Справа № 183/2573/19
№ 1-кп/183/1004/19
іменем України
02 травня 2019 року м. Новомосковськ
Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області в складі:
головуючої ОСОБА_1
секретаря судового засідання ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Новомосковську в залі Новомосковського міськрайонного суду кримінальне провадження, внесене до ЄРДР 26.11.2018 року за № 42018040010000642, за обвинуваченням:
ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Новомосковська Дніпропетровської області, громадянина України, з середньою спеціальною освітою, не одруженого, має на утриманні неповнолітню дитину, військовослужбовця за контрактом, мешкає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 407 КК України, -
за участю:
прокурора ОСОБА_4
обвинуваченого ОСОБА_5
12 березня 2018 року наказом № 74 командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) ОСОБА_5 зараховано до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 та призначено на посаду стрільця-помічника гранатометника 3 механізованого відділення 1 механізованого взводу 9 механізованої роти 3 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 .
Відповідно до положень ст.ст. 11, 16, 49 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст.ст. 1, 3, 4 Дисциплінарного статуту ЗС України та Військової присяги, солдат ОСОБА_5 , як військовослужбовець, зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, виконувати службові обов'язки, що визначають обсяг завдань доручених йому за посадою, показувати приклад дисциплінованості, скромності і витримки, неухильного виконання вимог законодавства, наказів і розпоряджень командирів (начальників), поводитися з гідністю і честю, не допускати самому і стримувати інших військовослужбовців від негідних вчинків та протиправних дій, дорожити честю і гідністю кожної особи, зміцнювати військове товариство.
Крім того, згідно зі ст.ст. 199, 216 Статуту внутрішньої служби ЗС України необхідність забезпечення у військовій частині постійної бойової готовності, проведення занять з бойової підготовки, підтримання внутрішнього порядку, військової дисципліни та виконання службових обов'язків, зобов'язують військовослужбовців у службовий час постійно знаходитись в розташуванні військової частини або місця служби і не залишати їх без дозволу командира (начальника).
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про Оборону України» особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій, та відповідно до ст. 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку» особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
З метою підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань України на рівні, що гарантує адекватне реагування на загрози національній безпеці держави, Указом Президента України «Про часткову мобілізацію» від 17.03.2014 №303/2014, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про часткову мобілізацію», в Україні з 18.03.2014 розпочато особливий період.
Однак, 4 жовтня 2018 року солдат ОСОБА_5 , діючи всупереч вимогам Статуту та Законів України, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи суспільно небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, діючи з метою тимчасово ухилитися від проходження військової служби, самовільно залишив розташування військової частини НОМЕР_1 , яка дислокується за адресою: АДРЕСА_2 , без поважних причин, в умовах особливого періоду, крім воєнного стану, свої службові обов'язки не виконував, час проводив на власний розсуд, не приймаючи заходів для повернення до військової частини НОМЕР_1 , про своє місцезнаходження до органів військового чи цивільного управління не заявляв.
21 листопада 2018 року ОСОБА_5 прибув до військової частини та заявив про себе.
Допитаний в судовому засіданні ОСОБА_5 вину у скоєнні кримінального правопорушення визнав повністю та підтвердив обставини, які лягли в основу обвинувачення, у скоєному розкаявся.
В судовому засіданні були досліджені докази вини обвинуваченого ОСОБА_5 , а саме:
- витяг з кримінального провадження, внесеного до ЄРДР 26.11.2018 року за № 42018040010000642, згідно якого 04.10.2018 року військовослужбовець військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_5 самовільно залишив розташування військової частини без поважних причин
(а.п. 18);
- акт проведення службового розслідування, згідно якого встановлено, що солдат ОСОБА_5 самовільно залишив розташування військової частини НОМЕР_1
(а.п. 24-25);
- з'явлення із зізнанням ОСОБА_5 про скоєний ним злочин
(а.п. 46);
- посвідчення на ім'я ОСОБА_5 про безпосередню участь в антитерористичній операції на території Донецької та Луганської областей
(а.п. 34);
- копії документів щодо проходження ОСОБА_5 військової служби та медична документація
(а.п. 26-33).
Дослідивши наведені докази, суд вважає, що вони є належними та допустимими, оскільки вони кожний окремо, а також в сукупності прямо підтверджують існування обставин, які мають значення для кримінального провадження, а також вони є достовірними, оскільки отримані в порядку, встановленому КПК України.
Аналізуючи досліджені в судовому засіданні докази, суд вважає вину обвинуваченого ОСОБА_5 встановленою та доведеною, а його дії підлягають кваліфікації за ч. 4 ст. 407 КК України, як самовільне залишення військової частини без поважних причин в умовах особливого періоду, крім воєнного стану, вчиненого військовослужбовцем (крім строкової служби).
Вирішуючи питання про призначення виду та розміру покарання ОСОБА_5 відповідно до ст.ст. 50-52 КК України, суд обставин, які обтяжують покарання, визначених ст. 67 КК України, не встановив. Обставинами, які пом'якшують покарання, визначені ст. 66 КК України, суд вважає щире каяття, з'явлення із зізнанням, а також прийняття безпосередньої участі в антитерористичній операції.
Також суд враховує, що ОСОБА_5 раніше не судимий, має задовільну характеристику з місця служби, приймав участь в антитерористичній операції, має на утриманні неповнолітню дитину.
Санкція ч. 4 ст. 407 КК України передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від 3 до 7 років.
З урахуванням обставин скоєння кримінального правопорушення, його наслідків, а також обраної позиції обвинуваченим ОСОБА_5 , суд вважає, що призначення обвинуваченому покарання у виді максимального строку позбавлення волі, передбаченого санкцією зазначеної статті, буде занадто суворим, а призначення мінімального покарання достатньою мірою сприятиме виправленню обвинуваченого ОСОБА_5 та попередженню вчинення ним нових кримінальних правопорушень. При цьому суд вважає, що з причин, визначених раніше, обвинуваченому ОСОБА_5 можливо застосувати ст. 75 КК України.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 349, 368, 370 КПК України, суд, -
ОСОБА_3 визнати винуватим у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 407 КК України та призначити йому покарання у виді 3 років позбавлення волі.
На підставі ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_3 від відбування покарання у виді позбавлення волі з випробуванням, строком на 1 рік.
На підставі ст. 76 КК України зобов'язати ОСОБА_3 не виїздити за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації, повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання, а також періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації.
Вирок може бути оскаржений у Дніпровський апеляційний суд через Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області протягом 30 днів з моменту його проголошення.
Суддя ОСОБА_1