22 квітня 2019 року справа № 2340/4991/18
м. Черкаси
Черкаський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Кульчицького С.О.,
за участю: секретаря судового засідання - Зачепи Х.В.
представника позивача ОСОБА_1 - за довіреністю,
представника відповідача ОСОБА_2 - за довіреністю,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку загального позовного провадження, в приміщенні суду адміністративну справу за позовом публічного акціонерного товариства “Черкасиобленерго” до Офісу великих платників Державної фіскальної служби про визнання протиправним і скасування рішення,
До Черкаського окружного адміністративного суду звернулось публічне акціонерне товариство “Черкасиобленерго”(далі - позивач) з позовом до офісу великих платників ДФС (далі - відповідач), в якому просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 27.11.2018 № НОМЕР_1 про застосування штрафних санкцій за порушення строку сплати податку на додану вартість із вироблених товарів (робіт, послуг).
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначає, що нарахування відповідачем штрафних санкцій за порушення строку сплати податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) згідно з оскаржуваним рішенням щодо ПАТ “Черкасиобленерго”, яке перебуває в банкрутстві на стадії розпорядження майном є протиправним, а отже прийняте рішення є таким, що підлягає скасуванню.
Ухвалою від 26.12.2018 відкрито провадження у справі за даним позовом, призначено підготовче провадження з розгляду справи.
21 січня 2019 року відповідачем до суду подано відзив на адміністративний позов, в якому відповідач просив в його задоволенні відмовити повністю, зазначивши при цьому, що оскільки мораторій не зупиняє виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), які виникли після введення мораторію, то і не припиняє заходів, спрямованих на їх забезпечення. Також, відповідач зазначив, що з аналізу норми частини 3 статті 19 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” від 14.05.1992 № 2343-XII, можна дійти висновку про те, що при введенні мораторію на задоволення вимог кредиторів слід чітко відрізняти грошові зобов'язання, що виникли до набрання мораторію, та грошові зобов'язання, що виникли після введення мораторію, так як дія мораторію поширюється лише на ті грошові зобов'язання, що виникли до його введення.
Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав, позов просив задовольнити повністю.
Представник відповідача у судовому засіданні проти задоволення позову заперечував, просив відмовити у його задоволенні.
Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши подані суду письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд зазначає про таке.
12 листопада 2018 року офісом великих платників податків ДФС проведено камеральну перевірку ПАТ “Черкасиобленерго”, щодо даних, задекларованих ПАТ “Черкасиобленерго” в уточнюючих розрахунках податкових зобов'язань з податку на додану вартість у зв'язку з виправленням самостійно виявлених помилок від 13.10.2018 №9224790128 за лютий 2018 року, від 13.10.2018 № НОМЕР_2 за березень 2018 року, від 13.10.2018 № НОМЕР_3 за травень 2018 року, від 13.10.2018 № НОМЕР_4 за серпень 2018 року.
За результатами перевірки складено акт від 12.11.2018 № 3451/28-10-42-04/22800735 (далі - акт перевірки), відповідно до якого позивачем не виконано вимог, передбачених абз. 3-5 п. 50.1 ст. 50 ПК України, зокрема не нарахування та несплата штрафу в розмірі 3 % від суми заниженого податкового зобов?язання самостійно задекларованого платником податку в точнюючих розрахунках №9224790128, №92224789795, №9224789508, №9224789224, відповідальність за, що передбачена пунктом 120.2 ст. 120 ПК України (а.с.43-44).
Зокрема актом перевірки встановлено, що ПАТ “Черкасиобленерго” подало уточнюючі розрахунки №9224790128, №92224789795, №9224789508, №9224789224, за результатами яких платником податків самостійно виявлено помилки, що містяться у раніше поданих податкових деклараціях та в розділі ІІІ “Розрахунки за звітний період” задекларовано позитивне значення різниці між сумою податкового зобов?язання та сумою податкового кредиту поточного звітного (податкового) періоду (рядок 9 - рядок 17 декларації) (позитивне значення), яке сплачується до державного бюджету в сумі 46 209 954 грн.
На підставі акта перевірки, Офісом великих платників складено податкове повідомлення - рішення від 27.11.2019 №0017174204, яким до позивача на підставі п. 54.3 ст. 54, абз. 1 п. 120.2 статті 120 ПК України застосовано штрафні (фінансові) санкції у сумі 2 310497 грн 70 коп.
Не погоджуючись із вказаним рішенням позивач звернувся до суду з даним позовом.
Вирішуючи спір по суті суд зазначає таке.
Підставою для винесення відповідачем вказаного податкового повідомлення-рішень стало те, що Офісом встановлено порушення абз. 3 пункту 50.1 статті 50 Податкового кодексу України, у зв'язку з чим позивача зобов'язано сплатити штрафну (фінансову) санкцію (штраф) у сумі 2 310497 грн 70 коп.
