02 травня 2019 р. № 400/3111/18
м. Миколаїв
Миколаївський окружний адміністративний суд у складі судді Птичкіної В.В., розглянувши у порядку письмового провадження справу
за позовом:ОСОБА_1, АДРЕСА_1
до відповідача:Головного управління ДФС у Миколаївській області, вул. Лягіна, 6, м. Миколаїв, 54001
про:скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії ,
27.01.2016 ОСОБА_1 (надалі - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом, що містив вимоги:
визнати протиправним рішення Головного управління ДФС у Миколаївській області (надалі - Управління або відповідач) про звільнення позивача від 30.12.2015 № 385-о;
скасувати рішення Управління про звільнення позивача від 30.12.2015 № 385-о;
поновити позивача на посаді, яку він обіймав до звільнення, або призначити на рівноцінну посаду в органі, правонаступником якого є податкова міліція.
В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 вказав, зокрема, що у відповідача не було достатніх підстав для звільнення позивача за Законом України від 16.09.2014 № 1682-VII «Про очищення влади» (надалі - Закон), оскільки за результатами відповідної перевірки не був встановлений факт невідповідності вартості належного ОСОБА_1 майна доходам, отриманим із законних джерел.
У запереченнях (т. спр. 1, арк. 66-67) Управління вказало на безпідставність позовних вимог, пославшись при цьому на доведеність факту недостовірності відомостей, що містилися в декларації позивача. На думку відповідача, відсутність у поданій ОСОБА_1 Декларації про майно, доходи, витрати і зобов'язання фінансового характеру за 2014 рік (надалі - Декларація) інформації про автомобіль, що йому належить, свідчить про наявність підстав для звільнення позивача.
Постановою від 29.02.2016 у справі № 814/135/16 (т. спр. 1, арк. 95-99), що була залишена без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 23.06.2016 (т. спр. 1, арк. 175-179), Миколаївський окружний адміністративний суд відмовив ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог.
Постановою від 20.11.2018 (надалі - Постанова, т. спр. 1, арк. 225-236) Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу ОСОБА_1, скасував постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 29.02.2016, ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 23.06.2016 та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвалою від 18.12.2018 суд прийняв справу (№ 400/3111/18) до провадження та призначив її до розгляду.
На виконання ухвали представник позивача подав копії документів, що підтверджують факт придбання позивачем автомобіля в кредит (т. спр. 2, арк. 8-20).
У відзиві на позовну заяву (т. спр. 2, арк. 22-25) Управління, поряд з доводами, що раніше були наведені у запереченнях, вказало, що за 2003 рік (рік придбання автомобіля) ОСОБА_1 не декларував ані зобов'язань фінансового характеру (які мали бути відображені у випадку купівлі автомобіля в кредит), ані заощаджень, що могли бути використані для такої купівлі. Також відповідач зауважив, що про факт придбання автомобіля в кредит позивач не зазначив у позовній заяві та не повідомив відповідну інформацію суду першої інстанції під час першого розгляду справи. З урахування цього, представник відповідача зазначила, що надані представником позивача документи не є допустимими доказами.
Позивач подав відповідь на відзив (т. спр. 1, арк. 31-34), в якій, зокрема, вказав на пропуск відповідачем встановленого судом строку для подання відзиву. Також позивач зазначив, що перевірку, за результатами якого Управління його звільнило, було проведено з порушенням затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 03.11.2014 № 1100 «Порядку проведення перевірки достовірності відомостей, передбачених пунктом 2 частини п'ятої статті 5 Закону України «Про очищення влади»» (надалі - Порядок № 1100). Крім того, ОСОБА_1 заперечив доводи відповідача щодо недопустимості доказів, що підтверджують придбання автомобіля в кредит.
Відповідно до частини третьої статті 194 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглянув справу в порядку письмового провадження.
Дослідивши письмові докази, суд
Наказом від 30.12.2015 № 385-о «Про звільнення ОСОБА_1.» (надалі - Наказ, т. спр. 1, арк. 11) Управління, з посиланням на частину чотирнадцяту статті 5 Закону, підпункт «а» пункту 62 (у запас Збройних Сил із постановкою на військовий облік) «Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ», затвердженого постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 29.07.1991 № 114, звільнило позивача, підполковника податкової міліції, з посади старшого уповноваженого відділу організації викриття економічних злочинів оперативного управління ДПІ у Центральному районі м. Миколаєва Головного управління ДФС у Миколаївській області.
