10 квітня 2019 року м. Рівне №460/3236/18
Рівненський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дудар О.М. за участю секретаря судового засідання Мороза Д.Ю., сторін та інших осіб, які беруть участь у справі
позивача: не прибув,
відповідача: представник ОСОБА_1,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом
ОСОБА_2
доГоловного управління ДФС у Рівненській області
про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Головного управління ДФС у Рівненської області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.
Позивач просив суд визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення:
- від 22.02.2018 №33514-50 про визначення податкового зобов'язання за платежем «податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками нежитлової нерухомості» у сумі 1807,68грн.;
- від 22.02.2018 №33516-50 про визначення податкового зобов'язання за платежем «податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками нежитлової нерухомості» у сумі 6690,24грн.;
- від 22.02.2018 №33517-50 про визначення податкового зобов'язання за платежем «податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками нежитлової нерухомості» у сумі 10536,96грн.;
- від 22.02.2018 №33518-50 про визначення податкового зобов'язання за платежем «податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками нежитлової нерухомості» у сумі 6801,60грн.
Позов обґрунтовано тим, що відповідачем протиправно прийнято оскаржувані податкові повідомлення-рішення, оскільки нежитлові будівлі використовуються позивачем та членами його сім'ї для ведення домогосподарства - вирощування та реалізації сільськогосподарських культур. Це є підставою для звільнення від оподаткування згідно з п.«ж» пп.266.2.2 п.266.2 ст.266 Податкового кодексу України. Крім того, оскаржувані податкові повідомлення-рішення надіслано відповідачем з порушенням встановленого порядку.
Ухвалою суду від 03.01.2019 позовна заява залишалася без руху зі встановленням строку для усунення недоліків. Позивач недоліки усунув у встановлений судом строк.
Ухвалою від 30.01.2019 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження та вирішено провести розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін, встановлено відповідачу строк для подання суду відзиву на позовну заяву.
Головним управлінням ДФС у Рівненської області подано відзив на адміністративний позов. В обґрунтування заперечень відповідачем зазначено, що об'єкт нерухомості не є об'єктом оподаткування на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, у разі, якщо такий об'єкт є спорудою сільськогосподарського товаровиробника та використовується ним у сільськогосподарській діяльності. У даному випадку таких умов не дотримано, оскільки позивач не є юридичною особою, як це передбачено пп.14.1.235 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України. Оскільки оскаржувані податкові повідомлення-рішення є правомірними, надіслані відповідачу у спосіб та у порядку, передбаченому чинним законодавством, позов до задоволення не підлягає.
У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав з підстав, викладених у адміністративному позові. Пояснив суду, що Державний класифікатор будівель та споруд ДК 018-2000, затверджений наказом Держстандарту від 17.08.2000 №507, до будівель сільськогосподарського призначення відносить, зокрема, зерносховища, склади та надвірні будівлі, підвали, сільськогосподарські силоси тощо. Таким чином, належні позивачу піднавіс комори, зерносклад цегляний, зерносклад металевий, склад будівельних матеріалів кваліфікуються як споруди сільськогосподарського призначення.
Зазначив, що звільняється від оподаткування той об'єкт нежитлової нерухомості, який призначений для безпосереднього використання у сільськогосподарській діяльності, а не той, який безпосередньо використовується у такій діяльності. Додатковою обов'язковою умовою для звільнення від оподаткування є належність такого об'єкта сільськогосподарському товаровиробнику. Сільськогосподарським товаровиробником є, всупереч твердженням відповідача, також і фізична особа. Це чітко зазначено у Законах України «Про стимулювання розвитку сільського господарства на період 2001-2004 років» від 18.01.2001 №2238-ІІІ та «Про сільськогосподарський перепис» від 23.09.2008 №575-VІ.
Звернув увагу суду на те, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення складені з порушенням Порядку надіслання контролюючими органами податкових повідомлень-рішень платникам податків, а саме: номери податкових повідомлень-рішень не відповідають п.8 розділу 2 зазначеного Порядку; до кожного з них не додано розрахунок податкового зобов'язання; податкові повідомлення-рішення підписані не уповноваженими особами та скріплені печатками іншого органу; податкові повідомлення-рішення вручені іншій, ніж платник податків, особі, без відповідних на те повноважень.
Просив позов задовольнити повністю.
Представник відповідача у судовому засіданні проти позову заперечила з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву. Суду пояснила, що позивачем не надано жодних доказів на підтвердження тих обставин, що він є сільськогосподарським товаровиробником та використовує будівлі, які оподатковані оскаржуваними податковими повідомленнями-рішеннями, у сільськогосподарській діяльності.
