Справа № 462/6829/18
24 квітня 2019 року Залізничний районний суд м.Львова у складі:
головуючого - судді Палюх Н.М.
при секретарі Колобич О.О.
з участю позивачки ОСОБА_1, представника позивача -ОСОБА_2, представника віповідачки - ОСОБА_3, представника третьої особи - ОСОБА_4
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду у місті Львові справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_5, треті особи: Залізнична районна адміністрація Львівської міської ради, ОСОБА_6, ОСОБА_7 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням,
Позивачка ОСОБА_1 у жовтні 2018 року звернулася з позовом у суд про визнання відповідачки ОСОБА_5 такою, що втратила право користування будинком АДРЕСА_1. Свої позовні вимоги мотивує тим, що вона з своїм сином ОСОБА_7 є співвласниками будинку АДРЕСА_1. Раніше співвласником будинку була ще й ОСОБА_5 Відповідачка зареєстрована у вказаному будинку 25 листопада 2011 року, але фактично не проживає в такому з січня 2007 року по даний час, що підтверджується актами від 17.06.2015 року та 06.11.2017 року, складеними ЛКП «Сигнівка». Факт реєстрації відповідачки у вказаному будинку тягне для неї та інших мешканців ряд незручностей, пов'язаних із необхідністю сплати комунальних послуг та відсутності можливості отримати від держави житлову субсидію. За наведеного, враховуючи, що вона не може повноцінно володіти, користуватися та розпоряджатися будинком через реєстрацію відповідачки, яка тривалий час не проживає у будинку, на підставі ст. 3, 15, 16, 71,72 ЖК України, ст.405 ЦК України, просить визнати відповідачку такою, що втратила право користування спірним житловим будинком.
В судовому засіданні позивачка та її представник позов підтримали, надали пояснення аналогічні наведеним у позовній заяві та додатково пояснили, що між позивачкою і відповідачкою з 2006 року існує спір щодо однокімнатного будинку АДРЕСА_1. На підставі судового рішення відповідачка в 2014 році була вселена у вказаний будинок, після чого в ньому не проживала, а лише періодично приходила. В кінці 2014 року позивачка поміняла замок у вхідних дверях, однак ключа від замка відповідачці, яка проживала у квартирі сина по вул.Хімічній у м.Львові, не дала, так як вважає, що він їй не потрібний. Між тим, відповідачка періодично приходила в будинок, останній раз була влітку 2018 року, проте бажання проживати в будинку не мала. У 2017 року відповідачка подарувала своїй невістці ОСОБА_6 1/3 частину будинку АДРЕСА_1., однак остання у встановленому законом порядку не зареєструвала право власності на вказану частину будинку. Таким чином, відповідачка вже не є співвласником цього будинку. Враховуючи, що відповідачка вже не є співвласником будинку, постійно проживає у квартирі свого сина, а також має будинок в Росії, просять визнати її такою, що втратила право користування спірним будинком. Просять позов задовольнити.
Представник відповідачки позов не визнав, надав пояснення аналогічні наведеним у відзиві на позовну заяву та додатково зазначив, що між сторонами з 2007 року існує спір щодо однокімнатного будинку АДРЕСА_1. Позивачка постійно чинить відповідачці перешкоди у користуванні цим будинком, замінює замки у вхідних дверях, ключі від яких не надає. У 2017 року відповідачка подарувала свою частку у будинку невістці ОСОБА_6, однак обдарована у встановленому законом порядку не зареєструвала право власності на дане нерухоме майно. На даний час в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та реєстрі прав власності на нерухоме майно містяться відомості про те, що ОСОБА_5 є власником 1/3 частини будинкуАДРЕСА_1. За наведеного, вважає позовні вимоги безпідставними і такими, що не підлягають до задоволення. Просить в позові відмовити.
Представник третьої особи - Залізничної районної адміністрації Львівської міської ради проти позову заперечила, зазначивши, що відсутні правові підстави для визнання відповідачки такою, що втратила право користування спірним будинком.
Третя особа - ОСОБА_6 в судове засідання не з'явилася, проте подала до суду заяву, в якій проти задоволення позову заперечує та просить справу розглядати без її участі, що суд вважає за можливе. У своїй заяві зазначає, що між ОСОБА_1 та її свекрухою ОСОБА_5 на протязі багатьох років існує конфлікт щодо будинку АДРЕСА_1. ОСОБА_1 завжди створювала ОСОБА_5 перешкоди у користуванні цим будинком, міняла замки, не допускала в будинок. У 2017 році ОСОБА_5 подарувала їй свою частину будинку, але фактично сама проживала в будинку, дбала про його належний вигляд та прибудинкову територію. Просить в позові відмовити.