Згідно з підпунктом 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 Податкового кодексу України платник податків зобов'язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.
Пунктом 50.1 ст. 50 ПК України визначено, що у разі якщо у майбутніх податкових періодах (з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу) платник податків самостійно (у тому числі за результатами електронної перевірки) виявляє помилки, що містяться у раніше поданій ним податковій декларації (крім обмежень, визначених цією статтею), він зобов'язаний надіслати уточнюючий розрахунок до такої податкової декларації за формою чинного на час подання уточнюючого розрахунку.
Платник податків, який самостійно (у тому числі за результатами електронної перевірки) виявляє факт заниження податкового зобов'язання минулих податкових періодів, зобов'язаний, за винятком випадків, установлених пунктом 50.2 цієї статті:
а) або надіслати уточнюючий розрахунок і сплатити суму недоплати та штраф у розмірі трьох відсотків від такої суми до подання такого уточнюючого розрахунку. Цей штраф не застосовується у разі подання уточнюючого розрахунку до податкової декларації з податку на прибуток підприємств за попередній податковий (звітний) рік з метою здійснення самостійного коригування відповідно до статті 39 цього Кодексу у строк не пізніше 1 жовтня року, наступного за звітним;
б) або відобразити суму недоплати у складі декларації з цього податку, що подається за податковий період, наступний за періодом, у якому виявлено факт заниження податкового зобов'язання, збільшену на суму штрафу у розмірі п'яти відсотків від такої суми, з відповідним збільшенням загальної суми грошового зобов'язання з цього податку.
Пунктами 54.1, 54.3 статті 54 цього Кодексу передбачено, що крім випадків, передбачених податковим законодавством, платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов'язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені цим Кодексом. Така сума грошового зобов'язання та/або пені вважається узгодженою.
Контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо: платник податків не подає в установлені строки податкову (митну) декларацію, а при здійсненні заходів податкового контролю встановлено факти здійснення платником податків діяльності, що призвела до виникнення об'єктів оподаткування, наявності показників, які підлягають декларуванню, відповідно до вимог цього Кодексу та наявності діючих (у тому числі призупинених) ліцензій на право здійснення діяльності з підакцизною продукцією, яка підлягає ліцензуванню згідно із законодавством; дані перевірок результатів діяльності платника податків, крім електронної перевірки, свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, заявлених у податкових (митних) деклараціях, уточнюючих розрахунках; згідно з податковим та іншим законодавством особою, відповідальною за нарахування сум податкових зобов'язань з окремого податку або збору, застосування штрафних (фінансових) санкцій та пені, у тому числі за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності, є контролюючий орган; дані перевірок щодо утримання податків у джерела виплати, в тому числі податкового агента, свідчать про порушення правил нарахування, утримання та сплати до відповідних бюджетів податків і зборів, передбачених цим Кодексом, у тому числі податку на доходи фізичних осіб таким податковим агентом; результати митного контролю, отримані після закінчення процедури митного оформлення та випуску товарів, свідчать про заниження або завищення податкових зобов'язань, визначених платником податків у митних деклараціях.
Згідно із пунктом 120.2 статті 120 Податкового кодексу України невиконання платником податків вимог, передбачених абзацами третім - п'ятим пункту 50.1 статті 50 цього Кодексу, щодо умов самостійного внесення змін до податкової звітності - тягне за собою накладення штрафу у розмірі 5 відсотків від суми самостійно нарахованого заниження податкового зобов'язання (недоплати).
Щодо посилань позивача на дію мораторію, суд зазначає таке.
Відповідно до п. 1.3. ПК України цей Кодекс не регулює питання погашення податкових зобов'язань або стягнення податкового боргу з осіб, на яких поширюються судові процедури, визначені Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", з банків, на які поширюються норми Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", та погашення зобов'язань зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, зборів на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій.
Відповідно до абз. 24 ст. 1 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” (в редакції, чинній на час порушення провадження у справі про банкрутство) мораторій на задоволення вимог кредиторів - зупинення виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), застосованих до прийняття рішення про введення мораторію.
Із аналізу зазначеного вбачається, що при введенні мораторію на задоволення вимог кредиторів, слід чітко відрізняти грошові зобов'язання, що виникли до введення мораторію, та грошові зобов'язання, що виникли після введення мораторію, так як дія мораторію поширюються лише на ті грошові зобов'язання, що виникли до.
З матеріалів справи вбачається, що мораторій на задоволення вимог кредиторів позивача було введено 14.05.2004.