Зазначила, що відповідачем для визначення терміну «сільськогосподарський товаровиробник», в силу вимог п.5.2 ст.5 Податкового кодексу України, було застосовано поняття, терміни, правила та положення цього кодексу.
Звернула увагу суду на те, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення було надіслано позивачу з дотриманням встановлених чинним законодавством вимог, отримані позивачем особисто. Так, податкові повідомлення-рішення форми «Ф» формуються автоматизованою системою з присвоєнням номера, який не піддається коригуванню. Це технічний недолік, який не призводить до порушення прав позивача, не завдає йому шкоди. Оскаржувані податкові повідомлення-рішення скріплені печаткою юридичної особи, яка була в структурі Головного управління ДФС у Рівненської області, та підписані особою з відповідними повноваженнями.
Враховуючи безпідставність і необґрунтованість позовних вимог, просила у задоволенні позову відмовити повністю.
Заслухавши пояснення представників сторін, повно та всебічно з'ясувавши всі обставини справи в їх сукупності на підставі чинного законодавства, перевіривши їх дослідженими доказами, суд встановив наступне.
ОСОБА_2 є власником нежитлових будівель, а саме: піднавісу комори, заг. площею 1097,6кв.м, зерноскладу цегляного, заг. площею 708кв.м, зерноскладу металевого, заг. площею 696,9кв.м, складу будматеріалів, заг. площею 188,3кв.м. Зазначені нежитлові будівлі знаходяться за адресою: вул.Тиха, буд.10, с.Яринівка, Березнівський район, Рівненська область. Ці обставини підтверджуються витягами з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 21.05.2018 №124716342, від 14.06.2018 №127677111, від 14.06.2018 №127676752, від 22.05.2018 №124829353 (а.а.с.19-24).
22 лютого 2018 року Головним управління ДФС у Рівненської області було прийнято податкові повідомлення-рішення форми «Ф», згідно з якими позивачу визначено суми податкового зобов'язання за платежем «податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками нежитлової нерухомості», а саме: №33514-50 - 1807,68грн., №33516-50 - 6690,24грн., №33517-50 - 10536,96грн., №33518-50 - 6801,60грн. (а.а.с.15-18).
Не погодившись з правомірністю зазначених податкових повідомлень-рішень, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з такого.
Статтею 67 Конституції України встановлено обов'язок кожного сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Порядок погашення зобов'язань юридичних та фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов'язкових платежів), нарахування і плати пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків, вжиття контролюючим органом заходів з метою погашення платниками податкового боргу врегульовано Податковим кодексом України.
Відповідно до ст.256 Податкового кодексу України, податок на майно складається, зокрема, з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
У силу вимог пп.266.1.1 п.266.1 ст.266 Податкового кодексу України, платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.
Об'єктом оподаткування є об'єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка (пп.266.2.1 п.266.2 ст. 266 Податкового кодексу України).
Згідно з пп.266.3.1 п.266.3 ст.266 Податкового кодексу України, базою оподаткування є загальна площа об'єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток.
Відповідно до пп.266.3.2 п.266.3 ст.266 Податкового кодексу України, база оподаткування об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.
Згідно з пп.266.5.1 п.266.5 ст.266 Податкового кодексу України, ставки податку для об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об'єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 1,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування.
За змістом пп.266.4.2 п.266.4 ст.266 Податкового кодексу України, сільські, селищні, міські ради та ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, встановлюють пільги з податку, що сплачується на відповідній території, з об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб, громадських об'єднань, благодійних організацій, релігійних організацій України, статути (положення) яких зареєстровані у встановленому законом порядку, та використовуються для забезпечення діяльності, передбаченої такими статутами (положеннями). Пільги з податку, що сплачується на відповідній території з об'єктів житлової нерухомості, для фізичних осіб визначаються виходячи з їх майнового стану та рівня доходів.
Базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року (пп.266.6.1 п.266.6 ст.266 Податкового кодексу України).
Спірним питанням у межах цих правовідносин є встановлення того, чи є нерухоме майно, що належить позивачу, об'єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
Вичерпний перелік об'єктів нерухомості, які не є об'єктами оподаткування зазначеним податком, наведено у пп.266.2.2 п.266.2 ст.266 Податкового кодексу України.
Зокрема, в силу вимог пп.«ж» зазначеної норми Податкового кодексу України, до таких об'єктів належать, будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників (юридичних та фізичних осіб), віднесені до класу "Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства" (код 1271) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, та не здаються їх власниками в оренду, лізинг, позичку.