Підставою для звільнення у Наказі відповідач зазначив:
висновок Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва Головного управління ДФС у Миколаївській області (надалі - ДПІ у Заводському районі) від 03.08.2015 № 1318/9/14-04-17-02-08 про результати перевірки достовірності відомостей, передбачених пунктом 2 частини п'ятої статті 5 Закону України «Про очищення влади» (надалі - Висновок, т. спр. 1, арк. 12-13);
лист ДПІ у Заводському районі від 24.12.2015 № 6642/8/14-04-17-02-06 (т. спр. 1, арк. 14);
складена посадовими особами Управління «Довідка про результати перевірки, передбаченої Законом України «Про очищення влади»» (т. спр. 1, арк. 15).
Відповідно до частини четвертої статті 5 Закону, організація проведення перевірки осіб (крім професійних суддів та осіб, зазначених в абзаці третьому цієї частини) покладається на керівника відповідного органу, до повноважень якого належить звільнення з посади особи, стосовно якої здійснюється перевірка. В даному випадку таким органом було Управління.
На підставі статті 4 Закону, Позивач як посадова особа органу державної влади (пункт 10 частини першої статті 2 Закону) подав начальнику Управління заяву, якою надав згоду на проведення перевірки, передбаченої Законом (т. спр. 1, арк. 68). До заяви ОСОБА_1 додав копію Декларації (т. спр. 1, арк. 53-57).
Пунктом другим частини п'ятої статті 5 Закону (в редакції, що була чинною у 2015 році) було передбачено, що перевірці підлягають достовірність відомостей щодо наявності майна (майнових прав) та відповідність вартості майна (майнових прав), вказаного (вказаних) у декларації про майно, доходи, витрати і зобов'язання фінансового характеру, поданій особою за минулий рік за формою, що встановлена Законом України «Про засади запобігання і протидії корупції» (далі - декларація), набутого (набутих) за час перебування на посадах, визначених у пунктах 1-10 частини першої статті 2 цього Закону, доходам, отриманим із законних джерел.
Чинною до 06.11.2015 редакцією пункту 2 Порядку № 1100 передбачалось, що перевірки проводяться апаратом Державної фіскальної служби України, а також її територіальними органами (державними податковими інспекціями) за місцем проживання особи, стосовно якої проводиться перевірка.
Згідно з абзацом третім пункту 3 Порядку № 1100, проведення перевірки фактично мало полягати в:
аналізі наявної в контролюючого органу податкової інформації щодо доходів, отриманих особою, стосовно якої проводиться перевірка, з метою з'ясування джерел їх отримання, в тому числі щодо повноти їх відображення в декларації;
порівнянні відомостей про вказане в декларації майно (майнові права), набуте (набуті) особою, стосовно якої проводиться перевірка, за час перебування на посадах, визначених у пунктах 1-10 частини першої статті 2 Закону, з наявною в контролюючого органу податковою інформацією про майно (майнові права) такої особи з метою з'ясування достовірності відомостей щодо його (їх) наявності;
порівняльному аналізі наявної інформації з метою з'ясування відповідності вартості майна (майнових прав), вказаного (вказаних) у декларації, набутого (набутих) особою, стосовно якої проводиться перевірка, за час перебування на посадах, визначених у пунктах 1-10 частини першої статті 2 Закону, доходам, отриманих із законних джерел.
Відповідно до абзаців 7-9 пункту 6 Порядку № 1100, за результатами такого порівняння встановлюється відсутність/наявність недостовірностей та/або невідповідностей між податковою інформацією та вказаними в декларації відомостями, а також відсутність/наявність невідповідності вартості майна (майнових прав), вказаного (вказаних) у декларації, набутого (набутих) особою, стосовно якої проводиться перевірка, за час перебування на посадах, визначених у пунктах 1-10 частини першої статті 2 Закону, доходам, отриманим із законних джерел.
Недостовірність відомостей щодо наявності майна (майнових прав), вказаного (вказаних) у декларації, вказується у висновку про проведення перевірки у разі, якщо особою, стосовно якої проводиться перевірка, не вказано або вказано неповну інформацію про таке майно (майнові права) у декларації.
Наявність невідповідності вартості майна (майнових прав), вказаного (вказаних) у декларації, набутого (набутих) особою, стосовно якої проводиться перевірка, за час перебування на посадах, визначених у пунктах 1-10 частини першої статті 2 Закону, доходам, отриманим із законних джерел, вказується у висновку про проведення перевірки у разі, якщо вартість такого майна (майнових прав) перевищує суму доходів, отриманих із законних джерел.