Третя особа - ОСОБА_7 в судове засідання не з'явився, проте подав до суду заяву, в просить справу розглядати без його участі, що суд вважає за можливе. У своїй заяві ОСОБА_7 зазначає, що його мати ОСОБА_1 всіма можливими методами не дає ОСОБА_5 доступу у будинок, впускає її в будинок лише на короткі проміжки часу. З даного приводу він неодноразово намагався поговорити з матір'ю, що не дало ніякого результату. Також зазначив, що заперечує проти позову в повному обсязі.
Заслухавши пояснення позивач та його представника, представника відповідача, представника третьої особи, дослідивши матеріали справи, оглянувши матеріали справи № 3624/12, суд прийшов до висновку, що позов до задоволення не підлягає з наступних підстав.
За змістом ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Правом власності, згідно ч. 1 ст. 316 ЦК України, є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Власникові належить право володіння, користування та розпорядження своїм майном (ч. 1 ст. 317 ЦК України).
Згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об»єктів нерухомого майна від 19.02.2019 року, будинок АДРЕСА_1 належить на праві спільної часткової власності ОСОБА_1, ОСОБА_7 та ОСОБА_5, зокрема кожному з них належить по 1/3 частці у будинку.
Судом встановлено, що у 2017 році ОСОБА_5 подарувала належну їй на праві приватної власності 1/3 частку у будинку АДРЕСА_1 своїй невістці ОСОБА_6, однак обдарована по даний час не зареєструвала у встановленомузаконом порядку право власності на вказану частину будинку.
Відповідно до довідки ЛКП «Сигнівка» № 3760 від 17 жовтня 2018 року у будинку АДРЕСА_1 зареєстровано три особи: позивачка ОСОБА_1, її син ОСОБА_7 та відповідачка ОСОБА_5 /а.с.7/.
Згідно із даними актів від 17 червня 2015 року та від 6 листопада 2017 року, складених комісією в складі майстрів ЛКП «Сигнівка» зі слів сусідів, відповідачка ОСОБА_5 зареєстрована, але не проживає у будинку АДРЕСА_1 /а.с.5,6/.
Рішенням Залізничного раойнного суду м.Львова від 25 жовтня 2012 року, яке залишено без змін ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 1 липня 2013 року, позов ОСОБА_5 до ОСОБА_1 (третя особа: ОСОБА_7) про усунення перешкод в користуванні квартирою задовольнено. Зобов'язано ОСОБА_1 не чинити перешкоди ОСОБА_5 у користуванні будинком АДРЕСА_1 Вселино ОСОБА_5 в будинок АДРЕСА_1 У зустрічному позові ОСОБА_1 до ОСОБА_5 (третя особа: ОСОБА_7) про припинення права власності на 1/3 частки в будинку відмовлено.
Вказаними судовими рішенням встановлено, що житловий будинок АДРЕСА_1 на праві спільної часткової власності належить ОСОБА_1, ОСОБА_7 та ОСОБА_5 по 1/3 частині кожному. ОСОБА_1 чинить ОСОБА_5 перешкоди у користуванні будинком, внаслідок чого вона не може вселитися в нього.
27 травня 2014 року державним виконавцем Залізничної відділу державної виконавчої служби Львівського міського управління юстиції ОСОБА_8 при примусовому виконанні виконавчого листа №1309/3624/12, виданого Залізничним районним судом м.Львова про вселення ОСОБА_5 у будинок АДРЕСА_1, складено акт про те, що ОСОБА_1 передала ОСОБА_5 ключ від вхідних дверей будинку АДРЕСА_1 та вселено ОСОБА_9 у будинок за вказаною адресою а також попереджено ОСОБА_1 про відповідальність згідно чинного законодавства.
З пояснень позивачки та представника відповідачки, заяв третіх осіб - ОСОБА_7 та ОСОБА_6 та матеріалів справи встановлено, що через пару місяців після вселення відповідачки у будинок АДРЕСА_1 у 2014 року ОСОБА_1 поміняла замок у вхідних дверях будинку, однак ключів від замка ОСОБА_5 не дала. Між тим, ОСОБА_5 періодично приходила у будинок, в який її ОСОБА_1 впускала лише на короткі проміжки часу.
Суд критично ставиться до твердження позивачка, що вона не чинила відповідачці перешкод у користуванні спірним будинком, вважає їх надуманими, оскільки такі спростовується вищевказаними доказами.