Аналіз зазначеної норми вказує на те, що об'єкт нерухомості не є об'єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за одночасного існування двох умов:
1) об'єкт повинен відноситися до будівель сільськогосподарського призначення, віднесених до класу "Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства";
2) об'єкт повинен належати сільськогосподарському товаровиробнику.
Державний класифікатор будівель та споруд ДК 018-2000, затверджений наказом Держстандарту від 17.08.2000 №507, до класу "Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства" (код 1271) відносить будівлі для використання в сільськогосподарській діяльності, наприклад, корівники, стайні, свинарники, кошари, кінні заводи, собачі розплідники, птахофабрики, зерносховища, склади та надвірні будівлі, підвали, винокурні, винні ємності, теплиці, сільськогосподарські силоси та т. ін. Зокрема: будівлі для тваринництва, будівлі для птахівництва, будівлі для зберігання зерна, будівлі силосні та сінажні, будівлі для садівництва, виноградарства, та виноробства, будівлі тепличного господарства, будівлі рибного господарства, будівлі підприємств лісівництва та звірівництва, будівлі сільськогосподарського призначення інші.
Оскільки вищенаведений перелік не є вичерпним, суд погоджується з доводами позивача про те, що належні йому піднавіс комори, цегляний та металевий зерносклади, склад будматеріалів можна кваліфікувати як будівлі сільськогосподарського призначення.
Проте, посилання на ті обставини, що позивач є сільськогосподарським товаровиробником, суд вважає безпідставними.
Так, відповідно до пп.14.1.235 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України, сільськогосподарський товаровиробник для цілей глави 1 розділу XIV цього Кодексу - юридична особа незалежно від організаційно-правової форми або фізична особа - підприємець, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції та/або розведенням, вирощуванням та виловом риби у внутрішніх водоймах (озерах, ставках та водосховищах) та її переробкою на власних чи орендованих потужностях, у тому числі власновиробленої сировини на давальницьких умовах, та здійснює операції з її постачання.
Статтею 1 Закону України «Про стимулювання розвитку сільського господарства на період 2001-2004 років» від 18.01.2001 №2238-ІІІ (далі - Закон №2238-ІІІ) передбачено, що сільськогосподарський товаровиробник - фізична або юридична особа, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції, переробкою власновиробленої сільськогосподарської продукції та її реалізацією.
У силу вимог ст.1 Закону України «Про сільськогосподарський перепис» від 23.09.2008 №575-VІ (далі - Закон №575-VІ), виробники сільськогосподарської продукції - юридичні особи всіх організаційно-правових форм господарювання та їх відокремлені підрозділи, фізичні особи (фізичні особи-підприємці, домогосподарства), які займаються сільськогосподарською діяльністю, передбаченою класифікацією видів економічної діяльності, мають у володінні, користуванні або розпорядженні землі сільськогосподарського призначення чи сільськогосподарських тварин.
Таким чином, Податковий кодекс України, який застосовує відповідач, а також Закон №2238-ІІІ та Закон №575-VІ, на які посилається позивач, визначають сільськогосподарським товаровиробником особу, яка займається сільськогосподарською діяльністю.
При цьому, суд вважає марним спір позивача з відповідачем щодо єдино правильної норми, яку необхідно застосовувати, визначаючи такий термін як «сільськогосподарський товаровиробник», оскільки визначальним для встановлення статусу сільськогосподарського товаровиробника є не статус суб'єкта у податкових правовідносинах (юридична, фізична особа, чи фізична особа-підприємець)), а вид діяльності такого суб'єкта - виробництво сільськогосподарської продукції, її переробка та реалізація, зокрема.
Жодних доказів того, що позивач здійснює сільськогосподарську діяльність, зокрема, виробляє сільськогосподарську продукцію, займається її переробкою та реалізацією, на вимогу суду не надано.
Суд зазначає, що наявність у позивача будівель сільськогосподарського призначення не підтверджує факту виробництва останнім сільськогосподарської продукції.
Згідно з витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 01.03.2017, ОСОБА_2 16.12.2003 зареєстрований як фізична особа-підприємець. Виробництво сільськогосподарської продукції, її переробка та реалізація не зазначені як види підприємницької діяльності позивача (а.а.с.102-105).
Тобто, у даному випадку відсутня одна з обов'язкових умов, передбачена пп.«ж» пп.266.2.2 п.266.2 ст.266 Податкового кодексу України, а саме: належність об'єктів нерухомості сільськогосподарському товаровиробнику.
Враховуючи викладене, правові підстави для застосування наведеної Податкового кодексу України у даному випадку відсутні. Зазначені вище, належні позивачу, об'єкти нерухомості підлягають оподаткуванню податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
При цьому, суд вважає необґрунтованими твердження позивача про помилкове застосування відповідачем до такого об'єкта, як піднавіс комори, ставки податку 0,3 відсотка розміру мінімальної заробітної плати.