Як вказано у пункті 9 Порядку № 1100, у розділі IV декларації перевірці підлягають:
достовірність відомостей щодо наявності транспортних засобів, вказаних у декларації, набутих особою, стосовно якої проводиться перевірка, за час перебування на посадах, визначених у пунктах 1-10 частини першої статті 2 Закону, наявній податковій інформації про транспортні засоби такої особи;
відповідність вартості транспортних засобів, вказаних у декларації, набутих особою, стосовно якої проводиться перевірки, за час перебування на посадах, визначених у пунктах 1-10 частини першої статті 2 Закону, наявній податковій інформації про доходи, отримані із законних джерел.
Згідно з Висновком, ДПІ у Заводському районі встановила недостовірність відомостей щодо наявності майна, вказаного у Декларації (абзац восьмий пункту 6 Порядку № 1100), а саме - відсутність у розділі IV Декларації інформації про належний позивачу автомобіль марки ЗАЗ 1103 07.
Відповідно до частини чотирнадцятої статті 5 Закону, керівник органу, передбачений частиною четвертої цієї статті, на підставі висновку про результати перевірки, яким встановлено недостовірність відомостей, визначених пунктами 1 та/або 2 частини п'ятої цієї статті, не пізніше ніж на третій день з дня отримання такого висновку, керуючись положеннями частини третьої або четвертої статті 1 цього Закону, звільняє таку особу із займаної посади або не пізніше ніж на третій день з дня його отримання надсилає висновок керівнику органу (органу), до повноважень якого належить звільнення та ініціювання звільнення з посади особи, стосовно якої було здійснено перевірку, для її звільнення з посади у встановленому законом порядку не пізніше ніж на десятий день з дня отримання висновку.
Спір між сторонами виник з приводу того, чи є достатньою підставою для звільнення висновок про недостовірність відомостей щодо наявності майна, вказаного у Декларації (позиція Управління), чи для такого звільнення необхідно встановити й факт невідповідності вартості майна доходам, отриманим із законних джерел (позиція ОСОБА_1.).
При прийнятті рішення суд виходив з такого.
Частиною п'ятою статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відповідно до частини п'ятої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України, висновки і мотиви, з яких скасовані рішення, є обов'язковими для суду першої або апеляційної інстанції при новому розгляді справи.
У Постанові Верховний Суд, зокрема, вказав:
«… 28. Зі змісту вищезазначених норм можна зробити висновок, що органи Державної фіскальної служби України здійснюють перевірку осіб, зазначених у пунктах 1 - 10 частини 1 ст. 2 Закону України «Про очищення влади», за двома критеріями: 1) достовірність відомостей щодо наявності майна (майнових прав), вказаного (вказаних) у декларації про майно, доходи, витрати і зобов'язання фінансового характеру. Тобто, чи все майно, набуте особою вказане у декларації; 2) відповідність вартості майна (майнових прав), набутого за час перебування на посадах, визначених у пунктах 1 - 10 частини першої статті 2 Закону, доходам, отриманим із законних джерел.
29. За першим критерієм необхідно враховувати, що підставами для звільнення є недостовірність відомостей щодо наявності майна (майнових прав), зазначених у поданих ними за попередній рік деклараціях про майно, доходи, витрати і зобов'язання фінансового характеру та невідповідність вартості майна (майнових прав), вказаного (вказаних) в їх деклараціях, набутого (набути) за час перебування на посадах, визначених пунктами 1 - 10 частини першої статті 2 цього Закону, доходам, отриманим із законних джерел.
30. Отже, недостовірність відомостей щодо наявності майна (майнових прав), зазначених у декларації, не є самостійним критерієм для заборони, передбаченої частиною третьою статті 1 цього Закону. Ця обставина обов'язково повинна бути поєднана із висновком про невідповідність вартості майна (майнових прав) доходам, отриманим із законних джерел.
31. Таким висновок кореспондується із положеннями абзацу 7 пункту 6 Порядку від 03.11.2014 № 1100.
32. За другим критерієм достатньою підставою для звільнення є невідповідність вартості майна (майнових прав), вказаного (вказаних) в їх деклараціях, набутого (набутих) за час перебування на посадах, визначених пунктами 1 - 10 частини першої статті 2 цього Закону, доходам, отриманим із законних джерел.
