обставин щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, що діяла під впливом обману."
Разом з тим, згідно інформаційного листа ВСУ від 01.02.2013р. "Судова практика з розгляду цивільних справ про захист прав споживачів" (2009 - 2012 рр.) вбачається, що при вирішенні спорів про захист прав споживачів судам слід враховувати, що тягар доказування обставин, що звільняють від відповідальності за виконання чи неналежне виконання зобов'язання, в тому числі і за спричинену шкоду лежить на продавцеві товару чи послуги. ЗУ "Про захист прав споживачів" містить спеціальні норми, що, превалюють над загальними.
Виходячи із принципу рівності сторін та, враховуючи вищезазначене, суд приходить до висновку про наявність в діях відповідача факту обману та недобросовісної підприємницької практики.
Умисел в діях відповідача має місце в замовчуванні та перекрученні реальної ціни пропонованої фінансової послуги, а саме: перед укладенням договору споживчого кредиту № НОМЕР_1 від 16 червня 2006 року позивача не було повідомлено про наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов'язаннями споживача; орієнтовну скупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, пов'язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення). Доказом приховування істотної інформації, що необхідна споживачу для здійснення ним свідомого вибору, є непроведення відповідачем визначеної Законом України "Про захист прав споживачів" переддоговірної роботи, що мало безпосередній вплив на прийняття позивачем рішення щодо кредитування на певних умовах та призвело до укладення останнім кредитного договору за невигідною для нього, та водночас, за найбільш прибутковою для банку схемою.
Згідно з п. 4.8. договору споживчого кредиту № НОМЕР_1 від 16 червня 2006 страхування об'єкту іпотеки є однією з умов укладення договору споживчого кредиту, страхування повинно було здійснюватися в рекомендованій банком страховій компанії. Враховуючи наведене, суд вважає, що включаючи умову про страхування в рекомендованій банком страховій компанії банк знав орієнтовну сукупну вартість страхових послуг за весь період існування договору споживчого кредиту № НОМЕР_1, яка згідно договору страхування майна серія МА № 024669 від 16.06.2006 року становила 14 356,01 дол. США (за курсом на момент укладення договору), проте, як випливає із інформаційної довідки долученої до відзиву банк не повідомив відповідача про орієнтовну сукупну вартість страхових послуг. Суд вважає, що в інформаційній довідці, яка знаходиться в матеріалах справи, містяться декларативні положення, що витрати на оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, пов'язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення) будуть, проте не виконані вимоги ч.2 ст. 11 Закону України « Про захист прав споживачів», яка передбачає інформування про орієнтовну сукупну вартість таких витрат. В інформаційній довідці відсутні наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов'язаннями споживача, відсутня орієнтовна скупна вартість кредиту.
На думку суду, за таких умов, формування волі позичальника щодо укладення спірного правочину відбувалось під впливом інформації, що не відповідала дійсності, та створювала помилкове уявлення про ціну фінансової послуги та її економічний результат для позивача.
Мотивом введення споживача в оману є отримання максимально можливого прибутку, в тому числі й прихованого.
Суд відхиляє доводи відповідача про те, що позивач виконував взяті на себе зобов'язання, а отже цим погодився з усіма умовами, що випливали із укладення кредитного договору, оскільки, згідно п. 7 Постанови Пленуму Верховного суду України №9 від 06.11.2009р. "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", - виконання чи невиконання сторонами зобов'язань, які виникли з правочину, має значення лише для визначення наслідків його недійсності, а не для визнання правочину недійсним. У разі якщо правочин ще не виконаний, він є таким, що не створює жодних юридичних наслідків (частина перша статті 216 ЦК України).
Суд не бере до уваги і заперечення відповідача про неможливість застосування до кредитного договору № НОМЕР_1 постанови НБУ № 168 від 10.05.2007 року, оскільки на момент укладення спірного кредитного договору (16.06.2006 року) вказана постанова НБУ не була чинною, та аргументи відповідача щодо помилковості позиції позивача, щодо відсутності індивідуальної ліцензії на видачу кредиту в іноземній валюті, які є підставою недійсності договору споживчого кредиту № НОМЕР_1, оскільки такі твердження спростовується матеріалами справи.
Тому суд приходить до висновку, що заперечення представника відповідача є необґрунтовані, представником не надано належних, достатніх та допустимих доказів на спростування позову, тому суд діє в такому випадку відповідно до положень ст.ст. 12, 81 ЦПК України.
Відповідно до ч. 2 ст. 16 ЦК України способами захисту цивільного права та інтересів є визнання права, визнання правочину недійним, припинення дії, яка порушує право. Суд може захистити цивільне право і інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом..
Згідно з ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до приписів ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
З урахуванням вищевказаного, аналізуючи зібрані по справі докази в їх сукупності та співставленні, суд вважає позовні вимоги повністю доведеними, обґрунтованими та таким, що підлягає задоволенню.
Відповідно до ст. 236 ЦК України правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.
В ст. 216 ЦК України передбачено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину. Враховуючи наведене, суд вважає за необхідне до договору про надання споживчого кредиту № НОМЕР_1 від 16 червня 2006 року застосувати реституцію. Згідно із наданими доказами, а також долученими до матеріалів справи письмових пояснень, Публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк» надало ОСОБА_2 грошові кошти в сумі 98 000 дол. США, а ОСОБА_2 сплатила Публічному акціонерному товариству «УкрСиббанк» - 130 202,96 дол. США.
На підставі ст. 141 ЦПК України слід стягнути з відповідача на користь держави судовий збір у розмірі 1536,80 грн. в дохід держави.
Керуючись ст.ст.4, 5, 76, 77, 79, 80, 83, 95, 141, 259, 263-265, 268, 273, 353 ЦПК України, суд, -
позов задовольнити.
Визнати недійсним кредитний договір № НОМЕР_1 від 16.06.2006 року, укладений між ОСОБА_2 та Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк»
Застосувати наслідки недійсності правочину щодо кредитного договору № НОМЕР_1 від 16.06.2006 року, укладений між ОСОБА_2 та Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» у вигляді реституції, за якою:
-Стягнути з ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк», грошові кошти в сумі 98 000 дол. США;
-Стягнути з Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» на користь ОСОБА_2, грошові кошти в сумі 130 202,96 дол. США.
Стягнути з Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» судовий збір в сумі 1536,80 грн. в дохід держави.
Рішення суду може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Львівського апеляційного суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до Розділу ХІІІ Перехідних положень ЦПК України п. п. 15., 15.5 до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно телекомунікаційної системи апеляційна скарга на рішення суду подається через Франківський районний суд м.Львова.
Дата складення повного судового рішення - 03.05.2019 року.
Суддя Мартинишин М.О.