Рішенням Яринівської сільської ради від 17.02.2017 №184 затверджено Положення про податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки (далі - Положення). Пункт 6.1 Положення встановлює ставки зазначеного податку. Зокрема, містить вичерпний перелік об'єктів нежитлової нерухомості в частині господарських (присадибних) будівель, до яких застосовується ставка 0,01 відсотка розміру мінімальної заробітної плати.
Такий об'єкт, як піднавіс комори, у даному переліку відсутній, а тому відповідачем до такого об'єкта правомірно було застосовано ставку 0,3 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановлену пунктом 6.1 Положення для об'єктів нежитлової нерухомості, крім господарських (присадибних) будівель, що складає 9,6грн. за 1 кв. м бази оподаткування (а.с.90).
Що стосується доводів позивача про порушення відповідачем встановленого порядку надіслання податкових повідомлень-рішень, суд зазначає таке.
Форма та порядок надіслання (вручення) контролюючими органами податкових повідомлень-рішень платникам податків визначені Порядком надіслання контролюючими органами податкових повідомлень-рішень платникам податків, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 28.12.2015 №1204, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 22.01.2016 за №124/28254 (далі - Порядок №1204).
Під час судового розгляду суд прийшов до висновку, що в цілому відповідачем дотримано вимог Порядку №1204. Оскаржувані податкові повідомлення-рішення скріплені печаткою юридичної особи, яка була в структурі Головного управління ДФС у Рівненської області, та підписані особою з відповідними повноваженнями (а.а.с.85- 89).
Пункт 9 розділу ІІ Порядку №1204 не передбачає безумовного обов'язку контролюючого органу додавати до кожного податкового повідомлення-рішення розрахунок податкового зобов'язання. Такий обов'язок виникає лише за наявності зазначеного розрахунку.
З досліджених у судовому засіданні корінців оскаржуваних податкових повідомлень-рішень вбачається, що зазначені рішення контролюючого органу позивач отримав особисто (а.с.52). Будь-яких доказів на спростування цих обставин суду не надано.
Щодо формування номера оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, то представник відповідача в судовому засіданні визнала порушення порядку такого формування. Пояснила суду, що податкові повідомлення-рішення форми «Ф» формуються автоматизованою системою з присвоєнням номера, який не піддається коригуванню.
Судом встановлено, що податкові повідомлення-рішення від 22.02.2018 №33514-50, від 22.02.2018 №33516-50, від 22.02.2018 №33517-50 та від 22.02.2018 №33518-50, як акти індивідуальної дії, відповідають критеріям чіткості та зрозумілості, складені за формою, затвердженою Порядком №1204, мають належне змістове наповнення. Зокрема, містять назву податку, податковий період, суму податкового зобов'язання, норму Податкового кодексу України, згідно з якою зроблено розрахунок податкового зобов'язання, строк сплати, реквізити бюджетного рахунку одержувача, порядок оскарження.
Отже, підстави для неоднозначного трактування вказаних рішень контролюючого органу відсутні. У зв'язку з цим відсутні й обставини, які б перешкоджали позивачу повністю виконати власні обов'язки та скористатися своїми правами.
Суд зазначає, що технічний недолік, який перешкоджає належному формуванню номера податкових повідомлень-рішень, не може бути підставою для визнання рішень контролюючого органу протиправними за умови відповідності таких рішень критеріям чіткості та зрозумілості, відсутності підстав для їх неоднозначного трактування.
Таким чином, враховуючи встановлені в ході судового розгляду обставини справи в їх сукупності, суд дійшов висновку, що суб'єкт владних повноважень - відповідач у справі, діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, визначені чинним законодавством, а оскаржувані податкові повідомлення-рішення відповідають встановленим у частині другій статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям правомірності, обґрунтованості, неупередженості, добросовісності, розсудливості, пропорційності та своєчасності, а відтак до скасування не підлягають.
Відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Судом встановлено, що відповідачем доведено правомірність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень. Поряд з цим, порушення прав позивача, про захист яких він просив у судовому порядку, не знайшло підтвердження в ході судового розгляду.
Таким чином, у задоволенні позовних вимог слід відмовити повністю.
У силу вимог ст.139 КАС України, підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 (вул. Молодіжна, 33, с.Балашівка, Березнівський район, Рівненська область, 34640, РНОКПП НОМЕР_1) до Головного управління ДФС у Рівненській області (вул.Відінська,12, м.Рівне, 33023, ЄДРПОУ 39394217) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або справу розглянуто в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено 15 квітня 2019 року.
Суддя Дудар О.М.