33. Тому, для вжиття заборони за першим критерієм необхідно встановити недостовірність відомостей та невідповідність вартості майна (майнових прав), зазначених у деклараціях, доходам, отриманим із законних джерел …
39. Колегія суддів погоджується з доводами касатора що сама лише інформація про недостовірність відомостей щодо наявності майна (майнових прав) та/або невідповідність вартості майна (майнових прав), вказаних у декларації, або виявлених органами державної фіскальної служби у процесі проведення перевірки, не може бути підставою для застосування заборони без врахування обов'язкових умов, що таке майно (майнові права) було набуте за час перебування на посадах, визначених пунктами 1 - 10 частини першої статті 2 Закону, і його вартість не відповідає доходам, отриманим із законних джерел …».
Як вказано вище, у Висновку відсутня інформація про невідповідність вартості належного ОСОБА_1 автомобіля, набутого за час перебування на посадах, визначених у пунктах 1-10 частини першої статті 2 Закону, наявній податковій інформації про доходи, отримані позивачем із законних джерел. Отже, Висновок не є належним, допустимим, достовірним і достатнім доказом законності Наказу. При цьому, встановлення відсутності/наявності невідповідності вартості автомобіля доходам, отриманим позивачем із законних джерел, не входить до повноважень адміністративного суду.
З урахуванням наведеного, суд визнав, що у відповідача не було підстав для звільнення позивача.
За таких обставин, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог.
Згідно з повідомленою відповідачем інформацією (відзив на позовну заяву та додаткові пояснення, т. спр. 2, арк. 46), територіальні підрозділи податкової міліції були ліквідовані, а рівноцінною (відносно посади, яку обіймав ОСОБА_1.) є посада (вакантна) старшого інспектора штабу оперативного управління Головного управління ДФС у Миколаївській області. Відповідно, з метою поновлення порушеного права ОСОБА_1, Управління зобов'язано призначити його на посаду старшого інспектора штабу оперативного управління.
Частиною другою статті 235 Кодексу законів про працю України встановлено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Відповідно до наданої Управлінням довідки від 18.04.2019 № 71/14-29-0502-12 (т. спр. 2, арк. 47), визначена згідно з «Порядком обчислення середньої заробітної плати», затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100, середня заробітна плата позивача становить 4 433,99 грн. (період виплати - жовтень-листопад 2015 року), отже, сума середньоденної заробітної плати становить 211,14 грн.
Виходячи з кількості робочих днів за період з 31.12.2015 по 02.05.2019 (832), ОСОБА_1 має бути виплачений середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 175 668,48 грн., при цьому, сума 4 433,99 грн. (стягнення за один місяць), відповідно до пункту 2 частини першої статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України, має бути виплачена негайно.
Судовий збір розподіляється відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України.
Керуючись статтями 2, 9, 19, 77, 139, 194, 241-243, 246, 250, 255, 262, 371 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Позов ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, РНОКПП НОМЕР_1) до Головного управління ДФС у Миколаївській області (вул. Лягіна, 6, м. Миколаїв, 54001, ідентифікаційний код 39394277) задовольнити.
2. Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління ДФС у Миколаївській області від 30.12.2015 № 385-о «Про звільнення ОСОБА_1.».
3. Зобов'язати Головне управління ДФС у Миколаївській області поновити ОСОБА_1 на роботі шляхом призначення його на посаду старшого інспектора штабу оперативного управління Головного управління ДФС у Миколаївській області.
4. Стягнути з Головного управління ДФС у Миколаївській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 31.12.2015 по 02.05.2019 (832 дні) в сумі 171 234,49 грн. (сто сімдесят одна тисяча двісті тридцять чотири гривні 49 коп.) без врахування середньої заробітної плати за один місяць, що підлягає негайному виконанню.
5. Стягнути з Головного управління ДФС у Миколаївській області на користь ОСОБА_1 середню заробітну плату за один місяць в сумі 4 433,99 грн. (чотири тисячі чотириста тридцять три гривні 99 коп.).
6. Рішення суду в частині стягнення заробітної плати за один місяць в сумі 4 433,99 грн. у межах загальної суми стягнення 175 668,48 грн., а також в частині поновлення на посаді підлягає негайному виконанню.
7. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Миколаївській області (вул. Лягіна, 6, м. Миколаїв, 54001, ідентифікаційний код 39394277) на користь ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, РНОКПП НОМЕР_1) судовий збір в сумі 551,21 грн., що був сплачений платіжною квитанцією від 22.01.2016 № 11С0ВВ19FС.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду , або справу було розглянуто в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається учасниками справи відповідно до статті 297 Кодексу адміністративного судочинства України з урахуванням пункту 15.5 Розділу VII Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя В.В. Птичкіна