15 лютого 2019 року № 320/271/19
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Щавінського В.Р., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Ірпінського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Ірпінського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області, в якому просив суд:
- визнати протиправною бездіяльність Ірпінського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області, щодо невиплати заборгованості з пенсії, що утворилася за період з липня 2016 року по жовтень 2018 року;
- зобов'язати Ірпінське об'єднане управління Пенсійного фонду України Київської області нарахувати та виплатити пенсію за період з липня 2016 року по жовтень 2018 року;
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він є пенсіонером та внутрішньо переміщеною особою. 18.05.2018 позивач особисто звернувся до відповідача із заявою про переведення пенсійної справи за місцем фактичного проживання та поновлення виплати пенсії з липня 2016 року. Однак протягом травня-жовтня 2018 року пенсія позивачу не виплачувалася. Лише у листопаді було перераховано «поточну» пенсію за листопад 2018. Заборгованість з пенсії, що утворилася за період з липня 2016 року по жовтень 2018 року, позивачу виплачено не було. На думку позивача пенсійний орган незаконно обмежує його конституційне право на отримання пенсії.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 21.01.2019 відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання.
Відповідачем подано відзив на позовну заяву за змістом якого,він заперечує проти задоволення позовних вимог та зазначає, що пенсія за період з 01.07.2016 по 31.10.2018 обліковується в управлінні та буде виплачена після визначення та прийняття порядку для здійснення таких виплат відповідно до постанови КМУ від 08.06.2016 № 365 «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам».
Дослідивши матеріали справи та оцінивши їх у сукупності, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню з таких підстав.
Позивач є пенсіонером та отримує пенсію за віком, що підтверджується пенсійним посвідченням Серії НОМЕР_2.
Позивач перебуває на обліку, як внутрішньо переміщена особа, що підтверджується довідкою від 18.05.2018 № НОМЕР_1 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.
З 01.07.2016 по 31.10.2018 виплата пенсії позивачу була призупинена (сторонами вказана обставина не заперечується).
Позивач 04.12.2018 звернувся до відповідача із заявою про виплату пенсії з 01.07.2016по 31.10.2018.
Листом від 18.12.2018 №627/У-03відповідач повідомив позивача, що нарахована сума пенсії за минулий період з 01.07.2016 по 31.10.2018 обліковується в управлінні та буде виплачуватись на умовах окремого порядку, визначеного КМУ (після його прийняття).
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із частиною першою статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Європейська соціальна хартія (переглянута) від 03 травня 1996 року, ратифікована Законом України від 14 вересня 2006 року № 137-V, яка набрала чинності з 01 лютого 2007 року (далі - Хартія), визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист (пункт 23 частини І). Ратифікувавши Хартію, Україна взяла на себе міжнароднезобов'язаннязапроваджуватиусімавідповіднимизасобамидосягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися права та принципи, що закріплені у частині І Хартії.
Отже, право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується міжнародними зобов'язаннями України.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг визначає Закон № 1058-IV.
Частиною третьою статті 4 Закону № 1058-IV встановлено, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійні й системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.
Статтею 5 Закону № 1058-IV передбачено, що дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, визначених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються, зокрема, порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів ПФУ та накопичувальної системи пенсійного страхування.
Отже, нормативно-правовим актом, яким визначено підстави припинення пенсійних виплат (які є складовою порядку пенсійного забезпечення), є Закон № 1058-IV. Інші нормативно-правові акти у сфері правовідносин, врегульованих Законом № 1058-IV, можуть застосовуватися виключно за умови, якщо вони не суперечать цьому Закону.
Підстави припинення виплати пенсії передбачені ст. 49 Закону України № 1058-IV.
Згідно з ч. 1 ст. 49 Закону України № 1058-IVвиплатапенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; у разі смерті пенсіонера; у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; в інших випадках, передбачених законом.
Верховний Суд у постанові від 22.03.2018 (справа №243/6391/17) за результатом розгляду аналогічного спору (припинення виплати пенсії особі, яка перемістилась з району проведення антитерористичної операції) дійшов висновку, що припинення виплати пенсії можливе лише за умови прийняття Пенсійним органом відповідного рішення і лише з підстав, визначених ст. 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Судом встановлено, що рішення про припинення виплати позивачу пенсії з підстав, визначених ст. 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», відповідачем не приймалось.
З огляду на викладене, виплата пенсії позивачу протиправно припинена без прийняття відповідного рішення і за відсутності законодавчо встановлених підстав. При цьому, слід підкреслити пріоритетність застосування положень ст. 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Доводи відповідача щодо необхідності застосування норм постанов Кабінету Міністрів України є безпідставними.
Стосовно негайного виконання рішення суду в межах стягнення суми за один місяць суд зазначає наступне.
Згідно з пунктом 1частини 1 статті 371 КАС України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.
Таким чином, з огляду на обставини того, що присуджені позивачу виплати є періодичними та здійснюються з Державного бюджету України, рішення підлягає негайному виконанню у межах суми стягнення за один місяць.
Частиною 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі.
Керуючись ст. 9, 77, 90, 139, 241-246, 250, 255, 263, 291, 382 КАС України, суд -
1. Адміністративний позов задовольнити.
2. Визнати протиправною бездіяльність Ірпінського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області, щодо невиплати ОСОБА_1 заборгованості з пенсії, що утворилася за період з липня 2016 року по жовтень 2018 року.
3. Зобов'язати Ірпінське об'єднане управління Пенсійного фонду України Київської області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 пенсію за період з липня 2016 року по жовтень 2018 року.
4. Стягнути сплачений судовий збір у розмірі 768 (сімсот шістдесят вісім гривень) грн. 40 коп. на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень Ірпінського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області.
4. Допустити негайне виконання рішення суду у межах суми стягнення за один місяць.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.
Суддя Щавінський В.Р.