Отже, дія мораторію поширюється лише на відносини до 14.05.2004, і навпаки, не поширюється на відносини, що виникли після 14.05.2004. Таким чином, дія мораторію на спірні відносини не поширюється.
Відповідно до ч. 4 ст. 12 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” мораторій на задоволення вимог кредиторів вводиться одночасно з порушенням провадження у справі про банкрутство, про що зазначається в ухвалі господарського суду.
Протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів забороняється стягнення на підставі виконавчих документів та інших документів, за якими здійснюється стягнення відповідно до законодавства; не нараховуються неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування та інші види загальнообов'язкового державного соціального страхування, податків і зборів (обов'язкових платежів).
Наведені норми регулюють правовідносини, які виникли між боржником і кредиторами у зв'язку з неспроможністю боржника виконати після настання встановленого строку існуючі зобов'язання, і спрямовані на відновлення платоспроможності боржника або його ліквідацію з метою здійснення заходів щодо задоволення визнаних судом вимог кредиторів.
З порушенням провадження у справі про банкрутство не пов'язується завершення підприємницької діяльності боржника, він має право укладати угоди, у нього можуть виникати нові зобов'язання.
Таким чином, дія мораторію поширюється лише на задоволення вимог конкурсних кредиторів.
Стосовно зобов'язань поточних кредиторів, то за цими зобов'язаннями згідно із загальними правилами нараховується неустойка (штраф, пеня), застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів).
Така правова позиція узгоджується із висновками Верховного Суду, викладених у постанові від 21.08.2018 у справі № 819/2484/13-а.
ОСОБА_3 Верховного Суду в постанові від 20.11.2018 по справі №5023/10655/11 зазначила: “... мораторій поширює свою дію на конкурсну заборгованість та не поширює на поточну. Поточні вимоги кредиторів боржника знаходяться у вільному правовому режимі до визнання боржника банкрутом....”.
Враховуючи вищевикладене, суд вважає доводи позивача такими, що не відповідають чинному законодавству, а тому не підлягають задоволенню.
Оскільки мораторій не зупиняє виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), які виникли після введення мораторію, то і не припиняє заходів, спрямованих на їх забезпечення.
В контексті наведеного суд наголошує на тому, що вказані норми ч. 4 ст. 12 Закону № 2343-XII не є самостійними для цілей застосування зазначеного Закону, не можуть застосовуватися відірвано від цілісного нормативного регулювання процедури відновлення платоспроможності боржника та самого значення “мораторій” та, відповідно, не можуть застосовуватися у значенні абсолютної заборони застосування штрафних санкцій відносно заборгованості, яка виникла після порушення провадження у справі про банкрутство, оскільки профільний Закон окремо врегульовує відносини щодо заборгованості, яка виникла до порушення провадження у справі та щодо заборгованості, яка є поточною, виникла після порушення провадження у справі.
У даному випадку, як встановлено під час розгляду справи, позивачем уточнювались показники податкових зобов'язань за лютий 2018 року, березень 2018 року, травень 2018 року, серпень 2018 року, тобто, в контексті вимог Закону № 2343-XII, - поточні зобов'язання (не конкурсні), що, відповідно, не звільняло позивача від виконання обов'язку, визначеного п. 50.1. ст. 50 ПК України, а саме: надіслати уточнюючий розрахунок і сплатити суму недоплати та штраф у розмірі трьох відсотків від такої суми до подання такого уточнюючого розрахунку.
Таким чином, вказані обов'язки позивачем не виконано, що зумовило правомірне застосування відповідачем штрафу на підставі п. 120.2. ПК України.
Враховуючи наведене у сукупності та виходячи із встановлених судом обставин, оцінивши надані позивачем та відповідачем докази в контексті наведених вище вимог законодавства, суд дійшов висновку, що рішення відповідача є законним та обґрунтованим, вірним по суті, а відтак підстав для його скасування та, відповідно, підстав для задоволення позову не має та у задоволенні позову слід відмовити.
Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
При цьому в силу положень частини 2 статті 77 вказаного кодексу в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.
Враховуючи, що позивачеві відмовлено у задоволенні позовних вимог, відсутні підстави для розподілу судового збору згідно статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України.
Керуючись ст.ст. 14, 77, 90, 139, 242-246, 255, 271, 272, 287, 383 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
У задоволенні позову публічного акціонерного товариства “Черкасиобленерго” до Офісу великих платників Державної фіскальної служби про визнання протиправним і скасування рішення - відмовити повністю.
Витрати зі сплати судового збору покласти на публічне акціонерне товариство “Черкасиобленерго”.
Копію рішення направити особам, які беруть участь у справі.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, яка може бути подана протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення до суду апеляційної інстанції через Черкаський окружний адміністративний суд. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено 02.05.2019
Суддя С.О. Кульчицький