Справа № 461/1071/18
Провадження № 1-кп/461/95/19
25.04.2019 року м.Львів
судді Галицького районного суду м.Львова ОСОБА_1 стосовно ухвали Галицького районного суду м.Львова від 25 квітня 2019 року (єдиний унікальний номер судової справи № 461/1071/18)
25 квітня 2019 року колегією суддів Галицького районного суду м.Львова було розглянуто клопотання прокурора прокуратури Львівської області ОСОБА_2 про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_3 , обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.115 КК України.
Ухвалою колегії суддів від 25 квітня 2019 року, прийнятою більшістю голосів, вказане клопотання було задоволено та строк тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_3 продовжено на 60 днів, до 23 червня 2019 року включно.
Користуючись наданим судді ст.375 КПК України правом на окрему думку вважаю необхідним викласти свою окрему позицію стосовно висновків суду, викладених в зазначеній ухвалі щодо продовження строку тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_3 керуючись наступним.
Як вбачається зі змісту заявленого клопотання про продовження строку тримання під вартою підставами продовження запобіжного заходу стосовно ОСОБА_3 є наявність істотних ризиків, зазначених у ст.177 КПК України.
Відповідно до п.1 ч.3 ст.199 КПК України клопотання про продовження строку тримання під вартою, крім відомостей, зазначених у статті 184 цього Кодексу, повинно містити виклад обставин, які свідчать про те, що заявлений ризик не зменшився або з'явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою.
На мою думку прокурором не доведено що заявлені ризики не зменшилися або з'явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою.
При вирішенні клопотання про зміну обраного відносно ОСОБА_3 запобіжного заходу для прийняття законного та обґрунтованого рішення, суд згідно змісту вимог ст.178 КПК України та практики Європейського суду з прав людини, крім наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, повинен врахувати тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа та особисті обставини життя особи, які можуть свідчити на користь збільшення або зменшення ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.
Згідно зі ст. 13 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року № 3477-ІУ заходи загального характеру вживаються з метою забезпечення додержання державою положень Конвенції, порушення яких встановлене рішенням, забезпечення усунення недоліків системного характеру, які лежать в основі виявленого судом порушення, а також усунення підстави для надходження до суду заяв проти України, спричинених проблемою, що вже була предметом розгляду в суді.
З огляду на викладене, суд звертає увагу на рішення у справі «Єлоєв проти України» від 06 листопада 2008 року, відповідно до якого зі спливом певного часу саме тільки існування обґрунтованої підозри перестає бути підставою для позбавлення свободи, і судові органи мають навести інші підстави для продовження тримання під вартою.
До того ж такі підстави мають бути чітко вказані національними судами.
Зазначена правова позиція також викладена в рішеннях Європейського суду з прав людини по справах «Яблонський проти Польщі», «Іловецький проти Польщі».
Відповідно до ст.8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.
Норми Конституції України є нормами прямої дії.
Статтею 9 Конституції України закріплено, що чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Таким чином, Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод ратифікована Україною 17 липня 1997 року і з цього часу є невід'ємною частиною національного законодавства.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини доцільність продовження строку тримання під вартою ґрунтується на презумпції, що з перебігом ефективного розслідування справи зменшуються ризики, які стали підставою для взяття особи під варту на початковій стадії розслідування.
Кожне наступне продовження строку тримання під вартою має містити детальне обґрунтування ризиків, що залишаються та їх аналіз, як підстава для втручання в право особи на свободу.
В судовому засіданні під час розгляду провадження щодо ОСОБА_3 стороною обвинувачення не було надано достатнього обґрунтування ризику ухилення від останнього від суду з посиланням на конкретні докази його реального існування.
Лише періодичне (кожних два місяці) перерахування стороною обвинувачення ризиків, передбачених ч.1 ст.177 КПК України, на даному етапі судового розгляду не дає суду можливості встановити ані міру таких ризиків, ані їх актуальність.
У своїх рішеннях по справах «Кудла проти Польщі», «Ухань проти України», «Хумматов проти Азербайджану», «Петухов проти України», Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував на тому, що держава повинна забезпечити тримання ув'язненої особи в умовах, які відповідають принципу поваги до її людської гідності, а також належним чином забезпечити її здоров'я та добробут з огляду на практичні потреби ув'язнення.
Таким чином, зважаючи на правову позицію, викладену в рішенні Європейського суду з прав людини «Харченко проти України», відповідно до якої при розгляді клопотанні про обрання або ж продовження строку тримання під вартою обов'язково має бути розглянута можливість застосування інших (альтернативних) запобіжних заходів, а також на те, що обвинувачений ОСОБА_3 тривалий час перебуває під вартою без належного доведення стороною обвинувачення підстав продовження відносно нього виняткового запобіжного заходу, вважаю, що клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою ОСОБА_3 не підлягало задоволенню.
Суддя: ОСОБА_1