Крім того, суд, аналізуючи зміст зазначених вище актів, складених комісією в складі майстрів ЛКП «Сигнівка», встановив, що два акти від 17 червня 2015 року та від 6 листопада 2017 року не містять жодної інформації щодо строку протягом якого відповідачка не проживає у спірному житлі. Таким чином, зазначені два акти лише свідчать про той факт, що комісія ЛКП «Сигнівка» засвідчила відсутність відповідачки у спірному житлі в конкретні дні, а саме 17 червня 2015 року та 6 листопада 2017 року.
За таких обставин, акти від 17 червня 2015 року та від 6 листопада 2017 року не можуть вважатися належними доказами, оскільки не містять жодної інформації щодо відсутність відповідачки у спірному житлі без поважних причин понад один рік.
Таким чином, судом беззаперечно встановлено, що позивачка чинить відповідачці перешкоди у користуванні будинком АДРЕСА_1
Відповідно до ч.2 ст.363 ЦК України, частка у праві спільної часткової власності за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, переходить до набувача відповідно до статті 334 цього Кодексу.
Згідно ч.4 ст.334 ЦК України, права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.
Відповідно до частин 1, 2 статті 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності.
Відповідно до ст. 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації. Якщо договір між співвласниками про порядок володіння та користування спільним майном відповідно до їхніх часток у праві спільної часткової власності посвідчений нотаріально, він є обовязковим і для особи, яка придбає згодом частку в праві спільної часткової власності на це майно.
Частиною першою статті 383 ЦК України та статтею 150 ЖК України закріплено положення, відповідно до яких громадяни, які мають у приватній власності будинок (квартиру), користуються ним для особистого проживання і проживання членів їх сімей.
Відповідно до ст. 155 ЖК України жилі будинки (квартири), що є у приватній власності громадян, не може бути в них вилучено, власника не може бути позбавлено права користування жилимжилим будинком (квартирою).
Відповідно до статті 156 ЖК України, члени сім'ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням. Аналогічну норму містить також частина перша статті 405 ЦК України.
З аналізу вищевказаних норм, передбачених ЦК та ЖК України слідує, що визнання особи такою, що втратила право користування житлом, або виселення із квартир, що знаходиться у спільній частковій власності, можливе лише за наявності обумовленої письмової згоди всіх співвласників цієї квартири та (або) подання ними спільного позову.
Зазначена правова позиція узгоджується з позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від 28 лютого 2018 року № 127/17323/15-ц.
Європейський суд з прав людини вказує, що «втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла» (Кривіцька та Кривіцький проти України, № 30856/03, §41, ЄСПЛ, від 02 грудня 2010 року).
«Втручання держави є порушенням статті 8 Конвенції, якщо воно не переслідує легітимну мету, одну чи декілька, що перелічені у пункті 2 статті 8, не здійснюється «згідно із законом» та не може розглядатись як «необхідне в демократичному суспільстві…» (Кривіцька та Кривіцький проти України, № 30856/03, § 42, ЄСПЛ, від 02 грудня 2010 року).
Беручи до уваги, що за відповідачкою на даний час зареєстровано право власності на 1/3 частини будинку АДРЕСА_1, враховуючи, що позивачка чинить відповідачці перешкоди у користуванні цим будинком, а також той факт, що інший співвласник будинку - ОСОБА_7 заперечує щодо визнання відповідачки втратившою право користування будинком, суд приходить до висновку, що відсутні правові підстави для визнання відповідачки такою, що втратила право користування будинком АДРЕСА_1
Враховуючи наведене, суд, дослідивши докази по справі в їх сукупності, вважає, що у задоволені позову слід відмовити за безпідставністю та необґрунтованістю.
Оскільки у задоволені позову відмовлено, то відповідно до вимог пункту 2 частини 2 статті 141 ЦПК України судові витрати слід покласти на позивача.
На підставі наведеного та керуючись ст.ст.12, 89, 263-265 ЦПК України, суд -
В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_5, треті особи: Залізнична районна адміністрація Львівської міської ради, ОСОБА_6, ОСОБА_7 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Позивач: ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, ІПН НОМЕР_1, зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_1.
Відповідач: ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_4, зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1.
Третя особа: ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_5, зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2
Третя особа: ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_7, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1.
Третя особа: Залізнична районна адміністрація Львівської міської ради , знаходиться за адресою: м.Львів, вул.Виговського, 34.
Повне судове рішення складено 03.05.2019 року.
Суддя: